Таке відчув… Незнана мною досі
Яскрава й дивна суміш почуттів.
Глибокий сум, думки в хаосі,
Журба і біль, і злість на ворогів.
Журба, журба… Гірка й така глибока…
Подібна тій, що знають журавлі,
Коли зникає з обрію висока,
Тополя жовта з рідної землі.
І ця печаль переростає в кашель,
Що в горлі комом став, і там болить.
І жах. Боїшся, зараз хтось вам скаже,
Що рідні ваші в домі, що горить.
І вся ця суміш, наче квітка зріє,
Зростає швидко, знає - не зірвуть.
І якось ранком пелюстки розкриє.
Тепер я зву цю квітку словом «Лють».
І вже не соромно, від того що радію,
Коли вмирають люди, що прийшли.
Але вкінці…я маю ще надію,
Щоб ви в мені щось людське віднайшли…