| Сторінки (20/1976): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Молодий Моцарт
Все розступається перед небом
ти артист — ти нечист
хапай духа, бегеба
мабуть це фал парашута торкає —
і тебе піднімає!
перед небом —
усе відступає!..
все ошелешується перед небом —
й все озеленюється
під небом
Все розлітається — як перед небом:
як у людині є Небо!
вітер туман розвіває
вся затула із хмар розвівається —
сонце святе просяває!
небесне — Псалми
он читає —
вчинок і треба
Як людина, яка перед Богом,—
урочисто Вам заявляю:
Ваш син — композитор геніальний
у нім промацуються й геніталії
але огнем він
великі думки до серця вкладає:
закінчену думку серцям осяває...
а в інших — маленькі шматки, тож і —
вниз —
у чуття опадають...
Небо з ним — і
майбуття проробляє! —
пройде він далі!!
Так Моцарт пройшов
зрілим Небом! Небо —
в зрілого Моцарта!
Як Дух Небес — у пасхалії...
12.02.2011
* * *
Дозвольте
вічності дзвеніть
святій живій —
що у мені...
Може на руки —
як маля.
Може то в серці—
ангеля!
11.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2018
Поема
1
Я їм сухарі — і я та́кож
Їх сам готував для собаки.
А як загостривсь
в мені — слух!
А в серці прогу́ркує слово
яке полиша дару мови;
одне з двох —
затримає дух
2
Яка зла суть літератури! —
відволікає від Христової культури
чистоти розуму,
що в серці;
як і культура без Христа —
ба! не спасеться.
Бо смисл — це Слово;
форма — сяє...
Зміст й рідна форма —
і йде сяйво!
Що — ледь позбувшись того, що
відволікає —
простягни Духу
з серця руку — Бог заквітчає,
Христос розва́жує,
та світ цей утікає!
Чого тепер на світі не буває!!
Чого таки нема?
А Христа-Спаса.
«Хто раз побачить землю зором о́рлим
той змі́ниться:
очистить орле горло
і засумує.
Все за тим,
чого нема,
чи мало є.
Природо, ти сама
сумуєш так. О вічна чистота!
О радосте єдина для земного!
О вічна чистота гармоній того,
Чого і не торкнутись людям так!
О вічная Любов і чистота!»
3
Осуєтились в своїх мізкуваннях,
Затьмарилося нерозумне серце...
Перемінили вічну Славу Бога
на дру́зки!
і — сліпі!
не бачать
на зрячих —
сердяться!
Не мають вдячності
більш ні до кого:
невдячне серце в них —
підземний вже політ!
Серця́ відкусують в мені —
зате Христову змогу.
Таким вже слава,
та не від людей,
від Бога.
4
Незримий Бог —
в незримім і кружляє;
півнеба запалив —
півнеба запалає!
Святая Сила!
Свят Господь!
Бог — Дух!
й чиясь душа святая...
А чи ухопить — тим слова
ковтає
надія! Надія! — круговерть
і Кров! —
і дайте раю!
Вонміть! — се Бог! —
Він
мертвих дужо оживляє!!
Безпам’ять — пам’яті
де рот — хвоста шукає
Узріть! — що безконечне
є Начало:
Кличе і те,
чого нема!
неначе б воно існувало!!
Нахабні! й наглії мерці...
Нагально:
Слава є одна — лиш слава Бога,
холодні виродки — мерці од того.
І скаже Сам
чи слава ця
що Він до рота пропиха мерцям,
тепер мерцям,
що в Славі — достохвально є.
5
Сам Він і викотить! —
що Він пообіцяв!
Страждання?
Хай будуть страждання!
Ви — віруйте! і це —
вам оправда́ння!..
Це — чиста данність.
Це кружляння вас
піддатих
наддатих
осоромлених
прохромлених...
як шашлики
вкруг Сонця всемордатії:
це може Бог в лице
і в серце дати
ви — в Звірові!
Він — Бог.
А ми — нездвижні
в благодаті...
в Любові Духа
і знерушимось...
на це тілесне дивовижне
на злая крайньо незглаголані
Всі — дивовижні!
покравши статки — і
прошиті болем!..
тіла прохромлені
що ви Христа всоромились? —
що вмер за вас??
тепер —
від слави Бога скраю
Хаос великий
вас до жару навертає;
у Змієві життя
згорає!!
6
В землю поліземо?
Могили рвати?
Щоб батько встав —
і взявсь за паска!
Бо Сонцю — мало!
то щоб сонце встало
глянуть —
що з Матір’ю-Землею сталось??
Бо Мати вся —
мов мрець в синця́х:
цілунків би і їй та й перепало!
Тож Батьку-Сонцю
вже любові мало.
І цілувати — й цілувати
аби спеклась, та й дівувати!
ви — більше гріх!
а в Сонця — більша ласка,
коти напасені.
Опасливі. Прийде ж і Божа Слава!
7
І то Єдиний нас почує —
Слава Отця!
Ми смертні,
Він єдин безсмертний...
над Ним
вже смертність не панує!
Він — Слово:
ви́кликав —
усе створив —
Він вчує.
Назвіться:
ви — хто ви?
Кого Сам передбачив —
тих й призна́чив...
Слово слово вчува — через Слово
Христове!
Увіходить
тонко
тоді
віра...
Невидимість — очікування звірів.
8
Вонміть! — се Бог!
Він
мертвих дужо оживляє.
Бо землю й небо
сотворив з нічого.
Тисяча літ Йому —
як день розмаєм.
Усе й ніхто Йому
великим не буває.
Півнеба запалив —
півнеба докружляє.
Убогих сам вдиха —
любов'ю надиха —
і видихає;
та безконечна Слава Бога;
підняв — і кинув;
те згубив — а те спасає;
сам Дух Святий
зітханнями безмовно
промовляє,
зі стогонами заступає,
за нас молитвами, хоч —
ми ще те не знаєм: чого? навіщо?
А з неслави витягає!
Так з нами твар і стогне,
зі стогонами виповзає
як ми — з творіння,
і по нас — зотління...
що його
м’ясо чудно восхваляє
що є старим...
Мов та дитина, що втікає
в Славу Життя,
що Словом дане...
В славу дітей
чудних і Божих:
де ж сини Божі?
Бо то явитись має, може,
в вас слава вічна і святая,
бо сотворі́ння
й нас за стежку має!!
Стежку любові!
Як те покинеш все?
Кажеш: покину.
Та тільки одна Слава вознесе
в дитинне —
в мир!
В дитину!
Й дивиться Бог:
спиниш любов ти,
чи не спиниш?
А любов збільшується — прибуває:
то хто ти — як її
таким же бідака́м не пропускаєш?
Стражде любов!
Нічого не зробив,
тільки любов убив...
Ти з сорому сам запалаєш!
Лиш би любов люби́ть!
Чого ж — перепиняєш?
То без любові — постраждаєш.
Любов говорить і вона ж горить!
Й хто за любов не постраждав
й не постраждає??
Більша любов — більше страждання!
Ти — що героєм стати мав, —
немов дитя несмислене ховаєшся?
Кого чекають?
Любов лиш прибуває
звірам, маленьким діткам:
звідси — й звідти,
жарини в серце сиплють дітки...
От Слава Бога —
і слова́ переплавляє!!
28.07.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782486
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.03.2018
Поема
1
де ви, весняні зливи??
мить –
і ви щасливі!
і все це –
й танцює серце
істина несподівано і з любов’ю
оволодіває серцем...
може і ви полюбили б ??
клавіші чорні й білі
де все це
де танок серця
Істина – несподівана
й сильна
к Богу несе – й все серце!
клавіші чорні й білі
й ці випивають
зливи!
тане як серце –
щасливе
чиєсь вибухає – серце
в повені
почуттів
2
ніхто не додумається
до найпростішої
практики
вимкніть на кухні
мислюнь
сепаратор
поет – не просто
чоловічий
костюм
він випливає – вслід
серцю
благословенний –
у білий шум...
в очі кавдратнії
в шумі
і в шумці
золото –
Бог намива
в однодумців
відплив і приплив! –
в серці...
3
неможливо можливого
пальці...
важливо – але
невидимо
пальці-пальчики
неможливо можливого...
бо важливо!
музика Бога! –
невидимого
нефальшивого...
бо – важливо
пальчики-пальчики...
жінка – і каторжанка!
й на таких
світ виїзджає...
Ольга Седакова – хто не знає
як я люблю двожильную
Бог її жили
торкає...
далі
пальчики
входять
в жили...
і це мені Ліну
і нагадає!
Жінка – каторжанка!
світ й на двох виїзджає
й світ не знає!!
пальчики-пальчики
ніжно правду
торкають
і я спец
в 10 літ – вже
не дрібний
й при мені свої голови
вважають
непотрібними
я ж як скочу на пальчики
то які в серці зливи!!
бути собою – бути щасливим...
та які в світі зливи
як люблю!!
при Хресті три Марії
і Соломія
о! соло міа
три ноти три
каторжанки
і згадав: Цариця Марія
як коня! мене виїжджала...
я легкий як Миколай – міг загриміть
в каторжани!...
чи світ весь – про аматорів?
4
мусиш інакше ти
постраждати
копіє
і кров
з копія
але ж ти – не копія
мусиш – музику ждати
Тетяна в Другому Єрусалимі – каторжанка!
мусите знати
світ й на трьох
виїзджає
тому що любов не дрібна
це все весни
безсмертя – і креси
і глибокії сльози –
й все щезло
і чи я без любові
світу
потрібний?
пальчики любові... і
ви на мене зважайте
бо як голови не потрібні –
чи я не стану більш
заважати?
музика
й
слово – в серці
Божої Матері!!..
я хай геніальний –
на небі це не
заважає?
та що я! –
що Марія – така
є!!!
може це комусь заважає??
без почуття –
є виття!!
і мова з Вічності
найстрашніша
така є...
Слово Боже, Ти ставиш
з голови на ноги?
і як душу хитає, інших –
голова – ноги, голова – ноги...
й світ світає!
інші прагнуть – пендаля в зад!!
(жах!) – й так світає...
іншим – Бог
в серці
розсува світ...
й так світає!!
й що Ти не робив –
для дохідливості...
все до ям поздирав
всім з Небес одаряв! удар –
дар!
в винахідливості...
й в серце входиш
й ходиш (пальчики–
пальчики!)
й все ховається –
Ти ж винаходиш!!
5
світ
скотивсь
в дрібність:
а в любові нема дрібниці
в повені святих – без дрібниць
Дух не знає втоми(!) –
дихає
любов непритомним...
мають щастя вповні –
дають
вповні!
дихають любов’ю переповнені
задарма Бог дав –
даром й віддай
повні
вміщуються
в каменоломні –
друзі Христові!! –
музики повні!
6
якщо ми є
і в вас
не станем –
в майбутньому не стане
континентів
бо випали ви
з Божого контенту:
з любові – з найкрасивішого
стану
що творить Швеція?
вона сама
не знає.
Якщо є Ольга –
Швеції
немає…
оскільки Ольга не сама
літургісає…
Знайшов Ісуса, сина теслі
з Назарету
написаного у пророків
і в Мойсея
й в Псалмах – і маю Радість
найпроникнішу єссеям
сліпцям правцям живцям анахоретів
і от ви ліс
і вийдіть з води нету
любов’ю
в найпрекраснішому стані
а саме
словом Христовим
в серці стану?
а саме
сколупується
словом
й з чудесами!
7
якщо земля дрижить
нявчить
не опускайсь
орлиним летом –
поезія таких навчить –
Бог є Поетом…
чим більше з Сонця Правди
п’ю
тим більш
і молодію
Бог –
ніби шпицю
в серце
із Вогню!
і час від млості
і – земля міліє
і час
і простір
й півжиття –
в надії
і тільки всіх
в поезії любіть
Бог є Поетом…
Найвища мрія!!!
14,15.03. 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782318
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 15.03.2018
* * *
То фа-дієз, то три бемолі —
а ви переключайтеся, монголи!
монголи
з юрт до юрт
з ору в ори
і впадете у підкорку:
там креше Бог Божественні глаголи!
Та фа-дієз та три бемолі
та й ви на скелях
і поволі
по волі
ви зади поодривали
то в патоках — то до княгині Ольги
то кров — а то берези
то край — і вправ сваволі
це Бог! пролив Божественні глаголи!
І скачуть в полі, —
скачмо, коми!
і позникають коні
і комонні
і все! —
і музика!
встали ікони...
То рінь
то жужаки
що ви впололи б!
і сим Бог викреше
Божественні глаголи
16.01.2013
* * *
Пишіте на калюжах – гасла!
розтягненим устам їх треба
і нюхати машинне масло
і підлітати в синь до неба!
А головне – як незумисно!
а головне як незумисно
як лютень нас прибив на шпальтах
на грунті синього асфальту
Інакше запихнуть нас в школу
інакше завуч нам закреслить
й пото́вче наш блакитний сколок
і з тонких – льодохід небесний
а ми дивімось – як в воскресле
яко Христос на старших
пейси
23.02.2013
Примавера*
До древа спиною
стань, молодівко!
Поглянь:
зими як не було...
Ув Богові, у древі
дітки
згадують лист
і квіт, й тепло...
Мов родять в памяті
що єсть і лист
і квіт й тепло
Мені би –
серцем
молодіти!!
Зламана гілка – й потекло
з Неба – поезії...
Надафродітне...
Над Африкою і чиїми
дітьми?
це – лист
і квіт й тепло
Цвіло ж! цвіло –
цвінькало
пінькало невжитками –
Небопіднесеням!! –
зєло...
До древа...
спиною
стань, молодівко:
поглянь! – зими як не було...
Бог!! – Він і наміри
цілує...
Алилуйя,
Алилуйя!
Алилуйя!!..
Це так Бог –
може.
23.03.2008, в’їзд до міста Чуднів
* - першочуття весни
* * *
Пісню соколом в небо —
пусти!
Пісня всміхається!
В небі бути
в небі жити́ —
завжди пручається...
Тільки поштовх —
й Боже прости —
вітру в лице —
в лице!
Встань я юний
встань я простий —
й хай відчуває це!
Боже, Твій я,
Боже Ти мій!
Синь — де всміхаються:
Там він —
вільний цілющий напій —
де не купаються...
08.10.2014, ліс
* * *
Ох, вітрище! — рвійний вітер
вітер рветься
вітер в’ється
крутить
сміхом над дахами
а до хмар сліпих
сміється!!
Суньтесь, хмари
смійтесь, хмари
в золоті
його удари!
Залежались — хто у горі!
Вітер — Богові в покорі,
вишній зуб зелених весен
аж веселий склик до весел
Запахнились, хто у горі...
один
друг мій —
на просторі...
Білоброві — дахи з цинку,
й чисто білі —
гіацинти
24.4.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2018
Поема
Перш, ніж побити мене і зорі,
мої люди,
подивіться: в небі
білими кронами стоять
і тягнуться вологі дерева
1
Не знала землі, добротою
сходила
тричі
зоря,
ось і зараз з площі вологу жадібно п’є...
Світу найважливіше знати тепер,
що зоря,
що я єсть.
Запам’ятаєте: трохи пройшло — і пішов,
і звіряв;
запамятаєте: зорі і площа.
Площа його і зоря.
Мені в людях, що в сірих відсічках —
як леза! — настала потреба. —
Що кров! Світ по-новому створивши,
як в свічах,
розміщую в небі.
Ви спізнились почути новий віфлеємський мій плач.
Пристосований в бруді —
не треба чіпати! —
я ж то знаю, що я —
на всі часи Небодавач,
й небо буде таким, яким дати!
Я тремчу над ним,
більше нічого не буде:
небо, чуєте, небо — воно не захоче...
Давайте сміятись! я стану
учасником нуду,
котрий регоче!
Я згоден!
Епохо чорного гумору!
я тебе, крале,
вилюблював з міста до міста.
Височенна священність впаде —
і накинуться з’їсти.
Раз ви люди,
ви в фальші, — а звідки ви
вижаті?
небо —
не залишило нічого для себе,
навіть — щоб вижити!
Чи мені
всю старезну вульгарність
нести в моїй радості цвіту!
я знаю,
що рядком неба закінчу всі книги світу.
Чистим небом
і світобудовою
я відкриваю іншу.
Свіжість лиця пожену серед вулиці,
новонароджений, —
та не можна ж так буть! —
пожену крізь звичайності пащі.
Що уряди? їм
ніщо не загрожує,
вони — добрі,
я — кращий.
Я новий.
І, де нерозуміючих людно,
так мене, яко звіра,
ізловлять держави,
на мені розписатись: які вони,
що з ними буде;
пам’ятаєте всі,
коли захотіли Варавву?
Я це й думаю:
де очевидцям подітись?
Вони знають,
стиснувши думки,
як закляті:
наодинці з своїми «не те»
лебедітимуть,
щоб зі мною —
живим, або ні —
розмовляти.
Будь людською, моя всездираюча плато!
Стерті в пил
милосердя проявлять навалу —
я попрошу за дружину Пилата...
...єдину, котра тоді, бідна, прохала.
Боляче ж,
як у майбутнім
за кожного вбитого.
А процесії
іменем
викликав з нір я —
земля пред’явила собі ж недовір’я:
«Бий його!»
Тихо!
мене дав народ.
І людям хотілось поета
довільного.
Та —
сильніший держав —
я ж
стаю на коліна:
підняти, —
там небо, —
щоб кожен міг дихати
глибоко вільно.
Як я дивився б на нього
ізнизу,
хто здогадався б
розстебнути мені комірець.
2
В синь Венеції —
далі і далі —
піду золотисто здригатись,
де небо нарядилось чужоземкою.
----------------------------------------
Поет може марить,
Марино, красива? —
Невже нема й пари розумних очей?
3
Вісім пробило.
Час просить слова
Ратуша совається днище все вирипить
Часу дали півхвилини на мову
Що він там вихрипів!
Ця кав’ярня-п’ятак
Випаду
В темноті
Я
Собою
В напівзрозумілій ліні їх
Я у вічності на животі
проведу нові світові лінії!
Я з графітом
на лоні нестерпного смутку
вграню в світло покрадені радощі світу
Хай новіші —
все далі —
на очі візьмуть
смак сліпучого мого графіту!
Фіолетовий
в сон
буде зорі палити
і плакати сонний
що хтось і пішов як втягнув і від нього
взяв і відсунув
подій горизонти
так що нема його збудження більше нового!
Я ради нього
злітав би як ніч
вільний юний красивий
4
Любимо ми що загине
Найплеканіше першим загине
Жінак прекрасна в очах як богиня
Жінка загине
Вище знаки мої голубі й порпурові!
Я в житті не змінюся
змінюсь на портреті
Писано все: хто хоче любові
той хоче смерті
Так писали ж: прощайте — і мимо
Так завше краса
Не живе любов в розкоші!
І не жила.
Я цих різних Толстих
підкидав ніби брили! —
це ж я небу кричав
«Та убий мій талант!»
а небо не вбило!
Це ж так можна літати —
не розуміючи,
А можна як Пушкін іти по кільцю.
5
Це ж так просто — злітати
Без цього — єдиного —
так зірвуться
в суцільній двиготняві п’яток
так рвонуться від дихання «Що є людина?»
що залишать на до дочасно розп’ятих
Так без неба стискається голе людське:
«Що це: Хіба ми — в таке?»
А до мене прибило людей
і вчорашніх
кажуть: поки Ви є майже не страшно
Скільки вибуде ніжність?
Світ
забув про людину
Слухайте ви божевільні
майбутніх всіх хартій!
якщо не зважати на кожну людину —
світ і людина нічого не варті
Я кому дано
промовився учням що є світ
велетенські хвилі
«Будьте уважні»
Видно: хвиля гніздилась
на вуличнім впертім лиці
кричу
«Будьте уважні»!
Будьте уважні
Надивіться на небо
Надивіться на небо
Надивіться на небо надивіться на небо
Надивіться на небо надивіться на небо
небо — вся нескінченність нової межі
Надивіться на небо!
