Комусь лишила на вікні в конверті слово,
Одвічне слово з літер зібране давно,
Чи то навмисне, чи то може, випадково,
Його хтось в душах посадив, немов зерно.
Тепер це слово в світі кожному потрібне,
І в мить, як стогне чорна прірва між людьми -
Воно кружляє, чайці зраненій подібно,
Троюдить душу ледь рухомими крильми.
З яких спадає в лоно часу пір'я болю,
І неспроможності змінити долі крок,
Пір'їний дощ вкриває віри парасолю,
Яка сховала під собою цей рядок...
Яка накрила мій конверт, а в ньому - слово,
Одвічне слово над мовчанням, на краю,
Таке малесеньке, таке не випадкове,
Таке безцінне, з літер зібране - Люблю...
***
