Чомусь нема чудес в міцних обіймах смерті.
Слова, коли мовчать, замінюють відверті:
Тому й утратив звук в порожній круговерті.
Когось поглинув стрес, мої ж підошви стерті.
А з ними й горизонти, й таке гігантське небо.
Мені би дотягнутися рукою аж до тебе.
І бігти би від місяця й подалі від зірок.
Зажурено все блікне, роблю наступний крок.
Тепер стою без світла, занурений в пітьму
І сам себе запитую: "Що з неї я візьму?
Чи стану я в ній світлом і понесусь у даль?
Чи все ж моє життя обірве цю печаль?"
07.09.2021
Стаськів М. А.