Надивіться
на небо
Найпрекраснішим замком є небо
Може тому ще ніхто в нім не жив
Надивіться на небо
мене не зловити
Небо — душі мої що ніколи не згаснуть
Я поставлю чіткіше
невже люди — єдине чого не прийме прекрасне?
А як встане трава
потягну до палаців. В скляні їхні грані
небо буде ломитись як в чорні мембрани
6
Що ви втиснулися в землю
по всьому світові,
захисники розуму?
І на що бовванів ще плодити, коли є небо?
Що ви втиснулися в землю
по всьому світові,
захисники розуму!
Хіба можна в жуйці трястися, коли є небо!
То я буду
олживе змітати
єдино —
як сила присутності.
В однотоннішій сині
світитиму сонце!
пестуючи сутності.
Зрозумів я що буду дивитись бездонними
зорями...
зрозумів я, зо будуть і будуть і будуть зоряні.
Та не будьте такими! —
ви знаєте, як мені литися?
Щастя неба! Небо! ввижається часто, що
я вже не знаю як дивитися,
коли приносять окреме щастячко!
Як же будете ви — при мені —
в механічному глузді?
Як вам бути від крапельки бруду
до світового безглуздя?
Строго
бачучи ясно і строго,
що де не зрушило,
буду скільки завгодно я небом,
ненавязливий і незворушливий.
Розпливеться все,
тільки шарпнуся від крайнього міста:
я дійду, ніби крикну,
до Центру дійду всезагального змісту:
«Я зробив!»
Я поставлю вас прямо на вуха.
Що це значить, стерильні як ляля?
ви подумайте.
Думайте.
Думайте.
Слухайте:
ви ніколи не скажете,
що вас чогось позбавляють!..
Цере-
моніали
велись, а я з міста до міста
гнаний
а я з міста до міста
прах отряхнувши, з міста до міста — довіку!
а я жодного міста не вихопив навіть
з кам’яного віку!!
А я ж — з вічного неба, як ви — із нетлінного генія.
Більша ясність! — Так! — Ніби Тібети вінчав.
Славлю всю еволюцію! Світ — прохальна єктенія!
Вона важча, ця, друга, котру я почав.
я — постановник параболи
напрямку мислення
що увічнює вас
і цвіте вашим днем бо
йде літочислення — Христа
тріумфуючим небом
Жоден сіренький не пошле убити, знаючи
що я є.
А до мене пливе
обтікати маленька Земля,
яку я відштовхнув — ніби ніжністю зрушив:
Землю потрібно відпускати, як жінку:
зберегти свою душу.
Всіх прощайте, — усіх, що змінитись хотіли.
Їхні зліпи як протяг під крильми ходять голо.
Це якби ви жили жили — і влетіли
в світ де ви не були б вже ніколи
Сонце!
Сонце!
В синьому-синьому
тягнуться сонячні білі дерева
Станьте строгі й прекрасні
В синій оазі
тремтять тільки кінчики крил
добре стояти під куполом крони
як в дзвоні
7
Ви мене не побачите!
В цьому радість і повість.
В захід сонця заходжу
в тумані скинувши з крил
два стовпи крові
1982 р.
Київ
*- пророча щодо Майдану, з першої книги "Деміург"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782160
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 14.03.2018
* * *
Як молодо!
Весни і весни.
Це я споряджаю –
лиш птиць небесних!
І сіяння!
І швидко і безліч сіянь
сподобився вітер –
із веснами віять
І запах
запах –
цих висей небесних
Христос воскресне!
це збудеться – в веснах
13.03.2018
Вона Весна!
Вона моя сила!
і я їй мов сила —
Вона ж то раніше
мене полюбила!..
У Політехнічнім!
і я аж на прю роздаровую Вічність...
Сиплються-сиплються діви столичні
сиплються-сиплються
діти тепличні
сиплються
сиплються
шкірки панічні
фа! — розцяцьковую фари фонічні:
над пустирем роздаровую
Вічність!!..
Оф — ре!:
сила — вчепила
чомусь — потойбічне...
крутяться дзвоники
телескопічні
висунуть весни —
крутяться дзвоники — в січні!
крутяться
крутяться —
цілість ся вічна! —
сі
ці
зі
сі —
На!
предковічне...
на!
Сонце — під зорями січня!
Коротше — Весна...
25.01.2011
Я— березень!
Богоматері-натхненниці
присвячується
я — березень!
я вискочив із стакана
хотіли мене морозити
або пити — п’яні
я — недоторканне
я — батько — безумом березового:
бездум!
інших — філігранять.
берези — протверезіли
жадібні вчепитись за голубе
небо!
Слово — невід
води вензелі
тихі — тихо
і дрижать — ганебні
12.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2018
Поема
Пресвятій Тройці із Богородицею
любов’ю присвячується
Шехіна біла
потривожить
певну мить! —
Любов безсмертна
над Горою
майорить! —
і дряблі котяться
з Фаворської гори!!
За мить!
Це саме вічність! — Мить!
З мойого серця! —
ясна річ...
За піч!
за піч! —
сховатись до свекрухи —
щоб не було розруху!
Муху,
муху — з людей робить...
Як норма, о, потрясенна!
потрясенна!!
од праведника в благодаті! —
мить! — блискавки у браті...
і тільки Істина — і форма!
тільки Істина —
як благовіст...
і вільний міст
й крізь просвіт
є в них любов:
форма п’є зміст!!
Запліднення! —
зерно плідніння! —
у вуха міст ...
Є праведники —
ув... Успенський піст!!!
Не муки вам!
Не треба муки —
а трисіянним світлом розкрутить!!
Шевченко вам казав?
Дух сколихнуть! —
як випивосі в діжку з мелосом! —
дихнуть! — вдихнуть —
й дух полетить!!
А в праведниках —
світ осяйний запустить...
сплакнуло б серце
в крайню мить:
чого не
робите оце?
Горить
з Слави й Любові
дух розкутий! —
цілий!
зцілений!
Одійдіть од духу,
всі зарази,
«водолази»!
Ви в морі тріщин,
зміщені!
Прищі
і — тік платіжки...
Як у Бермудському трикутнику —
що сидите
на базі...
Дак крила, гетьмани,
я дав наразі!!!
І на частинах із голів
й буття —
на Істину —
ви — виливаєте виття!..
Високонедотумні, високобумні...
та Він не дивиться, — Іов сказав, —
високоумних...
І діла Божі,
і бажання Божі! —
рішать вельможними??
Ви капкани, ви й миші! —
і гляне Бог,
якщо я це
от вам напи́шу...
Бо — самозрікся діл:
які не ті,
бо не від Бога,
од природи.
Природно — несвяті!
Що ж, ви ловите?
«Чого це нас тягає??»
Га? я до Шиви вас тут — запускаю???
Там наїстеся короваю —
мій дух —
я вище поціляю!
Чи, може, вже й не дух?
Христе! літає
тільки пух!
видно? — літає — в прах і пух!!
А Святий Дух?
Він дасть — в чім
Він присутніший, Він — Дух!..
Що, Він мене це упрости́ть? —
що я проскурки споживаю?
із храмів воду
попиваю...
Скаже: алло... (та може — й не алло)
візьми —
і винеси
у слух!!
Господарський,
як видно, Дух.
Й тому святі — більш примовкають!..
Так, діла Божі,
бажання Божі —
й слово з Слова (Боже!) —
прологотипите через
вельможних??
Ви й недотумки!
Кожен!!
— Но — невозможно!!
— Но... — несомненно...
А пух літає,
пух літає...
які ви будете мені як судді?
любов оповиватиме рассудок.
По суті —
ви утікайте —
на цьому місці
Бог перемагає!!
випаде черствість, мертвість...
підчеревнії...
Та й брат в Христі —
від мене утікає,
отоді віра —
виникає...
О, ревнії?
(«Виникає!»)
Бо з екстремальності, що в мені, —
зріють, хто партачив...
бо з екстремальності
справжню свою природу
бачать!!
(Кого — за кут
й влуплю догматом —
весь Київ, інтелігентщина, —
волає матом...)
Атоми ми...
атоми...
душ атоми...
я в серці Богоматері!
хай не святий,
але багатий!!
в смислі — догмат у атоми!
Істина в Небі, — а ми
друзки...
з’єднатися ізсередини!
зцілитись!
ми багаті...
субатомні!!!
Я поливаю
словом —
і тікають...
І прилітають птахи з вирію
приходять в віру...
А ти на тезисі сидиш, як наглий,
то звідки віра??
чому допомагаєш ти?
Основа і уток — удвох допомагають?
В тканині —як це написав
намалював
то не стирається!
Вам треба —
стара історія оця?!
Тканину нащо, неслухи, урізнобіч
ще розтягаєте?
Я у твердій надії,
і Бога відчуваю, та ви
про що судачите??
Надію свою — бачите?
що ж тоді надіятись — як бачите?..
Й за те у Бога
і в людей
пробачтеся...
Бо каже Дух Святий: алло...
(може й не алло)
куди ти дух це, їхній,
запускаєш??
З стрілою — як Любов
пала! — пала!! —
у серці — ви знайдетесь??
Палай! палай! —
у інших слова як такого
ще немає....
Чи я — аби в вас зобразивсь Христос,
чи
алла-алла! —
і швидко півмільйона постріляють
десь євреїв?
Чи в Бога ще заслужите
ви іншу — панацею?
ось вічність —
булькає в
антиномічність!!!
Од правди всеї
вам в місті жаб всиді́ть, євреї?
Думайте серцем!
Бо ж — Космос!
Всі покидьки й непокидьки,
«усі розбійники і злодії...»
і нерозумні і розумні —
були до Слова. Й до Слова, що в мені!
П᾽ють кров із молодого
мене!!!
Китайці — ті прийдуть!
візьмуть, хай слово й безіменне
хай — безіменні!
Та — християнськії!!
Поскачете, всі! підляки й бандити!!
невпевнені ви «бізнесмени»!!! —
В любов — або у рік засохлість!
У Божу Матір-Мудрість —
або трохи в лохи!
Інакшого нема!
Нема, кажу;
немає!
І «зрегулюють» в манівцях...
Любов! оця...
від Сина Божого й Отця —
Натхненник — кедрами
ливанськими
хитає!!!
Любов від Бога — серцем набухає!!
Падає краплями у ясний день!
У рідке скло з пісень!
Пісень!
Натхненник-Тройця мене —
з гумором тримає!!
Кого наразі знає-має?!
Єднаймося!!
Єднаймося!!!
тут й далі так...
Любов! у мені серце продирає!!
26.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781920
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.03.2018
Поема віри
Трійці Пресвятій
присвячується
1
Душа ще хоче
щось
й в ночі
пита
та ніч
крильми —
до ночі
відліта
а там де вже світа
там радість живиться
що Бог як свято —
наперстав
вся музика любові —
проліта!
Немов — небо —
в устах —
в устах!
Політ і сонце і любов —
все — пронизати!
Ніщо не буде
вже тримати
впадуть підпорочок
ряди
а Бог, що Слово народив
й Бог-Слово
слово народив —
сиплють зі світлої
гряди!
політної гряди!
Й тим словом
прийдуть обійняти…
2
Не зрить ще хто
ще німо зойкне —
ніби пустота
та є Христа
висока радість —
там!
а ти за душу брата
хотів там амфібрахій насотати!
мертвлять вас в сірості
Не перестати?
А перестать!
корінчики сіренькі —
виривать!
То й буде —
слово…
3
Се можу
народити слово
се — під пенати?
теж — можна вам
це опинати
а це я його
мати
понижче Євангелія
мені не дуже — знати
І поведете між колоссям
сонце любить —
тож оголять
це
й розпинати…
а от
я — його
мати!
Мати.
А нижче Євангелія
то
не у змозі
знати
4
А той достаток
ті люди добрі
хто булки, чи — кип’яченої
води
й молитви —
в майбуття
до кожного
хто —
мама й тато…
бо життя й смерть —
зриваються у передранок…
Майданом
Любов веди
Любов — сліди
Його
як слово тільки
стріти б…
І чого там? —
нехай вже тут.
Як — Стрітень.
Любов веди
любов — сліди…
сліди — ростуть…
Він може не доїв
може черпнув
чи оновився зляку
він як собака —
дививсь в очі твої
і на коліна
ти не впав
і не заплакав…
Ісуса, що в сердечній глибині,
(Той, може, з недовимовленості плакав) —
ти не явив
ти не явив те слово як відзнаку
хоч він всім серцем — німо
говорив…
Слово ляга — на чистоти
порив!!
Вітер віконницю б відкрив —
серце б тобі відкрив!
Все тайна, — тайна! —
слово сягло б
ікон гряди!
Любов веди!..
5
Мати. А от
я слова —
мати
а нижче Євангелія
то —
не у змозі
знати
І схід і захід —
хмари
а нижче
як під канти
то схід і захід
схочуть
воювати
І поведете
під колосся
сонцем любить
світ оголяти
все оголять —
і розпинати…
це ж з серця
слово
а от
я — його
мати
Крильми від ночі
в ніч і відлітати
лиш слово розпинать
лиш слово —
розпинають
а от
я — його
мати!
10 — 11, 12.2016,
роковини штурму Майдану,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781916
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.03.2018
Поема-стиснена форма
Героям Небесної сотні
любов’ю присвячується
1
А любиш ти Бога!
Тебе в Собі
чує.
А небо —
по небі як вівці
кочують…
Пішли Маккавеї!
З землі — Маккавеї —
Небес білі агнці —
тієї й цієї.
Тієї і цеї —
Близькі чи далекі?
Близькі ми? Далекі?
Нема більше спеки!..
Як дух із Іллєю!!
2
…Це любов до тебе,
й це любов до мами —
світла Божа хата…
Квітами багата!
Вітами торкати —
і душам торкатись!..
День лечу —
і квіти Йому
в Хату…
Навіть в гріб —
квіти світла
в хату.
І душам торкатись…
Засяй, квітко,
засяй, Божа, —
й ворогам втікати!!
Є за що
вмирати.
3
— Нащо, старший Маккавею,
мучитися за віру юдейську?
— Нащо мчать над нами хмари?
Кари еллінові, кари!..
Я на них не йшов
в дорогах…
Збережу я віру в Бога!!
— Нащо, найнайменший Маккавею,
долучатися ідеї
вмерти — як шість старших?
— Не кажіть мені нічого:
Збережу я віру! Й любов Бога!
Того — що з усього…
— Нащо, вчителю юдейський,
загубив ти
Сім братів тих, Маккавеїв?
— А я люблю Бога!
Їх знайшов я лиш для віри
й Бога всього…
Тоді з ім’ям Маккавеїв —
за віру зневажену й Юдею!! —
встануть люди!
Віра й люд — від Бога!!
4
Нащо, другий Маккавею, …
Нащо, третій Маккавею, …
Нащо ти, четвертий Маккавею, …
Нащо, п’ятий Маккавею, …
Нащо, дитя, шостий Маккавею, …
Нащо кров на тілі…
Й хмари стали білі…
Й сі від душ — збіліли?..
…Нащо ти, шехіно*, біла, —
В білий облак над Майданом
Возлетіла?!
Носять Гітлерів і Сталінів портрети —
не-Христові душі
й головне — що не-поети:
демони і чорно- й іже з ними…
Як ті мученики!!
Вмерли молодими.
Хто б там ще балакав?
Після митрополита Володимира-
Старого —
ще я так не плакав!..
Вмерли!!
Молодими!!!
—!
5
А що ми Богу служили,
то дав Бог — Великі крила,
щоб ми підлетіли…
Пливуть небом
крила білі
яких інші не схотіли!..
І ми людям послужили
живі в вільних білих крилах…
Над очима милих…
То є Божа сила!!!
6
Нащо живе і мре?
Взялися б міццю
і з дерев!
Які Шевченки б узялися!
Любов’ю в світі розлилися б!
Од стану Божого святого
не відтягало б нас.
Наче з нічого.
Й слово ніхто не роздере:
в Слові — нащо живе
і мре…
Нащо їм по землі ходити
й в святеє Небо всім дивитись:
нащо живе і мре…
Задля найвищої свободи
Свят Бог — судитиме народи,
народи!
Правду!
Народну
волелюбну!!
Та й болеводну!..
Й шапки небесні для дерев,
Білі пухнасті! — хмара тре.
Веселі кучері
зеленохвилі!
Бо Бог — не вмре!!
А, може, слова тільки
для дерев??
Це любов до тебе
це любов до мами
Світла повна хата
квітами багата!
Є за що
вмирати.
Нащо живе і — вмре?
Що як любов не вмре?
Щоб ви всі по землі й ходили,
й на Бога ув серцях
дивились…
Скільки би було Сили!!!
14.08.2015, свято мучеників давніх Маккавеїв —15.08.2015, Київ
* - біла хмара - вияв Слави Божої (давнє)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781724
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 12.03.2018
Весно!
привіт
Бог з нами
і теж не дійду
до навчань сього світу
Вітер з лісів
озер дзеркалами
точить лівобережну київську повітку
Геть із полону!!
Костриці в кострище!
Душі, агов!
Холоне.
Холону.
Холонуть. —
Всі зайняті іншим.
Хоча... дерева
я величаю
Проломи у стінах
човнами латають
12.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781722
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2018
Поема
1
Відмиє Бах
а я кладу лиш крихту
і відведе до виходу
і рихту
Поезія — високим заручать
і стрімко Бог — свою печать
високості!
Як і Христос: не хочу
там звучать
де Бог не хоче
там де серцем
дрягло-крихким —
застудженеє...
й не летять
і не живуть
і в здивуваннях не мовчать!
От якби стихло
2
Чи мертвий — чи живий
хто є:
небесний — чи земний?
Є
Музика
як вишній Бах:
страда! як світові
не по зубах...
Від вишніх і для вишніх збудувань
виллявся цільно із Огня
світла апостол!
Огненним серцем написав —
огненним серцем і читай
і все там просто.
Та серцем в Богові не творять! —
як музика,
так, як Павло
і вишній Бах!
і як Любов свята
в таких словах!!
І куди ж котиться у с е ...
і до якого горя?
Кому крізь серце
це
Христос говорить?
3
І що так капає
що то є капельниця
над загалом...
Бо то у мені ви
є Бога матер’ялом.
І вириває мене йти до раю —
так вишнєє моє
кружляє!
Ви розташовуйтесь
бо Гад* сміється
із імли:
й iPad
сміється —
де учора ще були...
вчора всі розташовані,
влаштовані були, —
й мов вилущенії...
Навіть слідів немає!
Які там блохи націй? —
то варіації!
Безсмертная краса
в апостолі Павлі перебуває!
У Божій Матері —
в безсмертя відбуваю.
4
Чим дихаю я?
Чим дихаю —
і моя думка Бога
досягає?
І серцем — Космос
в ніс я виганяю!
Чим дихаю!!
Нить красна —
Аріадни нить?
За що мене ще Божим
називають?!
Не знаю.
Бог є Христос,
не пікніть, ви!
бо я якраз вдихаю!
Потуги, Боже!
Ти дай — потуг!
я не згасаю:
світ лається...
й мов розтягається
хто не помер — той хворий
хто не хворіє — лаються!..
і все донизу
оповзає...
Та пружний Бог!! —
бо добрі є!
ці ангели...
допомагають
Тож помолімось ангелам!
всі-всі.
Не ангел, — тип!
подайте «цьому типу»! —
Художника якщо не стане —
в цьому типі —
вам буде глина...
ось оця... під липами!
Що й ангел глипа.
Його —
не мучмо!
Сказано
не мучити й скотини
не те що вже людину:
пробилася крізь скот...
чи ангела.
Боже! чим дихаю!!
аж Сонце-серце знемагає!!
Стайні!
що в Авгія —
палають?!
5
Мерзовиськам СРСР — немає мір!
занепадаючій від духів зла Росії — також!!
Кати Освенцима! — кати з Москви!!
Гріх безкультурності!
Село із-під села!!
Гріх зла: майже зреклись Христа!!!
