| Сторінки (13/1287): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Душею лину в Україну,
Обнять її й страшну руїну,
Солдата втішити мольбою,
В ній залишитися собою.
Торкнути хрест, зігріть окопи,
Переписати гороскопи,
Змінити все, за руку взяти
Мале дитя, котре без тата.
Котре без матері зростає,
Нехай же світ його кохає,
Маленьке серденько зігріє -
Хай болю нелюд вже не вдіє.
Прикрити б рани калинові,
Дощами хрещені у крові,
Та не забути крик лелеки,
Ключ журавлиний - вічний клекіт.
В магічній силі - силі духу,
Прикрить хоругвами розруху,
В снігах пекучих - у хуртовину,
Думками лину в Україну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2024
У відчаї зорі, у розпачі небо,
Торкають сльозою холодні дощі -
Ну що ж тобі, кате, у юності треба?
Смертельні дороги невинній душі...
Обабіч стежками Господнє розп'яття,
Розп'ятий в нім світ у молитві снує,
Від смерті там крик і німеє зачаття -
Зозуля у лузі життя не кує.
Зміїне сичання, окопи в окопах,
Німеє причастя, холодне - на взрид,
Свічки божевіллям вплелися у липах,
Цвітуть чорним цвітом, торкаючи хрип.
Сьогодні та вчора... руїна в руїні -
А що буде завтра? Розкаже вам Бог.
Могили й хрести, в них сини України,
Дороги, степи, дикий відчай тривог...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2024
Знов їду додому
Знов їду додому, до рідної хати,
Хоч там не зустрінуть ні батько ні мати,
Лиш пустка обніме на ріднім порозі,
Лелека старий на тій же дорозі.
Дорозі до щастя, до спогадів вічних -
І дуб посивілий, блаженно предвічний,
І сиві тумани живуть круглорічно,
Там мальви цілують невинну магічність.
Все ті ж сиві коси заплела черешня,
В ній днина зомліє зі мною, прийдешня,
Громами наповниться розум та втіха -
Відкину журу, хай душа диха сміхом.
І ранок і день пройдуться по росах,
У них упаду на предвічні покоси -
Покоси з дитинства, покоси-знамена -
Знов їду додому! Й душа так зранЕна...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2023
Зі світлим Господнім воскресінням, любі мої рідні та друзі. Хай доля літа віщує, хай кожна родина буде разом. Перемоги нам якнайшвидше, миру та просто великого людського щастя та добра.
Шию у думках життя -
життя у котрім так мило -
У хрестику каяття,
у гладді - Господня сила.
У квіті - матусин лик,
у птахові - батько й злива.
У кожному дні свій знак...
ох доле! Чом так примхлива?
Примхлива у віщих снах,
приспАних примарним гіллям,
Із ладаном на вустах,
пахучим нектарним зіллям.
Млинами забутих мрій,
вітрами - гучним весіллям
І сміхом зірок звідусіль
і місячним божевіллям.
У маках - мольфари дня,
у злаку - священство істин,
У чорному - біль, стерня,
в червоному - вічна грішність.
Я вишию все, як є -
усе, як життя малює,
Де піснею день снує,
де доля літа віщує...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2023
Храми Господні розхристані прикрістю -
Хрест серед злив...
Душі закриті млосною завистю
Крик хоронив...
Віра у злобі, Осанна Голгофою -
Сльози та біль...
Дикість невинністю, війни епохою -
Вишнею цвіль...
Правда прокльонами, зрада молитвами -
Смертю зима...
Вічною зброєю, вічними битвами
Пам'ять німа...
Зливами грішність, могилами осінь -
Написаний стрій...
Вишита просинь, літня назовсім
В оазі із мрій...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
Вам не болять розтоптані льони
І не болить пророщена пшениця,
Вам не болять розстріляні сини,
Та посивіла в небесах синиця.
Вам не болять могили у степу
І не болить дитя осиротіле...
Руїнами в молитві й крику йду:
- Мені болить! Хоча в мені вся сила.
Вам не болять ні Буча, ні Ірпінь
І не болять сніги, завиті в золи,
Вам не болить майбутнє поколінь,
Ні збіжжя, одиноко голе.
А ні лелека в спалених вітрах,
Ні небо, вдягнене у чорне,
Ні Бахмут, що міцна фортеця-птах,
В осанні божі хоругви огорнуть.
Вам не болять сади у колисках,
Ні дикі верби - смерть і ладан дишуть.
Я ж віру вам принесу на вустах...
Нові мольфари у книжки запишуть.
Чому ж питаю, світе, не болить?
Бо не твої сини в сирій могилі,
Не твій лелека вічністю кричить:
- Мене болить! Дай Боже мені сили!..
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Чому, мій Боже, нема законів
у Твого неба?
Юначі душі летять до зір -
Невже потреба?
Чи теж війна в садах небес?
Посеред поля?
Поглянь на них, на цвіт землі -
гіренька доля.
І не кохали і не любили -
дівча у чорнім...
Вдовиці з дітьми та мати з батьком -
молитва жорнів.
Для чого, Боже, створив людину -
людину-звіра?
Там кров невинна тече рікою,
де твоя віра.
І поле в круках і гори в грозах -
хрести степами,
Не дописали життя у прозах
між небесами.
Між небесами та між зірками
крик журавлиний -
Чого, мій Боже, не було долі
людській дитині?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Пам'яті Дмитра Коцюбайла - позивний "Да Вінчі" , Героя України. Загинув під Бахмутом, захищаючи рідну землю та виборюючи волю для свого народу. Світла та Вічна пам'ять Герою!
Вдягни мене у стиглу білу вишню
У тім саду, де вітер дико свище,
У тім степу, де грозами гармати,
В гірку сльозу, що проливає рідна мати.
Вдягни мене у ще незріле збіжжя,
Котре покосами лягло на роздоріжжя,
У сон траву, мальовану в октавах,
У косовиці, непідвладні квіту й травам.
Вдягни також у жайвора над полем,
Де піснею його та чорним болем
Сміялась смерть у смерчі божевілля,
Укривши душу і свічками й божим зіллям.
Вдягни мене... душі хай буде тепло
У небі, що сьогодні болем терпло,
А на землі одягне біла вишня
В моїм саду, де буревії свищуть...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
Бути твоєю хоч і на відстані, хоч і не торкнувшись тебе - це найкраще, що я відчула за своє життя. Знай - ти став тим, без кого вже просто ніяк... Ти моє все ...
Важко бачити, як всі навкруги живуть звичним життям, відпочивають, гуляють...
А мені не хочеться нічого, бо ти далеко, ти там, де пахне страхом і болем і я ще жодного разу не торкнулася твого обличчя, не скуштувала твого поцілунку... але, рідний мій,ти сильний, відважний - ти той, кому я вірю і в кого я вірю, і обов'язково тебе дочекаюсь... і ...танцюй зі мною повільно, хай зачекає світ божевільний...
Зачекай, божевільний світе,
І на мить зупини весь страх,
Вкриє біль наш пекучий вітер -
Потанцюємо вдвох у снах.
