Шевчук Ігор Степанович

Сівач волі

Хай  буде  так.  З  припливів  і  відпливів  
Я  Божеством  піднятий  над  усім
Невидимий  –  чи  в  сяйві  хмар  мінливім…
Чи  в  плоті,  що  загрозлива  в  красі
Чи  у  красі  незвіданій  несхожій

Та  я  говорю  —  змінюються  всі
Куди  я  входжу…


Світ  проника  Присутність.
Виклика
Свободу  бога
Вільний  подих  змоги
І  сходження.
Схоже,  внизу  святого  
не  створите.  
Нащо  всім  ясність  божества?
І  що  порив  
народження  півбога  —
Огорненого  полум’ям  єства?


Пустеля.  І  в  пустелі  є  ніхто.
І  виляга  у  язики  огненні!
Прекрасен  світ,
І  невеселий  той  
У  кого  мова  —
Не  в  долоні…  генія.

1985

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794960
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.06.2018

Пішов. Піду в дольний…

*    *    *


Пішов.
Піду  в  дольний  Єрусалим.
Не  маючи  ні  в  чім,  що  є,  потреби…
В  Храм  –  Благодать-Огонь
                                                                               зіходить  з  Неба!
Бог  дасть:  як  православний    я  –  із  Ним.


Поміччю  Божою  себе  хто  переміг…
І  не  бажає  земності,  й  багатства…
Голий,  і  босий,  з  голови  до  ніг…
Й  корону  духа  залишивши,  –  в  Його  Царство…


Входжу,  лишивши  гук  ворон  
                                                                 і  гомін.
Зрікшись  гріхів,  ради  Його  любові,
Ради  Її  любові…
І  спокій  серцю  –  глибина  Його,
і  Її  сховок.  
Ради  Любові.

19.11.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794090
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.06.2018

Валерій Шевчук — Христовий, Юрій Шевчук — Христовий…

*      *      *

Валерій  Шевчук  —  Христовий,
Юрій  Шевчук  —  Христовий.
Ігор  Шевчук  —  Христовий.
Злі  лицедії  —  хто  ви?..
Президенти  —  масова  професія!  хто  ви?!


Благословлю,  Слово,  в  липневому  пеклі!
Як  це  премило:
Мов  жити  в  саду!
Вийшли  —  міста  з  міст!
Блиски-шурхи  на  баштах  запеклі!  —
Орди  ідуть!
Орди  шурхають  —  орди  ідуть!..


За  містом  орди!  Липневі  —  
У  серці!
Кров  і  —  знов!  До  Карпат!  До  Карпат!  —
Духом  люблю  всіх!  Я  не  серджусь
Башти  повзуть  —  Арарат
Татарин  проповз  —  брат
Дехто  проповз  —  недобрав...
Сонця  випили,  б’ються  —
Краса!
Культура  —  не  революція
світова  культура...  але  б’ються
Але  я,  Боже,  в  акурат...
В  акурат  переварювать  брата!
Ура!
Ура!!

03.07.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794089
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.06.2018

солод світла і грубий хліб життя…

 *      *      *


солод  світла  
і  грубий  хліб  життя
сядете  їсти

народ  не  любить  приторне
і  надто  гірке  

з  гробу  свого  буденного
подивіться  в  цю  книгу  
повагайтеся  
та  й  піднімайтесь
не  багато  справи  в  повільній  смерті

так  встають  із  постелі
й  потрапляють
в  стовп  світла  

і  тримаються  баченням  
і  новим  словом  
і  трохи  руками

солод  світла  
і  грубий  хліб  життя  
сядете  їсти
варто  лиш  подивитись  
у  вікна  книги

1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793967
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.06.2018

Просто — хай люблячим відповідає цей простір…

*  *  *

Просто  —
хай  люблячим  
відповідає  цей  простір


Легко  —
лелека  —
і  клекіт


Просто  —
у  просторі  ми
не  далекі


Простір!  —
любов
і  лелеки


Вітер  й  тополя  —
що  ми  тут
гості

07.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2018

Цикл «БУТИ»

літо  як  я  впало  з  неба  
це  нетутешній  зв’язок  
Боже,  занурююсь  в  тебе
в  море  квіткових  казок  


вже  я  дійшов  до  мурашок  
голосом  цеї  трави  
мови  ґрунтовії  нащо  
як  не  для  снів  голови


в  день  нерозчинений  людський  
пропащий
зараз  не  коли  помру  
(а  ви  питаєте  нащо)  
в  літові  Бога  беру


*
краще  стихів  не  скажеш
не  зрозуміти  уму  
краплі  останні  безумного  літа  
перед  польотом  прийму


груди  —  вже  квітом  квітнуть  
і  —  як  з  тюрми  чи  нори  
буде  приємно  здивований  Світлий  
що  він  таке  натворив


прямо  в  відчинене  серце
літо  кричить:  кошу!
ніби  від  куль  кулеметного  скерцо
падаю  і  пишу

Боже  та  дай  злетіти!

*
не  випадай  із  світу  
просто  згори  принось  
бути  як  душі  як  діти  
в  вибухах  духу  в  вигуках  літа  
людям  потрібно  чогось


*
на  галяві  богів  
неприм’ята  трава


*
краса  підкошує  світ
світ  обмацується:  звідки  вискочила?
така  справа  —  остатись  любов’ю
тут  не  бути  присутнім
а      б  у  т  и


*
кого  обвівали  всесвіти
й  лащились  вслід  вже  
нерозуміюче  зцілені
обвалювались  на  людей
просто  ходив  поет

1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2018

Яффі (про загрозу Ізраїлеві)

                 Поема-стиснена  форма

                                                         Господу  Ісусу  Христу  
                                                         присвячується


1

Тут  ми  беремося  за  руки
і  в  небо  дивимось
                                                 хай  чує  звуки  —
                                                 й  зрухи  звуків
немов  плодів
що  напоїлись  зірно...
й  виблискують  в  росі  —
надмірно!!


За  нами  йде  обрив  —
                                                           і  море,
й  ще  гори.  І
пласкі  дахи.
І  чайки.  
Й  дні,
що  плачуть  у  піски.


2

Висадившись,  коричневії,
в  океані
на  білеє  слово...
не  матимете
сторони


Європейці  думають
що  всі  —  такі,  як  вони
сусіди  вважають  —  що  всі
мають  буть  такі,  як  вони
американці  не  думають
                                                           зафарбовують  —
що  світ  —  це  вони
а  я  і  Космос  —  дай  дзвони
         дай  горло!
                   дай  горло  —  дзвону
                                                               дзвонить!!


Хто  пробудиться
тих  привітаємо
хто  не  пробудиться
сам  себе  хай  ховає


Я  —  горло-язик
я  родився  в  дзвонові!
жовто-чорні
мулати
попко́рни
біло-червоні  —
білі  з  червоними  —  
сиплються...
Я  язик  в  слові  світла
слову  світла  лиш  упокорений!!
так  родився  —  у  дзвонові!!


Хто  пробудиться
тих  привітаємо
хто  не  пробудиться
сам  себе  поховає!


За  нами  лиш  обрив  —
і  море.
Й  ще  гори.  І  пласкі  дахи.
І  чайки.
Й  дні,  що  плачуть
у  піски.


3

Слову  світла  лиш  упокорений  —
я  родився  —
у  дзвонові!!
білі  й  червоні  —
сиплються...


Не  прийняти  отрут  з  довжини
не  прийнять  їх  отрут  —
                                                           з  далини!
Хочете  Господеві  співвини??
Що  кажете!
Знезараження!!
Чи  Він  вас  ізблює?
Та  дзвін  вас  ізблює!!  —
з  знезараженням!
із  знезараженням!  —
бо  дзвін  —  чистий
я  чищу
й  немає  моєї  вини...


4

Любов  —  не  наситити.
Голод  любові  —
він  ненаситний
видно,  що    Бог  ловить...


Любов
прийняла
і  я  не  випав
вниз
крізь  масштабні
клітини  сита...



Видно  —  питиме  з  мене
Любов  ось  це  літо
я  —  мов  випадковий
та  от  вниз  —
менші  як  ніби,
чи  —  ситі...


Мабуть,  Богу  лиш  треба
чисте  світлеє  слово.
Слово  ненаситне...

30.07.2016,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793864
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 31.05.2018

Що так збулось й що так було…

               Позамежне  Слово


Що  так  збулось  й  що
так  було
То  світом  тихим  й  возсія
Край  моря  сяйво  знемогло
В  силі  свойого  носія


Потрібна  ніч
Зубатість  борони
Й  пітьму  небеснеє  розчеше
І  —  піснею  летить  океанид
Краплі  донизу  струшує  із  чресел



І  сизий  труд
Бо  сизий  гніт
Й  небо  —  небо  як  мир  безкрає!
Й  танок  струнких  океанид
А  хто  те  бачить,  
те  спізнає


Кого  на  хрест  
з  мороку  Слово  здійняло…

29.04.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2018

Вони граються на піщаній …

                     Клич

Вони  граються  на  піщаній  дорозі
світлі
абриси
білих  
дітей  —
І  стрибають
невинно  прикликують  грози
в  світлолініях  рук  
і  плечей!


У  глибокому  лісі
глибоко  кує
зозуля,  —
чи  серце  моє...
Передгроззя  витають
на  зморшках  
кущів
А  приходять
веселі  і  світлі
дощі

7.06.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2018

Чуття вічного

захиталася  трава
під  подихом  теплим  вітру
глянь  мій  милий  з  того  світу
що  любов  моя  жива


я  любов  мою  збираю
і  ніхто  не  кашляне
як  ми  тихо  помираєм!
більше  кажем  –  менше  жнем


і  достигнути  не  встигли
за  любов’ю  я  піду
тиха  чайка  степом  скиглить
гноми  грають  на  дуду


я  вмирать  іще  не  вмію
хто  вмирав  чогось  не  знав
степом  слово  перевію
що    там  чув  і  не  сказав

2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2018

Літа вістка

                                                           Приносить  тональність  —  та  кличе  Бог


                                                                   Святому  Духу  і  Невісті
                                                                   присвячується  з  любов’ю

1

у  вас  в  душі  тайник
а  хто  
в  нього
проник
а  хто  в  нього  проник?


чого  від  Духа  відтягла
                                       ця  маєта?
і  не  світивсь  в  Постах?


бо  от  рука  в  рукав
ріка  Любові  витіка
в  таїнників
що
поки  ще  в  шести
материках!

ріка  Любові  —  витіка


2

ріка  Любові
по  земних  ще  парниках
Невіста  й  Дух
Невіста  й  Дух
як  йшли
так  і  —
ідуть...


 
3

і  може  підійде  
серце  
моє?


4

«але  дай  мені
не  з  меншою  силою
кликати  Тебе,
душі  моєї  відрадо!
світло  Твоє  —
осяває  мене  малодушного!»


дай  мені  —  кликати
                                                         Тебе!!!
а  й  в  іншого  
в  душі  
тайник  —
а  хто  в  нього
проник??
Христос
Бог!
й  лице,  як  море  —  не  рябе...


Дух  почиває  в  Нім.
а  це  —  
Дух  ще  й  Невіста!
і  літо  —  в  Тройці
і  звісно:
що  весна  —  літа  вістка
що  й  було...
Алилуйя!!!

28.05.2018,  День  Святого  Духа

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793612
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.05.2018

Пісня серця

І  не  мав  я  куди  радість  подіти
І  не  мав  я  в  житті  радість  подіти
Був  я  птаха,  
щоб  в  захмар’ї  горіти
А  Ти  в  серці  є,
жива  Афродита


І  живуть  в  мені  голос  і  звуки
І  живуть  —  мені,  Твій  голос  і  звуки
Бо  Ти  є  в  моєму  серці,  жарино!
А  я  дмухав  на  богів
мов  дитина


А  що  люди  ще  живуть—  душі  хмари,
скучно,  кажуть,  людям  жить,
дуже  хмарно!..
А  Ти  в  небі  є,  жива  Афродита,
І  я  птаха,  і  нам  добре  є  —  Стрітень!


І  що  пісня  змогла  б  жить  —  як  схотіла  б?
Але  й  пісня  в  небеса  десь  поділась.

3.10.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793456
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2018

Осіння молитва Духу Святому

Знаєш    Ти:  я  не  кохаюсь
                                                                         тепла  не  краду
Що  ж  Ти  даси  навесні  на  
прожиток?
Боком    до  Сонця  діткнусь
другим    до  сяйва  в  собі  підійду
Тільки  не  можу  без  Тебе
я  жити

Не  зможу  без  Твого  засіву  родити.


От  –  знай:
розбігся  осіннім  туманом
біжиш  по  горі
Зранку  –  палка  голубінь!
                                                       пролягла  радість  в  кожнім
Душе  Святий!  без  Неба  тут  жити
не  можу    –  
Краще  б  чи  гірше  вгорі    Кара-Даг
майорів    –  
я  без  Тебе  й  без  неба  не  можу…

 
Як  я  люблю  Твоє,  Боже,  Життя    –  
молоде  золоте!!!
Вітер  південний  ранковий  даси
                                                                                     золотим
                                                                                     Миколаєм!!…  –  
Люди    птиці  ширяють
радість  Божа  гряде
Знають  про  те  нагорі  літуни
чи  не  знають    –  
                                                         служба  Божа  іде…


Я    Гору  цю  і  польотами  й  серцем  
                                                                           глядів  би
Не  позбав  мене  серця    Варвари
Миколая  й  Прекрасної    Діви
І  святої  любові  Небес  до  Пречистої  Діви
І  любові  нас  грішних  усіх…

2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793454
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2018

Свята Трійця

                 Поема

                                                             «Свіже  і  невідоме  —  
                                                                 Ісус  Христос  пише»

1

Море  —  схололе  небо.
І  краще  не  скажеш.
Солодом  серце  мастиш
крові  Неба  запрагнеш
Огнь  проникає  в  тебе!!
А  всі  без  «спасибі»
люди  як  вражі.

Море  —  схололе  небо.
Поки  не  переможеш  —
не  пуска  море
до  Тебе!
Все  не  пускає  до  Тебе,
Боже  мій,  
Боже...
Нема  ніякого  горя,
ніякого  горя!
ніякого  горя,  ти  —
чуєш  що  грає  море
і  —  Небеса  говорять...
Й  сидять  біля  моря  
кра́дії
і  ра́дію  просять,
і  —  ра́дію!
і  мушлю  блиск  не  лишає
що  небо
велика  радість
і  море  —
є  радість!
І  за  радість  в  мені  —  мене  
проганяють!..

За  Христа  проганяють.
Й  гонять  —
щоб  я  не  вносив
скращення  людям  —  волю,
і  щоб  не  вносив  —  радість!
Смердять,
палять  
згусток  часу...
Піт  наганяють!


2

Що  це  тобі?
Мене  в  себе  вселиш
і  велич  звільнить  тебе  —
і  вилетиш  на  величі!

Я  ось  зайшов  в  банк,
щоб  записать  летюче!
Ще  є  папір  
у  них,  
чистий  —
білий  папір  —  могучий!
Це  є  вода.
Живе  серед  води.
Бог  —  в  Небесах
й  огненнії  сліди.

І  є  як  кінь  Огонь
Й  Око  Небес  простежить:
й  море  —  вогонь
і  небеса  —  вогонь!
бо  ж  серце  —  крило!  
незалежне.
І  що  тобі?
Бога  в  серце  вселиш
і  вилетиш  як  кінь  —
Бог  пробира  крізь  велич!


І  словом  в  дозі  я,
лиш  Бог,  схоже,  слідкує!
Та  Феодосія  —
брівки  в  огонь  малює.
Й  небеса  плещуться!
і  море  собі  задкує.


3

Боже,  не  внось-но
у  числа  хмарку;
з  пізніх  Чисел  писання;
з  книги  Ісаї  —  огня  заслання;
Павла  засилання;
серце  чи  гладь,
море  і  гладь  —
викажись,
Боже!  Викажись  —
чистописанням...  

Як  до  яви  пузатим.

Не  кажіть  з-за  моря
себе,
бо  тут  загрузати.
Бог  багатий!
Об  дзвін  голубий  
рекнути
може  
мене!  —
може  образ  сказати...

Він,  Бог,—  глосолалити,  —
мені  мукати
сюрчком  сюрчати,    —
онімовуюче;  в  звуках
Начало.
О,  явися,  окрилююча  глісадо!
бо  святі  не  мали  заплічного  саду
даси  —  се  море  —
бузкове  свічадо:
не  могли  і  два  слова  зв’язати!

Це  і  проявиться  —  ззаду.
Можу  —  в  образах
очі  у  витрішках
мукати!  Бог  —
музику  моря  глосолалити:
і  абіє  —
земне  начало!


4

«Як  Ви,  —  кажуть,  —  виписали  
посвідку  на  дозволену  сміливість!
собі  і  —  дозволили  
знати!
в  якім  році
Вашу  книгу
Ваше  слово  
яке  заборонятимуть?!»
«Як  це  грядами  хмар  од
                                 Кручі  аж  до  Хіви́
вияскравились  щасливі  Ви?»

Та  це  —  гарантовано!!
Один  Бог  —  гарантія.
Слова-Бога  не  забороняти  —
зректися  себе  —  
огнем  до  слів  —
з  Ним  поєднатись!
Не  раньте  себе.
А  ви  тягаєте  здє
гранти?  
з-під  полів
і  підвалів
в  сумних  гарантів?
А  море  —  схоже  схололе  небо,  
краще  вже  не  казати
крилами  помахаєте?
нижче  неба?  

о  граціо!

І  німо  плавають  —
під  гарантію  грації
і  —  під  грацію  негарантії?

Бог  —  гарантія!
Я  ж  казав!
Всі,  кажуть,  хороші,
а  цей  може
і  гарахнути!
Цей  може  й  не  позбирати.


5

Тому  що  словом  —  на  Небо!!
Бог  —  підніс:  не  в  категорії.
Та  в  усіх  поняття  є?!
я  щасливо  спостерігаю:
море,
й  Бог  —  море,  й  тонко  морю  
забороняє...
Прийдіть,  нелукаві.
Холод,  нелукавії!
в  Огонь  без  форми?
мимо  Божої  слави??
скажете  Богові  —  каз  і  сказ!

Є!  Він  —  славу  забороняє...

Просто  здоровий  Бог!
Зараз  море  за  це  поганяє!
А  Китай-Шанхай?  Ну  мале  це.
Серце?
Є  з  думами  серце?

3.05.2013,  Велика  п’ятниця,  Феодосія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793339
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 27.05.2018

Цикади зчитують сухість…

*      *      *


Цикади  зчитують  сухість
цикади  сухий  голос
не  чує  людина  першість
чує  її  волос
що  там  біліє
що  там  ворушиться
а...  це  речей  голос

це  йде  з  речей  голос
що  ієрарх
що  одні  салати
хто  в  дусі:
духом  записане  —
духом  зчитати
батько  не  мати  —
голівку  свого  Тимура
зміг  понюхати  —
ще  до  його  зачаття
й  народження:
Ти  проникаєш  всюди,  де  є  любов,
Боже!..

став  хто  любити
встав  у  свободі  жити
як  я  спускаюсь  
до  пекла
щоб  серця  зворушити  —
густіша  оклад
вкруг  серця
сповзаються  всі  задушити!  —
речі
авто
банки
котеджі
контори
заводи
й  робочі
й  зарплата  —  оклад...
зворушиться  в  тім’ї
волос
не  чує  перше  людина
сповзься  речей  голос!..


й  що  там  смерть  і  ті  народження!
Ти  проникаєш  зі  мною  до  пекла,  
де  є  любов,  Боже!!
як  тут  родити?

І  Ти  піднімаєш  
мене  до  свободи!  —
і  буду  любити...
Й  що  тут  на  мені  вродить?
тут  я  зможу  дихати!
я  без  Тебе  не  можу  й  жити!!
І  Ти  
посилатимеш  мене  в  пекло
серця  зворушити?!
що  там  смерть!  —  повзають  кола  старечі


я  відповзаю
піднімаю  свій  волос
завжди
перше  сповзаються  речі  —
а  розповзається  —  речей  голос!
я  ж  люблю!  попереду  йде  —
Сяйво!..


Чого  це  сповзаються?
Для  чого  такі  колотнечі?
До-
речні??
На  сім’ї
на  тім’ях  
зворушиться  волос
вже  приповз
як  колос...
Що  на  мені  виросте?
що  заворушилось  чи  зрушилось?
що...  там  з  жита?
щоб  жити?
колос
з  речей  голос!

лиш  би  очі  серця
відкрити!..

03.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2018

Я скучив за орлами я скучив…

*      *      *

                                                                           Людмилі

Я  скучив  за  орлами
я  скучив  за  Бетховеном
і  те,  й  те  —  не  бедла́м
і  те,  і  те  —  приховане
дихай  найглибше
легше  —  скоро

знайди  мене  над  горами
прямого
й  непобореного
ластівонько  церковна!

А  десь  там  геї  голі
о  десь  є  злі  фейсболи
Боже,  яке  там  вродить  поле!  —
як  висушим  болото.

Як  Серафим  для  радості,
так  я  —  над  Прадо  й  Праги  всі,
я  спраглий,  прагну  правд  усіх!
Згадай  у  церкві  ти  мене
моє  золо́тко!

                 Я  скучив  за  тобою,
                 я  скучив  за  собою.
                 А  нащо  в  горах  за́мки?  —
                 над  ними  політати!

                 І  я  знайшов:  природа  —  вся
                 і  так  знайшов:  життя  —  усе...
                 їм  нікому  віддатись:
                 бояться  всі  літати!..

І  я  тепер  глибоко
дивлюся  в  Боже  око:
що  з  світом  може  статись...
І  як  раю  дістатись...
Я  скучив  за  орлами
я  скучив  за  Бетховеном
хмаро!  торкнись  мого  крила!  —
Бо  світ  від  себе  схований.

12.06.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2018

Страшний і дикий – і Господній Цей…

*      *      *


Страшний  і  дикий  –  і  Господній
Цей  дух!
Бог  любить  Її,
Бог  любить  Її  і  в  мені,
І  я!  –  
і  що  всі  води…
Це  глянути  –
і  вод  не  стане.
Свіркнуть  повище  –
й  Києва  не  стало…
О,  визвіриться  зрак  мов  випадковий  –
й  дно  впало!
вникну  ловом:
нема  й  землі…


Нема,  Боже,  і  слова!  
із  серця  –
                   гейзери  Її  любові!!!



Й  –  нове  творять
ці  гейзери  любові.
Й  –  спасаються:
                           це  що  зійде  з  небес?!
Ліпленим  –  моторошно
од  одної  вже  одмивки!  –
Глядь  –  нема  принцес!
                             нема  принцес!
І  що  то  є:  нема  принцес?–
нема  й  завивки…


Як  влине  Слава!
як  тільки  Слава  –  в  ній
не  видно  спин…
Її  любов!!
Її  любов  –  коросту  позбиває…
Чого  це  ви?  –  ніби  штанці
в  руках  тримаєте…



Ого!
ого  –  й  не  ви  один…

19.03.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793116
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.05.2018

Огненне Слово

                   Поема-епіфанія

                                                                         Христу,  Господу  Богу-Слову
                                                                         з  любов’ю  присвячується

1

Чого  ж  упадуть
тут
і  там?
не  в  долях  лиш  –
                                             а  й  в  небесах!
бо  нема  в  них  
любові
не  залюблюють  люд
у  Христа!..


Любове,  чом  огненне  Слово?
Таке  огненне!  –
                 що  й  не  знав
       й  не  знаю
що  й  люд  не  зна.
Ісусе,  найсолодший
                                                                 і  огненний  Раю!
Така  вже  недосяжна  вишина!
й  така,  що  я  без  неї
                                                       обмираю...
Витає  –  тільки  Погляд,  він
серця  всім  
напуває!


2

Витає  Він
бо  Дух  літає

У  слові  з  висоти
така  вже  глибина
                                                     є
що  душу  й  дух
           аж  розділяє
           і  розрізняє
кості  –  від  хрящів  і  шпіку.
Й  усе    –  те  слово  знає!!


3

І  що  я  знаю?
щось  дитяче  й  не  тягуче
засмага  й  опік
менш  є,
ніж  на  воді,  –
як  ти  зійшов
чи  підняв  Бог  –
на  кручі!


там  Дух
м’який  і  
непалючий
та  й  хто?  –  він
не  полюбить  тут  Христа?
нехай  любов  
в  блаженство  вироста


4

як  слава  Божа
в  серці  в  нас
а  слово  Бога
йде  –  як  вічність
в  час
проте  –
яке  воно  цілюще!
младе,  квітуче!


і  мимо  нас
так  протіка  вже  час
кого  любов’ю  й  словом
вже  я  не  обпікаю  вас!


бо  слово  часу
ріжуче  й  пекуче,
бо  є  огненне,
але  не  те,
що
вічне  через  мене...


бо  слово  Господа
і  Бога  серця!  –
воно  не  постаріє!!
Господь  так  вміє.


Один  Господь  так  вміє!!
Приходить  в  серце
і  воно  світліє
й  більш  молоде
і  час  вже  не  біжить  –
бреде
на  оці  і  нікого
і  ніде


любов  моя
й  любов  твоя,  хто  у  Христі  –
любов  –  як  вічний  День!!


5

О  День!!
а  всесвіт  –  ніч.
І  ще  любов  –  це
Божа  Мати  йде!
І  любов  серця  з  серцем
й  більш  ніде


6

І  вдячне  серце!
вдячний  –  в  серці!
І  що  кущі  –  мимобродящі  –
я  серцем  вдячний!


Красо  в  мені,
від  Божих  ти  хотінь!
Ще  більш  м’яких  сердець  –
й  не  видна  стане  тінь!


7

Так  слово  із  любові  родить  Бог,
бо  ми  в  Ім’я  Христа  –
удвох,  утрьох,
всімох,  удесятьох...


8

а  очі  що  раніш  в  жони
                                                               моєї
такі  були
що  одним  махом
із  вій  дивились
як  із  землі  всієї,
                                               нічиєї,  –
засвіт  стривоженая  птаха!..


то  ж  і  з  очима  не  поробить
                                                                           птаха
нічого!

але  в  зорі  тепер  своєї  –
в  любові!  –
щасливі  очі
в  них  нема  вже  страху


9

а  це  ви  знаєте:
як  протяг  світу
                                               віє
–  Зачини  двері!
Що  ж.  Бахне.
Зачинив  зух.  Зате  –
є  очі  вже  її,
                                 святії


А  що  ви  зможете
щоб  задля  неї  дати?
хто  –  тихе  полум’я
хто  –  час
духи  крилаті,
вітрові  солдати  –
на  то  ж  є  Бог!!!


Огненне  слово  долетить
як  Бог  –
крилате...

24  –  28.04.2018,  причастя
Київ  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793115
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 25.05.2018

Хто з генієм?

Бореєм  буйним
виє
час,
проте  він  не  про  люблячих,
не  —  нас.
Бореєм  стихне
до  плачу́
і  плаче  вік  на  темную  парчу
й  тягне  сіре  слово  в  час  —
то  й  тягне  вже  за  сіре  слово
вас.


За  слово  я  життя  кладу
Те  слово,  що  життя  гаряче  й  дух
Любов’ю  всіх
під  парус  волочу
Борей  задує
чи  завиє  час
і  білий  парус  попідносить  душі  в  вас
де  я  назустріч  вам  іду
я  дмухаю,  і  мій  гарячий  дух
я  думаю
і  дух  мій  не  погас


я  відчуваю:  дух  мій  не  схолов!
я  думаю  —  що  ви  вернетеся
в  любов...
бо  думаю
про  вас
і
час

І  ви  хвилюйтеся!  
бо  —  Бог  є  словом  в  вас.