Защурились? — заскалило (!) —
щурі-бандити!!
Без совісті ви!!
6
Відмиє Бах —
а я
кладу що крихта
і відведе до Виходу
і рихту
Поезія! — високе заручать!
А стрімко Бог — свою печать!!
Бог-Слово діє,
слово вміє.
7
Мовчать.
Вихід — Христос —
й серце радіє!!!
1.02.2014, початок Підготовчого...
* Вавилонський божок примарного «щастя».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781574
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.03.2018
Поема
Боголюдині Ісусу Христу
присвячую
1
Квіти
Квіти — апостоли любові
в травах
в апостолах золи
Тонко згорали!
й вознеслися —
вознесли.
Тепер живуть
в небеснім схові...
Горять апостоли любові
а притягнувсь хто —
возтекли!
О ви, співжителі Христові,
Невже я серцем
світ спалив?
О, хто ви, хто ви?
горять кови!
Провіднички у Відникові
над
океанами
з ротів й хули!
2
«Мобілка-дебілка» і архимандрит Филип
Перестаньте! —
загрузати! —
коло храмів
у долинках!
Що таке є 60 літ?
Це розминка.
То таке: архи- із Порту-
а тепер -мандрит
у Галії
Серцем цілим — ганя чортів!
Аж молимось: я
й Наталія!
Й встав я —
проломився в купол
Ввись — де були двері...
Світ на п’ятки сів, збілів —
навкруги пенсіонери...
Весь світ —
пенсіонери!
Та не будем! —
«вухо-мобі» —
по долинках
загрузати!
В серці! —
в серці
як дитина
воля Божа —
тільки в серці
цілуватись!!
П’ять мільярдів —
психопати?
Сім мільярдів —
«психопати»?
То ж без Бога
Народ-хмурик!
Згірш! —
бо всі ж — нечулії...
Бо без Бога –
нехристи і –
Гулі! гулі
гулі
А —
від чого?
Гулі!
...Прапорцями — прохачі
з подвір’я
тут — шелеснули...
були сірі — стали — білі...
Були чорні — стали — білі!..
Де іскристість??
парад лесті!
Де цілунок??
Божа воля?
всяка воля?
де?
полум’я із Ве́сною?!
Помоліться прямо до Марії —
серце те, що відколупує чудесне...
3
Бах і І. Ш. — Резонатори простору
Влізли в квашню землі —
ті, хто долу писав...
Як заріза
ця страшенна Краса!
Їх досягає — страшенна
Краса!!
Верх біографії — всі небеса!!
Тут фасад —
тож яса!
І краса —
є назад
і вперед —
є краса!!
Ба, — автобіографія! —
на Небесах!!
В тріщинку тут
загляда
падолист
що б то між віття примерзлого
і — де мерзлий фасад —
Берег когтистий небесний —
грозу написав!..
Бризом!
В обличчя Богу!
Ас - са!!
Весни!
і весни!
Ха! весни!
Ха! чукчі чудесні!
Ха! чукчі і весни — й краса!
Ас - са!! Ас - са!!!..
4
Простори
Почули??
Їх у сні ви —
вбиваєте...
Ви! — заснулі!
Сон! — без Христа...
Відчуваєте?!
«С суконным рылом
в калашный...» —
В південь
віньєток
троянд —
заповзаєте...
П’яні!! —
невістку шукали
і — лобизаєм — навзаєм?
На Антарктиді
і в Африці
«на нас от не схожі...» —
тому
нехай загинаються?!
«Рила суконні!!» — в поета — в стан? —
в сні ви, бо ви без Христа...
5
Ціль
Що ж!
це справжнє — або несправжнє!
Влізти у шкури —
і в преображення?!
Пахну́ти — спа́хнути
гнути — догнути!
вистава — в справжнє, або...
«одяг» — в оголля
Ого! — з ноти «ля»:
це —
людина і серце
в Музику тче — дригонутись... (!)
(ну і баламут — світ!)...
Музика — рай,
повітря
гне дригонути
Бо ангели —
хотіли би
зазирнути!
дав Бог?
І таке дав?
справжнє — коли відповзає
Удав!
Справжня хода
Бог якщо дав!
Всі слова
ці —
в ціль.
8.01.2014, свято Собору Богородиці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781573
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.03.2018
* * *
Святому великому Сергію Радонезькому
присвячується
Любов не хоче зазнаватись,
любов не хоче вічно спати!
Любов не може не втікати —
любов біжить далі —
із хати —
мою не бачили любов?
Голенькая —
спішить перепізнатись...
бо це є Божая Любов?!
18.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781418
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2018
Се яко, тако...
Тако, яко...
плакать?
Це пальці серця
із дрижань
дістать –
така ти?
Серця дістать
і задрижить
стаккато
й очі любові
це прозрять
і в новість плакать
Пальці дощів
проступлять тако
підходами очей
златі зсередини
це – попередняя
сердець весни
проплата
А плач?
А навесні ми молоді!
Дрожі, дрижання –
золоті.
І в мені ти,
така ти!
В стаккато.
Не налистати.
Але врости.
Бо молоді.
Нам потакати?
Це ти.
Така ти.
10.02.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2018
лиш неізглаголене
серце одне
моє
намолене
знаю що неізглаголане
серце чиєсь
одне ненамолене
як в недоступі
візьми доступність
нащо серця
у ступі?
і по планеті
стукіт –
і – по планеті
стукіт
маєм підносить
планету –
в Божії
руки
поет переповненим серцем
возносить світ –
в Божії
руки
Христос як здригнувся
в мЕні
співають танцюють серця
безіменні...
8 березня 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780981
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2018
люблячи
повівають очима...
Паруси душі
родять Парусію
не мовлять
я на тобі женюся
Христа
вітають віями
десь зсередини
надто живою істотою
істотністю
відчуваю я море
щоб нам говорити
наговорювати
лежачи в моря на спині
Постав! –
гучномовець
в серце поету:
говорять марту
якщо це март! –
у водостоках
труб
льодини!..
Вода говорить здорова –
сніг від любові
тане
більш –
аніж людина людині...
посоромилися б ми дитини
люблячи овівають
світлими овівають
крильми
не Крим
тайну очима...
у всеєдиній Божій
дитині
по Всеєдиній Боголюдині
труб Духа не знали б!
отак
якби мене Вона не
любила...
це найстрашніше
Бог, Слово говоре
не з материка
і не морем
не вишніми вустами –
людськими –
майже перстами
щоб ми були
були з вами...
ніяк не морюся
зябрами
видихаємо
з глибин
одну Сину
Парусію...
Амінь.
17.03.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780979
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2018
* * *
«а щоб тобі була любов...» —
устами ранок продихає
і я вдихаю і вдихаю
і що я вчув?
і що я знаю?
«а щоб тобі була любов!» —
що серцем я не захолов,
у пам’ять увіп’юсь
Твойого краю...
І серцем Богородиці шукаю
любов
чисту любов, спечну Любов!
Нахилить явір на обійсті
обійми —
і трима літ двісті!
І зігріва його любов — Її любов,
Її любов!
невже є двір
ще холоднісінький?..
Чисто любов
Її любов
устами ранок продихає...
а я як втрачений — не знаю
чого це жду,
чого чекаю?
ще росу вранішню спиває
розквітникований
нектар...
Боже! люби мене —
чи вдар!
Бо вода пам’ять повертає —
що п’ю її із уст мойого краю
О щоб тобі прийшла любов!
у Лохвиці, у Тульчині,
в станиці,
Окрилена душе-дівице!..
Безвинно зайнялось — й палає,
а простір душу зігріває!
Та що я вчув, і з чого знаю?
Безвинно зайнялось й палає,
і п’є із уст мого святого краю.
Прийшла любов?
Прийшла любов!
10.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018
* * *
Життя погасне
без Христа сердець великих.
Прощай, прощай, обдурена Росіє.
І всяк пожне – лиш те, що сіє...
Погасне нива без умів великих!
Не нації,
я тільки світло сію.
Нас не послухались –
відкинуть вас безликі.
Церква відкинула – й схолов народ.
Прощай, страна рабов, страна господ,
Я вільний. Бог кладе на тетрапод
Слово своє:
нових спільнот.
Оберіга Своє:
зберіг – його, хранить – як би моє:
новий, остаткові, Народ.
12.02.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777479
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2018
* * *
Багатство щиро віддаси —
Тлустішають баси…
Лісів баси!
Що ж ти показуєш
м’ясистий голос —
то ж ти у Небі
розчинивсь єси?
Тлустішають баси,
хребтів баси!
Ваксованість зійде
з обличчя ніг —
як ворог.
Виверну світ — і на обличчя
порох...
Христа підеш здаси?
І — продаси?
«Віддать коштовність?!» —
з глею
вовк гасив.
Сусіди,
єзуїти і моністи,
мене ви проженете в
інше місто...
Вас
здоганятимуть —
із сосен образи!!
Благословен єси!..
Перехідні гласи.
Благословен за все єси —
і рокотаху, рокотаху — року птахи…
На хрест
за плахту!
І на хрест і плаху… і вас
візьмуть
збілілих — попід пахви
обрАзи, Образи
і образИ!!
Христе! Благословен єси!
01.04.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777307
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2018
Двадцять третя поема
Духом Святим присвячена прп. Антонію
Печерському, солодющому і Великому Богоносу,
улюбленому Керівникові мого другого
періоду життєпису: від книги «Богословіє» — і далі…
1
Де чистий дух гряде на глибину,
Там липне в шельфах всіх світил культура,
Він мовить: відчепись, репнута дура,
Змія древнюща, страшні щупальця твої
Не прослизять огні мої —
Вже йду у морі!
І прийму Її Одну…
Прощай, багно… Більше не маю дому.
І все, і край!
Нове — що невідоме…
2
Таверніада промислів сліпих!
Чого до себе розвертаєш хвилі?
Що вам несе думок осілих жмих?
Вино любові — де є Очі Світу милі…
Вам п'яний боцман дав би в дих…
А, вірю Богу, я не з тих.
Дух бачить вже —
що не вмістить прокволий вдих!
Дихати!
Сяяти! Чисто Любов'ю жити!! —
Хвалити Господа…
3
Земні, нечисті відбитки
є на мені, земні.
Тільки якесь незріле слово —
не відкривають глибині.
І напинаю
з узвичаєної смерті
Зчищати звуки музикальнішій рідні!!
Душе моя, слова вже Богом в тебе стерті,
Як на віджилім відчайдухів
кораблі —
В углибленій до т о г о краю глибині…
4
Що зерна ще зачепить й розколише?
В с е, ось, це Бог украй нам пише…
Який журнал заповнює в ці Дні
на дні!..
Нічого! — що від тління на земнім.
Осяйний Дух взяв курс
на вищу глибину…
5
Ну і ну!..
Бог витирати Сонце — Духом хоче!
Слово із Слова несе Дух мені!
Боже, поможи мені ввійти
В серцевину нашої любові
Мені слово стало всім…
і Ти
Був і днесь єси і сяєш
Словом
Схід першослова — й світло й тьма
й роса
і пара
й першотворення планети
у мареві
й по ній ступа душа:
ще пам'ятаючи — лягати і вставати
із Сонцем.
6
скільки не веди
До вас вертаються й біжать ваші сади
Хоч птиця ось пішла крутити Сонце
Нас до свята Прекрасного храму веди
Не чіпляючи духом і слухом біди
Хай вода відлетить до всієї води
Будь найбільший Цілителю-Розуме з нами
У Прекрасному храмі зійдем над віками
Хай любов вознесуть у (Царську) корону —
Вогнями
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа
а була любов я горошина
поверталася вся непрошена
а тепер прийду яблуком
а Сонця (мисленного) сонця…
Святий Антоній із Небес
благословив:
іти й хвалить Твоє, Пречиста, ім'я —
в віках
Де в нас Зоря — там гине страх!
Нема віків!..
О Маріє,
серця світла мріє…
що в світі так чудесно бовваніє?
світ підійнявсь — туман із підошов
а я пішов
я скелю за туманом віднайшов
я не достоїн щоб Твій слід поцілувати
Я б з розуму нараз тоді зійшов!
Ти все прощаєш безголов'я…
А я люблю Тебе! — святою
чистою любов'ю
люблю Зорю!
Як довго готували й цей прихід
Вогню і Богослов'я —
а плакать хочу… й що тоді запишу?
а тут я невпереджено горю! —
своєю полум'яною любов'ю…
Твоєю невгасимою любов'ю!
Дерзаю чуть: вогненність Ти простиш…
Ось був би хоча б трохи спокійніш?
Як Ти гориш!!…
Як Ти гориш…
О Богородице…
Твій ангел гірний — біля озера,
спустивсь…
серцем палає непалючою Любов'ю!
ось так! — моєму безголов'ю…
бере Божественніший безум
це — на Любов Твою відповісти
тихіше тиш…
Як Ти Божественно всесвітиш-всегориш…
Немає слів!
Які Саровський і Антоній Печерський! —
Люблю!!!
Іду, і так… що всіх люблю!
Це не важливо, куди ще дійду
і згорю де:
любов — свята: любов — дійде!!
Хвала Тобі!!!
7
Очисться, вухо, в музикальної рідні…
Душе моя, з тебе все Богом стерте —
Углибленій новогосвітуглибині:
Первістя Бога хто шукати звик,
Тим зір і слух серцям!..
І розв’яжи серцю язик…
Маріїн ангеле, що, ти не відійшов?
Маріє, серце, ти стіна і скеля,
І більша всіх глибин, лісів, полів,
Що всі себе під ноги Твої стелять…
Всемилостивая! — Як Той, Хто
світ створив! —
Поміж творінням і Творцем Одна-Єдина.
Брала та й несла на руках Бога і Сина —
Носиш й творіння у святий прорив:
Із пекла Хєви до Свойого раю…
Проникнуся — тут не живу, для цих
вмираю —
Щоб там допомогти хоч чим…
Хєва згубила; Чиста — у вічність
визволяє…
А хто з людей хоч слух тут має?? —
Бо яке дерево, такий і плід.
Посланий ангеле, ти відійшов вже мене від.
Ось — серце і со-вість…
Пресвятая Богородице, спаси нас!
Уваж серця, Маріє…
2001
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777306
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.02.2018
* * *
Поета що? правда яскравить!
Прекрасно ж! б’ють праві
як? лівих! лівіючи — правих,
а поетові як?
поета — правда яскравить!
Ліві цілують — теляча радість!
праві — як в дзвін!
Поет же цілує! — Правда!
Поцілує — скрізь правда. Бог і він.
29.6.2011, 25.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2018
Природа народила урожай.
За нею спішить?
Кінним спішиться?
Ти можеш — теж урожай, —
але любов — вільна є птиця.
Можеш говіться чи розговіться,
Але любов — вільная птиця,
Для польоту найгірше — межа,
якась межа.
Я ж то люблю Тебе — чи Тобі не зважать?
Влет перестрибую зараз кортежі! —
Направду, летючий — я божевільний поет!
Перелітай межі!
Перелітай межі!!
вигляни, сонце, із своїх карет...
О!
І щоб я без любові вмирав??
світ же весь від Твого жесту залежить! —
умочи просто Духу хоч кінчик пера!
що тут думать? труси світ — порозсувай межі!
Грім в моїм серці! записки —
з нутра!!
Все-все від Тебе залежить:
Хочеш, щоб світ не вмирав?
порозсувай межі!!
Христе!! це руки мої
недоречно ведмежі...
9.9.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2018
* * *
Приснодіві Марії незбагненній
присвячується
Зустрілись на мені —
малечі —
обійняли мене
за плечі
боговідданий пізній вечір —
і рання літня ніч…
А я край сосен і тополь
край поля
де в глибині лугу і неба
серця младих —
й зоряний говір…
і гомін
тихий
тихий гомін
музики й ласки…
Чи Ти мені є гомін —
і як ласка?
чи Ти так перейшла —
в святую казку?
Ти так обійняла що й серця річ
більш не находить слів —
і затихає.
І зірний говір
й гомін
все стихає…
А розчиняє все любов
і
тепла літня ніч…
15,16.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
* * *
Поету Ользі Сєдаковій присвячується
І на двох конях
двигнулося це
О серце й серце!
і галоп!
і даль від далі —
скерцо
вітер скерцо
О вітер молодий!
Й лице — в лице!
Нічого більш не бачать!
Бо — поруч!
поруч
вихором
і скачуть!
Довисікається з копит—
зайчик за зайчиком
і місяць
це
і це
і це і це
і це і це
і це і це
і це і це
і це і це...
і це і це
і це і це
рай це —
нам
невідомий!!
і це і це
і це і це
Бо дух гарячий!
є село?
...Сільце!
у тьмі озерце? —
озерце!
лишилося! на дні підзір’я
Надлишку серця — договір є
і все
і все ж
ще щось
сліпе
за звуками
і геп і еп і еп ще
стрільне?
нема
і одірвалася пітьма
і віра
й віддиху вже легше!
газогорілкою лице! —
Жар
і горіннями серце
Хто зна чи спиниться їм це?
чи вже навіщо те спиняти!
о очі!
очі — все прийняти б...
і берег — море
й вічність — мить!
стрілятимуть? люби
життя чи смерть —
гори!
серце любов —
услід метеорит!
жебрак і уселенна — шати
знесуться серце й серце:
жар і пожар!
вогонь і жар
жебрак і цар!
й рука — щоб дужо обійняти...
24.12.2006, 22.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
* * *
зелене жито треба жать?
війну прислали ерудити
і в них же ті слова пищать —
себе щоб обілить
щоб обілитись...
да обілить вас Бог
як Він подасть пожити
зелене жито треба жать?
війну впихнули фінансисти!
в Нью-Йорку й Лондоні...
сусіднії нацисти...
Бог — правда!
от від правди й побіжать.
22.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776727
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2018
І ось ви станете жить
біля моря
і ввійде в дух
моря сік
і розчерк білим – чайчин
і – води в пісок усі...
Ще чайка! і дух –
її й крабів,– й в пісок.
І спиниться
у капелюсі раввин
над вами – над
Такубоку і Басьо...
Ти як з моря
Ти – мов з неба
з срібним деревом ввись з-над ріг
пливтиме живо
в жовтій ріці
кораловий олень
та не зіллято так як обрій
І Ти твориш – море і небо
сходяться
Все одно погляд наш вгору!
Помрем – тоді наговоримось
у велику непокору обрію...
5.10.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2018
Лугів білая сорочка
дуже вже зарошена!
Вийми срібло,
в білім дочко,
Хоч ти Богом прощена?
Дуб з різьбою, — чуєш точно,
А не відчиняється?
Грім селом біжить як пошта —
Громи! —
розлягаються...
22.10.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2018
(Чернеткові тези -1982)
1. Про нас, грубо: фольклор – НТР: тому підтримую
проходження пунктиром у невідомому, розкутість,
ріст зображувальних засобів і дію нового. Основа.
2. Мова про: нову поетичну систему, але це дрібниця.
Зміна напрямку мислення.
Я вважаю: роблю напрямок мислення ( а не художню
модель світу як до). Це ціль. Для мене і засіб.
3. Формування нового ідеалу. Нових людей нового
зору ( світовідчуття, космосідомість, образ мислення,
«рухома естетика»...). Це ціль.
4. Введення науки: без «відриву від ренесансу», обережно.
Не відчуваючи дихання, не знаючи основ фізики,
математики, філософії, біопсихофізіології, теорії відносності
і їх взаємодієнаслідків неможливо зробити
напрямок мислення, природний (я відповідаю).
4а. Співмірність (універсальне). Висунута Коротичем
як частковий випадок на з’їзді письменників. Це – приведення
до відповідності, вже процес сталої напрямку. Шкали.
5. Швидкість. Характер наростання сили і швидкості
перекривання віддалених полів, в яких семантика – складова частина.
Люди від нестачі швидкості голови – провалюються
між рядками і кричать (нутро чує – що т е).
6. Дух! Проникнення духом: розум добудує!
