Шевчук Ігор Степанович

Не Darк Nет!

     Поема

                               Святій  Трійці  і  пророку  Іллі,  найдавнішому  і  найгрізнішому,
                               пам’яттю  духу  і  серця
                               назавжди  присвячується


Тим  більше  —
якщо  хто  здоровий
тримає  живе  щось
                         поле
                             корову
ще  більше  —  шість  піль  (!)
                   три  корови
 —  Господи!  я  прошу  пам’ятник
таким  за  життя
мармуровий:


чують  Іллі  день
входження  в  віраж  на  дорозі
затарабанити  в  Бозі
бо  —  як  дух  Іллі!
входження
схоплення
включення
не  замороження
а  —  вогонь  із  води
не  запаморочення
скорі  сходження  дуги  —
небесні  суди!
шість  мільйонів  євреїв  —
якщо  ці  встоять  —  не  загинуть
Господи,  як  Ілля  любить  —  трудящу
                               людину!!!

що  весь  скот
і  всі  хмари
і  блискавки
їх  мільйони  —  у  кожну  годину  й  хвилину
це  у  полі  трудити  трудить
і  трудить
і  дощі  й  віражі
а  куди  ти?
туди??
що  Ілля  скине  з  гірних
кому  тут  ввірве  бороди
за  Іллею
як  грім
ти  ходив?  не
ходив??
а  на  кручах
ти  пас  корови  —
чи  ти  демонам
в  електронній  воді
із  Дарк  веб
і  Дарк  нет?
Бог  —
Ілля  все  ж  поет  —
і  знесе  тебе
перший  з  пробоєм  поет!


                         ото  піль  п’ять  чи  шість
                         й
                         тихо  й  моцно
                         про  все  відповість

                         а  ти  —  гість...

29.07.2020,
день,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2020

НА СВЯТО ХРЕЩЕННЯ РУСІ РІВНОАП. КН. ВОЛОДИМИРОМ ВЕЛИКИМ, 2

       *  *  *

Все  приносить  свій  плід  –
і  відходить.
Богу  плід  віддає:
І  смирення  Його,
і  смирення  Твоє,
і  смирення  моє.
і  смирення  природи...

Всі  приносять  свій  плід  –
і  відходять.
Плід  –  любов  –
Богу  серце  взаєм:
І  в  смиренні  Його,
І  в  смиренні  Твоєму,
І  в  смиренні  моїм,
І  в  смиренні
любов  із  природи...

Сколихніться,  народи.

16.11.2007

                         Спомин

Мені  –  бажають  тепер  говорити...

Мені  степ
серце  втирав  би  просте
Не  плач,  Маріам,  буду  я  жити...
О  як  любить  вогнище  степ!
як  чує  ...  небо  і  степ...

Пісні  серця
земним  не  вловити...
Любить  море  цей  степ
хвилі  з  моря  на  степ...
І  так  море  по  благословенному  житі!
 
В  волі  Христовій  це  сонце
росте
Лети  Маріам
я  стану  жити
в  дві  руки:  небо  і  степ
Знаю,  люди  хотіли  й  хотітимуть
мене  убити
й  чого  проте
й  не  знаючи  про  те...

16.11.2007,  після  причастя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2020

НА СВЯТО ХРЕЩЕННЯ РУСІ РІВНОАП. КН. ВОЛОДИМИРОМ ВЕЛИКИМ, 1

               Вода  воцерковлених

                                                       Вода  –  пам’ять  і  нерви  душі  Землі
                                                       як  це  і  відомо...  та  невідомо,  що  вже
                                                       майже  нема  керівників  держав:
                                                       некомпетентність,  психологічна
                                                       провінційність,  засліпленість
                                                       ума:  ум  не  в  Небі;  клоуни  і  пошляки.
                                                       Не  бачать  цього  нехристияни...  і  –
                                                       «теплохладні,  номінальні»...

1

Христос  і  земля  моя  –
й  вселенна  благословенная!

Проведіть  «визначних»,
проведіте  відомих  –
на  поля  і  в  ліси,
й  де  родились,–  до  рідного  дому...
Та  й  зловіть  –  напоїть  їх  живою  водою!

будуть  геть  вириватись,  в  біді,
Напоїть  всіх  Христом  –
Він  зновив  сюю  воду
й  златою
ум  підвів,  –
й  що  побачать  тоді?

Що  Ісус  і  земля  чия  –
і  вселенна  благословенная...

Половіть  жорстких  німців,
бо  будуть  брикатись,
і  крутитимуть  біля  скронь...
що  –  ліси  і  поет...
а  вони  не  безумні,
мозково-дресированенькі...
ще  й  пихатії...
 
та  метро  –
це  дорога  у  Небо...
й  механічний  є  лет...

Так?  Ісус  і  Огень  Благодатний  і  вода
нова?  то  чиї  і  чия?
і  вселенна  благословенна?  А?  
ja?  ja.

А  піднята  земля  над  собою:
земля  нова  моя!  –
ja?  ja  –
І  вселенна  благословенная!!

О,  Владичице  Світу,  відкрий  мені  рот...
Заговорю  їм  серцем,  до  води  й  дичини!
Що  «вершина  шляхів  Божих  є  бегемот»;
Глибина,  що  у  Тройці  –
лісова  полуниця
Хмельниччини!

Живий  я!  скачуть  вгору  пупками  –
приорані,
Мов  від  лемішів  –  кури!
нехай  в  безум  небесний  поета  прийдуть
процерковлені,  Духосвячені  і  про-Ігорені:
не  брешу  –  Все  впаде,
Нові  небо  і  земля  не  впадуть.

Скоро  –  небо  де?
скоро  –  вода  де?
де  наші  корені!
 
Інакше  куцими  
крутити  вам  біля  скронь
впадуть  –
з  журбою  дивлячись
на  радісно  воцерковлених!
Амінь.

2

І  що  це?  що  до  ранішніх  криниць  –
Бджола,
і  ще  бджола,
і  ще  бджола...
Принесли  відсвіт  до  цямрин  –
аж  блискавиць...
трудів  і  жару,
й  дрожі  тягот
медодня
що  я  так  серцем  нести
перейняв  –
й  так  –
до  дня  виліту  –  з  води  –
Петра  й  Павла...

Ніщо  велике
в  світі  впалім  не  звучить...
Ніщо  величне,  що  Любов  з  Небес  дала...
Унеможливлені
здє
геніальні
і  безсмертнії  діла!!..

Їх  душа  Божа  найпослідущим
як  придала,
чи  роздала.
Хвала!
Хвала!
всім  найпослідущим  хвала...
Христос  і  земля  моя  
і  благословенна  Уселенная!

Хвала!
це  найстрашніше  для  людської  ліні
й  всього  зла:
сама  природа  Божа  оддала
мені  язик  і  –  во  язики!

Богопокірная!  медом  пролитому!  –
недиким!
Божим.
Син  –  Бог  воістину  Великий!!
Хвала  цим  –
внємлющим  громадою  з  язиків!..
Не  знаєте!  покірних  Богу!..
І  що,  як  непокірний,  з  цього...

29–30.06.2008

             ДОДАТОК:  (Про  неминучість  нової  Надпарадигми)

І  не  варто  підпадати  під  світські  знання!  «Безумством  проповіді»,  сказано,  спасає  Бог.
Христос  спасає  через  каяття,  сповідь  і  причастя,  —  й  щораз  оновлення  духом  ума.  Народжується  в  людині  Христовий  ум!  Або  благодать  навчає  —  або  самодіяльно  чогось  ще  навчаєшся.
Оскільки  в  темненьких  є  спокуса  впливати  на  людей  і  маніпулювати  ними,  а  це  свідоме  зло,  дияволіада,  я  вношу  ясність,  щоб  збадьорити  управлінців  і  всіх.  

Наука  є  інструментом,  в  організмі  суспільному  на  рівні  належному,  не  менше,  але  і  не  більше,  всі  згодні.  Бо  й  інтелект  людини  для  здоров’я  і  спасіння  повинен  бути  як  інструмент  —  належним,  не  перехоплювати  духовні  інтуїції  і  не  подавати,  що  це  його,  не  видавати  себе,  інструмента,  за  царя,  бо  таким  є  дух  з  Духом  Святим.  Боже!  Твоя  усмішка:  що  негострі  умом  —  можуть  бути  не  згодні!..
Наука  усвідомила,  що  вона  звичайна  річ,  бо  вона  відкрила,  що  Бог  —  є.  В  духовнім  процесі  людства  нема  ходу  назад.  Поет  завжди  випереджував  всяку  науку  і  випереджуватиме.  Поет  завжди  сягає  ідеального.  Наука  нинішня  ніколи  не  сягне  ідеалу.  

Науковці  і  управлінці,  не  ворогуйте,  а  змініть  парадигму  до  Боговгодної!  

Ви  не  відаєте  причинно-наслідкових  зв’язків,  бо  ви  не  Бог  і  не  Божа  Мати,  згодьтеся,  це  має  бути  ясно  всім.  

Вас  розчавить  першими  —  якщо  без  Бога  і,  отже,  ясно,  що  без  Бога  ви  не  змінитесь  самі  —  й  не  зміните,  не  піднімете  Парадигму.
Встоїть  Україна,  і  переміняться  навкруги  народи.

Встояти  в  правді  —  найважливіше.  Іншого  шляху  не  буває.  
Ілюзія  нижчих  —  що  слід  діяти  по-нижчому.
Вищі  встоять  духовно  —  то  і  нижчим  шлях  відкриє  Бог!

Нижчі  не  мають  Христа,  їм  ввижається,  що  потрібно  діяти  по-нижчому.

Стійкі  духовні  серцем  в  Христі  бачать,  що  то  ілюзія  земнощів!  
Душевні  незрячі  не  можуть  добре  керувати.  А  тим  більш  —  Боговгодно.

Потрібно  вирости  у  свободі  і  дозріти  в  свободі.
Томас  Еліот  був  не  в  голові,  і  я  вас  закликаю:  ввійдіть  в  серце  —  і  повернетесь  до  Джерела  Христа.  
Він  не  вважав:  без  Бога  осягну.  
Закликаю  вас,  обтяжених  грішми,  зробіть  неймовірне:  спасіте  себе.  

21.11.2017,  свято  Михаїла,  Архистратига  всіх  небесних  сил
(З  статті  "З  природної  его-фортеці  —  до  Джерела  
Христа:  поворот  на  180  градусів",  книга  "Нетлінну  радість  вам  передаєм".)


 
                     Надпарадигма

                                                     Потрібно  було  поетесі  Ользі  Седаковій  приїхати  з  Росії,  
                                                     аби  роз’яснити  Флоренції  її  Данте  і  Петрарку...  
                                                                                                                                                               Мер  м.  Флоренція

Збоку  видніше.  Потрібно  було  художнику  приїхати  до  Англії,  щоб  побачити  і  намалювати  рожевий  лондонський  туман,  —  інші,  проживаючи  тут,  видно,  дивлячись  —  не  бачили.  Живучи  вільно,  не  на  конвейєрі  заобумовленої  науки  і  науко-вого  заангажованого  богослів’я,  я  бачу  синтезом  слова  поети-чного  й  духу  (унікальний  синтез  одиниць  у  тисячоліттях)  —  як  працювати  ученим  в  Надпарадигмі.  Працювати  —  над  своїм  смислом,  пошуком  (себе)  щодо  справжнього  поклику  і  вибрання  в  Богові.  
Так,  щоб  совість  знайшла  місце  щодо  можливостей  того,  що  відкриваєш;  схоже  —  як  це  в  віруючих  поетів:  справжніх  митців.  
Справжнє  богоcлів’я  —  теж  не  в  методі  діалектичного  мислення  чи  діалектичного  матеріалізму:  не  в  теперішній  зовнішній  науці.  Нинішня  наука  —  цілком  річ  описова:  це  мова  про  мову  (язык  о  языке  о  языке…  і  т.д.),  тому  наука  не  є  мовою,  яка  передає  данності  світового  цілого.
Просто  подумайте,  після-Беконні  науковці  не  так  були  налаштовані  щодо  первістя  Бога  й  світу,  як  віруючі  Ньютон,  Паскаль  і  ін.,  і  такі  ж  вони  у  подачі  своїх  відкриттів;  подумайте  і  ви,  жалюгідні  принаучені  богослови…

Як,  мабуть,  всі  зрозуміли,  наукова  робота  надалі  переважно  постане  —  у  внутрішній  роботі  ідейній,  власне  в  Богові,  та  не  будь-що  відкривати  і  не  будь-як.  
Згідно  Істині-Христу:  мета  не  виправдовує  нерозбірливо-негідних  засобів.  «Добро,  не  добре  здобуте,  не  є  добром»(ап.  Петро).
Неправильне  самоусвідомлення  наук  протягом  двох  з  половиною  останніх  століть  —  й  що  ж  в  результаті?  Ожорсточення,  неправдиве  безбожнопочувальне  світосприйняття  наук,  т.з.  зовнішніх.  
А  нове,  справжнє  світосприйняття,  справжні  цінності,  радісність  в  Духові  Божім  —  притекли  суть  Надпарадигмою…

Почніть  —  з  себе.  Радійте  Ісусу  Христу,  Ізбавителю,  любіть  людей  —  і  просіть,  дуже  просіть  в  Бога  просвітлення  в  смиренні…  Бо  світ  і  люди  зіпсовані  —  не  в  міру.  
Як  саме?

Суть  проста:  людський  розум  вийшов  у  голову  з  серця  цілісного.  Люди  ж,  дійсно  суть  безумні,    вони  є  полоненими  мислень  про  земні  справи  і  переважно  зайняті  все  земними  справами  —  захолоджуючими.  

Розірваність  розуму  —  аналог  потопу  водою:  як  аналог  матеріальності  вселенських  наростаючих  фрагментів,  що  у  вибухові  розлітаються.  
«Раніше  не  було  так»,  —  мовив  Христос.  Розум  був  в  серці,  і  думки  вкладались  в  серце  Богом,  і  виходили  з  серця  (знайдіть  в  Євангелії).  
Нині  так  —  в  зібраних  ченців,  віруючих  направду  поетів,  глибоких  священників,  митців.
Справа  проста:  частими  молитвами  й  пам’ятанням  Бога  повертатись  у  внутрішній  стан  одухотворення,  горіння  духу,  в  світло  й  тепло  постійної  Божої  присутності.  

Подібно  тому  —  плавець  в  холодній  воді,  аби  не  переохолодитись,  повинен  зігрітись  сонячним  теплом,  лишивши  воду.  Тому  і  так  —  ми  лишаєм  все,  приходимо  в  тепло  і  світло  (благодать)  Бога.

Це  є  питання  не  тільки  преображення  науковців,  кожної  людини,  але  і  всієї  свідомості  світу:  або  одухотворюючись  —  зцілюватись,  спасатись,  християнськи  еволюціонувати,  або  по-старому  вмерти  в  світовій  застарілій  і  грішній  спільноті.  Китайці,  ви  теж  в  цьому…  Прокиньтесь!
Внутрішня  робота  —  прийняття  Надпарадигми,  що  є  основа  одне  для  одного,  дякуючи  Богу-Христу,  Спасителю  всіх.

26.04.2010,  річниця  попередження  Чорнобиля
Ольга  Седакова  уподобиться  апостолу  Павлу:  поезією,  розумом  і  культурою,  об’ємом.  Рішилась  вона.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2020

Яріючи Життям

             Поема

                                         Пресвятій  Трійці  з  Пресвятою  Богородицею
                                         —  з  тремтінням  і  з  любов’ю  присвячується


і  в  голубої  у  ялини
якщо  ти  обійняв
чи  правильно  над  нею
               став
є  щось  таке  смакуюче  у  днини
прохаюче  у  днини  —
як  голубі  уста


так  це  ж  блакить!

                                     О  сущий  Боже!!
кому  не  знаю
це  поможе!  
та  Ти  —  вже  і  на  мені  наперстав!
ну    т  е    не  зовсім
що  мені  корисне
чого  б  не  обійняв  —  й  не  написав...
Але  Ти  блиснеш!
так  —  Живе!
це  прямовисне
це  перетворення
старого  —  у  нове
це  в  Царство  вхід
і  більше  серця  благодарство
що  з  кров’ю  заповзе  —
                           у  Царство!!
що  я  поклав  й  своїм  життям
затям,  світе!  затям  —
що  я  тебе  ошкуруватиму
тягатиму  ущелинням  —
                                         шкуру  зніматиму
багаттям  —  допікатиму
втягатиму
з  новим  в  Христі  передчуттям!
І  ти  в  ущелині
                   стогнатимеш
очікуванням  —  і
                             передчуттям...
Слово  живе  —
і  слово  вільне
нове  —  й  незв’язуванням
і  невороттям!
не  в  учні  —
в  слові  з  Бога
уздоровлення,
затям...
Він  —  це  не  шанс,
щоб  зупинити  біль!
Злетиш!  —
і  вздрієш  
що  поверх  обнови
безстидная  усеповнота
Любови!!
От  істина  —  і  це  —  живий  Христос!
Блакить!
якесь  прохаюче  у  днини  —
навіщо  ж  голубінь?
що  все  голубить  —  губи
губи
Христос!
життя  —  Живого  любить
й  Життя  —  живого  —  любить
та  клубить  в  кублах
                               й  жала  ос
бо  сонце  літо,  може,  любить...
щоб  вам,  піди,  іще  брехать  не  довелось
що  ніби  не  солодкий  є
Христос!
Є  перетворення
старого  —  у  нове
а  не  природного  —  у  «надприродне»
і  не  догробного  в  «загробне»...
в  Новім  Житті  —
життя
ваше
нове!!!
Та  я  все  Бога  прошу  —
і  грім  і  блискавка  —
й  це  страх  ваший  возношу!
Та  що  ви  думаєте?
що  буть  тілесному  здоров’ю?
буде  таке  собі  відновлення?
як  ніби  —  для  тілесного  здоров’я?
а  то  яка  формула  крові??
а  ваша  кров,  вас  не  хвилюючи,
несе  озон  в  Нове!
дивуючись,  
що  ви  не  в  серці  —
не  в  Новім
а  в  хащах  блудим    ’мо
і  лиця  луджені
і  очі  стужені
(бо  без  любові,  не  гарячі)
а  усмішка  позичена  пливе...
А  я  все  Бога  прошу  —
о  блискавка!
і  сум  ваш
й  радість  ангелів
і  закутки  вам  в’яжуть  ношу
о  блискавко!
і  ніч,  і  вас,
та  й  блискавку  підношу
усе  тягну!  возношу!
щоби  дивилось  —  Йому  в  Очі
несу  —  під  Очі!
і  м’ямне  якась  твар  остання
для  чого  нам?
це  ясно  —  Його  спілкування
це  і  нам  мучитись  —
влізти  в  пророчість?
ви  знаєте  що  зроблю  з  вами
яріючи  Життям
а  ви  на  плінтусі
а  —  вшестям
а  яріючим!
а  долу  —  ви
та  знову  я  —  з  передчуттям?
Й  апостоли  казали
те,  що  знали!
Зважте.
Які  є  в  них  
прекрасні  почуття!
і  вас  внесуть  колись
до  зали
вам  моя  смерть  —
буде  дорогою
в  вознесенні,
дорогою  в  Життя*!!

25.07.2020,
ранок,
Київ
*  -  Дякую  богослову  о.  О.  Шмеману  за  книгу
«За  життя  світу»,  яку  я  застосував  у  житті,
зкультивував  у  диханні  —  на  славу  Христа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2020

Княгиня Ольга

       Поема


                             Великій  княгині  Русі  Київської
                             рівноапостольній  Ользі  богомудрій  —
                             з  шаною  і  довірливістю  присвячується


1

Ах!  поети  й  біси  —  несумісні...
ах-бабах!!  —
поетів  витісняють  в  небо
тра-бабах!!!
Поетів  надихає  Небо!  —
тоді  у  місті
раз  не  взяв  поет*  —  премію
                                   з  лап
                                   яких  й  не  треба  —
й  втік  той  презик  що  всіма  погребував  —
тож  поети  і  незріла  влада  —
несумісні:
біси  бо  скеровують
всяку  вже  країну  й  всяке  місто!..



А  що  спільного  в  небесних  християн  —
                       із  бісами?!

ах-бабах!
поетів  знов  тіснять  у  небо
трах-бабах!!
Бог  вірних  надихає  —  Небом!!
Київ
і  прийде  під  руку  твердої
рівноапостольної  Ольги
як  це  треба


2

Християнка  —  вона  майже  перша,
з  київських  святих  —  на  Небі  перша!
В  кожній  Ользі  —  ти  хоч  стій,  хоч  падай  —
є  і  стіни,  й  місто,  нікуди  не  дінешся  —  і
владність!..


3

Від  русинів  із  рівноапостольних  —
                                                             на  Небі  перша!!
Твердо  почала  —  твердо  й  завершить...


4

Місто  обійму  по  світу  вершах
Ольга  —  і  покликала,  і  бамцнула  мене!!
Як  в  лоб  депеша!
Небо  протикну!  та  дихайте!  та  дихайте!  —
Може,  ще  чогось  тут  не  завершили...

24.07.2020,
Київ
*  -  В.  Шкляр  —  поет  в  суті

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2020

По вінця я. Агов! Ау!. .

                 Сонцю  пульсуючому  Антонію  Печерському,
                 який  мені  (та  й  не  лише  мені)  відкривався
                 і  підбадьорував,  —
                 серцем  вдячним  присвячується


По  вінця  я.
Агов!
Ау!  Весь  світ  —
провінція  —
Тут  було  —  Бога??
А  як  тут  до  Антонія  святого!
О,  дикий  порух  вух...
а  де  тут  звук?  від  світу  —
                               Богозвукового??


А  Сонце-то  —  його  —  вже  серце  знатиме!..
Антонію,  а  Сонце-то  веселе  —
знов  відлюдкувате?
а  сонце  це  на  нас  —  насмішкувате?..
Ти  Лавру  заснував!!  —
         чого  ж  світ
         мішкуватий
й  принаймі  —  вниз
то  вата
вата
вата?..

сонцю  вставилось  Око  —
й  ця  отака-то?

23.07.2020,
свято  Антонія  Києво-Печерського

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2020

Поема меду Богу — без гірчавинки

                               Святій  Трійці,  люблячій  і  неспівмірній,
                               з  любов’ю  присвячується


                               «В  мені  направду
                               і  не  було  гіркоти...»  -І.Ш.


1

Над  ямою  де  тхне  сморід  —
                               гріхів  —
то
чим  же  дихати??!
Ваш  солодкавий  сум?
                               чим  би  пахтів??
Цей  сум  —  не  лихо  є?..
А  я  мов  жайвір!  —
в  райській  пісні  задзвенів!
морями  —  й  океанами
                     стихів!


Над  ямою
ще  вперто  заколихуєтесь?
Так  щоби  я  —
тих  випарів  схотів?
То  щоби
           я  тих  випарів  сердець  —
                               схотів?
Лиш  мої  друзі  —
           що  в  Ісусовій*  —
                             от!!  Небесами  двиготять  —
ті  —  сяють!
                         і  —  не  хлипають...


2

І  —  як  підійде  Богу
слава?


і  —  стрімкість
       блакить
       пісня-кресало


і  —  сила  труда
       упаде  в  небо
       лава!


і  —  з  громом  впаде
       вся  безодня  натхнення


і  —  в  звід  підійме
Богу  славу...


3

видзвонював  бір
що  я  —  дуже  —  дрімучий
та  я  все  метав!
 —  Богу  ласку
із  кручі!!

22.07.2020,
Київ
*  -    молитві

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2020

З Рікою неба золотою світитися рікою…

*      *      *


З  Рікою  неба  золотою
світитися
рікою
Господи,  як  добре
із  Тобою!


Політ  із  чаплі  над  рікою
плесо  було  —
не  стало  більш
водою
це  я  вже  ближче  є
до  Тебе  і  з  Тобою...


Із  супокоєм

14.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020

Як літо співом переповнене!!. .

*      *      *


Як  літо  співом  переповнене!!
аж  я  тактовник  повний  —
                       і  тактовно
вілляв
цей  звук
в  серця  —  сріблястий  —  це  жертовний  —
цей  звук
то  не  помилка
а  для  сердець  —  це  Божий  човник!


Як  серце  Богом
переповнене!
і  тих  не  знаю
але  й  тих  —  не  знаю
але  тактильно
подушечками  пальців  з  далей
                                                             всіх
                                                             приймаю
а  це  тактовно
серце  —  Богом  переповнене...


Проте  —  вже  музика  чудова!
і  пора  Мови
підпливе  —  даль
                                       світанкова!  —
й  розчиниться
в  ній  човник

21.07.2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020

Про Силу

1.  Про  мої  шлях-і-творчість,  неспівмірно  більш  веселі  і  радісні,  аніж  печальні,  я  скажу,  як  то  завжди,  точніше  сам,  як  про  Моцарта  —  сам  Моцарт.  Вогонь  природний,  у  якому  свята  Мати  Божа  перекинула  кладку  до  вогню  благодатного  (безконечно  радісний  і  жвавіст  від  природи,  якому  Син-Бог  подав  містком  радість  духовну  —  за  послух)  —  закидаю  вслід  за  Моцартом,  і  майже  закидав  провалля  між  церковним  і  світським…  В  прийнятому  до  нас  негативному  значенні  назвуть  мене  ідеалістом.  Красота  розливається!..  
Діагнози  часу,  сам  неоціненний  гумор  —  маю  покинуть  вже  і  не  грішить.

               Благодарність

Збіга  жага  густа
густа
В  морі  черніння  срібного  хреста
І  обрій  —  і  усе  всіх  зварить
А  м’яке  серце  благодарить
З  усіх  творців  Прибитого  до  древа.
Сухо.  Одні  живі  дерева  —  ревно…
(видно:  наполовину  відпочив)

«О,  скільки  лисих  встане  з  домовин!»  —  Данте  про  науковий  уклад:  упертих,  отже,  нечутливих  совістю…  тобто,  не  розкаяних  стеменно,  як  слід…  

2.«Звідки  він  узявся?!»,  «Звідки  він  узявся???»  —  прецезійно  до  лисини  крутяться:  розморожені  і  знов  приморожені  у  зневірі  різнопретенденти  часу.  Дивлячись  на  як  ніби-то  «нормального»,  тільки  з  полум’ям  і  в  Полум’ї.
«Вас  не  повинно  було  бути!»  —  раніш  —  і  тепер.

Гуси!  Хіба  я  будую,  як  весь  світ?  Ні.  Як  Спиридон  Тримифунтський:  якби  він  кинув  цеглиною  в  опонентів,  що  філософствували,  за  доказ  буття  Бога-Тройці,  —  як  світ  чинить,  —  то  що  це  за  доказ?  А  він  же  стиснув  цеглину  обома  руками  —  з  Божою  поміччю  цеглина  перетворилась  у  складові  свої  —  воду,  глину  і  вогонь.  
Старший  опонент  сказав:  я  боровся  з  ним,  поки  ми  бо-ролись  у  наукових  термінах,  тепер  з  нього  на  очу  вийшла  сила  Божа  і  оце  зробила,  то  про  що  вже  говорити?

Не  розкидаю  цеглин  і  не  розбираю  святі  храми  на  цеглини:  мов  Моцарт  страшно  стискую  суперечності  вогнем  духу  з  Духом  —  на  висоті;  оправдовую,  зцілюючи,  творіння  і  самого  себе,  опановую  формою  сирий  духовний  матер’ял:  страшно  переплавляю  протилежності  земностей  —  усі  люди  втекли!  Видно,  що  все  і  всі  —  в  протилежностях!..  В  половинчатості,  у  шизофренії  300-літній.  Браття,  помоліться  хоча  б.  Тошно  з  такою  братією.

Перейдемо  далі.  Данило  Арнаут,  вчитель  Данте  з  техніки  тонкого  віршотворення,  українець  за  походженням,  колообертач  серенад  —  розпаду  Псалма  —  не  здійнявсь  до  великої  форми,  проте  Арнаут  Даньєль  —  є.  Данте  —тверезий  словесник,  універсаліст-послідовник  самого  Святого  Письма,  мов  цар  (у  науці  теж!)  —  є:  книжник…  От  вже  дійсно  —  Комедія,  велична  форма…
Хоч  не  раз  звеличував  пророка  Давида,  творця  Псалмів:  чисте  серце  і  джерело  самого  Бога…  Всяке  лице  і  личина  вибирають:  джерело  Боже  —  чи  книжне...  Такий  світ  весь,  і  народжений  —  і  ще  не  народжений.  Знаєм  майбутнє,  —  а  Серцевину?

«Без  Приснодіви  високо  не  злетиш»  —  це  вираховував  зрілий  протоколіст  в  своїй  «Комедії».  В  ній  є  багато  сторін  і  знаряддєвих,  й  церковних,  й  океанічних  —  позитивно-ємного  звучання  (є  знання,  що  всі  обмеженці  тоді  й  зараз:  кожен  бачить  й  товче  свою  краплю-краплинку;  дядя  чи  папа  промовить:  ату  на  Шевчука-живого!  ату  на  Аліг’єрі!—  бач...  рвати  собаками...  є  мінуси...  сам  книжник…)  Як  при  перекладі  втрачають  неминуче  тональність  —  й  книги  нема.  Що  ж,  чи  мені  стати  з  невихованим  до  кінця  —  до  самого  Христа  серця:  казати  —  що  науковець  справді  не  чує  музики…  тональності  й  суті  композитора-і-поета?

Перейдемо  до  Жони  Живої,  і  до  суттєвого.  От!  Мати  Божа,  —  до  серця  Твого  люблячого-уселюблячого  прилаштовую-приєдную  вулкан  (із  димком)  серця  мого…  так  щоби  влучати!  —  аби  зчепитись  із  світом  та  й,  граючи  м’язами  душі  й  тіла,  перемогти  світ;  бо  інакше  який  же  я  живий  та  й  люблячий  усіх  людей.  Отак  —  за  Христом.  
Зваж,  в  Аліг’єрі  «солодкий  стиль»,  а  в  мене  ж  —  сердечний  солод  Божої  Матері…  
Ти  ж  не  відходила  від  мене,  Ти  мене  не  покидаєш,  Ти  —  любов  і  Любов  Свята.  Неминуче  притирання  характерів  є:  лише  мого,  чомусь...  А  яка  в  усьому  цьому  й  з  усього  —  Богородиця!!  Яка  натхненниця  світлим-світла!  Найсолод-ших,  гарантованих  книг  «моїх»!  Та  кожному  ж  видно:  людина  не  може  сама  так  писати…  
Світ  —  це  світ,  Бог  —  це  Бог,  а  що  може  без  Серцевини  всеєднальної  бути??
 
Вона  в  Божій  волі,  я  теж,  —  мав  би  бути,  маю  бути.  Я  можу  відпустити  богослів’я,  як  на  те  воля  Божа  є:  а  з  ним  ту  важкість  земного  лементу  Церкви.  Не  вміщують  назви  «океан  Тихий»,  то  чи  всі  можуть  вмістить  —  Океан  Богородиці??  Отже,  зможу  все  те  вчинити—  заради  любові  Її  і  Слова…
Серце  скромно  каже  —  океан  —  бо  як  ще  умістить  славу  еону  Духа  і  Тройці,  ще  землі  й  Неба,  ангельських  світлих  царств,  космосу,  збудувань  планет  і  світів  —  цю  славу  Душі  всіхєднальної  —  сили  Божої  Матері?
 Любов’ю  славлячи  Бога  і  Матір  Сина  Божого…  З  серцевини  всеєдності  усіх  віків,  Вічности.  З  —«майбутнього».
26.05.2010  р

3.  Мої  прямі  учителі,  увага,—  це  Дух  Небес,  свята  Мати  Божа,  Логос-Христос,  саме  в  цій  послідовності  —  суть,  тож  і  навчали:  на  Небесне  спочатку  направляли  творчу  увагу,  з  цим  досвідом  —  дати  заспівати-заголосити  земному  космосу,  як  язику  стихій,  далі  —  в  серці  принести  як  в  Храм  —  світ  Христу-Богу.
Візьмім,  для  прояснення,  перше  зачало  Євангелія  від  Іоанна:  «Споконвіку  було  Слово…».  Направленість  на  Божество  тримає  творчий  дух  в  стані  «не  від  світу  цього»  —  в  Дусі  Небеснім.  І  лише  як  погляд  опуститься  до  земних  реаліза-цій  духа  Іоана  Предтечі  —  никне  дух  на  цій  переміні…

Опускаю  погляд:  лірики  і  фізики,  проте…  без  реберця;  чого  гризетесь??
Ви  що  оце  лепечете?  Чи  треба  для  крила  духу  їхати  до  Китаю  —  аби  побачити  там  потрібне??  Чи  не  звідси  нове  творю  для  світу?

Чи  не  знали  одногрупники,  що  Шевчук  розв’язує  найскладніші  математичні  задачі  —  зразу  ж,  тільки-що  повернувшись  з  військової  служби  в  Чехії,  —  як  унікальний  відмінник  Микола  Ященко?  Викладачі  дивувались  —  не  знаходячи  пояснення…
То  —  чи  на  Божество  корисно  дивитись,  чи  на  усіх,  що  занюхались  в  недолі??  

Та  чи  хтось  отримував  іще  гарячіше  серце-любов  Богоматері  —  що  світ  здригнувсь??  

Чи  з’єднав  Господь  в  комусь  для  рівноваги  безміру  —  от  в  рівновазі  ма-тематику  і  таку  поезію?  Про  що  ви??
Вочевидь  бачили  таке,  щоб  Бог  вів  попереду,  покращуючи,  в  позамежності,  в  невідомім,  фізико-поета,  а  в  самій  зрілості  щоб  виявилось  —  не  попереду?
А  при  тому  енергію  невичерпну  —  Отець  сховав  ареал  пороху  на  Поділлі!  —  не  вдавалось  десь  подіти!!

І  чим  Моцарт  відрізнявсь  від  висот  і  хребтів  великих  композиторів?  —  Нетутешньою  добротою  серця  свого.  
Всеспалюючого  серця  з  великою  вірою  —  у  споконвічній  доброті.  
Нічого  не  повів  про  силу  духу  і  уроджені  жахаючі  дари.  Кажіть:  «Амінь».

08.06.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883541
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020

Я пропоную — жити…

*      *      *

                           Пропоную  з  колеса  ефективних  успіхів...
                           вибрати  вічність


1

Я  пропоную    —  жити
в  любові,  в  якій
вже  немає  страху
чисті  думки  ісхождаху
з  серця
і  це  вже  не  випадкові


Я  пропоную  —  жити
щоразу
з  серцем
яке  перетре  весь  covid
я  пропоную  —  родити
оазу
Мовою  —  Любові


Я  пропоную  —  жити
в  оазі  з  мовою
Любові...
звідки  оспівати  всяку
пропажу
в  яку  я  не  вліз,  —  ще  не  влажу,  —
в  яку  я  не  можу  перелитись
слово  не  зможе  —  плакатиму
залишається  в  Слові  світитись
Любов  —  що  —  не  зможе?
і  його  вхопить  чорт
і  мене  —  Любов
Божа!..


2

І  душу  кожну
чекає  вічність  —

                               тільки
                               в  якому  місці??

20.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020

Бог-Син діє

1

Бог  –  Дух;
Дух  –  добрий,  святий:
де  Бог  –  там  добре.
Прийшовши  з  глибин,  
Бог  творить  нас  добрими;
іде  в  глибину  –  
маємо  йти  за  Ним,  задля  добра;
отже,  є  неминучість  творчих  шукань  Його.

Зупинитись  неможливо,  спрага  до  гірнього  зро-стає,  повинна  зростати...  Зупинятись  творцеві  в  не-рішучості  перед  новим  і  незнаним  неприпустимо.
Бо  збільшиться  відстань  до  Всевишнього,  який  є  Шлях,  Істина  і  Життя,  значить,  зменшаться  в  ній  істина,  любов  і  можливості  шляху,  які  Бог  подає  для  руху...

Не  хочу  мати  на  землі,
Ані  на  небі  кращої  отчизни,
Як  Його  серце,
бо  тут  все  –  приблизність:
І  слуги,  і  раби,  і  королі,  і  плюралі...
Встаньмо,  Син  спас  мене:
Та  і  не  дав,  щоб  дух  змалів!..
Возстаньмо:  гляньмо  кожен  сам  на  себе...
Хіба  надбання  межиріч,
і  ятерів,  гостюг  і  берегів,
де  вмре  ще  й  Божа  річ  –
внесуть  на  Небо?
 
Якими,  кровопивці  хто,
заявитесь  –  нетребні...
Коли  –  Ріка  любові  –  Діва,  Її  Син
і  я...  одну  красу  й  любов!
одну  красу  й  любов
зносять  поети  з  Неба!..
А  як  –  Краса?..  та  слід  кровавить
Точність!  Потрібен  дух...
Здай  кров,  як  ти  такий.
«Дай  духа!»
«А  здай  кров!»  і  ції  –
сточки...
«Дай  духа!»
«І  яка  потрібна  точність?»
«То  в  Небо  пустите?»
«Та  в  Неї  не  «платочки»...
і  ти,  такий...»
«Долу,    т  е,–
опустять?»  І  –  і  –  і  –  точка!  а-а!
І  точка–  промінь  –  звідки
точність:
Про  неї  чули  співаки...
Та  спрага  гірня  не  мине:
Сидиш  і  слухаєш  прекраснії  дурниці...
А...
разом  всі  –  їли  небесні  полуниці...
А...
вдосконалювать  –  чомусь  завжди  мене!
Небесно  їли,  і  так  треба!..
Красо  душевних  протиріч,
Може  –  на  писках  ягоду  тиснути  треба?..
Що  на  обличчях?  що  –  з  облич??

Спокійно  слухати  поезію,  що  дихає  Духом...  гарно,  в  деяких  місцях  –  вивертає  кожухом...  досить
кріпкі,  мабуть,  ви!  Отже,  співтворите,  виникає  ва-ше...  і  –  будь-що  не  лякаєтесь  труда  сього!  Викре-шуються  іскри,  а  від  тих  –  запалюється  дух.
І  –  горіть...  Наймудріша  справа  це.  Стало  вам  добре...  «Поезія  страх  смерті  убива».  Дух  прийшов.
Отже,  й  називається  так:  життя  за  перевагою,  благодать  Духа,  любов  Бога,  духовні  енергії,  вишнє  полум’я,  якому  нема  назви,  і  закріпачити  його,  а  чи  визначити  неможливо,  натхненність,  яка  шлях  кладе  вільно  і  вперше,  спасіння  в  любов  Бога...
Як  сказав  режисер  Кучинський:  все,що  ми  творчо  звершуєм,  всі  здобутки  врешті  перетворюються,  підіймаючись,  –  в  Любов...  В  Любов  Бога.
Дивлячись  з  висот  –  Любов  Бога  і  веде  нас,  й  творить  здобутки:  найвнутрішніші  енергії  –  трансцендентні,  тому  просвітлюють  все,  дають  повноту.
І  знаємо:  любов  і  покора  волі  Божій  –  те,  що  в  чуванні  і  уважності  знаходили  і  оберігали  великі  мужі  і  співтворці  Бога...  це  і  вчинило  таких  власне  вели-кими.  Хто  із  земнородних  найбільший?

Починалось  Духом  в  Діві,
Й  завершиться  Дівою...
Коли  це  не  був  правдивим?
Ні,  –  питаю,–  я?
не  був  правдивим?
Лиш  до  Діви  наближатись  –
Зачинають  слуги  дяблові
гарчати...
(Душе,  отже,  досить  тумкать,
кінчай  пити  з  недотумками,
держи  думку...)
В  чому  сила  –  з  Христа  слова?
У    с  м  и  р  е  н  н  і    і    в    л  ю  б  о  в  і,  –
В  тім,
чого  не  мають  ці  чортове...
хладні  ходять  та  стужають
поклади  мертвоголові!
оддадуть  все  –
ріки  –  брови,
мертвість  газу  –  скучність  мови...
все,  мільярди!  цих  –  і  всіх,
знатних  –  сірих,  мудреців  –
і  ріку  крові...
щоб  забув  –  десь  Дух-Огень!!
і  Марія!  –  Богоплід,
найбільший  і  найвищий  плід  Його,
Огня-Любові!!!
То  невротичнії,  то  –  нервотичні
жучать  міста
та  жало  думки  злої–  в  нерви
другам  тичуть:  щоб  газ
ішов  –шкварчав
паралітичний!!  –
ого  досягнення...
Інакше  й  не  угріємось,  –  так  кажуть...
нащо  Марія?
То,  душе,  не  зумкай...
Ти  зрозуміла?
найважливіш  –  тримати  думку
і  до  огня  любові
піднімати...
й  підніматись–
огнем,  в  Огні!
Огонь  підхопить
і  посилить  Божа  Мати.

В  любові  Божій  зникають  страхи,  надзвичайно  важливим  це  є  .  Творчість  з  любові  –  світла  .  Вона  приносить  первинну  Радість...  яка  є  завжди  –  і  з    глибин  все  просвічує,  й  дихає...  Варто  тільки  торкнутись  її  мистецтвом  і  поезією,  чи  молитвою...  
Твір  справжній  –  молитовний  рух  світлого  духу  в  серці  і  душі!..  Що  буде  добрим  і  смиренномудрим  сказати  зараз?
Довіртесь  тепер  Божій  Матері...  Земною  була,  пройшла  всі  шляхи  життя  з  Духом  Святим,  пізнала  земне  й  небесне,  найбільш  настраждалась,  стала  Царицею  в  Небі,  Іпостасна  Особа:  єдина  до  кінця  виповнена  в  Тройці  і  поставлена  між  творінням  і  Творцем  для  спасіння  й  допомоги  всім,–  і  тим,  кого  більш  ніхто  й  не  спасає.  Чому  це  так?  Вона  знає  –  як  допомогти  кожній  особистості,  як  кого  вести.
Іти  нам  всім  разом,  нікого  не  лишаючи,  а  Божі  натхнення  поетів,  як  мовили  і  святі  –це  жах  і  видіння!!  Генії  від  Бог-Сина  –  це  страшне,  бо  –  надлюд-ське...  Це  –  незнане.  Божа  Мати,  наша  натхненниця  –  знає  все  і  допоможе.  Увага:  надзвичайна  важливість  моменту  цього!

Християнські  богослови  і  письменники  не  завжди  сприймали  думки,  особистий  духовний  досвід  (хто  не  мав  того  –  не  усвідомить)  і  твори  один  другого...  

Страшніше:  Церква  не  помічає  гниття  свого  –  саме  через  це,  звідси  роз’єднаність  і  нецільність  в  онтології  богослів’я  (точка,  до  якої  слід  прикласти  сили,  –  тут  вирішення  і  відповідь  Церкви  світові  тотальности  і  глобалізму).
Вкотре  ставить  Східна  Церква  перед  собою  –  і  не  дає  відповіді,  як  то  колись  давали  Собори,  –  на  глобалізм,  секуляризм,  неоновлення  культур  світу,  не-єдність  богослів’я  ,«науковість»  його  і  т.ін.  Без  внутрішнього  єднання  богослівського  Західна  і  Східна  Церкви  не  зможуть  об’єднатись,  єднання  зовнішнє  –  політичне,  відомо  від  кого.  Прекрасно  ж!  –  являється  велич  творіння  Божого  і  Велич  Бога  Великого:  прекрасно!  –  ще  гукнула  велично  й  відгукнулась  одвічна  колізія  й  нота:

в  старозавітніх  –  це  протистояння  пророків  і  ле-вітів,  ще  й  неприйняття  обіцяного  Примирителя  лагідного  Ісуса  Христа  з  повнотою  Одкровення  –  саме  законними  церковниками;

далі  –  тривалий  шлях  драматичних  шукань  природ  Тройці  і  Її  Іпостасей  в  необхідній  і  неминучій  боротьбі  прийнятого  –  з  одкровеннями  (самороз-криття  Святої  Тройці  і  Промислу,  відповіді  Соборів  –  шлях  преображення  земного  космосу  в  Царство  Небесне  в  умовах,  що  змінились);

нині  ж,  при  здрібнінні  і  безликості  «маси»  світу,  що  зрадила  душі  свої  і  померлих,  і  душі  ненароджених,  –  те  саме:  боротьба  керівників  різних  Церков,  «насиджених»  прийнятістю  –  з  мучениками  і  їх  відкриттями,  з  інакшими  способами  життя,  дарами,  інакшими  діями  благодаті  й  видами  її:  джерело  ж  всіх  –  Дух  Христів.

Яке  серце  не  почує:  належить  мученикам  –  чи  не  належить  єднатись,  спілкуватись,  обмінюватись  і  збагачуватись?  Христос  діє,  творить!  Геніями  діє  своїми.
Одкровення  з’єднання  Він  дає.  Священниками,  монахами,  творцями  в  миру.  І  бійтесь  Бог-Слова...

Тут  же  прямо  і  сміливо  бачте:  так  було  і  буде:  Фавор,  Христос,  преображенний  в  світлі  Слави,  а  біля  Нього  –  Ілля  і  Мойсей  (ясно)...  законодавач  і  сильний  духом  пророк.  
Отець  свідчить:  Його  слухайте.  Він  об’єднувач  в  Собі,  тож  освітить,  дасть  хід  і  шлях  всім.  Не  треба  нічого  додавати.  «Блаженний  ти,  Симоне...»
Щасливий  –  хто  з  любові  сильної  (!)  до  Христа
сповідує  Бог-Слово:  бо  прийме  найтонше,  найвнутрішніше;  інші  –  отримає  кожен  те  і  стільки,  яким  і  наскільки  є.  Як  любить  Ісуса,  а  Він  зробив  готовим  вмістити.
 В  слові  є  і  воля  Христова,  і  розум,  і  любов.  Є  –  то  є.  Невідоме  й  незнане.
Нове,  воно  і  є  новим  тому,  що  –  за  межами  відомого.  

В  межах  відомих  речей  –  вже  знане;  піввідоме  –  частково  згенероване,  принесене  з  проникнень  до  Божого  світу  чи  Царства  Небес.  В  межах  піввідомого  –  творять  обдарованості,  таланти,  зате  і  воля  й  свобода  –  в  обмеженні.
Цариця  Небесна  подає  одкровення  і  дари  –  поза  знаним.  Відкриття  стає  в  суперечність  із  загально-прийнятістю:  природа  цього  здорова:  так  і  повинно  бути  при  вдосконаленні,  цього  уникнути  чи  обминути  –  неможливо.  
Увага!  Гряде  крушіння,  трощення  стереотипів,  міфів,  личин,  застарілостей  з  минулого!  Тримайтесь  за  Діву-Матір:  передчуйте,  в  трощенні  всіх  масок  який  настає  жах...  Що  ж,  насправді  так!

Спосіб  творчого  Христового  генія  –  розсування  загорож,  долання  бар’єрів,  несвятої  невигостреності  всіх,  нещадне  розтрощування  обмежень,  розбиван-ня  всіх  детермінованих  мозковим  досвідом  масок,  
безнадійних  самих  по  собі;
 конфронтація  з  соціумом  в  «істинах  останніх  інстанцій»  –  в  стереотипах  і  мі-фах...  І  небувала  воля  в  творчім  польоті,  свобода  –  «божевільна»  як  для  земних!  –  траєкторія  вільного  польоту  в  люблячім  служінні  Ісусу  Христу  і  Святому  Духові!  –  і  плоди!  плоди!  плоди!  –просвітлюючі,  що  оправдовують  траєкторії  і  людські  таланти:  вся  творчість  –  молитва-життя,  і  все  життя  –  творчість!..

Завжди  в  молитовнім  духові  –  і  в  матеріалі  глибин.  В  чуванні  і  тверезінні  ума  –  в  серці  християнськім.  І  виховання  не  має  меж...  Нема  меж  служінню  Христу.  І  в  самому  носії  Христового  генія  розлом  навичок  з  культур:  найважча  боротьба  –  з  собою,  ороговілим:  з  нечулістю  внутрішньої  людини...  І  з  невидимим  зовнішнім,  котре  зв’язує  застарілу  природу...

Інколи  носій  генія  світського  каже:  «Щось  Бог  дрімає,  піду  і  я  подрімаю...».  Не  треба  вірити  цьому!  Всякий  геній  –  геній  скрізь:  завжди  в  жахливій  гли-бині  і  в  висоті  зосередження  духу!  Лише:  Христовий  геній  найкраще  чує  Христа  і  Матір,  а  геній  мирський,  в  своєму  роді,  –  особливо  знає  хитрий  демос-народ...  тому  так  хитро  й  каже...

Духовний  геній  тяжіє  до  духа  Христового!
 
2

Дух  Святий  не  прийде  в  пристрасну  душу  назавжди...  можливо  –  відвідає.  Він  –  благий,  омолоджуючий,  творчий,  готує  все.  Видів  благодаті  –  багато.  Благодать  в  священиків  –  одна,  в  ченців  –  інша,  у  творців  в  миру  –  ще  інша.  Та  джерело  їх  одне  –  Дух  з  Небес.
 Непорозуміння  були?  Були,  і  будуть  ще  страшніші,  чим  світ  далі  від  Хреста  і  Христа...  І  від  сильних  духом  і  любов’ю  геніїв.

Чим,  не  змовляючись,  засвідчили  святі  і  творці  правдивість  шляху  апофатичного  –  шляху  геніїв:  за-перечення  і  відкидання  земного  досвіду,  позитивізму  (за  принципом:  «не  те»,  «не  те»...)?  Подивіться:  різні  за  складом,  в  різних  і  в  чомусь  протилежних  служіннях:  ісіхаст  Йосип  з  Афону  з  даром  незламної  волі  і  тілесної  чистоти;  поет  Томас  Еліот;  священ-ник-богослов  Олександр  Шмеман;  наставник  акторів  і  духовний  керівник  Гротовський...  Чим  засвідчили?  –  терпінням,  покорою  жахній  вибраності,  смиренням  перед  Всевишньою  волею,  безперечною  любов’ю  до  людей,  довірою  до  внутрішнього  чуття  шляху,  що  витікав  з  Духа  і  їх  служінь  –  з  їх  ремесла...  

За  життя  їх  переслідували  сучасники,  звинувачували,  як  завжди,  в  «прелесті»,  в  незрозумілості  аж  до  шоку,  в  конфронтації  з  соціумами  і  особливо  –  з  державними  керівництвами,  і  смішними,  обслуговуючими  академічними  авторитетами...  («чернь»  з  «черню»:  подібне  до  подібного.)  Чому  їх  всіх  однаково  підозрювали  і  в  кінці  життя  неминуче  визнавали?
 Вони  йшли,  як  казав  Ісус,  до  кінця.  Були  мучениками  духу.  Бога  слухали  і  творче  служіння,  –  не  тих,  що  не  мали  їхнього  унікального  і  неповторного  вміння  з  практики  і  залишились  далеко  позаду...  Застосували  розум–  як  просив  Павло!!  –  на  ділі...  Перевіряли  все  і  тримались  кращого  –  у  зв’язку  з  Вишнім.

Бог  любов’ю  веде  всіх.  Правильно  зробити  душу  гарною  і  робити  ту  роботу,  яку  Бог  хоче,  а  не  іншу.  
І  як  Бог  хоче  –  а  не  інакше.  
Тільки  Христос  і  літургії  з  причастям  вкажуть...  
Ще  дивімося:  чернецтво,  поезія,  богослів’я,  мистецтво  театру  –  а  шлях  єднання  з  Богом  в  любові,  молитві  і  творчості  однаковий:  апофатичний,  –  мучеників  з  геніями...  І  тому  однакові  небезпеки  і  пастки:  у  відходах  занадто  «вліво»  чи  «вправо»  від  шляху  царського:  при  «лівизні»  фальш  основна  –  абсолютизація  форми;  а  в  «правизні»  –  надмірна  деформованість  змісту.  

Абсолю-тизація  форми  –  і  появляються  хвороби  ці:  побутовізм,  необновлюваність  розуму,  земність,  зупинка  на  ідеалізації  минулого,  старообрядність,  загнивання  в  формалізмі,  одягання  личин  і  безвихідь  лже-смирення!  втікання  від  життя,  лінь  і  небачення...  
Переважання  змісту  методом  нищення  форм  –  і  хворіють  в  деформаціях:  харизматики  всіх  відтінків,  частково  сюрреалізм,  що  сповзає  до  безбуттєвості,  низька  музика,  що  нищить  самозахист  живого,  різновиди  живопису,  що  в’язнуть  в  земному  менталі,  а  все  –  на  шкоду  здоров’ю  і  Церкві:  преображенню  в  Царство  Небесне  –  «тут  і  зараз»...  і  чи  потрібно  ще  для  небесно  мудрих?

В  словниках  і  свідомостях  християнських  народів  безформне  –  це:  огидне,  нечисте,  бридке,  неподібне.  Лик  духу  не  просвічує  в  творчості  і  в  обличчях  цих,  що  в  пастках:  від  порушень  проти  ладу  Духа  –  личини  і  безликість...  Самі  винуваті,  не  Бог,  що  і  видно...
Глибинні  зв’язки  і  відповідності  є  –  як  між  змістом  і  формою,  так  і,  що  менш  знайоме  всім,  між  видимим  і  невидимим  боками  цілого  світу  Божого.  Високий  зміст  може  і  приймає  відповідну  тонку  форму,  грубої  –  уникає.  І  талантам  є  необхідність  поступово  вдосконалюватися...

«Найвище  отримає  від  Бога  той,  хто  готовий  отримати»  (св.  І.Золотоуст).
 І  з  поміччю  Бог-Слова,  внутрішнім  серцем  втримуватиме  як  дар  духовний  геній,  убезпечуватиме  співдержання  (содержание).
 Це  –  цільність  в  серці  з  Христом.  І  –  вже  серйозна  розмова.  Це,  хай  Бог  дозволить  сказати,  близько  до  спасіння...  Бо  весь  світ  витончено  хворий  половинчатістю,  нерішучістю,  погордою,  ще  й  роздвоєнням  душі!  Бо  не  бажають  підкорити  розум  земний  –  духові,  цареві  істинному,  аби  не  зцілитись...
 Коли  людина  зцілена,  Христу  є  через  що  дати  любов.  Як  не  краде  і  не  приміряє  чужу  цільність...

Хворий  світ  рідко  прощає  спасительне  уздоровлення  і  талантам,  бо  хотів  би,  щоб  все  хворіло,  як  він...  Маймо  небесну  мудрість,  друзі!  Що  є  це  –  близьке  до  патології  –  роздвоєння  керівників?
Маємо  політиків  і  тих,  хто  дає  будь-чому  і  всьому  наукове  «забезпечення»?  (Кому  слід  від  благодаті,  ті  знають  в  них  міру  спущеності  до  ризику  незворотніх  змін...).  
По-богослівськи:  іпостась  особистості  не  справляється  з  усіями  (усії  –природи)  фрагментарними  і  отемненими,  а  вона  покликана  іпостазувати  їх:  просвітлювати  і  зцілювати  душу  і  всю  людину  в  цільність-здоров’я.  Тільки  духовна  душа  є  вперше  здоровою  (початок  цього  –  з’єднання  Христом  очищеного  розуму  з  серцем  внутрішньої  людини),  тому  захворювання  і  навіть  «перекоси»  вже  не  загрожують  душі  духовній,  лише  –  душевній...  

Духовній  душі  є  небезпека  –  зарозумітись...  

Головне  –  не  опускатись  поетам  і  митцям  до  політичних...  Щоб  не  згубити  духовні  ведення  і  розсудливість.  
В  упалого  світу  виходу  нема.  Вихід  один  –  у  «вертикаль»:  у  внутрішню  людину  до  Бога  Христа.  В  Христі  лише  свобода.  З  практики  мовлю  все.

3

Хто  керує  світом?  Це  –  «бабукуваті»,  як  точно  називають  один  другого  «керівники»  світу...  Не  знають  лише  що  робити  з  собою.  Світло  з  грунту  не  засяє.  В  керівниках  –  актори,  офіцери,  різні  схоласти  площиннолобі...  нема  Невських...  Є  диявол,  торжествує  –  де  в  душах  і  країнах  покинули  Христа...  Який  народ  –  така  й  церква...й  сила  віри.
Церква  виявляється  безсилою,  бо  не  має  змоги,  через  сварки  й  нелюбов,  назвати  речі  своїми  іменами.  

