я втрачаю людей..ніяковію.
ніяковію..і втрачаю
...
дорогоцінних мені
Людей
.
бо
насправді
я втрачаю
себе
кліткою серця
що вставив біль
страх
і
ти
необачно
виставив куб
серце помістив у середину
безмежногранний
з купою пасток
і вимірів
ти обіймаєш
а куб зчавлює
стискається
а ти обіймаєш
...
я втрачаю
...
ти обіймаєш
помножуєш
мене
в собі
я втрачаю/сь.
Куб.
залишки дихання
розсипаються
темним коралом
розбитого
намиста
життя
ти здивований
збираєш намистини
і виявляєш
що вони геть не знайомі
ти не знаєш як зібрати намисто
я вщент не знайома тобі.
Ти здивований.
Куб стиснувся у порожність.
В ньому серце.
що було
моїм
/страчена/
..а ти все ще обіймаєш..
.вже пустку.
[portishead - over>