Відчувати цілунок ночі,
Бути всім у обіймах мрій,
Кожне слово твоє пророче:
- Не печалься, прошу! Не смій.
Ця гнітюча жахлива відстань -
Тільки мить, тільки час - повір...
І "ніяк" залиши за містом,
Тим, де ворог сичить мов звір.
Намалюй мені тихі зорі,
Неймовірно жаданий шлях,
Два серця - дві глибИни моря,
Птах весняний і дзвін у полях.
Ти - те все, що буяє дико...
В кого вірю і ким живу,
Божевілля замкнеться в крику:
- Як нестерпно тебе люблю!
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
Кохання на двох. Реальність людських відносин. Хай не буде вам на заваді війна.
Вже скоро 50, а для тебе я крихітка, малеча......це так з любов'ю сказано, що мурашки по тілу біжать.В такі хвилини хочеться загорнутися в твої обійми і слухати стук твого серденька, дивитися в твої очі, наповнені коханням, добротою, щирістю і відчувати твої ніжні поцілунки ........
Але... війна, нуль, Бахмут...
А знаєш, п'ятдесят - це ще не вік,
Лише початок відліку кохання
І не існує на землі від цього лік,
І хоч війна народжує страждання.
І все мине - минеться навіть біль,
Що пережито відстанню розлуки,
Досягнеться у мріях віщих ціль,
Загояться і сльози й дика мука.
Повернеться нам молодість у сни,
Хай моторошно буде, мов востаннє,
Де дві душі торкатимуть струни,
Благословивши всі чесноти ранні.
Цілуй їх так, неначе перший раз,
Хоч за плечима років одинокість,
Мовчи... прошу, торкнувши пишних фраз,
В обіймах відчуваючи глибокість.
І знай, що п'ятдесят, це ще не вік...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
Не вір у страх - його нема,
Нехай окопи, смерть, зима.
Зажди! Прошу! Лиш до весни,
Згадай мене та віщі сни.
Ті сни, де двоє ти та я -
Та перша, що любов твоя.
На тисячі сумних доріг
Згадай, що я твій оберіг.
І ще не все, не епілог -
Хай за плечима ходить Бог.
А ти живи... хай дикий гріх
Розтопить неприродно сніг.
Заставить вірити у силу -
У подих неповторно милий.
Лишень на мить... лиш до весни
Згадай мене та віщі сни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2023
Читай мене, як Бог читає вітер
У тихий плес нескореного дня,
Читай мене, коли Господь цілує квіти
І кулі перед образом спиня
У дикий крик нескореного дня...
Читай мене, бо так вже хоче доля
Між двох світів на відстані гармат,
Всі почуття хай виплеснуть на волю -
Читай мене, під смутком у кантат
Між двох світів на відстані гармат...
Читай мене, так пристрасно та дзвінко,
Та через біль кохання пронеси.
Життя лиш мить - стікає в далеч стрімко...
Читай мене на відстані грози,
В ній через біль кохання пронеси...
Читай мене, як Бог читає вітер...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2023
Лиш доторком відмічена любов,
Лиш подихом на відстані двобою,
Лиш очі скажуть правду нам обом
У мить, коли зустрінемось з тобою.
Ти ніжно доторкнешся до плеча
Відчувши стогін витканого раю,
В обіймах стерпнуть вогнище й свіча
Почувши ніжне: - Я тебе кохаю!
Нам світ займеться у осанні дня -
Нехай війна, вона не на заваді,
Хай під ногами стогоном стерня -
Кохання наше непідвладне зраді...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023
Коли закінчиться війна
Візьму снопи й піду на прощу,
Де молитви гріхи полощуть
І де закінчиться вина.
Загляну в очі всім святим
І сяду з Богом на порозі,
Пшениця ляже на дорозі
Під ноги янголам живим.
Їх вкриють стиглі колоски -
Людського зерня світлі душі,
В них зацвітуть барвінком ружі,
Би замаїти колискИ.
І колисатимуться дУші,
Під спів дощів у косовиць
І образИ із світлих лиць,
Любов свята обсушить.
Набухне веснами лоза
ДосхОчу витканого раю,
У кронах сонячного гаю
Впаде на землю сном гроза.
І там закінчиться вина -
Де молитви гріхи полощуть,
Несу снопи на вічну прощу
Там, де закінчиться війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023
Вони чекають наших молитов -
Ковточок слів, загублених у ранах,
Чекають незакінчену любов
Весною, у замріяних каштанах.
У літніх мальвах, вишні у саду,
У зорепаді, вишитій веселці,
В осінніх кроках зморену грозу
І вірність щиру у людському серці.
Чекають миті витканих свічок,
Тепло розлук у смутку світанковім...
Промінням сум притишить потічок,
Останнім криком, вірним, смерековим.
Останнім птахом в світлих небесах,
Осанною відспіваного болю,
Увіруйте у птаха в небесах -
В молитву, що відпущена на волю...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
Цей листопад ні трішки не змінився -
Присів на лавці випити вина,
Небес торкнув, замріяно журився,
Чому у холоді його вина.
В туманних днях, коротких у зітханні,
У босоногім листі, що з октав,
У танці хмар, розбещених в коханні,
В страстях бездушних трав.
У снах вітрів, у стогоні хурделиць,
У божевіллі недопитих мрій,
В падінні вільнім, зібранім з герелиць,
В холодний, одинокий стрій...
Герелиця - галасливий натовп.
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2021
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
Лад
Ти не знаєш чому,
і не відаєш, звідки тривоги.
Все тугіше натягує обрій свою тятиву.
Прямо в яблучко серця
націлене вістря епохи,
У якій у ладу я лише із собою живу.
Михайло Жайворон
Знову блукаємо по своїх непереможних страхах, неначе в забутому старому селищі Пулини – хто ми і куди наший шлях?
Коло, у колі, як так? Чужі не чужі мені, й я їм. Очима торкаються мене, одна джерельними думками, інша звабними.
Хіба розуміння мовчання жінки додає радості в життя? Вкотре непрочитане перечитую в очах і знову блукаю по чужих думках. Нам на потяг вечірній, і майже ціле життя розбирати трикутник, який у кожного свій.
Ролей головних немає, лиш американо два й експресо. П’ємо, шукаємо сенсу у житті, але там кожен сам собі чужий. Просити марно, усіх колись прочитають, чужі й не чужі, нікуди подітися.
Мовчимо. Не хочу, щоб вони відчули моє дно. Бажання манять не пізнанням літер, а джерельністю душі. Боже, дай моєму серці справжності, надійне сховище думкам.
Знову спека танцює роковий танок… Темніє у моїх очах… Хтось просить льоду у «Мохіто». Щезає відчайдушний страх поволі.
Доленько! Розкажи мені, допоки полудень не перетік у вечір, який той шлях до себе?
Самітна, пішла, розчинилась, мужності не вистачило.
Ховатися за спекою – то марне. Щезай, бо не терпітиму завершень вигаданих Мойрами.
Немає слів. Пробачень не буде. Лише в тебе у спеку кригою скована душа – не льодяною.