7. Важкість переходу до нового. Покоління сформоване
в одному силовому полі, все добре, а тут – краще і
непосильно важке, треба все ламати, а всі старі, в старому.
Краще – ворог доброго.
Людям з цим, моїм, важко – як важко вченому, котрий
відкрив нову будову світу ( було при Ейнштейнові).
8. Тенденція нового стала матерією (не просто естетика).
Гармонія, якщо вона знайдена, «грає» зсередини.
Підтвердження.
9. І ще до стану на сьогодні. Мені говорили (напр. Б. Олійник),
що: я обігнав, не доганяючи; внаслідок виник
руйнівний розрив між мною і старою системою поетики;
це все, або нічого; цього Москва не пропустить. Від мене:
сказано вірно, крім Москви; сказано в старій системі,
в її способі мислення; (напр. І. Драч), що: перетягуйте всіх
на свій бік; (напр. М. Бажан), що: висока міра
асоціативності – і багато що не зрозуміло.
Чи вистачить їх на нове?
Не вистачить на стрибок – хіба це не трагедія?
Відірватись від молодого – все.
10. Домінує наука; наука перестала бути вільною,
стала виробничою силою; суспільні науки значно відстають
від природничих, намітилась ізольованість і безвихідь.
11. В останні десятиріччя не було інтелектуального лоба,
котрий охопив би в головному мистецтво і науку, щоб
змінювати спосіб мислення; відмічалась смертельність
чогось одного.
12. Розщеплення атома змінило все, крім способу мислення
людей, що веде до загибелі, як зауважує Ейнштейн.
Диктатура розваг. Цукерки були завжди, а просування
пророда не відміняла.
13. Із світом змінюються істини. Напрямок не сковує, він
найбільш існує. За рівнем впізнають своїх. Майбутнє
магнетичне. І складне. Я сказав, що роблю.
1982 р., Ігор Шевчук.
З необхідною жорсткістю відмічаю, що задля доступності
тези складено в термінах зовнішніх наук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776525
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2018
Вбрід – художник.
Світ – болиголо́ва.
Збривсь художник.
Була б і промова –
та скінчилося розумове.
І тягають: як вранці на суді
підсвічник:
вічне – не вічне,
вічне – не вічне…
Схуд художник.
Мотря – з серця до Духа?
Прикра приватність –
розум-непотаскуха!..
Світ пикатий. Перестанеш гика́ти.
Встав зовсім рано.
Леза освіченість!..
Тягають – мов той рубанок:
вічне – не вічне,
вічне – не вічне,
вічне – не вічне…
Куриться: піч це:
в спад жовтокле́на
Вивів Бог. Всві́ченість.
Раптом без мене.
Всвіченість в вічність.
Йди, ліпи свічі.
У зимку корже́ву.
2.11.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776322
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2018
Як летіть за сонцем вік –
буде день;
Як ввійти в землю, будь-де –
буде ніч…
Виберіть собі, селяни,
й неселяни,
Хто у небо, хто у місто,
хто на піч!
Як злетіть в серці на Небо –
Бог у вас…
Вічність
в рясі – ходить тяжко
межи днями!..
Виберіть собі,
ченці з неченцями,
Щоб не плутались –
хто в вічність, хто в час…
Жодна лиска
з піднебесся не наздожене,
Я лечу:
Бог-Слово й Діва
вибрали мене.
10.10.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2018
* * *
Християнському поетові
Івану Лужину присвячую
Летить безсмертя
крізь
безсмертні види...
А скільки я сходинок сотворив
їх всіх донизу
кріпить Христа видих:
спасайтесь
в мені вдихи — догори:
летіть
безсмертні краєвиди...
Летіть — хто в місті незумисно злий!
кропіть слізьми — поля, поля й поля!
Бог видихнув і воду злив
та й на руку мою зілляв
що бачу? гори і земля!
Ходжу по небу
поки сил не стане
допоки груди дихань заболять
сходить на горах — і побачити: летять!!
вдаль пропускать
красиві птичі каравани
Світле безсмертя — крізь —
безсмертні види...
6.9.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2018
* * *
«Дав ученикам Своїм...»
О, чи йдуть за Тобою
народи?
Кожен як може
і множаться — й множать:
Ти не руйнуєш Закону Божого,
як і законів природи!
Йдем Твої вічні ми
ми слухняні
увічливі.
Бо ми слово говорим
апокаліптичне
коли всі інші
не можуть...
15.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2018
* * *
О радість —знати своє місце…
Ти в світі музикально прозвучиш,
Навіть якщо тебе повісять.
Та, здерши шкіру, в сутінь
виставлять сторожу.
Почувши, упізнаєш, як вітри
У ніч заносять славу Божу.
Копав глибоко —закопають теж глибоко.
І з ранку мілкого
Велике вийде боком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775959
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2018
найважливіше – не скакати, не каратись
не робити при цім –
попуррі-тортури
встаньте
розширіть зіниці серця
як орли на невидимі зраки
їм потрібна – з двох метрів
література?
акомодації!!
що за фігню
вам без Сина повторюють??
акомодація!!
орлиного зору Есхіла,
старого Данте, Ісайї і – Ігоря–
але вічного – на безмежжі території...
читайте ландшафти!
ландшафти – готовність –
але бачити – позамежні території
тільки безмежжя і –
ми там зберемося
і дещо, вже там – блискавкою
кинемо... навроді погляду...
але обдурених фахівців
нехай гуси стоячи обговорюють...
Акомодації!!
віднести на 4000 км
на 360 літ – і
бажано перетворити на пил
і запропонувати до поезій прогулянку –
і я очима залізу в дрібочку по лікті!
і ви тоді мене взнаєте:
і неясно ковтатимете
вироблені з божого пилу пігулки...
Орли! що п’єте? перед носом
своїм дими пускаєте?
Акомодація!!
Хочте не хочте
хоч завтра до Китаю!
Вас треба стукнути! –
аби в ропі пропала
всякої свідомості аберація!
Зрозуміли б,
що перед носом
взагалі... не буває й не знають.
Гомер з таких неживих
за звичкою, старий, насміхається...
Невже, недосмикані, непереборщені, ті,
що в городах над клоакою –
ахкають!
невже, орли небесні, не зафризурим
остаток їх осінніх почуттів –
передчуттів і зачуттів «в натурі» –
щоб вперше викинути їх
відчутно – «за стовпи Гераклові??»
Хай позлітають! –
з виклику художника,
насіли тут усякі,
ясні – до янголів!
неясні – до своїх чортів!!
Я бачу, – ще б надолужити –
і начеркав би, вспів.
Ви ж не виживаєте, нежиті, –
не можете Бога тручати...
Ви із крильми?? Та на Небі Він:
Він – це Він...
Що ви можете Наддосвідченому написати??
Що всі в кобрі, в заду змійчатім –
і без Нього шматочки, попуррі??
Це злітаю – Бах, Моцарт:
літую з Бетховеном
в союзників,
і як вас не убрала смаком ця
Поезія й Музика...
Яка воля?– яка фактура?!
яка радість без Ісуса –
в вимученій світській літературі??
Німотствующе; єдине і – стерто!
Понести слово із Бога –
так, за це просять вмерти.
Діти – це діти. Хто зна.
Молоді – у вікна зелені. І холодність.
...Вічна в майбутньому – Весна!
І – Молодість!
23.12.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775958
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2018
* * *
Є тепло.
І є Тепло.
Я Бога як би дурив –
а у Христа це не пройшло...
Посадіть мене за грати.
Вам же буде легше,
Авва-Тату!
Хто? останній я прагматик,–
Щиколотки синюваті,
З духа й букви здобувать тепло
(останнє людськеє тепло...)
Але вище Христа-Бога –
не збулось!..
Добре там.
Це тут тюрма!
я практик:
більш граматик, я граматик:
Танк я, трактор, я прагматик –
Наїзджали ви на Божу Матір?–
Голосніше! щось не чую, хочуть знати...
Так кругом новеньке скло зайшло!
Бийте скло!
руками – в серці скло!!
Солод – через скло лизати?
Посадіть мене за грати!
Всі ж в тюрмі!
І я – любов – й як не було.
26.10.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775817
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2018
Поема-стиснена форма
Тройці Пресвятій
з любов’ю і здивуванням присвячується
1
Як високо злетіли стрижі!!
Точно, є
завтра льотна погода...
хмари проватнились
й трішки в іржі...
Ви щось казали,
я вибачаюсь, — кажіть...
хай ця щілинність в глаголах
походить...
В правді в щілинах
стрімкі переходи!!
Правді влягає октоїхський
час.
Бог дихає в нас!!
І розсуває — розсуває! — негоди.
Правда в Бозі про нас.
2
Щастя,
щастя Бог селить
поблизу
скелі
кручі
обриви
карнизи
так як стриж —
випадаєш
донизу!
Бог не дихає
із голови —
стриж взагалі не злітає
з трави!
але як в Бозі —
являються крила!..
й слава в Славі злетіла!
Сіються зерна, що
їх не сказати
радше — якщо
на крилі пролітати!!
Ті вчителі, що
Христос їм не милий:
сі вчителі — не дають
зараз крила!!
3
Сіються зерна
поважні крилаті —
сіються в Церкву Христову,
таку важкувату...
з атомів
атомне
атомам — атоми
і крім поезій — ніхто
се не може сказати...
Зараз — азартам
сице — пузатії
злинуть
Христа во м’ясах
показати!
в атомах — атомне
а крім поезій — ніхто
це не може сказати!
Злато —
заховане!
злата!
і злата!
а крім поезій — ніхто т е
не може
сказати...
4
Ас-са!!!
асенізатори! —
тільки стрижі
можуть Небо сказати!!
Седла
пласкаті
небес музикальність —
голять
стрижі —
коротколапі!
наскальні!!
Іконописні — ?! —
всіхпрощальні!!
тільки що атоми
тільки що взяті! —
аж крім
поезії
хто т е —
в с е —
міг би
сказати??
Грім! —
а не дірчатість,
гріх! —
як то не сказати:
Бог аж
задихавсь
з ухватами
прагне
просвіти пасхальні
cказати!
5
Злата! — заховані!
злато —
до злата!!
а крім поезії —
хто вам т е
може дати!..
Хай вам дасть Тройцю!
таку — в перехваті...
хахалям — хахляне
хламам — пахлате
хлабузи — хладні! —
а стрижі —
напохваті!!!
Ак-ха!! правди
не можуть сказати...
12, 13.06.2017,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775815
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 08.02.2018
* * *
З’яви вже дням
між небом і землею знак,
Хай на вершечку висоти –
у грудях неба:
І судить – що в нас живе так,
а що не так,
Як в небо притягнусь до Тебе.
На лоні Твоїх веліїх щедрот
Лише любов щонайсвітліше
притягальна
Так учинила б враз нагально,
Душі земній раптовий поворот.
І язики засохли навіть угорі:
То милість обтікає плечі –
Любов або хапає порожнечу,
Коліноприхилившись на горі,
Або сам корінь вижинає, що дозрів,
Мабуть, для зінакшення треби.
І якби це не шлях, Діво, до Тебе,
То я б тут просто іздурів.
19.10.2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2018
Феодосії улюбленій
присвячую,
від серця й Бога з любов’ю
Блаженний я, та передчасно якось,
й тут-то...
Блаженне місто біля моря
що більш загладило вже реакрити
і отрути...
Блаженні, справді ми удвох,
бо в нього вудка — море,
в мене — Бог...
і я — той муж, що в скверу сів на лаву,
для спокути...
Блаженний, хто почув
у серці,
бо живі є ми!!!
Блаженні вбогі й без махорки ми
бо нас ще б’ють прелютії шторми!
блаженні — на нас ллють шторми прелюті!
блаженні — затикнуть
із преісподні дух смоли, —
і ще зорю черкнути
й Дух смокнути!!
А — омовеніє, що буде вам колись??
А щоб вам риби
за мій дух дали!!
Щоб наздогнали — і ще раз дали.
А щоб вам тирси,
щоб вам виписано тирси,
і з шумом забираючи поли; —
вам те дали гаки й підводнії столи...
над вами курка після мене
й цього жому пи;;рсне —
її вітри під стелі кинули були...
щоб ви, орли такі, торкнулися смоли:
священні в усмішці ми з містом!
вдвох! —
у міста є побудка — море,
в мене — Бог!!
Блажен і я, та не помісний,
і при таких заливах...
й тут-то:
на мені вся шрапнель,
прийдешні всі пробудки...
А я — три роки одійшов од сала!
На Україні за це орден — мало.
І це — що я тут ще літав й горів,
і бачив всіх коричневих корів,
Та що це?! — був пізнаний від Зорі...
...За це, коли вже поміняються платформи,
І все спечеться — й буде Дух над горами,
То буде в моїм слові Її Серце;
Прийдіть.
В наш дух — й любов! — і в Слово —
і спасеться:
хто схоче...
Дослідять в Ній насліддя творче:
Оздоровитись приїжджатимуть,
прийнять притулок! —
Ясніш: як нині їздять всі на південь.
...Відчини кватирку, муже: дамам щоб
часовістю подуло...
Я думав, краще вічна справа пі;де.
Портові — про море знов
насущне знов балАчили.
Дихання Діви!
Жаль, що мало Її бачили.
Феодосія — у Ній! це є одвічно.
Блаженний я, та все ж незручно, чоловіче:
«Блаженні чисті серцем, бо вони
Бога побачать».
Усе й пробачать.
Амінь.
17.08.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775602
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2018
* * *
Бог те зна, що я
нетиповий...
Зразу всі «типіконні», «алькові»,
заворушаться мов лялькові...
Там за вас плачуть очима квадратними! –
Там за домашнім комп’ютом вас зирять–
Еміри квадратні – і ви квадратні! –
всі типові...
Виїзджайте в рідню – в Емірати!
яка різниця: так жити? всі помирати –
виїзджайте туди помирати типово:
це ж все тупікове...
Данте зійшов – рабство щоб закривати!..
Есхіл зійшов –
мов вкопаний став...
Найстрашніше – не всвідомили
в такій мірі,
як Бог, – Богоматері!..
І ось в моїм серці Вона –
Чи не час розпочати?
Типові проекти – типово живете...
Я ж з Христом-Богом мов підхмільковий...
Відійдіте! – свято на Небі велике –
а я нетиповий...
ще заразитесь...
І не прийшов, щоб щось закривати:
все прикрить!–
Христос настав!
Я в руках Христа:
В руках Бога Живого
тут станеш
і страшкуватим:
відкриватимуть
і читатимуть
вільних Духа і Христа.
Щось не густо – хто б захотів
попадати...
в руки Бога Живого.
8.11.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775413
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2018
* * *
Ображайте — лише святих…
Найдіте святих!
Безплатно для них — і
надзвичайно корисно;
І на вашу прозорість — ні риски
І дим не йде
як піде — то на них.
Ображайте лишень дітей:
«чужих» дітей…
Їхнє є Царство небесне.
І — не знають, чи дим є.
І звідки іде.
Не в’яжіть грязь до грязі, —
то месники.
Нехристиян до нехристиян?
Собі
ви месники…
07.06.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775412
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2018
* * *
Отак воно з першопрохідцями
буває
скакне у с е —
здивується
і відповзає
та й дивиться... —
й аж рот не закриває...
щелепу ба рукою й піднімає
не закривається ж!
І от до вечора так ходить.
Але про щось доходить
на другий
день...
Що ж? — дай пісень! —
жадно очима з Небесами
хороводи водить
але є я
перст Божий
раніш рубали голови
всім до колоди!..
02.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775249
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2018
Поема
Богові Духові Святому
з любов’ю присвячується
1
Стань на власному рівні
особисто ти
Щоб — іти...
Нижчі волатимуть, аби
всіх знищити
а ти — дихатимеш:
усіх
зберегти
бо то — Дух Святий
Прямо у серці
що чуєш ти?
То благість!
Дух так спішить —
всіх простить
і освятить
Йди так —
щоб й далі
йти:
мости між націями
мости
між релігіями
мости —
Дух Святий!
У найглибшому серці ти ...
2
Йду — куди Бог хоче.
Мимо
мене —
водоспадом —
здивовані
очі
Я пророчив
Зійшлись пророцтва?
Зійшлись пророцтва.
Люди своє хочуть.
І чи я монолітний?
ну «хотілки»
але щоб настільки
ну «хотілки» — настільки?
Ти вічність
а всі з коліна літа
а все —
тільки
з коліна літа
Святий Дух — висот тільки хоче!!
Каюсь, Боже, в жорстокосердності
чи жорсткосерді,
бо Ти — Бог милосердний...
І мабуть
до Тебе —
і линуть з привітністю?
3
Ви — туди?
а я вже з в і д т и
руками
І я в любові —
і без привітності?
і хто глибоко жив
хто
глибоко — жив
глибоко-глибоко
аж в Божім світі...
так послужи
Богу
й в цім світі!..
ну я мішу Богу
а вічність?
вічність
в літі по лікті!..
«так тебе вбити — мало?»
ну так кажу:
і не перестало
що по
лікті
в літі видніються
в літі — лікті!
психологи кажуть
(Дух не каже)
що все в політті
заізольовані всі — каліки
а що я? — лікті
в 150 000-м новім
я літі...
4
То тебе бити — мало?
та пробували
та їх не стало
нові
люди настали
щедрість — в політті
Дух Святий! — через світ
в єдинім
Божому світі —
зі Світлом!!
тож Логос-Словом;
чи — вам відібрало
мову??
5
буде світ —
хоч
багато не стане
були
титани —
не стало титанів!
Дух Святий! —
Христа
в мені творить не перестане...
ви дійдете до вражнИці...
та лиця?
до ликів
Дух Святий не зійде
доки
світ не окошиться
а ви лице (!) —
до ликів
в ясельце
розгортання йде—
і світлиться!
Й новиться, і новиться!
6
Як вподібнюватись до Бога
це світлиться
світлиться
я то стану любов’ю:
в Бозі — тільки
любов’ю...
7
діти, пійте гобоєм
діди, пійте
гобоєм
я архангела трубність
і як хто стане
трубою?
і я вибух у Вибусі
хто з’єдна це
з Христом і з собою?
буде Христова
культура
говоріть й між собою
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775248
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 05.02.2018
* * *
Так цмока виноград
цукринку кожну —
Навзліт,
як Діву — Купина Неопалима.
Як ранішня молитва — силу Божу...
Що сходить з радісного Ієрусалиму.
Знов пищить радість! —
щоб прорватись в кожнім…
Бо заливали села, гори, кручі...
...І восени сказав узятись Всемогучий
за солод у буттєвості погожій.
Ану! — не якайте на даль, скрипучи, гарби...
Се вам не Ігоря полки — і
навмання...
У вересні? —
тягнув неясний Божий запах фарби!
До школи.
А не якісь-то несолодкії знання...
Так не брехнім тут
на дитинство й церкву.
Дітям вручали пресолодкії цукерки:
Отця Таємного передання.
З ним потепління йде... Молім.
Не якаймо однині.
Від Палестини се вино —
і по вустах, по Палестині...
Бог в руку взяв,
стиснув...
який послужить... аромат...
І сам помахував під серцем
що там? —
молитва, пісня, автомат...
який по долі Божий виноград, —
які ще “щоти”?
В нас виноград —
смокче цукринку кожну
Навзліт,
зріла душа — зрілу любов неопалиму...
Нам ранішня молитва — сила Божа...
Сам Бог схиляється
до нас
з Єрусалиму...
28.09.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2018
Поема
Слову-Богу присвячую
Нелегко! —
живеться
нелегко —
хто бачить
далеко…
оце ходять білі —
білі
лелеки
милий Ісусе Христе,
я не макаюсь
сорочкою
в священний їх клекіт?
я ще злечу,
любий Ісусе,
аж
до Тебе?
якби з небес
впало ще
більш
аніж треба —
вбило б всіх
Небо
Правильно бачити
треба!