25.07.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792999
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2018

влітають зорі …

*      *      *


                           Тройці  Пресвятій
                           з  любов’ю  присвячується


влітають  зорі  
                       в  вічний  лад
зітхають  –
вікна  й  двері  в  сад



зникають  ниті  нот  –
                                                         з  франкорелаксу
й  мов  
виповзуть
у  двір
мешти  у  ваксі



як  Ти  мене  вдихаєш  так
як  знаєш
і  видихенш  –
й  вдихнеш
                                           у  рот  живий
і  прополощеш
                     й  мов  –  в  зірках  засяє
знов  ні  віків
                 ні  дір...
лиш  я  спокійний  –
бо  новий


знов  ходить  долу  
весь  зелений  лад
вперед  –  назад
зітхають  –
вікна  в  сад

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792998
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2018

Сходи

                                                                 Діві  Марії  присвячую

Розповіж  мені  що  ти  десь
що  ти  змалила
Бо  ріка  Небес  все  мені
розповість!
Переходи  дна
у  війні  на  Амалика
Чують  дні  в  мені
чує  —  день
чує  —  кість


Розповіж  мені  що  ти  днесь
що  ти  зводила
Бо  ріка  Любов  все  мені
розповість...
Вечір  у  саду
і  троянди
і  сходини
І  серця  і  звуки
і...  вдихи?..  якісь


Чи  це  правда  —Ти
по  мені  так  заскучила?!
Що  я  сонцем  став  би  і  —
випав...  до  сліз...
Чого  ж  Ти  жаліла  мене  —
й  мало  мучила?!
Що  я  там,  де  Ти
десь  на  хрест  не  заліз!

12.02.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792874
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.05.2018

вростаю деревом вічним серед…

*      *      *


вростаю  деревом  вічним  
серед  плачу
вітри  часу  шумлять  обіч  
я  мовчу


людське  повальне  мрево  
піниться  біля  ніг  
глухо  шумлять  дерева  
вітер  біжить  крізь  них


де-не-де  серце  й  розум
просять  з  вогню  дощу  
струшую  світлі  роси  
тільки  мовчу


ніби  господар  дзизкучу  муху  
тільки  хто  бовкне  
Бог  б’є  пророків  за  слухом:  
«Та  замовкни!»


глухо  шумлять  дерева  
води  біжать  крізь  них

1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792872
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.05.2018

Як на кінчику-кінці гілля…

*      *      *


Як  на  кінчику-кінці  гілля
Той  листок  у  світло
крізь  себе  життя  
розгортає...
Не  спитай  мене  як,
Лиш  —  для  чого,
                           сонце  радість  йому  повертає...


Як  на  самім  на  кінці  гілля
Мого  серця  —
                   листочок  за  світ  вибираєш,
Не  скажи  мені  як,
             лиш  —  для  чого  мене  
                                                         пам’ятаєш...          

   
Бо  так,  Боже,  людині  бува,
                                                                 буває  людині,
Мов  жива  —  й  більш  жива,
дай  слова  —
Жити  хоче  —  чи  більше  не  хоче  
якось...
Яв-кість:
духом  спостеріга  в  самотині...

21.12.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792779
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2018

Ти ж! Ти — всесвіт тримати повставляв — діаманти!!. .

*    *    *


Ти  ж!  Ти  —  всесвіт  тримати
повставляв  —  діаманти!!
Від  Чити  —  щоб  навчати  —
від  Чити  —  щоб  навчити  —
золота  я  струна  —
у  станку  волочильнім!


я  ж  для  Бога  тілами  блищала
і  до  Хіви  —  позачасового  скла
Ти  влаштовував  молодість  й  голод  —
і  відтягував,  Ти  відтягував  солод
від  зубів  —
аж  до  серця  Твого
найсолодшого!!

Серце  велике
солод  великий
од  води  і  від  мене,  
грішного

31.05.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792777
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2018

Рейд

                                     Івану  Михайловичу  Дзюбі—  хрещеному  батькові  в  Поезії
                                     присвячую


Я  пісні  Господу
співаю!
і  миля  —  за  заліснії  мости
цей  ліс  —  це  я
що  за  компаунд  уперед  штовхає
биття  сердець  —  за  пояс  витягає:
себе  вивітрюєм…  в  щілини
і  втрачаєм
дари…  ще  й  силу  теплоти!!


Немов  на  кулемет  іти!
до  гласа  —  глас  із  Висоти
і  я  співаю  підіймаючись
хто  рукавами  безрукавок  надхиляється?
засідок  протилежних  не  чіпаю
і  піднімаючись,  співаю
Бог  для  прогудки  їх  вмостив
співаю  —  да!  —
мости…
співочі  пальці  далі  в  поле  посувають

18.01.2010,
ліс

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2018

Радування апостолу любові Іоану Богослову

1

Любов  —  улюблений  душі  є  стан!
Коли  любить  незримий  Океан!  —
нічого  нам  не  хочеться  робити,  —  
нічого!
любити  лиш  й  любити...
То  —  в  Бога.

Радуйся,  Іоане  Богослове,
до  Вогню  пригорнув  —  увійти  
мені,
стати.
Радуйся,  —  чисто  в  Вогневі,
сильно  писати!
Радуйся,  Іоане,  ладе!
радуйся,  крепкий!
дрож  
на  мусонах  й  пасатах!!
Радуйся,  страшний,  
страшний  вертоградарю,
радуйся,  сильний
любовію  Божою  атоме!

2

Все  —  сміття.
Серце  віддам.
Світла  печаль?  
Світла  печаль.
Нічого  не  жаль?  
Нічого  не  жаль!
Вихопиш  з  скрути?
 До  побачення,  гер  адам,
у  світлій  печалі  ще  можеш  побути?

Радуйся,  Боже  світання  у  мені,
і  всіх  я  вітаю!!
Радуйся,  Іоане,  
крилами  духа  літав  я?  Літаю!
Радуйся,  світлий  Іоане,  
з  любові  і  обрії  відчувати.
Радуйся,  з  любові  огня  Океану
вчиш  нас  літати!

3

Боже,  святий  єси!
з  святої  благодаті
так  слів  мені  б!  —
світло  слова;  б  писати,  —
мене  обламує
мене  обм’якшує  любов,
з  кров’ю,  без  крові?  —
вилізти  мені?  —
чи  ті  —  слова  
писала  б
жорстка  кров??
Зоря  згасала  б?!

Зоря  згасала!
Ви  в  мене
на  землі  й  внизу
ще  договоритесь  
до  сала.
Чи  слово  —  прочесало?

Викрутнів  слово  не  ломало??
Радуйся,  святий  чесний  Іоане,
серцем  торкнутись  —  Бога  шукати!!
Що  тут,  штрафбати?
Серця  хотіти  —
про  серце  і  думають!
да  тут  швендяють
голубо-соромні  ати-бати.
Радуйся,  боже  окрилля,  ангеле,  серцем  —
джерело  сліз  відкривати!

Радуйся,  поруч  Бог,
тільки  сльозою  обняти!..
Бога  хотіти  —
про  Нього  лиш  думати.
Серцем  зітхати...
Радуйся,  наш  Іоане,
любов’ю  огня  Океану
вчиш  нас  літати!

4

Мушине  є  —  мухам.
Орлине  —  орлам  лиш,  
злиньмо!!
Оповз  світ
як  линька!  

Радуйся,  раю  святих,  
й  хто  поруч  є:
так  як  ти  любиш  Господа...
як  любило  Господнє  —  серце  твоє...
Так  щоб  цілим  серцем  й  казати!!
Радуйся,  абсолютно  цілком
полюблений  брате  мій...
Плакати  б  в  світлій  печалі  —
й  зітхати!..

Світліти  б
і  з  радості  
плакати!

5

Мить  —
у  світлі  
постати


Радуйся,  святий  апостоле  світлої  Любові,
що  вчиш  світло  жити  і  
серцем
писати!!
Радуйся,  світлий-світлий  Іоане!
Боже!
слава  —  не  заповідь,
любити!!  —  й  літати!!
Чого  мусолите  Христа  ви,
планетні  пасати?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792569
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2018

Sonatina №1

                                               Істина  сама  перемага  і  живе

1

Біжать-біжать  в  повітрі  —
літа  звуки
І  явір  шумом  
потирає  руки...
Зажди:  в  полях
в  дорогах  —
мчать  посли!

Горим,  горим  —
і  світимось  —
й  пішли:
Незрима  рима
проситься  з  розлуки
І  я  з  нічого  простягаю
руки:
І  я  дійду  до  вас  в  двори.

До  вас.  В  двори.

Аккадія  і  сії  п’єси.
Канза́с,  Сієтл,
і  —  лікті  літа  —
о  так:  йєс,
Христос  є  
Вічне  Слово  —
Бог  циклам  коду
подає


2

Час  вагітніти.
І  лікті  літа  —
в  лікті  літа
і  протестуйте  весну  й  осінь  навзаєм
Христос  є  Вічне  Слово  в  світу
і  вічну  воду
як  би  коду
Він  світлим  циклам  подає!


Раптово  з  мороку  у  світло
це  раптово
я  єсть  олюднювач  яйцеголовим
і  Слово
в  світло  світу  —
вводить  слово
щоб  всі  вагітніли
в  житті  раптово!!


«Все  те  ж  саме!»  —  
метуть;
та  окроплю  вже  над  бідою
водою  Божою  живою...
І  плід  непразний  і  важезний
згинає  в  Божую  мету!

«Усе  те  ж!»  Дитя  ж
у  мене,  і  живе-живе:  живезнеє!


Мені  всіх  легше  стає  стригти:
у  них  же  коси  стають  дибки
з  моїх  стихів!!


«Усе  страшенно  величезне!»


І  отверзалася  безодня!!!  без  дна...
У  вічності  приволікали  свідки  свідків
але  й  в  тих  —
коси  встали  дибки...


І  згода:  —  Краще  тут  вагітніти!..
Отак:  Бог  відділяє  темряву  
від  світла  


3

(рондо)

Завагітніє  правдою
підніметься  з  народу
й  зарахується  Богом
йому
з  роду  до  роду
Бо  високо  є  в  Бога
Небесная  правда  —
по  землі  іде  праведність
Гола  й  боса
у  мразі  і  голоті
ще  й  заковтує  серцем  голос!


Що  найвища  —
жага  є  Неба
і  найтяжчий  —  любові  голод!!

07.06.2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018

Нова мова*

                     Поема

1

Беруться  тінями
Засмажені  млинці
Злегка  запаяні  в  жиру
Бо  в  молоці
На  захід  сонця…
Знайомі  всі  сухі  архітектури
Всі,
Одні  жабо
Від  філософій
Й  предикати
Люби  мене  з  вінців,
Маріє,  страшного,
Бо  мені  нікуди  тікати…

Яка  жага!
Яка  спромога  з  риштовань
Яка  догори  тяга  —
Божа  Мати!
Піддашшя  уселенної,  козирок—
Космос—
Діра  і
Тайна  для  очей  розкосих.
Люби  такого,  золотого—
Із  молотка  гемоглобіну
І  підглядаючого  із  сухого
Та  не  ніякого
І  не  притрушеного  —
Впасти  умом  —
То  внизу  що  шукати?

От  ці,  вінці,  запаяні
У  молоці…
Впираю  гирлом  горла  во
Архангелів…  і  знову
Спасительно  в  святім
Твоїм  лиці
Спрягає  верх
Храм  новомови
Як  одна  —  храм  вміщаєш
Новий:
Люби  як  Ти!
А  протилежності  
усіх  ще  штурхатимуть…
Мов  вони  із  змови
О!  то  —  внизу:
Динамо  —  довгоногі-довгокосі,
Ситі.  Оцих  би  
до  септембрія  плацу  —  містичних  —
Об  шкворінь  голосу  місити,
Слухати  —  дихають  —
Місити  і  місити…
О  так  довготелесі  взнали  б,
Що  у  собі  найкраще  цінували    —
Тлусне…

О  мій  септембрію,
Значезний!  То  круте  діло  в  облаченнях,  
і  в  вічно  нестаючих  вчених,  
а  мені  —  нікуди  тікати.
І  тяга  —  Христ  і  Божа  Мати!
Помічника  мав,  то  б  
Сказав  би  в  місті…
Так  зарубали…  дивуни,  он:  на  узліссі;
Ледве  доповз…  до  жони  свеї:
«Тягни  мене…
Більш  оживаючая  Галатеє…»

2

«Як  буде  їхать  Ірод  проклятий  —
Щоб  знав  що  казать…»
І  у  любові  все  —  що  віра…
Я  буду  сіяти,  чи
Жито  —  жати…
На  шлейфи
Весен,  флейта  літа  —  
Ірод…
Плаский,  ще  й  стонаучений…
О,  стобулькатий!
Любов…
Любов’ю  знатиму
Я
Що  казати.

«Чого  це  —  
Що  не  слово,  то  Божа  Мати!»

А  крок  ступи…
Дзвін
Слави  поле  Бог?
…Любовію  —  волошки,  адресати…
У  очі  гляну  —  є
Небесно  що
Казати!
Здайте  назад!  —  наїхавши,
Губо:
Губо  протекторша
Губо
Фельдмаршальська:
Зляк  супостата;
Ви  —
Ще  б  не  ляпнули…  чого.

Волошки  мене
Люблять,  прокуратори…
Та  з  світом  Бог.
І  волошкове  знаєм  —  та  й  пророчим
Дитині  вічній  це  наїхали
На  волошки  —  те  —
Й  на  очі…
І  на  волошках  пил.

Каменоздатель!
Каменоздатель  нас  —  кропив…
Приставлений  я  
Зримо  —  незриме  будувати…

На  весни
І  на  август  покладати…
Теплі  сонця,  небесні  води,
Гори  —  що  дивного?  Це  храми…
Що  ж,  дивного  —  Ірод  лохкий…
Слово  ж!  Бог  вічний  з  нами,
Що  дивного?  —
Верхи,  верхи,  верхи!
І  капітелі,  і  замки,  і
Резонатори…
Вінчаєм…  хто  вверху?  Дак  —
Божа  ж  Матір!

3

Серце  моє  —  храм,
Розум  його  —
Престіл.
Й  за  світ  молитва  —
Й  храм  весь  світ!

Проходим  і  закваскою
І  світлом-сіллю,  —
Бога  й  себе  розуміть.
Відпускає  луска,  відпуска…
І  хотілось  піти  за  Ним  —
І  негайно  померти…
Відпуска  луска.  І  любов  Христа  —
Що  любов  Христа?—
Двері.

Прийняв  Христос  —
Відпускають.  
Вмер  би,
Слова  не  мали  б,
Точного  слова  храму  —
Живого…

Світ  під  кутами,  ми  —
Камінь  на  камінь,  камінь….
Те  і  поруч  з  нами,  що
Ми  не  знаєм,
чи  знаєм
камінь
каменю  сяючий
з  нового  храму!

А  всі  стають  вченіш…
Хід  міст  нечемних!
Перед  Огнем  Благодатним,
Водою  в  оновленннях  —
Світовая  нікчемність.

Баб’яча  нікчемність  —  в  шапочках—
Замість  геніїв!!

Із  моря  хвиль  до  бедуїнів,
Від  Кам’янця  з  Поділля  —  аж  до  фіна
Ні  дрібки  солі,
Ні  закваски,  всі  мовчать.

Нема  зовсім  любові  ось  такої,  дрижать…
Та  й  як  такій  любові  —  не  кричать!

4

Дерева  материнством
Рожевіють  —
Як  люблячих  рожевих
Сильно  плідно  розумів  я,
Розумію!
Варто  любов’ю  святою  повіять  —
Проти  світу
Не  втрачай  лиш  надію.
Лиш  надію!

Гриб  —  печериця!  —  скинув
Камінь  з  голови
Своєї,  й  край  з  голови  моєї…
Ми  молодієм!
А  роздивляємось  —  а  мастять!  
Хто  як  вміє…  А  я  —  в  цій  мазні  —
Бувалий  макнутий  —
Да  я  вас  розумію!..

Крук  випереджує  —  над  маками…
З  рубильниками  попереду  себе  —
Зачорніє  —
Крук  із  кручихою…
О,  як  я  розумію!
Любов!  Любов
Летючи  —  молодіє…
А  що  ви  у  квартирах?  —
І  зумієте??

5

Полюбимо!  Поки  поладимо  —
Полюбимо!
Знайомо  кажучи  —  то  добре  видко
Що  із  горілки,  що  і  з  чуда!
Знято  полуду  до
Полудня.

Так  серцю  серце  вістку  —
І  дає…
Так
Відсувай!  так
Фарбу  трем
Допоки  дня  ще  є
І  руку  в  сердечко  берем!
Олюднимось  —
І  з  маселком  полюбимось.
І  поміж  горами—
Вітер,  мазило  —  бре…
Береш?  Береш!  Бери.
Береш…

6

Берло  твоє…

7

Конкретно!
Що  ви?  
Що  ми…  поводьтеся  коректно!

Тихше,  конкретніше.
Який  полон?  Бог  поселив  надію.
На  свіжість!  І  я  там  був,  і  
Я  вас  розумію:
Світло  є,  в  серці  є  надія…
Син-Світло  виткав  мені  плащ  —
Півполи  тут  —  я  ваш,  півполи  
там  —  я  ваш…
важкий,  майбуть,  граничний
плач

світ  зважується  —
пронесу  любов  Христа  й  Марії??

О!  як  
я  вас,
худож-
ники,  завжди
сухі,  голодні,
розумію…
я  недалеко  вліз  на
небо,  —
здоженеш?
Серце  Маріє,  скинеш  бульдонеж,
і  не  відходить,  а  проте  ж…
тепер  хоч  на  Манеж?

хоч  з  храму  за  пелюстки  й  на  Манеж?
спасає  це  мене  —
одна  любов  спасе  мене
так  намалюю  —
все  мине
і  все  мине,
а  Серце  моє  не  мине
це  одкрива  серця
«Серце  одкрилося  б!»,  —  благають.

Любов  небес  безсмертя  це
не  відступаєм
«Серце  і  диво»  —  тут  дорозбавляють
а  ми  не  відступаєм!

8

Не  відступаєм!
Слово-Любов  не  відступає.
Серце  пала  —  серце  пала!
І  дух  пала,  й  душа  палає!
Не  відступала  Божа  Матір,
то  ми  й  не  відступаєм!

Все  більш  пала,  душа  палає…
Вкидають  стогін,  рак  і  біль  —
нехай  згорають,
не  відступа  любов,
хід  серцю!  і  не  відступаєм…
Пала  любов,
пала  любов!  —
земне,  що  хоче  молитов,  —
земне  й  боїться  молитов,
і  все  те  знає:
Христос  у  нас  пала-палає!
а  хто  на  серці  
любим-пам’ятаєм
душа  лиш  світлу  усміхається!
моя  душа  —
пропалена  Огнем,
в  Огень  небес  здіймається!

9

Вся  повнота  у  щастя  підіймається  —  хвала!
В  Ім’я  Отця  і  Сина  і  Святого  Духа:
Слава  Отцю  і  Сину  і  Святому  Духу,
Слава  Отцю  і  Сину  і  святому  Духу!
Слава  отцю  і  Сину  і  Святому  Духу!!
Амінь.

*  Нове  слово,  мова    -    бо  
нова  любов...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792459
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 20.05.2018

Фіалка!. . Фіалка! І пахне весною мов Малка…

Малка*  
Поема


1

Фіалка!..
Фіалка!
І  пахне  весною
мов  Малка,
жила  нехітливо  ж  –  бо
Малка!
живу  –  мов  хто  гляне
живу  –  і  не  стане!
Що  Бог?  голос  дав  –
губки  й  носик

а  вітер  безсмертний
із  носика  в  носик
із  носика  –
в  носик
любов
подаровану
Богом  –  розносить…



2

о  вони  розуміють  тоді
сходить  огнь  –  дальноглядний
іде  по  воді



3


і  Рука  тягнеться
крізь
мене!
любов  Христова  –  скрізь
спасенна!!
і  мене  б’є  Ріка  фіалок!
а  вам  не  здасться  –
що  –  замало…


а  тому  дав  хрестити  
                                                                   Київ
бабуні  –  розібратись  з  Малом!
бо  ти  мала
а  ти  мала!
бо  ти  –  рабиня?
а  ось  тобі  –  любов!!
Я  Бог    –  тобі
                                           Любов!!!
і  за  твою  фіалкову
Я  за  твою  фіалковую  душу  –
за  чистоту!!  За  море!  І  цю  сушу!  –
Я    –  плакать  мушу!..

геній  змусить!..
Я  –  мушу…

18.05.2018,  19.05.2018,  
ранок

*-  11  вересня  2010  року  було  відкрито  пам'ятник  Малуші  з  Володимиром  Святим
 в  місті  Коростень  Житомирської  області.  А  памятник  ось  цей?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792314
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 19.05.2018

Свято-Троїцька свобода

беззастережно  так  –
не  віддаючи  звіту
душа  проникнулась  огидою  до  світу
душа  як  птах
ширяє  в  небесах
шукає  вже  відчутого  просвіту



ми  євхаристією
надпрестольною  живем
і  в  серці  чесно  правиться  за  слухом
ми  вільно  йдем
від  тих  буквальних  тем
що  не  узгоджуються  з  диханнями  Духа

1999

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792301
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.05.2018

Залишіть мене із словом Тройці

Хтось  —  бійцем
хтось  отже  оборонцем:
залишіть  мене  із  словом  Тройці
темної-претемної  години
добрі  люди  чай  зігріють
А  от  це  ж  —  не  від  людини...


залишіть  вірші  до  
яких
плачуть
то  ж  тепер  мене
й  не  личить  бачить...


добре  серцю  серце  притискають
добре:  серцю  й  руки
притискають
от  листки
і  обмирають


гріх  є  —  на  святому  розживатись
підуть  жати  —  ідем  жати
І  листки  розглядять  
і  побачать
ангели
(янголи  од  слів  не  плачуть)  —
і  побачать
це  ото  вниз  плинуть  шмонці


підніміть  мене  словами  Тройці
хтось  тут  міг  би  як-небудь  пожить
і  тепер  не  зна  чим  дорожить
Залишіть  такі  
які  тут  сяють

та  і  йдіть
де  вже  чекають

12.09.2001

                 Доброволіє

Дух  істини  –
він  вельми  правду  всім  приносить:
і  сам  не  згибіє  –
і  інших  не  вмалить:
в  радість  рече  –  як  добре  в  Бозі  жить…
Святі  Отець  і  Син  і  Дух  Святий:  
з  ким,  серце,  ти?

Величний  Бог  любові  і  знання:
сам  мирний  –
й  поселяє  в  душах  мир,
в  утробах
і  в  серцях,  і  чинить  в  днях
розмірений  біг  духа:
й  упокоюється  вир…


Душам  підказує  як  славно  в  Бозі
жить…
І  з  ним,  чого  й  не  зна,  а  побіжить,
ще  й  потече  душа  до  Слова  –
і  раптово
торкнеться  найсвітлішої  краси:
і  з  гірної  симфонії  посил
ввійде  і  заясніє,
й  відізветься
тільки  єдине:  днесь  є  серце…


Дух  Всесвятий,  що  світле  речення
                                                                                                           доносить,
прийде  і  слухає:
хто  чого  в  Бога  просить.
Одно  –  Отець  і  Син  і  Дух  Святий.
А,  серце,  ти?

19.03.2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792183
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2018

ДО СВЯТА ТРІЙЦІ СВЯТОЇ

     *      *      *

З  провалами  кудись  -    не  ті
І  тільки  в  Троїці  Святій
Не  мають  за  собою  тіні
Спокійні  ясні  і  прості

1997

         Знаходження  в  Тройці

Спокійна  суть  в  нас  —
ще  є  сутінь
Де  я  любов’ю  пом’яну
Одкриє  більшу  глибину  —
В  тій  самій  незбагненній  суті


Бог  глибше  сонця  —  де  є  ми
Хоче  щоб  все  позабувався
Ходив  між  всякими  людьми
І  з  глибини  лиш  усміхався

1997



*      *      *

Молитов  стежечки  стрімчать
Поміж  ущель,  над  каяттям,—
І  мирним  спокоєм  летять
В  Єдинодереві  Життя.


Живлющий  мир  і  лад  проллять,
Я  Тройці  в  радості  молюся.
Де  єсть  відчахнене  гілля  —
Там  сльози  серцем
добре  ллються...

1997


*      *      *

Як  тільки  Бог  відведе  гріх,
Ти  по-живому
бачиш  всіх
У  серці  добрім
просвітлілім!
Себе  у  цьому  світлі  білім...

21.09.1999


               Тройця.  В  світлі

Чи  бігла  електричка  чи  машина
у  всьому
була  світла  середина
все  нас  напина
в  Троїчній  тиші...


Це  створений
в  серцях  
є  Дім  добра...
і  чують  —  як  пора  —
нас  сопучи  авто
ми  чуєм  Бога
нас  ніхто
не  чує  і  
не  бачить  нас
ніхто...

30.05.1999

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792179
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2018

УРИВКИ З РАННІХ ПОЕМ

Уривок
з  поеми  «Деміург.  Со-вість  душ»:

Мати:
(доні)

Вдягни–но,  доню,
щось  гарненьке  –
голубеньке,
і  йди  на  сонечко,
щоб  серце  веселеньке
задихало,
і  добрий
теплий  вітер
обволікав  і  виціловував,
привітний,
як  повну  щастя
і  гудіння
вітку.

1989

Уривок
з  поеми  «Деміург.  Со-вість  душ»:

Незнаний  поет:

Це  кому  більша,  кому  менша  вість.
Хто  мене  здумав  –
здав  екзамен  хто  він,
Не  сходячи  з  своїх  огненних  місць.

Я  іду  сам  –  і  рухається    в  с  е.
Не  знаючи  себе  –  як  всіх  навчати?
Не  володіючи  собою  –  курувати?
Замість,  щоб  час
ниттям  минулим  шити  –
Знайдете  нить  ясну,  мій  дух  несе.
Та    в  с  е    находить  мені  шати
з  нових  див,  –
Кохайтесь  в  небі,
щоб  мій  стовп  не  полишив.

1989

Уривок
з  поеми  «Деміург.  Со-вість  душ»:

Незнаний  поет:
.............................
Як    в  с  е    єдино  найчуткішу  душу  бгає  –
Душе  людська,  та  хто  про  тебе  дбає!  –
І  так,  як  мною  водить  провидіння,
Кажу:
Всевіт  –  золотисте  волосся,  дехто  спить
на  червоному  й  чорному
бархаті.

І  в  наших  душах  –  перебродження  і  воля!  –
До  них  любові  вірні  вонеконі  і  чистота  –
Народиться  один  великий  птах
літань  всевидіння  природи,  –
я  переслідував  його,  він  кинув  вогнепіря-слово,
В  с  е    з  нього  витиснув,
для  чого  моє  серце  розбив  у  музику,
Се  –  музика  несеться
по  душах  неба  і  землі,  переливається,
палає,  –
Не  зменшуйте  напору,  не  уступіть  свого  єства
можливостям  несправжнім!

1989

Уривок
з  поеми  «Деміург.  Со-вість  душ»:

Невідомий:
(співає  зі  святістю  молодості)

«Не  вір  року  і  рокам,
Не  вір  віку  і  вікам,
Ні  яві,  ні  до-яві  –
Перевдягненій  траві  ,–

Хто  косить  іде  –  не  стеж,
В  іншій  масці  –  одне  й  те  ж,  –
Вір  своїй  душі  живій  –
Молотінню
             (слухає)
                                   не  підвий,
Іди  і  запитуй:»Хто  живий?»

(продовжує  співати)
«Є  хто  живий?»
1989

Уривок
з  поеми  «Всевидіння  блаженство  –  центр»:

Кохана!

довкола  тебе  жовтоокий  острів  –
і  він  факає  мені  в  голову  і  в  груди,
а  холод  виру
крижаної  тьми  людей
не  піднесе  їх  навіть  подивитись,
як  прилітає  яснобачення  –    безсмертя
на  сонячних  квітує  островах
1988

Уривок
з  поеми  «Безсмертя»:

Всесвіт  –  золотисте  волосся
дехто  спить  на  червоному
й  чорному  бархаті

вибухає  –
тяжіє  чи  легшає  кров?
і  від  серця  –  кола
як  співатиме  зірка  у  серці  чорну  аорту
 і  гілку

1984,  Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792081
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2018

Ода радости!