Мені, як вам, до справжності лічені хвилини, і майже ціла вічність, щоб віднайти себе в собі.
Найтяжче здійснив – у ладу із собою жив.
©Петро КУХАРЧУК 11.01.2021 – 25.10.2021
Береги ріки Кам’янка, м. Житомир
24.10.2021
#світлина©Петро КУХАРЧУК
О, Доленько, Доле, присядь на порозі зі мною,
Так хочу багато спитати тебе про життя,
Востаннє розмову я вів у вітрах сам з собою,
Шукаю розради в тобі, та твого укриття.
Обнявся мій страх із мовчанням самотньої жінки -
Ну хто ми такі, що згубили дороги свої?
Листаєм в життєвих книжках пожовтілі сторінки,
Чужі із чужих, що звабливі з бездушних боїв.
Шукаю свій шлях, не чужий - шлях до себе самого,
В нім замкнуте коло - не можу відкрити думки,
У хаосі злив, у справжності часу земного,
У вічності вимірів мої, лиш мої роки.
Ховатись за спекою, душу згубити в морозах,
Тікати від себе? О, доленько! Це не моє,
Прийму за причастя весняні освячені грози,
Обряди плету, хай життя тебе, доле, снує...
Найважче звершу - проживу наодинці з собою,
Підказки чекаю, а ти одиноко мовчиш...
О, Доленько, Доле, присядь на порозі зі мною,
Наситимось разом з тобою незвершених тиш...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2021
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
Невизначеність
Невідомість убиває інколи сильніше розуміння себе, де я? Хто я тепер? Можливо, це відлуння ночі, що заскучало за мереживом теплоти спілкування. Так, і чи маємо ми право, право на можливість бути собою. Не таким, яким все зручно, не дай Боже проявити своє власне его!
А що подумають про мене? А що скажуть люди? Да як так, ніколи цього не посмію зробити.
І так, мимоволі втрачаємо малесенькими шматочками самого себе. Ми відрікаємось від власного себе, щоб нічого не подумали інші про нас так, як у інших нормально.
А що таке нормально? Що? І для кого? І коли? Хто вас запитав, хоч раз у вашому житті, хто ви є? Хто ви є? І чому намагаєтеся прикритися тінню величності інших, не власних досягнень, переконань. А так легше, просто пливеш за течією і ти завжди в тренді.
А найбільше, невизначеність губить тебе самого коли сам на сам. Коли не потрібно кічу заради якоїсь поверхневої втіхи, якоїсь хвилинної насолоди.
А чи це є справжність у житті?
І що прагне душа, до чого тулиться неспокій коли самітність бере в обійми дні, роки, життя.
То мабуть і є плата за власну невизначеність, за власну безвільність у своїх діях, вчинках, виборах напряму руху.
А доля завжди вимагає плату за власні дії, за власну невизначеність. Завжди. Навіть, коли ми мріємо, то віримо, що ніхто не знатиме наших сподівань, ми ж нікому нічого не розповідаємо. Правда?
Ні, так не буває, в житті за все доводиться розплачуватися, правда ніколи не визначити часу. Коли саме прийде вона, прийде й запитає? А що ти сам зробив для себе? Що? Щоб позбавитися невизначеності в собі.
І запізнілі довгоочікувані слова, - пробач, прости, не зміг, - уже не додають нічого в твій світогляд життя.
Моя невизначеність спить солодко, і нехай не мене цілує місяць, не стомлюся вірити й надіятися в день прийдешній, допоки битиметься серце в моїх грудях.
Ніколи не пізно! Ніколи! Повірте!
Буду прозою простеляти дорогу до осені, яка завжди чекатиме й сприйматиме мене таким як я і є…
©Петро КУХАРЧУК 18.02. - 01.09. – 26.10.2021
Береги ріки Кам’янка, м. Житомир
24.10.2021
#світлина©Петро КУХАРЧУК
Залиш мені прозу, що в осені моїх думок,
Залиш так, як є - не старайся змінити нічого,
Я знаю - ти зможеш... прощЕння моє, мов струмок,
Пробачу й зумію торкнутися слова живого.
О, де ти? Хто ти? І хто я у людськім розумінні?
Глуха невідомість... в ній хочу побути собою,
Чи в праві без тебе замкнутись в душевнім велінні,
Залиш мені прозу, хай буде між мною й журбою.
Ти будеш собою і тільки собою - зумієш?
Не вправі ніхто перекреслити волю, вже твою,
Ніколи не пізно зібрати усе, що посієш...
Із божих обжинок черпни світлу прозу за свою.
Зроби це для мене - хай інші повірять у долю,
Мовчання й розплата - не твоє, назавжди зречися,
Устами б торкнутися слова й пустити на волю -
Хай кажуть, що кажуть - ти завше собою залишся...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2021
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
Усе що хотів і не хотів – збираю цієї осені. Все неначе у трикутнику долі Карпмана, міняються ролі, учасники – а я уже не міняюся.
Обставини навчили не скаржитися на життя. Повільно, боляче й не одразу, але назавжди усвідомив: ніхто мені нічого не винен!
Розумію, мій вибір то і є моя відповідальність. Ніхто не заважає мені робити інший вибір! Ніхто!
Уже не виправдовую і намагаюся не заганяти у відчай себе, через те, що можливо чиїсь очікування не виправдовую.
І як стало світліше, коли зрозумів, що у моїх негараздах є лише моє не доопрацювання. Лише моє.
А люди були й будуть завжди різні, відповідають вони чи ні моїм уявленням. Навчився не проявляти агресію – просто перестаю з токсичними спілкуватися, які за рахунок мене намагаються самостверджуватися.
Раніше намагався прийти на допомогу, просять мене чи ні. Але обставини навчили, що ліпше не допомагати.
Мовчання – золото, воно надає можливість усвідомити, що є інші люди, які можуть краще за мене, вони мають більше можливостей, вони молоді й перспективніші, більше досягнули й мають великий успіх.
Найважче було виховати в собі не чекати взаємності. Через це, було горщиків побито багато і все заради пошуку самого себе в собі. Скільки було поставлено запитань, чому так несправедливо? Чому?
А мене хто просив «чинити добро»? Хто? Лише моя ілюзія надавала мені химерні поради, які з часом на друзки розпадалися. Моя доброта не завжди додавала віри у моє самоствердження, особливо коли оточували люди, які постійно скаржилися на своє життя.
Вдячний долі, людям з якими працював, дружив, любив – за те, що тепер не нарікаю на трудності, а шукаю шляхи їх вирішення, як би це важко не видавалося з першого разу.
Сприймаю події свого життя філософськи – все що робиться, все на краще!
Маю свою поезію в прозі, нехай вона не усім до смаку – але вона моя, яка спрямовує на пошук можливостей і мотивацію до теплого спілкування із людьми сонця!
Цілую серцем осені друзі мої…
©Петро Кухарчук, 23.10.2020
#фото#©Петро Кухарчук, 22.10.2020, Богунія, м. Житомир.
Людська незмінність все ж міняє ролі -
Чого хотів... а може й не хотів...
