Як гірко я сумую за тобою !
Ні вдень, і не вночі нема покою.
Треклята брама бряцнула...навіки?
Сльоза, що закотилась під повіки
не може виходу знайти назовні,
і горло металевий стис хомут.
Почуй мене, не пізно ще, кохана,
Сьогодні-вчасно, вчора ...було рано,
з тобою поруч, попри все. Я тут.
Чекатимемо? Звісно, що робити.
Потрібно якось знову в світі жити
І мрії гальмувати, що розквітли
на грунті почуттів і марень світлих.
Облиш...не треба сльоз, адже ми вдвох.
Життя одвік поділено на обидвох.
Бряцають ланцюги...не буде більше?
тих вечорів...твого чола, що ближче
до скронь моїх схилялось...так щемить.
Чому...те щастя завжди- тільки мить.
Чому? ... і як, навіщо і коли
Невже ми все з тобою відбули?
Нема ні вдень, і ні вночі покою.
Як гірко я сумую за тобою.
