Віщий сон
– Юлю, ти, мабуть втомилась?
– Трохи мамо!
– Тоді ходімо під той великий магазин, почекаєш. А я ще піду на продуктовий та ще дещо куплю!
– Добре мамо як скажеш! – вели діалог мама з дочкою.
Вони не так часто приїжджають по закупки, тому й скуповують по списку. А список не маленький...
– Стережи, щоб образ не впав, а то трісне скло і все!... – наказувала мати.
– Я знаю мамо, стерегтиму! – і справді трішки втомлено відповідала дівчина.
Мама перейшла вулицю та попрямувала на продуктовий ярмарок, а Юля присіла біля трьох отих сумок та оберігала найбільше ту одну, в якій був образ. І собі замислившись, літала десь далеко в хмарах.
А тут неначе грім із ясного неба – пробігли учні з рюкзаками, останній з тих "спортсменів" школярів так сильно намагався однокласника з догнати, що випадково зачепив сумку з образом. І образ впав...
– Я випадково, мала, вибачай! – на ходу з хіхами та хахами різко викрикнув і побіг за іншими...
А бідолашна дівчина уся аж затремтіла, розсунула сумку та зніяковіло промовила:
– От мені й перепаде... Мати тож наказувала... Та що тут поробиш, це моя вина не треба було ловити гав!...
А матуся тим часом задоволено іще з однією сумкою верталась.
– Ну що, все добре, Юлю? – нічого не підозрюючи запитувала мати.
– Так мамусю! Притворюючись веселою, вдавала що все добре, дівчина.
– Тоді ходімо на поїзд вже! Я візьму важкі дві, а ти оцю, вона легка, і образок, Добре?
– Так, матусю!
До вокзалу якщо іти пришвидшено то хвилин з п’ятнадцять було, а якщо із багажем то добрих пів години! Та й на таксі це дорогеньке задоволення іще й вдень! Ну і грошей не так багато залишилось!
– А я вчора отримала одинадцять! – дорогою заговорювала зуби мамі Юля, щоб та не почула тихе дзвін котіння звуків скла, а то якщо получати то краще вдома, а не при всіх, стидно дуже було дівчині. У цьому випадку їй так хотілось, щоби час не біг так швидко, хоч сидячи за партою завжди хотілось то навпаки. Та вже он там й виблискує до сонця їхній і паркан... Зайшовши в хату, мама най перше взяла в доньки сумку з образом та пішла в кімнату до бабусі.
– Ось образок, який ви так хотіли! – розсовуючи сумку, до "замовниці" казала жінка.
А Юля підслуховуючи тулила своє вухо до бабусиних дверей, вже була готова до сварки, та іти у кут. Але звуку скла не було чути взагалі.
– Як це? – здивовано постукала у двері до бабусі внучка.
– Бабусю, такий образок ви хотіли? – цікавилась Юля.
А задоволена бабуся відповіла!
– Так! Такий внучко! Цей образок Святого Шарбеля, я он там почеплю біля образу Святої Вечері. Дякую рідненькі мої, що послухали! – раділа дивлячись на образ бабуся, та згадавши дещо собі додала:
– А по дорозі, чи ще десь він не розбивався?
– Ні! ну що ви, він ж цілий! Ну оце й питання задаєте. – нічого не розуміючи відповіла мама.
А Юля ковтаючи слину у роті, не змігши нічого по черзі пояснити, все ж зізналась про усе... А бабуся посадила внучку на коліна, поцілувала в щічку та сказала:
– Значить сон був й справді віщим! Ех дякуємо Тобі, Святий угоднику Господній Шарбелю!
А тоді всі дружньо стали на коліна й щиро помолились. Та ще довго багатьом розповідали цю історію, про те що в світі Божі чудеса існують!
22 листопада 2013 року