У ній, як на долоні участь й долі,
Ніхто їм не завадить... світ зомлів.
Життя, мов у молитві - «до» і «після»,
І люди в нім - жорстокі, десь німі,
А десь не так, а десь лунає пісня
Й шляхи життя витоптують самі.
Моє добро - розкішне та пророче,
Моі думки - утвердження в мені,
Мою розраду сприймеш неохоче...
Залиш всю злобу - заберу собі.
Чи варто? Ох чи варто світом жити?
Несправедливість присипляти кожен день
І за добро по-вовчому завити...
Мовчатиму в незіграних ще сцен.
Візьму антракт - так краще буде долі,
Хай судять... я ж зречуся й промовчу,
Вдихну добро в пелюстки кволі, кволі -
Для світу стрітенську спалю свічу.
Аби добро... не вірите прозрінню?
Забувши зло, забуду сто образ,
Залишу слово правди поколінню,
Аби лиш вогник віри не погас...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2021
Летять у небо журавлі
Летять у небо журавлі,
Летять у вирій й не вертають,
Торкають пам‘яттю землі -
Летять у небо журавлі...
Вітри колишуть їхні сни,
Батьківські душі роздирають,
А їм би тільки до весни -
Вітри колишуть їхні сни...
Юначі долі та хрести,
Коло надгробку плаче мати,
Їй би до світу донести -
Юначі долі та хрести...
Летять у небо журавлі,
Вітри колишуть їхні сни,
Торкають болем до землі
Юначі долі та хрести -
Про них би світу донести...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2021
Прости , прощай
Прости, прощай -
Хай буде так, як хоче вітер,
Прости, прощай -
Торкають уст холодні квіти,
Я не кричатиму у даль,
За небокрай відпущу зраду,
Прости, прощай -
У моїй осені прошу пораду.
Забудь, іди -
Так буде краще - осінь знає,
Забудь, іди -
Туман холодний сліз немає,
Розбиті пройдені мости,
Пусті перони, час зомлілий,
Відлуння болю й самоти -
Забудь, іди... забудь, іди...
Гірчить печаль -
Троянда біла на пероні,
Гірчить печаль -
Холодний подих у вагоні,
Зомлілий час у наших ніг,
І ранок... вже осінній ранок,
А завтра божевільно сніг,
Вдихне спокусу у світанок...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2021
Не буду сумувати
Не буду сумувати разом з нею,
Хай плаче, божеволіє, кричить,
Духмяного вдихне до дна єлею,
У сутінках ранкових помовчить.
Не буду сумувати разом з нею...
Дощі зберу у грона горобині,
Закохано джерела обійму.
Чого у вир женеш птахи невинні?
Я листопад тобі до неба підійму.
Дощі зберу у грона горобині...
Холодиш душу? Що ж, тобі видніше -
Підкрадкою у ніч мою прийдеш,
Опале листя, світле та безгрішне,
У диво коси похапцем вплетеш.
Холодиш душу? Що ж, тобі видніше...
Не буду сумувати разом з нею,
Дощі зберу у грона горобині,
Холодиш душу птахом над землею,
Одна лиш мить... ця мить твоя лиш нині.
Не буду сумувати разом з нею...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2021
Фейсбук (гумореска)
Встала м зранє, чую крик -
Кричит кума Зоська,
Я юш думала жи здохла її свиня Фроська.
Репетує по подвір’ю, наче сі сказила,
Сполошила сі у стайни Стефкова кобила.
Лечу Зоську ратувати, несу жменю зіля,
Може вроки ї взіли, шось погане зіла.
-Кумо, люба, шо сі стрисло? Посиніла ружа...
А вна каже за Фейсбуком тужит дуже, дуже.
Шось сі стрисло в інтернеті - не може писати,
Мову тоже відніло, не може казати.
Зайшла м з нев до того місці, де має компутер,
Зілє тихо запалила, махнула м де рутер.
Зоська клєкла перед вобраз, молитви молити,
Тай зачала, як в Великдень, поклони гатити.
Гаратала до підлоги, здригали сі стіни,
Кіт сі злєк, із нев так само лупив у дві зміни.
Враз шось стало булькотати у тутім Фейсбуці...
Бульба кумі вся згоріла, жи була на грубці.
Тісто виперло сі з миски, корова ричала,
Зоська з радости хмеліла та дико кричала.
Нагадала всіх світих, би свічки світити,
Без Фейсбуку наша Зосі юш не може жити...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2021
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
Вечір
Хай вечір в тобі піснею озветься і як у самісінькому чарівному бажанні, молю тебе, благаю тебе, побач його засіяні в’їдливі й холодні роси.
Побач його.
У кожного із нас свій багат-вечір, живемо поруч ти і я, а він із крилами лелек відлітає у далечінь туди, де каяттям ранки сходять.
Ти думаєш для нас?
Вкотре твоє чекання миттєвостей освітять лише зорі, від них тепла немає але ти щоразу свою виснагу і втому прагнеш пересилити, бо не хочеш углядіти – повір, його не буде більше з тобою.
Пробач його.
Розхристані двері осені розшарпують твою клятву вірності й його пошук ложі в розлуці зачахає перед світанком.
А ти?
Прощаєш.
Стаєш просто звичкою до болю знайомою, хоча й бажаєш бути голою й босою, але зраджуєш собі, продовжуєш розважатися чужим спалахом, не стаєш собою в цей вечір.
Прагнеш іти вперед?
Рушай! Не можеш?
Тоді, не звинувачуй у зрадливості нікого, бо маєш увібрати сяйво зорі зачарованої, надихатися чарами хмелю й сміятися до сліз наперекір жалю!
Келих печалі твоєї нікому не випити, і твій панічний острах самоти – твій!
Він твій.
Його серце вкотре прагне віднайти підтримку в тебе.
Впусти його в сій дім і мене на поріг.
Хай вечір нам піснею озветься
15.09.2020 – 08.10.2021
Петро Кухарчук
м. Вінниця – Житомир
Хіба наш вечір загубився в босих росах?
Прости йому, хай піснею дзвенить,
Його бажання - каяття в покосах,
Відлуння душ у зареві щемить.
Він твій - іди у нім, у чарах хмелю,
Прийми його, нехай впаде до ніг,
Розлуки подих щастям перемелю -
Не запереч... впусти на свій поріг.
Чого не можеш те, чого так прагнеш?
Відкинь свій страх, збери чарівність зір,
Кохання наше в проліски зодягнеш,
Відлунням неповторних наших гір.
Нарешті стань собою - одягнися...
Навіщо босоногість наших душ?
Його не буде більше - лиш насниться -
Вечір на двох - в нім тишу не поруш.
У ній лишень терпкий напиток волі,
Підтримку дай, хай ранок оживе,
А в нім зійдуться дві, так різні, долі -
Так тихо Осінь в нашій пісні доживе...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2021
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
СПЕКА
Спека… Вона намагається обсипати наше життя зів’ялим цвітом… Стільки днів уже росою не торкнеться до віт водограєм спрагла мрія? Чому нам дано таке відчуття?