нелегко
нелегко
живеться — хто
бачить
далеко…
Ох, Ісусе Христе, помилуй
мене
я не живу як дрозофіла
дрижачи
у глибині
перед Тобою — дорожить одним
днем
живе — лиш одним
днем, бо живе
лишень
один день
Ісусе милий! помилуй мене
дрижать
й дорожить —
мені б
треба…
я ще не ліг
на землі — щоби нижче неба!
Не смирився — як треба…
Ісусе, Ти спробуй — одразу ж
я не можу
ще отак —
щоб жив Ти
а я… а мені
лиш цим дорожити
а одразу ж —
я вставляю геніальну
вставку-оазу!
менше виджу — менше
ненавиджу…
майже як у Байкалі:
роздягнусь — у народі
широко!
та й дивлюсь
у здивоване
Око…
чи я спішу?
чи не роздав медалі?
Ісусе, помилуй мене!
бо я маю ще — жити
день
за
днем
як маєш —
макати мене?
Огром…
ох, нелегко і нелегко
нам
це з’яснити
хто зирить
далеко
якось же маєш
Ти в словобаченні
жити…
Ох, я роздягнусь
у народі
широко… широко!
і дивлюсь
в подивоване
Око…
від начальства
подалі
(як їх —
з далекою
дальністю?)
я ж всіх об’єдную
і — в Духа іпостась Єдиную
(Ісусе, це Ти об’єднуєш?)
але ж я —
відбиваюся тут —
геніальністю…
від начальства… як би
на Тебе звалити
цю гору
далі?
мов курець —
шаторить
свої
шмотки
як йойкне — відразу!
я ж обмацую
дів
курей
ідеї
небо
щоб забезпечити їм геніальну
оазу…
тож об’єдную!!
Ти — образний Творець
і не навчив
мене мучитись…
бачив — як рибак
над
ямою-озером
готовий відбитись
од щук —
якби хотіли
прищучити?
Чи Ти
не знаєш —
що не боюсь нікого!
я в нормі —
як Миколай хитренький
в Небесній нормі!
Я кличу Тебе!
з усіх горлянок
озвучую! Тебе!!
а Ти як блиснеш —
у теміні
я згадую — про зміст
і форму…
тож сліпі ходять…
я голий
Космічні цілісні зволікаю
всім шати!!
сволочі! —
дряноформами сволочі
передо мною — й спішать
прикрашатись…
Ну то мені вже не роздягатися —
перед
народом широко!
Ти Бог — Ти
глибоко…
глянеш в них Оком.
Та тільки розглянусь — втекли, до одного.
Хоч би один як на сміх —
ну, ні одного.
Як так жити? —
мабуть
треба —
смиритись…
оце ходять білі —
білі лелеки
милий Ісусе Христе,
я не макаюся
в священний їх клекіт?
Перед творінням сором.
Молодітиму — серцем.
Норма — це норма.
23.12.2017,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775112
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.02.2018
«Хто ти єси?»
«Вітер».
«Хто ж Ти?»
«Звище Мати...»
Взявсь я Тобі навесні коси заплітати...
(Обер-прокурори радять: руки б таким одбивати.)
Вчила моя мати
«брешеш» не казати.
Носить сімдесят — і решту:
ні в однім не ходить «брешеш».
Серце!
Чи ти спало?
Рано в сонце встало:
Та, що звище, — несполучне
до зорі ще поєднала...
Встав і я — зорею рано
Не мучив, ніби не бив я:
Та й цей світ ще полюбив я,
Став цим світом п’́яний...
«Хто ж ти?»
«Вільний вітер...»
«А ти?»
«Божа Мати.
Вийди-но на гору.
Словом заговорим.
Як не вцілиш серцем в Серце —
Може бути горе...»
Чібіс піє, ой-ле... Диха духом поле.
Осінь прийде, Божа Мати:
Чи ж повернеться мені коси розплітати?..
Встань, серце, хита́нне.
Піднімись, як рана, рано!
Я зволоживсь, отягчивсь —
Став цим світом п’яний...
«Хто ти єси?» «Серце.»
«А ти?» «Серце-Мати.»
Як же стану я мовчати,
правду не казати??
Отягчились діти-люди,
І роки сидять в них, знають:
Ходять, правди не говорять:
Со-вісті не мають...
Стану, звище Мати,
В серці я мовчати.
Взявся ж Тобі навесні
коси заплітати...
Не жалко всіх п’яних.
Не жалко померти.
Жалко те, що поєдналось
У Серці, роздерти...
«Хто ти єси?» «Серце!»
«А ти?» «Серце-Мати!..»
14.08.2005, початок Успенського посту
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774659
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2018
Матері-Діві Пречистій —
надії спасіння нашого
присвячується
1
Cонце вкруг мене
виписує дуги...
Став Богу другом?
Став —
Богу другом!
Сонце працює — я празникую.
Як я працюю —
то Сонця
не чую!
Бо лиш до Слова
і в Слові мій слід.
Все! — всім обід —
урочистий обхід.
Все бринь-голове, —
жи;та полова.
Немов в кліщах ангела! —
Як трима слово!!
Стань Богу другом.
Став Христу —
другом??
Сонце вкруг тебе
виписує дуги...
Як гостреє слово
у серце не входить,
То золоте коло
у щастя не вводить.
А ранок дитинний
Легенько не лине.
От, в кому він свіжий, —
те чує дитина.
2
я підтягуюсь
у Твоїм погляді
і виструнчуюсь
як умію.
Ти дивишся
на мій огляд
а Сонце — на гай...
як я їх розумію!
Ти дивишся в вись
смирнішають планети
планети стануть поетами:
із небесною гармонією
зійшлись
На дитину подивишся
та дитина —
на мене лиш:
лєпота небес
не розійшлись
небес цикламени!
Ми в безсмерті
і спасенні —
піднестись до
Тебе лиш!
Ти підносиш нас
одним —
легкії хмарки
другі — каються:
поглядом ніби
так і спопелиш
І я підтягуюсь
Твоїм поглядом
я тягнусь —
як умію.
Дивишся на сонце
і прямо в сонце — дерева!
я їх всіх розумію...
Дивитись в серце
де людина має значення
кожна людина
має велике значення
світле
означення —
й темні думки більш
не сміють...
3
Чисті діти
з янголом в серці
яко їх є Царство небесне.
Ти дивишся —
я злітаю
і літаю
квітну в герці
може я на висотах
у Погляд воскреснув?
Роздивись моє серце!
«О Серце, подивись на мене!»
я був у сажі,
в сажі і біля води,
а Глянула Вона!! —
забрав
сандалі з пляжу —
пішов! вже —
не питаючи куди ...
О Боже, до любові приведи!
4
«О серце, подивись на мене!»
чи я, чи серце,
ангел,
серце клена?
Ледве не впав! — як Глянула
із Слави!!!
Весела!
Сяюча!!
Сліпуча Вся!!! — понад
сліпучий мир!
...і так ледь ручкою...
і то був монастир.
Відріксь забави.
Вже які забави?
5
Любити серцем
Дивитись в серце
де людина має значення
кожна людина — велике значення!
вічне назначення
Бог втілився й підніс...
хтось підносить
людину!
Кажу як вмію
серце —
краса єдина,
і найперша... і золоті є.
Золотіє!
Хто бачить серцем — вбачить Небеса!!
Та й тим, що Бог писав, не я писав,
подивляться
у погляді Краси —
Слово відчують серцем —
зрозуміють!
Почути серцем!
Без Бога світ трясеться.
Почути Голос! —
Любов’ю в серці.
Голос до всього! —
Христа у серці!
Любов спасе!
Голос почути над усе.
Любов спаса.
Любов — неперевершена Краса!..
Спа;са Любов!
Спаса Любов — мені
явилася
там, на святій Горі:
хотілося за Спасом піти —
вмерти!..
так дух горів!!
Ні слова, щоб для Нього, не знайшов,
серед нетопирів.
Бог-Слово — слово і знайшов,
й прийшов!!
О Ти, всезнаюча Любове!!..
12, 13. 05. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774657
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 02.02.2018
Це краще б не збіга;ть в холодний
старий степ...
Світла мітла мете!
А степ —
озимнений...
В серце — Твоє — на морозиночки —
руки і дихання твоє, тепло;-тепло;...
просте...
Чи не останні дихання-ярінь душі —
у серце втаємничень...
душа від осоки; приниче
світле читать,
вдихать раї віршів,
вітр тихий, наймужніший збір,
псальми вкрини;чень...
Хитай бо слух. Ясніє зір.
Ти іздалека в тепло жити кличеш.
Вже відворотній з низу — віддих обезличень.
Я прояснів в Тобі, повір.
05.01.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018
Поема
Святій Тройці присвячується
1
«тут був — украдений щастям»
А!:
як це?
що світ під гіркою водою…
я на пухнастім лелі —
у серці, що під Звіздою:
на острівкові
ранковім
прекраснім —
я на острівкові щастя!
розпочинкові щастя основи
никнуть — …
є запах у слові
я на пухнастім лелі! —
в щасті! — о під Звіздою!
на глибокім й високім — і
яснім
з ним
я — на острівкові щастя!
Як це??
що ходять як за бідою
я умитий
омитий водою новою!
може острів — всю Землю
украсти??
дай же, Боже, всім пити і ясти
розчиняюсь —
розвиваюсь Звіздою, Красою!
прямо розчиняюсь Любов’ю…
2
зараз — всі далі й підуть
те що не треба покрасти…
я — «той, що жив — украдений щастям»!
краще кажеш — Любов’ю
ліпші вічності дні — світанкові…
як це?
чисті сльози від клякси…
ще не випали ми із любові
як це?
чистий запах акацій…
але ми — у відмові...
(ви уявляєте — я у відмові?
і цілий світ?
світ любові — в відмові??)
клацай клацай
клацай,
звіре,
ще ми всі світанкові — є!
ліпше було б чинам, президентам,
міністрам
аби їх положили, продубили
і ногами по них походили —
істинно, істинно, —
аніж в ранньому щасті
їх не полюбили…
«Правильно», — сказали б…
і поблагодарили б
я їм відкриваю — гітлерів, міллерів,
недолюблено-югендів… —
«той, що для усіх жив —украдений щастям!..»
Як це?
а закохані??
всі мов під водою ходять…
що ви ллєте?
куди бродите?..
булькаєте?..
а крила — брови??
ми мов на острівкові!..
в серці — чудо —
розмова!!
«??що ви нечисте городите?
що це робите?..»
нічого не хочеться робити
любити!
і слухати
очі в очі дивитись!!!
«Боже, коли старі
вже перестануть бродити?»
(…і ногами по них походили, —
істинно! — в юності кого
не полюбили…
і — поблагодарили б…)
— Ти,
щасливий, ти не далеко від правди…
(…радив би вам… та що тут
порадиш?)
3
О, острів-краса
Краса щастя…
світ обмацується: звідки вискочила?
така справа — остатись
любов’ю…
тут не бути присутнім
а — б у т и
й володіти тут так —
як не володіти
жити й сильно жити — так
як не жити
така справа! — остатись любов’ю
зажиток — такий є —
любити
не бути присутнім —
а — бути
любов що літає — закон
між високими
літають в ній
просто і вліт
і люблять найгрубших
на відстаніз їхніми соками
а ви — як люблю я весь світ?
хоч би світ й перестав —
любов не преста
відображувати —
Христа…
і світ обмацується: знов! звідки
вискочила?
та любов — то найвища краса!
любить всіх як проста —
божевільна
любов є Христа!
є любові Краса!
острів — обійме всю Землю?
Вік живи… трапляють у мене не часто:
я — «той, що украдений щастям»
4
мене перекидали
з острова — на острів…
з острова — на острів... щастя!
бігали нещасні…
змалювали кров —
в тому й мають частку
Далі:
від землі — на небо!
і розумкували академіки
прибились у Першій темі*
я щасливий — шалено!
і служив Цариці-Пані
коханій-прекоханій!
а пів-островам — догани:
недостатньо відвертаєте
до Еросу Бога!
а святі…
святі в вірі! – птахи в небі
радість в повітрі!!
теж… «нормально»…
нічого
ми не стали скаженими
я є в щасті шаленім
Павла — то більше топили
жах! —
до мерців прикладали
Павло волочив —
в Єрусалим гроші!
Дяки не було —
та притянуть не перешкоджали!..
я конем був у Цариці-Пані
щастям мене виїжджали!
його — до мерців прикладали
всовували анатеми!
десь з моря
з дна
прибили
до Першої теми!
Мене свої не добили!
(як я люблю Христа! —
Один Він виручав.)
Павла били
так він по-єврейськи кричав!
не співав...
Дорізають було українці —
я їх піснею… істинно
було його осліпило
а я їх, материкових, заматерілих, —
піснею…
Павла не бачили?
То по чинах ногами
походили б, — істинно —
«Спасибі», — вони сказали б…
їх колись — не любили…
надоумили б…
І розслаблених пхали — щоб тінь
хоч упала
на цих паралітиків! — од Петра!!
Апостоли — вони залізні
Нове! — Пора!
а я — піснею...
любити тут радити…
як Орфей — піснею —
незримії грати...
— Ти,
щасливий, ти не далеко од правди...
кому з розумних?
любити —
аби порівняли шлях і ноги —
порадиш?
треба радитись…
українці звісно ж:
укради мене,
розчаруй аж до Тройці — піснею…
ваші дружини це
«просічуть» просто
раджу —
ліпше до коханих дружин
вам відноситись…
«той, що жив для всіх — украдений щастям»
я є той
все одно — підуть
не те що треба покрасти?
Як це?
що ходять як за бідою
я умитий
омитий новою водою!
може островом — Землю
у пісню украсти?
дай же, Боже, Ти
всім пити і ясти
розчиняюсь —
й розвиваюсь
Звіздою, Красою!!
не спинюсь чари пекла зняти
розчиняюсь святою Любов’ю...
всі підуть —
те що не треба покрасти?
«тут був я — украдений щастям»
Серце бачить
серцю чи треба люстерце?
я спрагою до Божої Матері
не відкиньтеся й не відкиньте
Східній із Західною єднатись:
бо
все що в мені є — це Єдина Церква!!!
20.07.2015
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774511
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 01.02.2018
* * *
Так пахне шторм —
що плазму нанесе!
Не люди геній рухають, а — в с е.
Чом дар, де плазма,—
зіркою стає —
не знати всім. Що буде і що є —
не відати,
не пить: крило чиє
народить Небо, —
в блискавках снує,
щоб блискавку — та научить любові!!
Які сліди?
подумавши про мене, ви —
здали екзамен — хто ви…
1986
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2018
Поема піднесення
Матері Слова
і Христу-Слову
присвячується
в глибокій любові
1
Йдімо в думку серця.
В серце!
Йдімо.
Що живе схотіло-розхотіло —
це твоє?
Що схотіло тіло?
В серці Бог!
І зроби своє
діло…
Твоє тіло-діло.
Твій язик.
Мову.
Ти до мозку
звик?
Комутатор.
Напрямки
Бог
вклада
до серця — т і думки.
Ти талант?
Тата
ти
обділиш
тактом. Так-то.
З серця є —
язик.
І з серця стиль
одягає
в іпостасне
бо Син Божий теж —
любить Бога-Тата!
Із нізвідки й звідусіль.
Оближи язика.
Мудрість.
Сіль.
2
Що, інакше?
То пиши для
Ізабели —
літ-історико-новели…
Для вдоволення!
І ти? —
та все туди ж?
З’їж книжку, й книж.
Ще тобі треба до харцизів?
Що нахромилися
на пліт
сухого афоризму!
Я любовник Божий —
дивовижний —
перелажу за плоти
окнижжя —
молоді
за мною
Бога лижуть!!
3
А як мій Бог
крізь мене гляне —
то усіх нинішніх
підвішених
не стане.
А остануться сірі штані
грудки
чи брилиська —
мене носили до титанів…
І всесвіт
дихатиме
як корова здухом
наїджений —
цим Поглядом!
що
через мене
рухав.
4
Життя!
Хрестись! —
І повернешся
в зрілість:
я поверну ще Богу
цю Божу цілість.
Так
Богом
зрощений —
що здавсь
у Божу милість.
5
Й розплавляться вже
геніальні
тиглі…
я плакав
я любив в серці сік
що мав
Божу достиглість!!
6
Що дбав усім народам
єдність
04.11.2017, Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774319
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 31.01.2018
Поема
Христу-Слову з любов’ю
присвячується
"Убити поета —
це нагодувати його".
1
Любов не хоче спати
Любов
не хоче снити!
просто —
як Бога обіймати...
й не пояснити
Любов не може спати.
Так дух хоче
літати.
Ввись —
і над супостатом
ввись —
ввись —
і ось
слова —
пролляті
слова
слова
із сліз —
й граніт!
Христа
чи зможуть
взяти?
2
усі з гаджетами
усі в навушниках —
й всі
не-поети
прірвопослушники!..
я вийду
Сонцем ситить —
і гнаний,
бо
я — виймаю
з ротів
банани!
хитанням тузиків —
з глибин несхитний...
любов’ю
й музикою
від Тебе
вмитий...
смог
кашель
пчихи
липнуть
до
ситих!
З глибин — незбитий
з глибин —
нестертий.
Любов глибока.
Краще й померти.
3
пророщені
як гливи у гратчатці
обвуглені
вже ніби нічого втрачати
здіймають голови
і в вись співають —
а що співають?
кому співають?
«вони не знають
щО
втрачають»
Зібрались роль зіграти?
ні, не грати?
і стіни є
і стіни
і отже гратки
гратки...
і дихайте по вірі
бо я повітря
і голови здіймуть —
й співають
й на древко світу
укріпляють:
«вони не знають
щО
втрачають»
І Ти, мій найсолодший!
Боже раю,
Ти найсолодший
й це я знаю!!
Ти чуєш:
намугикую
тут
краю
«вони
не знають щО
втрачають»?
4
дерево росте
річка тече...
а лиш Тебе не мають —
усихають
о Водо Ти!
Небесная Живая...
Є в серці моїм!
чи добре ми
аж в сльози
проливаєм?
чи йде серцям
й ніщо і не загачує
і не спиняє?
чи бідний десь,
в смиренні, що чекає?
У моїм краї?
а чи є, щоби не мій? —
одна Ти знаєш!..
5
Глибокі сльози —
протікають
поміж
«Вони не знають
щО
втрачають...» — і —
«Чаша щастя»:
відпиваю — й знаю!
Боже, це сльози — що ландшафти
побивають...
Сльози мовчать.
Говорить — хто не знає!
Любов мовчить.
В люблячих—
Бог:
любов’ю
к Богу піднімають...
6
Господи! зроби отут
прямовисність
серце хай тільки
любовію
стиснеться
вже незалежно
від вишколів
вишколу
й так як буває
що у серці
гопне
що горбик
у ньому
ще горбик у
ньому ще
горбик
як від зеленого
чаю
зір
відкривається — й Взір
відкриває!
Негайне! —
не гаймо...
Хай ми побачимо
те
коли
ми кохаєм!!
плачте
і плачте —
ми знаємо
що
ми втрачаємо...
Вічності День загасає...
Як добре
великим — й простим
веселим
і чистим...
коли кохаєм!
ми хіба
знаєм?
Плачмо
і плачмо
від вічних
бачень...
хіба їх
зблизька
збачимо??
Коли кохаєм! —
обрив
перед Всеокеаном
в райськіїх
запахах
бачим-вчуваєм??
Коли кохали! —
штовхнуть вас
в спину
гори товпилися?
Передчуття
й всечуття...
з вами вставали
і обступали?
світ весь кохали!!
(вони що, знали?..)
знали
товпились
й втрачали!..
(коли? кохали?)
й кохали!!
...Вона у чотирнадцять літ
Відчула щ о с ь , зачала в серці квіт
Любовних знань —
Прямого духа одкровень —
Дива в очах — екстазу...
(А для старих — це як до сказу!)
А це — Її знання, в таїні світу —
це Її таїна,
Прозріння серця в пісні солов’їній...
Бо серце тьохкає у Неї й завмира
Як світло світу, і далеко підбива
Святі надії й сподівання.