Робить  це  в  силу  професії  поет  духовний.  Хочу  я  цього?  Ні.  Дяка  Богу  –  воцерковлений  Христом  розум...З  вишнього  –  не  в  доведеннях:  або  не  загоряється  душа,  або  –  загоряється.
Духовний  геній  і  Любов  Божа  (духовна  енергія  зсередини)  запалюють  дух,  очищують  серце  і  ум  і  знаходять  в  Христі  шлях  –  свободи  і  любові,  і  життя  в  Волі  Божій.  Що  готове  загорітись  –  зрушується  благодаттю  Духа;  без  благодаті  –  не  загориться  й  не  зрушиться  ніщо;  і  говорити  що-небудь  нема  сенсу.

Тому:  як  відрізнити  досконалого  від  середнього?  Досконалий  говорить  з  благодаті:  що  хоче  благодать,  тільки  те  говорить.  Тому  благодатній  творчості  генія  з  Христом  слід  очікувати  протистоянь  від  озлоблених  і  інтелігентних,  які  в  жахливо  тонкій  пастці,  без  Церкви  –  непоборній.  І  від  добропоряд-но-інерційних,  бо,  знаєте,  треба  трохи  часу  на  просвітлення  свідомості,  подолання  своїх  «плоті,  світу  і  диявола».  Милосердіє  потрібне  до  всіх,  і  генія  не  зупинити...  Нині  Бог  не  в  центрі  всього  життя,  і  Церква  розгубилась  з  одвітом  на  тотальну  світськість,  все  і  всі  в  підмінах,  вільно  чи  невільно  –  в  грісі;  але  і  міфи,  до  цих  пір  нездоланні,  –  теж  в  «перемеленні»...

 То  для  знаючих  прояснішає:  це  і  є  найпрекрасніший  момент  для  геніїв!..

Пробиватись  в  незнане  і  нове!  Оновлювати  найперше  себе:  щедрість  душі,  розуму  і  серця!  Підривати  вражені  загибеллю  культури  світу(підмінених  –виводити  в  правдиве  світло),  –  вперше  знаходити  правдиву  картину  світу  Божого!  Поставити  культури    перед  лицем  Всевишнього,  Він  їх  виповнює.  Христом  оновити  культури  –  це  поставити  Бога  в  центр  життя  знову!..

«...щоби  Вишнєє  начало
частіше  нас  перемагало  –
щоб  ми  росли  Йому  в  одвіт!»
                                                 (Томас  Еліот)

Просвіти  і  прориви  є.  Христос  переможе  в  культурі,  шляху  назад  нема  і  іншої  перемоги  у  світу  нема...  Він  вважав  за  потрібне  бути  «в  контексті»  існуючих  культур,  що  і  явив  своїм  прикладом  життя  і  слова,  коли  ходив  по  землі:  безпорочна  і  безгрішна,  лагідна  і  смиренна,  любляча  людина...  
Ви  совість  маєте?  Він  же  сказав:  присланий  спасти  душі  і  світ  цей  Отцю,  що  на  Небі.  Не  заневолити  в  загибелі,  а  спасти  всіх  з  любові  до  нас...  Мова  не  про  єдине  земне  царство  з  Антихристом,  спробу  чого  показали  Іоану...  Бо  в  Царство  Небесне  спасе  Ісус  Христос  вже  після  Антихристових  спроб!  (  Як  нас  б’є  сатана  за  правду!!..)

Іншими  словами:  Христос  іманентний  в  трансцендентності  і  трансцендентний  до  іманентного:  Він  як  найвнутрішніший  рухає  і  свободу,  і  творчість,  і  всі  культури  –  до  Себе.  
Так  і  Богородиця  Марія  не  відмовила  жодній  мусульманці  –  коли  та  просила  за  щось,  від  чого  не  втримати  сліз...  і  з  огляду,  що  гинуть  явно  –  й  надалі  не  відмовить!  

Вище  ж  не  може  нижчого  згіршити  чи  відкинуть:  то  ж  Небо  –  протилежне  всьому  земному...  й  отемненості  розуму  також!
Розум  без  Христа  –  що  є?  неповнота,  невдячність,  бо  не  знає  Бога  прямо  –  єднанням.  Тому  «мнєнія»  непробивні:  засліпленість  розуму  собою,  незнання  своєї  немічності  і  звідси  –  гордість!  людина  «мозково  щаслива»...  і  куди  й  чого  рухатись?  Все  складнощі,  безрадісність  і  страхи!  (Без  Христа...)  Найгірше  –  що  не  помічається  нічого.  Ні  в  собі,  ні  в  світі,  ні  в  богословії  Христовім.  
Сатана  сьогодні  впевнений  дуже;  без  Христа  ніщо  не  можливо,  релігії  без  Ісуса  –  ляльки  обрядові.  

Де  вихід?  Якраз  в  Євхаристії  відбувається  найповніше  те,  що  і  в  оновленні  культур  і  мистецтв:  пробивання  шкаралущ,  знімання  отемнень,  проливання  нового  світла  на  суть  речей  і  здіймання  всього  перед  очі  Бога  Христа,  і  –  далі  –  таємниця  зцілень  у  Вищому  світлі.
 Простота,  мир,  радість,  любов.  (Протилежне  від’єднаним  від  Бога.)  

Що  свідчить  про  підйом  віруючого?  –  бачиться  все  у  світлі  вищому  і  збільшується  милосердя  й  любов.  Це  Христос  укорінюється  в  серці  і  душі,  і  як  Бог  проявляється  світлом  і  теплом  духовним,  тобто  –  Правдою  і  Любов’ю.  І  нічого  ніхто  не  зможе  заперечити  віруючим  на  практиці,  як  Він  і  казав.  Та  потрібно  обов’язково  все  підносити  пошуковим  «вибухом»  лише  до  Христа  –  не  до  абстракції  чи  транс-цендентності  якогось  Розуму  в  Космосі.

 Бо  варвар  лише  нищить,  не  споглядає  і  не  співтворить  Богу,  не  живе  творчо  в  тайні  Літургії  і  радості  причастя-єднання-пізнання  Христа,  як  віруючі  і  творчі  митці.  
Співтворчість  в  цій  книзі  вища,  ніж  в  попередній  трилогії  «Руки  Теурга».  Слово  являє  –  я  передаю.  Це  основне.  І  не  до  «проблем»  Церкви.  Христос  не  окраде:  хай  генії  мирські  не  остерігаються.  І  серце  Богородиці  більше,  ніж  всі  релігії  і  культури,  –  з  практики,  не  зменшить  Вічна  Діва  «семипільних»!!  

Бог  явив  небувале  в  одній  точці.  Божий  Задум  неухильний  і  послідовний:  якщо  «наукове»  богослів’я  частин  Церков  і  Розум  Соборний  не  відповідатиме  Задуму  Бога  і  Матері,  ви  закінчите  самі  думку:  Церква  робитиме  роботу  варвара...  А  як  же  сповідування  віри??..

Ви  ж  мали  б  розум,  якби  почули:  мова  про  більше,  ніж  я...  З  Христовим  генієм  –  Христовий  шлях.  Прожити  цільне  життя  –    і  як  прожити!  –  щоб  отри-мати  його.  Шлях  –  на  якому  темне  в  нас  піддається  просвітленню,  –  це  процес,  рух,  втримання  досягненого  і  подарованого.  Виходим  за  обмеження,  просвітленням  виявляєм  «дірки»,  «гачки»  і  пустоти,  зцілює  Христос,  дарує  повноту,  в  повноту  Радости  Господа  ввійдемо,  і  вже  входимо.  
Вибух  духовно-еволюційний  гряде.

Царські  священники  і  поети  почули.  
Здогадаєтесь?  щось  негарне  з  вами,  якщо  не  любите  беззавітно  й  до  самозабуття  Ісуса!  
Що  це  –  не  любити  єдину  Боголюдину,  Спасителя  всіх??  Себе  любити  в  Церкві?

Зірочки,  зірочки,  так  на  небі
багато,  багато!
З  середин  Світло  –  із  Розп’ятого  світу
до  менш  розп’ятого
квіти  довжаться  в  губи
зорі  довжаться  в  губи
серця  довжаться  –
хто  нас  полюбить
Зірочки  і  серця!
так  на  Небі  багато!
Нас  бо  любить  –  усіх  –  
Всепочаток...

7  липня  2008,  день  Великого  Іоана  –  
Предтечі  і  Хрестителя  Христового

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883409
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020

"Давид, що — комік?" Усьому світу обявлю імпічмент…

*      *      *

1

Давид,  що  —  комік?
Давид  —  буйний!
І  я  у  патлах  —
Обхопив  його  чуйність!
Давид  —  не  лисий,
Я  —  баюнний!
Ми  багатьох  похоронили,
Чи  те  повідать  захотіли  б  —
Є  зрілість  —
Більша  за  всю  юність!!?


Ми  —  космос!!!
Космос  ми  пасхальний!!
Христос  —  глава!  ми  —  патли  вдалі!  —
Він  нас  пригладить  —
та  що  кажу?  уже  пригладив…
та  навкруги  сміються  гади,
Ззеленені  —  гроби-костюми!
А  зрілість,  Христе,  краща  і  за  юність!!!


Давиде,  царю,
космос  вільний:
Це  космос  ходить  з  нами  тінню…
Сонце  —  Христос!!  уся  ця  Сила  —
це  Він  у  серці,
у  безціннім

2

Усьому  світу  об’явлю  імпічмент

На  глибину  спущу  ці  труби  пічні
На  висоту  здійму
у  Духа  труби  —  вічні
На  глибині  немає  протиріч
Чи  ви  не  винні  —  гасите  умами!  —
Божу  річ?

На  висоті  немає  протиріч!

Чому  ви  так  словами  кричите??
Для  чого  в  мислеформах  шумите?
Бо  ви  не  у  Христі.
Я  бачу.
Бо  у  Христі  немає  протиріч.

Ще  так  селяни  —  щоб  життя  відчути  —  скачуть.
Ви  глушите  в  пророці  Божу  річ!...

3

Геніям  є  крила  пролітати  —
В  них  немає  драми
як  і  в  Бозі!
І  дрижать
як  проти  Бога  —  супостати  —
Ще  в  дорозі
що  в  дорозі
ще  в  дорозі...

В  геніїв  є  сім’я  Боже  —  слово!
Люд  пред  Богом  —  мов  ще  діти  незачаті!
Як  розгін  і  вектор,  напрям  —  пісня
полетять  колеса  траки
                               траки!
або  світ  пересмикається  до  драки,
або  геніїв  —  лик,  дух,  серця  —
лиш  благовісні!

2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020

Любов, що творить шлях, — і ритм

Можна  —  говоритиму  живим  твердим  звучанням,  —  не  «молочною  їжею»,  не  фантастичністю  зовнішньонауковості?
Мистецтво  поезії  —  абсолюту  досягає;  як  і  всі  мистецтва  образотворчі.  А  проте  зовнішні  науки  —  ніколи,  за  визначенням,  згідно  їх  порочної  довгоописової  природи.  (Не  даю  томів  пояснень  із  світової  культури  на  кожне  слово  або  знання:  десяток  знає,  дехто,  можливо,  не  всю...  Жалко  міс-ця,  часу,  а  основне,  як  дехто  знає,  щезне  музика...  ритм).  Чесно  засвідчіть:  Бог-то  і  довгоговорінь  в  молитвах  не  похваляє,  а  як  студентів  жалко!  —  їм  же,  не  питаючи  знавців,  плетуть  смаленого  дуба...  від  чого  в  сон...  хіба  ж  засинають  від  любові  та  сили  духу??  Та  і  їсти  хочеться  від  матеріальності,  —  їдять  матеріальне...  ну  —  а  вічне?  справжнє...  Вже  чи  не  дав  себе  обдурити?  храмом  створив  себе  (з  Духом)?  Матеріальний,  спиш?

Важить  що?  Важить  —  це  первісночесний  храм?  або  —  поволі  —  будь-що,  але  більш  не  чесне...  Попались?  (Кажіть  чесно...).  
Ти  конкретно  є  храм,  мембрана-і-храм  —  з  яким  і  в  якім  хотіли  б  мати  звучання-хід  всі  чесні  на  небі  і  на  землі,  або  ж  —  ні,  оскільки  «з’їхав»  наліво!  
Або  ти  велетень  духу,  бо  чесно  і  давно  почав,  —  або  комашка.  (Згадайте  І.  Дзюбу).
Коли  ж  і  відколи  ти  конкретно  цей  храм  чесний  або  нечесний?  Відповідь.  Коли  і  відколи  не  дуриш  себе  і  інших,  і  навколишність.  Лісів,  собак,  куниць,  повнокількість  кропиви,  залежної  від  моралі...  Це  знають  селяни  і  носії  геніїв,
 і  ті  —  і  ті  —  надійні  щодо  незіпсованості...
Я  ж  нічого  ще,  ніякого  запитання  не  завдав  вам  із  світового  духовного  «процесу»...  сядьте  правильно...  бо  горда  шкірка  в  4  рази  більш  стражда,  аніж  натуральна...  Я  ж  тільки  «наводящий  вопрос»  щодо  надійності  селян  зачепив...  і  ще  ж  не  вчепив  ваших  400-літніх  «специфічних»  ментальних  установок.
Я  ж  зшивав  свій  храм  з  просто  чесних  каменів  —  від  юності:  не  приймаючи  впливів  жодних  «одномислителів»  і  брехню.
 
Мембрана,  памятаєте...  Аж  з  дитинства  страждав  дух  неспівмірний  —  від  усіх  несвобод,  дрібнотності  самопаплюжної,  від  вдушування  духу...  Од  вже  невиліковної  хвороби  тупості  світу  щодо  Великого  ритму.  І  цього,  що  я  несу,  Великого  Досвіду...  Із  Центру.

Приклад?  Тоді,  при  Христі,  —  мерці,  нині  —  півмерці:  важитесь  —  в  живий  приклад??.  Вибачайте,  професори,  недоучені,  самі  напросились.
Щодо  любові,  і  ритмів,  в  ході  чесному  в  таких,  і  Великого  ритму,  і  парадоксального  досвіду  знімання  протиріч,  
і  т.з.  «майбуття»...  і  чого  —  воно  не  Центр.

Приклад  живий.  Профан  стоятиме  день  в  спеці,  дивлячись  на  купу  гранітних  каменів:  день  шукатиме  той  єдиний  камінь,  який  підходить  точно  до  своїх  братів  в  муруваннях.  Хто  чує  ритми  —  бачить  його  зразу  ж.  Хто  —  Ритм  —  той  і  всі  наступні:  в  погляді  своїм.  Як?  Чому?
Як  я,  так  —  увага  —  камінь,  —  змінюємо  і  будем  змінювати  структури  в  своїх  поступових  ритмах  (хто  знає  таїну  каменю  —  цілком?).  
Як  здогадались  ви,  ритми  ведуть  до  таїни  Ритму  Великого  («слово  говорить  —  дух  відповідає»,  Давид).  Як  Давид  знав  і  це,  і  невідоме  всім  інше,  і  ритми,  й  твар,  і  Бога?...  Яснішає?..  Духом  в  серці-і-мембрані,  храмі,  який  не  «поїхав»,  духовними  очима  в  серці  (розум-серце-дух  в  єдності...  причина  божественного  чуття;  для  розуміння:  як  би  аналог).
 Вживайте  невироблені  англійські  слова:  покращитесь...  у  відеотелефон.

Камінь  бачиться  любов’ю...  Може,  ви  зовсім  в  «знаннях»...  тому  не  пояснюю.  Що  ж  це  —  ритми,  пізнання,  Ритм,  і  ми?
Ми  —  камені  Христа,  і  змінюєм  дуже  поступово  структуру,  розчиняючись  Духом,  ведені  в  єдино  корисному  правдивому  веденні-пізнанні,  у  любові-смиренні,  тільки  цим  в  спасінні...

Отже,  з  практики  —  який  Великий  ритм  у  відірванців,  без  Духу?  Нема,  отже,  як  бачите,  великих  художніх  відкриттів  і  форм,  нема  стислих  форм  (про  це  і  не  знають).
Майже  нема  європейської  культури  (в  головах  із  запаленням  ніби  щось  —  ще  є...).  Америки  —  нема,  кінець...  Єврейські  мислителі  сповзають  буквально  до  містечкового  масштабу...

 Це  кінець,  невже  невідомо,  що  все  трансцендентно  і  онтологічно  —  із  євреями?..  

Зі  схемками  вони.  Навіщо  бажати  смерті  євреям?  Яка  «каса»?
Вони  вже  такі.  
Плюс  той,  що  німецький  астрал  пізніше,  аніж  звичайно,  почне  їх  ізолювати.  Не  бажаймо  і  в  думці  смерті  євреям:  два-три  століття  —  і  кінець  світу.  
Проситимуть  всі  смерті  собі  —  та  не  буде.  Нащо  ви  покинули  Бога?  кілька  століть  вже  всихання,  і  нині  —  банкрутство  всіх.  
Який  —  хоч  в  когось  Ритм?

Без  чуття  ритму  (і  Великого  Досвіду,  у  Христі)  просто  нема  чистоти  пізнання  в  найвищому  синтезі,  нема  правди  і  правди  художнього  вираження,  бачень  і  одкриттів  абсолюту.  Без  чуття  ритму  і  в  любові,  що  зцілює,  Великого  ритму  —  нема  генія!!  Меншає  носіїв!
 Нема  титанів!!  На  звичайнісінь-ку  актрису,  якщо  вона  не  із  мавп-зірок,  кажуть,  що  вона  —«странная»...  

Здрібніло  і  опустилось  —  всі  і  все  —  нежданно  і  несподівано  для  розвинених.
 
Порочна  воля  і  безвільність,  бо  вже  не  хочете  геніїв,  жодних,  костоправних  навіть.  Диявол  в  деталях  і  в  здрібніннях,  як  кажете,  «порядна  сволота»,  гниль.  Буду  вінчати  гниль??  Нема  пізнання  Бога  без  чуття  творіння  Його,  ритмів  і  таїн,  які  Дух  відкриває  —  відповідно  Своїм.  

Бо  нема  нині  розкриття  тварі  як  творіння  Божого,  —  а  за  себе  повім,  що  Бог  Своїм  подає,  береже...  
А,  дрібноформні  вибивателі  грошей,  секулярники...  проповідь  про  Бога  особисто  вам  вже  не  допомагатиме,  треба  розкривати  правдивий  стан  і  картину  творіння  Божого,  в  цім  богословіє  й  хід  —  далі  з  Богом.  Розум  нині  не  з  Богом,  не  в  серці  в  єдності  —  це  дім  проституції,  ба,  гірше...  

Нині  безум  людський,  «маразм  кріпшає»,  що  знали  до  ап.Павла,  сам  Павло  і  з  останніх  о.Шмеман,  який  чув  поезію  і  вихід  богослів’я:  щасливець,  доторканний  любов’ю  Богоматері!
Як  не  подивись,  із  усіх  боків  і  таїн:  тільки  любов  спасає.  Захищає  від  злих.  Вона  заповідана,  одна.

 Любов  відкриває  Небо  і  утворює  шлях,  де  мить  тому  не  було,  звільнює  з  заторів,  вводить  в  Великий  ритм,  прямує  до  Величі...

 І  я  чесно  
й  радісно  спасаюсь,  йду.  З  застарілого  Дух  веде  в  дитинне.  Чому  ви  дитині  чесній  кидаєте  виклик  вже  півстоліття?  

То  ж  розсипані,  одіозно  здрібнілі  в  науках,  без  Ритму  і  смислу  —  ви  ж  супнабір  у  владі  бісів,  на  їх  розсипаній  законній  території...  

Як  же  з  бісами  кидаєте  виклик  Богу,  Богородиці,  святим  і  мені,  художнику,  безвинному,  люблячому  вас  і  при  тому  —  не  святому?  Що  ж  то  з  совістю  у  вас??  

Як  такий  стосунок  до  людини,  який  і  Магомет  не  одобрював??  Я  з  вами  скажу  самовпевненим  і  науковим:  що  ж,  попробуйте  колайдер  на  душі  і  шкірі  власній,  щирі  антихудожники  і  антихристи...  Побачите  —  навіщо  не  поважати  ритм  Великий  і  Бога...  

01.07.2010,  Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883305
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020

Йди: стежка до радості —…

*      *      *


Йди:  стежка  до  радості  —
йдеш  —  стежка  до  вічності
і  радість  і  вічність  звучатимуть...


хто  стане  на  стежку  —
в  ногах  буде  радість  звучати
допевнитись  світла
прийняти  присутність  Єдиного,
в  Кому
всі  речі  співають  —
знають-мають
водночас  кінець  і  початок.


Нема,  що  принизливе,
лиш  те,  що  пронизує,
і  Той,  Хто  усесвіт
пронизує!  —
й  поет,  що  цим  світлом  пронизаний  —
не  зможе  мовчати:
світ  —  підійняти  з  наближень,
кожній  речі  ім’я  її  
дати!


І  в  Божому  світлі  —  по-Божому!  —
справжність  
рождати!
А  встануть  із  Духом  —
в  серцях  буде  радість  звучати!!


Якщо  йдеш  у  серці!  —
так  дитина  на  краю  озера
і  дзвіночки  із  світла  —
і  сміється  —
бо  її  так  цілує  літепло!..

17.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

Маріє! щасливий я — через кого повалить стихія!!

*      *      *


Маріє!
щасливий  я  —
через  кого  повалить  стихія!!
я  подарував  Тобі  мадригали
і  дарував  таке,  що
від  нього  тікали
я  подарував  планети  з  металом  —
нині  розкіш!  якісь  маргарити
да  ще  якісь  дорогожитності!
як  мені  досконаліш  любити?!!
і  як  мені  до  Тебе  дожити?


Пташки  співають  —
на  схід  сонця!
і  пішов  до  Бога  я  —
туди  любов  водить…
А  з  другого  боку  що  виходить?
був  хто  орнітологом
став  орієнтологом
старієш?  —  труба!!  орієнталістом...
ложку  в  зуби  —  і  —  за  день  присісти
це  все  одно  що  пташку—
з’їсти...


так  мелодія  плаче
як  мені  у  це  вжитись?
часто  і  густо  
густо  і  часто!  —
бо  мелодія  зв’язана  з  часом…

і  як  мені  —  досконаліш  любити??

25.11.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

«До кіота»

Перебери  у  сонця  заході
Твій  золотіючий  ячмінь.  Амінь.
В  жертву  живу  приношуся,
                             у    боговгідну.
І  легка  сінь.


Брили,  брили,  брилища  –  степом  начебто.
Заждіте,  тут  розкопують  Шевченка...
що  це    святий  –  довго  не  чують.
Брили,  брилиська  ходять  степом,
                                                                                     кочують...
Бог  дасть,  розкопають,  –
                       довго  стримувана  гіркота:  гикота:
         «все,  до  кіота!»
Глянуть  з  ікон!  –  аж  стуснуть,
й  цей  світ  дощенту...


І  ще  служу,  за  так,  заодно,  на  Шоту.
                                     Кликали:  Руставелі.
Велій.
Велій  –  тигрів  душив.  Звучник,  веліїм…
...Що  тут  мене,  словесника  у  Слова,  лапати?  –
Чия  брила-шпіон?
Та  –  бачить  Бог  –  крім  Богоматері
вміщать  живе  нема  тут  в  кого...

Не  дивно  –  не  дивлюсь,
окрім  на  Неї  й  Сина.
Й  крім  Бога  –    нічого.


Переберем  в  золотім  Сині–Сонці
                                 вельми  золотіючий  ячмінь.
Я  раб  співаючий,  ячмінь.  Амінь.
В  жертву  живу  богоугодну.  І  –
                                                               легка  сінь.
 
Я  духом  вже  не  тут  більш,  –  там.
І  вас  спитає,  бо  за  мене
                         вас  спита!  чесний  Шота!!
Він  велій:
він  з  народом.  –  Він!  –
Де  біля  мене  тут  народи?  –
Цей  злагодив,  чи  вкрав,
ув  свого  люду  –  чи  то  геній,
                                                             чи  то  дзвін,
Міцний,  проте,  цей  Руставелі!


І  за  одним  із  епізодів:
не  обійшлося  ж  без  народу:
Чиста!
прекрасна!
що  й  казати  –  молода...
Лиш  поглядом  очей  витягувала
з  воїв  стріли!!
                             лікувала...
та  на  кобилку  з  жеребцем  оглянулась  –  все  
                                                                                                   втрачено...
сіреньке  –  впало  і  пропало...


Скільки  за  цього  от,  Слова  поета,
з  небес  поставлено  підрозділів?
Псу  демократії  на  стіл  налили.
Якийсь  сліпий  спіткнеться  на  порозі:
«В  кіот».
І:  «дурні  наші,  вчасно  не  спалили...»


Перебери  в  золоті  сонця  золотіючий
ячмінь:
Співаю,  раб  твій.
Твій  ячмінь.  Амінь.

12.09.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020

Cин світла з глибин: Валерій (Шевчук)

                 Стаття  «з  полиці»  (про  Валерія  Шевчука  і  його  повість  
                 «У  пащу  Дракона»).  Писав  через  чотири  роки  після  надрукування    в  
                   журналі  «Сучасність»  за  найголовнішіми  або  вічними  відчуттями  її,  яка  
                   ніби  відстоялась  в  мені,  просила  виходу!  Стаття  була  розміщена  
                   3.08.2009  на  сайті  моєму,  і  при  ел.  друкові  в  pdf  «Живе  в  мені  
                   Христос»  в  2012  році.

Мабуть,  на  Україні  є  нині  декілька  людей,  які  спромоглися  б  насправді  сказати  глибоке  слово  про  повість  Валерія  Шевчука  «У  пащу  Дракона».  Слово  «про  що»  —  має  в  собі  і  «як».  Висота  рівня  предмету,  «про  Дух»,  ставить  нездоланний  бар’єр  сміливцям:  ясна  справа  —  потрібно  здобутись  на  слово  з  Духу  і  відповідно  духом,  на  висоті  запропонованого,  висвітлювати.

Як  би  чия  недуховна  душа  не  пищала,  але  так  є.  Встояння  на  вістрі  духу,  як  стане  видно,  подає  можливість  душі  обійнятись  баченням  того  записаного,  рівня  його...
А  те,  що  невстояні  душі  просто  є  зметеними  —  привідкритим  універсумом  в  творі  —  як  бачите,  вже  факт.—  Тиша...
В  кого  ворухнувсь  протест,  або,  можливо,  хтось  не  встиг  увійти  —  увійдіть  ще  раз  в  повість  Валерія,  тоді  ж,  з  новими  змислами,  випробуєте  свою  силу  направду...
Як  тільки  правда...  в  Україні  примовкають  всі  і  все  —  тиша  містеріально-містична...  І  причини  різні.  Дух  же  —  вище  причинностей...

І  все  в  тім  —  «щоб  збулась  всяка  правда».  І  саме  —  в  хрещенні,  в  хрещенні  неспівмірнім  з  людиною...
Тому  сили,  звільнені  Валерієвим  поглядом,  що  ввірвавсь  в  Погляд,  такі  неочікувано-всезмітаючі,  —  вільному  поетові  повертається  Бог  новим  боком...
І  зрілим  душам  страшно  за  провідника  усього  зачепленого,  як  це  завжди  в  художника,  —  на  грані  й  за  гранню  космосу,  що  очікує…
Отож,  коли  в  прозаїкові  проступає  до  яви  поет  і,  безсумнівно,  пророк...  ясно,  що  стихійні  душі  довго  зважуватимуть  і  мовчатимуть.  Усе  —  не  так,  як  вважають;  і  видно  це.  

Ні,  не  в  Святому  Письмі  зараз  справа,  варто  лиш  це  письмо  прочитати  (прочитати:  хто  мислить  в  дійсності  думками  оригінальними,  своїми,  —  проглядається  й  сама  глибина  суті...  й  побачить,  що  це  так).  У  вільному  пошукові  художник  попрацював  і,  «дійшовши  до  ручки»,  вправився  —  первісним  пером.
Слабші  ж,  витіснивши  з  себе  це,  задзвонять  один  другому  телефонами  —  і  кільцево  «здружаться»:  та  ні,  химера!  це  не  українське,  не  може  такого  бути,  це  ввижалось  —  нічого  й  не  було...

Чуєте  вживу  містеріальність,  фігурчато-засувну-пересувну  в  свідомості  столичних,  які  пишуть?  

Це  є  ніщо  поруч  з  чернецем...  на  території  повісті  «Дракона».
Ні,  нема  в  Волі  Гоголя.  Буде  Валерій  Шевчук.

Отже,  це  Правда  —  безумовна  і  жахаюча.  І  —  думайте:  не  провідник  же...  сама  правда  ворушить,  розворушує  і  кличе  відомих  їй  —  і  вибраних,  хоче  хто  чи  ні.  Й  не  Валерій,  а  правда  —  справа,  ходячи  й  живучи  вічно  Повістями,  кличучи  —  ніби  гарантує-таки  обранцям  слова  із  Слова,  співчутливих  головному  герою  повісті  —  панотцеві:  вони  не  зметуться,  та  настраждавшись  у  гіркоті,  відбудуться  всі...  Тримаючись  правди  й  волаючи  тільки  до  Сонця  Правди!..

Для  посередніх  —  не  відбувається  нічого...  Повість  закриють  в  друкові  журнальнім...
Розгляньтесь!  які  ви?  на  якому  ви  місці  істинного  добра?  

Відбувається  це  «тут  і  зараз»  —  вічно...  І  той  вибір,  що  ви  вчинили  в  серці,  —  вогонь  добрий,  горіть  духом!  Дух  Святий  літає,  як  хоче  і  де  хоче  —  й  добір  від  Духа  є.  Сердець  лиш  рішучих,  сміливих...

Тихо  там,  в  тиші!  Бо  зараз  правда  кричить  через  панотця,  як  вперше  тоді,  сп’янілого  і  втомленого  фізично  (навіть  в  цім  штрихами  вона)  —  кричить  до  правди  невидимого,  нелюдського  й  надлюдського,  неописанного,  ще  не  відомого  кінця...  і  безболісно  можна  плакати...  Чого?  Боже,  який  панотець  недосконалий...  як  люди,  людське,  й  отакого  його  веде  правда.  Вся,  —  щоб  виповнилась  всяка  правда,  і  вся.  І  всі  і  все.  Тобі  приносимо...
І  міг  би  відкрити  веселий  жах,  новий  новим,  і  от  з  полудня  ж  ідуть  вже  не  страхом  —  любов’ю...  І  що  кому  казати?..  Бог  один  може.

По  духу  дивлячись,  Валерія  Шевчука  знов  вирятовує  його-таки  вкоріненість  в  таємницю  ходів  слова.  Слово...
Нема  в  нього  якогось  особливого  «прикриття  небесного»  й  не  скажеш  «йому  пощастило,  йому  повезло»,  в  значенні  «повело»,  ведіння.  Ремесло…  Вирятовувала  правда  ходу,  любов  і  милосердя.

Рятується  всякий  письменник  несказанним  пульсуванням...  огнем,  який  ще  не  має  одягу  слова.  Божественна  Любов  це.

 Тому  важлива  відкритість...  і  некорисливість,  заперчення  самості:  незамикання  будь-чого  у  власність  свою,  що  зменшує  любов,  іноді  її  страчує...
Місце  поета  між  Небом  і  землею,  Богом  і  людьми  з  усім  живим  світом  —  благе  і  вкрай  небезпечне:  творячи  духом  в  невідомому,  поет  не  знає  наперед  ЩО  він  запише...  здобутим  невідомим  дасть  хід  всьому,  кликне  сили  неспівмірні…  іраціональні.  

Це  є  так:  Бог  рухає  все,  поет  у  Валерії  вчинив  виклик.
Мабуть,  Шевчук  знав  близько  половини,  ЩО  він  викликав.  І  художників  рівня  Гоголя  спасає  що?  найбільш?  Правильно,  їх  і  їхні  слова  (наразі  свідомо  залишим  художні  «прийоми»)  —  не  розуміє  на  глибині  ніхто,  крім  Бога  та,  з  досвіду,  Божої  Матері,  та  св.Миколая,  великого  всесвітньо-відомого.

Весела  картина!!
Я  от  кажу:  не  розуміють...  Що  ж  таке  розуміння?  Іншого  разу  краще  натякну.
Свого  роду  надпровідність  внутрішня  є  при  найвищих  (й  найглибших)  взаємопорозуміннях  —  за  присутності  якісної  вищості,  і  завжди  —  благодаті  Святого  Духа;  все  ж  інше  нижче  Духа.

Отже,  розуміння  світове  —  суть  нижче  й  допоміжне.

 Духом  почуте-побачене  й  записане  духом  —«онтологічне»,  кажучи  знайомо,  —  і  читається  таки  ж  духом.  «Святе  Письмо»  є  взірцем  цього.
Для  наочності:  в  радіоприймачі,  припустимо,  нема  каналу  для  сприйняття  ультракоротких  хвиль.  Він  їх  і  не  прийматиме,  хоч  їхній  світ  існує.
Без  дії  благодаті  ні  до  яких  істот  не  дійде  те,  чого  Бог  ще  не  бажає.  
На  нижчих  «хвилях»  не  все  можна  передати,  а  передати  найвище  —  і  зовсім  неможливо.  Ось  натяк  щодо  резонансів  і  розумінь.  

Церква,  можливо  через  лінь,  не  запитує,  чи  потрібне  розуміння  світу  (й  відповідь  на  виклик  —  а  не  розчавленість  ним),  і  особливо  основне:  відновлене  бачення  картини  Бога,  людини  і  світу.

Бог  —  щедрий.  Опрацювати  зачеплене  і  рухливе  живим-живого  «організму»  Повісті  —  Він  допоможе...  Тут  таємниця.
Бо  чутливе,  совістливе,  м’яке  серце  письменника  Валерія  Шевчука  —  до  внутрішнього  прийняття  не  допускає  звання  «класика»…  Ця  мудрість  його  спасає.  

Нічого  ніхто  не  сховає  в  духові.  В  слабших  (чи  в  несвідоміших)  одна  згода  на  таке  несе  до  колапсу,  закривання  вищих  ходів...

Людина  тоді,  і  ви  це  бачили,  каже,  що  вона  внутрішньо  зупиняється  й  ніби  вичерпується,  —  стихає  і  незабаром  фізично  вмирає.  Отже,  Боже,  через  неспинність  художника  йде  і  приходить  вишня  Правда...
Через  самозречення  й  Любов.

На  високій  цій  зосередженості  залишим  розум  читача.  Тож  нехай  письменник  Валерій  Шевчук  пробуває,  як  хоче  він,  у  спокої.  В  тихому  мирі  в  серці.
А  ось  серце  моє  недавно,  негадано,  відмолило  Божою  присутністю  й  молитвами  —  одного  славного  художника  слова,  бо  він  відійшов  у  вічність.  Що  відчувала  та  людина?  Любов?  І,  егоїстичні  почасти  в  силу  професії,  поети  і  прозаїки,  запитую:  хто  відмолить  конкретно  вас?  ваш  відхід?  
Що  з  безбожного  вийде:  віталізм  організаційний  нового  часу,  —  який  розпадеться  у  другі  поминки?..

І  ось  ця,  природна  геніальність  (генетична  тобто)  Шевчука  Валерія  —  запорука  (чого?),  мабуть,  його  одного  вищості...  небесного  Промислу...  чи  може  —  всіх?  хотілося  б  —  України-Руси??  І  чи  хочеться  комусь  іще?  Так??  Чи  далі  мовчатимем  про  найзначніших  художників?..

Чому?  Хочете  слави  світу?  Комусь  вона  потрібна??  І  —  Валерію  Шевчуку?  Правда  лиш.  Бо  більша  за  все,  за  всю  недолугість.  Про  це  —  Повість,  цілісністю  і  структурою,  силами,  покликами  і  відповідями  з  Неба,  не  з  вождів.  Нічого,  крім  служіння  Богу.  

Чи  ж  є  в  світі  число  непідробних,  непіднаціональних,  церковних  і  чесних,  —  небажаючих  чинів  і  пошан??
Бо  з  висоти  —  архетипні,  страшні  й  животворчі  Христові  тайни,  а  у  відповідь  тільки  клешоногі  і  кошлаті,  архиреліктові...  в  Єдиному  Спасові!
І  так,  як  в  вищості  відкривається,  як  і  що  одне  з  одним  зчеплене,  і  також  шкарубкість,  розлапистість,  зовні  ніби  й  неправильність,  які  знімають  онтологічні  зв’язки  й  полон,  в  поетичних  словочарівних  стовпах  й  наповненнях  животвору,  в  цих  місцях  повісті  —  нелюдських,  розчахнених,  безборонних,  з  надією  на  Бога  і  отверзтих  в  Нього  і,  мабуть,  в  безодні  творінь,  —  спонтанне  свідчення  дихань  Духа  Небесного!..

Знаючим-віруючим  відомо  направду:  нічого  не  залишається  іншого,  як  рішуче  віддатись  в  руки  й  живий  захист  Божества...  Натхнення  Бог-Слова.  Бути  словом,  собою.

В  світовій  земно-барахло-водяності  є  —  Мова.  І  тільки.  Над  всім  нікчемним  —  Слово,  Христос-Бог.  Він  страждає...  За  весь  світ:  досі  на  хресті  духовно.
Який  Бог!!!

7  квітня  1998  року,  Київ
3.08.2009  року:  кілька  речень  додав  в  кінці  —  про  Бога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882726
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020

НА СВЯТО ПЕТРА І ПАВЛА (поезія і стаття)

                 Кулі  Святого  Духа

серця  чатують  що  тут  не  є
                                                       згублені
на  лінії  одчаю  постоять
вглядаючись  в  безодні  і  залюблено
безоднями  очима  майорять

все!  громіздка  в  Бога  печать
осьмого  дня  й  таїна  віку
і  не  оглянутись  чоловіку
і  на  серцях  листочки  шелестять…

на  що  б  то  Київ  знав:
що  ще  —  свята  Варвара…
нараз  чи  спрагне  стать  громоодводом;
і  хто  б  то  знав:  як  блискавка  ударить
є  суха  плоть
і  кулі  Духа  не  проводить

дні  зграються…  Бог  обира  Павла
                                   святі  відходять
2001

             В  смислі  —  Павло

Слава  Божому  ділу
У  Божому  імені!
А  ви  кожухніть  мене.
Всяка  наука  —  путАна.
Що  рили?  Ви?  —
Рим?
Роботу  закінчу  —
Риму  не  стане!
27.12.2015

                               Хвала  розуму,  який  в  серці

Божественний  Розум  —  метушні  не  кличе:  не  відображувально-блискучий,  не  стає  в  неправді,  —  глибоко  сяє  з  глибини  серця  і  очей.
Не  продажний.
Осяває  —  і  відмінно,  якісно  об’єднує  істинність  —  в  Істині.
Цільно  спокійний  і  уважний,  а  не  пасивно-активний,  як  те  хворобливо  властиве  голові,  відстороненій  частці,  що  перехопила  функцію  царя;
сам  нерозвіяний  і  виховує  —  не  розвіюватись,  бути  цільним;
направляє  знаходитись  у  більшій  Любові,  в  Духові  Святому.
Досягніть  Божественного  Розуму:  Він  кличе  слідувати  з  Богородицею  в  спільному  керуванні  справами;  (нині,  мабуть,  розуму  нема  в  серці  —  в  справах  майже  не  розбираються).
Він  не  зрадливий,  вірний  Любові,  Любов  приносить  істинні  відання,  які  ще  збільшують  любов  до  Бога  і  ближніх,  —
це  стає  вже  Істиною,  Шляхом  й  Вічним  Життям:
досконалістю  душі  в  Христі.
11.01.2001

                                                     Причина  —  Бог  
                                                     (про  апостолів)

Коли  апостоли  йшли  супроти  благодаті  Духа  Святого  —  нічого  самі  творити  вони  не  змогли!
Хто  втратив  кохання  —  довго  ніщо  йому  не  миле...  Поет  
натхнення  втратить  —  тоді  йому  не  милий  світ...  Це  втрати  благодаті  Духа  Святого.
Втримуйте,  обов’язково,  Божу  благодать...
«Чого  ти  кричиш?»  —  сказав  Мойсеєві  Бог.  Мойсей  мовчки  волав,  щоб  спасти  іудеїв  в  пустелі.
«...не  только  словами  заученных  молитв.  Нужно,  чтобы  от  избытка  сердца  уста  глаголали.  Нужно,  чтобы  молча,  из  сердца  нашего,  воссылали  мы  молитвы  наши  к  Богу,  как  воссылала  их  святая  Анна...  она  была  бесплодной...».  І:
«Смиренный,  нищий  духом,  не  имеет  иного  крова,  кроме  покрова  благодати  Божией.  Только  под  этот  кров  он  всегда  стремится»  (св.  арх.  Лука,  Войно-  
                                                                                                                                                                                       Ясенецкий).
Що  є  апостоли?
Жодного  лукавства.
Добрі  справи.
Любов.  І  простота.
Останнього,  можливо,  не  сягнути,  окрім  як  пастухам  і  рибалкам,  прибиральницям.
Весь  цей  видимий  світ  не  вартий  благодаті.
Не  втратьте  благодаті.
Благодать  Духа  Святого  всьому  навчить.
Вас,  в  кого  вона  постійно  є.
Ви  моліться  за  тих,  в  кому  короткочасно  благодать  перебуває...  Людям  потрібні  любов  і  молитви.

Підтвердження:  прот.  Сергий  Правдолюбов:  «У  России  —«стокгольмский  синдром».  
І  він  же:  «...И  понимаете,  что  получилось?  Когда  что-то  идет  искренне  изнутри  —  это  сразу  действует.  Даже  Церковь  соединяется  на  основании  такого  отношения.
Если  мы  будем  сами,  на  местах  чтить  своих  любимых  мучеников  —  будет  расти  и  их  почитание.  Я  сам  святителя  Луку  Войно-Ясенецкого  люблю  не  меньше  чем  своих  родных,  а  гораздо  больше.
А  отец  Павел  Флоренский?  Его  некоторые  монахи  и  богословы  ученые  не  очень  любят.  А  я  его  очень  люблю  и  почитаю.  Не  понимаю,  почему  его  творения  очень  мало  читают?  Жизнь  должна  жить.  Если  ты  живешь,  то  ты  дышишь.
Так  и  в  Церкви.  Надо  просто  не  затыкать  рот  тем,  кто  хочет  почитать.  И  если  другие  увидят,  что  существует  такое  искреннее  почитание,  они  тоже  потянутся,  как  к  живому  источнику  припадут  за  благодатью.  
Жить  и  любить  надо,  больше  ничего...»  
13.06.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020

Цікава тільки любов

               Поема

                                       Першоверховним  апостолам  Петру  і  Павлу
                                         з  любов’ю  присвячується

1

Промені  сонця  золоті
на  небі  голубім
Широкі!  й  на  вогненнеє  плече!


І  більше  серцем  —
             й  в  погляді  —  
                               тече
все  золоте
в  мій  дім...


2

Чуєш,  людино...
то  «зебру»
витирають  шини
і  чую  серцем
люди  більш  машини
й  сотворене  —
отак
це  застаріле  —
           і  один  другого
зітре.


І  вічно  юний  мій  Ісус  Христос!
Юніють  в  Нім
й  ніщо  не  вмре!


3

Собори,  храми  —  і
                                                                 храмки!  —
відлік
де  працьовите  плаче
у  серці
й  дивиться  в  світ  —  де  навпаки
сміються  і  хизуються
словяни  в  Азії:
тут  в  духові  —  ледачі!


А  дух  кипить!!
Господь  любов  усім  назначить,
бо  хоч  не  хоч  —  а  трісну
                                                         в  лоб,
очі
усі  
опоєні
відкрити  щоб  ...



Доброго  дня  вам!  —  це
світиться  велике!  —  Свято...
я  втрапив  до  апостолів
через    світів  гильце
півконтрабандне-півсвяте
якщо  ще  й  всі,
кого  збудив    —  апостоли
то  —  нас  багато!!
Знаєш,  громадо!

12.07.2020,  з  причастям!
в  автобусі  і  трамі

„  Перевага  любови:

Якби  я  говорив  мовами  людськими  й  ангельськими,  але  не  мав  любови,  я  був  би  немов  мідь  бреняча  або  кимвал  звучний.

       Якби  я  мав  дар  пророцтва  і  відав  усі  тайни  й  усе  знання,  і  якби  я  мав  усю  віру,  щоб  і  гори  переставляти,  але  не  мав  любови,  я  був  би  –  ніщо.

       І  якби  я  роздав  бідним  усе,  що  маю,  та  якби  віддав  моє  тіло  на  спалення,  але  не  мав  любови,  то  я  не  мав  би  жадної  користи.

       Любов  –  довготерпелива,  любов  –  лагідна,  вона  не  заздрить,  любов  не  чваниться,  не  надимається,

       не  бешкетує,  не  шукає  свого,  не  поривається  до  гніву,  не  задумує  зла;

       не  тішиться,  коли  хтось  чинить  кривду,  радіє  правдою;

       все  зносить,  в  усе  вірить,  усього  надіється,  все  перетерпить.

       Любов  ніколи  не  переминає.  Пророцтва  зникнуть,  мови  замовкнуть,  знання  зникне.

       Бо  знаємо  частинно  й  частинно  пророкуємо.

       Коли  настане  досконале,  недосконале  зникне.

       Коли  я  був  дитиною,  говорив  як  дитина,  думав  як  дитина,  міркував  як  дитина.  Коли  ж  я  став  мужем,  покинув  те,  що  дитяче.

       Тепер  ми  бачимо,  як  у  дзеркалі,  неясно;  тоді  ж  –  обличчям  в  обличчя.  Тепер  я  спізнаю  недосконало,  а  тоді  спізнаю  так,  як  і  я  спізнаний.

       Тепер  же  зостаються:  віра,  надія,  любов  –  цих  троє;  але  найбільша  з  них  –  любов.“

(1  Коринтян  13).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020

Ревність двох апостолів (обережно: річ душевна…)

Хай  в  поля
пил  сідає
день  за  днем.
Ревність  взору  Твойого  сніда́є
                                                                                         мене.
Шум  беріз  б’є  навалом,
Як  в  долоні  цвях;
Всі  часи  надавали
                                                     по  потилиця́х:
Так  більш  ревнісніше  продавали
Вигуки  й  слова!  —
Так  біжу  дню  навалі
за́суви  збивать!!  —


Може  щось  не  прода́лось?  —
квіт  живий  мигне?
кивне!  —
Ревність  дому,  як  сталось,
сніда́є  мене!


Як  це  дав  так  пожертись,
Як  то  воздавать?  —
І  в  уста  всмерть  пошерхлі
Доля  долю  цілувать...


За  слова  предковічні
помагає  рать
«Є  живий,  —  кричу,  —  Вічність!»
Решті  —  обмирать??


Так  в  віки  в  пил  сідає
день  за  днем
Ревність  взору  Твойого
                                                     сніда́є  мене!!
Стане  мертвість  не  далі  ж?!  —
Доля  ціловать...
Дням  жахним  —  як  медалі
Засови  збивать.


Боже,  якось  це  постане...
В  нас  зажиє́  суть!!
Як  жита́  в  караванах,  —
Тільки  вже  на  суд...

Ревність  Слова!!
з  усього
може  біль  сплакне  —
                                                       кивне,  мигне...
Ревність  вічного  Твойого
Зжерає  мене.
«О,  знайшли»,  «Диво,  диво...»
І  по  шиї  —  том.
Серцем  б’юсь  —
                                             особливо
як  перед  хрестом...


І  нема  обійняти:
Зразу  ж  одинок.
Пильно  вистраждає  Мати,
Пильно  вистраждано
                                                               в  Матір:
Ще  оцей  —  синок.

«Ах,  вспокойся:
         Бог  то  не  загубить;
         Це  ж  ти  рятовать?
         Любов  чує  вшерхлі  серця  губи...
         Засови  збивать?..
         Дай-но  скину  тую  плутанину,
         десь  набрав...»

02.07.2005
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020

Тверезіння

       


Бог  видасть  пророку  цей  намір  —
Художник  додасть!
Самітньо  себе.
Боже,  чеканим
що  є  ще  між  нами...
Чеканьмо!
Камінь  —  це  камінь,
кораблю  корабельне,
і  море,  й  обніжки  —  це  п’яне  —  рябе...
Христе,  чого  воно?  так  мало
знає  Тебе?..


...  а  спина  моря  набігала
і  корабель
великий  брала
даремно  ніс  масштабні  штаби...
і  кузкам  вигулькне  масштабність!!

щоби  тоді-тепер  дообіймала
вся  суть
лукооздобного
лекала  —  наскільки  морю
вистачала
арфічність  у  словах

арфічності  —  душі
лекальної
й  —  легально...
Покрий  нас  Бог  —  і
без  прогалин!!

...Намісник  фарб!
от  шнапс!  —
ув  резонанс
ввійшов
із  Сонцем  —
над  загалом
душа-велосипед
з’їзджала...
трималася  —  за  те  що
малювала

ревно  корона
світла
витікала
стікала
в  нижчість
по  тім  і  море  з  фар
втекло  у  Вишність...

А  все  ж  —  навпроти!
нюхайте  ви!
готові  сидите,
із  зготовленими  «шпротами»...
Тут  «жуля»  вам...

не  ощаслививсь  той...
ніразу:
хто  вкручував  велику  фразу
з’явилася  велика  сила
що  його  разом  й  закрутила...

і  ви  ж  не  яскраві  як  слухач!
це  сидите?  —
спите,  малі  зарази!
да  вряди  ж  вигулькне  у  кого
що  й  спіниться  все  слово  —«Гоголь»...

ваш  розум  віч-на-віч  —
зустрівся  —  у  резонансах
і  новився  великим
радіусом  дії...
невтопленик  каже,  що  десь  добродій:
чим  добро  діє.

Ба!!
звивиста  зала
генія  —  пукалки  злизала  (  хотів  —
«пікалки»  часу...
теж  не  Богу  слава);
і  роз’яснилося  допоки
що  підійшла  не  з  того  боку

в  пустелю  це  сказала,  Зала,
і  не  вернулась...
Богом  не  сказалось?
сказалось  —
так  не  Богом?


...І  от  монах,  чистіший  водососа!
хто?  —  побачив  як
і  з  чим  до  нього  лізуть  —
почув  пливун,  що  його  зносить...
немов  розпеченим  залізом
пройшов  як  Дух  чрез  добродіїв
і  в  сході  сонця  виплюнув  із  кров’ю
саван  черніння  —
у  резонансі  з  любов’ю
мов  Слово:
сяйноперше!
з  невідомим  радіусом  дії...

Ба!  хвиля  моря  набігала  —
і  корабель...

Р.  S.
Прийде...  щось  із  тверезого…

1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020

Глибини християнства

І  вершина  мети,  і  засіб  —  любов  Божественна.
«Святі  споглядають  не  лише  заради  божественної  любові  (це  —  мета!),  але  і  нею  —  як  засобом.

Споглядання  передбачає  не  лише  добродійність  любові  і  звище  даровані  нам  дари  Розуму  і  Мудрості,  які  без  любові  в  душі  не  існують».  (  Жак  Марітен,  «Метафізика  і  містика»,  ж.  «Путь»,  1925  р.).
«Справа  —  ...  в  любові  піднестись  над  всім  тварним,  щоб  під  божественною  дією,  відрікшись  від  себе  і  всього  в  світі,  піднестись  любов’ю...  до  найвищого  зверхприроднього  пізнання...  і  там  преобразитись  в  Богові.  ...«Я  двері,  —  сказав  Він  (Христос),  —  хто  мною  ввійде...  пашу  знайде»...  «...душа  насичується  Богом  своїм».  (Там  само).

«Молодий!  (  Це  ти  молодий?  Молодий  я  —  ламав  на  матеріал  все  до  коліна…).  Якщо  не  подолаєш  Огнем  Всепоїдаючим  в  собі  адамову  людину  і  людину  в  загальному  і  не  внесеш  бадьорість  в  реальному  —  допомогою  (не  створиш  нову  людину  і  світ),  не  назвуть  тебе  убивцею  чи  руйначем,  як  було  з  Моцартом,  то  ти  не  подолаєш  навіть  недоліки  самого  жанру!  
Не  вирвавшись  —  проб’єш  закультуреність??  Ти  «покійний»  в  перехідний  період…
Інформзомбі  захлюпне  тебе,  як  вода-ментал  —  святу  душу  Давида!  
Т.з.  «попсою»  зараз  відбувається  похорон  мільйонів  талантів  у  містах  всього  світу…  Це  знаєте??»  (І.Ш.  про  молодих).
 
Істинне  християнство  —  парадоксальним  є,  сице  геніальним  від  початку  —  з’єднує  протилежності  в  Христі  Ісусі  і  в  кожнім  носії  Його...  

Ось  тому  Христова  Церква  —  вперед  і  назад  —  є  на  всі  віки  спасіння  світу...  та  нині  несмілива  в  цім!

Людині  потрібно  умудритись!  Іншого  —  нема.  Що  в  о.  Софронія  «Силуан»,  в  творах  св.  Силуана,  Великого  Серафима  Саровського,  що  в  Паскаля,  —  те  і  в  творців  художніх  й  водночас  високої  культури  розуму:  умудритись!..  Душа  не  знає  безодень  серця  духовного...  Людина  не  знає  свого  глибинного  серця,  лиш  —  Бог.  «Пізнай  себе».  —  Пізнаєш  і  Бога  й  все.

Вам  ці  три  слова  —  не  сигнал?  «Людині  потрібно  умудритись».  
Не  спите?  Як  хтось  непідйомні  речі  духа  і  думки  поруч  вергає  та  й  піднімає  —  справжнім  же  легше  дихати  стає...  хтось  от  піднімає  плиту,  що  тиснула  на  всіх  й  все...  і  розуміють:  наскільки  це  вагомим  є!..
 

Геніальним  —  досить  півслова...  й  чують  надприродно:  «це  —  т  е».  
Хтось  —  нарешті  прорвавсь...  Впізнають  зразу  ж.
Високі  дерева  бачать  одне  другого  і  кивають  привітно.
Захмарний  збагачує  тільки  захмарного,  зготовленого  Христом...
«Тільки  в  глибині  нашого  Я,  в  глибині  серця,  стає  можливим  дійсне  реальне  доторкання  до  Божества,  справжній  досвід,  без  якого  нема  релігії  і  етики».
«Євангеліє  без  зупину  стверджує,  що  серце  є  орган  для  сприйняття  Божественного  Слова  і  дару  Святого  Духа  (звернем  увагу!),  в  нього  проливається  божественна  любов.  І  це  торкання  з  Божеством  можливе  тому,  що  в  серці  людини  є  така  ж  таємнича  глибина,  як  і  в  серці  Божества.  Тут  розкривається  весь  смисл  виразу  «образ  і  подоба  Божа»...  тут  одна  глибина  відображує  іншу...  Потрібно  бути  самому  глибоким,  щоб  почути  таємничу  глибину».  (Б.П.  Вишеслав-цев.  «Значення  серця  в  релігії»,  ж.  «Путь»,  1925  р.)

Вам  відомо  із  глибини  серця,  що  я  подавав  дійсне  знання  з  живого  досвіду:

1  —  як  «для  чистого  все  чисте»  —  «для  геніального  все  геніальне»:  і  Бог,  і  —  те,  що  просвічує  в  творінні,  за  подобою:  подібне  тягнеться  до  подібного...
2  —  «людина  створена  для  щастя,  як  птах  для  польоту».

Коли  ж  я  мовлю,  що  це  просто  є  —  геніальність  і  вічне  щастя  з  Христом  і  Богоматір’ю  —  то  ніхто,  крім  вірних  читачів,  навіть  не  допускає  цього.  І  тим  себе  провалюють  в  провінційність  (бо  не  провінційність  —  чим  ближче  до  Христа-Центру  ума  і  любові...).  

Там  не  так  важко  творити,  як  нелегко  туди    втрапити:  не  дасть  Бог  —  то  неможливо...
В  серце  дається  мудрість  від  Премудрості  —  світлом  розуму  Христа:  інтуїція,  просвіти  осяянь,  здогадки,  усвідомлення,  правильність  вирішень,  врешті  со-вість  і  надпровідність  —  і  повернення  удач!
Тобто  натхнення,  захват,  любов,  воля  і  звільнення  від  тя-жкого  земного,  ведення  благодаттю:  вічне  щастя!  яке  не  меркне!

Маєте  вибір:  або  зовсім  забути  про  вічне  щастя  (до  цього  зло  світове  схиляє,  та  не  згоджується  серце  живе...),  або  рішучо  прийняти  Христа  й  зробити  церковною  свідо-мість  і  волю!  —  прийняти  всі  (!!)  церковні  таїнства.