І Ви не знаєте, що Вам робити? Зів’ялі квіти, як сестри рідні, обійнялись, простивши нам і щиру вдячність, і гірку образу.
Не шепоче вітрові трава Вашу любов, нестримну до життя. Невже ця літня спека поклала у слова і в серця людям безнадію? І вже не тоне, вже ледь пливе – усе навколо оніміло, спекотне ж небо – землю лиже, і вже Вам нікуди втекти, але ще з Вами ледь пливе Ваша віра на всі відпущені роки.
Лишень на вечір зашумлять ліси, наповнені жагою передчуття освідчення цієї ночі відпущеним рокам, що так медово пахнуть Спасом. І покотиться гроза відлунням її тіні, яка навпроти ночі відгонить гіркий спомин вчорашньої спеки, – так, наче знову Ваше тіло – осені не жде.
Я бачив, як Ваше сонечко зійшло на вечір, на Ваші плечі ще не впала ніч, слова молили дощу, дощі не йшли. Квітуча липа запаху не дарувала, лишень червнева спека одна серед людей невільно Вас зі світом розділяла.
Вас не покинув вітер, хоча й на землю впала спека, бо неважливо, де Ви є, Ви ж шлях освячуєте наповненим човном надії, ніхто чужий Вас не осудить, слова про спокій – то не Ваші. Ваше життя – це цвіт надії, і дороге ім’я Ви скрізь освячуєте коханням.
А спека жалкує до цього дня, що вона по тій довгій стежиночці років ходить одна серед людей…
© Ладо Орій
Мова душі:проза. – Житомир. 2016. С - 12
Загублену межи людьми та одиноку -
Ні крапельки роси, ні літніх злив,
Незвідану та млосну у пророка-
Душевну спеку листопад надпив.
Обсипав квітом закутки кохання...
Для чого наболілі відчуття?
Сухі пелюстки вимолять прощання,
У росах охрестивши каяття.
Шепоче непрощЕнну безнадію,
А ти увіруй у любов земну,
Без прав хай не осудить світлу мрію -
І спраглу забере собі вину.
Незгоду загорни в надіі спокій,
Твоє життя - освячена любов,
Ні спека, ні розлука - світ жорстокий,
Не доторкнуть небесний твій покров...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2021
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
ОМОВІННЯ
Так небо заходилося щоранку все довкола омивати своєю святістю. Ідеш і не знаєш, що буде далі? А ці краплиночки тримаються надією, боюсь сполохати. Присідаю. Вітаюся з їхніми веселими оченятами. Десь там, за полем, вони веселку в небо наряджали і її сяйво із собою по зернинці позасівали травам, які іще не відали їхнього цілунку.
Похилилися… А знаєте?.. Ви пригадайте! Бувають ті краплинки із радості! А трави похилилися, тому що її багато. Радості.
Любите зелений? А колір водиці, в краплинах осяяно зелений? Погляньте тільки. Колосочки світяться вірою! Лиш вітер забарився пострушувати зайве…
Але хіба краплин буває забагато? Хіба? То ж саме життя! Омовіння сталось… А ви, що чекаєте?.. Дощу?..
Петро Кухарчук
Ви що бажаєте? Дощу?
Чого чекаєте? Блаженства?
Краплин торкатись досхочу,
В них напиватися шаленства?
А далі що? Рясні плющі,
Потайки ранки доторкають,
Щасливі сльози дощові,
Веселку рястом наряджають.
У вірі колоситься злак,
Зелений плащ одягне вітер,
Такий святий у щастя знак -
Весь світ, здається, смуток витер.
Не запереч! Хай оживе
Святе очищення землиці,
Де веснянково все пливе,
Напившись вірної водиці...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2021
Проза - Петро Кухарчук , поезія - Леся Утриско
Весна…
А ми все віримо, намагаємося осягнути її.
День щовечора пригощає нас нездіяним. Ми стаємо плодами чужої волі. Вона засіває спустошеність у наші полохливі наміри. І не дає простору літати.
Чайки летять – велика омана! Де ми є тепер, і куди вони прямують? Де наші наміри і де забуття, і як їх розпізнати? О, непосидючі птахи, допоможіть забрати вечірню млу! Вона щоночі відкриває свою пащу, не приховуючи свої досвітні криваві наміри. Вона ніколи не запізнюється, вона завжди встигає і, крадучи нескошені снопи життя, тугим перевеслом перев’язує волю, вимолочуючи її потім сонячним ціпом.
Велика зрада – завтра?! І чому не тепер? А ми – плоди власної долі. Ми часто йшли на віроломство заради насолоди, яка взагалі нічого не варта. Легкі плоди бажання постали судним днем. І намірам уже не літати. Чи переживемо день, дочекаємося вечора, заблукаємо ночами, а у ранку запитаємо: хто вона?.. Надія буття – то є напій із оману. Відхаркуємо плоди нерішучості і, пошепки притулившись до одвірку надвечір’я, чекаємо свідчень значимості, яка випихає нас вперед провалля, вкритого струхлим гіллям. Падаємо в обман. Який же він засолодкий!
Наміри чайками відлетіли. Весна входить набутим вистиглим. Чи судилося себе віднайти? Одцвітають проліски, потойбіч поростає чортополох. Весна, не зацвівши, прощалася і не дала ранніх покосів, загубилася у забуттях. А ми, всупереч усьому, вибираємо віру. І турботи барвінком, і політ чайкою – не боїмося і не плачемо. Доки палає віра, завжди світитимо цвітом…
© Ладо ОРІЙ
02 -03.04.2020
м. Житомир
—————————————————
Лети у простір, випий всю примхливість,
Повір весні - в ній осягни буття,
Міняє вечір денну полохливість,
Де ми у нім шукаєм забуття.
Птахами ввись, туманом, ночі млою,
Згорну весь біль в одвірку надвечір,
Напій з оману візьму із собою,
Їй не віддайся, а мені повір.
Хто ж ти така? Так ненаситна зрадо!..
Крадеш життя, лишаючи обман,
Нічні блукання розсипаєш радо,
Сьогодні прагну зраджений туман.
Сумний, протухлий - з ранішніх покосів,
У судний день розпустою ридань,
Чортополох, заблудший стоголоссям,
У подиху розбещених зізнань.
Не вір йому - твоя сильніша віра,
Візьми її у пролісках весни,
В ній плодоносить сутності офіра -
Веди любов’ю у безцінні сни...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2021
Проза- Петро Кухарчук, поезія- Леся Утриско
Здужати
…як ніж твоя слава
як ніч твоя кава
як тінь твоя днина
як попіл слова…
Власта Власенко
Немає в осені оману, пересудів, немає. Вона не намолочує снопки розчарувань, зів’яле листя упаде до долу, лиш ти ніколи не впадеш.
За тебе журавлі проплачуть небо, прошу тебе, не наважуйся прощатися у снах із своїми дивами. Повір, твої весни іще не відцвіли. І твій човен чекатиме щовесни.
Звір ніколи не питається нікого, він розтинає усю твою серцевину, а ти весь час поспішаєш на край полонини. Де явір сміється, де Черемош в’ється, де слава твоя як рута червона пролиється.
