Вона його кохала і… коха,
Хоч зрада надиктовує: «Отямся!»
Не відчува вона в собі й гріха,
Лиш біль на дні душі її зостався.
Вона його кохала й ще… коха,
Усупереч всьому, і власній волі,
Вогонь його в душі не затиха,
Хоч іноді вона кляне і долю.
Той, хто пізнав кохання дивний смак,
Цим трунком на усе життя упився,
Та поселитись може в нім зима,
Коли коханий здатен оступиться.
Любов і зрада поряд часто йдуть:
Перша дарує крила для польоту,
А інша сіє в серці біль-біду,
Яку несила виполоти зроду.
Хто зрадою в житті перехворів
Несе в душі шрами ледь не до тризни,
Бо через неї мало не згорів,
І біль образи, мов тисками тисне.
«Чому так є? – запитую себе, –
Чому такий живучий біль від зради?»
І чується далеке із небес:
«Я можу дати людям лиш пораду:
Ніщо так не лікує душам біль,
Як та любов, що небо посилає,
Тому любити вміння не згубіть,
Допоки серце ще життям палає.
Живи і ти любов’ю до людей,
Бо проти зради зброя це єдина.
І заясніє сонцем тобі день,
Бо Богом кожна обрана людина!»
25.08.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
після кращого гіршого не хочеться...
Майстерно сказано! 