Рішучість  —  на  першому  місці  поставлена  досвідченими...    також  мною!
Дайте  спокій  скоробагатькам;  ще  позавчора  не  було  так  чітко  це:  Він  їх  регулюватиме.

Що  раніше,  те  і  сьогодні:  хід  через  протилежності  і  далі  переплавлюванням  духом  «до  зірок»:  стяжання  благодаті  Духа  Святого  й  набуття  премудрості  Божої  і  розуму  небесного,  Христового.
Як?  Постом  і  молитвою.  Таїнствами.  Творчістю.  Пам’яттю-любов’ю  Христа  постійною.  

Різниця  з  іншими  релігіями  найсуттєвіша  —  Христос  у  воскресіння  спасе  і  тіло!  Буде  воно  новоякісним,  у  Христовім  тілі  вічнім.
Нема  молитви  —  серйозний  не  говоритиме  далі  з  незнайкою.  А  поет  Давид  —  з  жодним.

Без  постів  і  молитви?  Церква  —  це  найперше  молитва,  живе  мистецтво  всіх  мистецтв.
Ви  здогадались:  Премудрість  і  Любов  —  два  крила,  ними  в  нас  проявляється  Бог.
Найвирішальнішими  є:  вклоніння,  покаяння,  щире  благоговіння  і  наполеглива  пам’ять-любов  у  молитвах  глибинним  серцем.  
Дух  Святий  прийде,  все  нагадає  і  всьому  навчить...
Амінь  і  амінь.

16.08.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882343
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020

я радію тому…

*      *      *


                         Господу  Ісусу  Христу
                         і  Богородиці  присвячується


я  радію  тому
добре  знаю
як  потоки  неба
вибирають
нас
як  ми  їх  
також  вибираєм...


так  нас  й  вибиратимуть
із  рідних
птиці
вийняті  з
небесних  трас
поки  в  світлі  —
день  наш  не  погас


я  радію  тим
що  добре  знаю
Хто  нас  полюбив
і  вибирає
й  слово  як  сльоза
стече
в  серця
не  раз
раз  —  любов  та  вибрала
вибирає  нас...

10.07.2020,
ранок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020

Приварюся до Бога до дзвону й дерев

*      *      *


Приварюся  до  Бога  
                                             до  дзвону  й  дерев
як  Антоній  до  риб
                         тут  любов  —
                         й  ти  новий...
Більш  живий  в  Бозі
знає  де  менше  живий
як  менш  любить  хто  Бога  —
себе  віддере


відпливають  світи
чомусь  бачу  —  нецільні
і  США
і  РФ

й  ставлю  зірочку  в  небі*  -
країни,  що
належать  до  сучасності

09.07.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Ще з 2011 р. : Любов і гумор

                                       Ви  самі  знаєте:  без  любові  нема  чого  зустрічатись,  
                                       обговорювати  Боговгодні  проекти...  Нічого  доброго  
                                       не  вийде  з  того.  Бо  сам  Бог  зцілює  —  у  наднаціональне  і  вище.  
                                                                                                                                                                                                                 І.Ш.


1.  Ви  —  і  любов  і  гумор:  прошу,  познайомтеся

Якщо  у  вас  піднятий  лівий  куточок  уст  —  душевні  енергії  у  вірі  й  любові...  якщо  правий  —  у  знаннях  переважно  (ризикова  ви  людина!  для  ближніх),  якщо  обидва  вгору  —  чудово  схожі  на  Бога  і  на  мене,  і  на  нікому  не  потрібного  відлетілого  буддиста...  а  якщо  обидва  донизу  —  на  бюрократичних  сановників  і  товстосумів,  і  ви  не  потрібні  своїй  коханій,  не  кажучи  про  інших...  не  читайте  ви  мене!  Боротьба  загостриться.
Пораненим  афганцям  допомагає  тільки  любов,  одна  любов!  Так  вони  вдарені.  Мільйонерам  —  і  їхнім  нещасним  друзям  в  грязі-політиці  —  лише  любов  і  гумор...  Можна  їх  повертати  ще  до  життя  справжнього  —  вони  менш  вдарені  цим  віком.  Лиш  одна  геніальна  Ліна  Костенко  сміливо  мовила:  треба  закінчувать  з  брехнею  —  постмодернізм,  пост-постмодернізм,  пост-пост-постмодернізм...  Потрібно:  старто-вий  пістолет  —  і  всі  й  все  —  мов  з  нуля.

Оксана  Пахльовська  сказала:  одиниці  зараз  працюють,  хто  не  зраджував,  —  їх  послухайте.

Успадкована  трагедія-біда:  нез’єднання  Церкви  з  культурою.  Що  тепер?
Ієрархи  —  сито  спасають  себе,  гумор  їм  чи  потрібен?  доотруюються  без  культури!  Кажуть:  йдіть  у  життя  і  завойовуйте  життя  —  спасайте  заблуканих  синів.  Але  це  і  все!  Самі  не  йдуть.  Нічого  в  цім  не  роблять.
Дайте  нам,  —  всі  кажуть,—  всеперемагаючу  життєрадісність  поета  цього,  веселість  духу,  любов,  але  щоб  він  сам  кудись  щезнув  (як  біси  бажають!):  а  то  від  уколів  совісті  нас  рознесе  така  боротьба  істинного  і  неістинного,  що  не  до  любові  і  гумору  стане...  Хай  щезне  —  і  своїм  духом  і  добром  не  тикає  в  ніс  —  що  Христос  є,  і  Христос  євангельськи  прагне  обожіння  людей  і  геройства,  самозреченої  любові!  до  всіх  у  серцях...  Не  спасіння  одних  священників.  І  не  паніки.

І  чим  відрізняється  англійський  витончений  гумор  науковців  від  такого  ж  у  французів?  Запитання  такого  ніхто  не  ставив  ні  разу.  Я  ж  відповім  далі.  Бо  крім  мене    мало  вільних,  звелась  сила  волі  (всі  у  відставанні,  в  часовій  тюрмі...):  не  ставлять  небувалих    запитань,  та  без  них  не  буває  розвитку...

2.  Любов  і  гумор  —  в  правдивій  художності  світу

Почуття  гумору  —  це  передостаннє  
почуття,  яким  володіє  людина...  
                                                       Михайлюк  Микола,  
                                                       однокласник-інтуїтивіст

Порочне  коло  науки  математичної  і  фізичної:  як  те  визначив  шляхетний  (без  скандалів  в  приорітетних  суперечках…)  і  гостро  смисловий  «математик  всіх  часів»  і  універсал  Анрі  Пуанкаре  (Франція):  повинна  бути  вимога,  щоб  всі  математичні  визначення  були  строго  предикатними  (читачеві:  вони  не  повинні  містити  посилань  не  лише  на  визначене  поняття,  але  й  на  множину,  що  його  утримує),  інакше  визначення,  ввівши  новий  елемент,  змінює  тим  самим  склад  цієї  множини,  —  ось  і  виникає  порочне  коло.  Безвихідь  в  земній  логіці.
В  фізиці  є  можливість  введення  конкретизуючих  понять,  вони  є  умовні,  договірні.  При  вищих  одкровеннях  —  перемінюється  все:  наука  є  умовною,  відносно  неправдивою  і  принципово  наперед  заперечуваною  (!),  такий  її  розвиток.  Ніщо  не  вічне,  і  все  умовне  в  деякій  мірі.  Поезія  —  вічна:  на-самперед  являє  мову  з  дійсності    і  —  на  глибині  першу  реальність.  

Фізика  —  не  мова  самої  дійсності,  навпаки,  вона  описова;    вона  є  мова  про  мову  про  мову  і  т.  д.  Ставлю  питання  —  про  Надпарадигму,  вершиність  зміни  наук.  Скільки  людей  зрозуміє  —  про  що  я  кажу?  Двоє  чи  троє.
Вернемось  до  логіки:  це  середина:  неминуча  висота    для  земного,  та  найнижча  —  для  істинно  вищого  плану.

Логіка  —  необхідна  тільки  тому,  що  без  логічного  обґрунтування  ті  дані,  які  отримані  звище,  інтуїтивно  чи  проблисками  генія,  не  вважаються  за  такі,  що  заслуговують  на  довіру.
Отож,  зходження  чи  зіштовхування  двох  полюсів  (вищого  і  земно-нижчого)  в  єдності  збудування  світу  —  принципово  утворює  науки  зовнішні  (до  речі,  і  гумор!),  коли  парадоксально  поєднуються  суто  інтуїтивне  начало,  необхідне  (і  Пуанкаре  вважав  його  за  основу  математичної  науки)  і  логічне,  хоча  сама  наука  не  допускає  повного  аналітичного  обґрунтування...

Гляньте,  це  ж  видно  думками:  у  пошуках  максимальної  цілісності  повноти  (універсуму)  світу  —  хтось  реально  ближче  все-таки  до  інтуїтивного,  синтезного  (хоча  б  за  складом  духу!  за  співдиханням  творчого  духу…),  а  хтось  —  до  аналітичного,  вивіряючого  і  розтлумачуючого.  Та  кілька  світових  вчених  через  те,  аналітичність,  закінчили  самогубством…  Що  теж,  мабуть,  гумор.

Слава  Богу,  при  земному  зіштовхуванні  вищого  з  нижчим  рівнем  —  промислово  утворюється  гумор;  між  математиками,  композиторами,  громадянами,  свійськими  тваринами  —  і  всіма.  Це  відомо.  І  життя,  як  анекдот:  можна  все  життя  сміятися,  якщо  без  Бога.
Євреї  заробляють  собі  гроші  у  цій  промисловості…  

Теоретично  вони  мовлять:  а  що  —  якщо  не  нижче  пояса?  
Гумор  утворюється  безнастанно.  «На  Ваше  запитання  можна  відповісти  лише  усмішкою»,  —  аристократично  і  справедливо  сказано.

Є  не  лише  молитовний  дух  і  духовність,  сходження,  від-
найдене  в  практиці  отців-ченців,  де  основне  —  послух.

Дух,  який  любов’ю  творить,  живонароджує,  єднає  —  парадоксально  —  неєднанне  —  в  поезії  як  в  тут  і  зараз  рожденному  живобогослів’ї,  в  музиці,  в  метафізиці  і  філософії  —  до  сеї  миті  невідоме,  небувале  зовсім…  

Дух  Небесний  один,  але  благодать  різна:  для  ченців  —  одна,  для  священників  —  інша,  для  творців  —  ще  інша…

Не  можна  очікувати,  або  тим  більш  вимагати,  щоб  все  стало  всеоднаковим,  уніфікованим  чи  одноманітним…
Не  дай  Бог,  щоб  —  без  люфта,  свобідності,  гумору.
Гумор  —  і  від  етносів  залежить,  і  від  націй,  і  народів:  і  від  ландшафту...
Чим  відрізняються  способи  освоєнь  єдиної  дійсності,  отже,  і  сам  гумор  англійців  і  французів?

Ці  два  визначні  народи  євроцивілізації  мало  в  чім  співпадали  і  —  завжди  ворогували.  Всього  тут  —  гумор  ландшафтний.
Себто,  з  мене  слід  очікувати  парадоксально-вмістимого  і  тому  перемирюючого  гумору!  
Доречно  тут  нагадати  гумор  святого  Миколая,  великого  чудотворця:  м’який  і  легкий,  високий,  і  дитинний,  і  благословляючий  —  у  діях  дотепних,  з  усмішкою…  бо  в  Миколаєві  Христос-Бог.  Аби  і  англійці,  і  французи,  і  німці,  і  китайці,  і  євреї,  і  слов’яни  прозріли,  що  то  не  моя  робота,  а  Самого  Христа,  Який  живе  любов’ю  і  мудрістю  в  мені.

Пуанкаре  в  суті  мовив,  що  рівняння  Максвелла  —  то  картинна  галерея  не  повязаних  між  собою  явищ  дійсності.  
В  цього  англійця  —  інтуїція,  інтуїтивні  проникнення  і  неминучий  гумор,  певний  склад  мислення,  а  в  француза,  тонкого  мисленням,  —  математична  система,  мертва,  бо  є  підпадання  під  математику  (ось  це  і  доказ  —  що  я  мовив,  прозріваючи  гумор  і  Бога,  а  не,  скажем,  неопозитивізм!..)
А  якби  не  я,  з  м’яким  тоном?  У  вас  коси  дибки  встали  б  при  безперервнім  усміханні  —  якби  взялось  щось  з  невідомого.

Нове  —  що  зовсім  з  незвіданого!  Праведники  промовили:  з  Бога  видіння  і  жах.
А  хто  ж  дає?

Бог  подає  можливості,  люфти  і  імпульси  (!),  молитовне  дерзання  і  також  гумор  геніальний,  всіх  і  все  перемирюючий.  Бо  це  на  шляхах  —  як  находженнях  від  Христа.  Мотив  самих  виходів  до  вищих  висот.
 
Англійський  гумор,  найвишуканіший,  аристократичний,  найвитонченіший,  амбівалентний  (він  здатний  неосяжно  чи  мало  натискуючи  —  і  над  своїм  як  над  чужим  вчинити  необразливий  «висміхон»),  та  і  він  —  далеко  не  безкінечне  Боже  почуття,  що  всіх  всеперемирює,  як  Миколай  або  Бог).

Відчуваю  в  Богові  більше,  аніж  в  Україні  і  Росії.  І  Бога  не  сховати:  Його  любові  і  гумору!
Бо  сам  Бог  зцілює  —  у  наднаціональне  і  вище.

Поезія  французька,  казав  Моцарт,  не  змогла  не  згіршитись  за  такої  розбещеності  музики  і  французів  при  Дворі.  Ніхто  нікуди  не  втече,  причинно-наслідковий  світ.
 Надформному  —  дайте  форму...

Музика  сповзла  до  гостросмислових  опер  і  сюїтизму…  Німець  Глюк  і  італієць  Піччіні  (!)  воювали  партіями  за  французький  вислів  духу  в  Парижі  (!!  —  вморитися  можна)…  За  вплив,  заборону,  партійне  виселення  противників!!  Видно?  Все  —    гумор!..

Есхіл  все  зміг  би,  та  він  —  не  Франція!..  
Есхіл  —  більше  за  світ  і  свій  час!..
Слава  Богу.  Над  всім  —  осяяння  Христом!  

Світло  розуму  Христового  —  над  всіма  множинами,  вони  за  своїми  законами  самовільно  (логічно!)  занурюються  в  пітьму.  Тому  стреміться  —  хто  в  силі  —  до  Христа.  Генія  —  хто  схоче  і  зможе  —  отримуйте.
В  слов’ян  втрачена  повага  не  лише  до  учителя,  художності,  художнього  поета,  але  й  до  наставника  Христового…
 Божі  в  мені  любов  і  гумор.  Неможливо  всерйоз  вилікувать  без  Христа  Ісуса,  Боголюдини,  бо  зцілення  в  більш  вищий  живий  організм  —  у  Нім...  

25.08.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882233
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Нить червона

Поета,  що  некнижний...
на  сторінці  не  сховаєш  —
він  вийде  —  й  роги  будуччин
повідбиває!



Він  —  руки  у  Петра  й  Павла
й  Івана,
в  апостолів,
і  його  руки  —
Богом  п’яні  і  пізнані,
прийдуть!



Та  ви  цього  не  взнаєте.
Що  стежка  в  лісі  літньому
співає
обіч
на  стовбурі  світання
одуду!

11.04.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020

Слух (на з в у к , що є до порогу реалізації!)

1
Чуєте?
Cлух  і  звук.
Взяти  хоча  б  Тамару  Синявську  (опера)  з  її  рідкісним,  одиничним  інтерв’ю  на  телебаченні  Києва.
Опери  в  Москві  більш  нема.  Є  трішки  в  Києві,  Львові  і  Одесі,  і  можливо,  що  не  стане.
Якщо  не  вдержать  вільних  конкурсів  співаків  і  співачок.
Вдержать  —  виживуть.  

Жахливе  є  це  —  слух  вільний  і  звук.  Звук,  що  є  до  порогу  реалізації!  Світова  культура  стала  без  цього  —  муляжем-симулятором...
Церква  давно  програла  світським  —  весь  відеоряд.  Патріарх  Кирил,  без  справді  нової  церквокультури,  ризикує  загинути,  не  відаючи  основного...
Здригніться  і  самі  собі  дайте  запевнення  —  і  в  слові,  і  в  дусі,  —  що  Ви  втримаєте  посеред  конаючих  звук  і  свій  слух:  Синявська  без  молотка  весь  Київ  переколошматила  б,  аби  заговорила:  про  звук  справжній...  Хоча  вона  і  не  Церква.

Кілька  людей  мають  —  ними  верхотворить  —  церковне  слово  і  голос:  з  слуху,  з  вільного  звуку.
Вам  сяйнуло  що  є  слух  і  —      до  творення  —      звук?

2
Найважливіше-таки  назавжди  —  Покров  Богородиці.  Воістину  —  нема  нічого  дорожчого  за  Заступництво  Богородиці.
Бо  вона  умовляє  навіть  Сина-Бога  свого.  І  просить  за  покинутих.
Вона  посередниця  між  Творцем  і  його  творінням.

Чи  всі  про  це  знають?  Ви  це  знаєте:  Вона  творить  з  Сином.  
А  диявол  не  творить,  він  —  ззовні,  де  всі.  Тобто,  він  є  поліцаєм,  підсіювачем  спокус,  обману.  Далі  —  вполонення  розумів  всіх  обдурених,  зневолення.Так  він  непомітно  обманом  веде  до  технологій  всесвітнього  уряду  і  концентраційного  табору  з  всього  світу.
Як  так?  Просто:  відкинулись  Христа  і  Її  творчості  зсередини  —  маєте  бути  скрученими  ззовні  єдиним  урядом  із  зовнішнім  антихристом-поліцаєм.  

Порядок?  Причім  добровільно.
Десь  вихід  для  свобідних  є?  В  творчості  з  Христовим  духом,  в  Церкві  Христовій.

 Це  знаходження  в  живому  зв’язкові  із  Христом:  в  церквокультурі.  
Самоцінне  це!  —  Христова  просвітлена  нова  культура.  Інше  —  вичерпалось,  дохне...
Що  в  вас  є?  Дух  Небес?
Христос?  —  чи  зовнішні  нанотехнології?

Презентація  книги  «Чи  мені  дихати  не  стидно...»  показала  що?
Працює  і  спрацьовує  одне  тільки  слово  з  художніми  христоцентричними  образами,  —  і  світ  відкрив  рота!  Бо  він  цивілізацією  з’їдається,  стараннями  диявола,  пропадають  всі,  —  а  це  слово  живе...
Знищується  все  і  всі  як  попередні  створення,  з’їдають  і  самі  себе,  —  а  це  живе...  Ще  є  з  ним  дитинне  невинне  первісне  сприйняття...
Нове  —  з  Богородиці  і  Духу  Небесного:  є  конкретність  і  —  любов-пластика...

 Жодних  схем.  Чи  раціо.  Чи  моделей.
Інтелігентного  —  нема.
Друга  Атлантида  —  гине  сама  собою.
Ноосфера  гине:  бруд...  бруд.  Все  є  відеоряд  —  зовнішній  же...  програний.
Звук  —  зсередини!  

Зворотні  зв’язки  де  і  в  чім?  В  поезії,  співі,  мистецтвах  —  від  Христа-Слова.  Справжній  цільний  спів  —  поезія,  «найвищий  поверх».
Зворотній  зв’язок  від  аудиторії  існує.  
 
Друге:  нова  церковна  культура  окремих  творчих  особистостей  є!  Є.
В  усіх  рухах  —  живе.  В  поезії  моїй,  в  ірмологіоні.  В  польотах  на  крилах.  Є  мистецтво,  зв’язок.  І  моральна  сила  є:  зсередини  —  є.

І  справа  не  в  тенденціях  у  світокривих  усвідомленнях,  цих  брудних  міражах,  а  у  нових  підходах,  новизні,  потоках  натхненних  від  Христового  Духа,  новій  творчості.
Бо  світ  вже  непомітно  взятий  в  технології  від  диявола,  до  загибелі.
Сказане  —  не  технології.  

Небесна  ідея  Творця-Христа  дає  напрямок.  Натхнення  —  Богородицею  і  Богом...

3
Чого  не  хочуть  біси,  люди,  що  навчені  бісами,  й  диявол?  Правди.  Будіння  совісті,  того,  що  є  в  поезії.
А  найбільш?  
Простої  правди.
Не  подрібненої,  а  зцілюючої  правди  Богородиці  і  Христа.
Правда  про  четверту  стадію  зцілення  на  шляху  —  блаженство.
Стадія  ця  утримує  і  всі  попередні:
 1)  очищення,  2)  звільнення,  3)  святе  ведення.
Тому  4)  блаженство:  щастя  все  в  Христі  і  Богома-тері.    Є  —  воно.

Як  талант:  як  є  —  то  він  є,  а  як  його  нема  —  то  нема.
І  щастя  теж:  раз  воно  є  —  значить,  все  життя  в  Богородиці  і  Сині-Бозі;  проте  буває,  що  й  талант  є,  та  щастя  нема,  чомусь  нема.  Чому?  —  На  ваш  здогад  гостро  залишаю…
А  чому  під  час  першої  частини  презентації  —  сльози  до  очей  підходили  в  слухачів?
Простота  близького  блаженства  переживається  серцями  й  духом,  а  людина  іще  не  в  тім  стані!  —  ось  від  контрасту  і  сльози…
Чому  я  весь  час  пишу  мов  би  не  на  злобу  дня,  що  гнітить  всіх  в  світі?  Я  поєдную  ніби  не  близькі  один  до  одного  реалії,  при  цьому  йде  вибух  духа  —  звільнення  й  блаженство.
Плакатимуть  від    нісенітниці?
Під  час  моїх  читань  на  літвечорах  в  есересерівськім  Києві  плакали  студентки.  А  чому?
 
Сергій  Ковалевич  їх  запитав:  «Чому  сльози?..»
Вони  сказали:  «Ми  не  думали,  що  в  наш  час  є  ще  така  людина…»
Щось  змінилось?  Нічого  не  змінено.  Ось  —  в  блаженство  від  всіх  таємно  ведуть  Ісус  і  Богородиця  —  ось  що  змінилося!

В  євреїв-мільярдерів  майже  до  кінця  зникли  енергетичні  оболонки  рук,  художники  намалюють  маслом  портрети  —  буде  видно.  Руки  їхні  вигляд  мають  як  в  мерців…
В  деяких  колах  пекла  —  руки  чи  потрібні?  Дияволу  душа  без  лишнього  потрібна.  І  ніхто  серцем  не  вірить  й  не  чує:  я  рятуватиму  євреїв  чи  не  більш  ніж  єврей  ап.  Павло…

Бачите  режисера  М.  Захарова?  Бачите  —  в  78  років?  Кутики  вуст  опущено  донизу  —  розумієте?  Нема  друга  —  підказати  людині,  дорослій  дитині.  Для  цього  мати  цілувала  його,  пестила  і  кохала?  Який  смисл  в  тім,  щоб  заполонити  світ,  а  свою  душу  —  до  пекла?..
Хочете  всі  перемогти  Бога  і  вбити  сам  біблійний  дух?  
Від  квітучого  в  любові  серця  —  і  очі  сяють!  

Тож  в  праведника  обличчя  підняте  щасливо  догори!!  (енергії  догори  в  дитинно-невинної  душі!).  Так  і  до  Давида,  і  після  Давида…  А  особливо  ж  Блаженство  в  мені  —  у  переплавлюючій  душу  й  мене  геніальній  і  юній  Отроковиці-Богині!  Бо  не  служив  і  не  служитиму  нечесним,  лиш  —  Христу  і  Їй,  Божій  Матері.

*      *      *
се  є  тонкість
...а  між  тим
як  синичка:  пінь...  пінь...  пінь...
пінь...
пінь...  срібна  з  Неба
тож  найтоншим  відголоском
срібна  в  серці  волосінь!..
в  усього  з  усім  понижче  крижа:
многоженство
а  від  серця  —  хоч  правців
розтисни:
а  на  тім  кінці
а  на  тім  кінці  —
Блаженство!!!

...не  морочте  все,  сліпці
глухці
проповзаю  —  сядуть  —
відповзаю  —  в  рух  на  ціль  —
а  на  тім  кінці
на  святім  кінці  —
Блаженство!..

Третя  милість,  взяття  грішника  Святим...
...як  чумного,  що  спростивсь
до  зимних  лілій,
на  цей  бік  крижин  —
з  —  це  нічо  собі  —  води!  —
витягне,  за  півгодини  як  ходьби,
білу  плахту  кладе
і  руки  білі:
покладе  тепліш  новіш  на  грішне  тіло
й  сам  Любов  почує  чисту  —
без  борби...
На  серце  —  люби.

...а  між  тим:  баби
мовлять:  взяла  грішного  святим
вела  грішного  святить
а  вже  в  серці,
а  вже  в  серці  всі  мости!
е,  не  бачили  б  в  Росії  та  й  краси
та  й  красоти...
а  цінити  можуть,
й  підвезти...
З  Неба  ж...
з  обдарунком  Неба  —  Ти!
(2005)  

В  Неї  Захаров  як  режисер  —  перепросивсь  було  за  виставу.
Андрій  Вознесенський  сам  чи  здогадався  б?
«Сильні  пишуть  правду…»  Я  і  говорю.
Чому  (вперше!)  все-таки  не  записала  професійна  телекамера  першу  третину  презентації  «Чи  мені  дихати…»?  —  Найвольовитішу  та  найкращу,  —  не  записала  чому??  Інтернет,  вся  електроніка  не  держать  смислового  удару  сильного,  розпливаються,  никнуть,  вимикаються.  Доля  всіх  людей,  що  залежить  від  цього  всім  їхнім  душам,  упала  й  вами  здогадувана.  Що  є  страшніше?
Може,  ви  є  праведні  в  Христі  душі,  які  прямо  оживають  в  передчутті  блаженства  вибраної  душі  іншої?..  
Нехристиянам  чи  не  всім  в  майбутті  не  світить  ніщо.
Цілуйте  Матір  самого  Ісуса  Христа:  моліться  ви  до  Неї!
Дякую.
«Ведь  нет  ничего  более  сложного  для  умного  человека,  чем  быть  простым».  
                                                                                                                                                                                                         (Реут)  
Кажу:  c  т  а  т  и      простим...    великою,  Божою  простотою.
 Видно,  як  євреї  наближують  себе  до  істини  й  не  переступають  кута  глухого,  гинуть.  Їх  чи  не  пожаліти??  

14.10.2011,  Покрова  Божої  Матері

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882125
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020

Зовсім інший

       Поема  духовна,
       сто  вісімдесят  друга


                               Слову  і  Божій  Матері,
                               ще  й  Великому  Іоану,  Хрестителю  Спасителя,
                               з  глибокою  вдячністю
                               присвячується


Куди  кажу  схиліться
ви
думок  не  бриють
глибше  голови
і  косять  всі
вище  трави


мене  Хреститель  було
уловив
де  Джерело
у  хащах  днів
на  дні
і  зойкну  в  серці!  —
не  вгледите  спочатку  й  ви
в  високих
хащах
що  від  голови!


А  як  заснули  ви  —
Дух
чистії  думки
влива
у  Любов  Божу...
О  ви,  з  найглибших  із  Небес,
думки-зірки...
як  хто  прокинувсь
то  зблискують
можливі  рішення  —
це  Любов  Божая!
Мене  не  чули!
Не  чули  цю  Любов  до  кожного,
й  світло  у  Світлі!  —  о!
Бог  так  упада  у  темний
ліс!
І  я  доніс  —
а  що  робить?!  —
й  Сонцю
доніс  —
нехай  вже  й  Сонце  і  зірки
донесуть  Божі
блискавки!
як  фамкають  між  хмарами
дірки!!
й  бризкають  —  води!  —
внизу
і  навпаки!!
о  ошелешені!
о  безум!  —  я  його  ніс
це  безум  Божий!  —  і
упадав
це  Сам  —  у  темний  ліс!..
Й  десниця  Божая  —  права!!
і  засіва
й  ще  —  засіва!
скородить
Боговибрані
огненнії
гучні  слова  —
живи!
що
Бог  сказав
й  що  —  заховав!..
О  як  заснули
ви  —
Дух
чистії  думки
знову  у
Божую  Любов,
да!  як  я  спав!  —
без  снів
без  мрякоти,
мене  лиш  —  хто
могли  —  карали
посеред  спуску
відбирали
найкращії  думки  —
куди  несеш  —  це
бо  хто  ти?
О  Ти,  душе  Святий!
ліпше  би
цілував  мене
у  тім  неявленні
в  тій  точці!
а  мусів  я
ще  і  її
нести...
всю  правду  —  донести!!

06.07.2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020

Дуже добрий Іоан Предтеча!!

                               Деякі  основи


Дуже  м’який,  сердечний  і  глибоко  смиренний  —  св.  Іоан  Предтеча.
Дуже  добрий!!
Поїдьте  в  Унів  в  Лавру  Успіння  Богоматері  і  пізнаєте  реальну  і  повну  присутність  Неба  і  Її,  в  храмі.  Жодної  молекули  оцього  світу,  жодного  протягу  світського.
Любов  духовна  —  мета  і  присутність,  вона  не  щезає  ніколи,  а  відновлюється  від  сили  до  сили,  любов  до  Христа  і  Марії.
Молитва  —  єдине  і  найперше,  чим  цікавляться,  радіючи,  священники  і  ченці,  і  ще  ніби  монахи  в  миру  —  практикуючі  митці  Церкви.  Індикатор  вона:  скажете  не  цілюще  слово  —  поруйнуєте  своїми  руками  свою  молитву.
Не  завважите  смиренно  на  добро  ближньому,  аби  ніби-то  зберегти  достойництво  своє,  —  втратите  безвидну  або  й  навіть  чисту  молитву…  І  навчитесь.  Церква  зважає  на  рівень  підготовленості  людей.  Мудро  подає  вчення  Христа:  початківцям  —  тільки  перший  рівень,  щоб  не  відштовхнути  (не  злякати),  середнім  —  їхній  рівень  вимог  і  знань,  а  близьким  до  досконалості  —  розкриття  (чи  саморозкриття  Тройцею)  най-вищих  рівнів  одкровень  та  духоусвідомлень…  Молитвами  Богородиці  ми  тільки  й  рухаємось,  навчаємось  і  дозріваємо,  й  випробовуємось  —  і  Її  любов’ю  спасаємось!

Дуже  скоро  деякі  люди  перестануть  розуміти  чи  відчувати,  про  що  я  мовлю.  Їм  видасться  це  за  «кітч».  Не  утвориться  орган  сприйняття…

Св.  Силуана  почитайте:  якість  сили  духу  подається  без  «діалектики»,
інколи  навіть  без  «лінгвістичного  каналу»…
а  самою  атмосферою.  Якщо  ж  змога  —  втримайте,
зкультивуйте  чи  застосуйте  в  житті.

Мозок  не  має  самоідентичності  чистого  пізнання,  ні  в  аспекті  динаміки,  ні  статики.  Земним  блукаючим  розумом  не  мають  опертя;  умудрені  і  не  довіряють  йому,  тримаючись  Христа.  Крайність,  яка  протилежна  блуканням,  —  це  відсутність  мислення  вільного.  Перманентне  здичавіння  світу.  Людський  розум  оправдовує  себе,  по  всіх  те  видно,  —  не  Христа-Бога.
 
Чи  ми  зупинятимемо  увагу  на  іменах,  що  їх  не  стане  через  два  роки?
Очистіться.  Влаштуйте  себе  в  Богові:  це  багато,  в  цім  все.
Моліться,  хоча  б  середньо,  —  перед  читанням.  І  —  опісля;  звільнені  елементи  виструнчаться.  Мати  бачить.  Це  на  збудування  ваше  в  Христі.
Слава  Ісусу  Христу.

11.09.2010,  Усічення  глави  Хрестителя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882035
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020

З 2010 р. : Сила Духу Небесного

А  що  в  нас  очі  до  земних  дрібниць,
Були  прип’яті...  
                             «Божественна  комедія»,Чист.,  п.19

Генії  приходять  до  своїх  носіїв  в  найрозбитіших  умовах:  у  відчаї.  
                                                                                                                                             Стаття  «Небо  і  поет»

1.  Підготовче
Кожен,  хто  пробував  іти  за  моїм  диханням  духу,  отримував  також  небувалу  гімнастику  для  мислення.  Неприйняття  Святого  Духу  всім  світом  —  єдина  вимога  надвіталізму  (земних  енергій)  двох  останніх  століть.  Суть:  або  здобування  ду-хом  Святого  Духу  —  або  вполонення  густим  плином  століть  («спільна  могила»  в  Каббалі).

Так,  виховання  серця  —  початок  в  правдивих  традиціях.  Щодо  дітей,  і  щодо  талантів,  і  щодо  духовного  шляху.  Далі  —  або  здобування  Духа  Святого  духом  в  серці  (центр  і  стиль  іпо-стасної  особи!),  або  душевність  пливка  й  нетвереза,  бо  зазнає  впливів  хитродиявольських  із  віталізованих  розумом  при-страстей  —  і  тому  манерність,  несправжність:  упадкове  спрямування  мислення  із  серцем  захолодженим  й  нечулою  совістю,  майже  без  духу  чи  з  малорозвиненою  здатністю…  

Задумайтесь,  хто  може,  чи  відчуйте,  як  хто  здатний.  Бо  ін-акше  олживі  цінності  вполонять  та  завоюють  вас,  як  нині  молодь,  —  не  дари  Духу,  не  чисте  пізнання  й  синтез  висот  із  натхнення.  Ні.  Навпаки  все:  бажання  швидких  грошей,  аналітичне  мислення  й  секс,  у  страху  не  встигнути  набратись  сього  земного,  скажемо  «добра»,  —  прес  стадного  нинішнього  хворіння,  жахливого  —  без  виходу.

Ясно?  Зброя  основна  —  сила  духу  з  Духом,  не  інтелект  отемнено-«глупий»,  а  висота  духу  і  духовна  проникливість.  Бути  в  Духові  Небесному,  в  молитві,  у  стані  духу  покаянно-молитовному.
Вільний  вибір:  прийняття  зброї  Духу  і  Христа  всупереч  оманливому  світу  —  чи  прийняття  полону  хитрого  Негідника  старого,  який  поступово  пролазить,  знезброює,  дорозслаблює,  душить.

Змінити  думки  без  зміни  волі  до  сили  Духу  й  доброго  Спаса  неможливо,  така  природа:  спочатку  вдається,  з  Божою  поміччю,  змінити  волю  до  добра,  потім  повільно  змінюється  мислення  —  для  очищення,  заспокоєння  і  заведення  під  контроль  в  серце.  І  найвища  і  остання  перемога  —  над  своїм  розумом  в  серці,  де  Бог.
Вся  сила  й  допомога  —  в  смиренному  серці.  Та  геній  подає  руку  допомоги  мисленню  людей  усього  світу,  де  нині  воно  є  —  в  голові.  Весь  світ  робить  навпаки:  майже  весь…  Відчуйте,  або  задумайтесь  глибочезно  —  в  серці  аж.  
Диявол  не  любить  за  це  мене,  юніючого  силами  любові,  —  старий  відомий  Негідник.  Реально  ж  хто  допоможе  молоді?
Чому  не  пускаюсь  сили  й  зріння  Духу  в  серці?  Міра  є  в  силі  віри  —  і  в  допомозі  мисленню  в  головах.  Основне  —  вся  влада  не  моя,  а  Бога.  І  тому  слава  Богу.

2.  Головна  частина
Не  тільки  застарілу  матрицю  СРСР  викиньте  (хто  щасли-вим  хоче  буть  і  в  державі),  бажано  викинути  те,  що  неправдиво  знали  до  цього.

У  великих  необов’язково,  а  у  геніальних  композиторів  і  поетів  —  справа,  як  в  Божих  святих:  вони  всім  стають  потрібні,  а  їм  —  ніщо  не  потрібне,  крім  Бога!
І  чим  яскравішим  стає  їх  внутрішній  світ,  любов’ю  спонуканий,  тим  непринаднішим  постає  для  них  світ  зовнішній.  Терпиться  просто  як  неминуче  зло.

Світ  упалий  і  підмінена  культура,  бо  вона  ж  і  без  спільної  мови  нині  —  нісенітниця.  

А  вихід,  тобто  динаміка,  рух  —  отим  одиницям,  мова  яких  —  сучасна  завжди  і,  юніючи-днюючи  вперед  (як  мова  Псалмів),  найактуальніша  тепер  і  навіки  —  в  динамічному  кидкові.  Й  статично  ясніючи  парадоксально  у  загадковому  Богові,  —  тому  рівноважна  й  здорова.  (Тут  про-шу  проникнення  духом;  ситуація  —  моліться  Богу,  хто  хоче.)

Почнем  просто.  Насправді  мрія  критика  —  спочатку  співдихати,  окріпнувши  духо-молитовним  чином,  терпіти  ясне  співквітування-співзвуччя  в  повноті  щастя,  вже  являючи  поміч,  до  кісток  проникаючи  оголеним  волоссям  свідомості  —  в  самий  центр,  в  дух  твору  (услід  духовним  проникненням  з  Духом!).  

Добре  лиш  тим,  хто  обожнює  справжню  гімнастику  в  мисленнях.  

Ну  так,  та  заспокойтесь,  це  ще  не  Мати  Сина  Божого.  У  неї  38  екзаменів  на  двох  рядочках  —  на  рівнім  міс-ці…  (В  усіх  зразу  напрямках  екзамени).

Ура!  Співтворячи  і  ясніючи  для  себе,  він,  хто  вчить  мислити  (тому  його  заносить  —  єдність!..),  здоровіє  та  тому  й  неминуче  любить  і  благословляє  вже  всю  твар,  спасаючись,  та  тому  розкриває  цю  твар  як  творіння  Боже!  Не  готовий  навіть  для  того.
Ви  не  будьте  сектантами  хоч  у  свідомості,  чи  нездалі?  —  поки  не  розкриєш,  то  належно  й  відчутно  й  не  спасешся,  якщо  ти  не  спасешся  —  то  не  виявиться  те  як  слід.
 Кажуть:  нарешті  хтось  це  вже  сказав!  І  діло  Боже  крайньо  втілити  —  і  живим  остатись,  радше.
Так  радіють,  як  вчені  в  Києві:  у  відведені  години.  
Й  застарілим  —  відоме  підперти;  і  юніючим  —  до  «майбутнього»  протиснутись.  

Вернемось  до  геніальних.  На  злеті  зрілого  періоду  цей  геній,  як  здогадуєтесь,  зовсім  не  може  мати  нічого  спільного  із  сучасністю.
 
Прокиньтесь.  Бо  кричатимете,  як  протестанти:  «Прокиньтесь!»  —  маючи  про  Шевчука,  проте  не  стрівши  духу  Шевчука  —  у  творах-дороговказах.
Тому  і  Мати  Божа  —  буде  як  нерідне,  як  відлякування  буде.  

Як  Гоголя  і  не  читають,  і  не  прочитали  (і  не  прочитали  сучасники  його,  і  нинішні...).
Так  талант  не  може  бути  з  кон’юнктурою  політики.  Так  геній  не  з  сучасністю  (не  з  «найактуальнішим-найпотребнішим-найсьогочаснішим»),  сучасність  —  глуха  до  нього.  
«Злоба  дня»  —  це  зло,  що  несумісне  з  генієм.  Носій  генія  —  з  віками,  з  вічністю!  «Не  бійтесь»,  —  Бог-Слово  казав;  чого  так  боїтесь?  вам  загрожує  геніальність?..

Сучасність  —  з  деяких  боків  і  строків  —  непотрібною  виявляється:  в  критика  коси  дибки  стали  б  на  голові  —  від  перспектив  такого  діяння-богозріння,  універсальної  сили  Божої  бачення,  за  нею  —  правда  Отця  і  Сина  й  Духа:  так  і  Бог  бачить!..
Бачення  ж  —  спільно-єдине  в  Богові  геніального  оспіву-вача  Бога,  Його  Матері.
 Вкусіть  себе.  Справа  від  того  велика?  
Моліться  і  будьте  чесними:  тварна  природа  цього  не  виносить.  
Моліться.  І  чистіться,  банально  кажучи.  Інакше  себе  й  сучасне  забовкуєте.

Просте  шаленство  й  небесне  безумство  отримує  критик:  єдність  через  Бога  всього  художньо-цілого  відкриття,  що  підсвічується  всіма  кінцями  твору  в  органічній  єдності.

Що  ж,  а  як  із  тимчасового  в  прорив?  —  не  відірвано  в  повітрі  зависнувши,  а  із  своїми  коренями  в  землю  й  в  небо,  творчістю…  Це  ж  не  кар’єра,  —  мучеництво  за  одкровення.  Дух.  Реалізм  не  магічний,  Духовий.  Христовий  плідний…  Слава  Матері  Сина  Божого!


3.  «В  думках  про  це  не  вимовиш    т  о  г  о»  
                                                                   «Божественна  комедія»,  Чист.,  п.23

В  цьому  змислі  італійська  і  російська  мова  «не  звучать».  Окликуйте  —  чуйте  серцем…
Що  є  український  поет  —  як  тільки  не  глиб  української  мови  як  мови  людської??  Недуховна,  магічна  Вовчок?  Нема  в  ній  повноти.  Відьма.  
Один  дух!  —  і  Христовий  Дух  —  спасають  мене,  відкриттями.  І  що  ж?  
Тотально  набитий  дияволом  надвіталізм  світу  —  проти  нас,  Духових  і  Христових.

Набиває  диявол  ним  всіх:  це  основний  процес.  Одиниці  чують  звільнення.  І  це  не  абстракція!  Наприклад,  задля  чуття  голу  і  мислень  в  полі  —  хоча  поблизу  нема  нічого  з  духу,  а  тільки  ступілі  ноги  й  горіння  сонячного  сплетіння  —  німецький  футболіст,  турок  за  походженням,  звільнюється  для
(!)  мислення  відчуваннями  у  нутрі  своєму  музики  рідної:  турецької…(!)  
На  цім  чемпіонаті.

Світ  заганяють  в  наркотизм  віталу.  Свого  роду  наркотик.  На  вас  заробляють,  починаючи  з  оживляжичків  статевості  естради.  
Диявол  —  одним  гроші  і  повну  смерть,  вам  —  смерть  духовну.  Думайте  серцем.  Проривайтесь!    


З  молодості  усвідомлюю  те,  що  дух  мій  —  особняком  й  внутрішньо  осторонь  світової  поетики  й  на  недоступній  глибині-вишині.  Я  із  себе  створюю  нову  цільну  людину  нової  поезії-музики.
 Геть  підриваю  слизьку  смердючу  світолітературу:  принесу  Христа,  світло.
 
Любов  і  внутрішня  потреба  рухають.  На  славу  Божу!  

10.07.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881643
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2020

Діє новизна

     Поема


                                                     Святій  Трійці  присвячується


1

Так  
хто  знає  новизна  пахне  —
правдою
так  й  чекає
але  ж  ні,  побіг  —  це
                 до  правди

Так  хто  чує
новизна
пахне
свіжістю
ну  тепер  більш  ні!  побіг  —
                                             побіг  —  до  Бога!


2

Як  гострякує  
звище  новизна
сотворене
порозсуває
куди  зна
сотворене  —  порозсувається
куди  —
не  зна


слово  вже  рухає  поета
думки
зійшлись  думки  —
порозсувалися  предмети
й  по  всьому
йде
новизни  знак
і  на  усіх  клекоче  —  першизна!


от  встане  —  дух  —  от  —
                                                 вертикалі
прозрінь?  невідань?
що  ось    т  е  —
                                             далі


Може  зірватись
один
аристократизм  —
(вічність  й  до  долу
столика  приб’є,
вставить  в  до-словіє
                   слово  
                             чиєсь...)
—  може  він
взагалі  в  тім  є  ?..


3

До  мене
із-за  повороту
клин  всвідомлення
не  зник  вам  в  роті
щоби  язик  ошерхлий
                                                         взнав
світло  із
Світла!  —
в  тілі  культури  жовтизна.

29.06.2020,
03,  04.07.2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2020

Богородиця Марія

Хто  в  морі  не  ходив  —  той  Богу  не  молився.
Хто  в  небі  —  те  ж  саме!
Молитва  —  сіль  всьому:  не  топиться,  не  гниє…  не  розбивається.  Зв'язок  з  Богом!
Монументальна  велич  генія  —  мабуть,  надсильна  молитва:  зв'язок  з  Богом…
Без  молитви  —  ні  кроку,  Церква  так  мовить,  я,  і  багато  з  вас  —  теж.
Краще  бути  молильником,  аніж  вченим  або  філософом…

Як  ти  подав  руку  —  молитвами  щоденними  і  перед  польотом  —  Матері  Божій,  св.  Миколаю,  Христу,  —  тебе  хіба  відштовхнуть?  розіб’єшся?..
«Брешеш,  —  сказав  св.  Миколай  вголос  матросові  в  океані,  який  чипів  довго  на  якомусь  уламку  дерева,  —  не  втопишся…  бо  твоя  мати  на  березі  якраз  оце  молиться  до  мене  за  тебе».  Молитва  матері  —  найнадійніша  справа!
Проте  молитва  —  з  внутрішньої  людини.  США  —  швидше  загинуть,  бо  здавна  розраховують  вже  на  велику  космічно-військову  техніку…  як  і  на  друкування  нічим  не  забезпечених  доларів.  
Їхній  онанізм  не  триватиме  занадто  довго.  І  він  —  протилежність  приходу  до  глибинної  природи  в  людині,  від  чого  американці  втікають  особливо,  причім  —  заразивши  цим  новим  варварством  весь  світ…  
Т.  з.  секуляризм  у  вірі  —  це  ставлення  Бога  на  одному  рівні  з  іншими  предметами,  грошима  або  шопами…
То  хіба  це  глибинне?  
Це  —  молитва  глибинна,  покаяння  і  смирення??

То  все  з  гордощів  стосовно  Матері  Божої…  що  і  всі  протестанти  побачать…  Інші  —  це  теж  побачать.
 

З  його  голосом
можна  зрівнятись  Афону
горомовчанням...
Його  гласом  впадають  води
в  ясність,
Диким  брасом  в  ущелинах
вітри  клечанять...

Її  ікони  плачуть,  говорять,
В  містах  мовкнуть  нараз
гучні  динаміки
Не  можуть  наблизитись
до  Її  родової  Динаміки,
Шал  його  переконливий
як  горе!

Про  зло  всі  хочуть!!—
а  ці  в  любові...  
про  любов
говорять...

Скид!
Заб’ються  унітази!!  унітази!!
Замало  не
тріснула  форма!  Норма!
Гордих  універсальні  бази...
Куди  гордих??
В  23  таке  городив  —
нікому  на  вуха  не  налазе!

 «Можна  з’єднатись  —
технічним  зв’язком  —
технічним  і  лише  —
з  технонами...»

Ніхто  не  в  змозі  заперечить  Її
океанну  Динаміку!
нам  аби  скрутить,  зрівнять,
запалубить  —  сто  поем!  —
хвилі  швидше  здіймуться  горами!
горами!
Так  і  природа!  у  них  заговорить...

Її  голосом  —  вод  упадання  в  ясність
І  його  голосом  —
ущелинам  вітру  клечання
Вони  можуть  дозволити  собі  —
чи  бачено!  —  мовчати...
З  їх  мовчанням  —
ніщо  не  може  зрівнятись!..

Схоже,  вирішили  один  одному
як  би  піддатись...
це  викликає  навіть  неодружених  мовчання
все  і  всіх  мовчання...
бо  що  після  Неї  можна  казати???..

Бог  —
страшна  Динаміка.
Син-Бог  —  улюблений  Початок.


І  як  Вона  мене  спасла??
То  ж  ніщо  і  ніхто  —  такого  самостійника  —  спасти  не  міг!  Дивно  це  і  мені.
Так,  моливсь  я:  поезією  —  більш  спочатку,  а  пізніше  —  молитви  поставив  попереду  поезії  і  творчості:  неспівмірно  більш!

Була  досить  чиста  юність!  (велика  річ!!)  —  але  я  ж  не  жив  з  таким  струшуючим,  потрясаючим  релігійним  почуттям,  як  Моцарт  Вольфганг!!!  Не  горів  настільки  безшелесно!!  —  допоки  Марія,  Мати  Божа,  не  почала  сапою  тихою  спасать  мене.
Ось  що  тепер  важливим  стало.
А  ви  кажете  про  китайців!  
Всі  москвичі  такі  «толерантні»!  —  і  при  тім  майже  всі  вони  несподівано  промовляють:  «О,  вибачаюсь:  я  недостатньо  всередині  кухні  християнських  реалій  розбираюсь».  Чи:  «Зовсім  в  християнстві  не  розбираюсь…».
Жах.  
Жах!!  Ну  —  то  китайці  швидше  за  вас  розберуться!
Бо  молитвенніші  і  гостріші,  бачучі  суто  як  художники  парадоксально  —  швидше  «просічуть»  цей  неймовірний  вибух,  Богородиці  і  поета:  виручальний.

Та  для  лінивих  і  сам  прорив  —  погибельний,  як  факт:  що  Мати  Божа  і  небесний  геній  —  давні  натхненники  цього  поета!  Це  лиш  значення  має…  
Мати  Божа  —  і  поет?!
І,  можливо,  ви  не  зовсім  в  курсі  —  що  то  таке:  що  є  довге  виховання  серця  християнського?..  
Коли  нині  світ  весь  останнє  запитання  виставляє:  чи  може  нова  культура  Христа  постати?  Нема  жодного,  хто  скаже:  так!  це  вже  —  є!
Крім  цього  поета  —  з  довгим  Богоматірним  вихованням  серця:  там  розпочинаються  вже  цілком  неждані  речі.  
Без  Матері  Божої  ходу  зовсім  не  було  —  і  нема.  
Методології  не  ведуть.  А  технологій  не  існує.
Молітесь  і  —  думайте.

Хто  мої  друзі?
Ті,  що  до  сього  дня  ген  височенно  утримуються  у  небі:  чемпіони  всіх  країн,  США,  Європи  ,  —  і  світу  теж...  в  них    тисяча  видів  зору!!  —  якщо  здогадуєтеся...
Творчі  співаки  й  співачки,  режисери-новатори,  унікуми-лауреати  і  дочки-сини  Єдиної  Матері.  
Їх  усіх  тримає  і  тисяча  видів  зору,  цим  і  тримаються  в  небі  й  мовчазно  в  Христі  Ісусі,  —  і  таємниця  їх  утримує  —  Мати  Сина  Божого...

Поети  і  священники,  сини  царськосвященницькі,  свобідні  в  Христі  і  волі  й  Царстві  Духа  Небесного  з  Отцем  всього,  а  також  могутні  молитвеники-ченці.
І  учні,  яких  давно  веде  благодать,  бо  вони  чимось  кращі  за  мене:  їх  наперехід  остерігаються  волоцюги,  державні  злодії,  узаконені  корупціонери,  бо  вони  їх  бачать  наскрізь;  на  них  моляться  немічні  і  залишені  всіма!!..

Справа  —  у  Переможниці  останніх  часів,  святій  Матері  Божій.

6.08.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881467
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

Бог і Богородиця — і послухайте

         Поема


                               Богородиці  Діві
                               і  Господу  Ісусу  присвячується


1

ось  це
розплав
опівдні  —
царськість
а  надечір’ям  —
свіжість.
Як  це
нагадує  Її
любов  і  ніжність!!



яка  тут  влада?
автомобільні  гази  —  в  ладан*
вселюдські  гази  —  в  ладан
і  владні  гази  —
в  ладан!
Дивлюся  серцем:
де  над  мною  влада?



і  я  весь  —  небо
і  весь  —  серце
думок  по  мені  —  камнепади!
за  те  що  я  літав  —
найперше  —  «з  перцем»  —
і  друге  —  те  що  я  не  падав
літав  й  не  падав
і  золотий  пилок
торкався  Її
серця
мов  Бог  струсив
                               мене  до  правди


2

тепер  потопчуть
от  тепер  —  вже  камнепади
а  надвечір’ям  —  свіжість
а  це  по  серцю  —  прямо  Її  ніжність!!
о  липи!  мов  падають  —  до  педальованих
                               обніжків


3

Копаю  вглиб
це  ввись  копаю
і  все
що  любить  і  кохає
те  все  мене  до  Джерела
спрямляє

поезія  до-слівна
лиш  —  світає...



а  чиє  серце
Джерело  кохає
серце  горить  —
душа  палає
наш  Бог  таїна
і  душа  —  таїна
і  то  по-божому
співають
солов’їно
мені  —  без  слів!
кохають  мовчки    т  е
серцями
безслівна  є  поезія
ще  лиш  —
світає...



дитя  природи  так  спокійно
засинає


і  от  говорить  Бог
життя  —  таїна
і  Він  все  знає

27,28.06.2020,
Київ
*-  відома  віруючим  трансмутація  запахів  благодаттю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

Нова Радість

Радість  природна,  радість  духовна,  радість  творча  —  з  відвідин  Богом...  Всім  відомо.  Або  —  Присутності.

Отже,  Бог  з’явився  —  радість!

Бог  з’явився  в  Трьох  Іпостасних  Лицях  —  і  повна  радість!!!  Бог-Отець  —  голосом  з  Неба,  Бог-Дух  Святий  —  мовби  голуб  з  Небес  —  на  Бог-Сина,  від  Якого  освятилась  вода  Йордану,  і  все,  що  освятилось  Христом,  —  люди.
Радість  завжди  —  від  щедрот  і  ласок  Господа  Бога,  від  світла  Його  чи  любові.  І  сказано  ж  «милістю  Божою  поет…»  для  того  ж.

Улюбленцю!..  і  розвинених...  вознесеннику  розуму  серед  пітьми,  співжительнику  Любові,  божественний  апостоле  Павле,  викликачу  радості,  що  в  глибині  нас  є,  безпричинний  сміх  дитинства,  вічний  переорювачу,  вічний  сіячу  радості  слів  правди,  божественно  жива  блискавко,  молитвеннику  чрев  і  утроб,  сердець  збирачу,  без  молекул  агресії!!  Любове  моя,  нутра  потребо...

                         Псалом  13.  Апостол  Павло.  Бачення

Апостоле  первоверховний  Павле,
Сонце  м’яке  сліпуче!  —
В  Ім’я  Отця  і  Сина  і  Духа  Святого,
Сліпучого  і  Співучого!
Бачу:  огненного  люблячого  лева,
Що  добром  переповнює
Все,  що  розумно  співуче!!
Розум  і  сонце  —  тіням
життя  пустелі;
Обранець  Христа  —  Ісуса  любові;
З  Тройці  —  спасіння  надутим
еллінам,
Сад  змісту  сонцеголовим!
Радуюсь!  радуюсь!  —  ледь  не  трісну!  —
Що  ти  вміщуєш  в  святе  слово  основи!
Весь  —  рано  півучий,  рішучий!..
Тройці  Святій  слава!!  І  —  Слову!!
Глава  царська  усіляких  свобод!!
Конче  радісна  правда!
 
Ти  —  моя  радість!!  Найповніша  і
найсильніша  світляна  обійм!..
Бути  б!  —  світла  насолода;
аніж  ходити  —
в  нижчих  облавах;
Сонце  сліпуче,  апостоле  верховний  Павле!!!
Поете  мій!!
Тіні  тяпнуть  —
теплі  бродять  з  августійшого  Безуму,
Так  хочуть  граблями  дістатись
і  прискородити:
хвала  і  єсть,  родючий  на  брилах,
улюлюканий
алкаючими  Розуму  високородними.
Вірують!  —  а  душі  скриплять  інколи
На  зцілену  недосяжну  зародистість...
Сказав:  Ісусів  апостол  суті
На  «майбуття»  основа!!
Проговорився:
щось  з’єднує  —  з  твоєю  присутністю
Не  можуть  стати  попереду  слова...
Давай  глибше  мовчатиму...
Будьмо  уважні:
земна  тінь  прикривала  —
щоб  з  тобою  не  бачитись...
Не  так  просто:  виходити  з  безуму  —
в  Божественний  Безум:
є  Павло!  нема  крезів,
сміху  багатств  —  над  крезами.
І  Тройці  слава!
Апостоле  первоверховний  Павле!!!
27.01.2001

Продовжимо!  
Св.  Єфросинія  Полоцька  —  втілення  радості  на  Русі,  про-світлений  керунок  (!)  Княжна.
Усі  радувались  на  Русі  —  їй  як  сонцю  Бога!  В  Лаврі  Свято-Успінській  в  Києві  мощами  її  розташував  Бог  посеред  чернеців.  Небачено!  Сонце…  Радість!!
 
