ССерденько бий
Замкнені двері - ніхто не ввійде..
Розкриті обійми нічної пітьми,
Судять хирі, серце і розум мої,
Серце вдушать, а розум - скричить.
Осиних питань як зорей в вікні!
І все - турка... Все блинь і блинь.
Все скажи! СКАЖИ! Зросив, а там.
Усе, зміцнів, мовчить. Мовчить!
Ах! Допоки поцілунком буде - вірш!
Що з часом так ніщо й не значить!
Почуттям... Котрих, ніби не було.
Прекрасному, котрого не торкався.
І в напрузі скрегне стиха щастя.
Чи ж де не винен? Перед яким?
І все скажи, скажи... Давай, давай!
Чи ж зовсім його де бачив...
Серденько ж щось скажи.
Як хоч щось, то хоч постукай.
Щоб хоч одна зросилась думка.
Куди я так зблудив? Де ми є?
А серце тихе, мов мертва мука:
НІ! Кого ж по-справжньому любив?
Сумлінна остання кріпкість сили.
Турком проб'є - МОВЧИ!
А безумний шлях лісовий,
Останніх зір нічних ввіб'є!
Чи є, чи буде - куди вертатися?
Чи може... Що берегти до кінця?
Дрібні думки падають з руки,
Ще не настав той день коли...
Дай Боже сил - я ще молодий!
Дай мені змісту - я ще живий!