Який  тільки  я  православний?
я  –  Богородичний
і  Троїстичний…
Традиції  ведуть  в  неповнотї,
буває  –  як  би  й  
дотичні…
Найглибші  –  й  зляканіші?..
я  –  хіба  кигичу?
я  –  Бога  й  Матір  повно  славлю!


після  Бетховена:
прихлібникам-аристократам,
доходячим,  їм  нічого  було  втрачати:
Людвіг  ван  Радість  –  був!
й  хлебтали  вживу
Оду  Радости!..
Богові  –  що  все  охоплює  –  радости!!

Отже,  достоповажнії  мусульмане,
Інші  теж,  киньте  в  живому  мені
протягать  якусь  (чушь)
приземленої  гадости...
Чи  мені  мерзлість  світокультур??  –
В  мені  сам  Бог  радується!!!

Ах,..  бо  пізній  вже  Брамс
ізографив  був  останню  піднесену  (Радість)!  –
але  чую,  що  ні  в  Брамсі,  ні  в  ній
нема  радости…

Кажучи  сердечно:  ви  со-вість  маєте?
Встаньте,  три  століття,  перед  
художником!
Встаньте  чесно,  живущії  нині  в  гадости…
На  що  це  всі  живете?
Від  Людвіга  –  спасенного  Богоматір’ю  –
до  мене,  Нею  Святою,  спасенного  –
Не  було  світу  радости!!

Зніміть  капелюхи!  за  крісло
воюючі...  не  за  Христа,  
смердящі  академіки,  з  тлінним  «ділом»...
Художника  хотіли  удєлать?!

Бога-Слова  удєлать??  –
ісповідники  земности  і  нездогадливости:
з  Неба  корінь?  сумні  гади  усі…

Протягла  і  прислала  живого  і  радісного!..
На  збезумілих  всіх!  і  ще  –  не  зіпсутих  дітей…
Ода  Радости  в  світ  весь  гряде!!

І  на  народжених,  і  сущих,  і  ненароджених  іще  людей!..

«Традиційні»  релігії  –  традиційні  безбожники!!
Станьте,  кажу  вам,  перед  Богом
в  художнику…
Заскорузлі  традиції  –  мертвість:«форма»:
в  самообожненні…
Радуйтеся,  живі!  закликаю  к  Христу!
Радість  –  тільки  з  світла  й  любові,  отут…
Бо  кому  підпускаєте  тінь
як  по  вужу?

Богу  радуйтеся  незалежно  ні  від  чого,  
кажу!  
Христос  Є!!  –
Хлебтали  ми  оцих
всі  –  однією  великою  ложкою…
Вселенською  ложкою!

17.01.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792077
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2018

Духів я

Ходять  дух  й  Дух,  як  за  адресами,
                       де  адресат
Кожен,  кому  в  день,  і  в  осінь,
                       і  в  віки  вже  написав.

Кожен  за  завісою  століть  стоїть
                       в  серці,  вокзал:
Жде  щоб  день  згасав,  і  літо,
     й  згаснув  рік,  і  згаснув,  може,  й  вік  —
                           а  чоловік  —
         жде:  що  мені  Дух  сказав:

Ось  же,  поруч!  а  —  завіса,
                                         і  не  поєднатись,
                                       серце  в  плач,
і  чи  Бог  сказав:
«То  не  заробіток,  то  сльоза...»

Чи  то  й  ти  десь  плачеш,  брате...
                     Так  як  я:  що  Бог  ось-ось,  а  не  обнятись...
                     За  завісами  —  й  брати.
                     Ой...  і  за  мене  плаче,  кажуть,  Мати.
Тому  й  буть!  В  останній  час  —
                 як  Свою  силу  —
Бог  поетів  ставить  до  вітрила!!
Тому  й  буть!  у  вирішальну  мить  —
Він  поетів  і  за  весла  садовить!!!


Духів  я;  це  очерет  хита  вода...
Як  би  тебе,  чоловіче,  я  продав?
Як  би  я  вас,  люде,  всіх  продав??
         Як  це:  з  Києва,  де  Лавра,  і  —  продати,  —
         як  прийшла  спасать  його  й  мене  
                                                                                                     Святая  Мати?
Лиш  Вона  вкаже  навіки  —  адресатів...

05.08.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791899
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2018

просто писати так – як волошка…

*      *      *


                                         Слову-Христу  присвячується

просто  писати
так  –  як  волошка  і  мак
треба  іти  в  жита
треба  жити  в  житах...

п’є  голубінь  жита
гладиш  мене  просто  так!
любиш  мене  просто  так

14.05.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791897
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2018

Зерно Левине… (три дії)

1

Лев  зерно  сіє,  сіє  зерно...
Устами  до  сонця  зеленими
презеленими  вилажу
з  землі:
«Богородиця  найкраща.»
Лев  мовчить,  в  серці  слова  не  має?
«Богородиця  –  Найвеличніша  наша...»
Лев  не  може  ні  разу.
Все  обмацав...  щось  по  лінії
Бога  п’янке
вилазить...
цей  і  справді  проотченаше!


Євангеліє  чиє  закопав?
сіє  своє  зерно...
Устами  зеленими-презеленими...
Не  може  ж  цей  Лев  –
наступати  на  мене...
«Богородиця  –
Церква  в  Неї  у
кільватері...
не  може  військовий
вдарить  в  Лице
Богоматері!..»


Тарас  –  царицю...  сухоногою  обізвав...
цариці  –  словом  торкатись  ноги(?!?)...
навдивовиж  заблукання!
і  –  перепало!!...
І  себе  найдурнішим,  за  Аралом,
назвав...
Тьма:
п’ють  горілку  і  говорять!  Тупо.
Говорять,  їдять  ковбасу!  як  луплять!
 
Чіткіші  –  сало.
І–  уряд!  Мирське  начало...


Їдять,  більш,  і  більш,  говорять...
ох  лихо  віють...


Дав  за  таке  Миколай  –  Арію-дії...
Бо  неперевершено  суперечки  сіяв...
Й  що  земні?
що  земнії!?
Син  і  Мати  святителя  порятували!  –
Не  то  –  не  Льва,  найвищого  серед  святих,
Миколая,  не  стало  б!..


Маріє!!  витягуєш  незастрахованого
ясністю  підривного
поета  –  на  очах  усіх  –
із  всього!
Люблю  Тебе!  з  нерафінованого
з  позамежного  –  гукаючого
жестикулюючого,
ніби  украли  Бога!!..


Тут  і  чекай,  що  з  терпеливого  неба
ангели  кинуться
повість  місити!
То  ж  ніхто  такого  не  в  змозі  вмістити!
!  І  –  ніщо  не  може  –  любов  цю  спинити!!
Або  любов,–кажуть,–  або  
точність!..
так?
А  натиснути  єдиним  –
це  на  лоба  вилізуть
очі!!


Перекусити  нас  хоче!
Десь  відвага  –  а  тут  з  позамежжя  згага!
Ти  мене  в  серце  Ваше  Єдине
втягуєш...
Чисто  любитиму  душі  і  квіти  –
але  так  як  Бог  і  Ти  –
квіти
не  втягують!..
Ти  розумієш  –  і  люди...
не  втягують...


Тут  же  вогонь  запалає  –
сам  дух  вогневіє!!
Слухай,  зачекай!  –  ось,  ось:
Володя  підходить  до  Буржуазії...


2

–  Крокодилячі  сльозки,  царятка,  ллєте
             за  генієм?
             і  тут  же  «ай  ем  сорі»  –  Синоду?!
             (і  –  раз!  –  буржуазії  царячій  
             в  морду)

–  Ліберали!!  гацькували?–
             художника  Висоти  –
             за  діркомишачі  гроші??  
             Бо  пророк  він  смішний?
             умучили!  –  а  тепер  ви  хороші  
             і  липнете  –
             Толстой  є  совість??
             а  де  Лев  –  Правда  і  повість?..

–  Ви!  «патріоти»!!  –  перед  Європою
             вигляду  дбаєм  ?  приличного
             й  гордого?
             а  ким  Велич  замучена?..
             й  не  звучить  серед  впалого
             Цільна  ця,  Велич?
             і  кусочки  упалі  засмучені?
             (і  знов  –  бах!..  цим  жуйним  –  
             в  морду)


...  І  що  ти  візьмеш  з  обмежених?!
Півтіні-півправди  жене...
Володя,  рука  привязана
до  голови  –  це  обмеження...
Хіба  ж  то  душі  розгорненій  –
це  стежити?..


3

Летім  за  Духом.
Краса  думки  тіло  має...
Смирення  Слова  подивує  –
й  надихає
обмацать  й  думкою
красу  смиренну  кістки...
Це  к-істині...
То  кістку  Бог,  бува,  ламає,
а  іншим  –
і  не  попускає...


І  правте  думку,  
і  дивіться,  вже  встигаєм:
Поламаній  лиш  спрагу
направляє
сестра-краса...


По  собі  внутрішньому  в  Дусі  –
мов  по  сліду,
очищені  кістки  
святі  в  небо  вкладають,
повіє  Дух!
Лиш  геній  з  парадоксами
у  Тройці  йдуть.


Так  і  в  містах  –  в  аду.
І  хто  це  знає?

25.02.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791616
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.05.2018

Поезія дітям про летючих коней

Ще  вранці  я
постіль  «конвертиком»  складаю...
І  добігаю  будівництв,
і  дострибавшись  до  сухого  жару  в  палях,
увечері  –
я  до  конвертика  лягаю!


Молюсь,  молюсь...
і  в  Вічність  відправляюсь...


І  біля  моря  Чорного
а  чи  Червоного
черкають  час
і  гухкають  колони...
і  чухкають
на  кримськії  полони...
і  даль  спадає  на  кістки
й  на  черпаки  солоні...
і  коні..
і  комонні  –
летять  в  дорійськії  колони,
ще  поцейбічні...
Що  це  людині,  яка  –  Вічність!!

12.04.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2018

Безхмарність

В  пустелі  святий  жив…
Послушник  ще  йому  служив.
Намет  бурштиновий  в  повітрі…
Ще  з  ранку  виднівсь…
Над  довкіллям  гроз  і  злив.
Намет  монахові  служив,
                           впиравсь,  старавсь,
                           збігав  до  жил.


Сочивсь  і  жив.
Сочивсь  і  жив…


(Послушник  мав  осла  –  
                                     той  для  робіт  служив)
І  Богу  сам  святий  служив.
Ще  лева  привів  Бог,
той  –  із  ногою…
біль…
Чернець    зцілив.
І  лев  осла  за  оброть  па́стися  водив.


…Сам  намет  жив,
сочивсь  і  жив.


Бог  пас  довкілля  –  аж  до  гроз  і  злив.
А  потім  лев  осла  забив:
Послушник  впав  з  спідницею,
в  гріх,  в  лівість,
а  правий  Бог  
таких  ще  не  ловив…

10.07.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791493
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2018

3. Розвиток таланту, 3: (закінч-я)

3.  Розвиток  таланту,  3:  (  З  трактату  "Що  дає  Христова  Церква  поету?")

Ліпше  це  є  від  змішувань  театральних?..
З  Ким  лукавите?

Ось  те:
дивитися
любити  і  —
просити...
Це  Сина  Божого  просить!
й  мене  простить...
й  людей  простити...

І  людина  внутрішня  буде  тоді  більша  за  зовнішній  світ?..
Як  поету  з  Ісусовою  молитвою?  

По  голові
в  стрибках:
«Ох  ка...»
«Ой  ка...»
«Ех  ка...»  —
кашкети  гудзикам!
і  серце  при  дорозі:
а  над  усим
лиш  Бог!!  —
і  Баха  музика...

Наскільки,  все-таки,  високий  «процент  поезії»  в  крові  світовій?!..  
Переміщений  акцент  на  Бога  і  Матір  Божу,  нема  акцентування  на  мені.  Маєте  вмерти  і  народитись  щодня,  як  апостол  Павло.  Чи  ви  не  в  духовному  процесі?  –  не  до-зріває  ваша  кров?  

*  *  *
Як  пух
як  дух
як  сонце  з  черемух:
і  як  то  цілим  серцем  
не  любити?
і  як  не  віддавати  тобі
квіти,
що  ангели  несуть  в  росах  
на  слух?

То  справді  Бог
чи  отроча
чи  дитинча
чи  пропалилось  людське  серце
у  зеніті?
чи  оперезуєш  людину  –
жінку  в  літі
і  посилаєш  квіт  –  хто  вже  почав:

як  цілувати  рай  жіночого  плеча
то  задзвенять  у  грудях  
тихі  струни
хто  бути  в  правді  з  Богом  розпочав
той  оживе  і  буде  вічно    ю  н  и  й

…Вклонюся  в  серці  юнім  цим  полям,
Впаду  і  з’їм  трави  як  в  першій  рані:
Все  ж  не  такі  ми  в  гречкосіях  
забуянні
І  ось  у  серці  плаче  немовля…

Як  пух
як  дух
як  сонце  з  черемух:
і  як  те  добрим  Богом  не  любити?
і  як  не  віддавати  тобі  квіти?  –
їх  ангели  несуть  в  тобі  на  слух.
30.01.2004

Цьому  ж  поетові  Бог  з  дитинства  і  досить  чистої  юності  (дружину  пізнав  в  29  років)  ввів  Небо  —  пронизав  кров  і  жили...  аж  до  розрізняння  душі  і  духа.  Кров  приносить  інформацію:  більш  небесну  чи  земну...  Боретеся  вже  Ви  за  кров  як  носія??
Інтуїтивно  люди  хочуть  зберегти  хоча  б  дрібку  крові  трансцендентного  (ніби  консистенцію  внутрішнього  зв’язку...).

         Всемогутній!  
1  
Обійдеться  Хафіз  без  віз:  
Він  розвалив  школу  і  шаха  —  
І  всіх  сучасників  —  із  шиї  махом!  
І  Бог  —  його  трояндою  поніс...
 
Що  ж,  обійдеться  й  без  коліс  
цей  знов  
Кого  Бог  цьомнув  із-за  хмар  —  
любов’ю  
А  що  підуть  у  Всемогутню  руку  —  
Зніме  Бог  з  пліч  ліхтарозвучність  
муки...  
І  зразу  —  т  е  
—  розкрилення  росте!  

2  
І  кілька  друзів  —  
лиш  на  Бога  уповаху...  
А  головне  є  —  пристрасть  шахову  післати!  —  
в  палац...  
щоб  мешкала  вона  в  палатах...  

Й  візир  —  
поменшає  в  рази.  

(Хафіз  
стоїть  один  між  звізд):  
«Дав  —  так  як  в  юності  —  писати!!!»  
Як  в  юності  писати!  —  
І  юність!  —  серце  і  любов...  
і  Мудрість-мати.  
те  о  те  о  
те  о!  5  
те!  
раїв  —  розкрилення  росте!!
 
3  
О  який  я  розквітлий!  
Як  сонях,  що  в  світлі...  
І  Хафіз  —  руки  й  голову  
вклада  на  віз:  
«Це  ти  з  Богом,  Хафізе»  

Бо  хто  з  Божих  побачень  —  
до  землі  
огненосних  не  зніс  
Божих  сяйв?  
оних  крил!  
різнозначно  
те  судачим  
у  промінь  
й  пробачили...  
«Бо  ти  з  Богом!  Гафізе»
 
4  
А  багатства!  —  як  юність.  
Її  хочеш,  
й  все  —  хочеш,  
та  Бог  не  дає  
І  сокочеш  —  й  сокочеш  
Бог  молодшає,  —  
небо  молодше...  
виймись  з  чобота  —  все  те  і  є.  
А  Хафіз  —  
руки,  голову  кладе  на  гарбу  —  
що  десь  лине  до  звізд...  
2012

Говорив  я,  не  вірите,  —  казав  Ісус  Христос;  раз  один  говорив  вже:  яка  страшна  Ліна  Костенко!  Внутрішньою  свободою!!  Таких  лише  одиниці.  Не  знають  її.  Серце  лиш,  яке  Божим  є,  знає.

         Наближення

Живу  любов
квітучу  віком
і  в  неї  хата  вільна
повна  —  вікон

Живу  любов
і  нас  ніхто  не  бачить
ніхто-ніхто
зате  ми  бачим
не  ледаче

Нам  кажуть  друзі:
я  —
у  всьому  світі  вдома!
а  ніжу  я  любов
що  —  невідома

Живу  любов’ю
ми  світучі  віком
а  в  Бога  хата  вічна
світло  —  з  вікон...
18.10.2014,  «Аерос»

«Приступить  людина,  і  –  серце  глибоке…».  Не  ваше  воно  –  Боже…

           Священнодійство  слів

Літу  слід  би  послати  зірких
ще  й  стійких  послів,
І  сердечно  схилити  до  обширів
Матір  Божу,
Хіба  можуть  міста  знести  в  серце
більш    Божих  слів?
Ось  чому  я  відходжу.
Відходжу.

Виінакшується  на  підходах  їх  душ
сам  словник:
Я  знедавна  був  більш  ніж  міцний
на  памірській  погоді:
Але  в  луках  я  можу  найти  серце
мого  народу,
Мій  прихід  словниковий  в  містах
з  «ненародом»  зник.

Але  тут  є  язик  нічиєї  простої  троянди!
І  жасмин  теж  нічий  десь  на  розі  –
він  має  в  нас  хід:
І  у  травах  душею  –  й  горять,
плачуть  і  віють  пахнючі  плеяди.

Серцем  в  небі  –  й  зірками  стоїть  
мій  вінчальний  прихід…

Але  літу  слід  слати  зірких
ще  й  стійких  послів!!
Світлих  духом;
без  Матері  вам  –  боронь  Боже!
Хіба  навіть  зірки  можуть  знести
більш  Божих  слів?
Боже,  Слово!
я  за  серцем  Її  відходжу,
відходжу  в  глибини,  відходжу.

Слово  –  й  Діва:
в  стеблинці,
і  в  хмарах,  і  всякій  погоді…
Взявши  духом  –  і  блискавка  в  слово  –
бігом!
Я  веду  і  пронизую  Духом  Христа  –
силу  силенну  природи!
Ради  Слави  Твоєї  і  Ймення  святого  
Твого!

Боже-Слово!!
Ану  вертикаль  возсіяє!!  –
Сильна  блискавка  ся  до  землі  сеї
з  неба  гряде!
Висота  тільки  Духу  Христовому  вся
улягає!
Більш  народному  серцю  і  перепаде.
28.06.2004

Хто  не  має  «точки  перетину»  з  Богом  в  творчості,  аби,  як  він  каже,  не  втратити  регіональної  автентичності,  він  розповідає  про  свою  творчість  доконечно  ...
А  хто  має  розумову  силу  близьку  до  апостола  Павла,  той  не  в  літературі  світовій  чи  національній,  той  в  Божій  нескінченності...  Трансцендентне  —  це  в  Стусі,  Ліні  Костенко,  Воробйові,  Герасим’юкові,  в  інших.

       Передгроззя

Бджоли  гудуть,  чують,
де  квіти  найкращі...
Печі  день  печують
де  грім  любить  хащі!!..


Слава  не  з  жінками...
Щасливе  –  що  вдома!
Лежить  за  лотками
дригоніжка-втома.
10.04.2009

В  мене  є  в  книзі  «Собор»(вибрані  поезїї  про  святих)  цілі  окремі  розділи:  св.  Миколая,  апостола  Павла,  Великого  Іоана  Предтечі.  Іманетний  хід  назустріч  в  єдності  з  трансцендентним  Божим  святі  звершили  ,  нині  наповнені  Богом  є,  і  не  міг  я  написати  жодного  слова  художнього,  допоки  Бог  в  них  і  їхні  особистості  не  зволили…  
Трансцендентне  є  настільки  іншим  —  ви  ходили  б  і  били-ся  головами  об  дуби  (вибачаюсь,  бо  в  Божій  тканині  відповідність  страшна,  вбивча,  кажу  —  неминуча).  Св.  Силуан  кулаком  бив  себе  в  лоб    —  вас  би  вже  не  було,  коли  б  дав  один  лиш  раз  кулака  такого  –  до  лоба  вашого!!  

*  *  *
Вже  в  тихім  німотінні
норд  і  зюйд  блаженно
мовкнули,
а  крило  сходу
вивищувалось  в  дух  –
й  ним  сходив  жар  
благоговінь,
отінюючи  крила  другого  схолоду  –
й  тим  схід  у  трепеті
прощав  доріжку  –  звідки  дар
зійшов,  по  ній  тепер  богопослушливо  
відходив,
по-царськи  серцем  розіллявши
насолоду…

тіло  трояндове  ж…
душа  з  небес  теж  благословена  –
сходом  ум’якшена  краса  
м’який  сам  запах  литії,
є  в  небесах:
краса  –  у  взорі  Божім  єсть  вона;
найбільш  –  Бог-Взір:
поле  благоволінь  цілунків  тіл
тим,  хто  у  Взорі    в  крилах  писав…
мовчки,  бо  є  надія:  Богоблагодатна.  
04.07.2004

Щодо  святих:  трансцендентне  слово  є  наскрізним  в  усіх  значеннях  і  творимих  Духом  смислах,  Дух  єднає  подібне  до  подібного...  —  в  слові,  значеннях  і  ,  головне,  способі  життя...  Таїнники  Тройці,  ми  так,  чи  не  найбільш  щораз  відмінно  й  жахливо(!),  в  міру  свою  уподібнюємось  Богу!  Боже!  я  сорок  років  прошу:  наблизь  до  мене  в  плоті,  щоб  був  як  апостол  Павло!  Сцик….и  —  утікають!  Перевірки  бояться?
А  святих,  і  Матір  Божу,  й  Себе  Ти  —  мені.  

*  *  *
                                                             Людмилі,  дружині

Хто  це,  крім  Слова,  мій  Душе,  напише?  –  
де  любов  попереду  події  ішла,
де  рука  твоя  чашку  з  водою  несла
зупинився  мій  видих,
щоб  видіти  раптово  тишу…
26.03.2004

Їм  нема  слів  навіть  і  визначень  земних:  і  поезію  великої  християнської  подвижниці,  поетеси-теолога  Ольги  Седакової  росіяни  нарекли  трансцендентною  поезією...
А  Пресвята  Богородиця  сказала:  не  Вона,  а  Любов  Божа  —  в  авторстві  уподібнених  Богу.  Скромно.  Просто  я  в  свій  час  любов’ю  і  новим  словом  більше  з  Богородицею  змагався...  Бог-Слово  мене  виручав,  до  речі.
А  Божа  Матір  —  океан,  і  більше...  Хто  що  після  Неї  сказати  може?!  Кинувся  б  хто  в  цей  Океан  —  мав  би  свій  портрет  лиш  ...  своє  обмеження!  

*    *    *
Я  так  люблю  Тебе!!  —
якби  любов  була  пружиною
то  витягла  б  куски  пред  лице  Сина!  —
а  що  то  в  ямі  людській  я  пророчу?  —
чи  треба?  —  мабуть,  ні,  —
сказали  б  Слова  царські  очі...
я  так  люблю  —  як  серп  спішить  в  обжинки!
А  в  ямі!!
А  в  надриві  у  земного!  —
Що  й  Дух  Святий  з  Небес
знайшов  такого  —
І  пальцями  своє  заволікає  знов:
О,  кісточка,  це  селезінка,  а  —  де  кров?!
і  пальцями  та  й  ну  перебирає,
і  в  анатомію  —  любові  дошиває,
не  тіло  смерті  —  стану  я  —  одна  любов:
Я  так  люблю  —  як  серп,  що  дожинає!  —

Усе  земне  стає  поперек  серця!
Я  так  люблю  Тебе  —  що  нависаючі
горби  й  пригорки,
мов  кістка  огнем  в  горлі!

А  хто  як  плакав??
А  хто  б  не  вибравсь,
якби  плакав  —  яко
чернець:
«Боже,  де;  я?»
і  паки  з  ями:  «Боже,  де;  я?»
і  —  «Непорочная!»
І  —  в  серце  кидає  незримо
й  приносить  явно:
і  гладіолуси,  і  орхідеї,  і  камелії...

Я  так  люблю  —  що  дивно  й  сокровенно
в  серці  пишеш:  «Я  тебе  не  залишу...»

Нема,  воістину  нема
нікого  кращого  Марії...
І  що  тут  гори  знов...  та  ще  златії!
Все  протилежне  Духу  і  Марії.
Я  так  люблю  Тебе!  Й  любитиму  іще!
Й  ще!  Що  над  землею  нетутешній  щем!..
Піду  —  нагадуватиме
про  Весну  вічну  кожна  гірка!
І  —«Боже,  де  я?»
«Боже,  де  я?»
А  хтось  запізниться  заплакать
                                                   й  стане  —  згірклим...

Та  обіч  нього  проростатимуть  камелії...

Сину,  роби  щось  —  і  зі  мною
й,  може,  з  Нею.
09.07.2005

Бог  не  робить  випадкове  або  що  непотрібне.  Новизна  вся  ця  —  смирення  Бога-Слова  і,  майбуть,    смирення  наше  перед  Ним:  художні  відкриття,  ікономія.  
Чи  нагадувати?  —  Він  неспівмірно  більший...
Гряде  велика  подійність.
Потрібні  серця  чисті.

Щоб  вам  пришвидшитись  —  бачте:  якщо  поет  вроджені  таланти,  дари  і  велику  силу  духу  зберігатиме,  розвива-тиме,  художні  образи  отримуватиме  не  з  уяви,  а  з  глибо-кого  серця,  всі  в  зрілості  його  і  своїй  матимуть  іще  різкішу  відмінність  в  усім.  
Ви  матимете  досвід,  з  ним  пов’язаний,  вчені  проекстра-полюють.  
Слова  його  незвичні,  духом  розкішні  й  ріжучі  безумовністю  й  гостротою,  властивою  для  святих...  Ви  попередже-ні:  справа  вся  не  в  авторові  в  плоті...  «страшний  і  для  народів,  страшний  і  для  царів».  Вистачить  вам  цілих  Небес.

       День  увінчаний
                                                           Пренепорочній
                                                           з  любов’ю  присвячується

Ти  красива  —
як  стрижі  —  у
віражі!  —
Щоби  очі  не  змигнули
краще  не  кажіть

Так  і  кинулась
з  порога  —
свіжість  
вмита  —
і  поля
і  грунтові  дороги
й  радість  літа
20.06.2016

Бо  Ісус  Христос,  втілившись  в  Вифлеємі  не  тільки  в  плоть,  а  й  в  земний  час  —  будучи  Вічністю  —  зробив  великий  Вибух.  Ним  Він  переобразив  світ  весь.  Бог  підняв  Ним  світ,  наблизив  до  Небес.
Нічого  іншого  не  творить  поет.  Він  художніми  образами,  втілюючи  вічне  в  часове  (!),  вибухово  підриває  все  і,  зі  старих  світських  культур  звільнюючи  серця,  переображує  художніми  творами  весь  світ  —  ставлячи  усе  і  всіх  перед  Богом,  Ісусом  Христом!  На  задники  падають  всі  зі  всім,  —  а  хіба  можна  так  творити  вибухом?  
Не  хвилюйтесь,  ви  живете  у  Вибухові,  і  буде  так,  як  хоче  Бог.
Ліпше,  отже,  поету  зачатися  у  чистому  місці,  бо  початок  важливий  в  чистоті,  і  народитися  в  місці  досить  чистім,  народитись  поетом.
 