Св.  Серафим  Саровський,  Великий  святий,  засновникам  Лавр  його  дорівнюють  —  і  сам  радість,  і  здобувач  радості  для  всіх!!  «Сам  спасись  —  і  тисячі  біля  тебе  спасуться».  Синод  уступав  йому  в  стягненні  Святого  Духа,  Синод  уступав  у  благодатно-радісних  впливах  на  народ,  і  днесь  —  на  світ  весь!!  Колишній  «убогий»  —  проповідник  Радості,  навіки!  Радість  наша.  
«…Радость  моя…»  Радість  !  —  це  Христос!!!  І  це  —  в  нас!

І  святі  Антоній  з  Феодосієм,  Києво-Печерські,  —  неспівставна  Радість!!
Св.  Олександр  Невський!  —  де  такі  багатства  духу,  де  солідність  є  така?  Радість!
Святі  Іов  Почаєвський  з  Амфілохієм!  —  неспівмірна  Радість!
Св.  Сергій  Радонежський!  біля  мощів  була  моя  дружина  —  неймовірна  радість  мені,  друзям  нашим...  Чудо!

Сам  Миколай,  нині  переможець  народів,  і  нехристиянських  навіть,  веселий  і  винахідливий,  титанічно  (ознака  геніальності  —  безконечної!)  творчий  і  радісний  (немов  вмикає  —  і  Бетховена),  але  —  дотепний  і  в  найлегшому  гуморі,  як  те  личить  переможцеві  всіх  народів…  
Хвала!  а  великі  зразу  ж  переадресовують  хвалу  на  Тройцю!  —  Хвала  Богу  радощів!!!
Смиренний  Богу  Й.  С.  Бах  —  небесно  радісний…  провідник  до  Бога  народів  усіх!  Всіх  сердець!!
І  весь  в  майбутніх  творцях  і  народах  —  Моцарт!!  і  на  всі  віки  юна  сила  Божа  повноти  й  незнищенної  радості!!
Данте  —  суто  незаперечний  камертон  справедливості  Божої  й  боговдобної  світобудови!!  Грізний  грішникам  та  радість  для  творців,  митців!!  Навіки.
Радість!!  —для  тих,  кому  Чистилище  і  Рай  ближчими  є.  Зараз  і  тут!..  

Дав  би  Бог  мені  дихнути,  то  від  нинішніх  один  пил  розвіявся  б…

Це  чому  я  в  Україні?  —  лиш  Бог  знає.  Біди  не  буде.  Це  не  біда,  ще  не  знаєте!  

Безрадісність  всіх  —  від  захиляння  Бога.  Гордістю  й  кругляшками…
Данте  —  натхненний  душею  Беатріче  й  настановами  Цариці  —  Невісти  Неневістної!

Сама  Мати  Сина  Божого  —  і  є  світлою  Натхненницею.  Зі  Світлом  (означимо  як)  самого  Океану  Богоматері,  слуги  Божого!  веселість,  завзятість,  свіжість!  та  неописуваність  повноти!  яка  лише  можливою  є  —  і  на  землі  і  на  Небі,  повнота  Радості,  немеркнуча…  Радість  свободи  й  волі  —  єдине,  що  про-повідуємо.

Радість  —  навіки!  Веселімось!  —  кличуть  вас  обидва  Завіти.  
Було,  щоб  Христос  хоча  б  що  не  виконав??  Ех,  люди-кури…
Да!  Бог  обітниці  дав!  І  —  прийшов…  з’явився  —  і  спас  творіння  Своє,  Троїстичне.

Падіння,  покаяння  і  підйом.  І  не  інакше.  В  Христовому  тілі.  Радіймо!!  Слава  —  Отцю  і  Сину  і  Святому  Духу.
Матері  Сина  Божого  —  слава  і  хвала.  Спасаємось  Її  молитвами.
Радуймось  і  веселімось!  Завжди  дякуймо,  радуймося  і  веселімось  —  в  Духові  і  правді.  Амінь.
Вам  кажу  —  радуймось!  —  веселімось!  Це  бо  єсть.

Дякую  Матері  Божій,  що  охороняла  мене  з  молодших  класів  школи.
Дякую  режимам  й  людям,  що  сильно,  вже  аж  надсильно,  як  опущені  гебреї,  переслідували  мене  й  мою  чесну  творчість,  інакше  б  я  не  став  тим,  ким  став...  в  Її  очах.  

19.01.2011,  причастя,  20.01.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881264
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

Дух діє

           Поема


                               Богу  Духу  Святому,
                               найближчому  до  Любові,
                               в  любові  присвячується


                           І  закапали  сльози  Ісусові...
                           А  юдеї  казали:  «Дивись,
                           як  кохав  Він  його!»
                               (Ін)


1

Це  така  вже  весна  —  щоби  знати,
і  бажання  добра  цілувати...
але  —  серцем...

при  напоях  і  яствах
хто  зробився  окастим  —
вийти  —  і
є  бажання  добра  —  цілувати
є  бажання  добра  —  цілувати
є  бажання  добра?  —  цілувати!
так  —  хтось  серцем

Художник  збувсь
точно  і  просто
                             в  окастих
бо  всі  в  масках
та  й  були  люди  чи  не  усі
у  трудах  —
як  у  яслах...


2

набираєш  чорного  чаю
білою  ложкою
як  під  відкритим  небом
й  золото  випиваєш

скільки  мільярдів  п’ють  чай
о  скільки  те  тисяч  років
а  не  написаний  —
як  не  помітили  й  мене  —
прихід  неба...


3

помічено
бажання  добра  —
цілуватись  треба

серцем  цілуватися
добром  напиватися
доторкатись    —  до  неба


4

Дух  Святий
зачав
духовну  революцію.
Як  мені  цілуватись
з  Матір’ю  Божою  надалі?
Як  Вона  поцілує
знов  падають  із  царків  медалі  —
як  я  поцілую!  —
зорі  падають!
в  страшенній  муці
                               їх!
а  тут  називають  себе  «м’ясо»
сліпці!
і  сліпі  ведуть!
Та  не  лише  Її
а  і  гливих  цілую
так  ясно!
коли  моє  серце
й  цілунки  сліпці  розпізнають??
на  світі  тім
особистості  —  порозрізняють!

я  з  трудом  здолав  себе
і  змаг  тримав  з  Нею  —
цілуватись
як  Її  особистість  —  і  особистість.
Сину!  аврально  на  Небі  солодкії
та  на  землі  —  кислі!
Чи  Ви  не  тривожитесь?
та  я  таки  тривожусь
чи  прив’ється  цілуватись
«особистість  —  і  особистість».

Зваж,  Боже,
що  я  в  зірковім  зразі
а  на  Небі  всі  чисті,
Ти  вже  вибери,  Творче,
що  це  єдино  можливе  —  серцем
і  мабуть  для  початку
«особистість  —  і  особистість».

А  що    я  вийду  в  Київ  очистий
і  голий  босий  на  асфальті  —
Псалми
співатиму
і  скажу:  Бог  дав,  щоб  лиш
цілувати!!
і  деякі  будуть  в  альті
вбачатиму  бажання  добра  —  і  цілуватиму
знов  бажання  добра  —  цілуватиму!

І  побачиш,  що
я  цілуватиму
асфальти  чисті!

То  побачиш
де  усі  чисті...
Люди  Тебе  не  бачили?
Чи  може  зорі  не  бачили?

В  карантині  сидітимуть  уважні  і  урочисті  —
вони  Неба  не  бачили
вони  неба  й  Твого-мого  —  не  бачили
аби  Тебе  не  цілувати!
бо  от  в  масках  чисті-чистії?

А  які  в  Небі  солодкі!
Тут  всі  совість  мають  —
і  нічого  не  мають?
та  й  вбивали  би  «по  наводці»,
так  як  за  гроші  нині,  —
тих,  що  на  Небі  солодкії,
ті,  що  на  землі  кислі,
як  комп’ютери  завислі
от  і  зорі  в  цікавості  завислі...
таки  вірус  —
за  низькочастотними  —

рачки  повзатимуть  —
прийняти  духовну  революцію!!
Мати  таки  піднімала
цілунком
у  незаможні  ті  далі!..
Вона  поцілує  (Вершина  всього!!!)  —
заспокоюються  нижче  пояса  медалі  –

особистість  поцілує  —
зорі  плачуть
у  страшній  нерозумній  муці
                               їх!!

Йде  Духу  революція.

29,  30.06.2020,
Київ
Любіть  ворогів  ваших  і  моліться  за  тих,  що  гонять  вас  Мт.  5,  12

…і  спізнаєте  правду,  і  правда  визволить  вас.  Ін.  8,  32

Але  як  хтось  хотів  би  у  вас  бути  великий,  нехай  буде  вам  слуга.  Мт.  20,  26

Отче,  відпусти  їм,  не  знають  бо,  що  роблять.  Лк.  23,  34

Нову  заповідь  даю  вам,  щоб  ви  любили  один  одного!  Як  я  був  полюбив  вас,  так  любіте  і  ви  один  одного!  Ін.  13,  34

У  людей  це  неможливо,  Богові  –  все  можливо.  Мт.  19,  26

А  що  вони  наполягали  та  допитувалися  в  нього,  то  він  підвівсь  і  каже  до  них:  «Хто  з  вас  без  гріха,  –  нехай  перший  кидає  у  неї  камінь!»  Ін.  8,  7

Блаженні  вбогі  духом,  бо  їхнє  Царство  Небесне.  Мт.  5,  3

Істинно  кажу  вам:  усе,  що  ви  зробили  одному  з  моїх  братів  найменших  –  ви  мені  зробили.  Мт.  25,  40

Не  судіте,  щоб  вас  не  судили;  бо  яким  судом  судите,  таким  і  вас  будуть  судити,  і  якою  мірою  міряєте,  такою  і  вам  відміряють.  Мт.  7,  1-2

Даром  прийняли,  даром  давайте.  Мт.  10,  8

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

Чарівність — чи ясна пізнаність

1

Чарівність  —  тьма
й  півсвіт  —  не  радість
Хай  щезнуть  з  серця  
випари
хай  буде  
         Правда!


2

чи  так  було
щоб  день  весь  перегрітий
хтось  надвечір’ям
                                 у  великім
                                                     морі
і  —  викупав  і  з  ним  —
все  літо...


бо  ніга  в  темені
їй  мітки
й  міти

А  більш  не  стала  в  небі  музика
                 тремтіти


3

Як  входить  Звір  —
пристрасть
дрож
й  добром  притрусить
а  з  серця  вийде  —  землетрусом

люди  вчепилися  —  й
                                     більш
                                     землю  трусять!

21.06.2020,  
з  причастям

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

З 2011: Попереду швидка і жахлива переміна всього світу, дуже страшна

                     В  Єдності  найновішій  (незнайомій!  самоусвідо-млюючій)

Все,  що  вивалилось  з  двадцятого  століття,  —  не  годиться.
Важливо  —  особисте  самоусвідомлення  поета  і  художника.
Самоусвідомлення  художника!  —  слова  ці  з  новими  значеннями  називали  —  одиниці,  та  й  то  не  щодо  себе,  а  —  Мо-царта  і  Бетховена,  у  девятнадцятім  столітті…  (взяти  хоча  б  німецьких  дослідників…)

Ніхто  не  додасть  до  цього  штучно  ні  риски,  ніби  з  новіших  знахідок,  правди  художніх  відкриттів,  з  процесів  освоєння  нового  часу.  Чому?
Штучність,  вторинність  якось  ще  можливі  у  культурно-неперехідному  часі  і  становленні.  Та  не  тепер,  в  понищеній  культурі  і  депресії  всіх  творців  —  окрім  тих,  які  над  світським  міцно  прикріпились  до  Христа  —  на  переломі  й  розриві  між  недуховним  і  новим  еоном…
Нестерпна  правда  для  халтурників  по  життю  —  до  цього  потрібно  було…  20  років  (хоч  би  стільки)  готуватися,  духовно  працювати  (внутрішня  робота).

Якщо  я  прийшов  випередити  всю  стару  суттєво  недохудожню  підмінену  культуру,  що  після  Данте,  —  то  що  ж?  Єсть  бачення,  відкриття  художні,  ідеї  небесні,  повнота  рівноваги  небесного  з  земним:  тож  неминуче  самоусвідомлення  художника.
Не  придурюйтесь,  академічної  сухої  січки  (із  земного  менталу)  в  дусі  нижчої  вибудованості  протестантизму  —  досить,  аби  здогадатись  або  побачити  думками  підхід  правди.  А  на  доказ  нагадую  вищий  протестантизм,  в  якім  одиниці  своїм  незаперечним  унікальним  перебуванням  в  серці  з  Христом  (отверезіння  розуму  і  відчуття  волі  Божої  у  внутрішній  людині)  випередили  в  реаліях  відстаюче  православ’я  московського  штибу.  
Мертве  воно:  не  приймає  новизни  і  творчості.

І  як  інший  приклад,  Джойс  Майєр:  мільйони  негрів,  і  білих,  і  кольорових  сама  з  поміччю  Христа  витягує  з  депресій  і  т.  ін.,  унікально  творячи  найпотрібніше  зараз:  єднання  світської  професійної  психології  з  світлом  Христовим.  
Про  це  знає  патріарх  Гузар,  роблячи  кроки  Церкви  у  цьому.  Програшним  шляхом,  військовопсихологічним,  патріарх  Кирил  пробує  підкорювати  Лівобережну  Україну…
Програє  християнство,  Росія,  Україна,  і  все  і  всі.  Але  такі  є  реальні  свого  роду  змаги  чи  випробування,  сказано,  що  завжди  мусять  виявитися  між  вас  і  найрозумніші,  і  найперспек-тивніші  в  Ісусі  Христі.

Проте  я  скажу:  це  не  має  світового  значення  для  художництва.  Для  культури  нової,  непідміненої.

Саме  світло  розуму  Христа,  а,  як  знаєте,  без  нього  не  було  і  нема  бачення  розумними  очима  в  серці  ні  відкриттів  від  Бога,  ні  світозбудувань,  ні  богослівських  відкриттів,  ні  відчу-вання  волі  Божої,  дає  зараз  просвітлення  культури,  набуття  культури  —  просвітленої  Христом.  А  ви  скажете:  не  бачу  художників  нових,  де  вони?
Пояснюю,  підказую:  патріарх  Кирил  теж  не  знав,  не  знає,  можливо  і  не  взнає,  на  що  він  наштовхнувсь  і  пробивсь  в  Україні.  Та  й  може  програти  вчення,  нічого  глибинного  не  усвідомлюючи.  Патріархи  на  дні  пекла  є,  патріархи  і  на  Небі  є.

Подвижники  і  святі  —  вище  за  патріархів  на  Небі.  Як  казав  ап.  Петро?  Треба  слухатись  Бога!

Тому,  як  казав  св.  Палама,  очистимо  розум.  Залишім  не  нашу  справу,  не  осуджуємо  нікого,  робимо  в  Богові  справу  свою.

Отже,  художники  є.
А  при  христоцентричності  і  особливо  необхідній  нині  церквоцентричності,  при  тяжінні  до  неділимої  Церкви  Христа,  в  незчисленності  художніх  поезій  і  світів,  грандіозності  ще  не  бувалих  поем-брил,  поліфонічних  і  драматичних  поем-храмів  (найоб’ємніший,  найвирішальніший  вид  поезії)...  Псалмів,  що  спалюють  похіть  (найреліктовіших  і  найархетипніших  брил-першостраховиськ  вогненних!),  від  яких  втікають  уми-пісюни  пізніших  вже  розпадних  фрагментів,  вже  безнадійної  художньої  творчості,  без  найвищого  польоту-синтезу  органічного  орга́ну  Богокосмічного  в  Єдності  незнайомій...
Хтось  та  й  буде.  Кого  Бог  дасть...

Бо  без  запліднюючого,  вам  скажу,  шкворіню  не  серафічного,  а  жахливого  Божественного  Еросу  (знають  святі),  не  зможете  промовити  так,  як  я.

 Бо  без  всього  цього  в  мені  переорювання  (  не  мечем  —  життєдайним  Пругом  із  серця  Христа)  мене,  таїнного  нема  і  слова  таїнного  нема  ніби.    
Бо  в  міру  усвідомлень  можете  сказати  радше,  що  вас  нема  (а  те  настає  в  радості  Бого-людського  поєднання  й  невідрізняння!);  не  скажете  й  що  ви,  але  звідаєте  Бога,  Всеживотворящу  Тройцю…  прославите  Тройцю!  

До  Бога  наближеним  хоча  б  раз  —  властиво  це,  бо  вони  —  преобразились.  

Бо  і  Христос  є,  і  Мати  Сина  Божого  є  ,  і  світи  поезії  їхньої  є…  А  проте  без  натхнення  Марії  і  святих  дійсно-  таки  нічого  нема!  Навіть  це  видно.
Споживацтво  нинішнє  —  інфантилізм.  До  загибелі  це.
Попереду  швидка  і  жахлива  переміна  всього  світу,  дуже  страшна  —  як  для  нинішніх.

Отже,  і  ви  приймете  те,  що  далі:  гри  не  буде.  Не  буде  дам,  «понравіться»,  тягучки,  загравань,  не  буде  кому  для  кого  грати.
Часу  мало  в  художника,  оновленого  духом-умом,  —  волі,  що  себе  усвідомлює.
(  Досить,  трохи  зупинимося,  чую  «радянські  пищання»…)

Продовжимо.
Одних  час  кине  —  кудись  туди,  ще  одних  —  десь-інде,  третіх  —  не  зна  куди,  і  це  безумовно.  Споживальщики,  що  присмоктались  до  Землі,  —  вони  чи  взнають,  чого  так?
Працюйте  і  самоусвідомлюйте.  Далі  вам  куди?
Дякуйте  Богу,  ось  тепер  веселіше.
Тобто?

Так,  як  це  є  в  музикальному  розучуванні  невідомого  твору:  якщо  є  у  людини  вища  зібраність  духу  (і  даних)  —  тоді  ясно,  що  потрібен  дух  і  характер,  сама  ця  якість  діючого  унікально  духу:  взаємно  проникнутись  духом  композитора  і  його  твору,  тоді  вправленість  у  волю  Божу  приносить  нез’ясненну  зосередженість  —  і  точність  виконання!
Це  при  найвищому  рівні  духу,  бо  ноти  однакові  для  всіх.
І  в  розучуванні  нового  твору  теж  ніби  диво:  дух  включає  цілісність  людини,  грають  водночас  дві  руки  у  розучуванні-виконанні  твору.
На  нижчому  рівні  звичайно  розучують  окремо  рукою  правою,  окремо  —  лівою,  потім  —  зводять  докупи.

Професіонали  надзвичайно,  і  дуже  сильно  й  тонко  чують    все,  і  особливо  цей  момент.  
Бо  грати  всі  вміють,  —  та  справа  в  тому,  що  я  вам  сказав…

Другий  приклад,  для  тих,  хто  не  чує  музику,  не  сприймає.
На  тарілці  сметана  і  кусень  масла  з  неї:  і  як  ця  сметана  споглядатиме  гору  масла,  розуміючи  запізно  чи  здогадуючись:  бути  в  майбутті  духовнім  і  жити  в  Бозі  —  можна  лише  будучи  маслом?..

Аналог  третій:  поліклініка  для  людей  душевних  і  людей  духовних  —  як  це  є?  Бо  коли  людина  душевна,  то  в  неї  одна  побудова  душі,  а  в  духовної  людини  —  протилежна:  перша  спрямована  назовні,  живлення  її  матеріальне:  біохімічне  і  т.  ін.  В  духовної  побудова  душі  інша:  оскільки  душа  врощена  у  споживання  із  внутрішнього  джерела  (Бога,  який  Дух).  
Хто  що  знає  далі  —  вам  підкаже,  яке  лікування  до  чого  привести  може...
І  тут  швидкометикуючим  досить.  

Одна  суть  у  цьому  і  суть  ця  —  дух.  Дух  —  найвищий,  діє  він  по-своєму,  неповторно,  скрізь.  Це  дух,  він  діє  так,  як  він  діє,  це  важливо,  а  не  оцінкові  реакції.

Друзів  Бог  підняв  над  інтелігенцією,  —  над  глухим  кутом.

Важлива  висота  творчо-молитовного  духу.  Час  —  для  таких.
Фактура  часу  особливо  сприяє  дії  духу.
Добре,  якщо  людина  в  Церкві  давно,  якщо  вона  вкорінена  в  Христа  і  в  Дух  Святий  (генералізація!  і  —  свобода!).

Єпископи  —  стримуючі  люди  Церкви,  так  є,  вони  не  відповідають  за  живий  розвій  просвітленої  Христом  нової  культури  в  світі.  Бо  це  ченці.

Відповідальність  перед  Богом  на  себе  прийматимете?  Думати  вслід  за  любов’ю  у  свободі  синів  Божих  —  у  Духові  Святім  будете?
Бо  хто  керується  думкою,  що  він  краще  зробить,  аніж  з  Богом  зробить,  той  ще  не  починав  знати.  

Чи  витримаєте,  як  режисер  Криштоф  Зануссі,  признатись  іншим:  все  життя  присвятили  не  тому,  чому  слід??  Воістину,  страшна  світова  доля  інтелігенції.
 
Хто  з  вас  зможе  витримати,  не  тогокнутись,  усвідомивши,  що  вся  праця  пішла  намарно,  і  все  життя  пройшло  не  так,  як  хотів  Христос??  Бог  покаже  —  на  розборі.  

І  далі:  гроблячі  Україну  середненькі  грушевські-невіруючі!..  (Але  Бог  своїх  береже).

А  своїм  Бог  все  подасть!  Христос  перемагає  любов’ю,  дарує  себе.  Спасає  Кров’ю  і  Тілом  в  Церкві.  Христос  —  Голова  Церкви.  А  як  підніме  над  державами  вас,  Він,  як  більший?

Думати  будете,  творити  зможете  понад  коробками  держав,  конфесій?  

Врешті  держава  —  мотор  під  кришкою:  Вам  чому,  як  то  президенту,  не  вилазити  з-під  кришки,  в  шмаровидлі?  Чого  сидіти  там?

Крилам  духу  —  під  кришкою  потрібно  бути??
Чи  будете  нерозумними?!

Думайте.  Уток  і  основа  —  в  тканині:  якщо  основою  є  ментал  —  це  одне,  а  якщо  —  дух?  Ви,  скажуть,  бог  чи  божевіль-ний,  —  витримаєте  для  Христа?  Підозрілий  чи  юродивий…  
Хто  усвідомив  себе  в  вибранні?

Нема  чого  робити  біля  нього  трьом  єзуїтам,  шести  євреям  і  шести  українцям  —  вкупі  взятим.  Такий  духовний  отець.  Духовний  провідник  такий…  Друзі  мої.  
 
Бєсятінкою  смотрім?  Магією  підглядаєте,  перешкоджаєте,  «християни»,  російські  спецслужби  без  сорому…  Ганьби  долучаєтесь?..
Поезія-океан  Богоматері  і  моя,  поєднуючи  ніби  несумісне  (  найвіддаленіші  ряди  і  слова,  бо  —  так  дозволяє  дух!),  вибухаючи  —  зриває  стереотипні  «сині  окулярчики  з  перенісь»  —  ментальні  вторинні  форми  —  від  лівого  вуха  аж  до  правого  вуха!..  чим  у  вас  засліпленість  знищує!..  І  —  у  вас  звільнення,  воля!  А  диявол  відступає  і  скаженіє!

Жертвуєм  собою,  якщо  уподібнюємось  Христу;  поезія  така  —  душі  людські  спасатиме.
Діти,  одіяльцем  накриєтесь?
Вивчаємо  англійську,  зламаного  страшка?  
Ок?

5.02.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881032
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

Господи, я не гадюка, не гадюка, —…

*      *      *



Господи,  я  не  гадюка,  не  гадюка,  —
шепчеться  задавнена  пилюка.
Той  її
рукою  й  серцем  знає,
хто  її
із  лиця  вічності
стирає!


Та  й  у  себе
з  лиця  подвигу  і  муки
познімає  —  клаки
із  кошлатої  пилюки


вічність  сяє
Вічність  —  знає
от  безкрилі
очі  в  мох
і  що  то  сяє
і  спаса
те  не  читають


чи  читають?

27.06.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2020

Швидкість до безсмертя

                               Господу  безсмертному
                               Христу  присвячується



о!  є  хто
насінням
дрібніший  за  мак!
з  каменю  воскресінням  —
ти  глянь  нема  тіні
вирвавсь  —
вибух-портулак!!


прямо  на  щебінці
серце  золоте
скрути  тіні  на  червінці
раз  ти  ввись  —
цвітеш!!


раз  цвів
й  зрів  у  горах
розвеселий  так
Давид  мимо*  хорів
заладнав  гопак

26.06.2020

*  -  «І  буду  танцювать  перед  Господом!»  —
цар-поет  Давид
своїй  дружині,
бо  його  осуджувала
серед  процесії  за  танець  перед  Ковчегом

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2020

З 2011р. : Катастрофа цивілізації

                                                                                                                                               З  глибини  духу
                                                                                                                                               а  не  мод
                                                                                                                                               і  серцем  я
                                                                                                                                               і  мій  лобатенький  народ  
                                                                                                                                                                                                       І.Ш.


Почутим  є  слово,  якщо  мовлено  смиренно:  Бог  це  в  людях  чує.
Вникніть,  це  так  є:  творите  в  похмурому  драговинні  умовностей;  я  першоімпульсом  художнього  новообразу  проходжу  в  серце,  не  затримуючись  в  оболонках  староприйнятих  форм,    і  викрадаю  на  Небо.  І  в  людяність.  (Дивіться  це  —  на  відео  книжкових  презентацій.)

Так  звані  «вторинні  форми»,  що  ними  світ  бачать  в  мізках  (це  ніби  калейдоскопічні  скельця,  підміна,  якою  в  мозку  бачить  людина  несправжньо  цей  світ),  —  дрижать  від  небувалого,  раніше  духом  ще  не  приношуваного  згустка  надсвідомості  —  сплавлених  нібито  несумісних  реалій,  руйнуються  і  опадають:  і  є  небувале  ви́діння!
 Звільнюється  мозок!  Організаційно  самооптимізується.  
Свідомість  піднімається  —  в  Надсвідомість.  

Ось  тому  мільярди  людей  з  калейдоскопічними  скельцями  вторинних  форм  у  голові  —  самі  собі  непотрібні!  Бо  вся  справа  в  зміні  мислення!  Все  ж  через  мислення!!  (Як  мовлять  саме  сумні  росіяни:  жизнь  не  трудная,  а  гадкая  и  скучная.)
 
Всі  керовані  смішними  мільярдерчиками,  самотніми,  —  а  не  Богом.
Композитор  Моцарт  —  товариш  є  мені.  («Пишіте  прості-ше,  легше,  зрозуміліше.  Ось  Вам  три  дукати».)  Це  що  —  остолопи?  Це  тоді,  а  чи  й  тепер?
В  усі  часи  —  те  саме!  
«Мати  Божа  жива  єсть,  і  в  серці  Шевчука  теж  є:  Її  поетичний  океан  і  поета  заперечувать  —  безглуздо.  
Але  як  тепер  всім  з  цим  жити?  як  нам?  Не  хочемо!»  
Як  фарисеї  —  не  хочете  вірити.  Порочна  воля.
Якщо  є  Мати  жива  —  значить,  є  живий  Христос.  Цивілізація  ж  —  проти  Христа.  
 
Розбиті  ви,  всі  у  фрагментах.  Ваша  воля  —  то  зруйнована  атомна  станція!  розкидана  на  розбещеності  —  й  на  чорному  радії  статевості!!
Як  той  Всесвіт,  який,  що  доведено,  розлітається  увсебіч  —  пошматовані  ваші  мислеформи  в  головах  розлітаються  увсебіч!
Мислення  ж  у  всього  попереду!  
Це  не  ви  керуєте  незібраним  вашим  розумом,  коли  в  голові  ви.  Це  ви  розумієте??  Катастрофа  науково-технічна  —  руйнуватиме  все  до  кінця.  
Контролюються  майже  всі  мізки.
В  Японії  виправляєте  лише  наслідки  її,  ще  потрібно  ж  —  причину!
Виправлянням  одних  наслідків  ще  ніхто  не  спасся.  
Вилікуй  причину  в  однім  собі!  
Мати  Божа  подає  тобі  ці  небувалі  поезії-ліки.  
Випробуй.
Воля  твоя  не  відразу  ж  до  волі  Христової  змінюється.  Спочатку  —  мислення  змінюють.  Пристрасті  розпалені  загнуздає  хто?  Христос.  

Тільки  Любов  Христова  найвирішальніше  погашує  всі  пристрасті.

В  центрі  серця  внутрішньої  людини  —  Христос.  Чим  далі  від  Христа  всі  —  тим  далі  ви  один  від  одного:  це  —  розпад...  
Думайте!!

Дуритесь  ви  самі,  прогавлюєте  цей  розпад.
Не  зосереджуєтесь  на  Христі.  Тому  пониження  і  —  все  —  дрібніше...  
Чого  ж  ви  дивуєтесь,  що  розпади  пішли  всього,  —  і  АЕС,  і  морів,  і  імперій,  і  цивілізації?..
Все  при  цьому  —  подалі  від  Христа!

Зробіть  щось  з  собою.  Особисто.  
Не  втрачаючи  цієї  миті.  І  не  захолоджуючи  волі.  Інакше  застигне,  це  —  безглуздість.
Скажете:«А  що?  Мати  Божа  —  ще  не  такого  знайде  нам».
Мій  дух  з  Духом  —  ці  живозвільнені  сили  стихій  заарканює,  переплавлює  в  тонкі  форми,  тим  убезпечує,  захищає  і  вас,  і  мене.  
Що  це?  Космос  і  конкретність  життя,  взаємодії  космосу  і  характерів,  їхні  зміни  в  реальності,  які  творить  Бог-Слово.  

Потік  музики  в  живій  волі,  що  усвідомлює  і  себе,  і  Христа  в  міру  вираження  художньо-духовної  правди.  
Не  застав  я  Данте.
Що  дивного?  відкинули  Христа  —  і  поет  Христів,  надсвітній,  з  Моцартом  є.
У  стиснені  форми  вклав  з  натхнення  Богоматері,  з  Божою  поміччю,  найоб’ємніший  зміст.

«Шевчука  вивести  на  кін  —  це  світ  перевернути!  Хто  це  підніме?»  —  інтуїтивний  Володимир  Кучинський,  режисер  зі  Львова,  каже.

Не  вірите?  Жахлива  концентрація  —  і  всі  сучасники  в  ауті.  Вольфганг  радісно  сміється!
Гете:  зі  смертю  Моцарта  щезла  надія  на  що-небудь  подібне.

Христос  є  в  серці  внутрішнім  моїм.  Мене  зцілює  й  тих,  хто  захоче  просвітити  свою  природу  істинну!

Всі  творите  —  зважаючи  на  попередників;  після  Данте  свій  художній  світ  творю,  не  зважаючи  ні  на  кого,  світлом  Христовим  —  нові  небо  і  землю...
Шість  мільярдів  гоголівських  типусів,  самі  те  виказуєте  —  трохи  іншими  словами,  на  жаль,  загальновживаними...  «Нічого  не  розумію!».  «Половину  розумію,  але  мені  —  так  доб-ре!!».  «Багато  є  незрозумілого  мені,  але  це  —  духовне...».
Христос  —  шлях  людству,  не  нанотехнології,  а  Його  проекти  —  спасіння,  надалі  ,  й  ще  далі.  Хто  знає?  Бог-Христос  —  Центр,  Шлях,  Жива  Істина.  
Амінь.  

17.03.2011
З  книги  "Живе  в  мені  Христос"  ел.  видання  2012  р.,  див.  у  Вікіпедії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880858
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020

Ближчий до Бога – більше свобідний…

*      *      *

Ближчий  до  Бога  –
більше  свобідний.
Рута,  любисток  і  м’ята...
Рута  і  м’ята  незм’яті...
О  Боже  рідний!
Ти  мене  любиш  –
і  світла  надія...
Світло  надіюсь,
Ти  проникаєш.
Вітер  тихенько
хай  віє,
бо  Ти  кохаєш.


Більше  і  сонця,
А  хмари  розвіються...
Більше  ми  прагнем
і  більше  надіємся...
Солод  розтоплює!!  –
І  сон  не  зв’яже...
Що  це  Ти  кажеш?
О  що  Ти  кажеш!..

15.06.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020

Поки в нього зійде Небо

                                           «Закільчилася  першизна  —
                                             Божий  знак!
                                             і  замовкнуть?»  -  І.Ш.


Закінчились  розмови.
Ми  в  лісі.
Знов  —
безмовні
чому  всі  в  старості
чому...
всі  недитинні?..
То  Небу  як?
у
недорозумінні  материнство
і  що  вас  заставляє  говорити
чому...
ви  не  вернулись...
і  не  в  дитинстві?..


Як  в  думку  мовчунів
новенький  прибавляється  —
у
нього
рот  —  не  закривається...
а  ми  у  світлі
то  так  треба...
аж  поки  
в  нього
зійде  Небо...


Любов  у  світло
проливається
світло  з  Любов’ю
               піднімається!

20.06.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

Любов творить

     Поема

                               Єдиному  Поетові
                               Ісусу  Христу
                               з  благоговінням  присвячується


1

о  так  ви
пахнете  жасминні  душі
                       на  дощі...
це  виткнусь  персами  у  небо  —
й  це  пишіть!
і  так  ви  пахнете
жасмину  пелюстки
                       в  душі
хоч  вбийте  а  як  благодать
так  —
це  —
пишіть!


і  я  пишу  і  так
                             невинно
хто  ж  куди  дінеться!
бо  любить  це  людину!


2

Хто  сяде  у  законі?
А  якщо  благодать  посісти?!
а  хто  даватиме
муки  зоряної!  —
хто  принесе  змісту?
наставите
в  формах  цідилків
сита  й  підситки
а  хто  носитиме  небесне,
хто  з  небес
молоко  носитиме?!


навіть  чим  не  хочете
       усім  будете  будете
                   ситими!!
а  небесне  молоко
                               носитимете?

та...  сідлатиму  блискавки


3

Райдуга!  цілий  день
майстрували  нарешті  зробили...
Куди  дивляться
небесні  сили?
Куди  дивляться
земні  сили?
куди  зозулі
кували
в  терпкість  дятли
довбали!


в  сутність  пера  вмочали
скутим
висунувшись  —  писали


4
На  блискавці  спокійно.
Для  чого  в  вас  суми?
Стиха  пора  доїльна.
Цідильня
для  пітьми...


Струминиться  в  безмежність.
І  тут
і  раз  —  і  в  тон
Грім  грахнув  —  обережність!
Загув  бідон.



Ех  –  ка!
Брика.
Та  ти  не  бійся,
тут  повно  —  молока!

15,  16.  06  2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2020

Божий рішенець — і князь Ігор

Поема

                   Нарешті  це  князь
                   Ігор  Київський
                   і  йому
                   з  любов’ю  присвячую

"Нічого  не  зробимо,  -    скрегочуть  біси,  -
річ  геніальна"  (Вогненна  каравела  )


Ці  справжні  Ігори  —
Христа  хто  не  продав  —
ці  блискавичні  шерехи  —
                                                                               письма!!
Життя  хто  так  віддав
не  стане  всіх  держав
та  й  вже  нема.
Як  ти  вхромивсь
є  пам’ять  Хто  
тебе
держав!!


А  світ  в  пажах.
Дорослих  більш  нема.
Удосконалені  єсть  —
й  удосконалені  є  плівки  cinema.
Бога  —  нема?    —    і
                                                     по  .......
а  блискавичні  якості  письма!
а  язикізм,  що  ніздрюватий,  —
і  на  потал  «віджавсь»
лампади  —  зблиснуть
самі
Ігоре  Київський!  
як  ти  вхромивсь  —  є
пам’ять  —  Хто
тебе
держав!


А,  сволоки,  попєрєдьоргуєтєсь
що  мене  нема!
Та  й  так  бува,  що
після  блискавки  —  в  сумних  пітьма...

17.06.2020,
ранок,
передсвято  благовірного
князя  Київського  і  Чернігівського  Ігоря

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2020

Перемога Христа-Слова і Духа

           
           

           Поема

                               З  невимовною  вдячністю
                               Любові  і  Премудрості  Божій
                               за  чин  незвідань  —  з  любов’ю  присвячується


                               «  Говорити  небесне
                               де  є  пустинька
                               і  як  слово  оборюю  —
                               бачити  —
                               лише  це
                               розвертає  історію.»  -  І.  Ш.


1

моїм  місцем
мені  будуть  висотні  цілунки
                           висотні  цілунки
                               цілунки
тут  помістя
         тут  —  луни
                           і  -  луни!



як  це  вільно
людськії  зали
ці  порожнії  зали  —
як  це  добре!
мене  в  них  не  знали


світло  в  Світлі
сила  ввіходить  у  крила
                             сила  в  крила
                               і  Світ  в  Крилах

я  ж  весь  в  небі
чи  встигали  колись?
           чи  любили...


В  Павла  вчились
                               багаті
                               жінки...
всяк  себе  обира...
якраз  входить  пора...
наопак  навспаки
                               навбакир!


тут  —  помістя
                 тут  —  луни
                           і    луни
але  й  вільні
висотні  цілунки
висотні  цілунки
і  як  добре
ох  ці  людські
ці  порожнії  зали
 і  як  добре!  —
мене
не  зв’язали!..


2

Бути  в  небі!!
я  один  правду  пишу
Йти  на  крила!!!
ну  кому  я    —
це
в  Бозі  залишу??



сам  як  палець!
на  Бога  вказав
як  я  Бога  залишу?
ще  б  кого
хто  зв’язав
Буде  Бог
Космос
замість  мене  вже  Тиша!


єсть  у  всьому  межа
в  Тиші  сісти
спасатись
спастись  —  це  вража:
це  Бог  знає
щоб  світ  ставсь  яко  плід
все  як  слід
я  до  печі  Неба  —
                               всуваю!!


мені  крила  дали
я  обпечених  просто  вражаю
з  печі  літа
       плоди
                 недопечені  прямо
                               виймаю
все  як  слід
й  до  печі  —  до  Неба  —  всуваю...
бо  я  знаю.


3

Я  бачу  світу  муку.
Але  давно  із  серця  руку
подав  Христу
в  словах  які  самі  —  реальність
і  вглиб  йду  далі
і  соловейко  заспіває  —
для  Бога
я  прозорість  наставляю
а  чують  —  що  не  в  метушні
і  богословіє  вертаю
це  не  про  Бога
Бог  в  мені
з  Ним  —  повнота  світла
                               в  вікні


Христос  —  це  Вічний  День!
у  кожнім  часі
й  дні!
а  тьма  —  як  би  убить
прозорість  —  що  в  мені
і  загасить
пісні


а  де  ваш  час?
сини  часу  пішли
то  Вічність
ви  довірите  Йому
й  мені??

10,  12.06.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020

Алилуйя, Алилуйя! — Як душа нікотру іншу…

*      *      *

Алилуйя,  
Алилуйя!  —
Як  душа
нікотру  іншу
не  копіює!
благодать  в  осіненні  Божім
золото  «пропорціонує»

викрийся  Богові!!


роса  молиться  у  траві
в  пам’ять-любов  —
             тайне  світло

сонце  випарує
її
бо  це  кохання
як  стан  духу
а  стан  духу
і  трапи
як  в  нього  втрапити  —
благодаті  черкання


Як  душа
нікотру  іншу
не  копіює
благодать  в  осіненні    тихім
золото  їй  пропонує

ангели  слідом  свідкують!

11.06.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020

З провалами кудись - не ті …

*      *      *


З  провалами  кудись    -    не  ті  ...
І  тільки  в  Тройці  Пресвятій
Не  мають  за  собою  тіні,
Спокійні,  ясні  і  прості.

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2020

Радість в Зорі

   
           Поема


                               Бог-Слову,  що  Ним  все  постало,
                               присвячується  з  любов’ю


1

роса  що  в  чашолисток  протікає
Божа  краса  у  серці
отака  є


Прийдіть  і  серце  не  тисніть
бо  в  серці  Бог  –
                               і  дух  ваш  заквітчає!


як  прямо  Серцем
Він    у  с  е    творив
не  говорив
                   лиш  трішки  говорив


де  Бог  й  окремо  я  –  не  знаю
і  слух  і  вухо  я  не  розрізняю
радість  із  слуху
віра  із  слуху
не  знаю  я  –
Божа  краса  все  знає…


і  радість  серця
й  нетлінна  краса  духу
від  життя  в  Богові  –
повіки  пробуває
і  суху  радість  слух  вчуває…


чом  радості  у  вас  не  вистачає?!
Любов  є  й  Світло!
і  суху  радість  світло  позначає…


2

смак  підсушіть!
це  ж  бо  Вогонь!!!
Вогонь  в  серцях
пала-палає!!!



«Палала  сосна,  палала!»  –
людина
з  серцем
огняним  –  співає…
це  сила  Божа
ще  й  така  є!


так  Бог  огненне
надихає!!


3

про  більшу  Радість
два  крила
прямо  над  світом  підлітать
зорею  стать  –
Зоря  в  серці  зійшла  б!
Вона  спочатку  там  була
це  Світло  в  тьмі  –
і  тьма  Його  не  пойняла!!
Бог  виконає
побажання  добрі
серця…

11,12.04.2019,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020

Словом звільнення

       


Крилате  оковиде  слово
Безчасно  із  глибин  зрина
Надсвітно  і  безпомилково
Убивча  сяє  глибина!!



Хтось  трапить  в  величальне  око,
Тюрма  розлізеться  по  швах  —
Пуншується  південним  соком
пуншується  північносяйва  соком  —
ми  підлетіли  на  словах!

1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2020

Знаходження в Тройці

 


Спокійна  суть  в  нас  —
ще  є  сутінь
Де  я  любов’ю  пом’яну
Одкриє  більшу  глибину  —
В  тій  самій  незбагненній  суті



Бог  глибше  сонця  —  де  є  ми
Хоче  щоб  все  позабувався
Ходив  між  всякими  людьми
І  з  глибини  лиш  усміхався

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2020

Cлово, Христе, які слова носитимуть?. .

*      *      *


Cлово,  Христе,  які  слова
                                             носитимуть?
зразу
притисни
до  безу
вуха  раковину
(от,  оказія)
«  а  червень  ситий...»


Слово,  Христе,  полюби
несусвітньо
мене  несусвітньо
але  як
оце
моє  серце  одягнене
                                         літньо

(в  розумінні  —  по-літньому?)


Христе,  Спасе,
про  що  іще
просити
от  оказія  —
а  червень  ситий!

06.06.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

Єфросинія — Радість

                               Святій  преподібній  Єфросинії  Полоцькій
                               любов’ю  присвячується
1

Можеш:  відпали  вельможні...
Дванадцять  літ  маєш:  ранок...

«Світе  ясний,  Слово!  Коханий!..»

—  Втекти  в  монастир  —
ти  зможеш?


Яснії  зорі
і  темні  ягідки
ясне  слово
темнії  свідки  —
звідки?

Ясне  передчуття  —
звідки?

На  купах*  дерев  —  вінчики
на  ясний
сонця  промінчик...

А  протилежні  —  нанижуть?!
світла  надія  —  дальні...
темні  надії  в  ближніх...
Батько  твій  —  князь:  запитальний!..
Парадоксальність!!

Дванадцять  ти  літ  маєш?
Слів  є  цвях  —  геніальність!

Батько  вухналь  часу?
В  серці  вухнальність  є  —
стрімка  радість
в  ці  літа  пробиває  —
як  ми  могли  забути,
що  в  12  літ
все  знаєм!

Бог  є  тут,
Бог  і  далі.

2

Рече  ангел;
«На  ній  посів  Дух  Святий!»
Все,  закрили  свого  рота,  —
один  Бог
захистить!

3

Предіславо,  ти  тепер  —
Радість:  Єфросинія!
Чистая  радість!
Богові  слава!
Радості  скинія!

Яснійте,  ріки,
зеленійте,  дерева!
Радість,  що  проливається
на  доли  і  мрева,
радість  зіткалась  —
і  Богові  слава!!

«Радуйся,  Полоцька  радування»  —
звідки?  й  що?
передгадувань  —
із  небес  страва?

Радість  —  й  на  мене
(бо  що  Богу  одна  тисяча  літ
в  решті?)
«Радосте,  Єфросиніє!!
золота  черешне...

Перша  матінка  на  Русі:
Перша!
Вся  —  нетутешність...»

Бога-Слова
свята  є
прийдешність...

У  найперших!

06.06.2016,
після  акафіста  прп.  Єфросинії  Полоцькій

*-  верхівки  дерев

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020

Зацікавлення Україною

     


                               Рівноапостольній  цариці  Олені,
                               іменем  якої  названо  навіть  вулкан,
                               що  пише  —  зорями...
                               з  любов’ю  присвячується



1

А  як  віруючий  —
то  вже  все  на  благо
якщо  віруючий  перед
                           Богом
                           нагий...
і
Бог  може
торкнутись
його  —  відваги!


ще  б  і  небо
не  натерпілось
згаги!
ще  сузір’я  мають
вити
як
назріле
має  явитись...


«Отож  —  і  Церква  вигляне  в  геніальність?»
«Напишіть  —
правота  там...
що  буде  далі.»
«Ви  думали  коли-небудь
про  святу  Олену?..»


та  чи  думають  про  любов?
хіба  пишуть?
та  чи  думають  —  про  любов?..
хіба  —  пишуть?..
смерті  не  боїться  любов
любов  дружить  зі  мною
в  Божій  тиші!


2

Нехай  не  буде  в  світі
ні  півзм’яття,  ні  піврозбрату,  ані
півтіні
серцю  любові  видно
що  проблема  не  в  Україні!
Україна  не  переходитиме
«червоні  лінії»!
Зупиніть  всі  вогонь,
Україну  побачили  німці  в  Берліні!
«Ми  не  поступимося  у  питанні  кордону!
Вивід  російських  військ!»
Зупинім  всі  зараз  вогонь,
і  вкладімо  всю  справу  Богу
                               в  долоню!!
Україна  не  забиратиме  в  Росії
                               території,
ви  нічого  не  відаєте,
я  ледь    т  е    проговорюю!
Треба  ожити  в  любові  і  правді
                               Волзі  і  Дону!..

04.06.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020

Любов Констанція і рівноапостольної Олени

       
             Поема


                               Рівноапостольній  цариці    Олені,  законній  дружині
                               правителя,  що  знайшла  Хрест  Господній,
                               її  сину  рівноапостольному  Костянтину  Великому,
                               що  узаконив  віру  в  Христа  Ісуса,
                               в  любові  присвячую


Коси  пахнющі  що
зорі  зібрали  з  трави
Профіль  орлиний  щоб
серце  ловив
і  цілувалися  —
розум  із  серця
із  розумом  від  голови
і  проживали  б
                       ці  —  жайвори  зранку
                       орли  у  полудень...
                       і  вночі  —
                       дві  сови
Профіль
орлиний  —
щоб  серце  ловив
Коси  розумні  —
хоч  викрути
їх  від
трави
Зорі  без  суму
що  їх
тільки  Бог  наловив...

Це  ти,  Олено...
Олено,  а  тому...
Очі  великі
так  тобі  дано  —
ще  у  небесному  Домі!..

Так  щоб  дививсь  Я
в  це...
що
слово  повІсть
так  щоб  за  північ
не  спала  —
                   в  них  ждала
вся  зоряна  вість...

Чистеє  серце  —
світ  має  Я  маю
               цю  вість...

Те  що  тут  коней
                       перепрягають
й  те
що  їх  миють
й  те  що  тут  коней
                       міняють
що  це?
ти  чуєш  море  трави
скачки  думок
із  проїжджої  тут  голови
що  тобі?

ти  запах  моря  трави
тут  Я  сховав
де  дві  течки
ап-
і  бібліо-
о  ти  цілюща  в  містечку!!
о  —  ти  богиня!  в  містечку...

Буде  правитель
і  з  коня  чи  зійде
буде  піднятий
білим  окриленням


як  ніколи  й  ніде!
небо  зійде
                 і  в  душі  напряде  —
день  стане  ніччю!

на  здивуванні  людей
що  в  нього  з  річчю?

небо  щораз
відніма  від  грудей!!
зорі  в  очах  твоїх
що  в  тебе
з  річчю?
левова  частка  ідей!

стає  день  ніччю!
ти!  і  нітрохи
і  нікого  —  й  ніде!!



ти!
ти  за  мене  заміж  —
підеш?
за  мужа  підеш?
так?  о  Господи!!
щастя  —  безмеж!!!


О  сонце!  ти
мене  голубиш
мабуть  тому  —  що
її  любиш...
і  всі  думки  —
ранку  світіння...
і  любить  вона  все  проміння
а  на  руках  —  ці  золотіння
о  тільки  би  її  побачить!
то  райський  День!  —
у  сонячнім  промінні...
як  нею  пахне  все!..
мені  побачити  цей  райський  День!  —
і  ти  несеш    спасіння!


В  нас  буде  син!  —  В  нас  буде  син!  —
В  нас  буде  син!  —
й  те  чується
що  Костянтин!


Профіль  орлиний
щоб  серце  ловив
Коси  розумні
ні  я,  Боже,  безумний
хоч  жни  їх
від  променів  зір
що  в  трави
Зорі  без  суму!
так  що  Бог  їх
                 сповив

Це  ти,  Олено...
і  тому
ми  тут  побачені
Очі  великі  —
так  тобі  дано
ще  в  небесному  Домі!!

02.06.2020,
03.06.2020,  свято  Костянтина  і  Олени

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020

Богоматір Марія

       
           Поема

Вступ  до  поеми  
 
Світ  без  гармонії:  і  просто  на  віку
не  втомлюються  люди  —
від  смаку...
Музика  —  в  Духові  Святім!

1

Заіненість!!  —
рентген
де  зіскакує  —  мій  білий
                               ген

Сяйво
нізвідки
звідусіль  й  зсередини
людину  прониже
не  згори
донизу

Мороз
кує  у  воді
аж  —
спілі  білі  підпалки
За  що  ж  мені  серце
смалить?
а  —  щоби  Бог  зарадів!!

уді      уді
уді      уді

дінь!
дінь

2

Так  ходили  ми
до  Бога
легкі  думки  —
легкі  ноги!
То  і  ви  —
до  кого?

То  ходили  ми
лиш  серцем
ходаки  Огня
Святого.
А  ви  тут  —
до  кого?

Як  по  Бозі  —  без  важкого,
і  легка  підмога!
Тільки  вам  —
до  кого?

3

Всезагальна  бездомність!
Ні  координат  —
ні  спрямованості!
Ні  стежки  ні  сліду
від  ніг
На  тлі  всезагальної
сірої  свідомості
іде  білий
сніг

«Різдво  написав  він...
розмістив  —  для  чого?
Кому  вигідно?
На  Різдво  і  Собор  —  розмістив!»  —
і  втрапляють  до
Бога
те  що  сірі  —  нічого
ції  сірії
мости...

Усезагальна  бездомність!
чи  хазарськая  повість
не  до  Майдану  їм
що  поет
любов’ю  і  біг!  —

на  фоні
специфічної
сірої  свідомості
іде
білий
сніг!

А  що  Мати  Свята  —
виясняли  два  роки
вияснили:  Вона  є!!
З  ним  —  є...
І  хурделили  сірим
місцеві  «пророки»  —
сірість  —  в  головах
в’є...

«Що  він  робить?
Вигідно  нам?
Його  відносять  в  «пророки»  —
збились  з  ніг!

На  фоні
специфічної
церковно-гебістської  мороки
іде
білий
сніг

І  спитали  б:  «Вигідно  Богу?»
І:  «Так  —  вигідно
Богу?»
Але  загул  —
сірий  загул!
Спитали  б  —
я  без  Богородиці  не  творю
нічого,  о,
увага!  і  —  не  роблю  нічого!!

мов  ангел:
зробив  —
і  забув!

При  цьому
абсолютно  —  всерадісні:
Правило  віри,  Лондон,
Криворівня
і  Лабунь!

Всезагальна  бездомність
сірість  —  непритомність
мов  фатальний  збіг!
І  при  тому  ідем
до  дому
ідем  з  Дому  й  до  дому
я
і  білий  сніг!

Спитали  б:  я  —  від  Кого
і  сніг  —  від  Кого
навіщо  вигнано  нас?

Бо  й  «перцівка»  (!)  —
від  Бога
і  ковбаси  (увага)  —  від  Бога
і  —  увага
і  —  час!

Бо  Бог  потрусив  небеса
і  мною  і  Божим  кратером!
То  від  мене  розділ??
Бо  як  в  вас  управління
не  від  Божої  Матері  —
чом  сіли  ви  за  святковий  стіл??

4

Заіненість!!!  —
рентген...
де  зіскакує  —  мій
білий
ген!

З  висот  —
сяйво
до  всього  надзвичайного!

9.01.2014,  третій  день  Різдва

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020

Спогад про Олеся Гончара

Олесь  Гончар    -    який  зараз  в  Бога??
Такий,  що  про  нього  нині  благословилося
надрукувати.
Без  благословіння  ніколи  нічого  не  друкую.
Хто  має  хоч  крупинку  благодаті    -    він,  можливо,  
вже  знає,  Хто  благословляє.    Мати  Божа  і  Бог.

20  років  назад  Бог  відновив  Михайлівський  золотоверхий  собор  і  монастир.
Нікого  не  боявся  того  часу  лише  Олесь  Гончар,  з  чоловіків.
Божу  інтуїцію  провів  у  життя  автор  "Собору".
Хвала  душі  його,  Олеся  Гончара,  нехай  буде!!
І  моя  любов.


                                   Спогад  про  Олеся  Гончара

Благослови,  Мати  Божа,  Боже,  поможи!
Як  чоловік  рішається  стати  в  чаші  синів  часу,  тимчасової  земности,  як  Шекспір,  Блейк…  берем  з  найсерйознішої  нації:  він  втрапить  до  іманентної  безвиході,  як  земне,  вдариться  й  відпружиться  —  од  чотирьохсот  літ.  Гратись  не  можна.  Богом  зроблено  так.  Блейк  перейде  за  400  літ?  —  лиш  в  небагатьох  речах.  І  в  небі  ними.  Зір  нетутешній  (в  лоні  «подвійного»)  володів  ним;  Божий.
Відомий  жоновдібний  інтелект  Шекспіра?  —  весь  земля,  безвихідь.  Виявивсь  близьким  земним…  та  «остаток,  що  спасається»,  рвоне  до  Духа  Небесного  —  тож  «старе»  земне  лишиться  для  тих,  хто  вмирає  і  вмиратиме…
От  тому,  —  вторинна  домінанта  (в  музиці),  і  почнем.  Долаєм  звуження  рішучістю,  і  рівною  силою!  Десь  в  клубі  Кабінету  міністрів  України,  бачачи  Олеся  Гончара  —  післяінсультного  —  я  згадував  здорового  його:  впевненого…  ще.
Взяти  серце  і  повести  до  Господа…  30  хвилин  —  Бах  —  був  би  зараз  на  місці…  

А  те  страшне  і  для  мене,  1983-й  рік,  —  і  вітальна  кімната  квартири  Олеся  Гончара;  ми  те  знаєм  —  Гончар,  Бог…  і  я.  
І  прекрасна  дружина  його,  —  в  дверях  до  суміжної  зали.

Виручив  би  нас  з  вами  нині  —  статечний,  скажем  —  відзігорно-пристойний,  менует  з  шістнадцятого  віку…  з  періоду  «чистої»  музики…
Інакше  —  як  же  торкатись  щонайтонших  струн  серця?  —  і  душі?

Чув  зсередини.  Царська  його  данність  чи  струна  віднайшла  середину,  мою.
Як  таке  відбувається??
Що  підкаже?  підказувало?

Чому  —  це  мене?  Промовляв  один  Гончар,  —  довго…
Дивно  й  казать,  щодо  головного.  Головної  справи  свого  життя.
Запросив  сісти  до  столу,  перш  аніж  почав.

Гончар  сильно  зауважив:  як  так!?  що  не  подзвонивши  й  не  домовившись…  було  залишити  в  квартирі  на  сторонню  людину  —  роботу  на  108  сторінок…  з  якою  оце  маю  їхати  в  Москву?  

(Коротич  —  мене  лаяв,  потім.  А  я  —  слон!!  од  правоти  і  зарозумілости  —  ніщо  тоді  не  значило…).  Він  такого,  як  я,  не  бачив,  —  каже.

