В старій хатині… Син і мати…
Опухлі, та живі… Лежать…
Їх доля хоче доконати…
До фінішу… вузька межа…
Недоля в закутку регоче
Над матір'ю й її дитям…
«Мамо, я їсти, хлібця хочу…»
«Якби ж могла своє життя
Тобі віддать, моя дитино, –
Ця думка б'ється, не втиха:
Дай, Боже, цю лиху годину
Нам пережити без гріха…»
А смерть вже руки простягає,
Смачним дратує калачем…
Синочка жінка не встигає
Урятувати і плачем
Зайшлася, бідна…
Сон чи дійсність,
Ніяк не може зрозуміть…
І крик сича десь лиховісний…
«Моєї хати лиш не міть, –
Кричить, знесилена до краю,
І чує: голос теж ослаб, –
За що ж нас, Боже, ти ка-ра-єш?»
Остання хата це села…
Недоля в запічку регоче:
«Та й що, синочка підняла?»
У сина вже… закриті очі,
А сита шашіль* ніжку точить
Колись багатого стола…
24.11.2021.
* – коричневий жук завдовжки 2—3 мм, личинки якого, живуть і розвиваються переважно у мертвій деревині (меблях, будівлях тощо).
Ганна Верес (Демиденко).
Болем торкнуло серця і душі!!! 