*      *      *
1
Але  от  жив  він  
на  Горі
І  зорі  —  зорі
                     в  ятері…

І  час  горів.
І  він  горів.
І  час  згорів…

І  то  нічний  
його  налов
Струшував  зоряний
пилок

А  із  глибин
сердечний  лов
Більше  такого  
не  було

І  похитнулись
якорі
І  осяялось
                 угорі

2
І  простягнулась
у  віках
Благословляюча
рука
11.09.2013

І  не-мати-не-знати  нічого  земного,  яке  протилежне  небесному,  навпаки,  мати  вже  силу  духу.  Буде  стремління  в  Небо,  і  слова  будуть  огненні,  як  в  стихійного  вогню.
І  розвиватися  спокійно  і  поступово  належним  чином.
Як  Ісус  Христос  в  дитинстві  розвивався.
Шиллер,  а  в  Україні  Всеволод  Нестайко  (ось  же  —  Всеволод!),  світліючи,  світлом  підготовлять  ранню  закоханість  світлу-світлу,  дитинну.  Є  Боже  явлення  (теофанія!)  в  поетові,  в  люблячім  серці!
З  дитинства  —  недоторканність  земним!
Спочатку  при  написанні  поезій  натхнення  є  опосередковане,  у  м’якості  муз  природних...
Із  затиханням  кохання  народжуються  пісні  і  поезії  вже  з  душі,  знає  Бог  чому,  в  родових  муках.
На  початку  пишуть  недосконало,  але  дуже  багато.  Душа  ж  горить!
Писання  корисне  для  душі  молодого  поета!  Не  гасіть  ні  себе,  ані  поетів  інших.
Далі  пишуть  сильніше,  проте  мало.  Мужніння.  Світла  печаль  за  теофанією.
І  тільки  значно  пізніше,  дозрівши  духом  і  цілісністю,  пишуть  сильно  і  багато  поезії...

Дяка  Ісусу  Христу,  я  жив  дитинством,  але  в  церкві  теж  був...  Як  багато  значить  світла  ласка  й  любов.  І  сонячна  ласка,  і  лагідна  південна  природа,  вчасне  відведення  на  Божу  службу  до  розташованої  поблизу  церкви,  дитинство  щасливе  й  освітлене...  і  зерна  посіяні  в  чисту  душу  дитини  —  це  найвагомішим  є  для  життя!
Мабуть,  так  ще  з  композиторами  є.
Чисте  і  лагідне  дитинство,  враження  дитинства  —  найвагоміші.
Як  дрова  сухі  ліпше  горять,  так  виявлена  схильність  душі  і  різні  таланти  горять  ліпше  у  відповідній  атмосфері,  творчій,  добрій  і  пронизаній  променями  світла  Божого...
Потрібна  рівновага  розуму  і  серця.  І  педагогічно  правильно  не  засушувати  серце  розвитком  знань  освітянських,  навпаки,  розвивати  спочатку  серце  з  раннього  дитинства!..
Чуйність,  виховання  співстраждання  в  бідах  й  до  матеріально  бідних,  любов  і  розкриття  краси  у  любові,  шляхетність  і  чесність,  підтримування  незіпсованих  боків  харак-теру,  подання  світлих  перспектив  для  людей  з  добрим,  вихованим  серцем,  радість  як  результат  освітління  серця,  радість  нізвідки  —  від  чистоти...  радість  буття.  
Божий  дар  —  буття,  життя  з  чистим  серцем  —  радість  постійна...  присутність  Духу  Святого...
Коли  розум  в  серці,  то  і  думайте  в  глибині  серця.  «Думайте  серцем»  —  кажуть  в  народі,  бо  й  живуть  цим,  народним  серцем,  надійним.  Серце  без  розуму  сліпе,  а  розум  без  серця  немічний.

З  дитинства  мав  однаково  сильно  діючі  ліву  і  праву  півкулі.  Це  виняток,  має  бути  сильнішою  одна...  Усяка  пере-вага  з  винятковістю  подає  великі  можливості.  Мабуть,  рука  Божа:  в  школі  учитель  фізики  Петяншин  Дмитро  Петрович  факультативно  давав  концентрованість  інтуї-тивного  розуму  в  фізичих  задачах  значно  більшу,  ніж  ми,  вибрані  учні,  могли  вмістити;  навіть  спочатку  й  не  припускали,  що  таке  може  бути...  Ми  тижнями  сконцентро-вувались,  щоб  розв’язок  знайти,  –  вчитель  не  знав  розв’язку!  
Зате  в  студенські  літа  я  сягав  неземної  сконцентрованості  цільного  розуму:  доїв  поеми  з  Неба,  як  з  корови:  одна  поема  небесна  —  за  один  рік!  Корова  –  ще  та:  інколи  найкращі  образи  художні  відбирали  при  спусканні  вниз,  мов  би  —  те  передчасне,  чи  не  годний  отаке  мати...  тобто,  будь  собі!  Не  міг  згадати  —  що  ніс  до  землі.
Згадав,  що  всі  мене  з  неба  стягували,і  все  життя  так,  –  ясно,  що  і  всі  в  Божій  руці...

Кажуть:  збудувати  внутрішню  людину,  нею  й  вирішити  творчі  свої  вибраності,  та  й  відбутись  в  соціумі,  завдання  повирішувати  на  землі.  Кажуть  те  правильно.
Ще  в  яслах    було  не  по  собі    мені  в  дитячих  колективах,  міг  сидіти  на  штакетнику  –  дивитись  на  дорогу!  Сконцентровуватись.  
Дух  сильний  мав,  свободи  тільки  хотілося!  Можливо,  якісь  питання  на  небі  і  на  землі  вирішувались  за  мої  данності  від  Бога...  Ісус  Христос  спочатку  був  спеленутий  і  в  ясла  покладений.  Сконцентрованість  розуму  —  єдине,  що  прагнуть  монахи...

Дух  єднав  в  мені  фізика  і  лірика.  Це  потрібне  тепер?  
Тоді  –  так  само.

Головне  —  не  гасити  таланти,  а  всі  сили,  дари  і  таланти  спрямовувати  до  однієї  справи  служіння  Богу.  Бо  й  зараз  можуть,  щоб  «на  всю  ввімкненість  всіх  сил».
Довіряю  Богу:  посилав  мені  кохання,  так  щоразу  оживає  поет,  «хто  не  любить,  той  і  не  живе!»
Ум  був  на  висоті,  земних  помислів  не  утворював  і  ніщо  земне  мене  не  вампірізувало,  бо  не  сягало!  Цілий  день  в  поезії  міг  знаходитися,  їсти  не  хотів,  —  з  ким  тут  порадишся?  Духом  висот  я  жив.  Дяка  Божій  Матері.  З  молодших  класів  школи  —  курірувала  мене.  Сам  св.  Миколай  –  натякнув!

В  1990  році  —  така  любов  до  Любові  Калєнської!!  Слово  перетрушувало  світобудови.  Після  цього  подав  мені  Бог  небесного  генія.  Дяка  Матері  Божій!
Так,  я  любив  сильно  і  недосконало  св.  вмц  Варвару,  написав  Акафіст  Медовий,  і  не  тільки.  Вона  втримала  від  загибелі  мене  і  напоумила!!

Але  і  це  не  завершення.  Я  любив  Матір  Божу,  любов  Її  така  повна,  що  навіть  святі  не  відають,  і  не  скажуть...

«Чим  більша  любов,  тим  більше  страждань  душі;
чим  повніша  любов,  тим  повніше  пізнання;
чим  гарячіша  любов,  тим  полум’яніша  молитва;
чим  досконаліша  любов,  тим  святіше  життя.»  
(св..  Силуан  Афонський)

                               Смута
(з  правди  святителя  Афанасія  
Великого  —  бійця  Христового)

А  жовчність  була  жовта!!  Дика.
За  ним  і  цар  ганявся,  і  владики,  —
Всіх  ж  аріани!  А  він  їх  вражає!
Святого  Афанасія-єпископа  
світ  знає:
і  він  —  втікає…

це:  вже  й  від  друзів  утікає…
…Куди  ж  це  —  я  —  втечу??
Де  із  землі  не  виклубляться  змії  —
вчепити  й  здати  палачу?

От  я  —  орел  —я    вже  —
лечу…
Аж  —  золото!!!  —
Але  це  дивне  золото  —  з  плачу…

В  Нім  серцем  стану  —  
що  там  аріани…
Сльози  самі  з  очей  
течуть…

Бо  —  серце  Царське…  стріло…

Судіть:  
В  пустелі  якби  стрів  хто  
адаманта  в  паранджі,
В  оазі,
де  в  ній,  в  Любові,  —
все  є  —  як  згущене,  усі  Божі  дари,
й  усі  таланти,  і  все  зразу,
земне  ж  —  позаду,  каліч,
холодні  скалки,  міражі…

 (Вас  доганяли  —  як  виявилось!  —
міражі!..)

Судіть:
якби  з  вами  те  трапилось  —
то  що  б  оце  казали?
Таж  кажіть!!

…Шість  років  йому  ноги  мила  —
александрієчка!  красива!  молода!..
Ховала.  У  такої  —  не  шукали…
Бог  подав.
Йому  так  —  Бог  все  підказав…
Бач,  браття…  а  це  де  ваша  сльоза?..
Стій,  братіє!  а  де  ваша  сльоза!
…Мене  ж  ввібрало  й  приховало
Маріїне  і  Бога  серце!
28.07.2006  

Я,  як  поет,  десь  скорочував:  чим  вогненніша  любов,  тим  більше  блаженство!  Просіть  про  дар  розпізнавання  духів,  не  тільки  тому,  що  є  вогненні  лукаві  духи,  але  тому,  що  нема  культури  без  розпізнавання…  і  відбору  ліпшого,  що  від  Бога…

Блаженство  —  це  Богородиця,  я  знаю,  і  коли  б  подавала  більше,  я  б  згорів  би,  або  не  витримав  би.  
Я  міг  бути  тоді  в  Її  любові,  тільки  плакати  і  плакати,  та  нічого  вже  й  не  хотілось  писати...чи  не  моглось...  чи  те  і  друге.  
Єднання  з  Богом  в  молитві  дає  лад,  Бог  спасає  завжди.
І  любов  до  Ісуса  Христа,  дозрівши,  вийшла  вперед.

           Сонячний  вітер

Церква  не  встигне  і  ахнути!
Розчахнуте!
Моє  сердечко  розчахнуте!
Вітер  любові!  —
великая  сила
за  те,  що  Ти  вітер
вільно  любила...

Люби!  —
полюби
вільний  вітер  у  полі
бо  вільне  кохання  —
щасливая  доля!

Та  й  слід  хоч  
за  вітром  полюбиш
то  все  збережеш
і  ні  що  не  загубиш

Бо  щічок  Твоїх
вільний  вітер
торкався
любив  і  любив  
і  до  мене
дістався!

Не  губить,
не  згубить  любов
сильне  сонце  недільне!
Усе  збереже  —
вільне!
світові  —  
як  божевільне!..

Розчахнутим  —  вітер  такий
поводир
в  полі  чистім
Лиш  вітер,  що  сяє  —  відкритий,
святий,  —  урочистий!!

І  сльози  як  зорі  —
він  сяючи  витер
І  сльози  і  зорі  і  сяючий
                               вітер!!!
11.05.2016

Спитають:  є  такий  занебесний  розвиток?
Все  є  в  книгах,  я  кажу,  що  вони  найбільш  Богородичні,  Богоматір  сказала,  не  повторює:  їх  автором  є  Божа  Любов.  
Є  помилка  в  людях:  вони  вважають  —  для  того  вони  тут,  щоб  жити.

А  насправді  —  лиш  для  Богоспілкування,  тут  брати  участь  в  житті  Святої  Тройці.
Є  буття  в  книгах  більше  за  людське  і  Великий  досвід  .
Хто  вмістить  це?
Христова  Церква!!

 (Закінчення  гл  .3).
26.05.2017,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791492
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2018

3. Розвиток таланту, 2:

3.  Розвиток  таланту,  2  (З  трактату  "Що  дає  Христова  Церква  поету?")
(продовження)

та  бульварні  ряди  —
як  бульварні  ряди  —
ще  міцніш  учепились  
                   за  землю

А  на  все  відповідь  в  християнинові  —  любов,  благодать.
Якщо  проходиш  пости,  дух  оновлюється  —  слово  оновлюється,  й  нічого  дурного  в  тобі  нема,  Бог  все  підготовлює  й  своєчасно  подає...  
А  несправжнє  все  ж  є,  цвіте  на  людях.

ходять  вражені
годять  —
глибоко  всаджені:
             як  позбутись
         несправжнього?..

І  бачиш  ти,  натякнуто  древнім  про  піднімаюче  крило  Боже,  що  тьма  одесную  тебе  пада,  й  тисячі  світлих  поча-тківців  —  ошуйя  тебе  падає,  як  всі  князі  й  президенти,  не  чують  слова  і  не  мають  його,  зверхні,  бо  ж  серцем  нерозумні  (без  благодаті).

Бо  всіх  подій  єсть  дух  —
цей  геній!
Та  всіх  їдять
залізнії  пельмені!
О  хто  ви?
Чи  ви  —  в  авто;-vip?..
Бо  то  й  мене  прониже  слово
най  крізь  залізо!  і  —  раптово!

Спостерігайте:  що  тут  відбувається,  яка  помічна  поезія!  й  чому  не  розвиваються  в  світі  таланти,  а  тому  таланти  –  розвинулись  в  Церкві!..
І  множина  хоронить  таланти  зараз  по  всьому  світі,  ревуча  й  отемнена!!..
А  любите  Богородицю?
Покинутих  і  забутих  —  витягує  ...
І  спасає  —  фарисеїв,  самозадоволених,  вони  не  пізнали  себе  як  слід...

         Нехристі  світові

Зубрів!  зубрів!  —
сам  Бог:
а  може  хто  бовкне?
Вносяться  окремо
заграва  лісова
слово
й  окремо  зуби...

А  як  воно  бахне!
Може  хто  замовкне!
Арт-
і  ракетна  підготовка!
Зубрів,  зубрів!
А  як  слово  бахне!
як  вчепиться?
бріолети  і  каби  —  врозтіч!
А  біля  камінів  —
камінь  віку
й  післямовка...

Серце  вирву  там  —
гаряче!  —
ковка!
26.09.2014

Можна  палити  цигарки?  Не  благословляє  ...
Можна  горілку  пити??  –  Колупайте  совість!...
Чи  жити  неповінчаними?!  Не  благословляє...
Марія  вас  спасає,  і  еклісіологія,  і  маріологія  ...
Поет  без  законної  дружини  всихає  мов  гілка...
Бо  не  в  Волі  Божій,  чи  не  так?..

                   Чи  випадково  це??

Стемніло  небо  —  чемодан
                   гурка;вищ!
Із  неба  вниз  —  вогонь!
І  реп!  І  тріск!  —
             І  в  рваність  вниз!  —  і  трісь!  
                           вогонь  проллятий!

Прийшла  гроза!  —  достойна  імені  Твого!    
о  рве!  —  і  трісь!  Як  чужій  жінці
білі  груди  взяти...
Оце  гроза!  достойна  імені  свого!  —
так  сила  Імені  вперед  заходить...
І  —  во;ди!!!...
що  я  упав  від  цих  стовпи;щ
на  задок  імені  свого!  

Ого!  —
авто  проштовхували  світляні  колоди...

Я  би  правду  —  обридав:
що  не  дух  —  то  на  зад  і  —  вода.
Ну,  ти!  ну,  небо!!  світляні  дереворити!..
Крізь  запах  між  розбоєм  і  бідою!..  —
Скульптор  провчався  Небом  —  із  Тобою,
що  треба  вийшлу  грудь  закрити,
                         затулити...

Ну,  так!!
Ну,  буде  ж  скора  сірість  і  стакани!
Але  поезії  —  не  стане...
А  без  поезії  —  радість  й  на  небесах
                   прив’яне.

О—о—о!  бум  води!!!
Ти  —  спеціально  мені  глянула!  —
і  я  від  аналоя  —  аж  сюди:
а  тут  —  димиться  море  щастя  п’яного.

Ну,  це  не  дивно,  так  собі  скажу,
що  Ти  як  хочеш  правиш  океанами...
Давай  я  хоч  струну  Твою  
побережу:  не  покажу.
Чого  я  став  гаркавить?
А  —  це:
відбій!  просунувсь  чемодан  гурка;вищ...
07.08.2005

Бо  й  промисел  ще  не  певність,  лиш  вже    в  волі  Божій  —  люди  самопожертвувані,  Бог  же  їх  і  веде,  і  береже…
Поет,  якщо  і  з  природним  генієм,  —  він  всиха,  як  природа;  а  як  є  благодать  —  то  вічна  ріка.
Є  любов  Христа,  та  навіть  святі  не  спасають  —  бо  Спаситель  лише  один  Христос  милосерний...

         В  польоті  ростемо

Блаженний!  кому  в  утисках
живеться.
Над  ким  у  скло
стосонний  світ
сміється!
То  —  як  на  скелях  первоцвіт.

Це  він  сміється  —
ареал  блаженств!..
«Він  розіб’ється!..»
душею  —
вільно  в’ється...
і  злет  —  й  завал...
а  розсміється  —
й  догори  й
вниз!
а  —  то  карниз!

Отоді  світ  й  не
розіб’ється
як  в  його  слово  —
й  сипне  бриз!..

А  він  —
вже  знов!  —  не  застарілий!
свят  Себастьян!  —
він  ловить  стріли!!
Орел  сміється!
21.02.2015

Співспасительниця  —  Богоматір.
*      *      *
Який  трап?
плечам  –  
пасати:
то  єсть  Твоя  нічна  сторожа
найшлась  на  мене  теж  
премудрість  Божа

Бог  створив  й  сонце  –
Любові  дав  такі  права
щоб  я  не  викинув
більш  цільне  серце  на  слова…

або  слова  скинуть
комусь  трапа  гірчатого
або  Любові  мед
нитку  напне  мовчати…
така
таємна  Ти!
19.01.2004

А  де  всі?  
Під  намулом  земності.  В  поета  душевного,  без  благодаті  тому  натхнення  —  один  раз  в  тиждень.  
Вирваний  з  під  землі  руками  Отця  в  Небі  поет  —  яке  то  страшилище:  натхнення  —  є  щодня  в  глибокому  серці  у  внутрішній  людині!  
*    *    *
Господь  вернув  мене
на  Гору  —
В  Господнє  серце  золоте!
Тепер  я  горам  наговорюю
маловідоме  і  просте.

Відмеженням
не  відмежовуюсь.
В  полудень  —  тінь
без  голови.
Небесні  корови  дожовують
що  Бог  багатий  і  з  трави!  —
Бог  просто  з  серця  уловив.
27.05.2012

В  день  може  написати  з  серця  любов’ю  Божою  багато  поезій,  іноді  з  десяток  поезій,  справжніх!  І  має  тисячі,  тисячі  таїн  життя.
Ось  приклад  з  книги  «П’ятки  любові  над  страшним  судом»:
*    *    *
Скеля  біла?
Бог  з  нею,  з  лоцією...
Бог  
згада  нині  Данта
І  не  «метелика»  —  
білого  банта!  —  Бог  зав’яже  Собі
на  шиї  мою  білу  емоцію!!

Так,  емоцію.

Мабуть,  хтось  в  землемірах  був  —
я  в  земледумах,
бо  я  виліз  із  шкіри
вірите  —  виліз  я  із  інтегралів  назад  —  
до  учнівства  і  сумки
Я  продираюсь  над  скелею!
мене  зчисляють  лоцією!
Хто  закрив  мої  сайти?  якісь  товстом’ясії  —  
їм  зовсім  не  ясно,
Де  дзвінкує  небесна  спадщина!
Поезія  —  від  всього  —  кращає...
Я  вовчище-орлище  —  і  сумніви?!
Богородиця  буде  кращою  знов  —  аніж  думаю...
8.9.2011

     Безсмертя

П’ють  гори
       синь  безсмертя  
       надпивають  —
і  чисте  серце
хто  нестримне  має
Серце  Отця
в  своєму  сині,
що  те  знає:  

що  бачить  квіти  спраглі  нині
жаліє    
з  ними  п’є
відповідає  —  
безсмертю!  
це  в  безсмертній    сині
8.9.2011

*      *      *  
                                 Матері  Божій  присвячується
Кров  твою
чують  черви
чи  ангели?
чи  вони  розп’яли?
Чи  то  мригали  —  бевкали,
чи  зірниці  
                 були?

Чи  сковзались  по  схилах  —
обізлились,  кляли?
Всі  вітри  —  неслись  стрімко?
і  похилі  були?

Череда  зачиналась
навздогад
невпопад?
Дрібка  вуст
окликалась  —
а  зігрівсь  листопад?
           снігопад?

Кров  твоя  возвергалась
а  лавина
несла  все  назад?
Співпадали  розгули
біло  ребра  тиснули
а  коли  знов  заснули
один  спав
білолиць  горілиць...

Опадали  затули
свято  янголи  чули  —
співзвуччя    польоти    і  птиць  
і  моливсь...
8.9.2011

               Феодосія

В  ній  —  ворушились  в  серці
вуста  Христа:
люблю  її
терплю  її  —  досі  та.
Поставте  пам’ятник  Феодосії,
поставте  любові!  її  устам!

Важкий,  тяжкий  —  у  великій  дозі  я:
розпливається  в  горах  блиск  моря
плистку  її  вставлять  в  устав
Зелена  печаль  —  матросія
тружденна  даль  —  торосія
Проб’ємось  —  поставим  скелю-статую
над  Феодосією:  
хай  вознесе  догори    Христа  маєстат!!

Як  в  Ріо:  ставте!  —  й  краса!
8.9.2011

*      *      *
в  далекім  забутім
селищі
благословеннями  
селять  щем...
людям
і  —  літа  трояндам...
тріади
сплески  душі  
плеяди
а  біля  стін  троянди  —
передають  любов...

І  поїзд  столичний  пішов.

Не  знають  в  які  в’їдуть  зради...
Вивіска  «Живі  квіти».  Впаддя.
розчавлена  одна  троянда
тротуару  передає  любов,
небес  любов
8.9.2011

*      *      *
Чи  ви  мене  чуєте?
І  вилізете  з  підрам’я?
Гора  —  камінь  для  храмів,
А  для  гір  —  святий  храм  є.

Хроматизм
на  підгір’ях.
Хмар  зараяннє.
Аж  він  вас  піднімає!  —
...  і  свята  віра.

Серце  —  храм
що  за  маєм.
Гора  є!  гора  душу  тримає!
Гора  душу  взяла!  –
а  тепер  відпускає...
Гора  храм  є.  
8.9.2011


         Есхіл.  Схил
                                                             Неповторній  Ліні  Костенко  любов’ю  присвячую

Жінка  —  раковина!
із  піщиною  —  перлиною.
Хай  би  помолився  Христодул
Хай  і  помолився  б  Хризостом
Перший  —  той  поет
що  засурмив
мов  заструмив  з  піском

Жінка  ніби  мре.
Схил.  Есхіл:
білозуба  усмішка  дерев!..
Велич!
Цей  —  як  продере  —  то  пробере!..
Схил.
Портики  від  мрев!
Уселенна  без  Христа?    —  помре.

Жінка!  —
раковина...
і  перлина  від  піщинки.  То  з  Христом.
і  —  поет
він  засурмив  краєм  душі  їй  —  із  піском.
Білозуба  посмішка  дерев  —
Есхіл  прийшов!  Хто  мре?
8.9.2011  

Отакий  я  «сам  собі  монастир,  сам  преподібний...».
Це  і  не  дивно,  я  учень  легкого  крилатого    святого  Миколая,  який  всіх  випереджує!

       Норма
                       Св.  Миколаю,  другові  Норми,  
                                 приглядачеві  канону
                                 присвячується

Слово  з  образу  Божого
рождене  із  Неба  з  таємної
точки
світло  пульсуюче  і  
впізнаване
приймається  в  серце  —
й  не  зна  повідочків...

Ба,  в  нім  все  збувається
в  нім  все  забувається
а  що  Миколай  є  поетом  —
запам’ятається
точно

Норма!  
як  з  кілочка-гвіздочка
17.9.2011

Приносимете  з  роботи  енергетичні  «наліпки»,  ви  краще  знаєте  —  які...  ну  то  жах  буде!  Сім’ї  жах  буде...
Благодать  же  знає,  умудряє  і  веде,  все  наперед  підготовлює,  для  раю,  і  все  на  благо  ...

Вже  в  тихім  німотінні
норд  і  зюйд  блаженно
мовкнули,
а  крило  сходу
вивищувалось  в  дух  –
й  ним  сходив  жар  
благоговінь,
отінюючи  крила  другого  схолоду  –
й  тим  схід  у  трепеті
прощав  доріжку  –  звідки  дар
зійшов,  по  ній  тепер  богопослушливо  
відходив,
по-царськи  серцем  розіллявши
насолоду…

тіло  трояндове  ж…
душа  з  небес  теж  благословена  –
сходом  ум’якшена  краса  
м’який  сам  запах  литії,
є  в  небесах:
краса  –  у  взорі  Божім  єсть  вона;
найбільш  –  Бог-Взір:

поле  благоволінь  цілунків  тіл
тим,  хто  у  Взорі    в  крилах  писав…
мовчки,  бо  є  надія:  Богоблагодатна.  
04.07.2004

Прибуток  маєте?  —  та  Ви  в  Євангелії  і  в  любові??  Любов  —  все  природне  роздає...  
Дайте  Її  поезії  вас  спасати.

         Богоматір

І  як  
облобизати
океани?
а  голос  океану!  —  
він  коханий!..
із  серця  прозирає  атом
й  атом
а  як  
те  слову  розказати?

і  от...
Ти  мене  чуєш?
я  ж  в  розлуці!!!
а  з  Океану
світлом
ру;ці...
руці...
руці...
руці...
руці...
30.07.2015  

Особистості  своєї  не  розвинули  в  Церкві,  Ви  ж  не  продає-те  фабрик  і  заводів,  й  сиротам  і  вдовам  фронтовиків  не  подаєте  –  мізеру…
Хто  Вас  міг  би  покалічити  більше,  аніж  Ви  самі  себе??

         Видовбування  таланту
         з-під  асфальту

                                     «Ти  добрий,  Давиде?
                                       Як  добрий  —
                                           паси  блискавки!»

Бог  вдарив  блискавкою!  —
бив  прямовисно
як  той  визнаний
я  Ним  пізнаний
був  біля  блискавки!
Вийде  —  то  винесуть
з  благословіння  Неба!!

Громоподібне  —  теж  через  тебе!
Кесарю  —  кесареве!
Богові  —  Боже.
Що  ж!  вийде  —  враз  винесуть
з  благословіння
Неба!..

Тим,  хто  знає  ієрархію  сходження,  –  що  Ви  кажете?  Є  більший  тюремник  Вам,  ніж  Ви  самі  собі??
В  Богові  Ви  певність  маєте  –  чи  впевненість  в  собі?  Вірите  в  самого  себе?
І  лицедії  театральні  стараються  не  приносити  енергетично  з  роботи  до  дому  свого  нічого...  бо  жах  забезпечено  стався  б  ...

       Ясна  любов  прокинулась

Хтось  в  гавані!  –
у  глибині.
Такий  –  
і  впав  би  навіть  косо  –
то  ангел  Божий  розчесав  би  
йому  коси,  –
молився  б  в  серці.  

А  що  бігають  матроси
недальніх,  не  в  великій  воді  плавань??

Цей  –  в  Небі    в  глибині,
у  гавані.

«Цей,  –  скаже  Дух,  –
вник  надто  в  біль,  то  полюбіть».

І  щоб  не  глипав
і  не  ікав  з  вселюблення
то    усадіть  у  липах
хай  п’є  любов  ясну
він  в  серце  увійшов,
заживо  з  часу  випав…
03.09.2004

Як  Ви  психічно  здорові  —  де  мудрість,  хіба  Ви  ворог  собі??..

золоте  є  Начало
не  починати  іноді
думати
позбутись  земної
біди

і  досить  —
єсть  Начало
за  ним  сліди!
животворчі  сліди
золоті  великі  метелики

Ви  ж  прирекли  без  благодаті  усю  молодь  всього  світу  —  не  вияснивши  їй  натхнення,  справжніх  чуттів,  творчості,  ієрахії  цінностей,  краси  почуттів  (що  виліковує  гени!!),  оригінального  мислення,  служіння,  нових  смислів  (гідності  і  щастя),  що  мною  і  іншими  Бог  зводить  докупи  —  в  зціленість...  нової  церквокультури.