Умудрившись  тепер,  знаю,  все  таки:  так  воно  і  мало  бути…  Так  мало  бути  для  струн  цих,  які  щонайсамітніші  (не  «власницьких»  струн…  пієс,  і  «грози»  сонатної…).  Чув  все,  немов  святі,  при  смерті,  і  після…  

Єсть  тонше  і  найглибше!  —  коли  без  «лінгвістичного  каналу»  чуємо.  Музика!  І  слава  Богу.
На  художньо-тверезім  баченні  чисто  сподобалось,  без  умовностей,  —  не  те,  що  далі  говорив,  а  що  —  мало  не  без  переходу  почав  він  сповідатись…  

Він,  царський,  —  і  молодшо-в’їздливіший  художник...  на  щастя  —  чи  на  біду.  Мить.  

І  дійшло:  Гончар…  сповідається  мені,  інженеру  з  трьома  роками…

Ніби  не  шок,  й  не  здивованість…  як  останнє:  швидше…  тримання  всередині  серця.  І  спокій:  так  треба.

Не  в  гріхах  сповідався!  Він  —  один  з  двох  людей,  що  не  боялись  Москви,  ЦК  і  начальства…  Він  захищав  своєю  величиною  всіх,  всі  бігли  до  нього,  планував  і  вирішував,  всі  поважали  Олеся  Терентійовича…  один  правець  вважав  сливе  ворогом  його  (надіюсь:  був  калібром  —  із  Шоту  Руставелі,  як  по-гірному…).
Дивитесь  —  чи  ні?  Я,  ніхто,  за  гарним  столом  з  скатертиною,  різке  бачення  художніх  очей…  Гончар  стоїть…  Дух  —  не  в  декорі,  від  народженості,  і  звучить.

То  так?
Боже…  благослови  так,  як  відаєш.
Щоб  добре…
І  дружина  Олеся  Терентійовича  знає,  —  жаліючись  та  й  жалкуючи,  трішки  стертий  з  лиця,  розповідав  й  печально  застерігав  не  обманутись  через  людей  і  колективи  —  щоб  не  залишила  духовна  сила  дерзань,  талановита  шкарубкість,  чуття  й  дар  слова!..

 Жалівсь,  що  не  зміг  відмовити  людям  і  письменникам,  і  от  другий  період…  Пастка  то  —  до  жаху.
А  щодо  основи  Надпарадигми,  він  все  прочитав,  благословляє:  «Їдьте  в  ЦК,  я  знаю:  все  гаразд  буде…».  Усміхнувся,  авгур,  знаючий  —  всіх!  

Всі-всі  вважали:  зашлють  в  Сибір,  і  кінець,  —  не  вернусь.  Така  атмосфера.  Гончар  —  знав.  

Знав  —  шляхетно-царський  Гончар,  улюблений  усіма,  всенародно  улюблений  мудрець  і  художник.  І  буде  в  небі…
Богу  слава  навіки.  Амінь.

31.07.2010
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878146
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020

О зяблику!. .

*      *      *


1

                               Духу  Святому,  невимовному,
                               але  надихаючому  в  любові,
                               і  Діві  Марії  присвячується


О  зяблику!
геж!  зяблику!..

яка  це  урочистість
ведеш  між  солов’єм
і  жайвором
весь  ліс  —
мов  світлу  партію
несеш-ведеш  —
принаймі  думи  чисті...


О  дятле!  —  ти  як  кардинал
в  шапці  червленій
в  штанях  червоних
ти  над  це    в  с  е...  —
тепер  і  дух  поживу
думці  принесе!!


(ну,  хто  готовий  —  принесе...)
благословляється  творіння  Боже
все
співайте
і  Бог  знайде
який  —  мовчальник  —
чи  не  мовчальник
сяйне
зведе  —
все  спочаткове  —  безпечальне!
з-над  хмар
чи
з-над  вершин
аж  кантиленно-свято-величальне  —
і  величайте!!
усі  творіння  Божії  співайте
і  —  Богові,
творіння  Божії,  співайте!!


2

Ох,  лети,  калино,  —
                               гай-гай-гай
Біла  хмара  —  білий  гай!!
Чи  чия  дівчина  —  ніга  дорога?
Річка  в  білих-білих
                               берегах.


Райські  письмена
                             у  серці
збиті-стерті?
Іволга  і  навертає  нас
в  безсмертя!


Серця  дихають  і  дихають  —
чи  хто  спасеться?
Іволга  серце  виймає
серце
серце...


3

Іволга  —  в  лісі
нижче  тряскіт
                         це  крячки
і  правда  в  єзєрі
лиш  і  помітна
                               навзначки



хмара  жасминна  і  —  шипшинна!
                               неба  ирій!..
це  в  городян  зніма
                         «шапочки»  сірі!..



художник-травень
знає  чи  не  знає
а  він  пахнющі  хмари
                               натягає

ох  —  надягає

26-29.  05.  2020,  ліс

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020

Мене в середніх класах відв’язали…

*      *      *


                     ...«Що  це  ви  робите?»  —  відкажіть:
                     «Господь  потребує  його...»
                               (Мк)


Мене  в  середніх
                               класах
відв’язали
в  середніх  курсах  інституту  —
відв’язали
я  був  з  ослят
яких  для  Господа
відв’язували
і  сідлали


Я  знав  країни
й  дні  невипадкові
і  серцем  гнув  роки  —
                               в  підкови!
Чи  не  новився  серцем?
Однакові!  —
мистецтва
Силоаму
і  вокалу
й  художня  відв’язь  жесту
я  серцем  йду
і  я  накрив
усе  —
блаженством...


Ще  кажуть:  подивись
на  COVID.
У  мене
в  серці  зойки  волошкові!

26.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020

З природної его-фортеці — до Джерела Христа: поворот на 180 градусів, 2

7

Нема  безкінечної  сили  духу  в  поеті.
Поет,  якщо  він  початківець  та  ще  знаходиться  на  нижчих  рівнях  природного  поля,  може  бути  медіумом,  «шаманом  електричних  енергій».
Пропустимо  середній  рівень,  де  людський  розум  є  в  самоведенні.
Тепер  найвище:  коли  поет  навчений  благодаттю  і  ведений  нею  в  Христі,  «звідки  видіння  і  жах»  —  як  казали  святі  Христові!  Він  медіум?  Ні,  свобода  повна  є  тільки  в  Христі.  Розум  земний  не  може  вмістити  цього.  Поет  в  Христі  вільний  співтворець,  дякуючи  благодаті.
Про  це  не  говорять,  бо  ж  треба  бути    т  а  м.

І  цього  питання  дуже  всі  остерігаються.
Ольга  Седакова  справедливо  каже:  якщо  поет  не  завдяки  тільки  самому  собі  й  самостійності  пише  поезії  —  то  поет  якийсь  медіум,  чи  що?  І  як  це  так?  —  повинен  же  поет  собою  володіти,  розумом  і  контролювати  себе,  й  забезпечувати  все.
Так,  мусить  людина  і  підготувати  себе,  і  збудовувати  весь  час  себе,  щоб  бути  і  здоровою,  і  міцною,  —  бо  й  кастрюля  повинна  вогонь  витримувати  і  не  прогоряти,  і  варити.
Згодом  же  людина,  з  поміччю  Божою,  має  виходити  за  межі  себе  в  натхненні:  з  міри  своєї  виходити  за  межі  звичного  стану  розуму  і  сягати  духом  невідомого.  Здобувати  із  того,  що  її  перевищує.  Перевищує  в  усьому  і  у  всіх  параметрах,  масштабом  і  суттю.

Як  в  натхненні  запишеш,  то  згодом,  як  я  свідчив,  поступово  на  планах  духовного  й  розумового  починаєш  бачити-усвідомлювати,  бо  все  розклалось  на  свої  «полички».  Бачиш  цілісно  всі  зв’язки.
Усвідомлення  потребує  часу.
Це  є  нелегко:  по-новому  побачити  під  новим  кутом  освітлення  —  з  більшої  висоти.  Писати  не  важко:  важко  туди  потрапити.
Коли  людина  пише  з  натхнення  у  внутрішнім  серці,  то  пише  багато  сильних  поезій,  і  дух  її  не  дуже  падає.  Отже,  не  сама  від  себе  людина  пише,  вона  віддала  серце  Богу,  Дух  Святий  благодаттю  разом  із  Сином  і  Отцем  в  її  серці  є.

Ми  всі  тлінні,  смертні,  першу  природу  слід  розчиняти  благодаттю  Духа  Святого,  одухотворюватися,  вона  веде  в  глибину  Джерела  Христа.

Дух  Святий  підготував  усі  провідники,  аби  людина  не  захворіла  і  здоровою  була,  розум  з’єднав  з  серцем,  бо  і  серце  теж  не  людське,  а  Боже,  Вогонь  благодаті  горить  в  серці  постійно.  Натхнення  в  серці  є  часто,  або  дуже  часто,  «потрібно  дочекатися  любові-музики»  в  серці.  Життя  все  в  серці,  благодать  навчає  всьому  потрібному  лиш.
Показує  взаємодію  внутрішніх  і  зовнішніх  сил.  Здоров’я  людини  —  гармонійна  взаємність  внутрішніх  і  зовнішніх  сил,  енергій.  І  це  стосується  всіх...  Бачите,  що  і  вас  стосується,  і  всіх!

Далі  переконливо  у  цифрах.  Якщо  людина  пише  три  або  чотири  книги  поем  і  поезій  неповторних  за  один  рік  —  це  за  рахунок  чого?  І  багато-багато  років  підряд  —  так  —  за  рахунок  чого?  (Бо  як  звичайно  —  виснажиться  за  два  роки,  і  добре,  якщо  добре  закінчиться).  За  рахунок  очищення,  і  наповнення  благодаттю,  і  засвоєння  чотирьох  щорічних  Постів  в  Христовій  Церкві.  Лише  «оновившись  духом  розуму»,  поет  здатний  писати  нове!  Христос  же  сказав,  що  ніхто  не  зможе  заперечити...
Сказано:
«Се  творю  все  нове.»

Кому  сказано?
Не  проходячи  всі  Пости,  всі  люди,  в  гнилі,  самоповторюються.  Поети  пишуть  все  одне  й  те  саме  —  тільки  трохи  іншими  словами.  Для  них  це  загибель.  Панічно  хулять  тих,  хто  пише  сильно  і  багато  з  новизни,  яка  доступна  мало  кому.  Конають.  Не  повернули  на  180  градусів  —  до  здорового  Христа!!

Бо  цікавлять  тоді  поета  тільки  —  Бог,  творчість,  сила  Божа  і  захист  Божої  Матері  (найяскравіший!!!).  Тільки  через  Богоматір,  через  Богородицю  —  в  Духові  Святому  всі  дари.
А  якщо  вас  підіймуть  вище,  ніж  були,  —  інший  високий  світ,  все  іншим  чином,  знов  слухатись  благодаті  —  чого  вона  навчає!

8

Що  душа  попросить?
«Душа  летить  до  світлих  верховин!»

З  верховин  видно  а)  історичність,  б)  життя  особистостей,  в)  есхатологію  (спасіння  Христом  лю-дей  в  Церкві  з  природного  у  вічне  Життя).
Особистість  покликана  у  повноті  проживати  і  усві-домлювати  всі  три  аспекти  повноти  життя.  Розширеним  серцем  сприймається  (розширеною  надсвідомі-стю).
Поясню  на  прикладі.
Поет  Інокентій  Анненський  написав  книгу-панора-му:  розвиток  всіх  мистецтв  Європи  19-го  сторіччя.
Людина  з  вродженим  благородним  серцем  Олександр  Герцен,  оросійщений  німець,  теж  написав  книгу-панораму  не  тільки  мистецтв,  а  ще  й  життєвих  взає-мин  гуртів  людей  і  людських  характерів  в  Європі  і  Ро-сії  19-го  століття.
І  ось  ви  прочитаєте  і  вдивитесь  —  й  побачите  що?

Що  земне  буття  накладає  на  все  мистецьке-худож-нє-образотворче  фарби  і  відбитки  у  всьому  земному  спектрі.  Тобто,  видно:  в  19-му  столітті  люди  жили  —  і  пізніше  так  живуть  —  як  «ніби  не  живуть»,  не  так  живуть,  як  Бог  хотів,  аби  вони  жили.
19-е  століття  зробило  вибір  у  зміщенні  життя  в  бік  не  «густого»  (ідеального  і  вільного)  Христового,  а  в  бік  тяжкого  земного  (з  водою-менталом)  і  —  болотного.  Нечутливе  болотне  —  до  верховинного  ідеального;  і  не  дійде  висотне  до  болота.  Замащуються  брудом  і  в  видумках  вже  живуть  щось  епідемічне,  як  біду  й  злу-злу  «моду»,  земне  те  живуть,  та  воно  не    т  е,  що  від  Бога,  на  вершинах  з  Яким  —  Бах,  Моцарт  і  Бетховен!  І  нема  зараз  творця,  через  якого  Бог  милосердно,  як  через  мене,  зняв  би  біль  душі  вашої.  Онтологія  не  знята.

А  от  чудодійно!  культурно  і  ідеально.
Вини  нема  вашої  в  тім  попереднім  больові.  Я  споглядаю,  Бог  з  Божою  Матірю  вас  виліковують...  Таж  з  верховин?
Неважливо,  в  якім  столітті,  а  коли  все-таки    з  в  і  д  т  и    приходить,  із  верховин  споглядань,  то  це  Бах  і  Моцарт.  Бетховен  ще  боровся,  свій  суб’єктивний  відпечаток  на  світ  накладав...
Ліпше  не  боротися  творцеві  —  хай  Бог  творить  через  тебе.  І  людей  зцілює  —  і  тебе  охороняє.

Як  в  старців.
І  високим  духом  з  Богом  —  всіх  і  все  переплавлювати  в  спогляданні.
Творчість  сліпуча,  бо  відкрив  те:  всі  ментальні  стемнюючі  окуляри  (слайди  з  голови,  т.  зв.  вторинні  форми,  що  є  наслідком  психічного  сприйняття),  художнє  слово  знімає.  З  тріском  від  лівого  вуха  до  правого.  І  питає:  ти  живий  —  чи  не  живий?  Ти  готовий?
Студентки  це  звільняння  помітили  і  разом  з  Наталкою  Половинкою  мені  розповіли...
Це  дух  з  Духом  Святим.  Дух  Святий  приносить  найвіддаленіші  данності  й  речі,  з  уявою  вони  не  сумісні,  а  дух  переображує  в  єдність  все.
У  музиці  все  ось  так  духом  сильним  Моцарт  переплавляв.  Він  дарував  такі  багаті  характери,  що  їх  і  до  Моцарта,  і  після  Моцарта  не  було.

І  Гете  тоді  сказав:  «Моцарт  помер  —  все  кінчилось.»
Бо  він  надіявся,  що  при  Моцартові  в  нього,  разом  з  Моцартом,  здійсняться  якісь  речі  в  поезії.  Оскільки  плавлення  разом  з  Моцартом  пропало,  то  він  і  сказав:  з  Моцартом  закінчилось  все.
От  такі  важливі  в  Бога:  хоч  один  композитор  і  по-ет.
Баха  відкрили  через  100  років  після  його  смерті.  Такі  люди.  На  сто  років  було  закопали,  забули,  нема.  Потім  це  нещастя,  глибоко  нещасна  романтика  викривила  його  —  і  таким  відкрила…  Відкопала,  викривила  —  подала  його  твір  Моцарту.  Моцарт  раптом  спохопився  й  закричав:  «Що  це  таке?!  Принесіть  ще!!!»  Моцарт  побачив  Баха,  він  не  викривлював!

А  ось  це  все  в  алкоголі  дня,  неспоглядальне,  повзло  лихом  і  приповзло  аж  до  наших  днів.
Велич  —  це  отверезіння  ума.  Романтика  —  дрібненьке  «я»:  душею  бажаю  ось  таке,  і  тільки  отак,  як  я  бажаю,  нічого  вищого,  й  не  треба  споглядання.Це  ж  —  не  треба  про  високе!
Й  нема  більш  отверезіння  ума,  й  нема  чистоти  розуму,  Європа  болотяним  розумом  надулась  і  насмерділа:  Бог  помер.

Оце  і  зараз  таке  ж  робиться.  Пливун.  Не  слухають  найвищих  споглядальників!
Вже  від  усвідомлення  цього  совісна  людина  мала  би  померти.  Чому  високих  не  слухають?  Культ  мертвих  у  вас.
Але  й  не  знають  про  це...
А  чого?  Бо  ви  не  з  Богом.  Ви  ж  не  можете  сказати,  що  ви  так,  як  я,  з  Богом.  Бо  отримаєте!

Бо  ви  ще  з  гітлерами  скачете.  «Не  оглядатись»,  —  сказав  Христос.    А  «сталінів»  бажаєте  замість  совісті,  не  бажаєте  споглядальників  —  і  ви  не  просите  вилікуватись.  Бог  дає  людині  лиш  те,  що  вона  сама  просить…
Тільки  потрібно  знати  одне:  а  що  ж  в  Бога  просити?

9

Для  чого  народились  ми?
Бог  дає  книги?  Про  ці  Божественні  книги  говорили  дійсно  найсильніші  поети.  Говорив  на  Пленумі  Київської  організації  НСПУ  Іван  Михайлович  Дзюба,  про  що  збереглися  матеріали  в  «Літературній  Україні»,
а  також  про  його  слова  —  є  в  телепередачі  «Плеяда»  з  телеведучою  Людмилою  Лисенко.  А  обговорення  першої  книги,  якого  чекали  такі  совістливі  віруючі  поетки  як  Ірина  Жиленко,  не  було.  Мені  Ірина  Жиленко  казала:  «Ми  сподівалися,  що  буде  велике  обговорення  книги  «Деміург»».
Все  здрібніло!
Велике  не  зазвучить  в  болоті.  У  21-у  столітті  соціально-мережне  сильно  здрібніло  —  йде  вже  явне  розмежування  тих,  що  повернули  на  180  градусів,  з  Христом,  від  остаточного  зболочення.  Люди  вбиті  інформаційно.

Прагнення  чи  не  у  всіх  —  влізти  в  дрібність,  підігнутися  під  дрібність.  «Якщо  в  своїх  скорботних  молитвах  Ольга  Седакова  права,  то  Швеції  нема»,  —  сказала  поетеса-шведка…  Тобто,  Ліна  Костенко,  Ігор  Шевчук  (якщо  точно  —  Бог  і  Богородиця  в  ньому),  Тетяна  Майданович,  Микола  Воробйов,  Василь  Герасим’юк,  Михайло  Григорів,  —  цільні,  явні  християнські  поети  (!),  і  ще  поети  інші,  —  і  їх  не  слухають,  то,  запитується,  є  в  них  Христос?  Якщо  поети  ось  ці  —  праві,  то  не  тільки  Швеції,  континентів  нема!!
Бо  що?  В  світі  чинять  порушення  непорушності:  аби  не  бути  ні  чоловіком,  ні  жінкою,  не  бути  єдиною  сім’єю,  дітей  не  народжувати  —  або  хай  наймані  матері  виношують,  дітей  забрала  держава  в  Швеції,  вперед  всі!  Тільки  статевість,  збоченці,  їжа,  отуплення,  стадо  —  кероване  чіпами,  квантовими  комп’ютерами,  штучним  інтелектом,  мережами  з  розпізнаванням  лиць  і  внутрішнього  складу  людей,  з  віртуальною  валютою  і  диявольськими  керівниками,  вперед  в  протилежне  Ісусу  Христу,  Спасителю,  —  ось  мерці,  що  не  з  Христом,  Який  з  нами.  Просто  стадо.  В  стан  ось  який  проштовхується  весь  світ!

Зло  інформаційне  як  інфекція  і  цілковите  зло  (відсутність  любові  і  справ  любові)  —  зупиняються  людьми,  тільки  людьми  з  любов’ю,  з  Христом!..
А  з  точки  зору  Бога  треба  зберегти  віру,  надію  і  любов,  зміцнити  Церкву  для  спасіння  в  ній  людей.
Всі  мають  змінюватися,  кожен  з  себе  почавши  —  насправді  і  на  ділі.  Про  діло  говорили  25-30  років  назад  я  і  інші  митці:  «Людей  потрібно  з  любов’ю  перетирати  на  порошок».  Аби  вони  змінилися.  Все  стереотипне  з  20-го  століття  не  годиться.
В  світі  небесному  є  резонанс  й  співчуття  тих  душ,  які  близькі  одна  одній  за  своєю  суттю.  Бо  от  є  принцип  єднання  в  благодаті  Святого  Духа.  Дух  Святий  даний  нам  задля  розвитку  особистостей.  В  Духові  Святому  нема  випадкових  єднань.  Високі  душі  Він  поєднує!

Є  ієрархія  єднань  в  благодаті  Святого  Духа.  Скажімо  для  прикладу,  композитор  Вебер  теж  геніальний,  та  не  такий,  як  Бах  і  Моцарт.
І  чи  правильно  казати:  мені  подобаються  ось  ті  композитори,  а  Вагнер  не  подобається?  Чи  не  подобається  хто  з  поетів,  наприклад  20-го  століття;  а  як  ті  поети  є  справжніми?..
Будете  просити  про  щось  конкретне  в  церкві  —  будуть  відгукуватися  ті  святі,  які  Богом  вибрані  для  допомоги  саме  в  цім.
Є  певні  канали  звертання  з  проханнями  до  Богородиці  —  через  Її  ікони,  відповідні  проханням.
В  Церкві  Христовій  є  порядок  на  все  і  на  всіх.  Сьогодні  день  пам’яті  Усікновення  глави  св.  Іоана  Предтечі.
Або:  якщо  хтось  прийшов  сюди  на  зустріч,  він  щось  наслуховує,  має  певну  свою  уважність,  в  нього  вже  є  свої  зерна,  що  проростають,  будуть  прийняті  нові  зерна,  і  вони  проростуть,  він  є  у  Волі  Божій  —  в  Бога  на  всіх  є  план.  Ніхто  з  організаторів  нічого  спеціально  не  планував.  Вправили  зустріч  в  план  —  поставили  на  певне  число  календаря.  Виявляється:  на  день  пам’яті  Усікновення  голови  Іоана  Предтечі.  

Він  —  найсильніше  слово.  Він  —  Божа  правда.  За  що  його  і  знищили.
Бо  люди  на  земне  орієнтуються,  більш  земне  люблять,  а  потрібно  любити  —  Христа,  небесне  керування.
Любити  Христа,  прагнути  до  Христа  —  і  Він  пошле  благодать  Духа  Святого.

Все  земне  —  тлінне,  це  —  сміття,  навіть  без  перебільшення,  це  —  не  спасіння.  Хто  взнав  благодать,  каже:  «Всі  земні  багатства  не  варті  благодаті».
Благодать  —  вічна  енергія.  В  цьому  світі  нема  нічого  вічного!  Христос  —  єдиний,  до  Кого  потрібно  прагнути.
Все  інше  —  то  заблукання,  сон  плоті(!!),  обдурювання  людини  —  її  ж  розумом!  Мало  хто  знає  про  це,  і  мало  вжахаються!!

От  хтось  випадає  з  двох  рук  Отця  Небесного  —  з  генералізації  в  Христі  (спасіння  єдиної  природи  людини)  і  з  свободи  дітей  Божих  в  Духові  Святім  (вільний  розвиток  особистостей)  —  починає  самовільно  філософствувати,  накручувати  й  намотувати  земні  думки  в  дурну  сторону  —  до  безконечності.  Прагне  хоч  найменшої  зачіпки  з  свіжості,  аби  обновитись!!!
В  філософа  є  насправді  одна  лиш  думка,  можливо  дві,  але  помилково  вважає,  що  він  сам  може  без  Бога  вирішувати  плани  земні  і  самодіяльні  самозавдання  й  «проблеми»  (проблема  тільки  в  ньому  і  вихід  один  лиш  —  навернутись  до  Спасителя).  І  замотує  свій  розум  й  заходить  далеко  в  ментальний  світ,  смертний,  що  просто  звідти  й  не  вертається.

Ось  не  має  людина  молитви  другого  ступеня  якості  (зібраність  без  відволікань  помислами),  як  є  в  монаха,  нема  інструмента,  щоб  спастися.  І  сотні  мільйонів  інтелектуалів  гинуть.
Вони  —  заблукання  для  націй.  Людина  може  або  перемогу  отримати,  з  допомогою  Христа,  над  своїм  об-меженим  розумом,  або  —  ні.
Інтелектуали  не  враховують  (а,  значить,  майже  як  в  авіації:  потенційно  загибель!),  що  два  з  половиною  століття  перед  нещасними  ними  був  розвиток  зовнішньої  науки.
Що  відбувається  тепер?  Захоплення  кардинальною  тенденцією.  Сліпі,  вже  давно  вправлені  в  потік  масовий!!  Масово  в  голові.

Крім  поетів,  монахів,  митців  почасти  і  сердечного  осілку  в  частини  (чистіших)  селян.  Повний  вихід  з  гармонії  в  будь-якій  голові.  «Всі  хвороби  в  башці».  Вся  ставка  у  головах,  йде  їх  масове  пошкодження-і-за-гибель!!  Все  —  щоб  людина  не  була  гармонійною  зі  Спасителем  в  Духові  Святому!!!
Світе,  смійся:  не  бачать  цього  в  найближчих  людях!
В  Атлантиді  вся  ставка  була  —  на  магію!  Всі  вважали  —  Бога  переможемо.
Дах  поїде  —  нині  —  від  можливості  фізичного  безсмертя.

Зараз  зовнішня  наука  —  все.  Драма  чекає  науку?  Хто  вирішуватиме?
Зовнішня  наука  довела  експериментально  —  про  єдність  взаємодій  енергій  в  Єдиному  Полі,  окрім  сил  гравітації.
Хіггс  доказав  теоретично  й  спрогнозував  ще  50  років  назад:  має  бути  експериментально  відкрита  частинка  Хіггса,  це  відкриття  підтвердить  правильність  теорії  Єдиного  Поля!  Частинку  цю  на  колайдері  недавно  відкрили.
Перед  тим  були  відкриття  z-нуль  бозона  і  w-час-тинки  в  Центрі  в  Женеві,  про  це  я  писав  в  1984  році.
В  чому  суть?  Експериментально  підтвердила  фізична  наука:  Бог  —  Духом  створив  Єдине  Поле,  з  Поля  створив  усю-всю  матерію.  Єдність  Духу-Поля-матерії  доведена.
Є  можливість  впливати  на  людину  з  усіх  трьох  складових.
Подумайте:  чи  не  зайнятись  нам  духовним  здоро-в’ям?  Відновленням  генів,  відновленням  екологіч-ним,  відновленням  глибини  живого  богослів’я,  відновленням  розуму,  любові,  поваги,  вихованням  серця,  художнього  смаку,  тобто  смаку  повноти  життя,  духовним  спасінням,  синівством  в  Отця  Небесного,  бо  Він  один  в  нас  на  всіх:  стати  досконалими,  як  Отець  наш  —  милосердними  до  всіх.
Оскільки  є  єдність  Духу-Поля-матерії,  то  люди  усвідомлюють,  що  можна  впливати  на  людину  з  усіх  складових.  Відкриття  науки  використовують  і  на  благо,  і  на  скалічення  людини.
Тепер  є  відкриття,  що  направлені  на  відновлення  і  лікування  генів  людини  (і  відзначені  премією  Нобеля).  І  є  інші  подібні  відкриття  задля  здоров’я  людини.
І  —  генна  зброя!

Можливо  стає  знищити  єдину  людину,  якщо  використовувати  відкриття  не  на  благо.
Застосовуються  різні  генератори,  комп’ютерні  мережі,  лазери,  штучні  інтелекти,  чіпи,  віруси,  розпізнавальні  телекамери,  викликання  катастроф,  направляння  людини  на  конкретну  думку,  маніпулювання  мозкоелектронні  і  т.  ін.
Не  хвора  людина  не  може  давати  вказівок  використовувати  хоч  щось  на  зло.  Розумна  серцем  людина  (так  називають  людину,  яка  з  благодаттю)  не  робить  злочину.
Здоровою  людиною  стає  людина  духовна:  Бог  з’єднав  у  ній  розум  із  серцем.  Бажано,  щоб  до  керівництва  приходили  люди  тільки  здорові,  тобто  —  духовні.  Диявол  у  Вас  конкретно  досить  сильно  сидить,  якщо  протест  з’являється  в  Вас  проти  здорового  керівництва!  Зверніть  увагу,  в  чому  ж  Ваше  здоров’я?
Правильно  людство  каже:  не  поєднувати  бізнес  з  управлінням  соціумом.  Тільки  треба  робити  так.
Бо  і  Христос  мовив:  чого  ви  знаючи  —  не  робите?

Духовна  людина  надійніша  в  управлінні:  коли  вона  втратить  своє  матеріальне  багатство  —  радіє,  бо  —  ради  Христа,  Христос  в  ній  найприсутніший.  Справжньою  бідою,  смертю  духовною  (повною)  є  —  Богозалишення.
Душевна  людина,  коли  втратить  матеріальне  багатство,  не  радіє,  а  зовсім  втраченою  почувається,  не  надійна  сама  для  себе.  І  як  бути  надійною  їй  для  інших??  Христос  волів  любити  й  виліковувати  кожну  людину  і  всіх,  —  тільки  переображені  Христом  люди  творять  добро.
Нині  всі  міфи  перемелені.  Це  добре  для  новизни,  для  оновлення.
Але  нині  не  навчають  як  слід,  нема  в  містах  трудового  виховання  дітей.  Дорослою  людиною  така  дитина  не  стане,  не  долатиме  труднощів!!!  Найстрашніше  для  неї  буде  —  розуміти,  що  вона  каліка!  А  працювати  не  зможе!
Інфантильності  нині  —  найбільше.
Справді  труд  (фізичний  і  розумовий)  —  дає  мужність  і  захищає.

По-справжньому  тримають  тільки  Бог  і  високі  закони  мистецтва.  Вони  вічні.

У  цільній  картині  художнього  твору  —  Бог,  людина  і  космос.  Єдність  і  взаємодія.  В  динамічному  аспекті  і  в  статичному  аспекті.
Видно:  в  єдності  і  взаємодії  людина  розкривається  як  творіння  Боже.  Секуляризм,  хвороба  всього  світу,  як  бачите,  при  цьому  пропадає.
Тепер  подумайте  глибоко-глибоко:  бачення,  як  умова  і  частина  здоров’я,  збільшується  —  як  людина  відчує  єдність  з  Богом,  людьми  і  всією  природою:  тепло  Боже  в  усіх  і  в  усьому,  та  й  світло  Боже.  Жодної  скуки  чи  покинутості,  чи  безглуздості  життя.  Навпаки,  радість  (світло!),  тепла  потрібність  (тепло!),  сенс  (все  з  Богом  разом!),  а  вже  Бог  —  в  центрі  всього  цілого  світу  (земного  і  небесного)!  Бога  поставте  на  перше  місце  —  і  «все  стало  на  свої  місця»!
І  весело.

От  в  чому  я  компетентний:  так  чинять  всі  види  поезії  (37  книг),  які  Богородиця,  Бог  і  святі  Христові  (!)  проводять  через  мене.  Я  лиш  провідник.  Ясно:  мені  не  диктують.
Що  можу  побачити  в  серці  внутрішнім  —  те  приношу.  Жодної  уяви.  Сублімацій  не  буває.  Церква  прийме  це,  бо  від  Богородиці,  Бога  і  святих!!
Маю  свободу  і  відповідальність:  і  здоровим  тримають  Бог  і  високі  закони  мистецтва…
В  світі  нижчому,  земному,  зміст-форма  сяють  —  це  захищає  і  поета,  і  слухачів  (читачів).  Ліки  ці  лікуватимуть  і  від  бід  наступних,  бо  вони  назавжди.
Ліки  ці  вічні,  люди  вживають  їх  і  будуть  вживати.

Богородиця  навчатиме  в  благодаті  Духа  Святого.  Натхнення  подаватиме.  Пам’ятаєте?  —  всі  дари  через  Богородицю…  Просіте,  і  просіте,  і  просіте  Її!!  Все  через  Неї  —  Любов  Її  все  може!!!  Це  я  вам  поки  живий  кажу  і  закликаю!  І  благаю!..
Казав:  треба  знати,  що  в  Бога  просити?!    Просіть  в  Богородиці!  Вона  вам  підкаже.
Вона  Вседержавна:  Христос  Їй  ні  в  чому,  сказав,  не  відмовляє…
Просіть,  просіть  Богородицю!  Інакше  в  вас  гордість,  ви  —  повна  чашка:  хоч  би  хотів  Христос  що  налляти  —  та  виллється…
Просіть  Її:  ви  не  знаєте  в  якому  сні!-сітях!!-болоті!!  хропите,  в  воді  пристрастей  земних,  невидющії  в  гордості  очей,  гордості  плоті,  гордості  житейській,  у  владі  бісів  моторошно-хитрих  (!!)...  я  не  можу  більше  сказати,  аби  ви  не  вмерли,  те  не  долається  без  Богородиці  і  Бога!!  І  щотижня  причащайтесь  —  і  «з  церкви  не  виходьте».

Благодать  —  найтонша,  вічна  енергія.
Благодать  пронизує  світ.  Матеріальний  світ  —  поверхневий,  на  поверхні.  Поетам  підготовчим,  світським,  теж  бували  просвіти  благодатні.
Добре,  якщо  є  регулярність  молитов.
Спочатку  людина  виявляє  в  собі  грубі  засмічення.  Бог  виявляє,  якщо  людина  молиться,  тонші  засмічення,  які  без  Бога  людина  не  здатна  й  побачити.  Воно  тонке,  приросло  давно,  і  людина  сприймає  його  за  щось  добре  своє.  Відчуваєте  —  який  це  жах?  Такі  люди  в  містах,  й  безпечні  й  нечулі...  й  думають,  що  вони  добрі…
А  «мухи»  в  голові,  ревербератори  автохвилевих  процесів,  котрі  лиш  причастям  Крові  і  Тіла  не  за  один  раз  проганяються!  А  люди  так  вважають  —  що  вони  самі  думають…  Ви  відчуваєте?
Безмежний  жах…  А  ще  додають  електронних  протезів  в  голову…

Рішаєтесь?  Зрозуміли?
Ви  ж  не  рішили  з  собою  покінчити?  З  цим  —  де  будете?..
Якщо  людина  не  просить  Бога,  Богородицю,  священників  у  церкві,  щоб  розпізнавати  все  непотрібне  їй  для  шляху  і  дальшого  спасіння  —  як  ви  це  назвете?
В  голові  є  т.зв.  вторинні  форми,  мов  тонкі  звужуючо-отемнюючі  плівки.
Їх  називають  ті,  хто  знає,  —  слайдами,  або  скельцями  калейдоскопа…  Раніше,  коли  недосконалими  були  ви,  отримали  їх  як  результат  психічних  процесів  бачення.  В  книзі  моїй  «Живе  в  мені  Христос»,  2012  р.,
є  про  це,  про  інше  теж  є.
Бо  до  певного  часу  людина  має  горизонтальні  розумові  знання.  І  про  це  ще  апостол  Павло  мовив:  якщо  ви  вважаєте,  що  щось  знаєте,  то  ви  ще  не  знаєте  як  слід.
Коли  до  людини,  буває,  дійде,  що  вона  нічого  не  знає  (ха,  й  Сократа  цитувала),  несподівано  пережиття  таке  станеться  —  що  вона  нічого  не  знає(!..)  Я  вам  скажу  —  що  дуже  сильне  враження!!  Дитина  купалась  собі,  і  тут  —  в  вертикаль!  Бо  це  відкривається  справжній  розум,  знання  по  вертикалі.  Благодать  навчає  —
і  знає,  коли.

10

Наука  розвивалася  запереченнями  своїх  же  попередніх  відкриттів  і  знань.  Інтелект  не  сягне  ідеалу,  прикличте  —  ведення  Богом,  інакше  ви  служитимете  дияволу  на  ворогування  між  націями.  Поезія  і  живе  її  богословіє  є  простою  мовою  дійсності.  Описова  за  природою  наука  є  мовою  про  мову,  не  мовою  дійсності.
Відчуваєте  різницю  і  безнадійність,  якщо  в  старій  парадигмі?
Змінювати  слід  причину  (підхід  новий  знайти  й  прийняти),  а  нинішні  наслідки  у  вигляді  тенденцій  смертельно-неминучих  —  відсохнуть.  Ви  самі  це  кажете,  бо  маєте  дещо  таке,  чого  мало  мають  люди  звичаєві.
Правда  Божа  —  коли  Сам  Бог  находить  на  вибраного  пророка  і  відкриває  її  йому!
Псалмоспівець  Давид  ще  сказав:  «Кожна  людина  говорить  неправду».  Правда  Божа  невідома,  допоки  Бог  не  найде.  І  поет,  і  старець  з  духовним  генієм,  не  приймають  того,  що  від  себе  і  людської  природи  своєї  —  лиш  те,  що  від  Бога.
Розрізняти  має  і  науковець:  що  від  себе,  а  що  від  Бога,  і  приймати  хід  на  користь  Бога.

Бо,  якщо  не  сказано  кимось,  то  кажу,  і  то  не  від  себе,  а  від  Богоматері:  хід  до  Бога  —  в  нім  плід  від  Бога  на  спасіння  людства.  А  ви  договорились  до  того,  що  у  вас  в  фізиці  прийнятні  —  речі  договірні.  Це  не  по-нау-ковому.  Краще  інших  знаєте.  Це  —  демонічним  пасує.

Герой  був?  Був.  Томас  Еліот,  християнський  поет  аж  до  мозку  кісток.  Клодель  був,  Христовий  поет  (та  і  є,  на  Небі  і  в  серцях  християн:  був  за  творче  слово  Христа  —  переслідуваний  і  замовчуваний!).
Томас  Еліот  відновив  первісну  картину  світу,  пое-зію  звільнивши  від  інтелектуальності  з  її  незнанням  точно  нічого!  Він  відкинув  існуючі  ілюзії,  що  нашарував  інтелект  в  поезії,  вказав  прямо  —  Бог,  людина  і  Космос.  Закликав  називати  всі  речі  справжніми  іменами.  Закликав  —  брехню  відкинути.  Це  ніби  —  відкинути  всіх,  бо  всі  живуть  у  брехні  —  й  того  хочуть.
Бо  «плоть  на  дух  ворогує»  (апостол  Павло).  Це  рибу  виймете  з  води  —  і  дасте  дихати  вогнем.

«Душевний  духовного  не  розуміє,  та  й  не  може…  бо  воно  для  нього  безум.  Духом  Святим  пізнається».  Не  чуєте,  що  Богоматір  хоче  вас  спасти?  І  Син  і  Дух  —  хочуть.  А  Отець?  Щоб  стали  ні-рибою-ні-м’ясом,  ні-жін-кою-ні-чоловіком,  від  синівства  відмо-вились??  Навіть  в  серці  цього  не  перейти,  не  може  бути,  щоб  ви  не  мали  «чуйки»  —  чуєте  ж!  В  цім  і  моя  любов  до  вас.
Люди  душевні  не  знають,  чому  вірити  —  серцю  чи  розуму?
Ворогують  всередині  них  дві  частини  душі  —  сердечна  і  розумова...

Лиш  коли  людина  стає  духовною,  єднає  в  ній  Бог  серце  і  розум,  така  людина  вперше  стає  здоровою.  Наскільки  душевній  людині  загрожують  перекоси  душі  і  хвороби  душі,  настільки  не  загрожують  душевні  перекоси  людині,  яка  стала  духовною.
Тому  люди  незрілі,  душевні,  намагаються  зробити  з  усього  і  всіх  побільше  охорон  для  себе:  з  матеріаль-них  предметів,  електроніки,  охоронців,  священників  і  навіть  з  храму  —  як  «лавки  послуг  з  білої  магії»...
Вони  бачать:  є  духовні  люди.  Дякуючи  Богу,  каже  владика  Любомир  Гузар,  ніхто  його  собі  в  охорону  не  бере.

Таких  людей  не  беруть  в  security.  Чому?
Тому,  що  вони  таку  правду  являть,  що  потрібно  негайно  робити  вибір:  або  —  або.  Або  різко  змінюєшся  —  або  ні!
Доходить:  ти  зміг  би  поруч  бути  —  чи  ні?  Зі  святим  Серафимом  Саровським  —  хто  зміг?
Ось  розгублений  світ  і  перебивається  на  рівні  не-серйозності,  недорослості  —  інфантильнощів...
6  чи  7  мільярдів  людей  нічого  не  прагнуть  і  не  прагнутимуть  серйозного...  Який  жах!!  Невихована  з  дитинства  в  труді  людина  —  каліка,  вона  не  зможе  працювати!  В  житті  труднощі  —  інфантильна  не  знаходить  місця,  батьки  переставляють  її  на  місце,  де  нема  труднощів.  І  так  щоразу.

За  мого  життя  —  відбулось  це  з  двома-трьома  поколіннями  —  майже  по  всьому  світі!  Всі  ховаються,  аби  хоча  б  не  побачити  цього.  А  я  кажу  більше...
Може,  є  якісь,  що  не  граються?
Прошу  декількох  поодиноких  людей,  вони  не  відходять,  але  весь  світ  втікає!!
А  чому  від  владики  Гузара,  ініціатора  і  засновника,  втекла  вся  «Ініціатива  1  грудня»?  Нащо  обманюєте?  То  знайдіть  відео,  де  вже  на  другому  зібранні  всенаціональному  священник,  який  допомагав  владиці  Любомирові,  прямо  волає:  «Люди,  що  ви  робите?!  Це  ж  засновано  з  ініціативи  трьох  Церков!  та  й  особисто  з  ініціативи  владики  Гузара!..  (далі  згідно  промови  його).
Вказую  —  ось  є  владика  Любомир  Гузар.  В  ньому  велика  благодать  Духа  Христового!  Та  лиш  той,  хто  благодаттю  вподобаний,  знає  про  це.
Гузар  кількома  словами  каже  таке,  що  не  може  сказати  його  Церква.  «Хто  має  в  собі  Христа  —  тому  не  потрібне  навіть  богослів’я».  Хто  таке  може  сказа-ти?  Христос,  бо  не  лише  ж  духовний  геній  владики  Любомира...  Треба  мати  Христа.
Гузар  каже:  «Що  робити  проти  неправди  світу?  Говорити  правду».

Тобто,  всією  свідомістю,  всіма  силами  і  всією  волею  триматися  правди,  прикликати  Христа,  тоді  все  брехливе  відскочить.  Потрібно  лиш  встояти!
Бо  як  ми  діємо,  захищаючи  близьких  і  рідних?  Ми  встоюємо.
Ми  встоюємо  проти  невидимого  нечистого,  яке  прагне  через  близьких  напасти  і  заволодіти  нашим  розумом  і  серцем.
Якщо  прямо  не  може  здолати  нашу  волю  і  свідомість  —  прагне  нечистий  дух  проповзти  через  ближніх.  Ми  встоюємо  з  молитвою  і  поміччю  Божою  —  нечисте  відскакує  від  нас  й  від  ближніх,  і  ближні  теж  вирятувані.

11  

Одна  з  надрукованих  книг  —  поетичний  переклад  мій  Псалмів  Давидових.  Поетичного  перекладу  Псалмів  нема  в  надрукованих  Бібліях.
Є  добрий  переклад  Біблії  проф.  Огієнком  —  бага-тою  соковитою  мовою.  Але  в  його  непоетичному  перекладі  Псалмів  жахливе  переговорювання  —  і  крил  поезії  тому  нема,  приблизне  все:  поезія  загубилась.  (О.  Седакова  —  це  саме  щодо  російського  перекладу  Данте  ).

Дійсно,  треба  не  бути  вибраним  професійним  поетом,  щоб  надрукувати  багато  видань  Біблії  без  поезії.  Чому  це  так?  Й  повторювати  так?
Не  може  зробити  того  непрофесіонал,  що  зробить  професійний  поет.  Бо  професійний,  розумієте  чому,  ризикує  своєю  творчістю-здоров’ям,  життям,  і  тим,  що  більше,  ніж  життя,  на  тому  світі!..  І  приходилось,  довго  очищаючись  і  молячись,  з  духу  приймати  переклади  місць  багатьох,  якщо  їх  по-різному  трактують  й  пе-рекладають.
Результат?  Батько  дружини  в  свої  85  років  читає  в  моєму  перекладі  Псалми  без  втоми  до  середини  книги  (половину  Псалмів).
Тому  що  —  благодать  Духу  Святого  проводить  відповідність  змісту  й  форми:  і  тому  поезія  проводить  енергію.  Форма  сяє  —  й  людина  сяє.

Ви  більше  7  чи  8  псалмів  в  найкращому  перекладі  (церковнослов’янському)  не  прочитаєте,  дуже  втомитесь.  Російський  порядковий  «переклад»  вбиває.
Зверніть  увагу  на  свою  совість  в  стоянні  перед  Богом.
Бо  ми  не  шукаємого  свого  на  землі,  благодать  кличе  до  іншого.

І  якщо  ви  втомлюєтесь  —  ви  не  з  Духом  Святим!
Не  може  зазвичай  втомлюватись  людина,  якщо  вона  з  благодаттю  Духа!
Якщо  ви  почуваєтесь  дрібними  —  ви  не  з  благодаттю  Святого  Духа.
Людина  внутрішньо  велика  і  велична  з  Благодат-тю,  в  ній  тіснот  серця  нема.
Якщо  вам  тісно  в  серці,  зверніться  до  нас,  —  казав  апостол  Павло,  —  з  нами  вам  не  тісно.
Бо  тіснота  не  в  нашому,  а  в  вашому  серці.  Людина  з  благодаттю  є  смиренною:  так  виховує  благодать!

І  до  безхатченка  не  гнутиме  кирпу.
Йому,  що  на  паперті,  ліпше  Бог  може  відкрити,  ніж  священнику  чи  настоятелю  храму.
Бо  все  Бог  може!
Зі  страху,  без  мудрості  наповнили  Біблії  покаліченими  перекладами,  псевдоперекладами  Псалмів.  Ясно,  що  колись  перемінять  свою  згубну  обмежену  думку  щодо  культури...  бо  є  вже  поетичний  переклад  Псалмів!  І  керівники  Церков  оживуть  і  зрадіють.

Та  й  поети  колись  все-таки  зроблять  російський  переклад  Псалмів.  Мова  церковнослов’янська  створена  для  Божественних  служб,  нею  не  розмовляли.
До  цих  пір  переклад  Псалмів  церковнослов’ян-ською  мовою  був  найкращим.
Робити  переклад  Псалмів  —  це  найперше  зберегти  крила  поезії!  У  співаків  —  це  як  правильно  заспівати,  родити  з  певної  точки.  Це  або  зразу  є  —  або  зразу  ж  нема.  Жахливе  всяке  істинне  мистецтво:  забирає  більше,  аніж  життя!!
Збережіть  крила  поезії!  Це  як  Бог  робить.  Бог  передає  вибранцем  Своїм  поетичні  Крила,  а  той  Крила  —  може  передати.  Це  —  первісне.  Вчитель  дає  крила  —  або  не  дає!!

Душа  або  отримує  спілкування  безконечне  —  Небо  і  Крила  —  або  людина  хробак.
Ось  так  буває.
В  перекладі  ніби  треба  зійти  з  розуму,  з  осідку  звичного...
Знайти  Божий  безум...
Витримати  все  це  ...
Єднати  —  непоєднуване:  біблійний  дух  з  буквою!..  ВІДСТУП  ВІД  ЗМІСТУ  —  МІНІМАЛЬНИЙ.
Жахатись  як  партизан  і  —  роздягатись  як  стриптизер  (О.  Седакова  заявила  про  стриптизерство  це  —  своє...).

Професійний  поет  не  може  перекласти  Псалми  без  Божого  перевиховання  поета!  Десятиліттями.  Це  треба  не  вправність,  а  Вогнем  дихати!  Як  Давид  —  мати  серце.  Ходити  як  Давид  перед  Господом!
Мені  зробили  перерву  перекладу  —  на  сім  років:  серце  не  годне  було...
Може,  через  мене  почуєте  крупину  правди,  —  страшний  Бог.  Уникати  я  пробував,  мов  Іона,  а  Бог  знайшов  спонуку.

Бог  зробить  переклад  і  самого  поета  теж  зробить.  Я  ледве  живим  лишився  після  перекладу  Псалмів  Давидових.
Бог  так  бере  в  Свої  руки!..
Хай  спробує  хто  перекласти  всі  Псалми:  може  й  життя  не  вистачити.

От  живий  приклад:  живописець  Іванов  —  не  зміг  швидко  і  за  один  раз  намалювати  картину  «Явлення  Христа  народові».  Чому?
Чому  він  20  років,  як  посник,  писав  і  писав  цю  найвідомішу  тепер  картину?  Дуже  просто:  допоки  він  не  робив  новий  півкрок  у  вірі,  він  написати  нового  не  міг.  Людина  не  може  побачити  далі,  в  нове,  якщо  не  вростає  в  благодать  глибше.
(Ось  Гоголь  дав  йому  п’ять  рублів,  дали  інші  люди...  щоб  не  голодував  і  дописав.  Чи  знали,  чи  не  знали,  що  благодать  не  швидко,  а  поступово  людину  освоює.  Які  різні  світи  —  благодатні  і  безблагодатні!).  От  й  привідкривається  —  страшно.
Благодать  Духа  Святого  —  єдино  вічна  енергія.  І  нас  навчить  благодать.

12

Я  вам  коротко  розповів  про  найважливіші  речі,  про  поворот  на  180  градусів  від  першої  природи,  тіле-сної,  до  другої,  духовної,  Христової.
І  вважаю,  що  ви  поцінуєте  це  —  трохи  пізніше.
Й  збагнете,  що  поету  зовсім  не  властиво  мовити  прозово.

Не  властиво  поету  спускатися  на  крилах  поезії  —  в  підвал!
Лиш  Христос  і  закони  мистецтва  спасають  поета  і  слухачів.
Я  розумію:  ви  разом  зі  мною  проробили  важку  роботу.
Але  і  користь  матимете!

Наступна  наша  зустріч  буде  на  презентації  книги  поезій  «Вогненний  ковчег».  Вона  народилася  перед  Майданом,  під  час  Майдану  і  після  Майдану.
В  ній  розташована  ще  й  одна  стаття,  її  знали  раніше  кращі  київські  і  львівські  поети,  вона  називається  «Небо  і  поет»,  написана  була  ще  в  1983  році!
В  програмній  цій  статті  йдеться  про  вміння  пізнавати  себе,  самоусвідомлюватись,  вчитися  новому,  знаходити  нові  підходи.  Таємниця  життя  —  в  художньому  поетичному  слові.  Вона  не  визнає  старіння,  ніколи  не  застаріє!

Вічне  і  універсальне  не  залежить  від  часу  чи  політичних  режимів.
Але  при  всьому  цьому  —  є  і  вищий  світ,  і  нижчий  світ  —  і  це  Єдиний  світ!

Сходження  у  Христовий  світ,  але  люди  дуже  поступово  й  повільно  відпускають  земне.
Дружать  із  земними  кольорами,  поки  зійдуть  у  чистоту  білого.  Люди  зміщують  себе  ніби  в  приблизність  і  в  деяку  ілюзорність!  Те,  що  я  писав  ще  в  перших  поемах:  створений  Богом  і  мною  світ  буде,  а  ваш  —  стане  ілюзією  (совєтський),  —  нині  вже  збулося!..  Люди  хочуть  стати  епохальними,  добре  це  ніби,  забувши:  епохи  —  це  страшні  мучіння,  мучилівки,  а  Бог  мною  творить  звільнення  людей.

Залежить,  як  видно,  звідки  подивитися.
Або  відоме:  зважаючи  як  на  це  подивитися.
Ось  і  є  світло  з  вершин:  під  новим  кутом  зору  по-новому  роздивитися...

Окрім  Христа,  нема  жодної  опори  в  пливуні.  Жодні  організації  вже  не  працюють.
Ми  з  Наталкою  Половинкою  засіваємо  нові  Христові  зерна,  з  нами  Сергій  Ковалевич,  молодші  —  Назар  Романюк,  Юлія  Цвях,  Соломія  Кирилова  та  ін.  І  будемо  далі  вирощувати.
Мати  Божа  сприяє  нам,  піднімає,  подає  дозрівання.  Благодать  Духа  Святого  нас  веде.
Одного  разу,  ще  до  подій  Майдану,  написав  я:  «Богородиця  дивиться  на  УГКЦ».  Це  збереглось  на  сайті  церковному.

Так,  і  хто  основним  на  Майдані  був?  Якраз  львів’яни  із  УГКЦ  найважче  там  на  собі  і  винесли.  А  були  і  з  інших  областей.  Не  потрібно  себе  обдурювати.  Божа  Мати  надихнула  те  слово  написати:  «Богородиця  дивиться  на  УГКЦ».  І  вони  виправдали  сподівання  Її.  В  силу  багатьох  причин.
Й  надалі  Богородиця  керуватиме.  Нема  чого  боятись.

Якщо  Бог  сказав  мені,  що  не  буде  ближчим  часом  термоядерної  війни,  то  її  не  буде.  Бог  ніколи  свого  слова  не  порушував!
Бог  виправив  мене  щодо  війни.  В  книзі  «Живе  в  мені  Христос»  2012  р.  це  записано  ще  в  електроннім  друкові,  збережено.  Як  в  електронному  щоденнику  я  написав,  що  буде  війна,  Бог  сказав:  виправ,  не  буде  війни  (тобто,  повномасштабної).
Передруковано  на  папері  в  2014  році.

Хотів  виділити  жирним  шрифтом  пророчі  місця  цієї  книги,  та  Богоматір  повеліла  забрати  жирний  шрифт!  Бо  не  це  основне,  не  пророцтва.  Люди  не  повинні  думати,  що  це  написано  заради  пророцтв.  Бо  основне  —  Христос  в  наших  внутрішніх  серцях!
Таємне  все  в  серці  з  Христом.
Пророцтва  ж  всі  застаріють  —  й  мине  інтерес  до  них.
Й  наука  не  вічна.
А  Христос  і  всі,  хто  в  Нім,  не  пропадуть!  Любов  і  поезія  —  вічні.

Отже,  19  вересня  відбудеться  презентація  книги  «Огненний  ковчег»*.  Політ  єсть  політ  —  це  ж  поезія.  Велич  єсть  велич!  І  Бог  єсть  Бог!
В  єдиному  художньому  цілому  ця  картина:  Бог,  людина  і  космос.  Ліки  від  секуляризму,  хвороби  світу.  Бо  люди  не  цільні,  з  розбитою  свідомістю,  як  жаби  на  рефлексах  пошарпуються...  За  кордоном  велика  хвороба.  Молодь  світу  зорієнтована  на  загибель.  І  Церква  про  це  не  говорить.
Як  зорієнтована  молодь?  1)  секс,  2)  швидкі  гроші,
3)  лиш  аналітичне  мислення.

Мислення  тільки  аналітичне  —  протилежне  Життю,  синтезній  творчості!
Нині  молодь  в  соцмережах,  згубних,  розрахованих  на  людські  слабкості,  й  засновники  це  знають...  Та  це  наслідок.
А  причина  невідома  їм:  зорієнтованість  на  аналіз.  Аналіз  використовують  задля  грошового  збагачення,  задля  нижчих  задоволень!
Не  зорієнтована  молодь  на  Христа  і  здоров’я!  Не  матиме  справжньої  творчості.
Відійдуть  старші  —  хто  даватиме  синтез?
Бо  первісні  —  духовні  проникнення,  ви  це  усвідомлюєте.  А  інтелект  —  на  другомі  місці,  лише  добудовує.  Казав  я  в  1981  році:  «Дух!  проникнення  духом.  Розум  добудує!»  Не  послухали  —  і  вмираєте.

Інколи  в  поемах  потрібно  обов’язково  добудовувати  розумом  певні  місця.
Щоб  був  живий  організм  поетичний  —  поема.

Слід  пам’ятати  весь  час:  без  Христа  і  благодаті  все  марно.
Якщо  благодать  не  може  потрібне  щось  зрушити  в  людині  —  далі  не  сприймається.  Тоді  ліпше  мовчати.
«Духом  ходіте,  духом  палайте,  духа  не  вгашайте».
Дуже  дякую  вам!!

З  відео  —  21.11.2017,
на  свято  Михаїла,  Архистратига  всіх  небесних  сил  в  Києві

ДОДАТОК:

І  не  варто  підпадати  під  світські  знання!  «Безумством  проповіді»,  сказано,  спасає  Бог.
Христос  спасає  через  каяття,  сповідь  і  причастя,  —  й  щораз  оновлення  духом  ума.  Народжується  в  людині  Христовий  ум!  Або  благодать  навчає  —  або  самодіяльно  чогось  ще  навчаєшся.

