Чи то хмари згортаються в тінь заступаючи світло
Чи темрява так набирає фізичну форму
Сонце сховалост за обрій, злякалося, зблідло
І я опиняюся в серці безжального шторму.
Мене накриває безмежна сталева ковдра
Формує кінцевий простір як кришка гробу
Десь поряд ходить з косою стара безмовна
Шукає собі на шию нову оздобу
Це сон! Не інакше як сон, хворобливе марево.
Це за реальність не сприйме моя свідомість.
Хижі химери бувають лише примарами.
Але відчуття протилежне говорять натомість.
Серце від страху береться пекучим інієм.
Темрява нагло виблискує лезом нагостреним.
Зло віковічне форму свою не змінює.
Це його світ і в ньому, на жаль, лише гості ми.