а  любов  тут  ходить  
просить
ніби  перли  їм  кидати:
«Не  женися  на  багатій,  
бо  вижене  з  хати!»
Доста!
Боже,  кажу  —  доста!
я  —  
більш  не  писатиму!!
запах  Бога
тут  і  зараз
доки  не  переважатиме!!

Замість  цього  життя  і  смислу  ви  дали  камінь  наукового  богослів’я  (невихованість  плачевна  й  волаюча!  невихо-ваність  православ’я  світова  ...  по  суті  загибель),  замість  життя  ви  дали  крайнощі,  що  суто  нежиттєздатні:  або  олживе  смирення  (сірість!  ніби  то  духовне!),  або  робочу  твар  (чистоганом  гроші  плюс  секс  згідно  Фрейду-маразматику  і  плюс  аналітичне  мислення,  земне,  що  не  піднімає  на  крилах  —  як  то  вільний  синтез  в  творчості...).

І  пам’ятаєш,  тебе,  чистим
у  чистім,  мати  нарядила
і  вивела
і  спорядила  —
в  місті  зуроченім  та  урочистім
тебе  залишила??
і  пташкою  легко  ходила
у  дружбі  найсердечнішій
тут  ходила
світла  зоре!
моя  ти  мила!!..

і  правда  хороша
допоки  без  грошей  

Що  означає  прорив  цей?  —  випірнем  з  чавильні  молоді  без  смислу,  з  пресуючої  хвороби-страху:  як  би  встигнути  «добра»  цього  набратися.

вище...  вище!
чавіть  в  серці  м’які  вишні
бо  не  замерзає
всесвіт  тихий  —
всесвіт  вільний!!
крила!  Божі  білі  —
з  темряви  зростають!!
крила  тиші  —
тож  моліться!  —
земля  з  серця  виростає
в  серце  Боже...

Поетові  хіба  добре  буде  ще  й  працювати  на  літпосаді?  —  і  що  буде  з  словом,  і  серцем.  й  домом?  
*  *  *
Опустивсь  Дух  ногами  по  вантах  –
корабель  літа  дольного  стрімко
і  рушив;
піднялись  паруси  похідні  великі,    і
і  носові  піднялись  паруси,
щось  шваргочуть  дерева-матроси
й  оп’яніли  в  собак  від  розширення
душі
і  біжать  в  кораблі
а  матроси  опинають  і  гладять
ледь  ясні  тканини,  
незримої-гладять-краси,
й  напинають  і  плещуться  вітром  канати
ще  не  напнуті

А  скажіть  –  чим  поводяться  ці,  що
найнижчі  у  кораблі
під  гукаючими  –
ну  от  –  що  найнижчії,  квіти?!
соромливі  і  тихі,  рожеві,  подібні
і  на  паруси  і  чимось
м’яким  на  жінок
І  у  сонці  в  зеніт  піють  щогли  
і  серцем  усім  кораблю
не  маліти!
Навіть  якщо  в  селіннях  і  днив
й  ночував  і  ходив  одинок.
10.06.2004
(далі  буде)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791345
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2018

3. Розвиток таланту, 1:

3.  Розвиток  таланту  (З  трактату  "Що  дає  Христова  Церква  поету?")

Хто  я?  Бог
її  влаштує
Засипає  золотом
з  натхнення
Бог  —  цілує
(Він  —  цілувальник)
і  я  —  цілую!
голову  уклав
я  —  на  смирення!
Дивна  річ.

Поет,  якщо  він  не  християнин-практик  з  щонедільним  причастям,  не  може  вимучити  за  все  життя  одну  чи  дві  поезії  від  живого  почуття  до  Ісуса  Христа.  

І  з  верху  серця
іскри  далі
й  над  —  
літали
з  надміру  серця
возвеличені
недбалі

І  дивні  горлиці
що  кочували  моря  й  суші
наготували
нам  любов  трави  й  конюшки.

Наготували  —
нам  любові  Сонця
й  зі;рок,  —
ми,  Боже,  віримо  Тобі!
і  в  Тебе  віруємо!!

Навіть  просто  на  «релігійну  тему»...
А  як  є  велике  почуття  до  Ісуса  Христа  —  а  його  неможливо  підробити  —  воно  чутне,  і  слово  чується  дивне,  слово  неждане.  

Бо  тут  полум’янію  —
Приходжу  за  медом.
Ви  вдома  підвіситесь
із  меблями!
й  з  пледом...
Й  на  диво
сусідам
літатимете
літатимете

І  завжди  результат  несподівано  спонтанний,  й  серце  оживає...
Чесно  себе  запитайте:  що  означає  оцей  прорив  —
не  одна-дві  поезії  —  а  розвій  океанський  36  книг?  

Парк  захитає
кармінно  —  
дверима  —
Вогнь
бо  я  серцем  
незриме  
затримав...

Або:

Ти  наширо;тивсь  щоб  і  шосе
шерехтіло  до  мене,  —
по  мені  можна  ходити
і  дорога  і  цикламени  —
одно  в  моменти
Христе!  Слове!
Ти  є  шия  —
на  Тобі  висять  продуценти!

Бо  на  Заході  мріяли.  аби  хоч  в  одній  книжці  гриміло  Ім’я  Ісуса  Христа,  та  на  ділі  зробив  оте  Христовий    служка  покірний:  а  люди  зарилися  лицями  в  земний  пісок,  не  встають  й  води  не  просять:  гримить  Ісус  Христос??!!  

Меди  одні...
Золоті  вікна
світу  любові.

Або:

Мов  струмоприймачі
небесній  правді!
І  струмом  б’є!
І  —  з  міріад!  трясуться  міріади!

Бо  при  СРСР  лише  кілька  поетів  боягузами  не  були,  не  вступили  до  компартії,  забороненими  були,  з  багатьма  книгами  поезії  ненадрукованими  були.

Праведним  хмарам
у  праведнім  небі  біліти
чистії  лікті
дитині  омити
у  світлі

Страшно  впасти  в  руки  Бога  Живого!!  Так,  апосол  Павло  істинно  мовив:  це  єдине,  що  насправді  страшно  вчинити.
Щоб  змінити  в  світі  все  в  духові  і  слові,  треба  мати  природжену  велику  силу  духу.  Патріах  Філарет  казав  про  це.

Ой  ми  у  літі!
Серцем  світленьких  нашию
в  Божому  світлі  —
міт
крил
і  ліктів
гірляндою  —
Богу  на  шию...

А  що  найтрудніше?  Зректися  самого  себе,  взяти  свій  
хрест...
В  самопожертву  Богові  принести  свою  природу...

Величезная  місткість  сприймає
Де  окована  златом  
діжа  є
І  де  серце  що  злата
не  знає
Настає  вмить  краса  —
золотая
Тру;сить  і  потрясає!

Від  гордості  відмовлятися,  бо  сам  Бог  цього  не  забирає...
Бог  подає  самого  Себе,  —  здогадуєтеся  ,  від  чого  слід  відмовлятись??  Ви  –  в  Церкві  ж?

Передаю  Небесний  покров!  —
вимкніте  мобпередачі:
і  все  хліб-кров
хліб-кров
земля  ж  плаче!

Диявол  дав  би  вам  світ  весь  матеріальний  (!),  аби  ви  забули...  про  все  Боже…  і  про  слово,  щ0  через  мене  йде.

Засмійтесь,  братіє,  знов  —
На  землі  дивне  буває.
Нам  —  земним!  —  Бог  помагає:
Саме  і  Тіло  і  Кров!

Відмовлятися  від  слави  людської  все  життя  —  це  важко,  але  ради  любові  Божої  —  хочеться  відмовлятися.

Він  здер  
цю  здобич
із  начал!
і  як  на  те  —
із  піднебесниїх  властей!
І  Він  вказав!  —
що  Логос
і  поет  тут  роблять...

Із  любові  Бог  подає  Себе!!!—  і  яким  стає  тоді  –  це  життя...  і  хоч  відмовляйся  –  від  самого  життя!..

Клірос  зліва  —  клірос  справа,    
антифон  —  і  антифон.
З  нами  тонка  лісу  справа...
він  здіймає  на  озон...

І  скільки  таємниць  відкриває    нам  Бог!!!    І  все  ради  слова,  як  океан  і  гори.

Мох  як  море!
І  парадно
сироїжки  в  нім  горять!
Мов  в  ляльковому  театрі  —
мов  ввімкнуті,  —  й  майорять!
І  все  слова  Бога  ради...

І  щож,  відмовився  поет  якийсь  від  людської  слави??  Майбуть,  ні  (крім  автора  «Слово  о  полку  Ігоревім»).  А  це  —  душевна  хвороба,  та  іще  ін’єкції  потрібні...  Будь  щасливий  здобутком  вічності,  Христом.

Бо  як  ти  будеш  творчим
щиглик  з  червою
і  небесна  олива  —
як  ти  сам  і  протоки
й  проточини  —
до-звук  чути?
то  будь  щасливим

Будь  щасливим!!
Диявол  —  нетворчість.
Сточим
сточимо
його
сточим.
Ти  —  будь  творчим!

Та  й  відкривається  в  деякий  момент,  що  Бог  творить  більше,  аніж  поет.
Ви  розумієте,  що  вся  культура  в  світі  —  підготовча?
 
Бути  з  Христом.
Не  бути  в  хвості.
І,  себто,
бути  де  є...
...Ретроградний  Меркурій
пролітає  —
не  дістає  

Світська  поезія  –  загрунтування!  І  ти,  як  іконописець,  якщо  не  станеш  в  Світло  —  не  відкриєш  замежне,  Поезію  Церкви.  І  справжню  церквокультуру,  отже.

Ніхто  і  не  знає.
Темінь  —
а  правди  сонце  піднімає
щасливих  серцем
жить...

Так  все  ж  в  Церкві?  І  можливе  —  світло  в  Світлі?
Силу  Божу  знаєте  ви  і  Писання??

Крила  білі-білі
З  серця  виростають.
Глибокая  річка  —
Плавно  протікає.

В  Церкві  як?  Благодать  творить.  Благодать  на  всіх.  Від  мого  незадоволення  собою  й  тручання  себе,  і  очищення,  проходження  постів,  любові  сильної  до  Бога,  відмовлян-ня  від  всього,  крім  Бога,  —  а  Він  відновлює  втрачену  красу  й  дає  Свою  Красу,  —  і  відкривається  буття  більше  за  людське.  І  не  проекція  —  живе  древо.

Ким  би  поет  не  був
чи  був,
амінь  —
не  в  нім  вина
а  в  злеті  —
приносити  вино
й  ремінь  —
свята  жила  поета...

Репнете  як  фортеця  —  влине  в  просвіт  Боже:  і  поета,  й  натхнення,  й  підготовку,  слово  й  образи  Бог  творить  більш,  ніж  поет.

*      *      *
Дозвольте
вічності  дзвеніть
святій  живій  —
що  у  мені...
Може  на  руки  —
як  маля.
Може  то  в  серці—
ангеля!

Вам  ясно?  Не  ображайтесь,  виховував  Її,  Богоматір,  а  Вона  любляче  притерла  мій  характер.  Просто  сказано?  Поступово  переродила  з  природнього  в  духовного,  любов  і  перевиховування  постійні,  Богоматір  —  мене,  а  я  —  Її,  я  не  здавався,  бо  я  цільний,  сформований.

             Віра

                                                           Ліні  Костенко,  що  любить  
                                                           серцем  всіх,  присвячується

джерельцями  тихо  б’є
у  середині  серця
Бог  як  є

орлам  і  дітям  і  митцям
й  —  святим
відрада  б’є
джерельцем  золотим

орлам  —  це  Бог  провів  до
дзьоба-носа
орел  як  дивиться  —  то  Сонце
зносить

в  малій  дитині  Бог
от  є
і  о;рлі  і  здивовані
вони  є  —  навзаєм!

Єсть  Бог
що  в  Слові  —  Пелікан  є:
поет  п’є  Кров
коли  смиренно  зволікає  
канти

І  віра
що  у  всіхній  суті
над  віками  є
вона  є  з  нами
у  серцях  присутніх!
Амінь:  краї  стираються
у  сутіні...
24.11.2016

І  здавалось  —  всі  безодні  пекла  і  диявола  появлялися  і  проскакували,  й  також  небесні,  але  любов  Її  перемагала!  І  щедрість  прямо  як  гора  низпадала  на  мене,  мене  це  вбивало!  Збирався  з  силами,  а  любов  Її  сильніша.  Та  це  окрема  книга.

Я  зробив  крок,
коли  краще  не  спати  —
і  міцним  серцем  пащу
леву  зміг  порвати!

Так  ось,  природній  поет  (що  не  в  Церкві  в  повноті)  виписується  в  41-45  років  життя.
«Криза  вікова»  —  кажуть,  насправді  ж  —  початок  кінця  природного:  задля  дальшого  переходу.  Воно  й  скучно  про  це.
 
Коли  прозрінням
без  ліні
голубінню
так  рівноважно  зириш  Ти
на  води,  риби,  й  на  каміння...
А  з  каміння  —
як,  Боже  Слово,
наробить  Тобі
стовпів?
Боже,  та  —  остовпінням!!

В  мені  влади  ніякої  нема,  відрікся  й  не  потрібно,  та  Богоматір  —  така  влада,  що  й  жоден  керівник  світський  чи  з  кліру  нічого  не  пікне  про  мене  (!),  аби  з  ним  не  трапилось  чого.  

Можна  долати  —
дати,
розпущеність,
гріх,
слиз
в  городах,
смог  в  городах  —
холодно!  не  можу  я,  Боже,  й  
дихати!  —
кажи  швидше  —  так??
Да!  да!

Це  так,  про  невипадковість  всього,  що  до  Вас,  глибоко  нещасного,  долетіло...
Отже,  до  когось  дійде:  мав  постійний  вже  досвід  Божественної  реальності,  в  якій  я  жив,  брав  участь  в  житті  й  промислі  Св.  Тройці,  бо  не  сам  писав.  Це  ж  писалося  мною  із  надформного  світу  (надмисленного  і  духовного),  не  з  уяви.  Я  трактат  пишу,  бачите,  ліпше  ж  стояти  в  мов-чанні  ума  —  перед  Богом  ...  Раз  так,  то  чи  не  осунеться  десь  правий  берег  ріки?..

І  як  ти  любиш,  любиш  —
цю  таїну
тебе  й  прониже  на  ту  мить,
у  ту  ж  хвилину!
О  —  це  б  вернутись
до  очей  —  які  в  дитини...
вони  глибинні  теплі  раді
не  під  зтином  —
                           світів  мочальних
                           і  холодних
                           й  безначальничих.

Що  ж?  Бог  —  начальник?
Він  Світло  —
Він  цілується
світлом  цілується
в  серці  цілується
навік  цілується  —
єсть  Бог  —  дитина!

От  не  йдуть  до  церкви  в  45  років  і  не  випрошують  благодаті  —  й  що  далі?
І  чи  не  заглушить  тоді  кропива  ягоди  і  лісу,  і  мого  серця??..  Селяни  з  очима  ось  ніби  якими:  тривожна  кропива  в  очах...

Кому  очей  не  присиплять
і  кому  серце  оголять
долоні  в  тих  болять  —
як  від  чепіг  —  і  то
настільки  випадково
в  мені
в  Тобі
Боже,  в  Тобі…
хто  чує
біль
почує
слово

Ось  вони,  45-річні,  бачите:  п’яниці,  матеріалісти,  статево  стурбовані,  хулять  святих  —  естрадно  возносячись  і  над  святими  і  над  праведниками,  хулять  Бога  (в  дияволові  не  можна  зупинитись...),  отримують  премії  від  керівників  держав...  виходить  –  подібні  до  подібних.
Не  читаючи  слово,  що  через  вибраного  Богом  поета  з  новими  відкриттями,  можна  вважати  себе  порядним,  й,  не  знаючи  того,  бути  повністю  заодно  з  дияволом,  неза-лежно  від  посади...

Ізографив  —  ізбороздив??
вискочив  я  —  як  в  рази!
святе  —  святим!!
стоять  ліси!  —
як  Твої
живі  образи!
Під  небом  оголюючись!  —
щоб  хто  не  сказивсь.

Настільки  «знаючі»  державні  чиновники,  що  за  злочини  не  хочуть  добровільно  піти  в  тюрму,  аби  відпрацюванням  спасти  душу...

Чи  то  світильники
чи  наскрізні  корені
Бог  іншовисокий
я  Ним  створений

Які  серця  —  така  буде  Україна.  «Така  буде  нам  Україна,
Які  у  нас  будуть  серця.»  (Тетяна  Майданович).
Ясно,  що  Бог  пересіє    політиків,  –  а  для  чого  вони  само-вільно  і  по-нерозумному  «позіціонують  себе  вище  поетів»?  Диявол  і  далі  обдурює  і  всі  народи,  і  політиків,  і  академічних  учених,  вони  справедливо  остерігаються  суду  своєї  совісті...  

Як  стане  добре
за  грудьми  вам
в  цементних  трубах
в  цементних  квітах
           в  аніліновім
                         цеху
в  конституціях
в  видатках
мене  ще  треба  оправдати
я  слово  —  ведене
                       світ  споглядати...

А  запитайте:  хіба  грязь  і  оці  остерігання  совісті  є  в  тій  людині,  яку  Бог  очистить,  зцілить  і  в  ній  є  тому  тиша,  спокій,  любов,  мир??  

І  з  верху  серця
іскри  далі
й  над  —  
літали
з  надміру  серця
возвеличені
недбалі

І  дивні  горлиці
що  кочували  моря  й  суші
наготували
нам  любов  трави  й  конюшки.

Наготували  —
нам  любові  Сонця
й  зі;рок,  —
ми,  Боже,  віримо  Тобі!
і  в  Тебе  віруємо!!

Бачите  —  що  дає  Христова  Церква???  
Як  є  благодать,  любов  —  то  які  страхи?  які  складнощі?  звідки  непростота?  
А  ви  —  це  страхи,  складнощі,  непростота.  Значить,  не  в  Церкві  ви,  як  слід  ще  не  покаялися!
Ви  смерті  боїтеся?
Слідкуйте  далі  за  кожним  словом.  

я  слово  ведене  до  Джерела
із  фокусовок
і  ви,  які  високії,
згляньтеся  —  на  чисте  око

Якщо  в  Вас  нема  радості  від  можливого  залишення  тіла  —  в  якому  Ви  стані,  скажіть  чесно??  Боїтесь  місця,  –  до  якого  Ви  потрапите,  –  куди,  отже,  Ви  потрапите??..
Не  гавте  жодного  слова,  бо  не  вловлюватиме  –  що  відбувається...

Вже  самозамкнені  —
і  от
ви  і  лояльні
і  як  індуси  бездіяльні
ви  й  українці  самоприсипляльні
прокиньтеся!!

Навіть  в  яскравій  особистості  людське  відстає  від  художнього  поета,  а  якщо  не  каятися  й  не  вимолювати  благодать  —  то  що  буде?

...з-під  опинала  і  —
до  опинала!!  —
любов  тілесная
що  оживала...
і  до  Небес
і  до  Небес!!  —
Красою  утікала...

так  —  що  було  
на  Сонці  га;ло
кохало
мене  й  дивувало
й  передчуттям  —  у  Небо  закликало
о,  мене  зцілювало
занебеснеє  начало!
понад  загалом

Чому  поет  пробуксовує,  повторюватись  починає?  загинається  на  очу  всіх?
Бо  втрачає  внутрішній  хід.
І  якби  тільки  одні  великі  випробування  –  ви  не  витримали  б,  і  якби  лише  велике  блаженство  –  поет  не  витримає!!

Весь  світ  стає
як  здивування  —  
далі
і  толерантно-бездіяльні  —
намотані  на  колінвалі
мов  стали  кіньми
і  ангельський    здивуваннями
           рій  мій!

Так,  ви  здогадались!  Що  Бог  милосердний  і  своєчасно  забирає  поета,  аби  не  згіршилась  душа.
 
Однаково  без  слів
За  тим,  хто  дитинний  
чи  юний
Заходили  в  море  —
дюни

За  пальці  самі  лоскотали
й  за  п’яти
Всього  мов  хотіли
обняти…

І  з  тим,  що  є  слово
і  слово  те  юне  
Заходять  у  море
дюни

Під  сонцем  ці  білії
білі  підноси  
самітнії  дюни
їх  но;сить

і  свіже  аж  гостре  
повітря
як  білії  коси

Нічого  доброго  нема  в  ранньому  передчасному  відході  Шевченка,  і  всіх  хулителів,  содомітів,  спрямовуючих  себе  в  матеріалізм!  

Серпень  губи  зализькав...
та  дерева  вчинили
серпневую  греблю:
всі  як  небо  тримають
всі  як  небо
та  міцніш  учепились  за
землю

І  здогадайтесь,  чому  працює  тут  багато  страшна  поезія  –  щоб  відповіли  на  страшні  питання  віку...
А  як  лиш  труднощі  –  то  всі  втікають...Бо  в  світі  –  інфантилізм...

Ось  Ліна  Костенко,  милістю  Божою  поет,  і  довголіття  —  і  світло  любові,  і  просвітління  душі!  Не  втікає.  А  ви  смокчете  інфікованих  соціалістів,  збоченців,  дияволів-комуністів...  Служіння  слову  —  це  як  меч:  або  в  пекло  заженеш  свою  душу,  або  очистишся  для  раю.
(  далі  буде)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791344
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2018

В долині

Дай  я  видихну
в  «міх  пінгвіна»  на  спині!
Якщо  ти  є  в  доктрині...
Коли  ти  ще  в  доктрині
Дім  є  ще  –  штукатурка  стоїть
й  постоїть
Ти  лиш  глянь,  подивися  з  теплом
на  нічию  дитину...



та  твій  дім  –  у  віках  –  обваливсь
Осінись!
То  любов  Богоматері!  –
і  допомога  Її
повернули  –  в  дитя
і  людині  –  людину...



Якщо  був  я  у  кратері...
я  і  видихну  в  «міх  пінгвіна»
на  спині:
і  як  ти?  не  пробачив
релігій  тканину?
не  здолав  старий  світ!?
а  любов  Богоматері:
повертає  –  в  дитині


людину  –людині...


Засяй  сонцем,  людино!
і  до  сходу  молись
очищай,  натворив  бо  колись...


Та  й  зійди  й  подивись  на  рівнину
подивись
йде  в  долині  дитина...


І  любов  материнська  Її
поверне  до  людини  людину
Бог  простий–
вічний  і  нині.

Подивись
йде  в  долині
самітньо  дитина...

20.04.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791235
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2018

Дзеркало віку

     
                     Поема  Павлівська


                                       Павлу,  апостолу  Христовому
                                       з  любов’ю  й  просвітленою  гармонією
                                       присвячується


1

Йди  за  Христом,
йди  паралельно  мені:
будь  у  Вогні!
Пиши  у  Вогні!
Десятого  травня
жасмин  зацвітає  –
бачиш,  що  шкіра  дівоча
за  сонцем
шугає!


Не  йти  за  Христом  –  це  один  лиш  гріх!..
Чуєш  –
і  скаже:
«Без  неї  не  можу  я  жить!!»
Бачиш:  майбутній  художник  –
дрижить!..



Будь  у  Вогні.
Пиши  у  Вогні.
Йди  за  Христом!  –
йди
паралельно  мені!
Дзеркало  віку.
Вік  під  роздачу!
Не  дзеркало  тижня.
І  це
не  холодна  чача.


2

немає  солодких
гіркі  колишні
не  ходять  так  далі
тримаються  –  за
вертикалі
не  дзеркало  тижня
опущені  виші
не  мої  –
не  збірнеє  дзеркало


3

мед  робити!
через  неситих
через  не  можу
Боже  Всевишній,
Дух  Святий  –  Боже!
так  я  принижений!  –
так  дивовижний...



вистеліть  перса
виставіть  –  тижні
чи  навпаки
всеодно  ви  колишні
нектар  є  чистий



що  чоловіку??
що  є  врочисте  –
дзеркало  тижня?
мед  роблю!!!  –
в  Дух  Святий,
в  дзеркало  віку


4

гризете  всіх  всі
світ  несе!  битись,  битись...
внесете  в  світ
дзеркало  –
вам  можливість
зцілитись??

10.05.2018

"То  ж  ті,  хто  буде  спроможний  продемонструвати  своїми  результатами  свою  інакшість,  й  стануть  новими  лідерами."  (молодь  ще  лиш  базікає...)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791233
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.05.2018

Вже в тихім німотінні норд і зюйд блаженно…

*      *      *

Вже  в  тихім  німотінні
норд  і  зюйд  блаженно
                                                                       мовкнули,
а  крило  сходу
вивищувалось  в  дух  –
й  ним  сходив  жар  
                                                         благоговінь,
отінюючи  крила  другого  схолоду  …


й  тим  схід  у  трепеті
прощав  доріжку  –  звідки  дар
зійшов,  по  ній  тепер  богопослушливо  
                                                                                                         відходив,
по-царськи  серцем  розіллявши
                                                                                                 насолоду…


тіло  трояндове  ж…
душа  з  небес  –  теж  благословлена  –
сходом  ум’якшена  краса  
м’який  сам  запах  литії,
                                                                         є  в  небесах:
краса  –  у  взорі  Божім  єсть  вона;
найбільш  –  Бог-Взір:
поле  благоволінь  цілунків  тіл
тим,  хто  у  Взорі  –  в  крилах  і  писав…
мовчки,  бо  є  надія  в  тім:  

о!  Богоблагодатна.  

04.07.2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791104
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2018

Преображення

Тих  відпускає  всяка  гадь  —
як  ми  змогли  встоять.
Служу  я  духом  Богу,
і  духом  ходимо
і  духом  горимо
й  надіємось  на  Нього!
Стійте  тверезо
й  буде  перемога
Бога  —  за  нас.


Бо  спершу  —  в  вас
дух  перемоги
дух  підмоги!  —
і  тіло  слави  Бога.
І  слава  Бога  —
свідоцтво  совісті,  що  в  нас:
як  ми
не  прогинаємось  під  час.


Люди  й  віки
повзуть  наддаті
та  от  просто  стоять
хто  лиш  небесний
з  благодаттю!  —
й  тих  відпускає  всяка  гадь  —
як  ми  змогли  встоять!
Повзуть
повзуть
люди  в  віках
наддаті...


Та  ми  літаєм
кришталеві  з  благодаттю!
Геть  із  наркот!  —
і  несвобод!!
Від  ухилів  лихих!
Від  ухилів  в  гріхи  й  дрімучих  
                                         в  них  марнот
мій  Бог  зціля  народ!

13—15.08.  2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791103
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2018

Її серце!

 
               Поема


1

і  не  день  і  не
вечір  –  соловейкові
на  плечі
о!  –  він  їх  обробить!!!
сухе  сіно
пахне
в  силу
сухі  зорі  –
напросились
тільки  ще
не  стали  в  пробі!!


Ти  моя  любове
мила!
чом  так
дивно  напросилась??
молода
молода  і  ревна
серцем  –
що  й  затихли  всі!
дерева…


Твій  маленький  
соловейко
душу  протина  миленькій?
та  великій  в  Силі?


2

і  змовк  один
і  рушив  другий:
           вітер  легкий


зі  світлих  далечин  –
і  сам  далекий
і  запахи  несе
ніби  для  раю!!


яка  весна!..
яка  весна!!!!
а  я  –  мов  би  конаю!


нащо  вже  хист
який  вже  хист
щоб  одоїть  на  чистий
                                       лист
усі  слова  –
серця  нам
постинають!


о  яка  Троїчна  Рука
дати  відчуть  і  Божество
й  крапля  Божественного  
молока,
весна  яка!!
весна  сама  яка!!!


3

той  чистий  клич
й  весни  і  жнив
аби  не  їв
аби  не  пив  –
ще  б  чистим  серцем  
                                 дорожив
а  лиш  любов’ю  –  жив!