Оскільки  в  темненьких  є  спокуса  впливати  на  людей  і  маніпулювати  ними,  а  це  свідоме  зло,  дияволіада,  я  вношу  ясність,  щоб  збадьорити  управлінців  і  всіх.
Наука  є  інструментом,  в  організмі  суспільному  на  рівні  належному,  не  менше,  але  і  не  більше,  всі  згодні.  Бо  й  інтелект  людини  для  здоров’я  і  спасіння  повинен  бути  як  інструмент  —  належним,  не  перехоплювати  духовні  інтуїції  і  не  подавати,  що  це  його,  не  видавати  себе,  інструмента,  за  царя,  бо  таким  є  дух  з  Духом  Святим.  Боже!  Твоя  усмішка:  що  негострі  умом  —  можуть  бути  не  згодні!..
Наука  усвідомила,  що  вона  звичайна  річ,  бо  вона  відкрила,  що  Бог  —  є.  В  духовнім  процесі  людства  нема  ходу  назад.  Поет  завжди  випереджував  всяку  науку  і  випереджуватиме.  Поет  завжди  сягає  ідеального.  Наука  нинішня  ніколи  не  сягне  ідеалу.

Науковці  і  управлінці,  не  ворогуйте,  а  змініть  парадигму  до  Боговгодної!

Ви  не  відаєте  причинно-наслід-кових  зв’язків,  бо  ви  не  Бог  і  не  Божа  Мати,  згодьтеся,  це  має  бути  ясно  всім.
Вас  розчавить  першими  —  якщо  без  Бога  і,  отже,  ясно,  що  без  Бога  ви  не  змінитесь  самі  —  й  не  зміните,  не  піднімете  Парадигму.
Встоїть  Україна,  і  переміняться  навкруги  народи.

Встояти  в  правді  —  найважливіше.  Іншого  шляху  не  буває.  Ілюзія  нижчих  —  що  слід  діяти  по-нижчому.

Вищі  встоять  духовно  —  то  і  нижчим  шлях  відкриє  Бог!
Нижчі  не  мають  Христа,  їм  ввижається,  що  потрібно  діяти  по-нижчому.
Стійкі  духовні  серцем  в  Христі  бачать,  що  то  ілюзія  земнощів!
Душевні  незрячі  не  можуть  добре  керувати.  А  тим  більш  —  Боговгодно.

Потрібно  вирости  у  свободі  і  дозріти  в  свободі.
Томас  Еліот  був  не  в  голові,  і  я  вас  закликаю:  ввійдіть  в  серце  —  і  повернетесь  до  Джерела  Христа.
Він  не  вважав:  без  Бога  осягну.
Закликаю  вас,  обтяжених  грішми,  зробіть  неймовірне:  спасіте  себе.
 
21.11.2017,  свято  Михаїла,  Архистратига  всіх  небесних  сил
Київ
(Завершення  бесіди  "З  природної  его-фортеці  -    до  Джерела  Христа:
поворот  на  180  градусів").

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877795
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020

З природної его-фортеці — до Джерела Христа: поворот на 180 градусів

З  природної  его-фортеці  —  до  Джерела
Христа:  поворот  на  180  градусів
Бесіда  з  проекту  «Мистецький  університет»
в  Центрі  «Слово  і  голос»  (Львів)  11.09.2014.
Надрукована  з  відеозапису:  Мистецький  університет,  24.09.2014  (доповнена).
Збережений  стиль  усної  живої  мови.

1

Мені  Ісус  Христос  відкрив  особисто,  а  через  апостола  Павла  підтвердив,  що  незмінною  основою  життя  і  творчості  всіх  людей,  що  входять  в  Церкву  Христову,  буде  принцип  симфонізму.  Тобто?  Кожна  людина  згідно  Божої  музики  буде  знаходитися  на  тому  місці,  де  вона  має  бути;  буде  такою,  якою  вона  має  бути  при  виконанні  свого  звучання  (завдання),  виконувати  буде  тільки  те  завдання,  яке  вона  повинна  виконувати.
Зразу  ж  у  всіх  вас  підніметься  це  запитання:  то  хто  ж  і  де  буде  те  робити?  чи  не  робити?
Про  цей  принцип  я  мовив  ще  до  основних  подій  Майдану,  після  того,  коли  була  спроба  розігнати  Майдан  —  і  загули  дзвони  Михайлівського  собору...
Зі  мною,  коли  ми  розмовляли  в  одній  із  церков  Ки-єва,  де  були  батьки  учасників  (теж  учасники,  бо  прибігли  на  поміч!),  священники  і  архиєрей,  всі  були  згодні:  ніхто  не  буде  виконувати  не  свою  роботу,  ніхто  не  буде  знаходитися  не  на  своєму  місці.
Коли  настає  така  структура  часу,  структура  необхідності  змін  і  взаємодій  задля  цього,  та  й  це  є  неминучим  згідно  Божої  музики  і  Божого  плану,  Бог  веде  людину  досить  точно,  кожну  людину.
Це  знають  ті,  хто  знає  це  з  Божої  благодаті.  Це  говорить  і  Церква.  Але  Церква  говорить  те  ніби  з  ідеального,  і  не  стільки  як  це  є  в  практичній  творчості,  а  так,  як  їй  відомо  із  досвіду  двох  тисячоліть.
З  цим  зразу  всі  згодилися,  оскільки  там  були  люди  серйозні  і  практики:  і  бізнесмени,  і  люди,  що  брали  участь  в  протистоянні  на  Майдані,  коли  була  спроба  розігнати  Майдан,  архиєрей  і  священники.  Тоді  був  час  дуже  вимогливий,  і  все  неясним  було...  Зараз  всім  відомо,  а  тоді  неясним  було  все,  і  що  то  далі  з  цього  вийде...
І  так  воно  буде  залишатись  до  кінця  світу.  Той,  кого  Бог  веде,  хто  приймає  Тіло  Христа,  буде  знаходитися  на  тому  місці,  на  яке  він  покликаний.  Буде  виконувати  заповіді  Христа  в  конкретних  умовах,  конкретно  по-ставлений  Богом  —  виконувати  конкретні  завдання  і  не  більше.  І  ніколи  не  втікаючи  —  ні  внутрішньо,  і  ні  зовнішньо.
Те,  що  названо  принципом  «бути  тут  і  зараз»  —  це  відомо  вже  дуже  давно...  Цей  принцип  є  основою  і  розмови,  бо  якщо  це  відбувається  «тут  і  зараз»,  —  відбувається  з  людиною  на  всіх  рівнях  зразу  ж,  і  вона  нікуди  себе  не  інтернує.  Нікуди  себе  не  відводить,  —
в  жодну  відстороненість  або  абстрактність.  Коли  вона  звучить  на  всіх  рівнях.
Це  перекликається  зі  знанням  о.  Павла  Флоренського:  він  стверджував,  що  сама  при-рода  думки  така,  що  коли  вона  правдива  і  чиста,  витікає  безпосередньо  зараз  в  атмосферу,  де  вона  відбувається,  то  в  ній  є  цінність  і  достовірність.  Якщо  це  дійсно  з  чистого  розуму  думка,  з  ведення  Духом  Святим.
Цього  слід  прагнути.  Ми  поступово  зараз  наближуємось  до  того  знання,  що  нам  краще,  як  кажуть  чернеці,  прагнути  до  чистого  розуму.  Розуму,  котрий  знаходиться  в  серці  людини.  Не  в  голові.
Бо  в  останні  століття,  в  зв’язку  з  розвитком  зовнішніх  наук,  розум  людей  виявився  в  голові,  серцем  живуть  більш  сільські  люди.  Народ  більше  живе  серцем  і  мовить:  треба  думати  серцем,  треба  жити  серцем.  Тобто,  це  значить:  треба  жити  істинним  центром  в  серці.  Тоді  можливий  справді  стиль,  мистецтво  художнє,  справжнє.
Інше  так  чи  інакше  виходить  за  межі  того,  чим  твердо  володіє  людина,  звучить  на  рівні  душі  і  зв’язаних  з  нею  відповідних  світів.  Людина  тоді  не  має  стилю,  бо  він  тільки  з  істинного  Я,  яке  у  внутрішнім  серці.  Тобто  не  з  серця  творить  —  й  не  достукається  до  сердець...
Вона  зв’язана  з  т.  зв.  манерою,  навіть  манерністю.  Вона  і  відображує  те  і  так:  вона  існує  —  не  знаючи,  в  чому  вона  існує,  де  все  контролюють  біси.
Тому  зараз  важливе  стремління  до  чистоти  в  усьому,  особливо  чистоти  розуму  в  серці.  Воно  є  очевидним  —  від  Унівської  Лаври  і  далі,  —  що  й  ніби  не  потрібно  нікого  агітувати,  це  треба  лиш  робити  і  робити.  Бо  тоді  Бог  Своєю  благодаттю,  котра  пронизує  весь  світ  видимий  і  невидимий,  має  доступ  до  людини,  до  її  істинного  центру  —  істинного  Я  у  внутрішнім  серці.  Людина  тоді  звучить.
Звучить  —  чи  на  папері,  чи  на  полотні,  чи  в  музиці,  чи  в  тім  піаністі,  котрий  відтворює  справжній  дух  твору  композитора.  При  цьому  творці  мають  знаходитися  там,  де  їх  Бог  тримає:  на  прямому  зв’язку  з  Богом  в  серці.  Ось  і  відбувається  істинно  точне  виконання.
При  цім  відбувається  тверезіння  розуму,  котре  дійсно  може  настати  в  людині,  бо  вона  стає  вільною  від  помислів:  низьких,  середніх,  навіть  духовних.  І  вона  входить  в  єдність,  те,  що  називається  єднання  з  Богом.  Те,  що  звільняє  людину  від  всіх  земних  п’янінь.

2

Так  склалося,  що  в  мене  вродженим  даром  була  велика  сила  духу,  я  з  дитячих  10  років  знав  про  велику  роботу  попереду.  Що  вона  буде  згідно  всіх  знань  світу.  Це  я  знав,  коли  почав  себе  усвідомлювати  і  працювати.  Що  робота  ця  буде  досить  потаємною.  Так  буває,  коли  людина  працює  зовнішньо,  але  внутрішньо  зв’язана  з  Богом,  вона  не  шукає  зовнішніх  віддач,  Бог  подає  їй  внутрішні  перлини,  а  пізніше  —  шедеври.
На  це  треба  було  рішатися  з  самого  початку.  Поки  людину  не  встигають  розвіяти,  рознести  її  із  зібраного  стану,  тобто  десь  після  п’яти  років  і  в  школі.  Хоча  це  (рознесення  з  цільності)  неминучим  є,  так  повинно  бути  через  навчання.  Проте,  коли  людина  не  втрачає  цю  велику  концентрацію  в  собі,  свідомо  тримає,  Бог  її  підтримує.
Мені,  на  відміну  від  багатьох,  мабуть  від  усіх  поетів,  Бог  давав  бути  в  майбутньому.  І  писати  —  з  майбутнього,  пророчо.
Найчастіше  письменник  вибирає  найбільш  спокійний  шлях  —  це  писати  про  минуле,  котре  вже  відбулося,  і  тому  воно  не  ризиковане.  Але,  якщо  правильно  його  подати,  то  і  воно  приносить  плоди  в  смиренні.
А  в  майбутньому  бути,  тим  більше  в  майбутньому  творити  —  це  найризикованіше,  і  людині  це  можливо,  якщо  Бог  її  дійсно  тримає,  тоді  там  можна  бути  і  потрібно.
Я  скажу,  що  це  найтрудніша  річ,  коли  поет  очищений,  й  розумом  в  серці,  і  прагне  чистоти,  й  зовсім  ніяк  не  заангажований  зовнішнім  —  партійним  чи  режимовим,  чи  якимись  іншими  речами,  навпаки,  цілком  вільний,  він  має  можливості  приносити  разом  з  Богом  бачення  того,  що  буде.  Причому  —  художньо.  І  це  не  є  навіть  метою,  це  є  всього-навсього  засобом.  Пророцтво  не  є  ціллю.
Але  він  неминуче  приносить  бачення,  бо  він  розвивається  в  цьому  промені  —  поезії,  —  котрий  Бог  подає.
Він  неминуче  приносить  бачення  майбутнього  —  художньо.
І  тому  всі  мої  книги,  від  першої  «Деміург»  (12  поем  і  трактати)  і  аж  до  26-ї  книги  «Огненний  ковчег»,  що  вийшла  недавно,  —  пророчі  книги,  художні,  з  майбутнього.  Тобто,  написані  духовно-художнім  чином.
Не  просто  духовним  чином,  хоч  інколи  священники  так  пишуть,  то  не  є  художніми  творами,  а  художні  люди  неохоче,  як  правило,  їх  сприймають.  Хоча  духовні  поезії  теж  можна  допускати  —  як  вид  поетичний.
Але  духовно-художнє  є  в  глибині  всього,  що  Бог  подає  з  світів,  які  глибше  від  уяви.
Коли  поет  з  часом  відмовляється  від  нижчих  ступенів,  —  як  ракета,  нижчі  ступені  якої  відгоряють  і  відпадають,  —  і  не  працює,  як  працюють  ще  земні  поети,  то  він  в  тому  безповітряному  просторі  нічого  не  може  без  Бога.
Він  може  тільки  пробувати  зануритися  в  глибину  серця,  —  і  Бог,  тільки  в  Йому  відому  міру,  поступово  подає  художні  образи.
Вони  можуть  бути  різноманітними:  інколи  аж  архаїчні,  інколи  —  архетипні,  але  дуже  глибокі  й  несподівані  для  поета.  Треба  вийти  за  межі  будь-яких  своїх  знань,  ніби  зійти,  як  кажуть,  з  розуму,  і  записати    т  е,  невідоме,  тож  практично  поет  не  знає  —  щО  він  пише...
Бо  якщо  насправді  невідоме  —  то  він  не  може  знати  його,  не  знає,  що  пише.  І  це  є  ризик  на  грані  можливостей...  Душа  має  бути  дуже  сильна,  дух  має  бути  дуже  сильним  і  повністю  з’єднаним  з  Богом!  Бо  інакше  просто  неминучі  ті  чи  інші  викривлення  і  захворювання  душі.
Це  спільне  бачення  з  Богом.  Якщо  ви  здогадуєтеся,  воно  ніколи  не  буває  суб’єктивним  (від  самого  поета)  і  ніколи  не  буває  нав’язаним  Богом.
Як  казав  апостол  Павло,  «тепер  я  знаю  почасти,  тоді  пізнаю  так,  як  і  я  пізнаний»  (1  Кор.,  13-12).
В  міру  того,  як  відкриває  Бог  поету,  з  того,  як  він  пізнаний  від  Бога,  поет  стає  адекватним  своїй  справжній  суті,  тобто  переходить  від  того,  яким  зараз  він  є,  до  того,  що  з  вищого  духовного  є,  —  в  світі,  до  якого  ми  зараз  наближаємось.
І  звідти,  будучи  пізнаним  від  Бога,  має  поет  свій  погляд  в  Бозі.  Все  подається  Богом.
Бог,  значить,  бачить  більше.  Але  стосовно  цього  поета,  в  міру  розвитку  його,  спільно  народжують  бачення,  і  вони  —  увага!  —  вибирають  майбутнє...
Те,  що  відбувається  до  цих  пір  —  це  вибране  майбуття.
Свідомо  я  з  Богом,  можливо,  ще  хтось  так  з  Богом  творить...
Тобто,  це  є  жереб  майбутнього!
Це  —  приміряння  майбутнього.
Яке  воно  має  бути.
Через  художні  образи!

3

Тому  будь-яке  мислення,  в  т.ч.  художнє  і  духовне  мислення,  при  найбільшій  заглибленості  його,  на  са-мій  глибині  може  знайти  лише  первісні  художні  образи.
Найгустіші  (найідеальніші).
Найгустіше  слово,  як  казав  Флоренський,  —  а  він  дійсно  своєрідний  Леонардо  да  Вінчі  ХХ  сторіччя,  бо  працював  на  синтезі  стількох  знань,  починаючи  від  мови  і  далі,  що  інший  ніхто  не  зробив  стільки  багато  для  Церкви  Христової,  для  мистецтва,  для  церковного  синтезу,  для  науки,  для  філософії,  для  діалектики.
Бог  нікому  нічого  не  нав’язує.  Він  нікому  нічого  не  диктує:  Він  нікому  нічого  не  ламає.
Бог  не  ламає  творців,  Він  виховує  їх  десятки  років,  все  життя.
Він  просто  Своїм  натхненням,  Присутністю,  Своїм  Світлом  —  є.
А  в  міру  того,  який  утворено  «кристал»  для  цього  бачення  (світло  проводить  цільність),  поет  записує  те,  що  він  бачить  з  Богом.  Найглибші  художні  образи,  які  здатний  побачити,  слово  —  найгустіше!
Причому  це  слово  називають  і  найбільшим  словом,  котре  ніхто  пізніше  не  може
—  ні  заперечити
—  ні  обійти
—  ні  осміяти.

Чому?  Без  шкоди  для  свого  здоров’я,  найперше  ду-ховного,  ніхто  не  може  заперечити  те,  що  отак  прино-ситься,  що,  наприклад,  приніс  Шевченко...  Це  найгус-тіше  слово,  найпервісніші  художні  образи.Там  з  нього  прямо  виливалося,  з  внутрішнього  серця,  —  написати  з  інтелекту  таке  неможливо.
Працюючи  з  Богом  на  такій  великій  довірі  і  відкри-тості,  коли  людині,  як  правило,  біля  30-и  років,  коли  вона  дозріває  до  віку  духовного,  та  все-таки  ще  багато  має  від  навчань  земних,  що  стосується  природи  слова,  із  сусідніх  областей,  мистецтв.  Ці  знання  до  30-и  років  можуть  приходити  від  шкіл,  від  найкращих  людей,  котрі  були  закриті  за  совєтської  влади.  Тож  приходи-лось  вивчати  все  всупереч  існуючому,  всупереч  тому,  що  робилося  явно  і  таємно.
Найголовніше  те,  що  зі  мною  відбулося,  а  можливо  й  з  іншими  відбувалося,  бо  кожен  поет  по-своєму  цінний  і  в  певному  спрямуванні  подає  мову  дійсності  не-повторним  чином  разом  з  Богом,  котрий  теж  його  на-вчає.
В  якийсь  момент  прийшлось  перенавчатися,  щоб  не  втрапити  в  самоповторювання.
Для  цього  прийшлось  поставити  на  перше  місце  молитву,  і  то  дуже  сильну.

З  1993  року  молитва  стала  на  перше  місце,  молитва  стала  попереду  всієї  творчості,  як  найкраще  очищення  і  зосередження.  Мене  навчали  через  благодать  Мати  Божа  і  Дух  Святий.  Пізніше  —  вже  Христос  через  спо-відь  і  причастя,  більшу  Присутність,  через  більшу  лю-бов  до  мене  і  мою  до  Нього,  навчав.  Мати  Божа  займа-ється  земним  планом,  Вона  в  Духові  Святому  навчала  мене  писати  по-новому.
До  того  я  вже  звик  лити  зміст  в  досить  вже  звичні,  успішні  ментальні  форми,  точніше  —  в  духовно-ментальні.  Вони  зовсім  не  такі,  як  в  науці,  але  є  ще  багато  від  земності.
Ось  —  важливо  завжди  рішитися  на  нове.  Людина  через  любов,  єднання,  через  натхнення  художніх  тво-рів,  написавши  спочатку  по-звичному,  відчуває,  що  завдяки  Богу  —  може  написати  тонше,  багатше,  густі-ше.  Й  поступово  змінюється  поет  в  тонший,  духовні-ший  бік,  —  виливає  натхнення  по-новому...
Тобто,  в  більш  пластичних  формах.
Вони  ближче  до  любові,  до  музики,  а  музика  —  ос-нова  поезії.  А  чим  більш  заходить  на  територію  музи-ки  —  тим  більш  пластичною  стає!!

Навіть  коли  була  завершена  в  1992  році  драматична  поема  «Цар  духу»  (на  104  сторінках),  вона  все  одно  ще  була,  за  всієї  своєї  цінності,  під  духовно-розумовим  началом.
Я  сам,  знаючи  і  усвідомлюючи  це,  волав  в  цій  по-емі:
«Не  вистачає  музики  в  мені!..»
Не  вистачало  любові  —  до  всіх,  багато  було  інтелек-ту!..

4

Дуже  багато  є  людей,  котрі  не  знають,  не  усвідом-люють,  що  вони  є  каліками.  Вони  не  ті  й  не  ті,  ні  тут  —  і  ні  там,  не  відкриваються,  не  приборкують  інтелект  і  не  йдуть  в  Церкву.
Але  це  чекає  на  всіх.

Ці  речі  відбувалися  ще  і  раніше:  поодинокі  поети,  такі  як  Поль  Клодель,  Томас  Еліот,  рішалися  йти  до  Христа,  в  Церкву,  в  благодать,  в  служіння  неухильне.  У  внутрішню  свободу,  котра  в  Христі,  у  внутрішню  музикальність  в  любові  до  Христа,  людей  і  світу.  По-ступово  відмовлялися  від  надміру  «знань,  та  не  тих  ,  що  потрібні».  Міра  інтелекту,  яка,  як  необхідний  за-лишок  і  як  керований  інструмент,  не  заважає  внутрі-шній  музиці.  Музика  —  з  любові  Божої,  вона  найбільш  бажана.  Бог  проявляється  любов’ю  і  знаннями,  тепло-тою  Своєю  і  світлом.
І  ось  треба  було  зрілому  і  сформованому  поету(!)  рішитися  піти  —  в  любов  Божу!!  Це  по  суті  —  цілком  в  нове,  у  нові  змісти  —  і  в  нові  форми.  Форми  вищого  мистецтва,  в  які  Бог  тихо  навчав  виливати  вищі  зміс-ти,  які  Він  надихав  Своєю  Присутністю.

Це,  можливо,  мені  найтруднішим  було,  тому  що  коли  поет  сформований,  йому  дуже  нелегко  переміни-тися  на  180  градусів.

І  тим  більш,  коли  являє  вже  успішність  в  усьому,  має  багато  книг  своїх,  є  забезпеченість  якась  і  спокій-ність,  а  Бог  хоче,  щоб  ти  знов  у  зовсім  невідоме  йшов.  Поезія  вся  з  невідомого.
Це  неминуче:  йти  з  першої  природи,  з  его-фортеці  з  її  пристрастями  —  до  Джерела  вічного  Христа!
Тож  треба  йти  за  Богом  і  виливати  натхнення,  нові  вищі  змісти  в  тонші  відповідні  форми.

Кожний  твір  мистецтва  відповідає  законам  мистецтва,  що  однакові  в  усіх  видах  художньої  образотворчо-сті.
Є  відповідність  змісту  і  форми.  В  ідеальному  випад-ку  форма  стає  змістом.
В  грубу  нижчу  форму,  що  зв’язана  з  земністю,  з  зе-мними  стражданнями,  неможливо  влити  зміст  із  най-більшої  висоти,  що  його  може  досягати  ще  людський  дух.  Досягнення  найвищі  в  Баха,  Моцарта,  почасти  Бетховена,  Данте,  в  інших  тих,  котрих  надихали  Бог  і  Богоматір  Марія.
Певний  ряд  реальностей  можна  передати  відповід-ністю:  формою,  думкою  (що  кому  ближче).  В  поезії  новий  вибух  міститься  поміж  словами  і  поміж  стро-фами,  які  є  своєрідними  синтагмами  мови  духовно-художньої.

Як  і  мова  Святого  Духу  спільна  для  всіх,  коли  вона  ще  не  приходить  розділятися  на  мови  поетів  світового  рівня,  поетів  національного  рівня,  поетів  своїх  ланд-шафтів.  Відповідно:  наскільки  людина  є  продовжен-ням  ладшафту  —  стільки  і  чує  ландшафт;  і  аж  до  —  людина-бог.
«Казав  вам:  богами  єсть  ви,  а  ви  вмираєте  кожен,  як  князі  ваші».

Але    т  о  г  о  ,  що  я  згадував  як  безповітряний  простір,  можна  досягти  лиш  поміччю  Божою.
Сама  людина  не  може  на  Небо  залізти.  Навіть  на  землі  вона  не  може  без  Отця  світла,  що  подає  світло  з  висоти:  «світло,  що  з  висоти  сходить  від  Отця  світла»,  —  каже  Церква.  Людина  не  може  нічого  з  добра  сама:  поет  без  натхнення  не  може  написати  жодного  слова,  а  тим  більше  —  в  найглибших  художніх  образах.
Образи  складаються  зі  звичайних  слів,  які  всі  знають.  Тільки  треба    з  в  і  д  т  и    так  їх  поєднати,  щоб  отримати  художній  образ,  що  має  найбільшу  густину.
І  щоб  сталося  чудо  —  провідності,  —  яке  дає  Бог!
Коли  почута  форма,  коли  зміст  і  форма  точно  від-повідають  одне  одному  (пошлюбування  сталось),  тоді  для  цього  світу  форм  здобуток  стає  найвищою  цінніс-тю.  Поет  —  найвища  діяльність,  споглядання!

Якщо  тема  велика  і  значна,  є  розвиток  у  відповід-ній  формі,  неповторній,  якої  ніхто  не  зміг  досягнути,  особливо  ж  коли  це  велика  форма  (поема  драматична  чи  поліфонічна,  акафіст),  то  тоді  форма  (як  би  це  сказати  земними  словами?..)  —  вона  сяє.  Форма  проводить  світло  і  любов!
Форма  сама  собою  не  є  Бог,  вона  не  має  в  собі  світла  і  любові.
Разом  з  відповідним  змістом  для  світу  форм  вона  стає  великою  цінністю.  Вона  тут  працює  як,  скажімо,  стовпи  у  храмі,—  на  них  все  стоїть.  Є  гармонія  в  худо-жніх  творах.
Люди  їх  бережуть,  вони  чують  —  цінність.

Форма  сяє.  Чому  вона  сяє?  В  ній  художні    складові  частини  пропорційно  розташовані,  гармонійно  і  єди-но  відповідним  чином,  утворюючи  органічне  художнє  ціле.  Ніде  і  ніщо  не  суперечить  проведенню  світла,  як  Бог  дав.  А  Він  все  бачить,  допомагає  поетові  чи  компо-зиторові  —  всю  річ  розвивати.
Доказом  практичним,  який  переконає  вас  в  суті,  є  те,  що  мої  редактори,  що  працюють  зі  мною  з  найраніших  часів,  а  також  мої  друзі,  брали  участь  в  дове-денні  творів  до  потрібної  якості.

Коли  людина  об’єднується  з  художнім  твором,  кот-рий  є  живим  енергетичним  «організмом»,  вона  взає-модіє  з  ним.
Якщо  редактор  і  поет  об’єднуються  з  конкретним  художнім  твором,  і  в  ньому  є  якесь  неточне  слово  (інколи  навіть  неточна  буква  дозволяє  темним  силам  пролазити  і  пробувати  заважати,  аби  не  стало  —ідеально),  а  неточне  слово  —  це  грубе  порушення,  приходиться  знаходити  образ  на  глибині  і  ставити  точні  слова  на  місці  підмінника.
Звідки  неточне  слово?  Поет,  буває,  неточне  щось  поставить  під  час  творчого  палання,  йому  найважли-віше  вчепитись  в  Огонь  і  не  випадати  з  горіння.  Бо  як  Огонь  загасне  —  він  не  буде  поетом.  За  третім  разом  Вогонь  може  не  повернутись.
Він  палає  нещадно,  не  жаліючи  себе,  не  пам’ятаючи  жодних  філософій,  нічого  земного,  бо  на  землі  цього  нема:  це  безум  Божий.
Плани  Божі  —  не  людські  плани  (а  —  з  ким  ви  знає-тесь?!).  «Думки  Мої  —  не  людські  думки».
Чим  тут  пишатись?  Малими  і  зтемненими  людсь-кими  думками?

Неточне  слово  має  бути  виявленим  моїми  редакто-рами  і  друзями.  Вогонь  той  спалює  і  оживляє!  В  молитві,  в  молитві  всі  ми.  І  коли  я  знаходжу  в  глибині  єди-но  точний  образ  художній  і  вписую  —  всім  полегшен-ня  приходить.  Легшає  від  зцілення.
Неважливо,  чи  це  чотиривірш,  чи  великий  вірш,  чи  цикл  (хоча  він  сприймається  ніби  як  камерна  річ,  та  «камерність»  може  буть  в  голові  (!),  а  цикл  може  бути  більшим  за  поему!).


5

Нагадаємо,  що  поети,  взаємодіючи  зі  своїми  худо-жніми  творами,  народжуючи  і  доводячи  до  досконалості,  дарують  світу  як  дітей  здорових,  —  чи  не  здорових.
Читачі  одужують  з  досконалим  художнім  твором.  Одужують.
Читачі  стають  сильнішими,  їхня  енергія  покращу-ється.  Шедеврами  Бог  лікує  світ,  через  людей  —  всю  природу.  Дар  повертається  знов  до  Бога!  —  вдячністю  слухачів  і  читачів  (!),  світлою  радістю  і  любов’ю!!
Бог  —  лікар!  ось  як  просто  це.  Наповненість  Богом  —  і  художні  засоби  вираження.
І  щастя,  коли  є  обидві  данності.
Потім  Бог  через  це  все  лікуватиме  всіх!
Люди  зцілюватимуться.

Поети  внутрішньо  очищені,  як  правило.  Особливо  білярайські  поети.  Редактори  в  них  від  Бога.  Друзі  теж.  Вони  все  відчувають  серцем.  Коли  за  якусь  людину  потрібно  помолитися  —  відчувають  також  серцем.
Мати  Божа  завжди  контролювала,  коли  я  поступово  розвивався,  та  розвивався  в  оригінальності!
В  оригінальності!  Я  про  це  говорив  зі  студентських  років.  Я  говорив,  що  потрібна  тільки  оригінальність.
Ніщо  старе,  що  знало  місто,  й  не  лише  —  Радянсь-кий  Союз,  не  потрібно.  Потрібна  тільки  оригінальність!  На  собі  показував.
Потрібно  людину  вчити  не  сумі  знань,  а
—  вчити  вчитися  (!)
—  вчити  мислити  оригінально  (!)
—  вчити  вмінню  знаходити  оригінальний  підхід  (!)

Бо  зараз,  ви  самі  прекрасно  знаєте,  не  такі  й  важливі  технології,  тим  більше  —  нічого  не  значать  зброя  і  гроші  (бо  про  що  я  говорю?).  Зараз  найцінні-шими  є  ідеї.
Найнедосяжніші  вони,  ті,  що  від  Самого  Бога!
Котрих  нема,  майже  нема  на  цей  момент.  Тому  всі  можуть  мимовільно  брехати...

Церква  ще  не  дотягнулася  до  ось  цього.  Вона  не  має  ненаукового  богослів’я  на  сьогоднішній  день.  Наукове  богослів’я  —  обман.  Немає  живого  богослів’я.
Церква  робить  те,  що  робить!
Але  богослів’я  йшло  через  кого?
Василій  Великий,  Григорій  Богослов,  Григорій  Ніський.  Хто  це  є?
Це  наймудріші,  найсильніші  філософи  і  поети-філософи  світу,  вони  всі  світські  знання  освоїли  —  і  поставили,  ставши  чернецями,  на  служіння  Богу!
Тобто,  вони  спеціалісти  в  усьому  найважливішому,  переробили  данності  в  дусі  біблійному  (Біблії)  —  й  через  них  прийшло  богослів’я  Святої  Тройці.
Те,  що  зараз  відбувається  в  поезії,  —  увага  —  це  самовиявлення  Святої  Тройці:  це  Духом  Святим  подальше  розкриття  промислу  Святої  Тройці  в  творінні.

Цього  страхається  вся  Церква,  звикши  до  застарі-лого,  майже  гнилого  на  цей  момент  стану  —  наукового  богослів’я.  Вона  не  приймає  богослів’я  справжнього,  живого,  слово  з  хреста.
І  на  справжньому  богослів’ї  зразу  видно:  чи  ти  живий  архиєрей  —  чи  ти  «мертвий»  архиєрей.
Хто  полюбить  це?  Здогадуєтесь?
Церква  зберігає  все,  що  слід.  І  передає  вірним.

Та  завжди  були  і  будуть  прориви,  в  яких  Бог  дає  —  нове.
І  не  через  зовнішню  науку  (що  зовсім  Церкві  не  властиве),  а  —  через  поезію-музику!  Через  те,  що  Богородична  співачка  Половинка  Наталка  співає  й  засновує,  через  християнських  поетів  і  ті  жанри,  в  яких  є  зворотній  зв’язок  від  слухача,  і  тому—  можна  переві-рити!  чи  живе!
Бо  якщо  науковець  думає  десь  в  кабінеті  про  аб-страктне,  відсторонене,  або  відносне,  —  зразу  перевірці  те  не  піддається.  Величезні  відтинки  часу  проминають,  —  і  колись  на  практиці  перевірять  його.
В  розкритті  Святої  Тройці  через  поезію  християнську  видно:  нема  часу  на  ось  таке:  все  змінюється  через  чотири  роки!  не  через  100  років,  як  ще  недавно!

Або  ж  буде  нове  богослів’я  й  Церкви  об’єднаються,
і  буде  як  вірні  хочуть.  Або...
Богослів’я  ж  —  вирішальна  точка,  де  всі  мають  прикласти  щонайбільше  зусиль!  Бо  все  залежить  від  бого-слів’я.—  Богослів’ям  єднаються.
Для  чого  треба  перестати  бути  селюками  всім,  се-лом  в  умовах  міста,  —  в  точному  значенні  слова.
30  чи  40  років  потрібно  прожити  в  столиці  чи  у  Львові,  щоб  відбутися  християнином-городянином.
Всі  знають:  можна  хлопця  вивести  з  села,  але  вивести  село  з  хлопця  —  неможливо...

6

Благодать,  відвідавши  людину,  подає  все  те,  що  по-трібно  їй.  Благодать,  буває,  відходить:  вона  хоче,  аби  пішла  до  церкви  ця  людина!
Все  життя  людини  має  стати  життям  в  Христі,  благодаттю  —  запалавши  в  церкві!
Душа  людська  знає,  що  не  один  я  зараз  говорю,  більш  —  благодать.  Мені  ніби  це  не  зовсім  потрібно.  Потрібно,  щоб  Христос  у  вас  вкорінювався  й  розвивав  вас.  Щоб  у  вас  була  благодать,  щоб  ви  ставали  більш  творчими,  удачливими  і  щасливими.
Бо  я  до  цих  пір  послушливо  перебуваю  у  соціумі  в  невідомості,  таке  моє  вибрання.  Це  так  мене  Бог  схотів  сховати,  інакше  я  не  писав  би  багато.

І  це  все  заради  вас.
Заради  вас  на  тих  місцях  конкретних,  куди  Він  по-кличе...  Він  нікого  не  насилував  і  не  буде  насилувати.  Добровільно  все  і  з  любові.
Але  ж  потрібно  загорітися  в  серці!
Слово  «запалитися»  зустрічається  часто,  де  появля-ється  новизна  і  художність.
Якщо  благодать  не  зрушить  у  вас  щось  з  місця,  ні-чого  не  зміниться.  Й  не  проясниться.  Без  запалення  нічого  не  буває.
І  взаєморозуміння  потрібне,  це  ж  —  взаємобуття!  Ми  є  в  світі  мислеформ,  слід  добре  всіх  розуміти,  розу-мітися  на  необхідному,  бо  прийдеться  перероб-лювати,  не  встигати  або  нести  витрати  зайві!

Не  творитимеш  як  слід  —  Бог  і  люди  відішлють  на  периферії  займатись  нижчим  чимось.  Не  найвищим  —  про  що  наша  мова,  до  чого  й  Бог  тебе  кликав.
Чи  ще  й  зараз  тебе  прикликає…
Треба  йти  в  нове,  незважаючи,  що  світ  в  стані  ось  такому;  бо  насправді  всі  потребують  оновлення.  Це  правда.  І  Бог  якраз  через  тебе  хоче  робити  це.
Він  робить  через  конкретних  людей  завжди.  Не  через  недозрілих,  а  через  кількох  людей  робить  завжди,  в  усіх  століттях.  Приносить  нове.
За  Христа  не  слід  механічно  агітувати,  бо  нове  —  живе,  воно  дихає,  запалює,  люди  загоряються,  і  тоді  це  само  собою  є,  що  Вогонь  Христовий  поширюється.
Благодать  приходить  і  відходить,  приходить  і  відходить.  Був  такий  період  в  мене  також.  Духовний  отець  говорив  мені:  «Потрібно  за  собою  спостерігати,  що  саме  благодать  підтримує,  що  —  ні.  Треба  вже  відпускати  щось  земне,  чого  благодать  не  хоче.  Очищуватись,  одухотворювати  себе».  Треба,  щоб  духовне  долало  природне.
Так  було  в  усі  часи  з  усіма  християнами,  так  є  до  цих  пір,  той  самий  процес.  Людина  народжується  сирою-земною  —  а  треба  стати  Божественною,  із  благодаттю.  З  постійною  благодаттю!!

Благодать,  коли  вона  є  постійно,  має  пронизувати  не  тільки  душу,  але  і  тканини  тіла,  в  останню  чергу  —  кістки.  Це  відомо.
Така  людина  дуже  береже  благодать!  Тому  не  бере  участі  в  жодній  грі.  Те,  що  мучить  людину,  всякі  помисли,  всякі  турботи,  пристрасті  —  загнуздуються  і  зменшуються.
Благодать  же  —  єдиний  вчитель.
Навчає  —  чого  люди  не  знають,  не  навчать.
Псалмоспівець  Давид  сказав  про  себе:  я  став  муд-рішим  за  вчителів,  бо  мене  вчив  Бог,  а  не  люди.  Благодать  навчає  не  тому,  що  на  землі  тільки.  Так,  вона  підготовлює  все  в  людині,  аби  людина  не  зійшла  з  ро-зуму.  Благодать  піднімає  до  найвищих  знань  —  як  вона  відає.  Вищий  світ  (надмисленний)  —  він  же  не  в  формах.  Цільний  духовний  світ  —  і  ієрархія  згідно  якості.  Те  все  діє,  інакше  без  благодаті  я  не  зміг  би  на-писати  27  щоразу  неповторних  поетичних  книг  (42  книги  поезії  —  на  тепер,  2020  рік.  —  І.Ш.).

Можу  зараз  пояснити  з  допомогою  цифр.
2  чи  3  поезії  з  душі,  уявою  працюючи,  ще  може  людина  народити  —  нібито  в  темі  Христа  і  Церкви  Христової.  Але  це  й  все.
Але  якщо  в  неї  нема  Христа  у  внутрішнім  серці  в  постійній  благодаті,  хоч  би  що  не  робила  із  своєю  душею  (недуховною!),  вона  нічого  не  в  силі  сама  написати!  Люди  без  благодаті  називаються  нерозумними  серцем.  Відчуваєте  жах?..
Так  і  статистика  показує.
У  всіх  поетичних  піснях,  що  про  Різдво,  Великдень,  Богородицю  і  святого  Миколая,  і  ін.  —  народні  слова  і  народні  наспіви,  з  серця  народу.  Чисті.  Правдиві!
Професійні  поети  та  композитори  —  бідні,  на  180  градусів  до  Христа  не  повернулись.  Дві-три  речі  слабкі,  чуттєві  сублімації,  Церква  не  прийняла,  допустила  кілька  речей,  і  ніхто  про  них  не  знає,  й  головне,  ніхто
в  світі  й  не  хоче  таких  знати!!
Й.С.  Бах  —  то  виняток.

Слабкість  в  тім,  в  чому  людина  некомпетентна.  Переконливий  приклад:  поет  Богдан-Ігор  Антонич  написав  одну  поезію  про  авіаційний  політ,  —  але  краще  б  він  не  писав.  Бо  хто  зсередини  знає  політ  і  що  то  є  бути  пілотом,  то  є  таке  особливе  вибрання,  а  якщо  людина  не  в  цім,  ліпше  б  вона  про  це  не  писала.  Бо  буде  неправда.
А  в  своєму  покликанні  Антонич  —  справжній  поет,  по-своєму  великий.
Така  ж  справа  щодо  Церкви  і  Христа.  Страшніша.
«Дорого  —  та  мило!  Дешево  —  та  гнило».
Після  навчань  щодо  вилізання  з  болота  —  Христос  подарував  мені  постійну  благодать!

Гебреї  точно  доказували  —  з  цифрами  в  руках.
Спитай  про  те  поета,  і  він  скаже:  натхнення  в  поета  душевного  буває  один  раз  на  тижні.  Більше  поет  не  витримує.  Дуже  важкі  родові  муки!
Писати  з  голови  —  то  вичавки.  Поет  скаже:  ліпше  я  писатиму  з  любові.  Краще  перейду  на  ерос  і  писатиму  з  любові  хоча  б  до  чогось,  але  живого.  Хоч  до  ландша-фту,  хоч  до  собачки,  а  хоча  б  до  неба  і  квітів!  Тільки  з  любові.
Та  ж  іще  поет  Сумароков  сказав:  «Прежде  чем  писать,  девица,  ты  возьми-ка  да  влюбися.»

НЕ  буває  поезії  без  любові,  молитви  без  любові  —  нема,  нічого  доброго  не  буває  без  любові!  Справжня  поезія  —  теж  молитва.  Ось  Бог  нею  і  бере  в  Свої  руки  людське  серце,  і  що  б  не  робила  людина  —  вона  нікуди  й  не  подінеться  з  Божих  рук.  Бог  зцілює  душу  в  поезії,  благодать  дає  душі  те,  що  їй  потрібно  для  зцілення.  Через  художні  образи,  музику.
Поезія  художня  —  більше,  ніж  молитва.  Священник  Іван  Рибарук  це  знає,  бо  знає  його  дружина-поетеса  —  оригінально-самобутня  Оксана  Зеленчук.  Та  не  хочуть  всі  знати.  І  не  в  кожного  священника  дружина  поетеса,  культурна  душа.  В  поетес  має  бути  спосіб  буття-і-життя  більш  строгий…  Бо  —  буття  з  Богом.  Богоподібність  —  в  способі  буття!..  Треба    б  у  т  и  .  І  чистим  служити  Богу  все  життя.
Поведінка  тоді  —  як  благодать  хоче.  Ось  це  прик-лад,  як  те  є  несказанно:  жити  в  слові  й  служити  словесником  Богові.

Знову  з  цифрами:  я  раніше  писав  одну  велику  поему  за  один  рік.  Все  —  за  рахунок  величезної  концентрації  волі  і  думки.  Може,  на  землі  такої  й  не  буває.  Можна  подумати,  що  це  мало  —  одна  поема  за  рік.
Дванадцять  поем  ввійшли  до  першої  книги.  А  ця  спра-ва  відома  великим  Фахам:  Іван  Михайлович  Дзюба  досліджував  першу  книгу  і  сказав  своє  слово.  Ліна  Костенко  прочитала  її  в  свій  час  і  сказала  мені  своє  слово.  Слово  особливої  ваги,  мабуть  —  одному  лиш  автору,  тому  —  незручно  було  б  переповідати  з  пам’яті.  Віталій  Коротич  читав  перші  поеми  ще  в  рукописі,  надрукувати  хотів,  допомагав  сердечно.  Також  читав  Іван  Драч,  пам’ятаю  зустріч  з  ним  і  Іваном  Миколайчуком  в  Ірпені,  їхня  підтримка,  по  суті,  важлива  дуже.  В  молодості  —  це  надзвичайно  важливо!

Просто.  Щоб  бути  на  згаданому  вже  рівні  —  святим  Іоаном  Золотоустим  стань.
В  Богові,  тобто,  весь  час  всією  любов’ю  і  концент-рацією!

Мова  академічна  непридатна  для  описання  поезії,  та  ще  й  такої  живої.  Інакше  —  напишеш  проекцію  океану  живого.
Наприклад,  якщо  хтось  напише  про  Богоматір  і  Її  безкінечний  океан,  то  лиш  свій  портрет  зобразить  на  Її  фоні.
Напише  хто  про  Пушкіна,  бо  сучасники  казали,  що  не  знаходять  в  нім  цільної  особистості,  хоч  він  справжній  класик  для  Росії,  то,  як  мовила  Ольга  Седакова,  такий  на  фоні  Пушкіна  зобразить  лиш  свій  портрет.  По  суті  —  показує,  хто  він  такий.

Без  помочі  Богородиці  не  задихав  би  велетенський  Океан  Її.  Не  хочеться  прозово  говорити…  бо  який  світ  у  порівнянні  з  Богинею  за  благодаттю?!!

В  духовній  практиці,  коли  художні  образи  йдуть  із  внутрішнього  серця,  не  з  уяви,  натхнення  буває  пос-тійно  щодня!  Як  Бог  знає  й  хоче:  може  й  через  день,  бо  то  як  Ісусова  молитва:  благодать  вирішує  —  коли  і  як  бути,  а  коли  буде  відпочинок.  Бог  все  дає.
Бували,  наприклад,  випадки,  коли  я  одного  разу  приїхав  з  гірського  Криму  очищений,  благодаттю  був  зупинений  на  горі  біля  Києва  на  один  день  —  і  —  я  вперше  написав  сім  поезій  за  один  день!  Думав  —  що  трісну!  Поезії  високого  рівня.  Чотири  із  семи  поезій  ввійшли  до  книги  «Богословіє».
Якби  хто  сказав  мені  раніше,  що  буде  таке,  я  сказав  би:  перша  поезія  найсильніша  буває,  з  найчистішого  духу,  друга  поезія  —  слабша,  третя  поезія  —  чи  то  не  вода?  і  можна  викидати.

(див.:  далі  буде  продовження  бесіди)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877794
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020

Небо і поет (поезія в трактаті)

                                                                                                                 «...і  сидить  праворуч  Отця...»

1
Поет  завжди  або  велетень  духу,  або  комашка.  Третього  нема;  це  строга  психодуховна  практика.  Або  він  ввібрав  всі  вібрації  атмосфери,  визначеної  його  магнітом,  з  нескінченності,  і  підняв  свою  енергію  до  запалення  і  плавлення  притягненого,  або  нічого  не  сталось.
Або  він,  зчепившись  з  усією  світобудовою,  видимою  і  невидимою,  палаючи  нещадною  сміливістю,  переплавлює  безцінне  багатство  в  ризиковані  струми  і  ряди  найвищого  (художнього)  порядку,  або  оглядається.
Або,  опадаючи  на  низи,  як  сама  обурена  природа  Святого  Духа,  виправляє  штрихи  попередників,  або  никне  перед  подвигом  і  нескінченною  працею:  або  титан  струшує  завали  вікового  зла,  або  це  просто  один  з  громадян,  які  друкуються.  Останні  не  буваюь  п  о  р  я  д  н  и  м  и,  –  поет  наводить  порядок,  ряди,  хід  в  невідоме  нескінченне,  впрядкованість  в  керунку  до  неба  (він  надихається  ним,  звідки  натхнення).

Поетові,  як  живому  магнітному  проводу,  невідоме  звичайне  слово  «ціна»,  як  і  всяка  звичайність.  Древні  знали  про  особливе  покликання  поета  (чуття  кличу  з  неба)  –  біля  нього  не  метушились.  Це  було    д  е  щ  о,  в  чому  були  і  вони,  що  вони  поважали  в  собі  затаєно.  –  Душевна  сила  і  енергія  Духа  мали,  мають  і  матимуть  хід  до  неба,  що  називається  совістю,  любов’ю  і  подвижництвом.  Тільки  це  рухає  душу  і  дух  до  неба  по  вертикалі  енергетично,  –  інших  зносить  горизонтальна  енергія  урагану  часу,  в  них  виходить  коло  або  слабка  спіраль.
Народ,  який  має  ще  незжиті  заряди  (дух)  і  тому  має  чим  жити  у  майбутньому,  не  захоче  втратити  рідкісний  зв’язок-провід  від  неба  –  голос  поета,  голос  Духа  Святого.
Поет  буде  керувати  думками,  душами,  духом  всіх  професіоналів  у  місиві  демосу:  в  поетові  знаходитимуть  опору  і  підказку  всі,  на  ньому  перемиряться  їх  змішані  енергії,  чим  душі  згармонізуються  для  ривка  вгору,  –  інакше  хаотичне  приречене  кодло  піде  у  пекло.
В  поетові  від  Бога  –  опора  народного  духу  і  майбутнього  щастя;  це  знає  кожна  психічно  здорова  людина  на  цьому  світі  і  на  невидимому.

Так!  особлива,  з  ароматом  небесної  чистоти  енергія  духа  поета  звірячо  з’їдається  нечистю  з  демосу-диявола.

Так!  –  тільки  так  найшвидше  йде  очищення  народу  від  тваринного.

Так!  для  того,  щоб  бути  совістю  і  любов’ю  світу,  поету  потрібна  потрясаюча  енергосфера,  неспівмірна  з  власним  народом,  інакше  власний  народ  з’їсть  поета;  енергосфера  має  бути  вбивчою.

Неправильно  –  переоцінювати  дію  надрукованих  рядків,  –  всього  лиш  слідів  потрясінь  поета,  неба  і  землі.  Неспівставно  більше  чинить  живий  поет,  вбиваючи  інерцію-гіпноз  громадян  –  своєю  присутністю  на  території.  Це  не  є  прекрасна  фраза  –  це  відбувається    т  у  т    і    з  а  р  а  з.

Про  це  непрямо  промовляють  незнайки:  ми,  незнайки,  нічого  не  знаємо:  все  небо  збирається  на  поетові  і  його  використовує.
Так  є  природно  в  даних  умовах,  такий  космічний  закон.  Енергія  убивства  застарілого  збирається  на  одному  чи  кількох,  хто  переоре  вибухами  завали  енерготлі  (енергія  необхідна!)  і  спалить  у  менш  ущільненому  стані.

Переведіте  дух,  як  говориться  між  вами,  і  зберіться.

2
Ви  помітили,  що  краса  не  ходить  тими  стежками,  де  для  неї  не  підходять  умови,  де  їй  погано?
Зверніть  на  себе,  любимого,  увагу,  якщо  Вас  обминає  краса  чи  не  зустрічається  зовсім.
Недобрий  знак  для  особливо  спостережливих  людей  –  щезання  краси:  небо  знаходить  стежки  десь.
Поезія  –  краса  невідомості  і  невідомого.

 Поезія  –  найперший  індикатор  відходу  чи  приходу  неба:  вона  найчистіша  і  першою  перестає  жити,  довго  оживає;  вона  неможлива  без  чистоти,  спокою  і  притягнення  магнітом  Духа  вищої  енергії;  вона  просто  не  росте  і  не  зріє  там,  де  нема  відповідного  грунту  –  корінь  її  в  небі  над  народом,  в  тому,  що  випромінюється  народом:  сіро-буро-коричневе  чи  золотисто-голубе  енергетично.  На  ділі.  Згідно  із  знаннями  і  вірою.

Обдурити  небо  і  енергії  неможлтво:  фальшивлячи  розстроєними  душею  і  духом,  неможливо  заслужити    любов  простору  і  провести  красу  несказанну  на  землю.  Багатьом  це  нічого  не  говорить,  а  професійно  промахнутися  можуть  вибрані;  нехай  задумаються  –  що  буде,  якщо  не  врахувать  цієї  основи  творчості  і  дальшого  буття  чи  хоча  б  одного  із  моментів  з  початкових  таємних  знань.

А  зачаїлася  в  невідомості  італійська  поезія,  те  ж  саме  –  українська,  грузинська.  Поезії  наймилозучніших  мов,  народів  титанічних,  найпоетичніших,  найпісенніших,  наймолитовніших.  І  тому  –  найпокликаніших  небом.  Поки  що.

Ось  правда,  якщо  не  втікати  від  невидимої,  але  справжньої  великої  дійсності  неба,  –  як  і  від  заблукань  брудної  очивидної  дійсності  Землі,  яку  обминає  енергія  краси,  а  тому  не  впливає,  немає  перетворень.  Нова  енергія  проходить  мимо  незнайок:  краса  неба.  Всі  йдуть  до  загибелі,  нічого  не  знаючи.
Де  зв’язок?  Де  провід  енергії?  Де  краса?
Один  прорветься  точним  проводом  –  і  далі  нещадна  радіація  Святого  Духа,  убивство  застарілого  в  усякій  справі.

Небо  висунуло  нові,  вищі  запити  енергій  Космосу,  –  поезія  «шкільного  класицизму»  просто  смішна  і  не  сприймається  душами,  бо  –  фальш,  не  ті  енергії  молитовного  зв’язку,  все  інше.

Але  одиниці  усвідомлюють  і  вміщують    нове;  інші  –  неясно  і  невиразно  відчувають  «підсвідомістю»,  навіть  не  знаючи  –  що  стоїть  за  цим  словом  у  невидимій  дійсності.

3
Я  знаю  від  початку  свою  силу  поета.  Нехай  простять  тих  милих  обдурювачів,  котрі  не  говорили  так,  котрим  і  не  дозволили  б  сказати  в  своєму  часі,  всіх  змітаючому.
В  справжній  дійсності  кожен  поет  з  самого  початку  знає  свою  силу,  природне  покликання,  переможну  данність  і  заручників,  яких  належить  звільнити.
Духовна  свободо!  Вільносте!!  –  Яка  ти  сильна,  вдачна  і  прекрасна  хода  в  ритмах  Космосу  –  попереду  всіх!

Можете  вважати  необхідністю  і  моєю  особистою  справою,  що  беру  під  захист  духовність  всього  світу,  як  беруть    під  захист  живе,  найголовніше.
Можете  ввібрати,  що  поет  стає  захисником  Жінки  в  жінці,  Прекрасної  Жінки,  –  від  усього,  що  не  є  духовним.  Я  молодий!  –  природа  жінки  найбільш  не  терпить  дряброї  старезності.  Суттєвої  забреханості.

На  словах  говорять,  що  жінка  нічим  не  травмується,  а  на  практиці  це  не  так.  Говорю  літераторам,  що  зі  своєю  безхребетністю  можуть  попасти  як  віск  на  підлогу,  що  цю  жінку  збирали  докупи  (зцілювали)  тільки  поети-чоловіки,  чоловіки-поети.  Потрібна  поезія  чоловіча.

Завжди  будуть  одиниці,  що  вириватимуться  з  естетики  воску  і  вбиватимуть  застаріле.

4
Ще  повторюю  головне:  не  втіайте  від  невидимої  дійсності.
Коли  говорять  про  втікання  від  дійсності  і  про  духовну  неспроможність  запліднювати,  то  це  мова  –  запам’ятайте  –  про  творчу  застарілість  і  про  фізичне  старіння  мозку  як  наслідок.
Кажу:  відкидають  тільки  одне  –  нову  молодість.  Відтак  приходять  до  забування  своєї  власної  молодості,  далі  ця  погана  енергія  веде  їх  до  відкидання  і  заперечення  всякої  молодості,  до  роздратованої  старості  з  атрофованою  правою  половиною  мозку  (і  погашеним  серцем!..)  (Як  правильно  попереджували  природодослідники).

 Атрофується  частина  мозку  і  душі,  яка  відповідає  за  виховання  серця  і  любов  –  за  творчість  і  культуру.  Тепер  природа  заставляє  людей  підвищувати  рівень  духу  і  культури,  щоб  вижити.
Людина  –  ось  відстала  ланка;  корінь  біди  –  наперед  відкидання  невидимої  дійсності.

А  література  що?
Справжньою  темою  трагедії,  про  що  говорили  вже,  є  звільнення  людства,  подолання.  Трагедія  життя  не  дасть  сховатися  за  словесами    самообдурювання.
Тут  вам  скажуть,  що  Шевчук  вбачає  моральний  бік  і  т.п.  І  що  сформульовано  давно:

«...высокое  неприложимо  к  жизни,
все  благородное  обречено.»
(«Отелло»)

Так  і  було  в  старому  житті.  Якраз  потрібно  навпаки.
Ось  завдання,  ось  рапіра,  якою  випустять  на  волю  дух.
Найвище  і  найшляхетніше  –  любов  –  приречене?
Жінка  і  поет  –  приречені?
А  всі  інші  спокійні?
Як  же  з  моєю  силою    –  і  не  стати  на  бік  приречених?