Й за серце чисте, що не знало бурі,
Її, за тисячу і цілу вічність літ,
Не знаючи про Неї, любить світ...
І Вона любить всіх, душа ще
світлим-світла...
І не соромся сліз, такими всі були колись
І всі любили.
Таїна кожного — у глибині самотніх сліз,
згадайте милих...
В ім’я всіх тих, святих, що ми були
колись —
Зірви дрянь з себе! серцем запались!!!
Плач, серце! плач!!
Очищення сердець потрібне людям!
Вся суть в серцях, в Бозі — вся суть...
Захистіть дівчинку від бруду, що є в вас,
В житті, і полюбіть в собі оцей порив,
І це врятує вас! Бо догори
Шарпнеться все, що у вас чисте,
Й вас переверне! всередині! ви, артисти!
Не дайте дівчинку убить і цю, і в кожній
жінці...
7
Христос знає
що ієрархи
й президенти —
вони не знають
щО
втрачають!
моя любов
тепер
це знає.
А що втрачають?
й все це втрачають! —
кохання, гори,
світло!
Слова ще мої
виручають
і всесвіт
світ весь обступає!
й наступає! —
слів не вітають...
Слова які мали б
у серці знати
та тільки котяться
згори пузаті...
От слова й судять:
що от не знають
щО
втрачають!
слова ж їх знають...
люблять і кохають... —
Ісусе! мово моя!
Ісусе! любове моя...
як від грудей
їх напоять...
8
Граніт!
Плита
що всіх розчавлює
й на момент серця —
не прогавлюю!
Плиту з розчавлених
я підіймаю
ніхто про це і не писав
ніхто і не підняв.
Ніхто й не знає!..
Ніхто й не піднімав!
тож зараз
вмить хтось
легкість відчуває...
Граніт.
Плита.
Огненні сльози — затікають.
От внутрішня людина —
от! сонячна перлина!
тьму витісняє
ще й — перемагає!!
Любов Божа і збільшується
й наповняє...
А всі вже за тим краєм...
чи скільки нас?
святий Серафим знає
святий Іона знає
святий Силуан знає
я знаю
Любов і Бога й Богородиці
являлась —
з чим це зрівняєм??
люди не мали цього
і не знають
(щоб їм з чим порівняти!..)
а в знаючих лиш сльози
витікають:
злидні! —
не знають
щО
втрачають!
Із Богородиці Любов —
що тільки плакать!
І плакать плакать
плакать плакать!..
низини —
аж ридають!!
Й чим люди зайняті!
Найменш потрібним..
Копійка. Нуль. Істерика
й назавтра здрібненість...
Й нічого, що сильніше
слова цього! —
ні! немає!
Це вони в серці: в кратері! —
слова і Сина,
й Богоматері!!!
Бо
всі в коханні
зупинились.
І загасили, —
й мертві...
Є хід — в словах — ось цих —
в Життя
від смерті!!
Всі 37 книг —
й плита назад не западає...
Всюди гризуть їх в злі
і знемагають.
Супротив Бога —
знемагають!
Безумнії! вони не знають, що
творять, —
як мовив Син.
Безумнії!!
вони не знають
щО
втрачають!!
12.09 — 13.09. 2017,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774139
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 30.01.2018
Рухові підтримки Кобзаря
в серцях – присвячую з Надхненності
Шевченко є великая природність:
І верби над дзеркальністю води,
І світла синь претихої душі,
І море грає на сердечній вроді,
Й Цариці-Матері вклониться дух спішить!
І біль народний, що біжить у слово,
Й кохання рушить гори –
й кида в море,
Й кохання плаче
стисненене в коморі,
І висота небес душі розпуку ловить:
Все – дух!!
Тарас воздвигнутий до сяйва Слова!! –
Сліпуче світло трисяйного Божества
Ще на підходах велича слова
Високими послами, Духа ловом.
Із моря хвиль Бог душу воздвига
На поклоніння слову – духу Сина:
У світлі і не стати ворогам
Слова Єдиного!! В світлі – не бути
ворогам
Слова Єдиного!!!
29.04.2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2018
Другові моєму,
режисеру і словеснику
Ковалевичу Сергію
з любов’ю присвячується
Відльоту клич?
кочують
в слід ба в свій
кучкуються
качки
вниз стовбурами —
повзики
качки
іще качки
і повзики
і всяк гука —
мов в позиці —
це осінь першу
чують!
виварюють — що
із зтемнення сонця
і місяця...
відварюють
мотоциклетнії «цепки»...
вагання міста з лісом
й зойки місяться
і навпаки —
з лісу до міста
й знов:
навпаки
мов хочуть
там відкласти
сердець жарки
що
було
ці два
місяці!
У центрі Києва —
й того нема
є — викривленість
зух є — банк... зима...
і люди йдуть — в катушки
плівок
сінема...
Нема бо
з неба видющих
тож з землі
слухачів
нема
а на дорогах —
істини катма!
А закатати осінь?
та
дрібно?
дрібно — дрібні?
І Богові —
такі — малопотрібні
чи я
потрібен?
21.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2018
Світ не любить, схоже,
Тебе
а я люблю Тебе! Христе!
серце хай мають!!
серце чисте!!
Читають мене?
Через те, що люблю — й знаю! —
через те й не читають...
Воістину: «хліб наш насущний дай
нам сьогодні...»
бо я
нічого не маю
Дай Тебе більше! — любити!!
жити — і жити!!
бо я скучаю!!
Я ж бо в дикій пригоді
в пустелі безводній
Cвіт — захолоджує...
всі мене — відтягають
дірка, що зимна, своїх
ковтає...
Тайно — верстають:
дух наповняють
а я без Тебе не можу!
без Церкви — не можу!
Спаси мене, Сину Божий,
дім мій
від Тебе
цього
чекає!..
дім, що призначив єси, —
Тебе читає
сплю і те бачу (чи чую!):
Ти університет — світовий —
відкриваєш??
тож — любити Тебе
чи — живи як тут знаєш...
Ти мене як кожух вивертаєш! —
серцем став —
серцем суцільним
Ти живий, Ти кохаєш!
бо я йнакше замерз би
замерз повільно...
Всяка дірка ковтає!
Тебе не читають —
це зразу ж стати іншим...
Як я за Тобою скучаю!!
Скучаю!!!
Буває! —
Світло пече
і Вогонь — просяває
якщо в с е літає розмаєм!!!
30.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2018
Поема
Спасителеві-Слову
і Всенепорочній Марії
з любов’ю присвячується
1
Я парасолю
доношу
до снігів
люблять
сніжинки нас —
люблять і
творять богів
і от —
недосяжна
поезія ця
і гучно так
б’ються
серця!..
крапля дощу
сріблом
на чорнім плечі —
як погон!
все за прогон
і хто за
життя
відповість
як прогон
і чом
недосяжна
поезія ця
і гучно
так —
б’ються серця
2
звертайтесь
пишіть
несказанному —
йдуть
дощі
в серці чується
кров
і живу — де любов
в Бозі
змога
є
не робіть тільки
збитків
пальці — очі
мої
і торкнусь
й стає видко
і торкнусь
й чи настане
амнезія
на листочку
на кожнім
протез
як протест
і протест зія
й холод — і
протезія
а от Бог! —
лиш
любов — сіє
3
біля раю космос
лиш любов
доточи лиш
йдуть небес
дощі-коси
йдуть Небес
дощі-коси
це любов —
що підносить
сум —
любов
що лишилась...
03.11.2017
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773802
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 28.01.2018
Скажуть всі – в житті –
контрабандист.
Скаже море – все –
контрабандист.
Скаже небо – все –
контрабандист:
де він
не проніс
любові лист!
Твоє дихання
ляже на
музику?
Бо Твоя земля
й Твоє небо
й музика – злине – до
Тебе!
А я музик
прекрасний союзник,
і я Музик –
щасливий союзник!
Бо Твоя земля
й Твоє небо,
бо Твоя – Земля
й Твоє – Небо
вічна Музика
завжди
в Тобі,
вічна Музика –
й навкруги Тебе!
Твоє дихання
ляже на музику?
музика – злине
до Тебе
бо ми творим
нові Землю й Небо…
Боже, в серці
в рожевім
летючім квіті,
любове моя, Ісусе,
помилуй
мене!..
25.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2018
Цикл
Людмилоньці улюбленій присвячую
1
Безмірно більше
свіч
стояло в дні
безмірно більш
ніж бачилось мені
аніж наплакалось мені
то розпускалися
бутончики в огні
та й розпускалися бруньки
в весні, в весні
то білі вишні!
що нас стріли
як у сні...
не цілувалися ще ми
о ні
іще безсмертніше у нас щемить
у серці
той квіт
той білий у безсмерті слід
теплий Привіт!
що я — згорю
згорю у вишньому
Огні!
із Бога
це наплакалось
мені...
я цілував той білий цвіт у сні...
із Духа назітхалось це
мені
і мені тільки що п’ятнадцять літ...
так досягає
вишень білий квіт!!
2
Стою в любові
й не поворухнусь...
і слова не скажу
бо відлетить...
і що мені
на світі жить?
хто я!
протагоніст її!
суботствуйте
у мені дні
й всі шість мільярдів
тих холодних... діти!
в Христі —
в любові відлетіти
торкнутись ліктем
тих,
хто зсолонів...
суботствуйте, безмовнії
пісні
в мені
не посирітствуйте!
ви в вічному Огні!
о ні!
ні, вам не кам’яніть!
суботнє
слово —
не
створити
воно —
захоче
народитися
і народити
й тягти
як благодать на вишині
то люблять
й камінь
в тії дні
народжений
Христос
єсть
вічне жичє
Христос покладений
на камені
3
Закриє світ юність —
наповниться теплом літо...
ми тут такі
зігріті...
ми — тут —
таки зігріті
Нема клею у весен —
розспівається світлом літо...
ми постараємось
правдіти
омолодимось правдіти
розчерствіють правдисти
Ми тут будем любити
ми — тут —
будем любити!
Перший дім заслюдений
і другий заслюдений...
Чи є в тебе серце?
чи будеш ти людяний??
«Дай Мені
твоє, сину, серце...»
Чи будеш ти
людяний?
Будеш
людяним?
19.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2018
Про що ти чув
і знав не раз:
начальство повне загальних фраз
начальство хворе заразною фразою
фраза — діло заразне
ну а правда проста
є у ній геніальний план,
от ти і йди —
і за це умирай, капелане!!
Можливо і те,
що який взяв стан —
у нім прозрієш в генеральний план
й що ми земля — небесам закланність
Христос бачить все —
чорнополого ще й грязноштанного…
правда — Життя!
та складний конкретики застосування
план!
от ти піднявся
й за це умирай, капелане!..
Зате постраждав ти,
страждав по шию…
Оце ті, зі штабу, — штани пошиють
відмиють, покусаного, від солі ран —
який герой? ти простий трудівник, капелане!
Син не дивиться на балаган:
Син бачить чорнополого тебе
ще грязноштанного
Несуть кудись штани капелана
іде і вмирає за нас
і це багато… повернись анфас…
і це багато-багато раз...
повернись… анфас
Про це ти чув і знав
не раз:
життя це повне самітних фраз…
так, ще раз…
3.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773598
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2018
* * *
Як найде на вас поле безкрає
Золотом деревце догоряє
Чи до того ви потяга
зараз сідаєте —
запитайте
свою любов!
Кинуться в вікна
віттячка
дрібні
Серцем кому ви—
чому ви потрібнії?
Запитають вас
Зустрічаєте… зустрічайте
ранок серця свого
Руки нароблені?
Серце в печалі?
Шлях — зоряний?
Голос
Начало…
Цю ви любите, святу мовчальницю?
Запитаєте тільки любов!
26.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2018
Поема
Царю Небесному
Духу Святому
з любов’ю і благоговінням,
бо Він розкриває таїни,
присвячується
1
Птиці передають
орнітологам
як ви
живете?
Небо передає
птицям
птиці, як ви
живете?
Ти передаєш
в серце:
поете,
як ще
живеш ти?
Вільному
можна жити...
Є птиці
небо
люди
плавлять моє
серце
є кого,
Боже,
сльозою
омити
Хочеш омити?
все буде
жити!
2
Лиш багно
де вчеплю —
все трясеться
Глянь на небо
і вернись
сам до себе
у серце!
Техногенні
лоскотатимуть
націй гени
«Я у серці
повернися до
Мене»
Хто в офшорах —
дах поїхав й з ним
все це —
вип’ють море?
Повернися
до серця!
Поза серцем —
впалі
ще більш впалі!
Нема
світлої далі.
Повернися у серце —
й ідем
далі.
3
а в житі є
і поє —
дійств небесних
одне
житіє
чубчик —
з чубчиком жайвір
в серці — очі дитячі
і полюбить красу
коли ніхто тебе
не бачить...
сльози дитинства —
і врожай є
чи ти крізь сльози
плачеш
і не знаєш
весь світ
що світ великий! —
надзвичайний...
що ти — це щиглик:
в сонці сяєш
згадаю я Її
й заплачу...
так полюбить — Красу
коли ніхто тебе
не бачить!!
поезії лиш серце
засівають
поезій птиці —
лицям —
й лиш торкають...
і серце, що полюбим,
так встигає
і золото
і золото
в світ намиває!..
і т е торкає
або не торкає
всіх зачіпає
ти ж не зачіпаєш...
о Боже, серце
не моє
а Боже серце знає...
птиці — поезія!
й поезія — є в птиці
є світло — є
ледь світло — в лицях
і чоловікові
дивилася — в обличчя
Ліна*:
є всюди сонце?
слово мигне —
мов накрива обличчя
тінню?
4
ми проходимо
сон цей
ми проходимо:
сон це
ми з дружиною
як в серцях заспіваєм —
виходить
сонце!
аж під хмарами
і пташки
заспівають!
шуліка, сокіл, крук,
дрохва, глухець...
пролийте нам любов
насамкінець
бо в серці у дитячім
як не жив
ломець —
не житиме
й насамкінець!
ми родом всі
з дитинства —
й лиш в дитинство
як не поламані
вернемося в родинство
як не поламані! —
раніш літали
відблиски у
птицях
родились —
відблиски — в обличчях?
а серце, що полюбим,
так встигає!..
і відблиски —
і золото
всім
намиває!..
згадаю я Її
й полишений в полях
заплачу
о, так любить Красу —
коли
ніхто
тебе
не бачить!
піщанії дороги
і небо
й серце Бога!!
о Боже, серце
не моє
а Боже серце знає
і засіваєм
й виднокрай те знає
хліб нас раніш
воскресне
переображенням у
Хліб
небесний!!
хай вітер чеше
море — хліба — чеше...
Отче,
перетвори весь хліб
в небесний
5
Як Дух для монаха! —
покинуть
всіх
змахом
два серця
що люблять —
одна Небес Птаха!!!
куди ж тіні
щезають?
і в що їх складають??
в світ великої
ночі
І ти, любове,
в світло раю!
та й очі
що пророчі
відлітають!
Є внутрішня
диво-свобода
вглядатися
в зоряне небо
і доторки-перли
збігають до
серця
народу.
28.11.2017
* Ліна Костенко — надзвичайна поетка
України і всього світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773420
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 26.01.2018
"Найстрашніша загроза світові - втрата контакту
з реальністю"
Прикрашуємся?
Усміхаймось! Ні, трішки...
Жоні, що її чоловік залишив
Найбільш потрібна
посмішка...
Гертрудо,
1660 ресторанів –
із
лютеранських храмів...
Навіч присутнє професорьке
страхопудне «умішко»...
Будете чіплятись як дітки Корчака
за камеру загазовану!
Будете чіплятись, мов вішальники
за шнурку:
Як хвойда-Європа за петлі зелених газонів...
Будете й похоронені
прихороненими ж охмурками:
Починається знов концтабір
в національній натурі...
Нема Христа –
жалюгідне
всяке банкрутство...
Простір – спочатку долам –
вихорами скроні покрутить...
Зраджено простір – душі не
християнки: йдуть проститутки...
Всі «практичні»? та жалюгідне –
всяке банкрутство...
Як мені жаль... Прикрашуємось?
лиш трішки...
Жіночці, яку чоловік, жорстоку...
залишив,
(бо чоловік хорошу не лишає) –
Найчастіш вже потрібна усмішка...
Відповідало Небо художникам
через простір просто!..
Ні, їжте телятко,–
чим заладите горю?
Ні, не дотягуєтесь –
любові простору...
Це я – над лівими і над правими –
Над єврейством вибудованими німшлунками –
над непотрібними блискученькими дарунками –
Божий Простір, пустий, заговорюю!!
Гертрудо, доле,
хто б зараз добре радив?
Чи ти не знаєш –
«олжа є усяка людина»?
Кажу я, і хто сміє ще? –
чия нині година?
чи знаєш, що Сатан
робить за правду?!
Ви ж дивіться: зі мною зустрілись –
І той приніс смолку...
Дивіться реально: вся ваша культура?
вся нижче столу...
Далі!
я відтягую духом
останнє германське фіаско!
Хто не віда себе –
відомстить невідомою битвою:
Найубивчіше темне – для себе ж:
для нього все «ясно»...
Хто вхопив суть – чого це встали? –
перед поетовими очима
не темніть жадаючими нафти калитками...
Я вибухну!
великим серцем...
Гертрудонько, поета Бог посилає...
невпинно...
посипте телятинку спеціями...
я Простір заговорюю вже в Бога
за спиною!
Памятаєте: з якого приводу ми
зібралися просто?..
Німеччині! яка, безвольна,
залишила благоє!!
Яка є в нас срібною водою – із бункерів
й сховищ!!
Ви мене, німці, не духом знаєте:
я вам не Гойя...
І сон розуму вашого
породить
останніх страховищ...
Чудовиськ!..
Ваші такі без-образні посмішки...
мов в північних спецназів...
горобчики, образи надії божої,
злякались?
чого ж ви в панчохи в жінчині і в
материні сховалися??
Чого ви, мужчини, під спідницю
канцлерші сховались –
всі зразу?
Запросили б на теле-
не стало б ніякої бази...
Да? я по-російськи питаю:да?!
Да.
Бо знаєте: Божого розуму,
Ума з Богом, – і небесного вам зовсім...
нічого...
Ви прогнали Христа-Бога
З душ...
Викручуйсь або прокручуйсь:
Добре ви знаєте – що таке банкрутство?..
Всі теоретики сизоносенькії – на мене!
Животи, черевця, зади –
на древо вічнозелене!
Дідів покинули в аді –
більш не спасуться!..
І – ви...
Не молитесь, п’єте і собі раді! –
Вигляньте: віки-гілля, гілля-віки
трясуться!...
Будете нижче гітлерівців й самого Сталіна...
Тим всі пробріхували-брехали!
Правду нині всі взнали...
Правда Проста:
витягуєм за – не затопкане мозком:
що ще відповідає... За живіт, за – нижче,
за хвоста... тягнем за просте
що – спрацьовує...
Церква – над столом:
ви Церкву – чи нижче
вицьомуєте?..
2.04.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773241
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.01.2018
Моя Людмилонька:
– Людина, що старається видаватись оригінальною,
швидко втомлюється...
але якщо людина справді оригінальна…
Ігор Шевчук:
– Тоді втомлюються інші.
* * *
Приїхало щастя рукасте
(бо поруч — що поруч є, ніби безруке)
схопило — й давай мене трясти:
Ти чуєш! прокинься, дивися:
насправді — рукастеє щастя!
Ну що тут за соннеє царство! —
Ніяк не повірить —
ну як ти не вірило у своє щастя??
«О Боже, о Боже», —
душа як невістка схопилась
раненько —
метнулась до вдягу до свого до білого —
«мене вже тут з чимось, зарання
мене ототожнюють!»
А я ж тут чекала
ніде не бувала
й з роси не пила
І вийшла надвір світла Божая слава
про щастя й невістку
і світом, голодним на щастя, пішла! —
розтанути! — але так лиш по-Божому
сяять могла...
Це ж світло! — нехай вздовж по вулиці
слава й невісти у білім постануть.