ще  слухав
дальні
звуки
й  рухи
що  й  я  любив  
   незримі  руки
любив
і  цілував  –
незримі  руки…
бо  й  в  чистоті  я  
                                   жив!


любов  така!  –
і  в  день  дійти  б  
до  жнив


4

благословенная  рука
й  навік
благословенная
                               Рука!!

05.05.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790967
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 09.05.2018

Любов Божа

                   Поема


                                 Ісусу  Христу,  Слову,  
                                 присвячується  з  любов’ю


1

і  очі  котячі  забігали
у  світлофора
а  щоб  вам  у  веснах
                 і  щастя  привести?
та  щастя  те  буде  –
                 та  дальнеє  щастя  й  не  скоро
щасливий  і  вільний  –
колись  любив  весни  –
тепер
мене  люблять  весни



мене  любить  погляд
цілує  –  і  відлітає
й  цілує  –  і  відлітає:  лови  –
                                             Мене
весна  в  сонці  стане:  люби  мене
весна  –  поволокою  синьою
                                                           гляне:  люби  мене!
та  краще  б  та  Сила  –
                                           лови  Мене!

і  щастя  кохає  –
й  ніхто  те  не  знає!..



Спішу  на  столичній  ніякій
                             вощині  –  іспанець!
і  хто  де  поїде  однині
і  хто  ще
поїде
однині
той  каже  щасливій  людині:
«  А  чим  закінчиться  їх  танець?!»


2

Боже  Високий!
прийми  мій  спокій


прийми  мій  мед
в  стільники  –
в  серця  глибокі
Поза  Твоїм  серцем  –
ні  коханої
ні  коханого...



думають  я  сухар
а  я  тихо  божествен
хіба  я  архарівець?
є  оточеність  жестом



тільки  подвигни  –
в  серці  мед...
Де  догани?
Все  прощаєш...
Боже  Коханий!!


3

які  папараці?
початок  травня
цвіте  акація
сонце  виграє
молоді  мед  лижуть
притискаються
     к  світлу  серця


чи  подивляться:
а  ти  з  якого  часу?
та  і  йдуть
верткими  стежинами
десь  в  сади
в  поля  –...
і  нікого...


мій  Спасе!
Вони  весни  –
           не  бачать
випали  з  часу



З  сонцем  обертаються
з  зорями  зарікаються
мед  –  де  мед?
вертаються?
або  –  не  вертаються?
мед?  де  Ти,  Боже?
мед  надбуттєвий  стачиш
записую,  Боже?  –
         вони  весни  –
                 не  бачать!


і  їм  потрібні  папараці?
Люди!
липа  квітне!!  в  маю  –  зацвіла  акація!!


4

хто  і  це  може  поєднати?
скільки  вершив
Боже,  скільки  вершив!
весна  дивиться  на  мене
                             як  уперше:
                       полюби  ж  мене...



Зорі  будуть  душу  лоскотати:
де  моя  любов?
йшла  кудись  любов...
Сонце  буде  –  очі  лоскотати:
тут  не  йшла  моя  любов?..


охламони  українці
охламони  і  євреї
охламони  росіяни
де  любов?
що  з  нею?!



а  як  з  сонця  й  зір  не  глянуть  –
де  і  чим  весь  День  ясний
                                       постане?!
День  Любові?



Зніміть  головний  убір,
   ясновельможний
медом  промастити    вітер  може
бо  і  серце  й  вітер  –
любов  може!



Боже!  Боже!
Боже!
Любов  в  серці,  
Твоїм,  Боже!!

07.05.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790965
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 09.05.2018

Друже! Друже…

Сядем  за  триножник
закип’ячувати  весни...
Бог  нас  стане  із  затяжками  вдихать!
Що  палахкотіли  так  чудесно
І  нагі  лишились  всіх  понять...


Друже!  «Усі  грабіжники,  розбійники
і  злодії  –  
всі,  що  були  до  Мене»,–  Слово  каже.
Нас  спасли  слова  Його
й  любов  Її:
от  не  спасись  –
як  це  покажеш?..


Холодом  блищатимуть  з  понять  –
Бо  не  встрибнуть  до  котла  Любови
й  здужань...
Радосте,  як  ви  в  останніх  днях??
Горять,  киплять??
Друже  мій  милий!!
милий  друже...


Сядьмо  за  триножник
закип’ячувати  весни!
Стане  Бог  з  затяжками
вдихать...

17.04.2008

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790809
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2018

Безсмертя

 Восьма  поема


                                   Вождь  гуртним  не  бува.
                                   І  як  булькає  мрево  –
                                   першим  чує  не  він,
                                   а  поет.
                                   Далі  дзін.
                                   Далі  дзвін  
                                   і  дерева.
                                             *
                                   Багатенькі  презирством
                                   закінчили,  я  бачу.
                                                     І.  Шевчук


1

мій  глибинний  мій  порух  –
і  горизонту  щілина.

не  щем  –
донакочую  з  неба  і  моря
вали  розкриття.
біля  зламів  вашого  часу
скипить  мілководдя  шельфу.
і  осяде  сердець  життя.


ява  сходить  себе  смакувати
собі  вся
солодка
як  помилка  генія.

світ  передімною  витік.


в  бруді  од
хтось  піді  мною  ще  сміявсь  і
                           бобравсь.
покривши  дзеркало  останніх
мертвих  вод
летючий  мій  викривлюється  образ.


я  хвилі  рухаю.
у  хвилях  чую  вас.


що  значить  унизу
хвалити  і  карати?
ясно  знімається
у  вічність  з  хвиль  алмаз  –
сліпучі  вічності  карати.


2

                                   Нехай  сяє  низам.
                                 Повертаюсь  забруднений
                 відмолююсь  у  власних
       вершин
навмання.


Скільки  днів  
мені  вирвано  очі.
Не  бачу  залишену  ниву.
Навіть  за  це
нікого  й  навіщо  бити

       громом  і  гнівом.


Цю  історію  знаю.
І  спускання  потягне  
легені.
І  розтягнеться  небо.
Розпливуться  унадливі
міти.


Н  е      п  і  д  х  о  д  ь  т  е.
               З  цієї  миті
               я  знаю
скільки  ви  маєте  совісті
і  що  почали  розуміти.


3

Аромати  хмарин  зісковзують  з  рук,
                           з  мого  тіла.

Встало  в  сонце  билля.


Сокіл  випив  ландшафт.
В  небі  стати  –  у  полі  на  голосі
                 стати.
                 Бог  літа,
піднімається  вільно  душа,
               щоб  літати.


Якби    д  у  х    не  літав,
місто  це  не  воскресло  б.

Земні  злаки  стоять
рівні  в  полі.  І  добрі.


Сокіл  випив  з  небес.


Сокіл  виплив  за  обрій.


                 Гість  іде.
І  для  нього  наносить  у  чашу
кольорова  корона
поліна  людей.


                         Лоскіт  йде.
Як  по  трепеті  чистих  жінок
                         чужак  часу.


           Бульбашки  слів
           пускаються
з-під  луски  міста.


Смітить  негеніальність.

Лоскочеться  поперед  рабством.

В  о  р  у  х  н  у  л  и  с  я    жовна
                                       небес.

       Почали  і  заграли.

Ця  година  –  і  скрутить  усіх,
                                         всіх  –
                             і  память
на  зуби  складуть  мінералам.


Пухирі  налипають.
І  невидимі  пхають  на  згин.
Слова  і  слова,  

слова,  слова  –
й  нічого.
Волога  мучиться.
І  хахіт  речовин
зїдає  музику,
І  гірше  чути  Бога.


Повторень  
дим,  як  випар
в  час  ножа.
І  ніж  піднявсь.


І  він  мене  не  знає.
Я  знаю,  як  ударами  плаща
Свічки  прекрасних
всіх  бажань  позадуває.


                                   Життя.
Як  видуває  вільний  дар.
Все  ближче  самодержної  дороги.
Все  яскравіш  святих  небес  нектар.
         Все  більше  Божество.
         Все  краща  вбогість.


Співаю  я.  Співаю  я.  Співаю  я.
                   Співає  Бог.
Боїться  мвіт.  Світ  утікає.
                   Співаю  я.
По  долу  течія.
                   Співаю.
За  тваринною  святая.


Який  наївний  на  долоні  світ!
Не  знає,  що  чека  на  кожну  душу.
Я  той,  хто  переможе  переможців,
ні  разу  до  таких  не  доторкнувшись.


Тепер  я  –  кожен,
в  кожному.


Я  йду.


Тепер  я  ближче  
ближньої  людини.
           Загине  все  –
мій  не  загине  дух.
Загине  світ  –  Боже  не  згине.


     І  Бог  не  йшов
     в  маленькі  ротики.
І  обівють  страшні  в’юночки  горя.
У  світу  дух  весь  не  такий,
щоб  жити  у  житті  зі  мною  поряд.
Калікуватий  підліток-світ
           перешарпується
на  життя  незворушної  вроди.
Світу  бусинки  війн  –
це  хлопяцтво,  неловкість
             у  шкоді.


             Дух  в  серцях
з  материками  небесних  засівів
головою  підняв.  Крок  ступивши,
Зроблю  легкі  кроки.


Так.  Без    жодного
співу  зійшовши  над  спокій.


         Я  безсмертя  приніс.
В  мені
уверх
продирається  
слово
і  якщо
його

кину  –
то  світ  перекинеться.



Мені  не  до  холуйства.
Яким  міг  би  бути  світ,
пришпилений  поглядом  мого  духу.
Ось
впирають  в  лопатки  Богу
м’які  міста
видихів.  І  за  мною  ідуть.


Як  артисти  тримається
все,  що  на  небо  вже  нині  втекло.
           Світло  йде.
     В  світлі  танок  до  тіла.
Якби  в  тверді
надумало  зважитись  зло,
небо  не  засиніло  б.


           Йде  мій  дух.
Нагортаю  крилом  вузькі
дзьобики  світла  наземних  геніїв.
             А  не  стане  –
                         не  стану.


Краще  втягує  ліс
й  викидає  у  поле  –  із  зябрів
пластинкових  окраїн.


Поезія  гола,  як  жінка,  й  без
переднього  краю.  Кожен  ряд
хоче  першим,  в  край  незримий
ввійде  –  тільки  скрик
і  мовчання.
Плач  за  генієм  –  плач  за  любов’ю.
Прийшовши,  вони  пожаліли
себе.



Р  а  д  і  с  т  ь.    Ти    т  а  к    в  і  д  д  а  л  е  н  а,    т  а  к,    щ  о  
т  е  б  е    щ  е    н  е  м  а:
я    з  в  е  р  н  у  с  я    з    м  о  г  о      о  к  е  а  н  у    –
 (Р  а  д  і  с  т  ь.    Т  и    т  а  к    в  і  д  д  а  л  е  н  а,    щ  о
н  е    н  і  м  а)    –
я  к    д  о    Б  о  ж  е  с  т  в  е  н  н  о  ї    К  о  х  а  н  о  ї.



Не  дивіться  на  квіти:
воля  дивиться  з  квітів.


Шевчук  повинен  один  добувати  ще  й
найпростішу  правду:  крім  Бога,  нікого
поставити  біля  сховів.


Ц  е    м  і  й    л  о  б,
ц  е    в  и  с  к  а  к  у  ю  т  ь    п  р  о  т  у  б  е  р  а  н  ц  і    н  а    н  і  м,
а    в  в  і  й  ш  л  а    б    Т  и    в  е  л  и  к  о  о  к  а    с  п  р  о  с  о  н  н  я    –
н  а  д    Т  о  б  о  ю    к  о  р  о  н  о  ю    л  о  п  н  у  в    б  и    н  і  м  б,
я  к    в  о  л  о  с  с  я    н  а  п  р  о  т  и    с  о  н  ц  я.



Слава  –  це  захворювання.
Останнє,  за  що  почіпляються.


Дякую  горам  Паміру,
що  не  спускали  мене  міркувати.
Я  відкрив  би  їм  вії  душі,
якби  в  розписі
               щезнув  їх  фон  найшляхетніший.



Т  и    м  о  в      к  в  і  т  к  а:  
н  е    ч  у  ю      щ  е    н  а  в  і  т  ь    д  у  м  о  к,
д  у  х    п  і  д  х  о  д  и  т  ь    –    я    з  н  а  ю    в  ж  е    х  т  о,
Т  и    м  а  й  ж  е    в  п  и  р  а  є  ш    у    г  р  у  д  и
п  е  л  ю  с  т  к  и    Т  в  о  ї  х    р  а  й  д  у  г.



Линуть  джерельцями  квіти.
Тло  над  грунтом  пружне.


В  склі  тримають  –  в  склі!  –  ось  що:
скільки  потрібно  для  вічності
на  якій-небудь  сходинці  розпаду?


Світ  людей  –
         для  гасіння  геніїв,
         хто  ж  мені
         поспішить  щось  сказати!
Ха,  ха.  ха!
Де  я  був,  коли  інше  вершив?
Я  це  передивлюся:  ще  дійсно  не  бачив,
як  в  століттях  стягали  перших.



Ха,  ха.  ха!


Всесвіт  –  золотисте  волосся


дехто  спить  на  червоному
й  чорному  бархаті.


вибухає  –
тяжіє  чи  легшає  кров?
і  від  серця  –  кола
           як  співатиме  зірка
                   у  серці
забувши  у  кольорі  чорну  аорту
і  гілку.

1984,  Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790808
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 08.05.2018

От Батько

Ось  як  буває,
Батьку,  з  каяттям...
Майн  гот!
«Пішов  прорив  —
і  він  яєшню!
знов  спалив!»


Що  жарить  в  слові  —
все  з  життя...
і  те  пищить
те  —  швидко  одягається
як  в  лазні  або  в  чані  —
тікай!  на  круп  стрибай!  —
художник  їде  
на  крилатому  вулкані!!



Ха-хахаха...
вже  в  Батька  ладу  просить!
ще  драганате
і  трясе
але  крилате  —  то  й  несе!
несе  —  трясе  
а  от  несе  —  то    і  заносить!!  —
мене  ж.
То  більш  не  бовкай,  тьма,
бо  як  талант  —  то  є!
а  як  нема  —
нічого  і  нема!

От  Батько  —  не  тікає!

18.06.2001,  15.02.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790676
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2018

Серце мовчати навчить

Дай  це  мені  витекти  душею
Із-під  безневинної  гори.
Грай  мені  над  темінню  зорею,  –
Ясно  чистим  серцем  говори.


Те,  від  чого  серце  полоніє,
В  слізках  відпуска  і  затиска.
Витягни  мене  в  собі,  Маріє,  –
Жертву  мою  праведну  в  кусках.


Та  й  коли  над  миром  заясніє
Зіронька  заплакана  така,
Знать,  то  ніби  сталь  –  сльозу,
Марія
Витягла  з  гори  на  собі  козака.


В  серці  з  глибини  тепло  –
й  печать:
Ти  таки  умовила  мовчать…

2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790674
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2018

Цар і Цариця

1

Чого  Бога  гнівити?  —
не  розтовстію  ніяк  в  пояса;х:
І  оса!
Поет  —  не  вирій,
він  радше  смак,
і  лише  —  краса!

Але  як  Тобі  догодити  не  знаю
і  тільки  зітхаю,
і  дивлюся  за  темний  ліс  —
стільки  скільки  разів  це  писав  —
у  сльозах.

Але  Ти!
Усевидюща  вся!  —
і  —  незрима.
Херувимські  пісні  не  проходять  мимо!
Та  тим  більше  —
Незглибимо  захована  у  Небесах.
Усетворча  краса!  —
Лісу  очі  відкрила  —  і  ліс  у  сльозах!
Всі  зазубрини  шуму  втрачу  —  як  знаєш:
стихлі  смужки  мені  золоті
нашиваєш...
Преподібних  підтягнеш  —
і  нагострила  натомість:
Де  розширюється  пояс  —  там
не  розширюється  серця  свідомість.

І  —  з  життя  моря  взаємозворотні  матроси:
нижній  живота  затягнув  —
в  верхнім  розширення
й  співосно  привносить...

Я  б  усіх  затягнув,  а  як  це  —  до  руїн?  
Не  знаю  —  Бог  знає.
Й  так  записав:

всі  бювети  —  вони  чиїсь,  не  мої
усі  окормлення  —  вони  чиїсь,  не  мої

чого  ви  смієтесь?  —  це  дуже  просто:
Ти  хочеш,  щоб  всі  перетворились  на  о;сів?

усі  дороги  —  вони  чиїсь,  не  мої
усі  роздоріжжя  —  то  теж  чиїсь,  не  мої:

чим  менш  відхиляюсь  і  більш  Тебе  знаю  —
тим  більш  спраглий  Тебе!..

Й  по  Тобі  —  знемагаю...
І  в  Тобі  знемагаю!  —  
Душею?  Одним  цілим?  Не  знаю  —  Бог  знає.

О,  світ  подорожній!  він  думає,  що  
мене  змагає...
і  ще  піймає...
Яка  правиця  тверда  —  норовистого  —
це  шмагає...
Швидко  пояс  затягую:
значить,  роздаю:

усі  базари  —  вони  чиїсь,  не  мої
всі  слони  і  ягуари  —  роздаю,  не  мої,

там,  в  з’Радах,  мільйони  й  мільярди,  
як  не  дивно,
самі  товстуни  хапають...

Чого  сміятись?  —  страшно  просто:
Ти  хотіла  б,  щоб  всі  перетворились  на  вічність,
на  о;сів?

Та  мене  одного,  мабуть,  забагато  —  якщо  
у  значній  дозі!..

Премудрість,  про;сті!
Чим  менш  
відхиляюсь  —
тим  більш  Тебе  знаю:
тим  сильніше  (Ти  ж  чуєш)  благаю:
за  Тобою  —  знемагаю...
і  в  Тобі  —  знемагаю!

Які  світу  шляхи?  Часу  немає.
І  як  частка  —  й  оце  взиваю:
Лісу  взимку,  отак,  написав:
взавтра  ж  вранці  ліс  —  є!  в  сльозах...
??  Не  знаю,  Бог  знає.


2

Де  роса  лісу,  чи  квітка,  чи  душа
щоби  в  найкращім  сочку  не  узяв  —
і  в  Твою  милість  не  затяг?  —
бо  милість  Твоя  соковитіш  соку,


бо  милість  Твоя  краща  від  життя!..

Все  життя  переплавлюється  в  золото:
І  відвага,  і  вухналі,  в  тиху,  так,  Любов  Божу...
творчість,
і  зухвалість,  що,  дякую  Богу,  не  в  кожному  —
перемириться,  вірю  —
переходить  у  милість:  
Як  —  не  знаєм,  Ти  знаєш:
Цар  і  Цариця  —  в  тиші.

27.01.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790514
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.05.2018

Її серце!

                   Поема


1

і  не  день  і  не
вечір  –  соловейкові
на  плечі
о!  –  він  їх  обробить!!!
сухе  сіно
пахне
в  силу
сухі  зорі  –
напросились
тільки  ще
не  стали  в  пробі!!


Ти  моя  любове
мила!
чом  так
дивно  напросилась??
молода
молода  і  ревна
серцем  –
що  й  затихли  всі!
дерева…


Твій  маленький  
соловейко
душу  протина  миленькій?
та  великій  в  Силі?


2

і  змовк  один
і  рушив  другий:
             вітер  легкий


зі  світлих  далечин  –
і  сам  далекий
і  запахи  несе
ніби  для  раю!!


яка  весна!..
яка  весна!!!!
а  я  –  мов  би  конаю!


нащо  вже  хист
який  вже  хист
щоб  одоїть  на  чистий
                                                   лист
усі  слова  –
серця  нам
постинають!


о  яка  Троїчна  Рука
дати  відчуть  і  Божество
й  крапля  Божественного  
                             молока,
весна  яка!!
весна  сама  яка!!!


3

той  чистий  клич
й  весни  і  жнив
аби  не  їв
аби  не  пив  –
ще  б  чистим  серцем  
дорожив
а  лиш  любов’ю  –  жив!


ще  слухав
дальні
звуки
й  рухи
що  й  я  любив  
     незримі  руки
любив
і  цілував  –
незримі  руки…
бо  й  в  чистоті  я  
жив!


любов  така!  –
і  в  день  дійти  б  
до  жнив


4

благословенная  рука
й  навік
благословенная
                                                   Рука!!

05.05.2018,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790513
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 06.05.2018

Прокиньсь, художнику!– не можеш буть…

Прокиньсь,  художнику!–
не  можеш  буть  звичайним:
Це  над  струмком  
не  спить
троянда  чайна.
Й  –  препишная,  і  боговеличальна,
Зорі  –  божественнійший  Ерос…
З  півдня  поет  –  зобачив
гладь,  сліпий,  рожеві  персі,
що  з  моря…  Еос…
До  чого  не  вкотились  тривкі  перси!!
По  всій  горизонталі,
по  всій  горизонталі  їхні
цариці  земні…скучно  далі:
Прокиньсь,  художнику,
не  зможеш  буть  звичайно…
Мов  кущем  чайним.
Шаблище  богопоклонінь!
Тверезе  йде  сп’яніння!  –
верх  сп’янінь…
Щаблі  Іакова  –  і  всіх  співучих
поколінь!
Я  –  шабля,  –  то  Бог  вихопив:
змахнувши  віків  лінь.
І  вклав  –  блискавками  –
в  прожилках  до  струмка:
І  –  Богоматері  взяла:  Рука!!
На  кінчику  –  все  богословіє  в  віках!
Наймилозвучніша:довговиблискуюча!
Довгостинаюча!!  й  страшна  така…
Не  спи:  замерзнеш  у  віках!
4.02.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790420
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.05.2018

Чиста поезія життя

igorshevchuk  |  5  травня  2018,  12:27Коментувати  коментар

З  "Живе  в  мені  Христос",  див.  Вікіпедія:  Автор  книг:  Ігор  Степанович  Шевчук:"На  Афон  не  їздіть  більш,  ні  патріархи,  ні  президенти  Росії  й  України:  не  взнаєте  нічого,  не  скажуть...  Для  розумних  досить  того,  що  священники  УПЦ  МП  перейдуть  під  юристдикцію  УПЦ  КП  —  бачачи  події  в  Росії  й  пізніше  —  в  світі.  Здогадуйтесь  —  що  станеться  в  2014  році,  від  чого  створена  буде  одна  Христова  Церква...  Що  (  одна  Христова  Церква)  здається  зараз  ніколи  не  можливим  —  що  то  мало  б  статись!!.."


igorshevchuk  |  5  травня  2018,  12:10Коментувати  коментар
26.12.2010:  Інтуїтивно  вже  повзуть  в  Україну,  щоб  жити,  різні  люди.  Тут  розквіт  буде,  майбутнє  є,  та  в  багатьох  ареалах  країн  різко  бахне  кришка...


igorshevchuk  |  5  травня  2018,  12:01Коментувати  коментар
З  раннього  періоду  творчості  —  кроки:  Тройця  сказала  недавно  Духом  Святим:  прихиляйся  до  українських  церков,  гегемонія  російських  церков  в  Україні  ослаблюється  Промислом.  23.7.  2000  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790418
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.05.2018

Марія жде

               

                                                     "Горе  вам,  коли  про  вас  усі  люди  
                                                     будуть  добре  говорити…"
                                                                                             (  Ап.  Лука)

Та  горе  всім,  помпезні,  горе!
На  горі  шат  хита;  –
а  він  лиш  добре  вам
говоре!
Та  в  мені  кров  гірка;  –  Кармелюка!
Де  шат  хита,
шум  на  горі  хита!
А  з  башти  до  канйону  –  на  руках!
В  бурі,  в  бурі  творить  стрибка!

Так  ту  мотузку  і  вкривала  кров  –
свята  рука!  –

а  шат  спита;,  а  шат  хита;,
а  шум–  нагірний!
Усти;ме!  глухарі  вікам!
натворено!  
Чи  не  правий  щонайуніверсальніший  –
Лука?..


І  ви,  «благообразниє»,  риби  в  воді,
Це  при  найживійшому  мені,
розкинулись  у  всіх  п’яти-шести
материках!
А  у  мені  кипить  і  дух!  і  кров!
вільняцьке  на  Поділлі  не  ярмо;–
полин!
Я  Бога  сам  із  юності  боров!
Любовю!

Де  ви,  порядні  зво;лочі,
були?!
Що  їли?
несли,  доносили?
куди  й  чиє  ребро,
і  підребе;рця?
Гарно  вам  у  серці?
Знов  –  лиш  яке  дозволене  говорите?
 
Дозволене  –
й  лиш  на  сміливість,  що  дозволена!  –
говорите?
Відвагою  Павловою  всі  горите;??!
Лиш  попадіться  мені  в  руки,  попідго;рники!
заникані  сміливі  козаки!..


Бо  в  тих  жінок,  які  будуть  одспівувати
чистих  нас  –
будуть  в  руках  трястись  
як  при  Устимові  –  ога;ри!!
Та  намалює,  зці;лить  ще  й  опише  нас
Лука!
Там  шкури  всі  поодстають!  –
у  всіх  у  примунди;рених    –  
разом  з  подільськими  припа;рками…

Ви  ще  не  чуєте!
Бога  забули  –  будете  відхаркувать!
Ви,  після,  Бога  вже  не  присука;ли,
ні,  не  просили,  і  не  принука;ли…
і  не  молили,
ні!  мільйон  тижнів  –  як  він:  з-за  грат!!!
І  завтра  скажете  до  мене:  брат…
Ганьба  моя!  –  
при  моїй  стелі  ви,  всесвітні  боягузи,
і  самокастрати!!
мов  перепе;ли  у  огромненьких  хатка;х…
 
хладні  незда;ри…
«благообразниє»  !  у  всіх  шести  материках,
баби  ви,  не  чоловіки;!!..

Бездухі,  Він  жде:
ану  де  серце  добре
та  кріпка  рука!!
Ще  б  поборотись  !
Кожен  –  собі…
Якої  б  вам  фігні  про  мене
напоро;ли!...


І  чи  не  правду  вам  казав  святий,
щонайморальніший  Лука?

З  БОГОМ,  корисні  собі?..
В  дитинстві  травма  ваша  –
й  вже,  ові;лені,  в  віках.

Так,  не  було  на  вас  святителя  Кармелюка!
А  він  з  канйона  утікає,
біжить,  біжать  гаї!  –  
і  його  прикрива;ють!  –
ось,  бачить  її  !  –
і  він  її  обнімає…
Бога  Живого!

Живого  Бога  –
у  любимій  ній…  
Бога  Живого  прославляє!..

15.12.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2018

Христос вознесеться

               Поема

1

Яйце-райце
серце  неба  –  наді
                                     мною
з  кріпким  носочком
з  духм’яною  
                                         пухою!


Христос  воскрес!
Воістину  воскрес!


Що  Син  Твій  більш
                                             небес
з  важкою  поперечиною…
Та  Христос  воскрес!  –
тільки  й  на  світі  
                                                       речення!!


Незаперечно
Він  ніс  її
не  заперечать
й  незаперечно
то  де
більш  тривке  речення?


Якщо  не  любов  і  зречення
             чим  же  є
             моє  серцЕ?
навіть  моє  забезпечення
бо  –  дух  Небес
             дух  Небес
й  котиться  райце


2

І  Він  –  зразу
викочує
         якийсь  вид
                 щастя!


3

І  ось  в  моїм  серці  –  празник!
зарази!
пролази!  –  пролазите?

прокази!
проказите?
140  мільйонів?
а  40  –  не  сказитесь?
ще  1,5  мільярди  китайців?
в  вас  температура  –  не  підвищиться?
Очистіться!!


Хочете  зі  словом  –  із  раєм-Ісусом  –
                                                                         годитись??
А  офшори??  –  в  офшорах
хочете  щастям
заразитись???


Казитись  –  сказитись.


Яйце  райце
серце  неба  –  наді
                                                 мною
з  кріпким  носочком
з  духм’яною  
                                           пухою!