І твою ватру, не загасять у попіл пусті слова, лише ти туманами покладеш у траву ядучість його.
Най не плачуть за тобою гори, не розчісує вітер за тебе смерековий гай, ти щоразу злітатимеш мріями, і як коровірус намагатиметься накликати осуд – ти не станеш його славою.
Крутитиме тебе оманами, зваблюватиме своєю короною, а ти мовчатимеш, здужати будеш отруту його, мовчки вертатимешся в той час коли на пальчики ставала щоб любити.
Будь моєю дниною, моєю силою, чуєш, зможеш? Ти мене й мені своєю напівпрозорістю промовляєш: « І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!»*
Мене люби, таким далеким, близьким і чужим, а головне – живим. Сонцем в дорогу, рятуйся, і от не думай, коли просиш здужати.
05.11.2020 – 29.09.2021
Петро Кухарчук
——————————————————
Невже ця осінь виткана з любові?
Невже моя, у відгуку весни?
Невже в твоій наспіваній розмові?
У подиху твоїм? Чарівні сни.
Вона не в‘яне, не згортає душу -
Нехай іде, так краще для обох,
У засторогах викупати мушу -
Розлуки не зійде чортополох.
Хай лист паде, залиш його зізнанням,
Впусти у сни наш, журавлиний клин,
Весну іще прийми не зі сльозами,
Торкни її зомлілих полонин.
Чи слава це? Чи може наша слабкість?
Риданням гір наситяться струмки,
Пророчить знову рута одинокість,
Пусті слова - незречені думки.
Гірка омана - повід для туманів,
Одужуй в них, мені вернися днем,
Мольфаркою увіруй вічні грані,
Люби мене, як є - мій дикий щем.
Люби живим - незвідано незрілим,
Лиш не чужим... а може і чужим,
Таємність пелюсток у білім - біла,
Дороги відпусти в життя із рим...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2021
Поклич у осінь
Поклич мене у осінь, у теплу - із жоржин,
Відлунням, стоголоссям у пройдених стежин.
Поклич мене у осінь, хай так - і не скупись,
Торкає обрій просинь - в душі притихне рись.
Поклич туди, де зорі малюють ночі тінь,
Дзвінким пташиним хором ранкових сновидінь.
Поклич, і я озвуся у сяйві літніх днів,
У витворі веселок, де громовиці гнів.
Прийду, не забарюся і холод приведу,
Примхливий, синьоокий, у смаку із медУ.
Поклич... не заперечу, хай осінь ця для нас,
Мандрівочку лелечу не забере нам час.
Лелечу - так пташину, у холоді ночей,
Поклич мене у осінь - у осінь із орфей...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2021
Проза - Петро Кухарчук, поезія - Леся Утриско
Найкраще навчання, це у квітів. Вони навчають тишею й красою. А, уже від нас залежить – сприймаємо їх чи ні? І як би вам боляче не робили люди, повірте! Квіти не винні. Пам’ятайте! Вони завжди раді вам, не залежно, яка погода й де…
Cтрептокарпус
#світлина©ПетроКухарчук 11.09.2021
Погомони чарівна хризантемо,
В туман осінній вистели стежки,
У холоді закохано й буденно -
В сорочці осені наший стібки.
Усіх кольОрів, що руда наснила -
Вибаглива така й така смішна,
Уроки дай, би інших теж навчила,
Допоки не повернеться весна.
У тишу днів, написану красою,
У дощ чи спеку квітанкових мрій,
Невинність їх охрещена росою -
Люби без болю квіт людських надій...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2021
Зустріч
Із осінню зустрілась на ставку,
Вся мокра - хто образив? Як сльозилась,
Присівши на травицю, на гливку,
Дощем холодним, у сльозах молилась.
Я з листопаду ткала їй сувій,
Згортала трави, викупані в росах,
Віночок виплітала з диво мрій,
Обула в мох, аби не була боса.
Намисто їй чіпляла із грибів -
А пахло як... Господня нагорода,
Їй вітер розказати щось хотів,
Шукав притулку під кущами глоду.
Ну що ж ти плачеш? Душеньку зігрій...
Іще не час - он бабине ще літо,
Відвар смакуй, де м’ята й звіробій,
Торкни прощань пташиного відліту.
Це все твоє - ніхто у тім не винен,
Що холодом обула білий світ,
І не шукай у просині провини -
Пиши, чаклунко, свій, холодний заповіт...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
Проза- Петро Кухарчук, поезія- Леся Утриско
Здужати
…як ніж твоя слава
як ніч твоя кава
як тінь твоя днина
як попіл слова…
Власта Власенко
Немає в осені оману, пересудів, немає. Вона не намолочує снопки розчарувань, зів’яле листя упаде до долу, лиш ти ніколи не впадеш.
За тебе журавлі проплачуть небо, прошу тебе, не наважуйся прощатися у снах із своїми дивами. Повір, твої весни іще не відцвіли. І твій човен чекатиме щовесни.
Звір ніколи не питається нікого, він розтинає усю твою серцевину, а ти весь час поспішаєш на край полонини. Де явір сміється, де Черемош в’ється, де слава твоя як рута червона пролиється.
І твою ватру, не загасять у попіл пусті слова, лише ти туманами покладеш у траву ядучість його.
Най не плачуть за тобою гори, не розчісує вітер за тебе смерековий гай, ти щоразу злітатимеш мріями, і як коровірус намагатиметься накликати осуд – ти не станеш його славою.
Крутитиме тебе оманами, зваблюватиме своєю короною, а ти мовчатимеш, здужати будеш отруту його, мовчки вертатимешся в той час коли на пальчики ставала щоб любити.
Будь моєю дниною, моєю силою, чуєш, зможеш? Ти мене й мені своєю напівпрозорістю промовляєш: « І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!»*
Мене люби, таким далеким, близьким і чужим, а головне – живим. Сонцем в дорогу, рятуйся, і от не думай, коли просиш здужати.
05.11.2020 – 29.09.2021
Петро Кухарчук
——————————————————
Невже ця осінь виткана з любові?
Невже моя, у відгуку весни?
Невже в твоій наспіваній розмові?
У подиху твоїм? Чарівні сни.
Вона не в‘яне, не згортає душу -
Нехай іде, так краще для обох,
У засторогах викупати мушу -
Розлуки не зійде чортополох.
Хай лист паде, залиш його зізнанням,
Впусти у сни наш, журавлиний клин,
Весну іще прийми не зі сльозами,
Торкни її зомлілих полонин.
Чи слава це? Чи може наша слабкість?
Риданням гір наситяться струмки,
Пророчить знову рута одинокість,
Пусті слова - незречені думки.
Гірка омана - повід для туманів,
Одужуй в них, мені вернися днем,
Мольфаркою увіруй вічні грані,
Люби мене, як є - мій дикий щем.
Люби живим - незвідано незрілим,
Лиш не чужим... а може і чужим,
Таємність пелюсток у білім - біла,
Дороги відпусти в життя із рим...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
Переказати втечею
Загубитися в сьогоденні стає занадто звично. Нікому немає справи до твого пошуку свого щастя. Де б ти не був, нікому переказати, що є втрата, а що є знахідка?
