Це чудо так роз’їло щоки, що аж не могло встояти на ногах. Я спочатку й не впізнав його, думав, що то пухнастий суне, але ні, думаю, що б йому тут робити? Він казав, що до тітки на той край лісу іде в гості, то раніше наступного тижня його і дарма чекати. Потім мене взяв страх. Я вже злякався, що баба Параска покропила капусту якимось лайном і в мене пердсмертні галюцинації. Бабо Параско, пробач що лихе на тебе подумав. Обіцяю наступної осені з’їм лише чверть городу. Так от, дивлюсь суне щось кругле, чи то місяць лізе крізь туман, чи безголовий дракон іде, реве… В мене душа вже була десь в задній частині нижніх п’яток. Серце так розкалаталося, ще більше ніж той раз коли я зайшов на город до Василя спробувати, що то за така трава цікава, по яку до нього аж з міста якась інтелігенція приїздила. Було звичайно весело, ги-ги. Пухнастому як приніс, то він ще два тижні з берлоги не вилазив, думав він знову в сплячку пішов. Але щось я не туди… Так от. Це кругле рило підбігло до мене, і такий « а хочеш мене з’їсти? Навіть не покусаєш? ану давай в доганялки…» і качається з реготом навколо мене. Чи п’яний, чи обкурений? «Я від баби втік, я від діда втік…», поц невдячний. А я ж мучного не їм, мені не можна. Ветеренар казав після останнього разу, що не дай Бог, здохну і мене навіть не похоронять по-заячому. Короче покрутився він щось собі, налякав мене ледь не до смерті, тай покотився в туман. До чого то було я так і не зрозумів, але чув що з лисицею він таки подружився, навіть на ніч в неї лишився. Правда його ніхто не бачив після того, то різні історії через те по лісу ходять. Де правда ніхто так і не зна.