Якщо  в  інших  є  хоча  б  крихти  совісті,  невже  не  стануть  на  мій  бік?
Яго  не  слабкі,  але  –  посередні.  Посередині  між  мною  і  обдуреними.  Посередність  –  біда  віку,  що  стримує  зусилля  на  подолання  бід  глобальних,  що  насуваються.  Посередності  не  до  катастрофи,  посередність  –  сама  катастрофа.
Якраз  необхідно,  щоб  високе  і  шляхетне  визначало  життя.  Сучасна  жінка  почувала  б  себе  у  центрі  любові,  радощів,  поезії  життя!  І  така  атмосфера  зробить  більше,  ніж  комуністичні  книжки  і  чепурні  підручники.

5
Ще  повторю:  не  поривайте  з  молодістю!!
Як  же  тепер  відриватися  від  молоді?!  Коли  тільки  вона  –  і  тільки  вона  одна!  –  щоразу  по-новому  навчає  молодості  світу!  І  що  цей  світ,  як  не  гімн  молодості!  Що  з  ним  сталося  б,  якби  він  поглинувся  гіпнозом  старості,  духовної  неспроможності  запліднювати!!?
А  в  ті  рідкісні  хвилини,  коли  ми  це  розуміємо,  відчувається  нами,  як  наше  серце  в  своєму  палаючому  розумі  тріумфує  і  б’ється  в  унісон  з  радісною  світобудовою  Космосу,  з  вічною  молодістю  і  оновленням,  з  вітром,  птицями,  деревами  і  травами  землі,  ми  тільки  тоді  й  розуміємо,  що  не  спимо.  –  Ми  невіддільні!  Ми  не  хочемо  –  і  це  мука  і  правда!  –  ми  не  хочемо  знову  відпадати  у  непотрібний  сон!  Хочемо,  щоб  високе  і  чисте  йшло  в  життя!  Наша  оголена  природа  кричить  і  плаче  в  нас  –  шукайте!!!  –  Що  ж  ми  можемо  знайти  чистішого  і  кращого,  ніж  молодість,  якщо  тільки  в  молодості  найпахучіша  любов!?  Якщо  добре  тільки  з  молодістю!  Щоб  –  ми  ж  розумні  –  щоб  по-новому  навчатися  запахів,  ліній,  форм,  душі  вічної  молодості  і  оновлення.  Такту  звучання!  Ми  ж  –  признаймося  собі  –  не  хочемо  відриватися  від  щастя  бути  молодими.  Ми  знаємо,  що  варто  чогось  не  зрозуміти  –  і  вже  один  почав  холонути,  і  –  нічим  не  допомогти.  Оригінальність  мислення,  смаку,  одягу,  праці  –  не  для  нього,  –  що  ж  тому,  хто  –  в  сон?

Молодість  не  хоче,  щоб  її  з’їдали,  вона  хоче  тепла  і  молодості  в  очах,  в  поставі,  в  серйозній  роботі,  в  душі.

 Тільки  –  щоб  її  дійсно  розуміли,  щоб  не  вихолоджували,  щоб  були  гідними.  Молодість  безпосереднім  чуттям  знає  таїну  світу  –  вічної  молодості  і  оновлення,  тепла  і  єдності!

І  якщо,  не  опускаючись  зі  своїх  вершин  молодості,  вхопити  швидкі  повноплинні  відкриття  життя  –  то  це  ж  багатство  всіх!  Багатство  всіх!  Поезія!

Це  дає  молодість,  щедра,  нефальшива,  душевно  сильна,  ще  не  пощерблена  злом,  –  вона  не  хоче  зла.  Вона  вже  знає,  що  цього  можуть  не  зрозуміти.  Вона  сміється,  як  сміється  тільки  молодість!..

Хто  знає  це,  той  буде  будити  і  будити  себе  знаннями  і  не  постаріє  в  суті.Світлі  сили  духа  переможуть  темних  тваринних!
Варто  вириватися  із  старих  лап!  варто  бути  молодим!  Не  безхребетним!  Землетруси  досі  не  вибачаються.

Бути  поетом!  Ніякої  брехливої  соромливості,  ніби  щось  не  дозволяє.  В  молоді  є  поети,  художники,  музиканти,  які  кожного  разу  «скажуть  нове  слово».

Чим  більше  молодості  і  новизни,  тим  краще  йде  оновлення  атмосфери  емоційно-вольових  імпульсів  народу,  тим  краща  напруженість  поля  народу,  сила  етносу.
Нехай  пощастить  їм  з  оточенням,  аби  не  ганьбила  їх  довго  практика  очевидної  дійсності.  Вони  духовно  побачать  –  що    т  а  м,  на  невидимих  регістрах  музики  дійсності.

6
«Ви  інший,  Вас  би  не  повинно  було  бути...»  (Вставляю:  поет  В.  Коротич).
Я  був  нешанобливим.  Так,  суворим.  Так,  принципово  нешанобливим  і  серйозним.  Серйозність  –  щоб  не  зманіжити  покоління  чи  народ.  Цей  рівень  неспівставний  і  неспівмірний  з  тим,  коли  розроблювачі  згенерованих  ідей  називають  джерело  порушником  естетики  –  і  не  тільки.

Так  було  недавно  при  відкритті  відносності,  коли  тільки  чотири  людини  могли  порозумітися  в  тому,  що  вони  творять,  як  далеко  пішли  і  де  місце  цього  нового.

Та  чи  відомий  приклад,  щоб  було  мовлено  просто  і  ясно  про  нову  поезію  неба,  нове  світовідчуття,  мислення  і  дещо  більше?  Необхідно  –  з  такої  висоти,  звідки  видно  було  б,  що  гори  мають  хребти  і  їх  віддзеркалення,  –  небо;  що  одні  масиви  підтримують  інші,  котрі  їх  і  переважають  і  дають  новий  напрямок  в  рухомій  рівновазі  Космосу.
Говорять  дрібніше.  З  оглядками.

Є  в  творця  –  рівень;  багато  поганого  розповідають  про  себе,  хто  ляпотить  про  вторинні  порядки  (це  ж  –  взаємне  випробовування  елементів).  Краще  б  не  згадувати  невдало  естетику,  яка  завжди  відстає.

Незнання  масштабні,  низька  вроджена  інтуїція,  несміливість  –  це  погано  для  неба.  І  для  всіх.
В  цьому  випадку  ніяк  не  відчути,  коли  і  як  появляються  напрямки  проривів,  які  аж  ніяк  не  витікали  з  близьких  попередніх.  Тут  вже  складніше  і  простіше  водночас,  ніж  добиватись  в  когось,  як  писати  стихи.

Нехай  вдасться  провідникам  етносів  явити  світові  шляхетність.  Нехай  буде  небесна  далекойдучість  і  висота  взаємин.  Старші  можуть  «встругнути»  ще  щось,  але  далі  готовності  своєї  не  підуть  і  найбільшого  не  зроблять,  –  все  роблять  молоді.  Нехай  знайдуть  зв’язок  –  краща  частина  молодих  з  кращою  частиною  старших.  Безперервний  хід.

7
Хто  знає  людей  ще  не  майбутніх,повинен  знати,  що  необхідно  підготовлювати  і  змінювати.  Уявлення,  корінь.
Водночас  –  в  якій  мірі  і  коли  давати  можливість  гратися  в  забави  чи  то  літераторам,  чи  іншим,  аби  проростало  і  дозрівало  нове  зерно  духа.  Якщо  я  найшов  тут  розумну  мову  з  читачем,  то  мені  його  не  жалко.  Ми  не  про  соціальну  психологію  чи  історію  зараз,    поезія  –  явище  більше,  ніж  який  закон.
Небо  зачіпає  свинство.
Ще  повторю:  або  поет,  як  природне  явище,  злітає  на  висоти  неба,  які  не  може  пояснити  його  земна  вітчизна,  щоб  схопити  зором  рух  стихій,  або  громадянин  дріботить  поверхнею  площини,  поспівуючи,  не  знає,  куди  і  як  рухається  ця  площина.  Чим  вище  явище,  тим  збурливіше  для  поверхових.
 
Громадяни  –  крадуть.  Яка  користь  –  красти?

8
Тож  –  що  таке  здорова  чоловіча  суворість  в  хворому  світі?
Без  правильної  суворої  орієнтації  на  небо  нема  ні  проникнень  духа,  ні  внутрішніх  одухотворень,  ні  «картинок»,  що  слугують  пронесенню  вібрації-ідеї,  ні  музикальності  –  музики  сфер.  Чим  вище  –  тим  вищі  завдання,  котрі  вирішуються  по-іншому.  Якщо  один  проникнув  –  проникають  за  ним.

Серйозність!  Поет  обов’язково  буде  іти  майже  один  попереду  всіх  –  не  тільки  тому,  що  там,  де  впали  найсильніші,  вже  ніхто  йому  не  допоможе,  а,  головне,  тому,  що  небагато  хто  зможе  усвідомлено  направити  всі  накопичені  сили  на  те  найважливіше    щ  о  с  ь  ,  –  психічна  енергія  інших,  як  менш  якісна,  спихається  з  найвищого  шляху,  і  її  творчі  струми  йдуть  вже  по  шляху  меншого  опору.

Яку  страшну  траєкторію  своєї  крові  психічної  потрібно  залишити  за  собою,  щоб,  деручись  в  невідомому  в  небо,  ввібрати  правильно  в  себе  знання  світових  культур  і  наук  –  про  це  знають  серйозні  люди,  які  робили  це  і  роблять.

А  далі  –  як  потрібно  вигострити  свою  енергію,  щоб  не  збиватися  з  найважчого  шляху,  на  якому  найважливіші  результати!!

Найважливіші  досягнення  беруть  на  себе  відповідальність  критерію  «істини  в  останній  інстанції»  –  і  гурт  попередніх  втрачає  свою  загальнообов’язкову  силу.

Це  розгнівує  найсильніше,  найбільше.  Саме  це  розгнівує  нижчих,  інерцію:  необхідність  працювати  і  підніматися  в  небо,  викинути  попередню  дурість  (однобокість)  з  голови.

 Правда  в  тому,  щоб  відривати  космічне  від  свого  серця  –  і  передавати  до  їхніх  сердець.  Жертвувати  собою.

Дух  Святий  обирає  для  утвердження  правди  основ  життя.

Безсердечне  і  безсовісне  не  виживає.  Селянин  зрозуміє.

Зневага  до  духа  –  самоприречення  на  загибель.

Не  будемо  говорити  про  непервісних  художників,  що  не  стають  вертикально  в  боротьбі  із  початковим  опором  сирого  життя.  Ніколи  не  буду  понижувати  вас.
Провідники,  слугуючи  небу,  –  слугують  і  народу:  в  них  відбувається  зв’язок,  перемирення,  рівновага  Космосу.

Та  скільки  потрібно  вмінь,  і  знань  поетові,  щоб  не  тільки  формувати  собою  художню  модель  світу,  а  дати  керунок  мисленню  і  духу  світові,  не  якомусь  нещасному  демосу!  Не  тільки  не  приймати  по-старому  гру  нижчих  сил  та  не  переживати,  аби  не  покривити  свій  дорогоцінний  поетичний  образ  себе.  В  чиїх  очах?  В  яких  ще  очах?  –  ви  що,  з  дуба  впали?  вам  що,  м...ку  вивернули?  –  диктатури  розваг?  Очі  духа  ще  треба  запалити  вогнем.
Кажу:  ті,  що  забавляли  в  часи  тихі,  –  не  можуть  працюваьи  зараз!

Кожна  структура  енергій  часу-урагану  вимагає  відповідного  складу  інструмента  і  способу  дії  наперед.  Потрібно  було  раніше  працювати  –  підпільно,  ризиковано.
Повторив  азбучні  істини,  аби  не  обдурили  молодь.  Молодь  піде  за  мною.  Погано,  якщо  молодь  промахується  в  основах  життя.  Це  вже  не  така  забавна  недалекість,  як  прийняття  літературної  гри,  тут  ні  для  чого  опускання  у  вульгарну  плебейську  енергію.

9
Зараз  все  життя  постає  в  новому  світлі.

Найперше  –  найдовершеніше  робити  свою  справу;  особистості  і  народу.  Особистість,  як  і  народ,  або  може  тримати,  або  не  може  тримати  поле  духовних  енергій,  що  і  визначає  життя:  його  центр,  динамічну  зв’язку  і  периферію.  Тройцю.

Майбутнє  –  безумовний  артистизм,  тобто,  безумовне  мистецтво  ліплення  духа  духом  з  метою  покращення  життя.  Тільки  енергії  духа  надихають  і  ліплять.  Майбутнє  –  до  артистизму  єдності  всіх  своєрідних  народів,  так  і  –  особистостей  зі  своїм  обличям  духа.

Далі.  Темні  духом  неодмінно  затягують  мислення  у  вульгарність  (а  мислення  ж  –  плавить  народ,  очищує!).  Вони  не  бажають  бачити  головного:  духовна  енергія  –  найсильніша  в  боротьбі  за  виживання.  Єдино  правильна  і  ефективна  енергія,  бо  туди  йде  еволюція,  в  небо.

В  чому  ж  новизна  часу?
На  основі  чого  готуватимуться  професіонали  слова?

Слово  –  одяг  енергій.  Далі  мудрим  ясно.
Єдиним  європейським  аргументом  на  користь  енергій  духа  (що  робити?  в  чому  інтереси  розумового  і  духовного  життя?  за  чим  майбутнє?)  –  є  поява  великомасштабних  результатів  у  синтезі  на  стикові  різних  наук,  а  особливо  –  на  синтезі  наук,  мистецтва,  поезії,  філософії  і  релігії.

 Це  –  тільки  одяг.  Що  за  цією  вдачею  стоїть?  Свіжа  психодуховна  енергія.

 Зигзаг  удачі  необхідний  як  зигзаг-втеча  з-під  дії  енергій  звичайності,  які  в  стабільних  умовах  не  допускають  тонших  енергій:  напруження  і  гострота,  стрес,  осяяння  в  ривкові,  удар  будь-чого,  руйнація  фізичного  тіла  чи  іншого  зі  сплеском  енергій,  відчайдушний  вирив  з  кліток  соціуму  –  і  прорив  до  енергій  Святого  Духа.  Бо  –  спадають  старі  енергії.
Це  –  механічність;  краще  –  духовність,  творчість.


Вони  рідкісні,  ці  благі  збіги  обставин  космосу  і  хвиль  енергетичних  підйомів,  сплесків,  що  породжують  енергетичні  кристали  світлого  духа.  Не  прогавте  моменту!  Це  небо.  Хто  це  читає  –  нехай  знає,  що  іншого  моменту  може  не  бути!!
Вказана  тенденція  –  синтез  віддалених  форм  свідомостей  –  посилюється.
Попередники  тільки  незначно,  в  міру  готовності  світу,  відкрили  страшні  знаня  духа  для  підготовлених.

Найвищим  проявом  професіоналізму  поета  було,  є  і  буде  одне:  входження  і  володіння  стихією  енергій  духа  (вогню,  що  стає  світлом).  І  це  його  сувора  особиста  справа  –  що  для  цього  потрібно  вміти  і  взнати.  Це  не  метафора  –  можна  згоріти  передчасно,  не  створивши  свого  сильного  потоку  духа,  духовного  тіла,  що  вже  безсмертним  єсть.
Кажу:  настав  час,  коли  поет  на  границях  культур  і  творчостей  явить  цілком  нову,  небувалу  у  Космосі  якість.  Небувалий  богосинтез.  Як  мінімум  –  змінить  епоху  духомислення.

При  чім  тут  одна  нація?  Не  говоріть  при  мені  дурниць,  застерігаю  і  прошу.  –  Дух  Святий  не  знає  умовностей;  чим  вище  –  тим  більше.  –    Можете  дурницями  відштовхнути  мене.  Може,  для  вас  це  єдине,  що  не  можна  втрачати.

Людська  стихія  –  тільки  одна  з  повноплинних  стихій  всеєдиної  природи  –  прояв  єдиної  фундаментальної  взаємодії  Всеєдиного.  Поет  відчуває  найнеобхідніше  –  і  далі.

Що  література?
Чи  знайдеться  кілька  літераторів,  щоб  здогадались    чи  побачили  оком  духа,  який  шлях  повинен  пройти  поет,  аби  мати  в  собі  блискавичні  дані  нанести  єдиний  грозовий  удар  в  поезії  світу,  щоб  відвоювати  волю  закутому  Святому  Духуові  і  в  житті  ,  і  в  літературі,  –  серед  усього,  що  є  твердолобим  і  тупорилим,  застарілим    збродом  темних  енергій,  який  тримає  душі  в  полоні  свого  пекла?  Мало  хто  може,  щоб  не  збожеволіти  від  цього:  необхідне  сильне  ядро  духа.  Хто  з  вас  не  хоче  безсмертя?  Не  умовного,  не  в  траві.

Дорожу  моїм  читачем,  і  тільки.  Якщо  не  зразу,  то  крок  за  кроком  далі,  в  міру  того,  як  випалюватиметься  душа  від  низького,  світлішатиме,  одухотворюватиметься,  гармонізуватиметься,  заспокоюватиметься,  стане  бачити  крізь  просвітління  очима  духовного  тіла,  мій  читач  все-таки  зможе  тримати  зі  мною  напруженість  поля  думки  і  духа.  Бо  найкраще  працювати  у  відповідній  атмосфері  духу,  коли  є  з  ким  нести  спільне  поле  духу  гарячого,  чистого,  доброго.
(Брудні  енергії  розкладають  всіх).

Дуже  дорожу  читачем,  бо  якщо  він  побачить  зараз  хоч  боковим  зором  один  просвіт  в  наболілих  пошуках,  то  відкриє  навічно,  що  є  життя  духоенергетичне,  ввійде  як  рівний  і  не  захоче  ніколи  спускатися  у  нижчі  взаємини.  Так  намагнічуються  від  мене  і  починають  ставати  своїми  в  Святому  Духові.

Можете  вростати  в  нижче,  нагнітатися  –  і  ставати  застарілими  магами-полоненими  стихій,  непотрібними  навіть  самим  собі,  бо  –  приречені.  Можете  вростати  зі  мною  в  небо  і  ставати  боголюдьми  вільними.  Поки  ще  можна.

Мені  серед  людей  нема  чим  дихати  і  холодно.  Кажу  щиро,  як  воно  є.

Якою  перетворюючою  силою  володітиме  поет  стихій  духа  і  думки  з  його  далекоглядним  чуттям  тенденцій  Космосу!  Де  вже  тут  місце  спекулятивній  нечисті?  Такий  поет  –  насправді  новий.  Виразник  і  керівник  стихій.  Тільки  в  такому  порядку  можна  говорити  і  про  майбутнє  людини.Тільки  від  взаємопроникнень  поета  і  стихій  будуть  поетичні  проникнення  духу  і  повноти  життя,  притягнення  духовних  енергій,  художність  –  і  незгасання  новизни,  первісності  праці.

А  сьогодні  є    протилежне:  два  глуховорогуючих  табори  –  табір  науковців  і  табір  художників.  Кожен  з  них  вважає,  що  інший  займається  чимось  несерйозним.  Тільки  в  одиницях  зустрічається  синтез  наук,  художності  і  релігії:  для  цього  потрібна  велика  сила  духа,  бо  на  синтез  різних  форм  свідомостей  іде  енергії  на  порядки  більше.

 Кажу:  мало  хто    ще  може  не  збожеволіти  –  необхідне  ядро  духа  надзвичайне,  духовні  вміння.

Ось  що  отримує  молодь  у  спадок:  завали  енергоруїн,
механічну  суміш.
Як  же  тепер  ігнорувати  науки,  чи  поезію,  чи  мистецтво,чи  філософію,  чи  релігію?  Ціле  лежить  не  на  окремому  шляху.
Довіряю  читачеві  розібратися  в  цьому,  хоча  б  у  собі.

Якби  зі  свого  центрального  місця  новий  поет  не  переміг,  то  ким  би  стала    надалі  стара  поетична  «система»  –  невже  квінтесенцією  духа  і  думки?

Кажу:  ті,  що  не  бачать  місця  знанням,  скромні  в  результатах.  Скромність  не  створює  шедеврів!

Шедеври  створює  позамежна  сміливість,  яка  випереджує  всякий  час.

 Скромні  в  досягненнях  стараються  компенсувати  втрати  скромністю  своєї  мови,  –  а  що  ж  говорити,  коли  нічого  не  можеш?

Вони  навчають:  будьте  скромними,  обмеженими.

Невже  неясно,  чому  бог  поезії  рідко  зустрічається  навіть  серед  великих  душ?
Тільки  вони  і  знають,  яка  це  вибраність  небом.

10
Подивимося  господарство  менше.
Все  неочищене,  нерозвідане,  незгармонізоване,  –  не  обжите  небом.
Необхідно  відкрити  небо  і  змити  вогнем  звідти.
На  це  пішло  б  кілька  цільних  геніїв  (без  поділу  на  часткові  свідомості).
Запсихологізованість  і  забитість,  –  немає  правильної  духовної  практики.  Простір  є,  відповідаю.
Декількох  носіїв  геніїв  не  зв’язали  б  енергії  посередностей,  вони  дали  б  ходи  в  небо  далеко.  Це  немало.

Небо  буде  таким,  яким  створять  вони.
Художнього  освоєння  неба  немає,  є  тільки  початки.

Визріває  небесний  «грунт»,  щоб  дати  кілька  заломлень  світла  («пролити  світло»)  на  новому  напрямку  природи  –  на  новому  психодуховному  масиві  і  чутті-знанні  цілого.  Це  називається  врятувати  Україну.

Наскрізна,  протягова,  провідна  точність  формотяг  в  небо.
(Тут  вони  відкинуть  «лобових»  відповідачів,  вульгарну  телевізію,  замінять  управління  висуванців  низьких  енергій  і  їм  подібне,  однією  присутністю  перетворять  застаріле  і  проведуть  енергії  вищі,  якщо  зможуть  зберегти  геніїв).
Подумайте,  читачі,  і  прийдіть  до  ясності:  художники  такої  висоти  необхідно  будуть  в  небі.  Ось  і  підійшли  до  краю  стихії  неба:  висоти,  польоти,  кращі  енергетичні  очищення  і  обміни,  звільнення  від  низького.  Таким  необхідно  довго  бути  на  висоті,  в  горах,  літати  в  небі.  Якщо  не  літати  фізично  чи  духом  –  значить  не  стати  новим  енергетично  і  не  побачити    нової  краси.

Ясно  –  що  втікає  від  зарозумілих  з  їх  правічною  втисненістю  в  землю?  Чим  вони  хваляться?  Цивілізація  –  це  тупість.

Космосвідомість  не  прийде  сама,  для  цього  є  ви  самі  –  і  небо.  Не  все  зразу.  Можуть  вважати,  що  я  занижую  якихось  класиків.

Трактат  направлений  на  одне:  підштовхування  оригінальності  мислення  читача.


Керунок  до  неба.  Еволюційний  напрямок  в  будь-якій  творчочті.
Оригінальність  мислення!

Оригінальність  чуття  духом!

 Оригінальність  творчого  притягнення  енергій,  що  і  дає  шлях!  Стаєте  шляхом.


Все  потрібно  –  заради  вас.

Все  –  для  вашого  сходження  по  вертикалі  (частотності  енергій).
Для  цього  –  мій  пробуджуючий  зір.
На  це  –  моє  виховання  уваги:  мітка  біля  ієрогліфа  (як  читати).
Для  цього  –  твір  читає  читача:  як  той  дотворює,  що  бачить  (якою  є  тут  і  зараз  аура).

                           Дельтапланеристика

Ми  –
                   Ікари.
                               Ріка
висне
                   в  лоні  хмурніючих  Анд.
Донжуан,
хто  Вас  виштовхнув
з  ванни  –
                   жахнути  в  небесні  тартари?
                               Ми  –  Ікари.
«…  зникну  від  бібліографів  –
дихаю  вільно  з-під  хмар».
Серед  всіх  ієрогліфів
                   в  спасі  рядка
                               Я  –  як  вічність,  відпущена
                               з  чорновика!
З  буквонад!
Два  віки  –  на  півдня;
                         так  шугнути  із  стели!  –
Кришталево  фонять
сині  кубки  ущелин.
Зсипте  в  Анди  –
                               вина  моя  –
                               скільки  я  натворив!
Інший  враз  накишенився  б.
В  мої  очі  –
                               як  в  ілюмінатори  зирять  пришельця!
Що  ти  скажеш,  прозорий?–
                               оглух,  де  пташва,
                               де  над  землями
                               крупно
                               промилися  зорі,
Чистота
рве  сорочку  з  дюралем  на  швах!
Піднімись  хоч  один,
навіть  знаний,  зі  скатерки;
Я  з  тераси  –  не  той;
понад  мороком  лиць
покладаються  два
                               найблискучіші  катети  –
На  гарячу  проекцію  горло  ключиць.
Винно-темного  моря  впереджений  дар!
…Мнуть  прозорість  під  себе
І  б’ють!  Як  в  тамтам…
Хто  ви,
                   там!
Я  Ікар.

1980

Ось  бачення  вільне,  що  буде  щоразу  іншим  (знаєте  –  чому):

«Ми  Ікари.
Ріка...»

Даю  поштовхи,  підказки.  Організація  матеріалу  приноситься  і  диктується  стихією  –  прямо  в  натхненні  зверху  чи  пізніше  дозапитами  «підсвідомості»,  ритмом.
Стихія  неба  –  вільного  польоту,  як  птиці,  вітру,  що  обтікає  тіло  і  веселить,  майже  фізичне  відчуття  невіддільності  від  неба,  що  п’янить,  –  зразу  не  наземні  виміри  і  рухи.

Прекрасне  –  спокійне,  величне,  непоказне,  знає,  що  відомо  тільки  йому.  Масив  повітря,  пронизаного  енергійним  життям,  закінчення  руху  крила  є  початком  руху  іншого,  проситься  початкова  неповна  рима  (це  усвідомлення  приходить  пізніше;  спочатку  –  чуття  правди,  життя  ,  музики).  Пізніше  усвідомлюєш,  що  музикально  (вібраційно)  зловив  і  висловив  зміст  образів  раніше,  ніж  визначив  розумово.  Так  завжди:  тільки  стихія,  ніяких  завдань  наперед  і  тоді  –  правда  позамежності.

«...висне
в  лоні  хмурніючих  Анд»

Ріка,  розстелені  гірські  хребти,  велика  висота  (плавний  величний  політ)  –  першобачення  і  прив’язка  в  ошелешеності,  виховання  нового  життя  («висне»).  Це  все  –  між  словами,  поезію  не  переповісти.
«Ріка  висне»  –  плаває  і  хитається  не  літун  з  крилами,  а  горизонт;  ріка  (добре  помітна)  отримує  волю.
Над  Андами  не  літав.  Не  Памір,  не  Кавказ  і  не  Крим  –  щоб  не  приближувати  несвоєчасного  патріотизму.

Що  говорить  фонетика?  Домінанта  «і»,  «а»,  особливо  –  «а»  під  наголосом.  Відповідно  синій  колір,  червоний,  –  час  ближче  до  вечора.  Вирішення  кольором  продовжується  далі  в  комплексі.

Наступна  строфа  –  легкість,  іронія,  яка  йде  від  знання  що  є  що  і  відторгнення  земного  блуду  енергіями.  Вісники  нової  краси  і  зв’язку  не  можуть  не  усміхатися  над    незграбними  ідеологами  споживання.  Бо  –  очищення  в  польоті,  щось  тонке  озонне  на  тілі  –  і  відкриваються  очі  духу  в  горах.

Вертикально-горизонтальна  рознесеність  слів  –  єдино  правильна

(ряд  дійсності  можна  відобразити  єдино  відповідним  йому  чином)

 –  це  своєрідне  житіє  просторово-часових  кадрів,  снарядів  вловлення  матерії,  схоже  до  мистецтва  послідовностей,  які  відповідають  психічному  сприйняттю  людини.  Головне  –  нова  якість,  що  виникає  між  сусідніми  «кадрами»,  особливо  –  непередаване  між  строфами,  що  є  синтагмами  духовної  мови.

Читач  має  ловити  на  льоту.  Блискавично  схоплювати  рознесені  речі,  перекриваючи  їх  на  великій  швидкості  внутрішньо,  утримувати  і  вибухати  з  ними  –  розрядом.  Тоді  відкривається  затиснена  вібрація  енергії  стихій,  яка  не  передається  логічними  словами.

Зразу  на  трьох  рівнях  переплітається  і  проноситься  тканина  енергій  поезії:
1)  –  логічний  –  поверховий,  загальнодоступний;
2)  –  асоціативний  –  основний  художній;
3)  –  інтуїтивний  –  мова  прямого  духа  на  глибині,  не  пояснюється.
В  мене  –  на  2)  і  3)  рівнях  глибини.

Якщо  немає  підготовки,  швидкості  асоціації  і  музикальності  –  людина  провалюється  між  рядами  і  кричить,  що  це  все  розірване,  немає  логіки,  не  знати,  як  піде  образ.
 (І  слава  Богу,  що  не  підкорив  дух  розумовому).

Проте  не  було  випадку,  щоб  не  відчували,  що  воно  «те».

Пушкін  і  пізніші  привчили  до  себе  читача,  затримали  на  першому  рівні  (за  рідкісними  винятками).
Якщо  поет  упереджено  вимагає  від  себе    логічного  «розвитку  образу»,  то  він    розписується  в  професійній  непрдатності  до  нового  художнього  складу.

Перед  поетом  не  стоїть  вибір:  чи  служити  Богу  (як  веде  природа),  чи  служити  хронічно  відстаючим  сучасникам,  чи  прибічникам  «корисного  мистецтва».  Він  не  може  пристосовуватись  взагалі,  тим  більше  –  до  рівня  культури  відстаючих.  Він  може  враховувати  рівень  аудиторії  як  оратор,  щоб  брати  з  підлоги  і  піднімати  нещадно  в  небо.

«...зникну  від  бібліографів,
дихаю  вільно  з-під  хмар»

Уривок  фрази,  пролітаючи  мимо  когось:  доорганізація  повітряного  простору,  інші  поряд,  єдність;  експресія  –  від  нібито  логічної  протилежності  сказаного.

«Серед  всіх  ієрогліфів
в  спасі  рядка
я  –  як  вічність,  відпущена  з  чорновика!»

Найближчі  відчують  глибину  інтуїтивного.  Мене  пояснити  неможливо.
Оскільки  ще  ніхто  і  ніколи  в  житті  про  це  не  писав,  то  все  «вилітає»  тільки  з  нового  контексту  і  «влітає»  в  контекст  продовження:  снаряд  на  льоту  із  снаряда  –  і  єдиний  політ-становлення.

Все  є  становлення-політ.  І  ваші  життя.  До  світла  –  душами,  згораючи.

Далі    на  асоціації  букв:  дельта-видний  шрифт  «стели»-гори  (  дельта-крила  на  схилах),  пускаються  «стели»  –  і  політ.
На  глибині  –  попередні  часи  і  –  що  до  цих  польотів.
Енергія  в  слові,  що  летить,  запущена  всім  попереднім.
Експресія  і  музика  –  від  різних  семантичних  рядів,  пропорції  старого  і  нового,  все  «ПОВЕРНУТЕ»  і  «тоноване»  по-новому  заломленим  світлом,  колір  і  кут  освітлення  змінились.

«Кришталево  фонять
сині  кубки  ущелин».

Зниження  польоту  –  між  ущелинами,  до  приземлення,  чути  музикальну  опору  звуку,  низ.

 Наскрізний  рух  матеріалу:  це  є  динамічна  «діюча  поезія»,  як  є  «діючий  балет»,  буде  «театр  духовної  дії»  і  буде  –  єдине  динамічне  духовно  діюче  мистецтво  синтезу.

Далі  зупинка  руху,  без  прямого  називання.  Один  із  способів,  контрапункт:  приземлення.

Поет,  як  птиця,  хоче  і  не  може  пояснити,  як  це  просто  –  літати,  яке  небо,  і  дивується,  що  інші  щось  не  те  ...
Вразливе  серце  –  між  геометрією  ключиць  і  катетів  крил,  а  ще  –  Космосу,  що  не  пояснюється,  порив  і  журба  за  тією  справжньою  вітчизною;  необхідно  літати  –  серце  скаже  вам.  Знову  –  зліт.

Темніє.  Фонетика  темперує.  Глибини  всеєдиного,  не  в  словах.
Змінювались  і  діяли:  простір,  час,  енергія,  життєві  пориви  і  імпульси,  ритм,  світло,  колір,  рухи,  стани  –  всі  стихії,  що  самоусвідомлюють  себе  через  Поета  в  любові.
Результат  –  в  душі,  можете  викинути.  –  При  перекладі  духу  на  слова  багато  втрачається.  Я  –  знаю,  пам’ятаю,  візьміть,  що  остаось  по-божому.

 Необхідно  літати  в  небі.  Прошу  вибачення,  хто  відчув  глибше;  знаю,  пам’ятаю,  прикликаю.
Від  чого  сум  у  вас?  Що  не  зможете  літати,  як  птиця,  чи  не  побачите  краси  крізь  новий  кристал  художності?  А  скільки  попереду?  Все,  –  можливо  відкрилось  серце...


Так  званим  «суспільним  діячам»  необхідно  вміти  літати  і  літати.  Це  сприяло  б  поштовхами    «підсвідомості»  появі  нового  світовідчуття,  мислення,  духу,  безсмертя.
Головне  нестимуть  в  люди.
Необхідно  оволодіти  собою  і  новим  кристалом  художності.
Так  дійсно  підемо  у  майбутнє.

Це  –  неминуче,  то  хто  ж  раніше  розпочне?

Ще  будуть  чванитися  сліпою  втисненістю  в  землю  –  при  мені.
Генії  приходять  до  своїх  носіїв  в  найрозбитіших  умовах:  у  відчаї.

Так  звані  «класики»,  на  ваших  організованих  вечорах  поезії  плакали  жінки?
Чому?

1983  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877239
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020

Найзагадковіший Миколай!

                                                                                                                                       Се  перса  дихають
                                                                                                                                       Чи  Божий  льон  між  нами?
                                                                                                                                                                                                     І.Ш.

1.  Мені  заборонили  писати  книгу  про  святого  Миколая,  вірніше  —  не  рекомендували,  в  свій  час.  А  це  могла  б  бути  —  надзвичайна!  —  книга…  Але  —  ні.  Чому?
В  монастирі  св.  Феодосія  Печерського  на  старовинному  образові  св.  Миколай  розташований  вдвох  із  Отцем  Небесним  —  на  тлі  вселенної  зоряної…  Люди  не  відають  всієї  парадоксальної  величності  творчого  місця  великого  чудо-творця  Миколая  в  Богові  і  Божому  світі.
Бо  дві  найбільші  сили  на  землі  не  вміщені  і  не  могли  бути  вміщені  в  святих  навіть,  і  тим  більш  —  у  грішних:  Мати  Божа  і  Миколай.  
Другий  край,  або  малість  людська,  вони  нині  називають  Миколая  Санта  Клаусом…  потерпаючи  з  інфантильності  пізніх  поколінь.  А  де  такий,  в  інших  вірах,  є?  Такий  найзагад-ковіший  святий,  дітям  і  дорослим  допомагаючий  —  в  усьому,  світом  усім  знаний,  отож  помочі  просять  в  Миколая  навіть  з  інших  релігій  —  і  їм  не  відмовлено.
 
А  всі  люди  його  люблять!!  І  тварини  його  люблять.  Та  —  мов  батька  трохи  бояться,  —  не  дай  Боже  не  виконати  те,  що  Миколаю  пообіцяв…
Миколай  —  надгеніальний,  і  між  Богом  і  носіями  геніїв  навчає  бути  легкими,  і  доленосне  чинити,  можливо,  багатьом  народам,  та  —  не  загрузаючи,  сказано,  що  —  хитромудро…
Радосте  моя,  святий  Миколаю!  Бог  премудрий,  а  чи  не  всі  народні  душі  —  хитрі,  і  ти  чини  добро  велемудрими  доторканнями!  Учителю  мій,  вельми  скритний,  усезнаючий,  вельми  мудрий!  Мати  Сина  Божого  захотіла  славити  тебе  поезією,  ти  бо  —  поет!
Парадоксальний,  надгеніальний.  Посмертна  слава  твоя  —  зроста!!  І  на  землі  зроста,  і  в  якомога  вищих  Божих  творчостях  і  обдарованостях,  у  всіх  якостях…
Так  Мати  Божа  виявилась  правою  —  знов.  Бо  я  тоді  думав:  не  рекомендують,  це  —  щоб  не  збільшувати  ухил,  бо  ухил  є  явно  в  сторону  Миколая,  йому  і  свічок  ставлять  найбільше,  і  називають  вже  його  християни  «четвертою  особою  Трійці»…  Всі  ж  біжать  до  Миколая!  Амінь.
Слава  Тройці  і  Матері  Сина  Божого.  

2.  Орієнтування  на  шляху:  не  собі,  не  своїй  обмеженій  голові  слід  довірятись.  Ліпше  припадати  до  сердець  святих  Христових.  Найліпше  —  до  Миколая.  Бо  слова  поетів  Творець  Неба  і  землі  виправдовує,  ба,  утверджує  їх.  Ця  таїна  —  із  нами,  поетичними  проникливцями  і  виявлювачами  глибин  Бога.  Чи  піде  вона  з  нами,  а  чи  останеться  —  це  інша  річ…  Все-таки  найцентрувальніші  —  це  слова  святих,  що  і  звершили  свій  шлях,  і  від  Бога  звідти  вже  чинять...  славою  Божою,  а  не  людською...
Ви  відчуєте:  я  люблю  святого  Миколая  й  чую  зреалізованого  Бог-Слова,  страшного  у  всенькому  позамежному  Миколаї!  
До  Миколая  вдаватись  під  охорону  —  живим  в  глибочен-нім  значенні  зоставатись!!..
Святий  Миколай  любить  ще  й  надихає.  Поезія  —  найтаємничіша.  

3.  Поезія  —  найтаємничіша:  вона  рятує  духовне  світу  (вірніше  —  Мати  Сина  Божого  найтаємничіша,  отже,  РЯТУЄ  —  Її  поезія).  Без  глазуровки  і  сиропо-приторності,  Її  справжнє  богослів’я.
А  без  Миколая  майже  неможливе  універсальне  й  духовне.  Як?  
Ви,  чи  хоч  хтось-таки,  змогли  б  бути  «в  одній  кімнаті»  із  страшним  переможцем  народів  Миколаєм??  Ні,  правда.
Миколая  свято  ніби  відходить  календарно  із  зосереджень  Церкви:  цілої,  Небесної  і  земної;  але  я  —  з  Миколаєм.  Любиш,  просиш  залишитись  —  правда  ж,  залишаються??
Боже,  напоуми  мене:  Миколай  —  святий  чудотворець  надуніверсальний…  хоча  б  за  одним  універсально-зеркальним  законом:  потрібний  усім  народам,  найближчий  їм  —  найближчий  і  до  Джерела,  Отця!  Тож  він  найпотрібнішо-центральний  в  Задумі…

Боже,  зробимо  відступ:  і  я,  тяжіючи  до  універсальності,  обнімаю  Миколая  —  досвідченого  текстильщика…  Святий  Миколаю!  вмоли  Бога-Слова  очистити  мене!!  Є  поетичні  проникнення  —  враз  є  і  музика.  Із  зціленості!  Це  —  й  інше  —  Бог  знає…
Ти  святий  великий  —  не  розбитий;  а  я  —  тканину  художньо-церковну  трохи  зцілив-обновив.
Ти,  святий  Миколаю,  святом  і  любов’ю  перевіряєш  нас,  а  я  Моцартом  легким  —  задзвонив:  по  всій  вселенній!  Добре,  що  Моцарт  —  це  той,  хто  останнім  провалля  загорнув  між  світським  і  церковним!  
Я  теж  своєю  кров’ю  невидимою  залив  рів  і  мілкіші  рови.  Зновив  Церкву  трохи  художньо  —  як  вона  була  до  розділу.

Не  наполягаю  на  розділі;  ані  —  на  механічнім  єднанні;  —  і  вигодував  людину  нову,  недрібну,  зцілену,  не  фрагментарну,  сміливу.  Маєм  більшого  —    святого  Миколая,  —  дав  Бог  люблю  Христових  великих  святих.  Вони  шлях  звершили,  а  тепер,  як  Бог  дав,  люблять  мене,  і...  —  потерпають.
І  яка  творча  тканина  без  святого  Миколая,  який  весь  світ  покриває  добром?  
Яке  в  духовному  —  в  еон  Духа  —  вкладення  рук  і  човників  в  ткання  без  народнопереможного  Миколая?  Ви  з  Ліною  Костенко  в  одній  кімнаті  витримали  б?  —  ви  втрималися  б?  Із  св.  Силуаном  на  Афоні???  З  великим  Серафимом  Саровським???  Які  текстильщики,  отже?  
 
Тільки  Матір  Божу  не  варто  згадати  в  цей  момент  —  із  усіх  прийдеться  чи  не  сміятись...
Свято  Миколая  я  в  собі  таки  затримав…  Любимо,  кажемо...  —  як  мудрець  Божий  не  залишиться?  
Від  любові  —  куди  бігти?

Мати  Сина  Божого,  берегиня  народів,  Цариця  Небесна  поведе  світ  в  духовні  універсальнобогоподібні  знання  й  збудування!  Це  найбільші  дві  сили  на  землі,  —  Богоматір  і  Миколай.  І  відчуваю,  ще  він,  мій  улюблений  св.  Іван  Великий  Предтеча,  більш  чернечий,  ніби  «не  світський»...

4.  Святий  Миколай  —  прозірливий  і  уважний.  Я  ставатиму  відтепер  уважнішим  і  уважливішим  до  Матері  Божої.  
І  нехай  Їй  слава  з  нашої  любові  і  добрих  справ  буде.  Амінь.

20.12.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877130
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

Троянди

             Поема

                                                           Марії  Приснодіві  найулюбленішій
                                                           із  земних
                                                             з  любов’ю  і  трепетом  присвячується

1

І  хто  простий  —
чутливий  як  троянда...
Це  Ти  не  дав  —  любов  Твою
проспати;
І  сонцем  піднімаєш  
аромати...
й  весну  життя!
Ще  й  бриз  життя  —  як  горам  Андам!
І  сонцем,  й  ранком  —
в  серці  став  Ти.


Бо  без  любові  —  як  трояндам
                                                                                 опадати...
Так  ранок  Ти!
і  аромати  —
і  так  Ти  дав  Себе
любов’ю  нам
вдихати!

2

Це  буде  і  крізь  мене
й  тут  без  мене
що  сльози  й  слово
що  із  серця  —  то  священне
що  слово  із  любові
                                                   вже  не  з  голови
і  лепети  трави  у  світлі
то  є  молитви
поет  —  священник  в  своїм  роді
і  це  не  з  голови
і  слово  в  що  вгризались  корови
слово  вознесло  молитви
і  слово  молоко  вознесло
хіба  не  чулі  ви?

ви  бігли  б  за  
метеликами
не  чуючи  трави  —
якби  не  молитви?

тож  в  ступнях  ніг!    —
і  помолились
ви
слово  вознесло  молитви
живете  у  любові  ви!
Благословенні  в  Бозі  ви.

Так  ранок  Ти,
а  аромати  —
це  дав
любов’ю  все  вдихати!

3

вдихать  —
мусони  змінювати  на  пасати
вдихнеш  —
безмірність  Світла  на  всі
                                                             космоси
                                                             кошлатії
вдихать  —
любов  же  наближатиме
                                                               яка  є  Богоматір!
це  океани  й  космоси  —
                                                                     вдихати
це  пахнуть  як  не  пахнуть  всі  троянди
                                                                                       і  плеяди!
я  так  запах  —  що  щезли
                                         всі  атланти
                                         і  плакати
це  так  тому  
що  в  мені  Божа    Мати!!
час  то  згортається  —  
                                           як  вічністю  вторгатись
то  розгортається  дрига  руками
що  любов  —  слово  може  накренити!
що  так  святі  волали  —
                                     яка  це  любов  в  Матері
                                                                                     не  знали!
та  й  скрикнуть  —  яким  рано  потопитись!!

розлити!
і  розлити  —  і  розлити
рознюхуватимуть!
науки  й  протестанти  і  триглодити
                 така  Троянда...
не  попустила  —  ні  роздушитись
                                                             ні  втопитись!!
а  Їй  поеми  йдуть  —  окремі
Бог  
є
безпечніший
для  мене
в  Першій  темі

4

це  буде  тут  без  мене
і  крізь  мене
і  слово  й  сльози
що  із  серця  —
вже  священне!

і  в  монітори  вправитеся  ви
і  слово  ніби  все  без  голови
а  все  —  з  любові!!
бо  вас  коситимуть  сильніше  від  трави
возновитиме  у  літаючі
любові
острови!!


щоб  Бога  знали  ви!!
як  бриз  життя  —
вам  
горам  Андам
а  сонце  і  здійматиме
вам  аромати!  —
чулим  трояндам!
в  скельця  позирити
але  Бога  кохати!
і  як  живим  й  ще
трепетним
трояндам...

24.05.2020,
свято  слов’янських  просвітителів  Кирила  і  Мефодія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

Доленосець Миколай

Маю  легке  враження  —  уникну  педагогіки...  а  основне  —  педагогіка  уникне  мене.  Перехрестіться.
Просто  «впав  на  закрилки»  св.  Миколаю,  і  ми  обидва  —  в  пілотажі  небеснім.  І  він,  і  я  —  як  бачите,  в  свому  роді,  якось...  А  відштовхуватись  найважливіше  від  важкого  —  і  дружно.
Мовлять:  прийде  такий-то,  —  зразу  ж  важко.  Церковний  чи  ні  —  чи  тоді  не  однаково?
А  є  А;  велика  людина:  вже  важко:  що  є  А?  і  направду  що  «є»?  є  —  якщо  не  літає  духом,  душею  і  тілом?
Звідки  легкість?  —  від  професіоналізму,  вже  непомітного...  одухотвореного,  —  що  несе  дух.
І  дух  оживляє:  легко  і  просто;  дотепний  —  доторканням  пролітає  —  
св.  Миколай!
І  щоб  пізнати  —  треба  те  (д  е  щ  о)  полюбити.  Пізнати  —  полюбити.  Небо  —  небо.  Дух  —  дух.
Св.  Миколая  —  таки  його.
Політ  —  політ.

І  я  легко  махаю  моїм,  улюбленим,  тим,  що  «в  шахті»  —  і  несуть  найбільший  смисл  людини  та  не  втрачають  ні  титли,  ні  дрібки.
Це  Костенко  Ліна,  Ольга  Сєдакова,  Клим  і  Ковалевич  Сергій  —  «Ти  хоч  літай  повище  і  не  опускайся  до  нас  сюди,  в  «шахту»!».  Просять.  Так?  Мистецтво  не  має  бути  поміченим.
Любов  Миколая!  любов  Миколая  до  Неба  і  до  мене:  від  мене  ж  —  до  46  млрд  світлових  років  континіуму:  по  нім  легкий  на  руку  Миколай  порозкидав  мощі  поета:  його  слова  ще  й  славу  натхненниці  Богоматері  —  заквітчані  поезії,  всякій  важкості  протилежність.
(Що  ж,  нема  відстаней  в  духові  —  це  духа  перша  власти-вість,  а  друга:  розділяючись,  не  зменшується  й  нічого  не  втрачає,  по-третє  —  він  водночас  є  у  багатьох  місцях).

Христос  в  Миколаї:  не  впадіть  у  релігійну  важкість  хоч  ісламу,  важкий  бо  —  занудизм  і  нудизм!  Бо  світ  одне  натепер  болото,  засмоктує  вас,  а  хто  ж  почує  і  загориться  —  і  полетить?!  Земність,  літера  —  важкість;  дух  —  легкість,  легкість  вічного  в  професіоналізмі  всього!

       «Царице,  як  нема  в  серці
         меду  —  не  скажеш...»

Як  я  люблю  Миколая!  —  андрогінно  дітки  летять,  крилатими  блискавками...
Слава  Христу.
В  суфіїв  є  занудне  розототожнення  з  мисленням  побутового  —  і  можливо  на  висотах  мигне  кудись  Миколай  святий...
А  Миколай?  Що  ще  за  докази  за  Христа?  —  Легкість  Миколая!  всі  релігії  чіпляються  за  Миколая,  так  само  і  язичники.  Нема  відстаней  серцю-духові  в  Миколая:  нема  занудливості-заангажованості!  Нема  важкості  заангажованого  богослів’я,  що  веде  в  смерть...

Св.  Миколай  —  світло  і  легкість  пропонує,  те,  що  люблять  всі!  Весело  і  просто.
Сміх  і  радість,  політ-легкість.  Легкість  аж  до  дотепності  —  що  я  кажу?  —  просто  тепність.  (Тепер  і  тут  —  і  вічні).
Легкість!  —  оживлення  духом  —  і  рай!
Випереджує  —  весь  світ!
Попередить  —  і  сміється.  Вас  іскрить.
Чуда  і  крилатість!
Забудьте  важкість.
Грунт  вже  став  болотом.  Все  топиться  в  болоті.  Легко  пролітати  віруючим  —  з  Миколаєм.
Політ  —  політ.
Небо  —  небо.
Любов  його  —  і  любов  ваша.
Богородиця  —  Центр  із  Христом.
Хто  з  Миколаєм  —  найцентральніший.
Іншим  —  пощастить  інакше.
Провінція  —  аж  не  продихнути.
Легше,  знаходячи,  подавати  геніальні  худобрази,  аніж  казати  «світова  світська  література»,  яка  є  небезпечною.
Бо  легше  з  Христом  і  світлістю  Його,  аніж  знайти  худоправдання  для  світу.
Легше  бути  викраденим  святим  Миколаєм!  і  блаженство  —  особливо  коли  контрабандно  повзеш-тягнеш  вибухові  скарби  часу  —  через  нейтральні  смуги  —  у  вічність.
На  нейтральних  смугах  —  особливої  краси  діти  поезій...
І  особливо  мимовільно,  і  драконячись,  обливаючись  потом  —  накидаєш,  загнуздуєш  сіттю  форми  цього  гарячого  звіра  із  Хаосу...  і  загнуздуючись  —  смиряючись  —  обидва  вже  агнці  —  перед  Христом.
Тут  Миколай,  учитель,  несподівано  казав:  «Ото  блажен-ства  спробував?  бачиш  Львів?  —  туди  іди  і  працюй...»

Добра  Богоматір!  Завжди  була  права!  —  «Краще  в  серці  Божім,  аніж  в  літцентрах».  Та  за  душею  —  квіти  з  нейтральної  смуги!
Ліпше  переплавити  літературу,  аніж  щоб  по  трепетному  майбутті  їздила  застаріла  література  світова.
В  кінці  труби  несвободної  —  буде  свобода!
Я  полечу  —  бо  там  —  святий  Миколай,  Мати  Божа,  Сам  Христос!
Буде  свобода.

19.12.2012,  свято  Миколая
20.12.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877017
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020

Золото від Миколая

де  в  часі  труть
ти  земна  ртуть

і  ти  в  процесі

там  де  небесні
Діалог  ведуть!
одна  обставина
що  золотавина
опуститься  до  дна  —
що  Церква  —  є  одна

2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020

НА СВЯТО МИКОЛАЯ, 2 (Про Миколая, +2)

               Про  Миколая

Я  розкопав  мій  скарб  цікавості  —
От  зміг  літати  у  розломах  із  тобою:
Ба,  люд  став  раптом,  як  він  є,  травою!
В  небесній  щедрості...  й  небавості.

Премилая  усіх  осново!
Глибокий  дух  —  сонця  ласкає...
Струна,  що  тонка,  —  тенькне  знову...
Святішого  не  знайдуть  слова
З  «посмертної»  твоєї  слави!

Милий  наш  отче  Миколаю!..
2001

                 Миколаєва  церква

Ти  моя  поезія:
Пишний  взір  годеції,
Непалюче  сонечко:  рай  —  
                                                         у  вільшняку!
Любить  світ  фільварками,
Зимами  —  із  сварками...
Чи  не  ліпше  прямо  люби́ть  —
Весну  отаку??

З  поля  був  я.  Прийнятий  —
Міг  з  печалі  вийняти:
Мив  грибочки  мов  суниці  —
                                                 в  друшляку...
І  молився  на  одземку
Однаково  —  влітку  й  взимку...
Дивувались,  що  дроздів  не  виджу
У  березняку.

Ти  ж  моя  поезія,
Ясний  взір  годеції,
Непалюче  сонечко:  рай  —
                                               у  вільшняку.
Любить  світ  —  за  чарками,
З  реготом  під  арками!
Чи  не  ліпше  милу  любить  —
Весну  в  сосняку!..

Сосняк  пахне  ладаном.
Весна  гріє  ла́дами...
Весна  —  водоспадами  в  груди
                                                           диваку!!
Так  винайшлось:  що  голову
Ношу  непоголену  —
І  якось:  не  як  то  в  ліс  —  а  на  карку́...

Ліснику  —  ще  якось  так...
і  начальство  —  жар  в  костях.
А  не  вниз  —  чого  б  це?  як  це  —
                                                             щоб  лісовику?

А  в  мене  ж  поезія,
Царський  взір  годеції!
Та  й  поставлю  церкву  я!!!  —
На  світлім  горбку!
Та  прийшли  з  люцерною  —
Обсіяли  церкву  всю…
Чи  не  можуть  любить  прямо?
Може,  медом  —  в  бортнику?

А  ти  ж  моя  поезія!  —
Ніжний  взір  годеції...
Тихе  лісне  сонечко,
                                                 свічка  в  свічнику...
Люблять  всі  —  фільварками,
Зимами  із  сварками.
А  я  серцем...  люблю  в  церкві
Свічницю  таку.

Та  й  живем  по  совісті!
А  в  сердечній  повісті  —
Й  кінець  світлий...
А  на  Світлім  —
                                       церквочка  сія!!  
Хто  нас  завжди  радував?
За  любов  нагадував?
Царськи  дарував?
І  одна  з  ікон  шепнула
Тихо  в  серці,  мов  сяйнула:
«А  це  я...»

Ти  ж  моя  Поезія!!
18.10.2005

               Тонкощі  св.  Миколая

Святий  Миколай  літає  —  і  опером,
і  поетом…
От  хто  ясніється  в  сонячних
Божих  воленнях!!
Сьогодні  дихнув  мені  між  етикетом:
«Тихо!  проповзай  під  паркетом,  
Марія  тобою  трохи  незадоволена…»

2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020

НА СВЯТО МИКОЛАЯ ( Квіти від Миколая, + 2)

             Квіти  від  Миколая

                                                           Людмилі

Підійдемо:  як?!  як  всі  жили  —  
Де  вівця  чистоти  пасеться?
Відійшла  смерть  —  лиш  Квіти
зійшли
Ніби  ангел  сміється  серцем…

Світлий  ангел  сміється  серцем!
Куди  зирите,  трудовички?
Вниз  —  це  вихори  в  смерть,  це  думки;
Вгору  —  цільні  Безсмертя  квітки!

з  аміаку  і  пари  й  метану
загруздились  болотні  думки
але  кинуті  лаві  вулкану  —  
й  розрослися  Живлющі  Квітки

Відсахнемося:  всі  там  жили?!
Ця  вівця  —  чистоті  спасеться!
Задрижить  смерть!!  —  от  Квіти  зійшли
І  от  кидаю  вам  на  серце
Квіти  від  Миколая!..
2001

             Псалом  24.  Корона  —  терновий  вінок

Благословенний  наш  Бог:
Він  дає  знемагати.
Да  не  сміються  ніякі  тіла
на  натруджену  втому!!
Всяк  любить  добре  спочити  під  древом,  
поспати,
з  гіллям  обнятись  
і  повисіти  на  ньому.
І  якщо  дуже  вам  добре  —  значить,  спите...

Душі,  як  мені  з  вами  бути??
Тільки  за  Правду  серед  неправди  —розпнутись...
Точно...  бо  все  вже  іде  як  на  те.

Первістя!  —  чисте,  любе,  святе,  безпорочне!
і  безпричинне!
Я  —  в  яке  недозріння  —  і  —  вивих  —  піду??
Благословляю,  мій  Боже,  у  первістях
в  первнях  твій  Дух!
А  на  Давидовім  серці  —  душа  відпочине.
А  Миколай!  Миколай!..  що  додати?
Ліпше  заплакати  —  
скільки  мені  прояснив...
Благословенний  в  нас  Бог,  що  дає  
                                                                               знемагати:
не  потопати  в  невільницькі  сни...