Я би тебе слухав би іще, але ми загублені, не знаю, надовго чи не надовго. Зима дороги наші не замітає, неначе надає можливість омріяти мені твої терпкі, солоні слова – останні.
І на пероні, ти залишила мене стороннім. Сама ламаючи графік маршруту, міняла вкотре свій квиток надії, на інший, до станції сподівання, де сяють щастям промерзлі квіти.
Я не наслухався тебе. Тепер уже ніколи не перекажеш мені себе. Безлюднів перон. Твоя втеча не віджене мене у світ залишених ночей, а ти під стукіт коліс благаєш у Мойри щастя?
Ми втрачаємо невідчуті обійми наші. Я втрачаю несказане, ти переповторне. І лиш перон озвучує мені мене самого, мене між тобою і не з тобою.
Переказати втечею захотіла. На цьому пероні перевтечі. Тут були уже залишені – не лише тобою. Тут Цирцея у своїх сувоях заховала пам'ять слів, які стіжками червоним по чорному на тлі долі зів’яли .
Нікому тепер переказати.
Плач малює станцію, на якій ніколи не вийти.
І ніколи не віднайти те, що не пережив.
©Петро КУХАРЧУК 11.01.2021
* Цирцея – це могутня чаклунка, донька бога сонця Геліоса і Персеїди. Отруївши свого чоловіка, царя сарматів, вона оселилася на чарівному острові Ея.
Дякую за світлину Івану Канкіну : https://www.facebook.com/i.kankin
Ну що ж, тікай... від щастя не втечеш,
Та що тобі? - Невинне сьогодення,
Перекази своІ не наречеш,
У знахідках та втратах - все буденне.
Нехай вже так, зима завжди мине,
Вслухаючись у вічні одкровення,
А ти люби, люби стежки й мене,
Омрій слова - у них благословення.
Пустий перон... усе на нім останнє,
В останнє й я вдивляють в світ надій,
Лишень не плач, приспи, прошу, кохання,
Троянд холодних цілувать не смій.
Це їх любов, це їх палкі зізнання,
І мрії їх, і їхні поїзди,
Їх знахідки, і їх чекання,
Їх втрати - вічні втрати назавжди.
В них невідчутні витвори обіймів,
В них зустрічі та втечі - біль та гріх,
Уже як є, в червонім й чорнім прийме
Перон надій, перон розлук та втіх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2021
З нової сторінки почну себе знов
З нової сторінки почну себе знов:
Із аркуша щастя, з пера золотого,
А може з любові, а може з обнов,
А може із правди - чекання гіркого.
Я світом нап’юся - хай хтось заперечить,
Об камінь життєвий оббиті думки,
Стежини свої застелю з дивних речень,
Із років прожитих збудую містки.
Цвістимуть у них матіоли та айстри
І цвіт хризантем їх манитиме вдаль,
Зберу з незабуток мішечок бувальщин,
Прикрию словами невдаху-печаль.
Хай сніг припорошить і вітер розвіє -
Навіщо мені нерозгадані сни,
З нової сторінки писатиму мрії,
На аркуші білім, в обіймах весни...
«З нової сторінки почну себе знов»
Вислів - Вільна Мрійниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2021
Проза- Петро Кухарчук, поезія- Леся Утриско
Осінь в порцеляні
Твій острах в осінь не прийшов…
Достоту терпеливості вистачало, але ти втомилася від химерності сухих очей, які страхалися дівчат з нерозплетеними косами.
Сонце низенько не зігрівало, як і гамір спраглого очікування стомлював химерністю, доволі марення!
Розхристує душу збайдужіла осінь, ще мить, ще встигне заблукати в листі запізнілий острах – твій і мій…
Ще зовсім трішки і журавлиний клин зітре ілюзій протиріч…
Тримаючись за спогади намагаючись порушити право – твоя не твоя, твій не твій…
Прохолода ночі стирає грані свідомості, годі сподівань!
Що із того що болить обом? Навипередки п’янять сповиті хмелем сподівання і, бунтує вкотре привид обіймів…
Ще зовсім трішки і, осінь подарує горнятко по вінця світла і тепла!
Передчасно не поховаю прийдешнє, коли видаватиметься – то фарбуватиму барвами осені стежину свого життя – одну на двох…
У мріях остраху твого віднайду щастя, яке у нього не було…
© Ладо ОРІЙ
11.09.2020
м. Житомир
Хміль
#світлина©ПетроКухарчук 09.09.2021
Розкажи мені про осінь, що в горнятку кришталевім,
Про тепло її та холод, смак її так, мигдалевий.
Про химерний страх в очицях, про руде її волосся,
Сонця гордий поцілунок й дощового стоголосся.
Чом, байдужа, заблукала у горнятку з порцеляни?
Запізніла в стиглім листі, для нас двох - любовна рана...
Не твоя і не моя - збайдужіло п’яна, п’яна,
Журавлем вкраде тепло, понесе над океаном.
Обійми її теплом, намалюй стежки із вітром,
Біль притиш, прошу- притиш, застели осіннім квітом.
Я ж нап’юся її світла і тепла торкну в Осанні,
Щастя в мріях віднайдемо - осінь вип’єм з порцеляни...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2021
Проза- Петро Кухарчук, поезія- Леся Утриско
Палає переддень! А завтра спопелятимеш жертовний камінь в порох очманіння?
Співай! Встигай надихатися хмелем! Не намагайся каструвати осінь, ховаючи по закутках жалю своє осердя!
Поради легко роздають он ті, що лише біля тебе, а не з тобою! Проте не видиш ти тепер обабіч себе…
І вкотре оп’янілий вечір спрагло п’є холодні роси разом з тобою, без прагнення змінити себе в собі…
Повір! У нього, як і в кожного із нас йде боротьба між тим ким бути й з ким? А нині місяць оголює у нас жалість і прозріння…
– Місяцю! А як у людей? Що в житті що перемагає? Жалість чи логічність? – запитав вечір вересневій…
Серпастий усміхнувся і відповів, – перемагають завжди ті емоції, які людина вирощує в собі удвох, розумієш?..
Удвох!!!
16.09.2020
Петро Кухарчук
Космея
#світлина©ПетроКухарчук 11.09.2021
Розкажи, стоголосий місяцю,
Не ховайся між хмарок-приблуд -
У розлук, де нема більше місця?
Також місця нема для облуд?
Може вчора, а може завтра,
Ну а може у гріх-переддень
Спопелиться жертовна ватра,
Зажевріє любовний день.
Не закутуйся в жаль та острах,
Хмелю випий - розради крик,
Знаю - боляче, надто гостро,
Спраглий вечір - туманний лик.
Чом не бачиш свої дороги
І людським не даєш надій,
Випий з росами всі тривоги,
В них прозріння смакуй напій.
А я знову спитаю в місяця,
Забажаю його порад -
Чом удвох нам немає місця?
Чом не пише людських балад?..