Бо тьма відійшла за збудовані з страху
високі паркани...
А що для застрашених потім? А потім —
їх душі тихенько звисають — по ходу —
донизу по плоті...
Не кожна бо кістка витримує світло
у ріднім у своїм болоті.
Найвище все є дзвонарям і раненьким
селянам —
як світло на крилах в світ гляне!
Ну то й бояться ж рукастого щастя всі різнобогемні! —
Вечірній п’ють гріх і закусують сіренько вдень
під общественні міфологеми...
Цим разом — отемнитись вдасться?!
не вдасться:
бо світло Христове —
у щасті рукасте!..
28.12.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018
я згрібсь паростком
немов маяк —
для моряків
з безодні скільки б не тягнулось —
Ти стільки вжбурив
привітань-стихів!
аби
не мекало
не капало
не дуло!
Ти Цар і Повелитель
Ігорів
щоб Сам прийшов й — зайнявся? і — горів!!
Не скучні Бог і геній
Мати й геній
Імами?
Любов! — одкриє Ритм і
такт...
тут несподіваний спонтанний
результат!
І Бог і геній
всі здивовані —
що це от так
Геть!! всі! наук набридлі дані! —
Нарешті —
правда!
на щодення!
Не набридають
дитя-Бог —
і дитя-геній!..
25.03.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2018
* * *
Як солов’ї розспівуються
у досвітку чаші!
Мов – рань і милосердіє Її...
Й цей наш побіг
у слідах пороху
на патронташі,
І цей обрив... що
співи божі –
нічиї...
Се благостиня дня! –
повітря між гілками.
По обрису дерев – пред сходом –
нагорі –
Ці непрострочені часи
новозавітніх вівтарів!
Всього, що буде...
й вже стається
з нами...
Тож – серце
серцю проспіва
як в храмі;
з милости Божої – бог
й з чагарів...
5.05.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018
Ользі Седаковій з любов’ю
присвячую
1
І що несу Тобі?
Що Ти залишиш?
Святі у чистоті,
Святі стихів не пишуть.
А як Тебе — сліпці і книжні?..
І тут зрадіють: «Як пред Ним
ходити? —
чи починав оцей по правді
не з бандитів?»
«У сажі...
жаль аж:
а який подвижник!»
Да, Боже, жир топили? з мене ж —
сало:
«Що забагато Шевчука —
то Бога мало».
Ось! замилуйся —
край бандитів...
А як тоді Тобі? — ходити? і любити?
Нас тут неславою топили!
з нас лій топили!!
І що далеко ще ходити? —
Візьми чи губернатора, чи вище
паразита:
ну, о-о-тшен морда!
ну — отшен бандитна!..
А взять Івана?
Ну — Гонту? чи дряпіжника — на пана?
Як спалювать —
то, бува, часто скрикне панна:
— Холоп! аж жалко...
що з лиця є непоганий...»
Да, шат хитає на горі! —
Ошатні канти!!
Да, ви є сволоцюги, да! — сумні на нирищі,
ви — грандіозні пелікани! ви — і
потонете, та вже невимовлені... ви — незрівнянно бо
двожильнії — в слова руках:
да, од Кам’янця од істуканних я —
втікав,
і біг яко Варвара і як дух Кармелюка!
та на Михайлівській твердині
стріла —
Панна!..
віч, вуркагани!:
як духа подвиг — ми вже тут як тут...
майбуть — що ми не задом — непогані!!
Ну то закрий, Христе, мене
у сіни —
щоб більш не видко...
й так кричали б в рідній Україні:
— Шо їм тут вроджено?
— Хоч би і цей посивів!
— І той подлєц,
І той подлєц,
і той подлєц,
А чомусь всі красиві!..
Мене, Тебе, сліпці розіпнуть, Сину!
«Подлєц... а жалко...
гад... а все-таки красивий...»
2
От дав Ти океан! —
щоб став він промовляти...
о, крапля се... що крапля
й може се торкати...
об це гострити куди — нові
лижі?
Ба!
як подвижник
а подвиг — мов нема, —
світ — тісний одяг...
і м’язи ті — як йшов по
цих подвижках...
світ, чуєш, лиже —
голі п’яти
Ти чуєш, де маленький хрест —
там я розп’ятий...
мене як збачать, то ікають
я каюсь, Боже!!
й за усіх за нудних —
каюсь!
і як...
покаються
як то весь світ гикає
і океан — і він став вже
мовляти
заговорила б і земля...
і світло — з хати!!
заговорили ж і поля!
Спасла й від сього — круто —
Божа Мати:
Бо що це —
пред Лицем? що й
не сказати...
3
Збігайтесь, шість мільярдів задніх,
у центрі я:
що ви
й чому ханиженьки?
«Какой подлец!
Какой глагол...»
«І він, я перепрошую, Христів??»
«О, де нині подвижники!?»
«В льоху», — кажу. —
Весь люд,
в криївці:
від себе схований».
А я —
пред Лицем Матері...
Оновлений...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2018
Не збирайте собі скарбів
на землі...
Їдуть в теплі зажиті –
вікнами – в дорогожитність
освітленими –
снігом з верху підбиті
потяги синьо-блакитні…
Що чує твоє серце –
там, куди і – несеться!
Славно! – це зветься
Стоїть і плаче
плине
чи й плаче
сніжно-дорога гузенька!
Лиш це, одначе,
Тільки і це одначе є –
музика.
Та я – як маргарити;
славно в скарби несем це!
Всі світлі маргарити
схочуть у серці жити –
хочуть – і тягнуть серце.
Де твої, серце, живчики –
там скоро буде і серце!..
Де твої – маргарити??
Прийде агнець світлий – вселиться –
з Отцем своїм – в твоє серце.
В Різдво святе! буде жити...
Агнець прийшов у серце!
Агнець – у світлі пасеться!
01.01. 2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2018
Святителю Луці (Войно-Ясенецькому) присвячую
Низ лікарень діючих —
тампони рожеві — невидимо —
насмару́ють…
Приклади́ топоно́м білизни —
і диво, чую…
Ледь брикнувшись, відходять сірятини
з серця…
Не лиши мене: медсестри не сердяться…
Так от ранені —
сестер милосердя обілюють,
ба, теж лікують…
Скажем: добре відносяться…
Коротше: люблять,
милосердя вічності чують…
Коротше: тихо!
обілюють білих до ніжності ангелів —
то й переглядаються червоні, бо щось
ніби вони врачують…
Ти не лишися своєї й моєї відваги,
Ти не відніми тампона від серця —
я ж Тебе чую…
Потім, втомлені небувалим, лікарі сплять
покотом.
Аж два тижні у відділенні не буває похоті…
23.01.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772797
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2018
нащо гризти
життя жорсткий череп
якщо вічність —
дитина-лелека??
віють в серці моїм
два святії Антонії
один в Ближніх печерах
другий дуже далеко!
як не стати дітьми
то що Царство Небесне?
світ —
розбитий цей череп —
як з люстерця в люстерце!
а в дитинство воскреснеш —
в первістя воскреснеш
і все цільно побачиш
в єдиному серці!…
та кому ти тут скажеш?—
бронтозаврам науки…
вони щезнуть і швидко
їм в Царстві не стати
ти дитина?
дитина
на руки?
на руки
а он небом, дивися,
іде твоя Мати…
нащо гризти старіючий
життя жорсткий череп
якщо в Царство — дитина-лелека?
віють в серці моїм
святії Антонії…
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2018
Огненна поема
1
О де б тут дух мій
пролетів?
За те, що недоїв
Ісайя —
Салат заправивсь в простоті —
салат
найбільше потрясає...
Як дух
потрушений — летів
та інші — скибки з м’ясом
наминати б...
й салат пахтів —
і провожать хотів!!
в духа дивилися
лише салати!..
2
О Боже сил!
о Твої вівтарі...
у силах, в квітах — в Тобі дух
горів!!
і через —
місяць, другий, —
в Тобі радуватись!!
щоби водив
як з аду Ти
водив як без борби із аду Ти —
яко блаженніш угорі
яко гірлянди
сил вгорі!!
благословенний, Боже, Ти єси
3
альпініст Божий — це живий...
Гора — знемогу
колись — так ось
відпускає!
знемога плакав
Бога! — хвалив тактом
молився Богу
як живий — Гора приймає...
запісялися...
як Горі-Матері моливсь:
«Кип’ятком
запісяєте
в мене, фарисеї!»
отшень!
не
зливсь
4
так як дружина
синіми-пресиніми
в кришталь
очима
мов — до Отця
та й від вітчима!
подивилась — ось!..
5
відпадаєм
від молитви
в ловитві
душ
сердець
чи пагонів
а хто і
перестав вже злитись!..
6
і все і вся в молитві!!
Тобі, о Боже, я моливсь
заради м’якості
що
по мені здвобіч
і ходить...
о, Тобі, Боже, я моливсь!!!
як
квіти
бджоли
альпіністи —
і Фанські гори! —
в переході...
і жил огень — ллявся
до ніг природі!!
немертве —
лиш немертвого знаходить!..
7
І зглибивсь
Бог! — ...
і жди
що
грахне
не по моді!!
й дивись
де
музикальні
ходять! —
годі!
у Вроді!!
26.06.2017
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772537
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 21.01.2018
Поема
Світлій Жінці-в-Сонці Марії
сердечно присвячується
1
Дякую Господу Богу
з поезій
воскрес
в мені зобразилось
небес
плесо
згори і знизу —
де я? — де я?? —
дивляться:
де жити
Божим ідеям?
прямо
витереблюють:
де я? — де я??
ніби я
квасоля —
Бог з нею
Людства
пролітають
зообаки!
Ліпше
з живою
собакою...
Злине над церквами
за кимось
подзвін
маю орбіту
як жук —
і дозвіл...
Більшають зсуви!
2
Якщо в людині
літо
є...
видно,
воно з Христа воду
п’є...
Бачте — вода
більша
за виднокіл і світ в’є
як і в людині
літо —
що є!
Якщо в людині
є
весна
може
що прийде
до Єви в снах
але весна — це Красна Весна
тим то
в людині —
є
і весна...
Тільки в мені
безугавно є
крила Весни
що Весна — Красна
видно, ти й світла
й така ясна!..
літо, що
вічну ту
Воду п’єш!
3
знову дякую Господу
що з поезій
воскрес
в мені
зобразилось
небес
плесо!
Пролітають
людства
зообаки
чим ви забиваєте
свої баки??
Дивляться:
де жити
Божим
ідеям?? —
згори й знизу —
де я?
Ірраціональність?
чи тільки
числа?
Всяке національне
у мені
зависло.
Христа хочете?
Христа — хочете?
чого не у небі?
І що ви
муркочете?!
І Богу догодите?
Бо Бог лиш —
находить...
Це різні природи.
Так, вічна
і нижча —
природи.
Лиш Бог
вертикаль таємничо
находить!
І Бог —
і крещендо —
із сил вертикалі.
За далями — даль.
І даль.
Й так — надалі.
Що ж? гуси
ви в слід
кагебекаплунів
і в медалі??
І дивляться —
знизу й згори...
де ж Божі
ідеї??
Та я із Христом
тільки — й з Нею! —
цілуються
весни!
у даль
вас
привести б...
бо я Галатея...
4
Бо в льоду
небес
я розтав
і на єзєро теє
відверто пливуть
білі
Божі
ідеї...
І слава для Бога
і слава про Бога
над
кожною нею!!
Летіте, ідеї,
летіте,
ідеї, —
хай серце
зігріється
і серце зігріє
ця — блискавка
з Серця
у Нього і Неї!!!
У творчості — воля
і в творчості — де я
в мені
живуть
Світла ідеї! —
Не звідки — к у д и!
ми злетіли
мов з старого музею...
Живи, бумазеє*,
живи!
бумазеє!
21.06.2017
Київ
* бавовняна тканина, ідеально пасує для
дитячого одягу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772535
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 21.01.2018
Владиці Любомирові Гузару
присвячую
Чому Предтечу мудреці не прийняли?
Він більшим був
за весь Єрусалим!!
Вони самі до нього
в ходаках ходили:
в с е бачить слово
і сліпа — є сила!
в воду-ментал вповзали,
словом їх хрестив!
І виповзали
й спокушали підмостить:
Месія ти?
згоджуйсь:
можна в месії йти...
Велике серце! як тобі
у бре́хні йти?
Свій! — Свій своїм:
не рушив він закону...
червоні вояки
ще мов плащі червоні
сопли і примірялись в свояки!
Один такий!
Один з рубак, такий!
(Небесного Царя!)
Та-а-кий!!
І черв’яки —
рожевії віки.
Народу віра у Івана —
блискавка й грім! це не якийсь...
Первосвященники й вурдалаки́ —
геть мов погани, геть погани —
На тлі хрещаючої із Небес
Руки!!
Свіжак!
Як — Честь!... то спробуй
хто дробити —
за віру у Івана можуть вбити,
Не дивлячись хто, на лице — який!
«Не знаємо,
втечемо від Івана!»
«Все знаєм, але тільки без Івана».
І челядь п’яна.
От він — отакий.
З руки хрестив Христа!
Згорнуться ще — віки.
06.07.2013,
передсвято найбільшого із народжених жонами —
Іоана Предтечі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2018
Такого благородства й глибини!!
Страшного солоду! ще й самозречень,
без вини.
…Літо спасенне, літо з бузини
й само оперлося
на солод, що Іван йому спинив.
І звісились зенітні спечні жерла…
Господь посеред літа так вчинив.
Аж цей день всі дитинства
продзвонив, —
Під ним і ми в ставках,
й на голові листки — йдем з лопухами…
Солод усього благородства й глибини! —
До виходу із лісу днів — житами,
До хліба, що Син Божий учинив,
До вина світу!
До всього, що буде з нами!
До Бога й Матері вічність несла з віками…
Вславлено Ім’я Господа, що з вами! —
Як ще його в собі Єлизавета
Носила у п’ять місяців —
вже над віками:
В Дусі Святім:
В колодязі із Неба: о, та-а-кий Поет!!!
На віжках не пустили б, щоб тут знамив:
Підгодував? — Підгодував.
Приготував? — Приготував!!
Тому він солод і сховав:
всерйоз — іти житами і літами…
…Смиренності безодня є
в Великого Івана…
07.07.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2018
Щасливо приреченим
на воскресіння
в духовному тілі Христовім
– Як ти дозволив собі бути
та-а-а-ким щасливим?
Та я іду, поет:
чим більша техніка,
тим слабші люди…
Та я іду – Поет:
а Бог йо’ зна –
щасливий всюди!!
Щасливі люди?
Щасливі люди! –
та я і думаю, везуть же їх –
як в банці сливи…
Щасливі, люди?
А я ща-а-а-сливий:
і сонце й грози!
і сонце й зливи!!
я християнин –
в мені Радість:
нехристиянам – чого радуватись?
що розсиплять як сливи!…
Та то ж – Нижчої Радости:
як я вийму з-за пазухи –
що я – чудесний?
якщо йдеш ти небесний
тільки з Матір’ю й Сином
гріє вас це в куточку
якщо витягну силу
якщо витягнуть й весну –
побіжать в очах бляшки
як я витягну? – з пазухи? –
Бог… це не пляшка:
то все з низької радости!
а я – з Всеєдиним…
На Водохреща зливи!!
люди технопищать...
запитують –
чого ти в дощі щасливий?..
19.01.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2018
* * *
вільгозасвічений як свіжий сніг
на Водохреща —
дім Богоявлення
на Дусі постоїть
вдихнеш —
й засвітишся як той таїнний Синаїт
і подивуєшся й крильми
восплещеш
вільгозасвічений так свіжий сніг
на Водохреща
політний Богом
у повітрі прошумить
на крилах —
дух мій — на єдину мить
зітхне
і не помре у білих печах
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2018
* * *
Ісусу-Слову з любов’ю
присвячується
Так ти зоря, і ластівка, і птиця
так сталось стати: зсередини
проміниться
Так як на скелі:
Бог якби не забалакав —
ніхто у серці
би не плакав…
Так, ти зоря, і ластівка, і птиця
що й теплота ізсередини —
стає — в лицях
Все так далеко
що і дух стає
як птах
все висота
що в серці плаче Бах
І захід висох в пригоршні
мов кров шипшини
всіх тягне в пригоршню
і вона в м’еї у дружини…
29.10.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2018
* * *
Край білої хмарки —
Чорне крило,
Ще й білого снігу
У пахви взяло.
Та й білим злетіло,
Сказало: рушай.
І йде: іде тіло,
І слово.
Між ними — душа…
1997
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2018
* * *
Плачу я? не плачу?
Щоб іще – не знаю…
Мить благая
ще – благая
вся – благая
Вічність вся благая…
Ой, коли не люблять,
то так не буває…
Все – а хоч би в ситечко…
Натягнулась ниточка
Серця за край ниточка
Весь – тобі… не знаю
Ой, коли не люблять,
то так не буває
Синь – благая
Синь благая
Все – мов заступає…
Як оце тут жити?
Тільки би на тебе
тільки би на тебе
тільки би на тебе, на Тебе
й дивитись
Дорогая
Всеблагая
Ой, коли не люблять
то так не буває…
Плачу я? – не плачу?
а Бог його знає…
13.01.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2018
О, це від Бога – всеповнотворче,
без пощерблень.
Усерадіюче – мов над потоком верби!
Світловражаюче до стовбняка!!
До проковтання язика…
не здійметься ні душа, ані рука…
й піде:
як то агресор йде по Україні
помежи двох млинів–
з палаючими вітряками!
повільно в небі обертаються –
й в віках! палаючими, палаючими вітрильника-а-а-
ми!!
Раз ти душі не чуєш –
не підніметься і рука…
підеш в Нікчемника –
згориш…
скочуєш!
1.06.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771803
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.01.2018
Дай покажу я без доведень
Бо ти у Господі
не Ведель
Ще думаєш: собою щось
являєш
і благодаті
уникаєш
А м’якість
дав
Господь?
Приходь.
То біля
Веделя
у с е співає
Як ні –
чомусь
ікає
Каюсь. Я – каюсь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2018
Тобі часу —
ні дня,
ні доби,
Вічній — ні закону,
ні суду.
Ти чуєш?! — вічно мене люби!!
Час забіліє
пронизаний чудом...
Чи чуєш? —
мене люблять дуби!
Вихід — ліс...
Ти —
тягни за осердя!!
Ти люби!
мене люби!!
Я дуб, —
у серці дуб?
І світ — чи розсердиться?
Хоч стій — хоч падай, —
те
мені щодоби!
Світ — й залізо, каліки.
Ти люби,
мене такого й люби!
Бо Твій
я навіки!!
31.08.2006, 22.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771610
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018
Святий Серафиме Саровський! серце!
милосердіє... скрізь, де біда,
Міцний наставнику
в довгих хитаннях в дорозі,
Тільки-но стали у прикрім порозі —
Ти: під крином сельним глибока вода!
Батьку менший! щира
зринає до тебе сльоза...
В бідах сльоза несподівано чиста!
Хай похитнеться й Небо —
не похитнеться правда,
яку ти сказав!!
Йтиме з тобою безсмертя
страшне й урочисте...
Свій Єрусалим в монастирі розпочав...
Це ітиме з нами незримо,
й відчутно, й зримо.
Більш на Русі не страшно —
зляканим — по ночах:
Тільки промовлять серцем:
«Батюшко Серафиме...»
Що ще буде! не з землі святих —
Бога розсердять!
Хай не буде!
Є Мати Свята!
Її незбагненне на всіх милосердя...
Вам видніше з Небес!
Бо як цар Давид —
щоб я вимовляв — кине на дух
свої й твої гори —
скрізь заговорить єдністю
Небо й земля!
Живу Словом! — камінці до Небес
заговорять...
Дух мій був взяв
найменування: убогий.
Бо ти зволив себе привідкрити...
Що мені, мулові?
рити і рити...
О блискавковдобні!
святого великого дереворити.
Убогий я, убогий,
їй-богу.