4

Бризкатиме  весь  світ
рідким  на  тебе
а  ти  вглядайсь  в  небо


відімкнули  ніби  значення
лиш  з  неба
призначення


а  ти  вглядайсь  в  небо


треби  –  то  треби
де  оживилось  у  тобі
                                                             небо?
Вийдеш  із  лісу  марнот
а  те      найбільше      гляне
                                                                 на  тебе


Квіт  яблунь  виціловує
                           неба  пуху
Люди  без  Христа
засунулись  в  дірку,
в  глуху.

01.05.2018,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790268
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.05.2018

Весна поє — пряма! благословенна!. .

*      *      *


                                                                   Івану  Лужину,  
                                                                   квітуючому  в  Христі,  
                                                                   присвячується


Весна  поє  —  пряма!  благословенна!
Благословенная!  —  мов  чаша,  
                                                                                       що  одна,  —
мов  чаша!  і  півбогооткровенная
співа  —  і  залишається  —  весна!!


Птахи!  —  мов  звільнені  рядами
пунктують  —  так  як  істину  одну:
мов  світ  весь  —  догори  ногами,
і  серцем  треба  світ  перевернуть!!


Аж  вергають!  пунктують  ревні  гами,
чого  нема  іще  межи  людьми!
Стоять  ліси  —  в  водах  семемограми,
і  музикою  —  оглашенні  —  ми!!

17.04.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2018

Поезія — свідчить про д е щ о…

*      *      *


Поезія  —  свідчить  про    д  е  щ  о
у  що  —  по  собі  пропускає…
про  що  вона  точно  не  знає
дещиця  від  дельти!


Науки!  ви  бре́хні  і  стоки:
пігмеї  всі  знають  «точно»,
тому  вони  —  не  пророчать…
Але  ж  вони...  

На  Євангелії  —  
вирвано
змінено  очі.

6.10.2009  

Справжнє  щастя    це…

Ви  –  сильні,  коли  берете  своє  горе  і  перетворюєте  його  в  посмішку.
Ви  –  хоробрі,  коли  долаєте  свої  страхи  і  допомагаєте  подолати  їх  іншим.
Ви  –  щасливі,  коли  бачите  квітку  і  вдячні  Богу  за  цю  мить  життя.
Ви  –  любячі,  коли  ваш  власний  біль  не  робить  вас  сліпим  до  болю  інших.
Ви  –  справжні,  коли  визнаєте,  що  іноді  обманюєте  самі  себе.
Ви  –  живі,  коли  надія  на  завтра  значать  більше,  ніж  вчорашні  помилки.
Ви  –  ростете,  коли  знаєте  хто  ви  є,  а  не  те,  ким  станете.
Ви  –  вільні,  коли  ви  контролюєте  самі  себе,  а  не  інших  людей.
Ви  –  щедрі,  коли  віддаєте  також  легко  як  і  приймаєте.
Ви  –  скромні,  коли  ви  не  визнаєте,  наскільки  ви  скромні.
Ви  –  милосердні,  коли  прощаєте  іншим  ті  недоліки,  які  засуджуєте  в  собі.
Ви  –  красиві,  коли  не  потрібно  дзеркало,  яке  говорить  вам  про  це.
Ви  –  багаті,  коли  вам  не  потрібно  більше  того,  що  у  вас  і  так  є.
Ви  –  розумні,  коли  бачите  інших  іншими  і  ставитеся  до  них  так  само,  як  до  самого  себе.
Ви  –  це  Ви,  коли  усвідомлюєте  що  Ви  не  це  тіло,  а  Ви  той,  хто  “живе”  в  цьому  тілі  і  робить  свій  вибір.
Ви  –  душа,  яка  отримала  це  тіло  як  інструмент  для  пізнання  Бога,  цього  світу  та  самопізнання.
ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНА  ПОРАДНЯ  Отця  Тихона  Сергія  Кульбаки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.04.2018

Справа не стане афористично…

*      *      *


Справа  не  стане
афористично  бродити
щасливо  жити    -    й  щасливо  родити
слід  тільки  дуже  чисто
                                           Жити!!

19.04.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788151
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2018

Після Великого Посту строгий …

*      *      *


                                                 Людмилці  присвячується

Після  Великого  Посту
строгий  рояль
Так  –
як  він  сухо
високо
зорі  впаяв
він  мене  трохи  страхається
чи  –  його  я


Так  –
як  торкаюся  ню
у  горіховій  спині
дрожі  –  і
дрожі  –
вибух-і-повнота…  як  гостина
як  запах  юності
в  юність  –
                                     відносить  дружину


так  –
як  хто  в  залі
заходиться  кашлем
вийде  –  до  космосу  шашіль


так  –
як  на  нирки
і  серце  народу
дужа  Божественність
               царськістю  сходить  –
певно  в’язкою
мовою
Київського  ізводу!!


страх  ваш  і  каже:
ти  –  полинь  на  свободу!
Тільки  безстрашний  вроджений  –
й  Бог  б΄є  –    і  сходу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2018

Божі камені

Я  не  помру.
На  крилах  –  злато  п’ється.
Я  пошиваю  й  шию  храми,
що  невидні.
Об  кладовище  спотикнусь,
хлебну–
І  поки  хто  дійде  
десь  до  обідні  –
То  через  мене  ще  багато-що
стається


До  влади  не  пишу:
краще  небесній  владі.
На  проводах  стоять  у  цвинтарі  –
мов  зважуються...
На  скільки  вгору  дух  чіпа
і  знаджує–
А  значить  –
скільки  є  до  впаді...


А  скільки  із  навкружніх  сіл
ще  припливе  по  ріках!–
З  каменем  в  грудях,  отже,
сиплеться  пісок...
І  час  вам  –  і  часок!
І  -  чи  безсовісні?–
щоб  через  руки  –  і  навіки?


Дух  –меч  і  голку  дав
ще  пристрастному  чоловіку,
І  возтрепечете  для  духу,  маломірки.
Хлебнули  міста?  тут  лягайте,
недовірки.


Бо  –  не  помру:
все  в  духові  дається.
Лягають  стінами  селяни:
вичинені  і  привітні,
Підсушені:  полінами  в  дровітні...


Задумайтесь:  бо  через  мене  щось  стається...

І  цвинтарі:  то  підіймаються,  то  никнуть  –
Зітхають.Здіймають  гирі  і  здіймають.
По  мені  дихають  –
в  суворо-божій  нитці,
А  ви  то  думали  –  
що  небеса  самі  спадають?


Гармонією:  все  натягаю  –  і  зітхають!
Не  даси  духа  –  зле  повзе  до  литки!
Чого  ж  священник  той  –
у  облаченні?
Це  ж  –  з  дальніх  міст
костюмношиті,  у  залізі.

Земля,  що  на  гробках  і  ніздрювата...
й  нескажена.
Всі  з  урядом  рвонуть  без  мене.
Й  пізно?

4.04.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787772
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2018

Перенесення точки

   (  чого?  Тройця  знає  )  
Поема  вісімнадцята.  Симфонія  третя


             Присвячується  Світлані  Дмитрівні  Козинець  –  і  її  літературному  об’єднанню  
             «Співзвуччя»  в  Київському  Політехнічному  Інституті  і  в  Тройці

001

прозоріша  скла
озерної  гладі  чистіша
величніша  гір  надозер’я
розчинніша  звуків  святих
сердечніша  ланей  лісних
нізвідкись  взялась  і  була
ця  аура  духа  і  віршів
лягали  й  здіймалися  пера
і  от  невимовні  озера
в  повітрі


010

любов
чистота
і  політ
а  більше  шпилі
по-гірному  так  якось  крали
в  засоння  нічийого  брали
і  ніби  мені  говорили
хоча  більше  діяли  трави

далеко  одна  десь  пройшла
летючіш  надгірного  скла
не  відображалась  в  озерах

та  дивом  в  повітрі  була
а  ближня  не  знала  про  велич
свою
на  щастя
поблизу  не  шла
та  свіжістю  духу  пливла
в  оцій  найпрозорішій  сфері
що  і  готувала  всі  двері
і  знала  що  й  звідки  взяла


010-А

якось  сходило  трошки
що  варивсь  тут  Волошин


011

доходило  просто  і  вліт
що  ти  в  заозер’ї  –  і  вже  в  задзеркаллі
чим  далі  –  тим  ближче
чим  ближче  –  тим  далі

далека  –  найтонша  любов
високі  любитимуть  грубих  надалі
(найближчих)  на  відстані  з  їхніми  соками
любов  що  літає  –
закон  між  високими
злітають  в  ній  просто  і  вліт

були  що  спадали  –  
з  «майбутнього»  випадки


0101

(повернемося)
я  думав  в  дитинстві:  чого  всі  не  гострі
чого  їхнім  думам  відтято  верхи
де    т-а-м    їхній  острів  де
все  навпаки
коли  вони  тут  будуть  гості?

і  бачив:  забули  любов  –  і  забули
як  вийти  із  себе  до  всього  
і  ніби  їм  вже  й  не  до  того
так  сильно  надулись
несправжньо  ж  
триматись  одного
нельотного  місця  уявлень  про  себе...

надувалися  і  пташенята
перед  тим  як  віднятись


0110

всі  творять  найбільше  –  
чого  не  хотіли  б
а  я  той  витворюю  простір
де  стрінуть  себе  в  порятівному  рості
немов  на  калиновім  мості

летючіш  надгірного  скла
не  відобразившись  в  озерах
просто  дива


0111

в  оцій  найпрозорішій  сфері
що  і  готувала  всі  двері
і  знала  що  й  звідки  взяла


01000

в  Любові
(без  зла)

1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787771
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.04.2018

До Великодня

                                                                     Ольга  Седакова  мовила  
                                                                     в  інтерв’ю,  що  вона  
                                                                     з  генієм  (делікатно,  непрямо  мовила),  —
                                                                     йому  й  присвячується

Поет  із  генієм?
А  тут  —  з  теодицеєю!
поет  з  сторінки  —  цеї
умий  писка
і  зубами  блискай  —
так  мовлять  —  дивлячись
на  Сонце  
поліцейські...

А  ти  з  теодицеєю!

Люди,  чого  невеселі?
Мов  першак  —  з-під
велосипедної  рами!  —
і  храми  як  храми
і  села  як  села:
й  донизу  —  й  земля  блисне!  —
й  догори  —  в  сонце  —  буц!  незумисне!  —
і  їду!!


Навкруги  ж  —  сільські  люди
не  в  селах.
Та  я  в  сонці!
Закачана  справа  штанина  —
й  веселість!!
Чого  синдромите  —  
як  то  його?  —  Ансельмом?

19.04.2016,  ранок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2018

На Пасху, 1

               Світлий  Тиждень

Погода  —  корабельная!
І  я  прийшов  —  щоб  парусами
ворушити!  —
людей,  які  живуть,  жили  
і  будуть  жити!
біло-пастельнії!!
                                 Як  вишні  зранку
в  квіті  
уздовж  жита!!

Це  просто  неможливо:
напнуті  —
жильні  —
пориваються  злетіти!

Білопастельне  —  все
так  і  пантруй
що  к  Богу  
вознесе!!

І  тим  прийшов  я
щоб  любов’ю  дорожити  —
які  жили!  живуть!
і  вічно  будуть  жити!..
Нехай  воскресне  Бог!

Щоб  грудочку  землі
з  любов’ю  розім’ять
оці  у  біло-чорнім  і  стоять...

лелеками
любов’ю  й  возлетять...
Погода  корабельная!
Серця  дзвенять!!

28.04.2014

                               Дерева

                                                                             Тобі,  Ісусе

Дерева  одягли  білі  штанці
В  останній-і-передостанній  тиждень  Посту
І  одірвались
так  від  чорноти
Так  пориваються  іти  —
матросять  в  гості!
матросять  —  і  оці,  й  оті,  
                         і  —  в  гості...

Адже  тому  
і  закладаються
згори  —  зв’язки...
Більш  гірне  чує...
Один  в  одного  не  просять
оті  шнурки...
розв’язують  і
переносять:
що  був  такий
на  землях
Чоловік

І  терпнуть...
Шерехкають  загорожі!
І  висохло  схитнувся  вік:
То  більше  вже
Син  Божий!!

І  прокидається,  що  в  серці,  чоловік...

А  добре
нам  удвох
Ти  —  Бог!

5.04.2014

*      *      *

                                                                 «Над  праведником  сходить  сонце,  
                                                                   над  щирим  серцем  –  радість.»
                                                                                                             (Пс.  97,  11-12).

О  Божа  правдо,
ти  далась  гукнутись...
О  Божа  совісте!!!  далася  –
чути!
О  Всемогутній!!!  –
в  Тобі  й  вся  могутність  –
нехай  живуть  серця!!
комусь  сподобалась  мова  ось  ця
чи  коні  в  лузі...

живуть  в  твердих  горішках  
                                                                               друзі
інколи  ковзають  й  по  злітній  
                                             смузі
в  натузі,  –

о  Сонце!  Син  воскреслий  
                                                       у  Отця!!!
Сину  Всевишнього,
коли  дібравсь  крайця!  –
тож  і  сколупують  серця
                                                                       у  музі?..
то  що  я  можу  в  славу  Божу??  –
що  можу?
                                   дитинним  серцем
тверда  віра!  й  в  славі  Божій!
любов  хай
чує  кожен...
нарешті  вже  любов  –
вже  чує  кожен!!

8.04.2018,  Великдень

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787119
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2018

Глибина Радості – Христос воскрес!

           На  взяття  Христом
           10  квітня

Поруч  з  Вічністю
жалюгідною  є
усіляка  часовість!..

Світло  обійме  свідомую  волю  
і  розум  
і  душу,
Йду  по  асфальту,  і  дивно  це,  
йти  таки  мушу,
Слово  ж  бо  пише  в  мені
нерозривную  згорнену  повість.
Забраний  я  із  розгортки,
де  тьма,  
тьмоісторіпрозовість.

2002

*      *      *

Вона  зазнала  з  очима  великими
Які  в  мед-основі  стулили
Степами,  горбками,  каліки  кликали
Гіркого  налили

Христа  великого  випровадили
Скинули  в  Преторій  —  до  пилки
Господи  Ісусе  помилуй...
Гіркого  долили

Що  це  для  сили
Мого  буревію
Хащами!  Нетрями!  —  спека!
Буря  —  під  брови!
Що  я  вихлюпну  цього  разу  Марії??
Вона  створила  ж  мене  —  медовим

Скинули  в  Преторій  —  до  пилки
Господи  помилуй
Де  сироти  й  вдови…
Та  Ти  ж  мене  парадоксально  —  медовим!
Й  те  в  Завіті  Старому  не  оплатили
Радість  
Очі  
І  чорнії  брови

9.08.2009

                   Два  танці  дитинних
                 (Із  можливої  сюїти  оскаженілих)

1

Геніальність  аж  до  стану  дитини!—
Розблоковує  гени!!!
Навкруги  —  мов  скажені:
Любов  усередині.

Дайте  мені  поєднати  радість  —
Із  дитиннійших  генів
Аж  до  Христа!
Ми  не  лякаємось  правди
Лиш  —  хто  «добрим»  вже  став…
І  замовк…
Й  перестав.

Ми  забули  про  суп
Ми  не  тиснем  на  пуп
І  підвішені  —  й  серцем  тиснемо  в  сапу
Внутрішньою  потребою  повертаємось  грозово  
Внутрішньою  потребою  просуваємось  у  степу

Але  Бог  дасть  прорив,
Дасть  його,  або  ні!
До  зоріння  розрив
І  глибин  незчисленних  огнів
День  заяснів

Не  до  мішанини
Не  до  мішанини  дитині

2

Як  бачилось!!
Не  три  небесні  зерна
То  й  паля  не  проткне
Як  суверена
Не  тріть  по  зернах  молитов
Не  тратьтесь  підліски  і  клени
Трави  огненні
Цар-золото!  Цар-золото!  —
По  жилках  Іісусових  велебних
Зійдіть  у  зрілість
В  золонкай  неба
І  я  і  ви  в  Огні

«Сину,  
Дай  серце,
Твоє  дай  серце…
Дай  Мені»

—  І  водночас  міжжанрова  інтеграція  —  недостатньою  є  
в  мистецтвах…  для  нації.

28.06.2009

                           Ода  Слову

Що  більше  за  слово  з  Любові,
із  Бога?
І  приходить  ні  з  чого
й  нізвідки...
І  в  загаті  стоять  ошелешені
свідки:
Бог  розгатив  –  й  дух
торкнувся  до  всього.
Й  до  Бога.
Що  варте  Слова?

Що  то  за  порода  –
Що  повеліває  усіма  народами?
Що  більше  слова?

По  землі  тут,  Вітцеве,  ходило:
тлінь  пропала!  а  слово
з  Слова  
лишилось...

Все  полова  і  мило!
так  за  Ним  і  слідило...
і  земні  були  в  злі  й  злі  сліди...
без  любові  на  той  світ  полинете  –
стріне  вас  –  та  –  не
ЖЕК,  і  не  пустка,  й  не  буддизм,
й  не  іслам,
що  на  згибель  і  пустку  готовий,  –
стріне  кволеньку  душку  
й  любитиме  –  пружне  Бог-Слово!!!

Сліпучеє!!  Слово...

«Там  Ігоря  слово  –  не  брали  на  зуб
випадково?  –
та  й  спитає!  –
Чи  то  слово  від  Мене  десь  кволе?..»
І  готові!
Готові  будьте  глаголити!
Де,  з  чого  душа  –
мов  крило  ожива!
де  несучі  свободу  слова??
де  більш  летючі?..

Застебнітесь  як  ватні,
і  в  гробах  оживати,
собі  всі  і  мурують  кутузку...
паранормальні
і  «дуже  нормальні»...
й  страшно  казати  –  вже  «зверхнормальні»...
і  ходять,  закрившись  своєвухим,
трясучись  від  своїх  ударів  –
«зверхнормальні»  кутузки  в  мотузках...

А  простий  Бог  простим,  як    я,  –
словом  –
над  загальністю...
Слово  більше  за  музику,  бо
не  було  б  найбільшим  –  Бог-Слово...
був  би  –  що  я  говорю?  –
Бог-Музика...

То  що  ж  більше  слова  
й  Бог-Слова?
Що  за  порода  –
Що  повеліває  геть  усіма  народами!

Що  –  розступляться  
масокутньо-без-образні  орди!!
мелосухо-наркоавтобанчиків!!
Краса!  жани  яни  джони  ганси  хунвейбіни  ще  й
іванушки  з  іванчиками...

А  за  тисячі  років,
що  тісні  й  малі,
до  Єдиного,  Цього,
на  все  готове  –  
пророками  проривалось  слово  –
з  Бог-Слова!
прирікаючи  світ,  що  во  злі,
й  навіть  –
носіїв-пророків...

За  тисячі  років!  Амінь.
Скільки  світ  встоїть?..

1.07.2008

                           Вічність

Створителю  всього
щаслива  тональність
дивитись    на  Бога
й  проста  геніальність

І  Бог  —  тільки  світло!
знов  радість
і  радість!
й  проллю  це  на  світ  я
на  висі
й  на  гради

І  скільки  Бог  світло
я  дивлюся  вдаль
і  стільки  у  світі
ця  світла  печаль...

А  випав  хто  з  віри  —
гризе  страх  і  час
У  нас  Любов  Діви  —
і  радість!
у  нас!

11.10.2016

                 Художня  цільність

                                                                             Духу  Святому  присвячується

                                 «Мука  мукання  розпочалася
                                 з  біблійної  поезії...  ніби  я  передала  тобі:  
                               «...теля  з  левеням  пасуться  разом,
                                   і  дитя  їх  водить...»  —  і  ти  пишеш».  
                                                                                     (Людмилка)

1

І  ходите  ви  в  озлобленні
і  соваєтесь  мов  сновиди
сліпі  —
заплющеним  дбаєте:
любові  не  видно?

А  без  любові  —
без  світла  Христового  —
хіба  світу  видно?..
Та  що  ж  це  отак  послизькаєтесь?  —
Так  біси  течуть  як  злидні
та  й  ви  вже  світам  огидні
бо  бездар,  —  і  в  світу  питаєтесь:
а  світлу  й  любові  —  ще  видно??

Для  чого  ви  зараз  тут?
Що  —  не  були  ще  під  наругою?
Вмирати  із  Христом  
єсть  труд
вмирати  із  до-слів’ям  —  труд!
і  оживати  —  труд!
І  там  і  тут
я  —  труд!
і  дихаю  —  з  великою
                                                                 потугою!!!

Чого  це??    —  тужите?!
І  елліни,  й  євреї  —
ви  з  золотом  —
то  ви  мене  з  простим  словом  Христа
паплюжите?!

Ану  —  натужтеся!
Життя  —  народжене  Бог-Словом
життя  напліднює  Бог-Слово
народжуєтесь  словом  Слова
народжуєте  —  одяганням  слова
народжуєтесь  —  у  квітник,  златий,
бо  пелюстками  —  глас:  
невипадково...
Й  не  випасти  вам  
з  руки  Бога  —  однаково!

2

З  рук
Краси
яку  цілувала  серця  мого  прямизна
як  вільність,  цільність,
щоби  жити!  —
Ти  є
і  нехай  кожен  є  
хай  кожен  зна
кожен  щоб  зміг  її  любити!

Добром  такі  серця  вспадковані!
Нараз  Духом  Святим  
заховані...
й  перезахованії!

Тож  обмізковуйтесь  —  
хто  на  мозковищах:
здер  Христос  здобич,  тьмяних,
з  начал  і  властей
і  тут  здер  —  і  там,  
і  так
при  людях  Він  виставив  їх
на  вільне  сміховище!

Він  —  Переможець!!
й  хто  бо  з  Духом  —
вже  як  святий!
Сховище  Він,  особистостям  —    
Сам  Святий!

Ви  не  надуті  вловом
де  земний  розум  випадає
в  простір
та  —  неживий,  як  Никодим!
що  —  в  прозі!!

Препростість...

Христос  —  Поет.  —  Дивіться,  гості...

25.07.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018

Воскрес Христос ! – корінь єссеїв

*      *      *

І  він  бажає  слави  від  людей
Іще  не  скритний…  не  по  серцю  
він  юдей.
О  геніальне!  все  просте  як  уші.
Святе  приходить  у  невідану  сторожку!
Сяйне  підскочить  так  пропише  —  огорожі
І  уші  і  підушшя  в’ялить-сушить!


Ви!  генію  це  все  —  лиш  заважає!
Завор  сфарбовують,  плоть  —  крайню  —  
обрізають!
Замучують  й  сторожу  
й  білу
фату  й  білу  —  невістку  Божу…
Хочуть  занести  славу  від  людей!!


І  втік  по  серцю…  ще  не  скритний
він  юдей!  

07.06.2010

                                   Улюблений  Іоан

                                                                                       Владиці  Любомирові  Гузару  
                                                                                       присвячую

Чому  Предтечу  мудреці  не  прийняли?
Він  більшим  був
за  весь  Єрусалим!!

Вони  самі  до  нього
в  ходаках  ходили:
в  с  е    бачить  слово
і  сліпа  —  є  сила!
в  воду-ментал  вповзали,
словом  їх  хрестив!
І  виповзали  
й  спокушали  підмостить:
Месія  ти?
згоджуйсь:
можна  в  месії  йти...


Велике  серце!  як  тобі
у  бре́хні  йти?
Свій!  —  Свій  своїм:
не  рушив  він  закону...
червоні  вояки
ще  мов  плащі  червоні
сопли  і  примірялись  в  свояки!


Один  такий!
Один  з  рубак,  такий!
(Небесного  Царя!)
                                                             Та-а-кий!!
І  черв’яки  —
рожевії  віки.
Народу  віра  у  Івана  —
блискавка  й  грім!  це  не  якийсь...
Первосвященники  й  вурдалаки́  —
геть  мов  погани,  геть  погани  —
На  тлі  хрещаючої  із  Небес
                                                                 Руки!!


Свіжак!
Як  —  Честь!...  то  спробуй
хто  дробити  —
за  віру  у  Івана  можуть  вбити,
Не  дивлячись  хто,  на  лице  —  який!

«Не  знаємо,  
втечемо  від  Івана!»
«Все  знаєм,  але  тільки  без  Івана».
І  челядь  п’яна.
От  він  —  отакий.
З  руки  хрестив  Христа!
Згорнуться  ще  —  віки.

06.07.2013,
передсвято  найбільшого  із  народжених  жонами  —
Іоана  Предтечі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786994
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.04.2018

пішли середини живильні…

*      *      *


пішли  середини
               живильні
як  сонце  з  зелених
                                                 кадильниць!


що  сонце  веселе
                   в  засіках
що  запах
                     в  соснових  просіках

05.04.2018,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2018

Вхід в Єрусалим

я  не  говорю
Любов  говорить

«Осанна!!
Цар  Ізраїлів!!»  –
від  прямих  слів  загоряються...

любов  плавить  гори
цільні  діти  і
окликаються


в  камінні  стогін
і  осляті  ікається

01.04.2018

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2018

Озеро зсередини проміниться…

*  *  *

                                         Скарбу  серця  
                                         Ісусу  Христу  
                                         присвячується

1

Озеро
зсередини  проміниться.
Як  донесеш
це?
Христос  в  серці.

Ні  з  ким  поговорити.
Кого  заглибиш?
Весна  це.
Озером  небо  дивитись.
Христос  в  серці!

2

І  серцем  як  стишив
а  ліс  прямосвітній
настільки  всесвітній

І  сонце  виходить
і  води  в  любові
настільки
Христові.

3

Ще  краса
що  в  серці  ахкає
дзьоб  у  крячки
що  червоний  —  із  
розмахом
                   в  гладь  він
                   забиває
інстинктивні  цвяхи

І  голос  я  стишу
прозорість
є  в  світі.
Поскільки  я  в  серці
настільки
всесвітній

4

І  сонце  заходить
є  світові  во́ди...
Христос  у  нас
                                   ходить.

23.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786676
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2018

Перехід потоку

Підперезавшись  піснею
Із  чотирьох  псалмів,
Возстав  і  бачив  істинно  —
Що  час  назрів…

Втішайтеся  зорею
Знову  прийде  чудесно:
Стріну  вас  в  Галилеї
Я  в  другу  ніч  воскресну.

Та  не  підіть  задами
Зірок  як  світлячків!
Я  є  завжди  Той  Самий
І  на  віки  віків.

Заждіть.
Там  всі  закиснуть.
Зависну  в  крові  знов…
Горітимем  не  в  числах
Є  серце  —  і  любов…

Кедрон.  —  І  Гефсиманія…
Знову  цей  самий  вид.
Іде  як  з  глухомані
Босоніж  цар  Давид.

Бреде  у  воду  вритий.
Не  дивиться  набік.
Ті  з  черепом  відкритим  —
Ті  з  мисленням  відкритим,
Хто  перейде  потік.

15.04.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786675
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2018

Наближення до Бога

         

                                                                           Улюбленій  учениці  Марії  
                                                                           Гурін,  найпершій  помічниці  
                                                                         в  Христі  Ісусі,  присвячується

І  як  не  журися
і  як  не  живися
а  кращі  за  все  небеса!
І  сонце  прекрасне
і  Син  Бога  ясний
що  серцем  поля  написав!

Те,  як  я  просився
ще  й  як  я  молився  —
і  сонце  крізь  хмари  прийшло!!
Щасливе  сміється
промінням  ясниться
і  йде!  як  довіку
ішло!

І  я  вам  від  Бога
в  прозорості
і  світ  заливає  теплом!
Високе  сміється
аж  серце  нам  б’ється
і  йде  —
як  довіку
ішло.

Як  в  лузі  по  мреві
Ті  коні  рожеві  —
Хвилюйтесь  на  щастя  отав!
Як  став  я  прозорий
бо  Бог  мене  боре
бо  серце  я  —
й  защебетав!..

08.05.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786574
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2018

На Пасху

«Святкувати  Пасху  –  це  значить  воскреснути  разом  із  Христом,  перемогти  в  Ньому  і  з  Ним.  Тож  наша  радість  у  Ньому  та  з  Ним  не  скороминуща  емоція,  а  постійний  стан  того,  хто  живе  вірою  у  воскреслого  Господа.»