Сон!  Страшний  сон  життя!  
в  трунах  гризька  за  п’яти...
Днів  темні  огненні  всі  язики  —  
і  мертвіють...
Вслід  йдуть,  стягають!  гризуть  груди  
пихаті,
Смерть  протискається  в  утиски  —  де  лиш
любов’ю  повіє...
Вслід  за  розп’ятими:  бо  попереду  Розп’ятий!

Світлий  терновий  вінок  за  шляхетність,
за  муки,
Дух  Божий,  воля  —  у  добровільнії  руки,
і  один  проти  всіх!
і  —  за  всіх...
Інше  не  здатне  потік  розвертати.
Благословенний  наш  Бог,
за  любов  —  знемагати...

Що  ж  ви  зробили  з  любов’ю...
дивітеся  в  очі!!
Що  це  все  топите  й  топитесь  —
вслід  за  водою!  мов  води...
Це  ж  є  огень,  ця  Любов!  вона  непорочною,
створена,  дана  вам  непорочною...
Первістя!  славнеє,  чистеє,  непоторочене...
Марії  в  очі...
09.08.2003

                     Дорогожичі

                                             Улюбленому  поету  св.  Миколаю  —  
                                             весь  світ  його  знає!  —  присвячую

Наскільки  Миколаєве  —  м’яке  є!
й  настільки  —  тверде.
Які  колапси??
Наскільки  тут  є  Миколай
сам!  —
Він  полюбив  
буттєву  твердість  верби!
                                             Горизонтально  від  тополі
пролітає
вся  —  легкість!

Горизонтально  —
ніби  щічки  —  усміхається
ся  —  впевнена  буттєвість  Геркулеса:
дивлюся  в  небо:
                       трави  й  тополі  —  
                       шпиці  у  колесах!!
і  весело  тебе  переїжджає  щастя...

Се  —  Бог  всадив!  і  ось  балбес  я:
                                       бевзятина!
І  Миколай  нам  —  як
привіт  з  Одеси...  чи  з  древньої  Єдеси:

от  Миколай,  і  всадження,  й  не  руш:
парк  «Дорогожичі»  
не  визнає  скалічення  у  душ!..

Й  ця  Миколая  паркова  безмірність  —
мовчки  пришпилює  до  віри...

22.05.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020

церква підлісна, так —…

*      *      *


церква  підлісна,  так  —
нуль  артистів
чисте  скло  з  боку
         лісу
як  чиста  душа
чисто  мислить
чисто  вічність
в  чисті  калюжі  впала
правда  до  правди
                                                   стала!

19.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020

якщо любов…

*      *      *


якщо  любов
поезія
і  твір
є  —
і  поллється  квітування!
як  навесні!
але  не  так
що
виглядаєм  квітування
одні  дощі  —
і  так  очікуємо  —  розправляння!
а  —  Бог!  —
Тепло  і  Світло:
на  них  серця  і  сподівання  —
на  них  і  сонячність  й  дощі!
май  хай  розпружиться
з  наших  і  сонць  й  хвощів!!
вже  незалежно
від  примхливих  весен!
і  ми
й  слова
розквічені  як  Бог  воскреслий!!
Маєм  розвій!
Не  маєм  —  іншого  більш  Джерела!!
Яка  поезія  сьогодні  йшла!!
від  Бога  —
Богові  і  в  серденько  лягла...
«О  як  я  слухалась  Бога  й  тебе...»
Любов  прийшла...
квітом  поезії
—  зійшла!

19.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020

Жива атмосфера (закінчення, ч. 3 і 4)

3
 
Атмосфера  —  це  все:  збудовування  пам’яті…

Під  час  презентації  книги  Ліни  Костенко  «Берестечко»  сталось  таке  омолодження  лиця  мого,  що  художниця  Тетяна  Василівна  і  моя  дружина  Людмила  водночас  вигукнули:  «Що  це?  Ти  став  молодший  на  тридцять  років!»  То  є  атмосфера.  Це  Бог  створив  отак.  Людині  неможливо.  Дякуючи  Ліні  Василівні,  це  сталось.  Не  розпізнаючи  своєї  «гнильці»,  дехто  ще  сумніватиметься  в  тім,  хто  така  Ліна  Костенко...  чи  перебільшую  значення  її...  Менше  людей  сумніватиметься  —  потім...
«Я,  як  для  прикладу,  плазмовий  станок,  та  мені  хочуть  «всучить»  токарний  станок...»  (І.Ш.)
 
*    *    *
Валерій  Шевчук  —  Христовий
Юрій  Шевчук  —  Христовий
Ігор  Шевчук  —  Христовий
Злі  лицедії  —  хто  ви?..
Президенти  —  масова  професія!  Хто  ви?
Благословлю,  Слово,  в  липневому  пеклі!
Як  це  премило:
мов  жити  в  саду!
Вийшли  міста  з  міст!
Блиски  —  шурхи  на  баштах  запеклі!  —
Орди  ідуть!
Орди  шурхають  —  орди  ідуть!..
За  містом  —  орди!  
Липневі  —  у  серці!
Кров  і  —  знов!  До  Карпат!  До  Карпат!  —
Духом  люблю  всіх!  Я  не  серджусь
Башти  повзуть  —  Арарат
Татарин  проповз  —  брат
Дехто  проповз  —  недобрав...
Сонця  випили,  б’ються  —
Краса!
Культура  —  не  революція
світова  культура...  але  б’ються
Але  я,  Боже,  в  акурат...
В  акурат  переварювать  брата!
Ура!
Ура!!
03.07.2010
Ніколи  не  обдурював,  не  піддавався  впливам  режимів  чи  царків  нещасних...  бояться  мене  всі  (одиниці  з  вершин  відають,  чим  відрізняється  величезний  талант  від  носія  генія),  я  не  боюсь  нікого,  більш  того,  навіть  таланти  стоять  в  нерозумінні,  що  можуть  отримати  вибухове  звільнення,  і  духовний  смак,  і  першість  імен  в  Росії,  Україні  і  світі,  —  вчувши  духа  і  не  стараючись  втриматись  в  «кріслі»,  —  у  вибуху  збудувань  цього  поета.  (Див.  паралель:  Лк  14.8—10.)  
У  збудовуючому  вибухові  Ігоря  —  втримайтесь,  спробуйте!
Малі  об’єми  ведуть  Росію  і  Україну  —  це  закінчиться  в  них  повним  крахом.

Ще  в  «Триванні  заповіту»  в  1985  році  я  говорив,  що  коли  почнуть  відводити  від  правильності  шляху,  я  розповідатиму  все  своє  життя  —  нехай  спробують  стати  поруч...  
Мені  тепер  благословив  Промисел  Божий  почати  про  те,  що  ще  на  початку  означено  Коротичевими  словами:  «Ми  всі  однакові.  Ми  всі  —  схоплюєм.  Ви  —  зовсім  інший.  Вас  би  не  повинно  було  бути».

Чуйний  поет,  дуже  освічена  людина  Віталій  Коротич,  вчитель  мій,  промовив  це,  і  інше.  І  зовсім  не  він  один.  

І  поетеса  Світлана  Йовенко  у  журналі  «Вітчизна»:  «Ні,  Шевчук  не  такий,  як  всі:  це  не  той  випадок...».  

Мати  Божа  дасть  особливе  їй  благо  —  за  раннє,  раніш  за  всіх  розпізнання,  культурний  «янтрик»  в  смислі  Єжі  Гротовського.
Як  зрозуміли,  ви  дочекалися,  щоб  почути  присуд  від  Бога  тим  малим  об’ємам,  які  ведуть  країни:  то  слово  не  від  мене.  Не  маю  жодної  влади  —  тільки  влада  Божа  в  мені,  що  не  відміняла  слів  ніколи...
Я  маю  тільки  любов.  Не  маю  ні  квартири,  ні  грошей,  ні  машини,  ні  ділянки  землі  —  нічого,  не  хочу...  Не  ледачий;  просто  —  роззосереджує.  А  я  —  доцентровий;  щоб  розум  не  падав  на  землю.

Бог  у  мені,  і  я  провідник  —  жахливий,  у  неспівмірності  і  владі  Бога.  Раніш  цього  вибрання  уникали...  чи  пробували  уникнути.  В  мене  втікання  не  повинно  вийти:  дуже  люблю  Христа  і  Її,  вони  знають...
Назвіть  хоч  одного  поета,  який  би  як  жереб  приміряв  майбуття  у  слові,  який  би  лише  в  майбутті  і  творив.  (В  якіснім  значенні...  розумієте,  сподіваюсь...  і  водночас  —  в  кількісному,  при  чому  на  25—35  років  наперед...  ).  І  духом  проникав  усі  століття!  
І  все  збулось  —  буква  в  букву,  і  дух  до  Духа!  Взяти  «Деміурга»,  наприклад,  або  «Царя  духу»...
 
       Успіння

Чи  —  зорі  з  серця  нам  виймати?
я  в  зорі  —  ген
як  в  полі  клен
я  вийшов  серцем
одягати
Коли  уснем  
як  Божа  Мати?
чи  так  смирен
як  в  полі  клен?
мов  серцем
серце  цілувати
а  зорі  ген
а  в  полі  клен
22.08.2009

*      *      *
як  мене  почитати  правильно
щоб  заспівали  журавлики
перегорнули  б  півдня  —  у  півтіні
впала  б  на  серце  сторінка
мов  непропалена  пінка
боюсь  що  чудотворитиму
23.03.2010

То  які  в  Росії  рештки  «культурного  снобізму»?  Никита  Струве,  помічник  і  друг  о.  Олександра  Шмемана  —  чи  міг  до  кінця  довіряти  Христу,  маючи  рештки  ті?  Чи  не  різав  Шмемана  такий?  
Хіба  Тарту  заповів  і  вкоренив  рештки  снобізму?
Сміливці,  звідки  несміливість  духу?  Ще  ви  —  не  як  слід  з  Христом!  
Чи  були  ви,  жінки,  в  руках  кріпких  справжнього  чоловіка?  —  де  поезії  про  кохання?  теплота,  дрижання,  безодні  дві?  відкритість  і  відповідь  і  ніжність-любов?  на  виріст?  підтримка?  співквітування?  співтворчість?  —  Радість  священникам?  Де  християнська  сім’я?  Чи  в  вас,  як  в  сучасних  поетів,  «черст-вість  серця»,  як  ви  кажете?
Як  це?  Остережливість  щодо  мислення  аналітичного  є  наслідком  СРСР?  Наукою  доведено?  Так  все  —  можна  назвати  наслідком  СРСР...

               Фуго,  будь!

Сонце  —  вулиці  шумує
Хто  нас  чує?
Хто  нас  чує!
Хто  в  секстаедрах  ночує
Хто  додекаедри  почує
А  хто  в  кубиках  кочує
і  про  що  ми  —
він  не  чує…
Що  нам  з  того?
Що  нам  з  того?
Нам  якраз  підстрибнуть  вгору!
Вийнять  горе
виллять  горе
та  й  наплакатися  Богу!..
Об  Славутич  б’ють  литаври…
Зблиски  знають—чують  Дочку.
Він  Її  на  правім  —  в  Лавру,
а  мене  на  лівім  —  в  «точку»…
Сонцем  вулиці
шумує!
Сонцем  вулиці
тушує,
Шин  ошуйність,  скрип  старцює
Т  а  —  із  Неба  —  не  сумує!
В  нитку  —  човен  —
човен  —
в  точку.
Малиновість!
тінить  холодочок
27.03.2011
 
Виведення  грибка
                               Православному  поету  
                               Тетяні  Шороховій
                               присвячую

1

За  огорожею  вже  жито  жатимуть!
З-за  вітража  —
я  гільзи
заходу  низатиму!
З-за  зерен  —  хоч
в  підвалі
консисторії  держатель,
бо
я  з  держателів!
Вже  люблю  —  клятих.
Більш  люблю  —  не  клятих.
Вже  можете
по  стінах
піділляти...
І  провід  із  електрикою
натягатиму:
я  так  струну  поезії
держатиму,
я  —  так
струну
поезії  —
держатиму!  —
що  всі
якщо  не  любите  —дрижатимете!!..
За  штукатуркою  пролазитимете  —
ликів  шукателі...

2

Як  я  жив?
А  Бог  —  мене  любив!
Бо  —  молотив.
Як  у  дворі  снопа.
Яко  юдея.
Що  по-нічно,
що  по-денно!
Порахували  —  скільки
належить  з  мене?
Яка  робота!!
Діє  у  моїх  зернах.
27.03.2011

4

                                                               До  вічних  можна  доторкнутись  тільки  серцем...
                                                               Більше  учіться  цьому,  не  учіть.
                                                                                                                                                   І.Ш.

Все  сказано.
Слід  доторкатись,  й  не  більш.
Вічна  атмосфера  —  створюється.  
Доторками  до  майбутніх  смислів  поезій,  які  є  —  ще  до  порогу  створення  змістоформ  і  поетичних  формотяг.
Вибір  є:  до  вічності  ти,  чи  ти  до  часу.
Письменник-доходяга  —  який  доходить  легко  до  «мас»!
Любов  —  найважливіша:  «Він  любить  мене,  він  все  зробить  для  мене».  Хто  знає  смисл  оцього?  (Саровський  Серафим  насправді  тут  говорить:  той  для  обох  нас,  і  інших,  що  доторкаються,  створюватиме  вічність  задля  Ісуса  Христа  —  в  Його  любові...).  Великі  святі  моментально  пересилають  й  пе-ресилатимуть  творчість,  вдячність  і  славу  —  Святій  Тройці!  (на  практиці  знаю).
І  —  Богородиці,  Матері  Божій!
Діє  атмосфера.  Слава  Богу.
Діє?

Я  ставив  дівчатам  в  приклад  Ліну  Костенко  (в  статті  «Ліна  Костенко:  геній  є»):  будете  такими,  як  вона,  гарними  і  вірними  —  буде  вам  все,  а  не  будете  —  не  будете  цільними,  не  буде  нічого  в  Україні:  в  с  е    буде  —  діра  ваша...  з  глибоко  прихованим  сатаною.
Отець  Іван  Рибарук  мовить  те,  що  і  я,  і  свідомі  тверезі  віруючі  чоловіки:  найважливіше  —  чистота  душ,  чистота  тіл  і  взаємин  людей.
В  мене  дружина  поетеса  і  християнка,  і  в  нього  дружина  поетеса,  християнка.  Ми  проповідуєм  чистоту  і  вірність,  знаємо  —  Кому  служимо.

В  країнах  деяких  в  Європі  заборонено  навіть  слово  це:  вірність.  І  хрестик  забороняють  носити:  заважає.  Йде  кастрація  життєвих  основ,  неплідність  духу,  мертва  там  атмосфера.
Атмосфера  —  це  все:  збудовування  пам’яті,—  добре,  якщо  збудування  у  вірі  і  в  любові!

Віра  й  любов  —  з  рук  Христа  Ісуса:  задля  чистоти  сім’ї.
Оскільки  Дух  утверджує  правдиві  основи  буття:  в  таїнствах  Церкви  сім’я  —  найперше;  Дух  не  подає  послаблень  ні  в  чому.
Як  ви  без  шлюбу  віддалені  від  Христа  —  ваші  діти  гинуть  від  долі...

                                           Як  втечете  від  Христа,  народи  кволі,  —
                                           Не  втечете  від  своєї  долі.

Тільки  любов  до  Христа  і  Божої  Матері  подає  великі  блага,  найбільші  блага,  і  нічого  неблагого.
Більш  до  них  йдіть  і  торкайтесь,  не  до  поезій  лишень.  Пам’ятаю  мою  мізерність  перед  світлом  Божим...

І  —  при  явленні  слави  Божої  Матері  в  Михайлівському  монастирі  Києва.  
Так  я  любив!  —  єдино  хотів  побачити  Її.
Вона  від  любові  це  вчинила;  бо  двигун  і  оправдання  всіх  змислів  —  любов.  
З  Гераклітом  «темним»  —  «ще  поговориш»,  співвіднесешся.  От  ніби  християни  —  тікають.
А  святий  Миколай  не  втіка  —  просто  рай;  можливо,  що  інколи  я  втікаю;  він  веселий,  дотепний,  довгорукий,  бо  літаючий,  милосердний,  і  дух  його  загартований.  

Силу  свою  батюшка  Серафим  з  Сарова  трішки  привідкрив  мені  раніш  —  і  —  
я  взяв  псевдонім  «Убогий»...  Впокорив.

Вона  і  любов  Її  —  справжні  натхнениці  книг:  атмосферу    без  меж  —  любов’ю  створила.  Бог  безмежний  в  Ній...
29.07.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876304
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020

Жива Атмосфера (Початок, ч. 1 і 2)

                                                                               Святий  Дух,  якщо  вставити  встигне,  каже  те,  
                                                                                 новожахливеє  —  чого  ще  нема  ні  в  кому…  
                                                                                                                                       Ст.  «Знаття»,  29.10.2010

1

Не  читали  поета  Ігоря  Шевчука,  не  обговорювали,  уникали,  мовчали  і  свідомо  замовчували.  Атмосфери  передової  не  утворювали:  підготували  загибель  України  з  Росією,  і  посоромлена  буде  Росія.  Розпадеться  СНД.  Відповідаю.
Духовний  смак  і  художній  смак  прививаються,  розвиваються,  шляхетно  витончуються,  найбільш  цьому  допомагає  і  безмежно  сприяє  відповідна  атмосфера.
(Як  музикантам  —  музикальна,  шахістам  —  шахова,  художникам  —  художня...)
І  —  простір  волі  (творчості  в  свободі).
Дух  вільний  тоді,  свідомість  розширена,  бо  вільна.
От  і  —  духовність  в  творчості.  Бог  бачить.Потрібно  лиш  щоб  був  хоча  б  один  з  розширеним  серцем  (за  ап.  Павлом),  тобто  з  свідомістю  розширеною  (Надсвідомістю):  при  ньому  не  блокується  колектив,  процеси  перетікають  свобідно...

Це  знають?
Традиції  Сходу  це  знають,  Східна  Церква,  дякуючи  Божій  Матері,  неспівмірно  більше  всіх  знає...
Бачить  Бог,  я  не  хотів  би,  щоб  в  Росії  пішли  якісь  некеровані  процеси,  пізнавши  дух  і  поезію  І.  Шевчука.
З  першої  ж  книги  поем  і  поезій  «Деміург»,  як  взятий  під  нагляд  Христа  засівач  у  духовній  школі  творчої  інтелігенції  м.  Львова  (початок  90-х),  сердечно  і  вкрай  чесно,  до  мозку  кісток  усвідомлюючи  що  таке  духовна  відповідальність  скрізь  і  щонайперше,  попереджував:  не  було  поета  такого,  —  це  вкрай  небезпечно!!
Це  аналогічно  праведним,  що  Промисел  спонукав  їх  бігти  з  міста  в  місто,  аби  не  встигала  слава  людська,  а  Боже  діло  творилось  і  слава  Богу  ширилась.
І  ви  проникливо  здогадом  помітили:  аналогом  тут  є  не  тіло  —    безмежна  воля  творчості...

«Ми  думали,  буде  велике  обговорення  «Деміурга»!»  —  каже  поетеса  Ірина  Жиленко,  віруюча  мати  віруючої  дочки...
Рік  назад  цього  не  було:  частина  письменників  наблизилась  до  Христа...
І  спочатково  ж  —  проганяння  творів  і  Христового  духу,  викрадання  творів  моїх,  утиски,  заборони,  вкрадення  першої  частини  мого  архіву  прямо  з  квартири,  наклепи  усні,  відома  заздрість  —  що  то  таке...
Вікіпедія,  не  буду  категоричним,  це,  мабуть,  таки  для  не-поетів:  нове,  дійсно  потаємне,  невидиме  ніхто  нікому  не  напише  ж  там...
Як  вас  не  переслідують,  не  забороняють,  не  закривають,  не  тероризують,  не  катують,  то  ви  хіба  християнин  і  поет??
Ви  —  дитина?  (стали  як  діти  серцем  незлобним,  а  розумом  не  діти?).
Буду  збирати  християнських  поетів  і  духоносних  ієреїв  Божих,  навіть  птахів  з  вечірньої  —  в  невидиму  спільність.
В  письменницькій  Спілці  —  знедавна  жовте  світло...
Застаріла  інтелігенція  погасла,  викинута  на  вулицю,  нездала  до  каторжної  роботи  і  сама  не  знає,  як  її  нюх  росте,  мов  осінні  гриби  —  на  пріння,  гнилість...
А  як  християни-поети  йдуть  на  чистоту  атмосфери  Божої!!!  —  в  смак  духовний...
Тому  Бог,  все  підготувавши,  переміщує  слово  на  Гугол,  Він  же  доленосно  вибрав  і  доєднав  справді  відповідних  пориву  читачів.  Сайт  же  ніхто  штучно  не  «розкручував»...
Академічно  не  витлумачити  оцю  творчість:  одна  справа  намальоване  дерево  чи  проекція,  інша  справа  —  живе  дерево...
Отже,  будучи  «як  всі»,  згідно  загальноприйнятих  приписів  світських,  ніхто  до  цих  пір  нічого  не  написав  про  це  слово.  Інша  міра  Духу,  Який  подає  нове  з  невідомого,  з  жереба  майбуття...
40  літ  і  зим  мовчали.  Долі  чи  Христа  остерігаються.  Брехні  —  або  правдивого  початку.  
Обжитість  —  або  Христос.  Та  й  віповідальність  вже  по-іншому.
 
Що  візьмуть?  Яку  атмосферу:  надпровідності  світла  Христа?  —  чи  болотних  земних  випарів?

2

                                     Люди  згіршуються  малопомітно,  якщо  є  довго  в  першій  природі.  
                                     І  в  бесіді  кількох  чи  багатьох  душ,  можуть  підсадити  незумисно  
                                     когось  на  більш  довгу  хвилю,  на  невисокочастотність.  Ви  
                                     візьміть  дружину  свою  за  руку  —  поверніть  її  в  другу  (духовну,  
                                     Христову)  природу,  яка  сильніша  від  першої,  щоб  вирвати  душу  
                                     з  тих  кігтів!..  
                                                                                               І.Ш.

................................................................................................................
25.07.2011
(далі  буде  ч.3  і  4)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876296
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020

Твережусь розумом в серці!

                                                     Твережусь  розумом  в  серці!

«...нічого  ніхто  не  нав’яже  —  ні  Європа,  ні  США,  ні  Росія.  Все  це  зникне.  Ми  будем  жити  до  тих  пір,  поки  тут  будуть  такі  люди,  які  кажуть:  «Я  вірую  в  Бога,  в  чистоту  людських  відносин,  в  чистоту  душі,  в  те,  що  Господь  сотворив  світ  для  чистоти,  а  не  для  абсурду  і  маразму,  в  який  нас  сьогодні  хочуть  вкинути.  Не  вірте  телевізору,  радіо,  не  вірте  журналам  і  газетам  —  це  все  брехня.  Це  заробляння  грошей  і  задоволення  своїх  тваринних  потреб»  (о.Іван  Рибарук,  книга  «Це  дуже  важливо»,  2011,  Криворівня).
«Коли  нема  Любові,  то  не  є  молитва»  (він  же).
Коли  нема  любові,  то,  частіше  всього,  не  є  поезія:  поезія  —  та  ж  молитва:  молитовного  руху  серця,  духу,  звуку  —  до-порогового.

«Лихо  від  розуму»,  «Розум  хворіє  власною  красою...»  —  застаріле...  вже  все  є  набагато  гіршим.
«Всі  хвороби  —  в  башці»  (спостереження  студіозусів  київських).
«Остання  перемога  —  перемога  над  своїм  умом...  у  внутрішнім  серці»  
(св.  отці).
«Потрібно  умом  в  серці  стояти»  (основа  практики  Східної  церкви).
«Велике  пізнання  є  дитя  великої  любові»  (не  навпаки,  як  в  Леонардо  да  Вінчі).
«Вірою  вселяється  Христос  в  серця  наші»,  «Бог  є  огонь,  що  зігріває  серця  і  нутро  наше»  (св.  Серафим  Саровський!).
«Коли  людина  споглядає  внутрішньо  світло  вічне,  тоді  розум  буває  чистим,  без  чуттєвих  домішок...  і  йде  в  глибину,  тільки  б  не  лишитися  цього  блага»  
(  він  же,  улюблений  всім  світом...).
«Мирна  збудованість»  —  то  небесна  гармонія:  глибинне  серце  чує  «гармонію  небесних  сфер»:  біля  цільно  зібраного  великого  молильника  (Бог  дасть  доторкнутись...)  чи  людини  найвищої  культури  розуму  —  побудьте  —  неможливо  не  почути  Краси...
«І  мир  Божий,  вищий  всякого  ума,  наповнить  серця  ваші...»  
(апостол  Ума  —  Павло).
«Я  коли    т  а  м  ,  з  Христом,  я  не  запам’ятовую  тут  слів  і  привітань,  хоча  відповідатиму  на  них,  а  ви  думаєте  «оце  тому,  що  я  був  (була)  в  іншому  одягу».
Не  хочу  бути  категоричним,  та,  можливо,  так  швидше  всього  буде:  глибшого  не  зустрінете  в  світському  житті...  Сторінку  «Вись-лови»  (сайта)  вже  пробують  зараз  заблоковувати.  Нічого  страшнішого  й  небувалішого  нема  й  не  буде  за  ум  в  Христі.  

Слід  у  свій  час  залишити  надії  на  природні  сили  в  собі,  земний  розум  і  земну  чуттєву  любов,  —  і  спасатись  вірою  в  Христа  і  Його  любов’ю.  

Засоби  —  це  піст,  молитва,  милостиня,  докоряння  завжди  собі  лиш;  головне  —  настрій  серця.
Бог  дає  Христовий  розум  (світло)  і  Христову  любов  (теплоту)  у  внутрішнє  серце.
Головне  —  настрій  серця  до  Христа.

Земне  мислення  —  аналітичне,  яке  звужує,  —  таке  мислення  зв’язує...  Академічне  сухе  мислення  —  нежиттєздатне,  глухий  кут,  функція  тупикова.  
 
Розум  Христовий  —  це  політ  синтезної  творчості:  Ісайя,  Давид,  Есхіл,  Данте,  Бах,  Моцарт,  Капіца-старший,  М.  Бахтін,  
І.  Шевчук  в  перший  період  —  «Деміург»,«Третій  завіт»,  «Цар  духу»  —  і  в  нинішній,  починаючи  з  «Щасливий  ти,  Симоне...»,  Ліна  Василівна  Костенко,  якої  ще  і  не  знають...
Остання  перемога  —  перемога  над  своїм  розумом  (чернець  чи  в  миру  —  не  так  важливо).
Розум  в  серці  має  бути  весь  час  з  Богом-Христом,  не  опадаючи  до  утворення  земних  мислеформ.
Поезії  не  знайоме  літ  500,  що  —  мені.  Це  божественна  наглість.

Це  любовна  потуга,  яку  Бог  одобрює.
Слава  Богу.  Чи  я  смів  би  Богові  вказувати  чи  заважати  —  як  проявлятись  і  творити?  чи  ж  бо  —  дерзати??
 
З’явивсь  Есхіл  —  з’явились  трагічні  зляканці.  Скільки  вище  пісочниця  —  стільки  сміливіші  в  ній  діти...
З’ява  Христа  і  Божої  Матері  в  Шевчуковім  явищі  поем  і  поезій  —  і  розгубивсь  світ  чи  не  весь.

                                                                     геній  справжній  —  
                                                                     cич  він    голодний
                                                                     дивиться  нагору
                                                                     всупереч  всім

Одного  дня  року  уважним  сказано:  «Якщо  світ  живий,  а  Шевчук  кудись  пропав,  духоносці  знатимуть,  що  все  навпаки».
Книги  мої  є  частково  в  10  основних  бібліотеках  Києва,  цілком  всі  —  в  бібліотеці  НСПУ  (Будинок  літераторів,  Банкова,  2).
 
На  сайті  на  «Яндексі»  —  поезій  з  нових  книг  не  буде,  або  —    дуже  мало.  Воля  Божа  така.  
Наочно,  усвідомлено  і  із  здивуванням  побачите:  маси  не  спішать  до  Духа,  ні  до  сайта,  де  Христос  володар,  Його  влада,  а  не  моя,  Його  дари  й  освячення...
18.07.2011  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876125
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020

В очі заглянув єдино…

*      *      *


В  очі  заглянув
єдино
без*  мій  любимий  —
як  очі  дитини

09.05.2020
*  Без,  буз,  бузок,  рай-дерево

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020

сади замоклі яко хлющ…

*      *      *


сади  замоклі  яко  хлющ

буз
без
рай-дерево
на  шию
і  на  груди  ся  кидає
він  трансмутує
й  аромат
в  нас
виявляє!!



немов  нетрудно
у  коридорі
збачивши
що  раєм  зійде  у  папері  —
ясніючи  кидається
мені
на  груди
як  відчиню  я
йому  двері!..

14.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020

Особливий підхід до жінки!

*      *      *


                                                 Серцю  і  любові  Діві-Матері
                                                 серцем  із  любов’ю  присвячується


Коли  до  неба  задираються  
                                                                 ціни
чоловік  —  зашивач  жінки
(що?  всі  ми  в  операційній!)
тож  чоловік  —  налагоджувач  жінки!
не  експлуатаційник...


Хто  є  жінка?
кантилено
кантато
віолончелло  —  і
модерато
чоловік  —  настроювач  жінки
а  не  експлуататор!!
навіть  трактор  —  настроймо!
щоб  вдався
орати


навіть  жінка-авіатор  —  настройка!
                                                         добре  літати...
бо  над
Небом  —  Діва!
                           Оранта.
Тож  мене  як  коня  виїжджала
настроювала
як  орла
як  бджолу
трактор
і  три  по  три  корпуси  —
і  як  ні  в  чому  не  бувало!


І  тепер  задираються  ціни
                                                               ціни  
жінка  —  може
чоловік  —  чутливий  настроювач
породжувач  змислів!
богослів’я  Духа  Святого!  
Боже!
а  не  тупий  як  в  церкві
експлуатаційник!

13.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020

Щастя так випроваджує сон…

ПОДИВИСЬ  ПРЯМО

                                           Діві  Марії  з  любов’ю  
                                           присвячується


Щастя  так
випроваджує  сон
Чисто  пахнеш
як  ніч
крізь  озон
На  асфальті  блищать
калюжки
День  не  був  ще  таким
Але  й  вечір
услід  
не  такий
Обважніли  бузкові
квітки

Щастя  так  
випроваджує  сон
Чисто  пахнеш
як  ніч
крізь  озон
І  душа  як
у  райськім  бутті
Освіжає  всю  волоть
чуттів

06.05.2020,
свято  страстотерпця
і  великого  Переможця  Юрія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020

о якби я любив усіх …

*      *      *


                                       і  як  останній  поет  
                                       освідомлений
                                       небесними  хмарами...  (І.Ш.)


Композитора  Баха-старшого
поета  Христового  Ігоря
сьорбнете  в  Піст
вознесетесь
і  —  вниз
і  станете  плакать
і  з  нерозумними
по-зрозуміло-нерозумному
з  ними  будете  балакать...


о  якби  я  любив  усіх
так  як  Ти  мене  любиш!!
я  б  явив  в  собі  Космосу  сміх  —
і  нові  цілуванням  губи!..
але  я  ще  не  такий
але  й  це  Боже  слово  не  губиш!..
бо  це  Ти  усіх  любиш!


тож  і  всі  промовляють  в  суми...
і  в  суми...  —
а  любов-пам’ять  Божую
якби  не  прикріплені  —  всі
ще  держали  б  ...
але  які  держави?
штучний  інтелект  із  електронного  облака
...  і  сумИ...
і  сУми...


були?  молитви
а  чи  були  молитви?
були  думи
а  були  думи?
і  плаватимуть
він  те  вияснить
плаватимуть
           і  суми...
                     і  суми...
і  по-зрозуміло-нерозумному
чіпи  замість  вас  балакатимуть

і  «облака»  вас  вітатимуть
і  суми...
і  суми...


о  якби  я  любив  усіх
так  як  Ти  мене  любиш!!
я  б  явив  в  собі  Космосу  сміх  —
і  нові  цілуванням  губи!..
але  я  ще  не  такий
але  й  це  Боже  слово  не  губиш!..
бо  це  Ти  усіх  любиш!!

13.05.2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

І з темної ночі — з дощем —…

 *      *      *


І  з  темної  ночі  —  з  дощем  —
з  шарудінням  ріки  —
зарічні
світильники
з  темніїх  трав  —  розквітлі  бузки!..


Як  довгі  молильники  —  йшли
в  неба  храм
і  прийшли  навпрошки

07.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020

Як я люблю!

Поема


                               Без  любові  людина  аморальна:
                               не  здатна  відрізняти  добра  від  зла,
                               ні  політиком  не  здатна  бути,
                               ні  —  науковцем;  але  ці  хворі  люди
                               при  старій    парадигмі
                               хочуть  визначати  розвиток  світу!..
                               (вірус  не  в  пробірці,  а  в  головах)


Діло  як  світ  старе,  дечне.*
Як  я  люблю  природу!
Як  для  серця
повінь  голів  недоречна  —
Як  це  направлено  на  знищення
роду!
Який  розум?  —
зусиллям  вправляю  сердечним!!
З  першого  до  (включно)  дев’ятого
травня!
Злинь,  моє  серденько,
серденько  спечне
серденько  Неба  —
що  й  нема  переводу!
бачиш  кохаю
художньо  природу...
але  Нептун  насварив  тут,
мов  дощ  тіснить  трави
бачиш  люблю  —  з  грозової  заграви!!
хочу  —  що  вище
й  приласкати  —  що  нижче!..
Серце  причасне!!
навіть  кого  вже
не  стане...
Серце  в  любові  —
в  усьому  прекрасне!!!
Бо  Ти  —  Цар  і  Вогонь!!
і  так  прагну!  й  так
устремляюсь  до  Центру!
вслід  —
вогненному
вихору
спрагло  лепечуть
листки
книги  мудрості
що  із  Неба
       й  землі...
Як  царі
сторонньо  тому,  що  настане
та  й  вже  відбувається  –
сторонні  і  світлу!
як  безсердечні...
їх  серця  вже  не  каються...
Двигну  їх  серцем  —
їх  старих  і  негідних  не  стане!


Як  я  люблю
з  глибин
безперестанно
серцем  цілую  один  —
Бог  чи  я?  —
Боже  коханий!!

04.05.2020,
грози  з  дощами

*    в  площинах  —  як  наука,  політика,  інші  нещасні,
так  як  протилежні  любові  й  живому  художньому  цілому...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020

Сфера геніїв

           

                               "Для  геніального  все  геніальне,  —  дійсним  є,  що  всі  потенційно
                               геніальні:  відкритим  поглядом  в  серці  бачиться  серцевина,
                               вічне."І.Ш.
                             
З  Божою  поміччю,  в  натхненні  Божому  поет  пише  з  невідомого  твір,  який  вищий  і  більший  за  поета  як  художнього  творця  і  людину.
Після  цього  вже  твір  піднімає  Божою  поміччю  поета  —  як  людину,  якій  заважають  її  недосконалості,  і  як  художника,  що  самоусвідомлюється,  —  до  якісно  вищого  рівня  істинного  Я,  яким  його  Бог  пізнав.  Поет  оякіснюється,  як  він  пізнаний  від  Бога.
І  надалі  —  саме  так.

Рухає  в  цім  любов  Божа,  яка  духовно  бачить  духовне  Я  поета,  не  відоме  йому  до  кінця,  невидиме  і  для  оточення,  —  до  піднесеної  Краси,  мети  творчості...
Так  і  в  коханні:  в  любові  є  властивість,  яка  присутня  лише  їй:  бачити  або  поступово  прозрівати,  відкриваючи  істинне  Я  коханої  людини.  Яка  вона  неповторна!  Вона  сама  цього  не  знає!  Це  сховано  від  оточуючих.  —  Неповторність  існує  лише  в  зв’язкові  з  Всевишнім.  Який  передбачив  неповторне  єднання  особистості  з  Собою.

І  Огонь  народження  любові  —  невловимий,  з  невідомого.
В  коханні  пробуджується,  піднімається  вгору  (бачимо  аналогічне  і  в  Літургії:  спогадується  Царство  Боже...),  дозріває  істинне  Я  людини,  шукає  в  другій  людині  істинне  Я,  бо  любов  є  шляхом  духовного  і  художнього  зростання,  також  свободи  і  творчості.
Не  може  виникати  егоїзм,  лиш  відкритість  всьому  світові:  є  Бог,  кохана  людина,  інші  люди,  ніби  теж  закохані,  а  світ  весь  в  усмішці,  цілий  Божий  світ...

Кохання,  палаючи,  піднімається  до  найвищих  буттєвих  рівнів,  чому  любов  і  є    найвищою  здібністю  пізнання,  власне  —  золотого  пилку  безсмертя...  осяяних  сонцем  літаючих  островів  Любові!..

І,  повертаючись  назад,  ближче  до  землі,  стає  любов  небесномудрою,  благословляючою,  просвітленою  і  тихою.

Такі  люди  почуваються  ніби  справді  новими,  очікують  вивищеної  любові  в  інших...  ніби  батьківщину  прозріли!  (ніби:  «очікую  вескресіння...»  —  в  Символі),  такий  іще  —  для  людей  малий  символ!..
Земне  цього  творити  не  може,  —  любов  Божа  творить.  Дещо  творить  тільки  Бог.
Там,  де  тільки-що  шляху  не  було,  любов  створює  шлях.

Преображує  все  любов,  в  любові  виліковується  все,  ба,  так  Бог  створив!
Кохання  відкриває  цілісність  і  провадить  до  зцілень.

Те  ж  буває  і  в  поезії  чистій,  в  Царстві  Божому  —  доторканному  під  час  Херувимської  й  надалі...
Те  саме  в  дитинстві...  цілісному.

Що  я  кажу?  —  навіть  після  смерті  клінічної,  вильотів  на  висоти,  коли  повернеться  душа  людини  в  тіло,  має  оновлення  в  міру,  що  їй  Бог  відкрив,  стає  зовсім  іншою,  милосердною,  новою,  цілком  з  іншими  баченнями,  райським  відношенням...  хоче  Бога,  раю.

У  Літургії,  чи  в  небесній  Поезії  (одне  й  те  саме  в  суті,  митрополит  Калліст  (Уер)  казав  про  це,  a  propos  —  в  класичній  музиці  щонайвищій)  —  єдність  в  Богом  зціленому  світі!  А  в  дитинстві  є  цілісне,  є  просто;  вже  кохання  всім  співчуватиме:  дивується  —  «ізумляється»,  беззахиснеє!

Чому  дивується?
Блаженству.
Щастя  повноті!  і  за  межі  світу  випірнає,  й  непристосоване,  безбороннеє.
Й  слів  нема.

Кохання  в  захваті,  із  розумових  меж  виходить,  —  слова  вираження  все  просить!
Та  як?  —  слів  не  знаходить...
Новизна,  щастя  повноти.

Захоплюється!  та  не  академічно...
Ким?
А,  мабуть,  немисленно  весь  світ  захоплюється  Ним?
Ким?
Чим?
Коханням,  чи  простим  дитинством,  у  простоті  Божій  носіями  геніїв?  може,  що  академічним  словом?..
Бог  не  гасить  палань,  і  все  в  Нього  просить  слововиражень,  а  з  нововисловлень  житиму,  каже  кожен,  новим  буттям!..

Ого!!
Палаюча  правдивість,  справжність    в  с  ь  о  г  о!  Вершина
в  с  ь  о  г  о  —  Слово.

Бога  дар  палає  —  як  палає...  Вибрання  і  дари  —  невідкличні.
Загинеш  чи  переможеш!..
І  линем  до  Бога.  Творчість  і  любов-творчість,  а  краса  другої  людини  таки  відкриється!..  Вас  агітували  хіба  —  чистотою  устремління?  пам’ятаєте,  куди  ви  линули,  коли  кохали?  спати  хіба  просили?  агітувались?

Все  тільки  і  лине  до  Всевишього  —  палаючи.  Огень  догори  летить!
І  там  в  безумі  Божого  нове  родження  художніх  відкриттів.
Між  епох.
В  найвищу  Красу  летить  дух,  який  переплавлює,  —  палає  і  летить!!

Так  в  храмі,  що  освячений,  настає  Словобудівництво.
Краса  відкрилась  —  прагне  слова  невідомого  й  зовсім  ще  не  бувалого.
Аналогія  вам  надалі:  в  старців  як  носіїв  духовної  геніальності  це  є.

 Ви  здогадуєтесь,  що  їм  з  любові  стає  відомим  нагальне  в  їхніх  послушниках,  також  і  в  прихожих  душах...  бо  пройшли  вже  це  в  ієрархії  сходження  духовного.
Ви  здогадайтесь,  творча  людина  ніколи  не  заперечить  правдивого  слова,  якщо  відповідно  вже  досягла  творчих  просвітів,  має  проникнення  духовні,  сягнула  плодів,  чи  художності  генія  Христового:  пройшла  як  ті  старці  Христові,  знає:  на  глибині  нема  суперечностей.

Синтез  традиції  і  новизни  на  висотах  в  справді  Христових  не  буває  в  аберації  (викривленим),  або  неповним,  виродкуватим...
О  премудросте  Небесна,  о  Боже  милосердя  і  знання  Божі!!  Своїх  впізнають.
Своїх  Бог  знає.
В  носіїв  геніїв  нема  суперечностей,  протиріч  із  земного,  —  вони  з  однієї  любові-родини,  художнього  рівня!

Керівники  земні  можуть  добро  робити  і  зло  чинити,  —  генії  в  зовсім  інших  сферах...  в  них  добро  й  свобода.

Бо  треба  Христа  слухатись.
Родити  відкритий  погляд:  що  кожна  людина  є  творіння  Боже.
Хто  зрозумів  або  осінило,  він  знайде  —  т  е,  чи  найде  на  нього:  велика  віра  в  Христа  Ісуса.

м.Київ,  поч.  Різдвяного  посту  2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874308
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2020

Весна Поема

               Весна
               Поема

                                                 "Стоять  ліси  –  в  водах  семемограми,
                                                 і  музикою  –  оглашенні  –  ми!!"
                                                                   (Весна  поє  пряма!  благословенна!..)


Справжня  весна!    не  заперечиш  —
а  як  співвіднести  з  Істиною?
спів  віднести  до  Істини
Кріпко  взялись,  нумо  речники!
нумо  молитись  за  інших
молиться  сяйна  дружина
                               за  інших
от  —  добра  дружина  дає  їм  їсти
справедливість  дружини  дає
                               їм
                               жити!
«Декамерон»    «не  канає»
буде  —  як  в  карантині
навчимося  —
з  Христом  говорити!
Сіяти  зерна  —  від  яких  світ
                               може  ожити
правду  серця
кров’ю  точити  —
ожити!
так  пелікан
нехай  діток
годує  —
прямо  з  грудей
аби  всім  їм  ожити
правда  Христова
все  точиться  з  ребер
Воскресіння  з  небес  —
восресінню  землі  —
в  життя  вічне  ожити!!
і  те  я  сказав
в  життя  вічне
вся  ця  пізньосвітська  культура
в  основі  своїй!  —  демонічна!
вся  трава  прямо
                             з-під  ніг  вибухає...
хто  вас  тримає  —  як  Отцева  трава
                               всі  прожилки  здіймає?!
що  на  цім  світі  тримає?
те  що  Отець  творить
                               всі  ви  не  знаєте
землям
землям
і  землям  переображення
що  всі  чекаєте!
Схлипи  читаєте?
ні  не  бачите
як  щодня
всім  трава  вибухає
й  квіти  —  раз!
                               вибухають
квіти  —  два  —
                               вибухають
квіти  —  знов
                               вибухають
і  на  цвіт
мого  серця
не  наступи  —  вибухає!
Пахніть  —  як  знаєте
я  кохаю
(тихо!)  значить
Бог  підібрався  кохає
Ви  ще  не  плачете?
Бог  любив  —  чи  кохали?
Бог  вас  любив  —
чи  ж  то  тікали?
хай  хто  як  хоче  весною
                                                   і  вибухає!
                               хладні
                               й  прохладненькі
                               хладні  —
                               і  все  що  втікає!
                               банзаї!
я  навесні  як  захочу  —  і
                               так  вибухаю!!!
Чого  вас  навчу?  бо
                               все  і  всіх
пред  Його  очі,  що  світлі,  —
                               я  піднімаю!!!
Чи  ще  що
є  вічне?
Він  перетворить!
вигадки  ваші  орфографічні!
в  тьмі
перед  Тим,
що  пожертвував  всім  задля  вас
і  —  Життя,  вічність...
і  —  соромитесь  страшно  криваво-
                               го  Розп’ятого?
ах  ви  бабські  підп’ятники!!
соромитесь  —
справді  Розп’ятого?!
«Мир  вам!»  —
казав
як  являвсь  після  П’ятниці...
от  завжди
з  усім
весняним  —  вибухаю
трави  в  серце  штовхають
квіти  серце  штовхають
це  щоб  жити  —  то    все  вибухає!!
Воскресіння  з  Небес  —
воскресінню  землі  —
життя  вічне
а  великі  й  малі  —
                         ніби  їм
а  це  —
воскресіння  усього  що  є  на  Землі!..

Амінь.

30.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2020

Cтану новою землею

Поема

1

             (впливає  священна  дидактика...)

я  лиш  смиряюсь  і  Дякую  Вам  
щоб  не  впасти  в  пустелю
«Дяка  Ісусу  Христу»—
мовив  Апостол  Павло
й  дякував
й  вчення  
у  ньому  —  росло!
і  я  розумію
що  чини  в  облаченні
а  —  мій  геній??
Дяка  Ісусу  Христу!  —
да  я  тому  дякуватиму
що  в  Христі  
я  росту!!
як  я  випаду  у  пустелю  —
                                                                   ніякую?
я  ж  то  смиряюсь!!!  —  Христос
проросте...


2

             (в  Христі  —  так,  можу!..)

непустельнеє  вчення  —
і  в  пустелі  само
проросте  й  зацвіте!  
бо  істина  сильна  —
сама  перемагає
не  завдяки  —  всупереч  —
і  не  зважає
на  те  і  на  те!
кайтесь,  складнопідряднії!
витикайтесь  —  і
кайтесь,  складносуряднії!  
вчення  любові  —  просте!!
Виткнеться  хліб  —
в  небі  лиш  сонце
           одне  й  золоте!
а  море  регоче
бо  зубками  блиска  —
на  те  і  на  те!
як  Твою  святість  —
вшановує  степ!!

Стану  новою  землею  —
бо  мене  протикає
аж  пахуче!  —  святе!!!

01.05.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020

Чуєш цей подих? Отчі очі…

*      *      *


Чуєш  цей  подих?
Отчі  очі
й  від  Отця  —  точність!
                         точність!!
що  сина  серце  хоче?
а  яка  творчість?
що  й  комар  носа  —
                                                       не  просуне
бо  не  підточить!
Це  Отчі  
очі.
Бо  —  в  Сині!!

29.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873952
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 29.04.2020

Смак підсушується

Перш,  ніж  Фома-апостол  в  Гефсиманію
Зайшов,  —  власне,  в  точило,
В  гріб  Богоматері,  
бо  з  Індії  Фому  неясно  як  носило,  —
Встав  третій  день  від  поховання...


І  чую,  це  він  став  в  цю  ж  мить  —
святим!
Він  —  висох:
чи  те  згадав,  що  воскресіння  Господа
неясно  в  нім  ішло...
Язик  й  дно  віч  —  все  всохло
в  нім  і  перед  ним:
Ніде  —  й  в  дні  гробу  Тіла  не  було!


Так...  плащаниця!..
Так?!  плащаниця  оце  ж...  перед  ним!  


Мій  Гефсиманський  смак!
Єрусалимський  стиль...
Фома,  не  знаю  як,  
сам  підсушивсь  —
він  мусив  стать  святим.
Мій  Гефсиманський  з  Діви  смак  —
Єрусалим  і  спів  святий.
І  Господь  знає  —
а  хто  як?  —
мій  підсушився  стиль...


А  хто  від  цього  став  святим?
Ні  хтось  десь,  і  ні  я.
Швидше  комп’ютер  всохне  ставши,
він  зміну  стилю  в  вишнє  чує  завши...
Не  те,  не  те  вже  благочестя,  як  колись...
І  це  ми  так  чути  Марію  —  дожились!..


Точило  є  —
для  витискання  соку  із  маслин.
Нічого  більш  не  взнаєте,
це  я  сушусь  один.
І  всі  б  ви  кінчили  це  брудне  діло
й  сушили  б  смак  і  —  стиль!!


І  вам  палали  б  душа  й  тіло
на  зготування  Переходу:  і  маслин,
овець  і  кіз,  й  навіть  людей,
що  ходять  у  «Святе  святих»...


І  ось,  те  тіло,  там,  як  це
промовила  Сама,
Інакшим  єсть!  —  рудиментів  нема.
І  завжди  серце  в  теплоті  сухій
горіло  б!
А  з  мене?  Не  чекайте  
земний  епос.
Оце  —  святі:  Божественнійший  Ерос...
А  тут  про  епос...
Та  чуєте  ж:  це  —  сміх!!
Божественний  вік-сміх.

19.03.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873430
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 25.04.2020

Цілунок Святого Духу

Поема

                               Святому  Духу  з  благоговінням
                               і  любов’ю
                               присвячується

1

Підтакує
підтакує
веселий  водозбір
підтакує
всупереч  логіці
мислитель  –
Ти  повір

підтакує
таїть  в  своїх  кореневищах
таємний
ансамблевий  зір

коли  до  Тебе  усе  ближче
я  йду  до  Тебе  усе  вище
а  обнімаєш  Ти  все  нижче
від  здивувань  –  роти  не  закривають
прямо  їм  рот  закрий  –
не  закривають
прямо  з-під  ніг
тепло  і  вітер  літо  сніг?  –
іду  до  Тебе  –  все  співає!!!

підтакує
набивши  логіку
мислитель
але  що    знати?  –
ти  повір

2

Копни  глибше...
з’явиться  тополя
стане  тихо  збоку
Лист  не  дрібний,  лист  широкий
осоловиш  поки  вловиш  –
що  це  ти
при  слові...

Після  Данте  –  зграї  й  крайність...
ніхто  раю  й  не  читає
тільки  я  читаю
Україна  –  чисте  серце
і  душа  для  раю!!

3

Тиха  радість
велика  причина
Дух  –  як  квітка
з  палаючими  очима...
слово  з  Нього  –
проникаюча  сила
в  с  е    біжить
                               Краса  біжить
                               в  чому  мати  родила.

Вознесись!
Огнь  в  жилах!
відкрий  радість!  –
витримай  Духа
слово  з  Нього  –
                 радісна  Сила!
Вознесись:
одкрий  очі  собі
цьому  дню
й  цій  добі!
вознесись...
або  –  глухо.

4

Плаче  благий
та  за  тим,  що  не  стало  –
і  обсипа  небеса:
з  яблунь  увись
                               здійнялись
                               опинала,
слава  земная  згаса!!


В  твердість,  високість!  –
горять  інтересом!!
І  відлетять  –  і  зійдуть.
Дощ  золотий
опадає  на  перса.
Золота  дощ!  –
                               все  забудь.

Душе!  Споріднику!!  Народам
прадавнім
в  невічному  вічне  повім:
Цілунок,  який  через  серце
Ти  дав  мені,
я  даю  їм  ...

14.05.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873127
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 23.04.2020

Точка

           Поема

1

Вранці,  поки  ще  —  до
                               чаю
і  нікого  —  і
                       нічого...
кашляну
до  тла  святого
ввічливість  —  чи  помічають?


я  до  Бога?
як  з  нічого?  —
один  Бог!  все  помічає...
Один  Бог:
його  і  крила...
політати
говорили
говорили
музу  вчили.


Музу  —  музика
                         яснила...
Крилам  —
                   крила!..
Муза  крилами  й  мене
любила
з  світу  іншого  —
                       яснила.


Ясність  Бога  —  все  накрила!..
й  світ  цей  —  милий
музі  —  милий
й  даль  наближена!
аж  в  жили
ввійшла  —  Сила!
Кашлянув...
в  с  е    послужило!!


2

Даром  взяв  —  даром  віддай!
Один  Бог  —  це.
Помічай!
Всі  веселі  —  в  нововселенні:
Один  Бог  —  в  с  е.
І  вміщай!


Тонко
точно
тихо
величаєш  —
а  кому
крила
тоді
чи  знаєш?


Один  Бог
йме  з  нововселень!
і  один  язик  —  у
зелені
і  в  птахів
летких  —
і  всі  і  все  —  веселі!!


3

Хмарою  сонце  Бог
                             як  собою  прикриє
це  в  музиці
ми  є
й  музика  —  миє...
 
Як  сягну  слова
в  молоці
небес
вимені
в  музиці  —  хто
     прийде
           в  імені?
потай  без  імені


Хмарою  сонце  Бог
як  собою  прикриє
ми  ж  є
у  музиці!..  —
Бог  тебе  миє
     у  музиці  —  миє...


4

Як  ущипнуть    у  с  е
за
кінчик  бід?  —
як  догоджать  комусь
більш  аніж
слід!..



Діти,  давайте:
любім
маму  й  татка
навіть  священників
слухаймо  проповідь,  але...
не  щипатись!!



Як  мені  музика??
як  мені  музика...
буть  завжди
                         в  Татові:
може  як  горобчик
зате      точно  співає
 
й  вам  хочеться  плакати?
й  так
всім
схочеться  жить*...

19.07.2017
Київ
*  —  посилання  на  укрмову,
я  думаю,  обов’язкове,
іншим
словом  —
хіба    т  е    прозвучить?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873042
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 22.04.2020

Чуття щастя

       Поема

                               Спасителеві  світу
                               присвячується

1

Щемкий  намір
в  статуї
вилізти
з-під
опинала

Картина
велика  над  світом
постала
постала
А  мертва  —  втікала

Постала
тремка
і  ніжна
нога  Краси-дригоніжки!
весну  пропустила  —
у  жили!

Служили  сніги
під  майстернею  —
в  вибух  на  жилах
               служили  


2

Щасливий,  хто  коня  має
І  крила  його  поправляє
У  чистому  небі
в  великому  небі  —
літає!


Щасливий,  хто  піє  із  нами.
Бо  випитав  в  неба
                               свій  намір...
І  пісня  літає
велична  над  краєм  —
і  серце  —
           і  —  рай
                               в  ній!


Щасливий,  хто  зранку
                               над  снами:
Щасливий,  хто  в  Бога  вірить!
Щасливий,  хто  знайде  цунамі  —
Збирає  і  сонце  і  небо  —
                             із  нами  —
і  добрії,  добрії  зірки!


Щоб  в  Небі  —
і  сонце,  і  зірки...
І  як  таке  в  серці  стається...
Хто  піє,  то  все  ж  розбереться.


3

Подивись
небом  високим
в  весни  синії  очі
Оком  оком
чистим  високим  —
                               очі


Сліз  весни
молодий  хто  не  знає?
вона  сльози
мов  сік  молодий
прикликає…
                     над  краєм


Лиш  лицю
бачення
чи  вистачає,
Сонце-Серце!


За  раєм
й  черви  діл
пробивають!


А  до  війн  теж  звикають

А  хто  оком
з  чистим  Оком
невимовним…
Божим  соком…


4

Земля  —  вщерть,  або  політ  —  вщерть!!
Одірвіть  од  серця  смерть.


Небом  довго  свій  літає  —
Як  він  страх  перемагає


Небо…  або  звий  сувій
Довго
точно
свій
є  свій
 
Світ  —  ущерть,
бо  ти  політ  ущерть!
Одірви  од  серця,
                             викинь  смерть…



Земля  вщерть
або  політ  ущерть
одірвіть  од  серця
смерть



5

Чи  є  слово
що  всіх  перемирює?..



слово  Слова,
хто  любить  і  вірує.



Із  глибинним
усе  замовкає.
Дух  тамує.  —
Так  дух  забиває.


Усе  вилітає:
світ  на  дух  опирає,
душа  плаче  за  раєм.


6

А  вам  говорить  не-Христовий  —
То  хто  він?  і  —  хто  ви?



Адепти  віри  пересиджувального
опо;ю,
Гляну  з  висотної  засідки  —
відкопую,  відкопую,
відкопує  Бог-Слово
душі:
свідки!



«Звідки?!  взявсь  він
звідки??»



Аранжувальною  весною!
Орнаментованою  рікою  —
перебіжчики  річки:
Творчому  Супокою  —
щічки.

04.03.2015