25.03.2001
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771423
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.01.2018
Наймилосерднішому святому жорстких сторіч –
Серафиму Великому в сльозах присвячено…
Гора, Гора!
Святая велич світлих див…
Бурий ведмідь на задніх лапах–
тут ходив…
З вселенни меншої… йому і світло
захитається –
і, як – де, ніби переве́́рнеться.
Гора! Велич! –
Їй – аби Боже святе Та́їнство,
Вона ще несподівано
й пове́рнеться…
Приписами доріг обійдена… було…
Мов з корабля найближчі святі зтрапились…
І відійшла Гора! та й милосердіє , неміряне Тепло…
І з величчю, вже без Гори, це трапилось! –
Ліси!
Малинники –
Ведмідь один ходив:
Вселенної малої совість.
Її ратника –
Вселенна холоду стисла
по другий бік рога́тини.
Щось здобули, а некрикливе задушили –
втратили;
В ліс вбивць
взаємонепримітне
зтрапилось…
Ліс бисть глухим не без малин,
не без начальств –
б е з д и в …
А виявилося – святому він
малину ту носив…
Від Києва до місць,
до Глинних, –
все! зага́тини.
А з них тепер Горі , як Миколаю, все вола́!!
з всіх сил! –
у всіх часах!–
І робиться щось в небесах –
малиновий сік прибува з небес!–
тече
з рогатини…
І сходить, більш тече –
що втратили…
Зовсім щоб не втратили!..
Бо виявилося! – ведмідь святому
всю малину і носив…
Й ми – мов без батька.
Осиріло. Просим сил…
28.03.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771421
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.01.2018
...І поєднають з компом
чіпи мізкові…
І щезла у пісках —
епістола!..
Листи щонайсердечніших
поривів!
Й характерів!.. —
і трепет гриви!
І найінтимніш:
волю і свободу…
навіть серце народу!
Утаємниченням — писати?
Писати нам?? а може не писати?
Що ж! й серцем нам —
не починати?
Серце веде,
серце праве.
Чистотремлінням — укидає
в правоту…
І хто уб’є?
Хто смерть собі поставить за мету…
Ковалевич Сергій Олександрович, режисер,
відновник давніх духовних напівів:
«Ми повинні бути разом (всіх зібрати б!),
це прийшло як оголена істина, і з тих пір відчуття
не притуплюється».
«Ігоре, я ж і повірив тобі не з рядків
про велике, а — зірвалось,
зрушилось, коли:
Я забув як за пальці мої
Входять впевнені пальці!
Можливо, що це для мене
найболючіше…»
(з листа від 24.7.1981 року)
Шевчук Ігор Степанович,
поет:
«Палаючі великі очі і серця Жінок
після «Царя духу» — ось диво.
Усвідомлення — як їх були
принизили. Приховали від них
справжнє. І новий погляд.
«Царя духу» не віддадуть ніколи і нікому —
Жінки! Ця книга — оправдання всіх.
Новий світ — буде заборонюваний»
(з листа до Людмили-редактора 1.08. 1992 р.).
«Чимало людей з висоти зрілості бачать:
Бог простий, все геніальне — просте, але як багато
Бог потрудився над покаянням і вихованням
серця християнського, щоб подарувати просте
Божественне бачення, правду Божу!»(2013)
Наталка Колісник-Половинка, лауреат Національної премії
ім. Т.Шевченка, співачка:
«Тут Бог посилає теж надзвичайно гарних людей —
Надійка Світлична (сестра Івана Світличного),
її хлопці, а через неї — її друзі.
І не тільки, — куди не піду —
зустрічаються такі люди, добрі, мудрі,
високі внутрішньо!» (28.01.2001)
«Поеми твої — вони дають теплого хліба...
якість тихого співу, серця буття...
Вони насичують.
Є якийсь рядок: думаю – запишу його...
куди писати?
Треба в серце...
Одразу маєш: мир, радість,
музику, спів...
Це поезія, яка входить в уста,
як хліб, вода – і починає жити в крові,
в розумі, скрізь.
Є місця — як рифи-камені збірки,
які є цілісним звучанням,
де відбувається зцілення свого покликання.
Воно потім ніби розсипається на
частинки — і знову збирається
в камені для зцілення.
Щоразу після прочитання
відкривається іще цілісніше!» (5.08.2013)
Клим (Володимир Клименко), драматург і режисер:
«Дякую тобі, що я
на цім світі
не такий самітний…» (9.12.2009)
Людмила Бережна, редактор:
«Поете!
За вірші ці
моя душа Твої сліди цілує —
тут, на Землі, — і т а м,
куди лиш зможе долетіть.
У цю розверзту мить
нехай Господь мене почує —
прошу: хай Він — Тебе цілує
на всіх шляхах Твоїх тисячоліть». (1995)
«Ігоре! Вітаю Вас!
Після 5-го серпня озвусь ще.
(Іде буріння скважин у болоті соціуму;
спина пряма, хода вільна.)
Бажаю доброго вітру,
обнімаю в небі над Горою!
Хай живе дух Гори!
Ігоре!! Решту подолаємо.
Ваша Л.»(1995)
Яценко Сергій Петрович, поет,
математичний синтаксист:
«Благодаря твоим статьям, особенно «Длению»
(«Тривання заповіту»), понял позицию человека
незапрограммированного
на временные экономические
задачи». (1987)
«Думаю, Игорь, младенческий мозг ведет мир.
Поэт в своем вдохновении
уподобляется ребенку.
Проникновение в будущее возможно
только в детском состоянии.
В своем рождении в средине 50-х
я уже знал середину 80-х». (1988)
Іван Лужин, поет, перекладач, редактор:
«Когда появилась поэма «Цар духу»,
стало ясно: приблизилось Царствие Небесное.
По крайней мере, в моей жизни
случилось именно так». (9.01.2013)
18.06.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2018
Артему Веделю, українському небесному композитору,
присвячую
1
Ми душі небесні є –
ми душі небесні!
Ми ведені –
ведені!
Чим ближче до
Бога –
тим ближче
до Веделя!
до Веделя…
Вітаймо, небесні,
вітаймо
небесних,
що дужо воскресли –
й ми дужо воскреснем!!
Ми ведені –
ведені…
І ближче до Бога –
і ближче
до Веделя, до –
Веделя!
Його душа гляне –
спаде
світу глянець.
І гляне – і Небом –
ми глянем:
не впав переможець,
бо йшов
за Христом
у Божому веденні!
у серці в нас Бог –
у серці і Ведель – є!
2
цей Край,
цей
Богом обраний народ
ти взнай,
якщо є
сухість – й недород!
тут стільки неба
стільки неба!
тільки небо –
обробити треба
так що народні псальми
канти
Давидові й мої псалми –
пролити
з неба
й годувати –
змогли
ми
дійки з небес
нам прилітали
й нас
нагодували
і Бог любив
любов – в душах
криштальних!
3
і під склепінням неба
Неба
мені б
оспівувать
Творця!
піти по землях України
многим
ішла
утіха ця…
Неусипущая в молитвах
Божа Матір
в тім непорушно
океан би
змогла
вляти…
сину Отця!
та не як люто
ще Дніпру
стогнати
а от – як Небо
й Чиста,
Божа Мати…
хотів я знати
чи хотів би
знати
де шлях
чим серце
пронизати…
4
бо я бентежу беззаконників
й їх діток
як перст –
що персть
співа в храмі співаючи!
я Божий свідок
Господь й мені
не дасть хреста –
з-над сили
а в Божій Силі
то й мене
ломили
але хребта –
ні,
не зломили
З високим небом України
сила
єдина
є – Небесна
Україна!
Небо!
Небо!
казав
я:
обробить
ще треба!..
І Небо! –
Небо!..
5
О Всепремудрість, Боже!
Боже!
малих ягнят
малих ягнят
Ти зможеш
і преображувать
бо їхня
слава
не звідана
нікому
й їм самим
тож ми неславні
тож не сумний
любов
воскресне
то Ти
і унебесниш
душу мою
бо Ти найбільше любиш –
унебеснить!
стріли
і видимих
й невидимих
не увійдуть
до кола –
любов, любов
в мені й навколо!
о Боже!
дім Твій
забрав мене живого:
не тимчасовість –
навкруги і дух Твій
й мова
молитвеник, співець –
це Божий дух
й чудовець!
Душа – з яким
надбанням?
де час?
де біг? і все останнє?
Це біг –
цей світ відстане!
Світ на розстаннях
й «Христос воскрес!»
і «Многоліття»
й «Покаяння…»
і «Великодні ірмоси»,
«Від сходу сонця» –
є Вічність
хор співає
щоб розвіять
земний сон цей!!
Але наблизьмось,
ще
це
лиш –
«…любовю щедрою
до ближніх…»!
І шедеври – Христового! –
значення –
більші від
світового…
13.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771301
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 14.01.2018
* * *
Моїй Людмилі присвячується
«Я райдугу Свою поставив у хмарі,
і стане вона знаком заповіту
між Мною та між землею». (Бут.9:13)
Ти Самарканд
ти мій торговий шлях
Ти — клема що над домом
ти оаза
ти мій верблюд —
і тільки люду не розказуй
бо люд...
і що була вся зразу...
Осяяння
немуркотіння космос
світло й печаль: все разом
і що я маю наробити?
над деревом
дугу ранкову народити
21.12.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018
* * *
Що є рай?
У нас —
в гвоздиках винесений хрест,
для поклонінь
і цілування скраю
а у раю — а у раю
на місці тім
всепурпурове поле виростає!!!
гвоздик…
Що є сад?
забрати всі міста
й всіх хто в них вмирає
із нелюбові
то у раю — то у раю
Дерево
із величезними тюльпанами —
із гіацинтом в чашолистку!! —
виростає…
як з хреста:
і чистота
і світло –
ось це початок раю
О! хтось — зітхає …
29.03.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2018
Ти любов.
Небо хоче любові.
Шанувальники йдуть
в світлі сяйва Різдва
з Віфлеєму.
Навіть в піст не зарити талант –
я в собі поборовсь:
Поклоняюсь, Свята,
милосердю Твоєму…
Замилувавсь на печерських
дзеркалень кивки:
і глибоких джерел –
і зірок невтолиму взаємність.
Виправляєш:
все вірно, Провидіння ж – все
навпаки…
Я дивуюсь, Учителю,
довготерпінню Твоєму.
Це – як висунусь ємно, не аби як:
грішно ангелам вмулявся
на якусь тему.
Несумісність світів…
певно, це голова захиталась моя?
Поклоняюсь, Ісусе,
всіх немарнуванню Твоєму…
Добре – серце ще виведеш
мов до вмитості знов:
«Не блукай. Зорі – он. Дай стряхну
чорнозему…
Ти люби. То є точність: Любов.»
Поклоняюсь на віки віків
мировченню Твоєму.
Слава Богу!!
В серцях слава Богу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2018
Йди по своїй землі!
Поглядай: Божі руки і плечі!..
Плюнькаються королі,
Президенти бігатимуть малечою:
Ти – лише цар,
Ніколи ті не ідуть статечно,
Ти лиш ідеш спокійно й сердечно,
Бо ти для них зрощуєш хліб...
Сядьмо півколом, як –
хмарки, мов діти малі,
Як греки в амфітеатрі – єдиноротом!
Перш ніж із’їсти видуманую марноту,
Ви з’їли Служіння! молитви! розум! –
Святий божий хліб...
Встань, серце Отче, і йди по своїй
землі!! Хлібороб –
кров’ю вдобрює,
і все – своїм болем,
Дасть Бог! народ лиш один –
одказавсь від гордині...
Кого продаєте в раби, хутром усередині?..
Він сам – поле! Він поле!
Народ мій – теж хліб! Причастивсь:
Син – Хліб...
Ти лише цар,
Споглядай Божу поміч і плечі:
Ти у Бозі – центральний, сердечний!
Ти вирощуєш хліб...
Йди статечно по святій Шевченковій
землі!!
Бог! – не в злі...
18.09.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2018
Відкритим полем —
вільний вітер:
і Бог і раб і гук...
Стовпи хитаються,
і простір без вагання
в’їжджа на часі, —
і куди, не стачить рук...
Лагідне вітром долі роздягання
Велике серце:
в полі вогник мов горить.
Єдна собою долю і провалля.
Свистить у місячнім напої
причандалля
І ріжні враження
скидаються згори.
Ще, мабуть, довго щось рішатимуть вгорі.
Просієш душу, мов доходить в засіваннях,
Що рипнеться —
й заступить за поріг
мов рай простий просте замилування.
Око не дадє хвильностям покою,
а буде косми прививать і брить.
Се через вогник, що тихесенько горить, —
з обрію в обрій мов пронеслось осокою
Ще малодушшя сяде.
Правду заслоїть.
З гуком щось зробиться.
І найде уповання:
на покуті світло спокійнеє стоїть
простеє Божеє сердець замилування.
І дух — ключі сердець
під час попустить
Встане Жона ще й тихою рукою
Пропустить небо і опустить — й
за собою
Вселенську тугу принесе на гуслях.
І підріжняються іти байдаки
й струги:
Обидві туги встануть, величальні,
І та земна, що витріщається, благальна,
І та, що любить, всепрощальна туга...
18.11.2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2018
Ліні Костенко присвячую
Сійся й родися, жито й пшениця,
під синім небом
перед лицем Бога.
Йди і світися, красна дівице,
Мово!
Як царство Небесне береться зусиллям
під крилами Церкви
перед лицем Бога,
так це перше місце
тобі буде милим,
що дав тобі, Мово.
Бог-Слово – найперше,
бо Слово – над змістом...
бо Слово – це сяйво до всього:
стоятиме вічно збудоване місто –
збудоване Богом.
18.03.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2018
Завтра з краю й до краю
Пролетить в небесах і раях:
В світі є невмовкаюча радість –
Це я!
це Я!
Що робити? не знають
Ні прибічники Риму, ні Холуя!!
В них єдине що не умирає –
Невмовкаюча радість – це я!!..
Прошу, прошу:
біжу – радість, радість!!
Радість щастя, радість Божа –
й моя!
Ніби з тіла вже вискочив я:
радости не помічають...
Точніше прошу:
Бах, Бетховен, Моцарт і я.
Якби ви мали раптом загинуть –
Не до пляца Петра вам,
не до хапця:
Мов від вовка стрибнули б
до мене
на плечі – Ісусу на спину!! –
І відчули б, до чого гаряча в нас
радість оця!!!
Може, листя в музик одбирають?
Дух – є: Бах, Бетховен, Моцарт
і я...
Що робить – я не знаю!
Біси шепчуть:
мовчи...коли хочеш святим...
Так! я хочу до раю: там вони!..
але треба до Неба...
бо – Вона! я без Неї,
так, помираю...
Хочу з Нею по праведности! –
але так, щоб – між тим...
Між всіма, між розбуджених –
Радістю!
Нащо святі –
якщо радощів і нема!!
Завтра з краю й до краю
ПРОЛЕТИТЬ в Небесах і в раях:
В світу є невмовкаюча радість –
Це Христос в мені!! більший,
ніж я...
Ніби забули: чому радісним буть?
27.10.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2018
Ті слова, які ми
не сказали
серцем серцю —
обходять предовгі вокзали...
йдуть до потяга!
схоплюють лик
для довіри
вірять
вірять — послухайте їх...
гладять
вагони по шкірі
ніс чухкує, — не буде,
нема небезпеки…
все — слова,
які в серці скривали
їх є голка — в глибини
в деко
декого...
А десь запахла ковбаска...
3.9.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2018
* * *
Василю Герасим’юку — поету з Божою печаттю, —
присвячую
М’якеє щастя серця...
білим-біле
Немов голубка в серце залетіла...
І м’яко твердість
ходить — з руки в руку
(буває — твердість
над квадратиками бруку...)
Стоїть і просить — білий жест
стоїть і просить
Одна любов — святе крило
підносить...
Як просочивсь ти Божеством —
стоїш божественний
Не слово — люди випадають
з жесту
10.02.2013, з причастя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2018
Те
трюмитись в душі не перестане
тебе слухай спасуть
простії християне
Повстануть на недосмачність
самі повари!
Фур шофери — вдячність!
людяність їм говорив...
...тихо відповзатимуть
фальшиві кольори
художники тракт
козлозверстають:
як невдоботравлення — переварив
Шикуймось,
мовостражденності і прапори!
Бог закличе, це Він говорив.
...А під Анапою
палуби і вори.
Гори ж!
мій дух Апасіонатний.
10.11.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2018
Де б не сховався –
Тебе твоє там розшукає:
Будівлі – мулярів,
дзвіниці – дзвонарів,
Небо – небесних своїх,
чи цього не знаєм?
Громом удареність,
лак із таїною! –
до свого Страдіварі
притікають…
Звучи, звучи –
як знаєш! Взнаєш!
Небо Високе –
духоносних досягає:
плач, скрипко,
серце,
духом поспіваєм:
це між Христом й Марією
любов,
смола я,
дошка я! – і звідки
це я знаю?
це тії пальчики,
що не існуючі,
в бутті – в бутті чомусь
торкають…
«Златії цвіти
на Небі жити…» –
в колядочці діти співають…
10.01.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2018
* * *
Василю Бережному,
татові доброму
Природа вдень ніби виходить
із єства.
Передчуття Різдва Христа.
Роз’яснюється від осонь повітря!
Дніпро деревам опрозорив віти.
Притихла набережна траса.
Віки до солоду передчуття
прилипли разом.
На кручах золото і храми, –
й подих в храмах,
Повітря світиться у вівтарі!
просочує чуття між нами:
Так житимемо у віці новім серцями...
Як сонце розсія́лось!
Ісус з нами.
01.01.2006, після причастя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2018
* * *
Господи, Серце!
до Тебе очі
бо я так хочу
і всі так хочуть
Прийди Младенцем
мир нам творити
Так лине серце!! —
вуст не відкрити
Бо я так скучив!!
не розказати...
Там іти в вічність
Тут день відспати
Я розумію:
тут не стріляти б.
Маєм надію
як спить Дитятко!
07.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2018
* * *
Світло:
зорі – і ніч.
Сніг. Рип – й вільніше.
Нелегко дать ім’я
й слова –
щонайпростішому:
Єдино єсть місце тепле
єдиним єсть місце тепле
єдине єсть місце тепле
у вертепі…
Сінце – порозсипано:
нагнися негорде!
Єдине є місце тепле
у зимнім вертепі
І те у вола під мордою…
Культури –
Грунт тільки для Діви!
Діамантова арія –
Діамантова арія!!
З діамантами між аріями –
Царі
слуги
ангели –
зі службовими речитативами…
Боже!!
Мабуть хтось не знає…
Бо це не хлів навіть:
вертеп замерзає.
Застовпіла інтелігенція,
якщо не ворушити,
вона «не воняє».
Нелегко отак без зворушення
дати слово, ім’я –
найпростішому
Рип і простість –
і стало вільніше!
Боже,
мудреців й царів –
все більше...
Діамантова арія –
діамантова арія!!
З діамантами поміж аріями –
Царі,
слуги,
ангели –
зі службовими речитативами…
всі культури: видихами –
для Слова і Діви...
03.01.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2018
З Тобою я на самоті.
Як гірний схил
і
тихі зорі!
А зірні сходи — й поготів —
Любов’ю жить!
Любов — в покорі...
Це сотворила все любов...
Любов!
Аж в серці голос
роздавався б!
Дай руку! —
і схиливсь Господь:
Люблю,
чого засумнівався?
22.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2018
Духосповідальнеє море —
горе і Море!
усіх
хто чомусь не встиг
в щілини категорій…
Милі Богу —
запахи страстотерпця…
Моцарт заливатиме
кров’ю провалля
між Церквою і Лавкою!
Данте ізоплазмами —
і не трясеться.
Повітря нюхає Церква…
І — відпускаю усе
це.
Бог — і в руках його вершителі!
Янголів перемінить,
Небо захитає!
І — все хитре.
Щоби стояло те, що непохитне…
26.01.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2018