«Стражденний  і  воскреслий  Господь  присутній  у  кожній  людині,  яка  зазнає  терпіння,  аж  до  кінця  світу,  –  у  кожному  людському  болю,  у  кожній  пролитій  сльозі  та  краплі  крові,  –  і  Він  вводить  нас  у  своє  Воскресіння,  даруючи  нам  радість  у  ньому.  «

«Пасха  Господня  відкриває  нашому  народові  істину,  що  наша  боротьба  –  це  вхід  у  Його  радість.  Наша  любов  до  Батьківщини,  що  кличе  нас  до  самопожертви  в  ім’я  її  свободи  і  незалежності  –  це  насправді  дорога  до  Воскресіння.»

«Над  праведником  сходить  сонце,  
над  щирим  серцем  –  радість.  
Радуйтеся,  праведні,  у  Господі,  
і  прославляйте  Його  святе  ім’я»  
(Пс.  97,  11-12).
(З  Великоднього    слова  Блаженнійшого  Святослава,  2018  р.)

             Передчуття  Пасхи
             (Ранок  серця)

Рухи  серця  –
             сонце  над  квітками.
Світло  з  нами!

Як  родивсь  я  –
потягнувсь  з  грунтів  
з  квітками
в  небо
в  Небо!
і  руками  і  ногами…

Христос  з  нами!

Бог  дав  крила  –
з  вітроплавального  хмелю
я  злітав  і  підлітав  до  Коктебеля:
берег  ще  живий,
ще  не  забитий  камнегамом:
і  бузковими  поодкривалася  віками
скриня  моря  
                                   відшліфована  сонцями  –
Бог  із  нами!!  Слово  з  нами.
Отче  наш,
Ти,  що  є  на  небесах!
Нехай  святиться  ім’я  Твоє,
Дух  підняв  науки  
над  пітьмами!
Світло  Отче  сяє  нами…

Рухи  в  серці  –
руки  серця  –
крила  світлі  між  квітками:
Дух  із  нами!!

Богородиці  троянда  –
квітка  в  сонці  –
всіх  вцілує  пелюстками…
Прихилімось  до  Спасительниці  –
                                                                             з  краму
земських  градощів!  –
Несім  серця  до  храму:
Спас  із  нами!!

Руки  з  серця  –
Бог  із  Неба,  
                               із  квітками  біг  любові  –
від  Цариці  –
й  до  Цариці  –
Весна  з  нами!!

Ранок  серця  –
новосвітньо,  як  би  вмитий.
Як  нещадно  
я  дощами    не  біг  битий…
Що  це  мовлю?  –
ті  пропали  в  ніч  серцями?
тьма  в  льоду,  
а  любов  –  з  нами!
Світло  з  нами.

Води  Пасхи  річка  Духа  п’є:
день-у-день,  ніч  –  влоги  ночі  віддає;
а  серце  серцю  вість  несе  руками
з  сердець  повідпада  спітнілий  камінь:
Христос  воскрес!!!  Воскрес!!!
Спаситель  з  нами!

Рухи  серця  ожилого  –
радість!  рої  між  квітками!
Щастя  з  нами…
Сили  Божі  –  зорі  в  небі  –
світ  –  серцями:
Світло  з  нами.  

Вічна  Весна  з  нами!
Христос  в  нас  і  з  нами.

20.02.2004

                       Пасха  

Великому  поету  Богдану-Ігорю  Антоничу  
присвячується

Христос  воскрес!  Любов  серця
Світло  тихе  є
Себе  дарував
сльоза  з  серця  серцю
врешті
десь  зблиснуть  слова

Слова  в  серці?
Криза  в  мистецтвах?
що  є  в  мистецтвах?
а  як  же  слова?!
Бог  же  свята́  —  як  несу  —  
нагорода
дихає  дух?
дихає  ваша  природа?

В  сінях  —  привіт  всім!
прийміте  слова  ці
балалайці
вивергаю  вулканні  слова!
руки  не  відають  їх  пакувать

15.04.2012,  Великдень

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786572
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2018

На Благовіщення

*      *      *

Він  її  спитався
а  вона  дозволила
і  Бог  втіливсь!
я  залишив  всесвіт
і  до  серця  приварився
і  я  цілий
і  я  цілий!
Боже  Сонце  серце
а  любов  у  ризах
але  виманись  із  серця
тільки  всесвіт
плаче  всесвіт
бо  ти  дрібний!  
сам  ти  —
дрібний


Увесь  солод  в  крилах
а  були  й  побиті
в  Сонце  —  мов  арик  відритий
будем  в  серці
будем  пити
плеси  
райдугами  дощ  родити

7  квітня  2013,
причастя

*      *      *  

Волоссям  бронзового  літа
під  липами
помолодитись
це  помолитись
це  від  Неї
й  це  від  Неї!  —
і  непомітно
щезнути  з  алеї...

26.06.2013

               Акафіст  Богородиці  в  Різдві  Христовім

Кондак  1

Родження  тиші
в  спокої  й  любові.
Більш  не  по  довгу.
А  все  розтягнене  мачаніє  сердець
у  Волгу  —
Світ  спить:
Нема  Акафіста  Богородиці  в  Різдві
Христовому.
Залітная  до  монастиря  
канарка  —
торкнувши    ц  е  ,    перетворилася  б
на  шкварку.

Вийти  б  на  рідні  поля,
циферблат  неба  вимацать  —  
вирівнять  ніс  корабля!
Не  посковзнутися  б
і  не  опасти  з  начальством
до  гороха  дрібного:
що  Христос  не  потрібен  —
і  Різдво  —
і  для  чого?
Як  вже  не  душам  —  то  дати  полям
поклонятися  Богу!!!

Ікос  1

Родження  тиші
у  серці  з  любові.
Бог  в  тиші,
що  то  —  без  серця  і  роджень  Христових?

Радуйся,  світла  Любове,
а  даль  як  би  чорна,
я  тебе  з  полем  у  серці  пригорну...
Радуйся,  Сину,  бо  так  як  сонце
допомагає  рослині  розгорнути
листочки  —
Радуйся,  Слово,  —  так  Ти  звільнюєш  душі
відмиваєш  і  зцілюєш  —  їх
світлосяйні  сорочки.
Радуйся,  Отче  наш,  
бо  як  никне  жива  душа  всяких  творінь
при  наближенні  сонячних  зтемнень,  —
Радуйся,  Душе  Свят,  —
так  радіють  і  серце  й  кожна  душа
при  відвіданні  Богом  —
й  поліпшує  долю  стражденну...

Кондак  2

Так  поклоняюсь  Тобі,
Богообрана,  Цільна,
Отроковице,  свята  Породілля.
Бога  ділив  світ,  і  одіж,
і  в  шумі  всіх  ділить,
і  у  любові  моїх  поклонінь  поли  —
як  схоче  —  поділить,
я  ж  впав  на  лоба:
Ти  світло  сліпуче!!
у  вільність  вбираюча-вільна...
так  любиш-цілиш
у  славу  Ісуса  Христа!  —
...от,  на  поли  полів  міський  гам
не  пристав
я  підтягну,  підберу  поли  зірного  мого  плаща...
Родження  тиші  —  в  любові,
що  би  світ  не  пищав...
Ти  любиш-цілиш
у  тіло  Ісуса  Христа.

Ікос  2

Вийти  б  у  рідні  поля,
Серцем  істину  Божую  витеплить,
Виповнить  курс  корабля!

Радуйся,  Мати  і  Діво,
всі  витоки
з  джерела  Його!  —
Агнця  Божого,
Радуйся,  в  Бозі  пісенна
священна  земля.
Радуйся,  бо  зійшло  сонце  і  сина
й  Спасителя!
Радуйся,  в  полях  серцем  прості,
що  вчувають,  народи:
Бог  —  угода  й  погода,
дасть  Бог  світло  —
глянь  долю:
Богородицею,  в  полях  душі  возродить...
Радуйся,  збіжжя  вогке  просушиш  —
в  Небесні  помістя  возводиш.

Кондак  3

Господи  —  вопіяли  поля—
                                               що  він  робить.
На  лице  впав  —  на  лобі  весь  час.
Що  це  оре
о  серцевходженіє  в  благоутробіє...
Розверзіться  часи  й  просторовість  —
бік  любові  й  бік  світла  —
з  Всеєдиного  й  вічного  серця  Марії
в  Христові...
Де,  хто  дасть  мені  націлуватись
зі  святим  зерном  і  любов’ю,
до  заповнення  з  повені  вкрай
                                     й  в  обороні  Любові:
щоб  піднялось  лице  —
щоб  воззрити  мені  на  сліпучеє  Небо
смиренням  готовим?
Да  й  байракам  не  збуть
серця  крові...
Як  любов  всяка  —  ризик,
Ризик  —  й  самий  акафіст!  —  
Різдву  Христовому...

Ікос  3

Ой,  хто  відломить  мені  любові  кусень,
Та  й  з’їмо  хліба  —  дух  хліба  здійметься
душ  пару  візьме  й  до  небес  попустить
дух  хліба  любові  —  і  дім  любові,
простий,  як  треба  —
та  й  підніме  нам  лиця
воззрить  на  прославу  Неба...

І  то  не  голубки  на  блясі  воркуються  —
то  вже  серця  де  попало  цілуються...
Я  пропоную  цей  надиханий,  хлібний
                                                                             любові  домик
Не  розтягать  в  свої  клуні,  палаци,
                           й  додому
Не  роздирать  фінський  домик  —  любов  —
на  тустепи:  
Не  розбирать  його  на  хлад  і  смерть  —
він  від  того  не  стане  теплий...  

І  крім  того,  хтось  в  серці
свічею  —  все  горить  правдиво!
І  крім  того  я  в  серці  завжди
в  Пречистої  Діви...
Пропоную  вимкнути  телефони
і  штучне  світло.
Там  —  життя:  туманіння;  взяв  Бог  
привітно
Лиш  любов  є  дім.
Лиш  Любов  є  Дім!

Радуйся,  Сину  Отця,  ми  в  гості,
чують  серце  моє    і  душі  й  поля,  
чує  Сина  Небес  всеізлита  Земля  —
через  того,  що  серцем  воду  вічну  і  просту  
туди  й  сюди  носить
Радуйся,  Слово,
хоча  сатана  на  людях  надворі  —
менш  бояться  цунамі,  яка  змиє  гріх  
скоро,
більш  зиркнути  страшаться
в  любов’ю  сяючі  очі!  —
бо  сяйні  кажуть  їхнім:  не  блищати,  
як  скляність,  —
зсередини  горіти  —  творчо...
Радуйся,  Змисле,  бо  Ти  
твориш  те,
невідоме,
так  підуть  —  більше  і  не  припну
ться  на  танцях:
так  у  тишу  підуть,
в  глибину,
вже  любові  бранці,
яко  пекло  ізбуть  —
і  підняти  на  Дусі  свободи  домик...
Радуйся,  Тройце,  Боже  наш,
бо  велике  пекельне  лихо
завмира,
і  крізь  Бога  суть  хоче  дихать...
Радуйтесь,  Тройце  із  Богородицею,
цинік-звір  захолоджень,  без  со-вісті,  
сам  пішов,  і  пішов,
боком,  боком,  набік,  і  прийшов  —  
аж  у  вибух...
Той  блажен,  що  зійшов
у  Дім  Бога  —  Вічний  Дім,  Дім-Любов.

Кондак  4  

Ось  як  Світло  Христове  
вмикається  в  нас!!  —
Зразу  ж  важка  артилерія,  час,
б’є  як  фонтан  по  своїх,  не  по  нас,
б’є  всіх  навзаєм  по  їхніх  роках!  —  
все  ж  бо  у  Божих  руках...
То  чи  не  йме  всіх
Рожденного  голос  —
скинуть  тьми  холод
на  обраний  північний  тьми  полюс?

Ікос  4

Йти  за  спасінням,  мов  полем,  —
зродить  у  світлі  Христовім  
бурштинніший  колос.

Радуйся,  Христе,  
розвидниться  душам,
хоч  з  болем.
Радуйсь,  Ісусе,  священне  приймем
Андрія  апостола  поле.
Радуйся,  Мати,  живі  ми!
хоч  паки  —  і  босі,  і  голі.
Радуйтесь,  душі,  що  сієм  божественні  
світлі  глаголи.
Радуйтесь,  в  світлі  Христовому.
слово  і  щедреє  вічністю  поле:
усе  ж  в  Божих  руках  —
і  в  просвітлених  Богом  роках...
Ось  як  живе  —  економік  небесних  розмах!

Кондак  5

Сіють  із  Світла  мусони  й  пасати!
Родження  сію  у  всіх,  а  не  так:  де-не-де...
А  як  неправда  —  не  можу  співати,
не  можу  писати:
Зразу  ж  затьмарення  розуму  йде...
Як  би  хотілось:  до  Світла  —  щоб  світло,
й  до  Розуму  —
дрібненький  розум...

Ікос  5

Он  ви,  сякі-такі,  вниз  перебились,
на  прозу!
Христос  —
це  ж  Світла  Поет,
на  темні  і  пізнії  опади  –
о    час  це  не  зносить:
Вічність  у  Світлі!  —
серця  Богом  здобрені  просить!

Радуйся,  Діво,  —  в  адамі  впалім
тіло  засовається:  як  це?  як  це?  як  це?
Радуйся,  сонце  над  впадінню,  —
зачне  звертатися-дорозпрямлятися  
кістний  мозок...
Радуйся,  снопе  іскр,  —
студень  сіро-лиловий,  що  смоктав
із  голки  прози,
булькне  з-під  мимри-натягу
старих  акцій
Радуйся,  Світло  являється  —  тьма  розвівається:
Радуйся,  тектон  під  впалим  схитається.

Кондак  6

Христос  рождається  —  
й  світло  Небес  здригається:
Світло  являється  —
і  темний  світ  хитається...
В  світ  народивсь  —
маленький,  але  Божий  пуп,  чи  пиптик,  —
ідоли  з  досвітку  попадали  в  Єгипті!
Ісус  рождається  —
і  весь  мій  дух  у  Небо  повертається.
Ведіть,  мої  богослухняні  ноги,  —
Цей  народивсь  —  на  воскресіння
і  падіння  многих...

Ікос  6

Цей  народивсь  щоби  горді  упали,
а  зневажені  —  встали...
Цей  народивсь  —  перші  буйні
останніми  стали...
Пастухи  —
щонайперші  найшли  і  звітали...
А  зате  мудреці:  з  допомогою  —
довго  шукали,  
в  млі  житейській,  земній,  мудровали...

Радуйся,  світу  Спасіння,  яскраве  світання:
Радуйся,  перше  в  земних  —  в  Бога  останнє
Радуйся,  з  клунком  хто,  а  все  ж  на  свободі
і  чистий  —  неописувані  неописанне
і  знайдуть;
за  справедливістю  —  земність  —  нечистим,
хто  не  одчепивсь  од  принадів...
Радуйся,  ясна  сліпучість  —  незвична,
особливо  для  отемнених  тям...
Радуйся,  світло  проносим-проводим,
неймовірним  за  способом,  але
християнським  життям...
Народилося  Слово  —
здригнулося  передчуття  каяття...

Кондак  7  

Нарождається  слово  —
здригаються  передчуття:
каяття  в  каяттях;
і  в  чеснотах  —  чеснот,
світла  —  в  Світлі:
слово  сонця  і  світла  котилося  б  нам  
по  степах;
З  Богом  хто  —  той  і  духом  безсмертя  
пропах;
се  подригалась  смерть  —
зіштовхнувшись  із  Богом,  Життям!..
смерть  вам  —  хто  у  гріхах:
а  нечулий  —  чи  не  він  то  колись
прийде  в  храм  до  «Віднайдення  згинулих»?..
Слово,  дякую,  вільні  всі  —  жити  чи  вмерти;
сини  Життя  вільні  од  повної  смерті.
Живі  ми!!

Ікос  7

Боже  мій,  справедливий,  
страшний  безумовний:
Правда  з’являється  —  носії  кривди  падають...
Син  рождається  —  диявол  падає:
Я  бачу,  що  об’явлений  сьомий  кондак
І  плачу  за  душі  нового  Ієрихону:
Стовпи  минулого  з  цього  можуть  впасти:
Хто  крадінь  не  вернув  —  
чи  дійде  до  спасіння  в  причасті?
Боже  мій,  не  вантаж  мене  тьмою  у  надмір,
я  малим  є,  і  жити  й  співати  у  світлі  
є  краще...
Боже,  змилуйся  над  всіма  нами,
в  благополуччі  пропащими.

Радуйся,  серце  у  Серці,  Христос  рождається,
ідоли  падають,  сичі  жахаються...
Радуйся,  серце  у  Слові,
Світло  являється  —  тьми  стовпи  падають:
вважай-но  на  себе,  як  кожен,
бо  то  —  суди  Божі...
Радуйся,  серце  з  серцями-синами  Отця!
змирись:  хто  тут  за  злодіїв  молиться?
Грішні  —  в  столицях  сторицею,
чванні,  а  в  Духові  «всє  на  околіцах»...
Радуйся,  серце  мале,  а  що  ж
на  великому  серці  то
твориться...
Радуйся,  серце  у  Світлі,  що  над  Києвом
й  в  Києві  —  останніх  спасіння  суть  Богородиця!

Кондак  8

За  Різдвом  цим  —  ходити  —
лиш  в  Небо  дивитись,
За  парканами  тертись  —  і  вити,
що  нема  у  господаря  в  домі  ні  Духа,
ні  місця,  ні  крил.
Ти,  Пречиста  моя,  вся  любов  моя
незаіржавлена,
та  любов’ю  такою  будувати  б  держави!!  —
та  любов’ю  міцною  —  метати  б  морям
міріади  —  літаючої  по  телефонах  —  розвиваючої  ікри!!
Та  усякий  телевізор  й  тахту  підкидали  б
наздогін  літаючі  вихори  влюбливих
метеоритів!!
Так  захотілося  б  жити!!

Ікос  8  

Хай  —  так  захотілося  б  жити  вікам!
Де  любов?
Палить  солому  якусь  незалежну  
від  дому  до  дому  за  незримою,
але  невмирущою  для  світу  пожежею  —
В  площині  вулиць  просто  стало  б  цікаво  вже
метатись  пожежникам!!

Радуйся,  Сонце  молоде  новорадуване,
що  приходиш  вічно  з  любов’ю  
й  порадою  —
хай  прибрати  б  до  рук  свої  
власні  ноги!
Радуйся,  Кивоте  найсправжнісінького
вічно  юного  Живого  Бога.
Радуйся,  росо  Життя,  з  Неба  усмішка  —
злим  захеканням  технології.
Радуйся,  бо  аборти  робити  —  смерть,
не  в  Небі  це  —
в  Небі  нема  аналогії.
Радуйся,  Весно  вічная,  
бо  зима  синіє  з  тривогами.

Кондак  9

Так  весь  вибухну  —  світом  жити!
Яка  Ти!!  —  якби  міг  я,  
ніс  воцерковлений
й  слух  церковний,  
лячно  сказать  —
мені  б,  може,  хай  легше  стало...
Що  витії?  —  тут  не  в  Дусі  куски  мила!
Коротше,  замилюються  —  й  спрягаються
в  просто  пустопорожні  лекала.
Отаке  тертя  перед  любов’ю  моєю  настало...

Ікос  9

Може  лиш  серце  велике  прорвати
зледачілу  і  вередливую  Малодіткокурчокарачу!
Запливе  ця  яхта  —  як  її  христопродажно  —
технологічні  назвали:
Глибокі  душі  —  чути!  —  трагічно  плачуть...
слабші  душі  —  істерично  сміються
як  в  горах  перед  лавинами  й  перевалом!

Радуйся,  Жінко  в  Сонці,  що  сходиш
однаково  у  досконалості  —  і  на  зрадливих
і  незрадливих.
Радуйся,  тягне  вгору  —  одно  милосердная  —
заводяча  в  вишнє  Життя  —  над  морями
лососєва  линва.
Радуйся,  у  біблійнім  освітленні  й  Дусі  завжди
Всецарице  й  Престол,  Вседержавна.
Радуйся,  Хліб  Одвічний  родила  нам,
милосердна  й  на  хліб  наш  земний  
на  столі  —
коржевий,  коржавий;
схочуть  —  хай  з  вуглеводів.
Радуйся,  яко  можеш  опам’ятовувать
підапостольні,  ще  не  витіснені
із  благого  народи,
посилаєш  їм  росу
і  поле  Андрія-апостола  родить.

Кондак  10

Морю  —  море:  так  і  я  вибухатиму
світом
і  словом  —
і  вибухнем!
А  від  обстрілу  часом  —  ввись!  бухти!
Якори  віри  —  виважено  похитаються
вловом.
Так  я  вірю  й  люблю.  Здє  і  нині!
І  прийде  Пребожествен  Ісус,
в  занебесній  твердині.
Всеоднаковість  у  всеоднаковім.

Ікос  10

Хай  будить  Світло!  —
що  з  любов’ю  життя  і  Життя  
водам  душ  віддає!
Радуйся,  Любове,  жаго  найпалкіша,  
що  всякі  бажання  тьмяні  в  душах  долаєш.

Радуйся,  пломіню  всього  сильніший,
що  світло  приносиш,  
й  «ужастики»  душ  розвіваєш,  
тьму  перемагаєш.
Радуйся,  стовпе  огненний,  
що  в  Життя  вишнє  
людство  здіймаєш!
Радуйся,  вранішній  ранку,  
що  є  найчистіший,  найбогоподібніший,
що  дрожі  холодній
приносиш  це  Сонце,  цю  Славу!  —
Ісуса  Христа.
Радуйся,  бо  тьма  предковічная  
переможена
світлом  Спокою,
смерті  світ  переможений  —
й  вкупі  з  Тобою  возстав:
Ранку  щонайсвітліший,  Ти  носиш
Сонце  Ісуса  Христа!

Кондак  11  

Порівняти  з  Тобою  —  я  мертвий.
Світлодосягнення  не  стоять  —
падають  або  орлозлинають.
Млин  морський!  звикли,  —  
за  ноги  стягають,  мелють!
(Ти  —  з  трояндами,
до  мене  приходиш,
находиш  —  опісля  пінь  наступної  смерти.)
І  сидять  в  кишці  лилового  водного  звіра:  
то  хто  не  повірить??  —
всі  стягають  —  то  всі  й  повірять.
Порівняти  з  Тобою  —
знову  побризканий  умовно  живими,  —
майже  мертвий.

Ікос  11

Але  ще  пам’ятаю,  
що  в  одинадцятім  Ікосі  
сливе  розпочинати  перемогу  
над  общою  смертю.
І  —  як  кожна  душа:  
зранку  встаємо  —  за  здравіє,  не  лукавмо:
за  роботу  чіпляємось,  за  стих,  за  молитву,
тропар,  іпакой:
і  так  втомлюється  людина,  
і  підходить—навалюється  як  жур  вечір:  
і  незримо  як  чуємо  —  за  упокой...

Радуйся,  серце  з  серцями  в  Христі,  
нас  жде  небувалий,  останній  злет  духа,  —
і  Духом  умолені,  —  сестра  сестру,  
брат  брата  —  простім.
Радуйся,  ниво  сердець,  
світ  своїми  людьми  і  пророками  
себе  обдурює,  
виходу  в  земнім  нема  —
вихід  в  Колосі  Божім  —  в  Христі.
Радуйся,  серце,  кріпись,  
за  безсмертя  і  вічність  вся  битва:  
припече  —  ніхто  і  в  уяві  ніщо  
не  зображує,
а  над  прірвою  втримується  в  чистослізній  молитві.
Радуйся,  Чистая,
вийдем  на  рідні  поля,
серцем  істину  визначим,
виправим  курс  корабля!
Радуйся,  ниво  сердечна  Велична  Маріїна,
вродження  Спокою  й  Сили  —
в  любові  —
з  любов’ю  притихне  земля...
 
Кондак  12

Мандарини,
апельсини,
і  оливки,
і  виноград  —
прилітають  в  Різдво:
земля  плід  свій  дала.
А  Син  Бога  Ісус  —  малі  ясла
узяв,  і  овечки  малі,
й  морду  в  парі,  бо  тепла,  —  вола...

Чим  ми  дихаєм  у  своїм  серці?  —

(бо  земля  вся  знемагає  з  чекання,  затихла)  —  
у  серці,  де  має  родитись
Єдин  переможець,
розтоплення  льоду  в  вік  зла?

Ікос  12

Діво-Мати,  Свята  Породіллє
Бога  в  серці  людини,
народитись  Христу  в  серцях  допомогла...
Як  у  ніч  спеленала    Предвічного  —
й  людям  на  муку  страшну  оддала.
Щоб  умер  і  воскрес
й  милосердям  уми  всі  підняв,
а  з  умом  в  серці  —  й  душі.
в  світло  вічнеє  Дня!
Всіх,  хто  віру  велику  в  Христа  Бога  прийняв.

Радуйся,  Діво  і  Співспасительнице,
сяє  в  яслах  дитятко  твоє.
Радуйся,  подивованим  вівцям
створився  новий  окоєм.
Радуйся,  молода  й  ніжна  отроковице
і  мамо,
Радуйся,  це  новин  людям  інших  не  буде,
бо  у  іншому  виді  і  часі  —  це  ж  саме.
Радуйся,  чистая  дивная  Божая  Мати,
що  дала  нам  серцями  
у  Серці  Одвічнім  постати.

Кондак  13

Коли  моєму  дідові  було  без  доби  60  літ
під  Сонцем  строку,
я  сумнівавсь,  що  він  має  розум.
Але  от  пройшло  всього  8  років,
я  побачив,  що  дід  мій  помітно  порозумнішав.

Слава  Тобі,  що  Ти  нам  породила  Царя  Христа
безлітного  Бога  над  усім  і  всіма,  
що  Він  світ  переміг,
хто  хотів  і  хто  чуліший  —  
той  розумнішим  і  став.
Слава  Тобі,  Серце  Величне,  
Душе  наша  Маріє,  
тож  дві  тисячі  літ  всі  Тебе  називають
доброю.  
А  у  серці  співає  пташка,
щастям  —  щастю,
бо  тиха,  ще  й  ранняя.
Алилуйя,  алилуйя,  алилуйя.
Слава  Тобі,  Боже.

8  грудня  2005  р.,  Київ  


                 Духовна  частка  як  при  частуванні

Солодкі  ягоди  сухі
на  черемшині
а  під  язиком  —  як  токай
то  вже  небеснеє
ангеле  мирний,  доторкай

хай  лине  пісенька  солодка  —
до  небес
занє  у  серці  солод  чує  —
єднання  пісні  і  твоїх  очес
од  дикої  цивілізації  кочую
я  і  воскресаю
вже  воскрес

волога  спідня
кислота  гидо́та
а  Ти  —  напроти  о́гненна  суха
Ти  втаємничена  у  моїх  потрохах
потрохи  підготовча  йме  робота.

А,  хай.

На  що  занудний  був  Ахав,
опо́рочка  страшній  Ієзавелі  —
собаки  пекло  з’їли,  під  вікном,
а  то  нехай,  –
Хто  носить  тут  пожадливості,
велії.

Сухий  осінній  заупокійливіший  лист
Прошерехкоче,  
є  вітер  часу,  є  сомнамбули:
Слова  солодкого  не  мав  їх  духу  хист:
Слина  й  земна:
се́рця  язик  —  не  знали,  хоч  і  в  снах  були...

Я  ризикую  знатись  вище  їх  кохань,
Так  Дух  підсушить  і  схова  Тебе  —
і  радуйся,  кажу  собі,
Що  й  со́лоди  висять  
й  немає  в  лісі  й  в  небі  гадості
Щось  нализався  —  й  не  поцілувався...  а  нехай!

Ти  —  Солод  весь,
Ти  лиш  така  одна.
Ти  —  вічність,
Ти  —  й  над  солод  осені!  —  вікуєш...
Ти  —  на  коліна  став  —  Неопалима  Купина!
І,  як  ніхто  не  бачить,  як  мене,
до  сліз  цілуєш...

04.10.2005