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2021
Так хочу туди
Я так хочу туди,
Де жевріють у росах світанки,
Я так хочу туди,
Де квітують батьківські сади,
Я так хочу туди,
Де матуся старенька на ґанку,
Я так хочу туди,
Де дощі не змивають сліди.
Приспів:
Чужина, чужина!-
Я тобою напитись не можу,
Де джерельна вода,
Там криниця батьківських розлук,
Чужина, чужина!-
У думках поміж мальвами броджу,
ПритИшити хочу той крик, що торкнувся до мук.
Я так хочу туди,
Де лелеки вертають весною,
Я так хочу туди,
Де співають пісні явори,
Я так хочу туди,
Де смереки сумують за мною,
Я так хочу туди,
Де в молитвах мої вечори.
Приспів:
Чужина, чужина!-
Я тобою напитись не можу,
Де джерельна вода,
Там криниця батьківських розлук,
Чужина, чужина!-
У думках поміж мальвами броджу,
ПритИшити хочу той крик, що торкнувся до мук.
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2021
Проза - Петро Кухарчук, поезія - Леся Утриско
Солоні уста моєї осені…
Останній лист від осені – і досить!
Ось-ось вона допише свій вердикт, –
І грішну душу пóтай заморозить,
Листочок серця вирве назавждú.
Михайло Жайворон
Наснились мені солоні уста осені, не зморщені від солі, і не від жалю, а навпаки вони і, і від їх поцілунку, на душі ставало затишно, натхненно, солодко. Вони сміялися із мене, не сприймаючи мою оголеність, задивленість, а навпаки – усе виднілося їм пережитим, знайомим, можливо й чужим…
Прибульцем ставав в чужому місті, яке віталося щоранку мжичкою, яку іще грибною мрякою прозивають, після якої народжуються білі гриби. Але мені через сито ночі, через мжичений ранок, через мрячне небо марилися сіяючі солоні уста.
Хіба можливо мати прихисток у осені? Хіба? Питаю я у ночі, яка осиротілими очима дивилася на задивленого в солоні, який вештався берегами Бугу, шукав себе в собі, радів тому, що має, бо інші – не мають, не мріють, бояться здійснити крок назустріч.
Вона не вірить мені. Її тернистий шлях довіри вагався сприймати мене таким, яким і я є… Справжнім…
А я її намалював до того, як зустріти, хоча вона й не розуміє, як так? Хіба так буває? До? Наше життя складається із щоденних дрібниць, це як у природі падає дощ, пробуджується ранок, насувається завірюха, огортає хурделиця. Хіба можливо дочекатися всього й одразу в житті? Хіба?
Лише намагаюся поділитися добром, теплом, квітами, й добрим словом, навіть і не чекаю розуміння й дяки. Хіба чужа можливість купити відразу багато чого, зробить одразу щасливим? Не вірю!
Справжність мабуть і є в тому, щоби уміти дарувати маленькі радості життя, з яких осінь нанизає бурштинову Велич Істини. Адже Істинна Велич – велика у дрібницях…
15.11.2019
Ладо Орій
Бурштинове намисто - пахуча осінь,
Не вірю, що любов впустив у зрілу просинь,
Купити істину, у величі чомусь знов просиш,
Добро й тепло у життєрадості мені голосиш.
В моєї осені вуста солоні - не зречися,
Один цілунок у блаженстві - в нім озовися,
Сміятись хочу, в тім оголю зігрілу душу,
Малюй її, зустрінь її ... а я не мушу.
Ти кажеш: - Справжній,
Тернистий шлях мого вагання,
Такі терпкі, такі хмільні мої страждання,
Буденність слів, буденність мрій -
в них світ чекання,
Слова живі, як день і ніч, в них сподівання.
Хіба жива? Буває так? Сміюсь у осінь,
Добром торкни, надпий мене у стоголоссі,
У падолисті малюй невинний, ще сонний ранок,
Прошу, молю - лишень не зрадь новий світанок...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2021
Кину травиці
Кину травиці під ноги старезним порогам,
Може в зажурі приляжуть собі відпочить,
Теплих дощів розіллю на засмаглі дороги,
Хай же їм спогад солодкий сьогодні наснить.
Тихим розмаєм всміхатися буде ім ранок,
Знов цілуватиме день недозрілих отав,
Вітер зомліло впаде на порапаний ґанок -
Певно зрадливих мелодій уже відіграв.
Скрипка торкала душі, завмирала у струнах,
Грім божеволів у крику кудлатих хмарок,
Млосно травиця ковтала заварений трунок,
У літньому танці зробивши невпевнений крок.
Перший й останній - спітнілий, химерно зухвалий,
В напЕрстку із гроз, що у відчаї нічки-жаги,
Жадно в минуле ступав - досконало недбалий,
Там, де старезні пороги накрили сніги...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2021
Груша
Так дико пахне груша свіжим медом,
Восковим чаєм, сотами із бджіл,
І стиглим квітом, трав’янистим пледом,
І сміхом неба, де нема до неї діл.
Смішним промінням в ранній прохолоді,
У росяній стежині... навпростець,
Химерною хмаринкою в городі,
Та й зіллям, що заплетене в вінець.
Пекучими смішними кропивами,
Косицями кудлатих кукурудз
І вербами, зігрітими дощами,
І місяцем, пузатим, мов гарбуз.
Молочним збаном, доторком веселки,
Нектаром, ще не стиглої, лози,
Та літнім, смачно виробленим глеком,
Залишеним на згадку від грози.
Букетом маків, зоряних волошок
І надвечірнім криком журавля,
І зграйкою зірок, що у горошок,
І вітром, що зароджує земля...
Так дико пахне груша стиглим медом...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2021
Ніч
Впала ніч у нескорені трави,
Завивалась із ними в хустки,
Ледь помітно торкалась заграви,
Із хмаринок крутила нитки.
Блискавки ій сміялись у самбо,
Залишаючи зітканий щем,
Зашивала розірване небо,
Пошматоване диким дощем...
А над ранок зомліло забулась -
Тихий вітер їй пісню співав,
Посміхнулась... собі посміхнулась -
Її душу знов день лоскотав...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Одна
Мільйон доріг, та лиш одна -
Одна єдина, що до хати,
Хай буревії й ніч чудна,
Там є чим жить, є що згадати.
Знов манять в небо літаки
І проводжають термінали,
Та все, здається, навпаки...
В думках слова собі лунали.
Минає день - в душі любов,
В ній мило й щемно - так колишньо,
Я вибираю знов і знов
Стежину в дім і стиглу вишню.
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Дует - Петро Кухарчук, Леся Утриско
Проходиш мимо…
Як сльозина стає сніжинкою,
Так, як іскра стає димком,
А чи дівчинка мила – жінкою,
Я поемним стаю рядком.
Ігор Павлюк
Ранкове небо впало на плечі застарілому літу… Вітер заколихує росинку ранку в зачервонілих китицях калини, які досхочу не нап’ються волі.
Люди, які проходять мимо кожного разу общипують надію калинову, без упину, заради втіхи…
Присяду на глиняній призьбі, закрию очі…
За споришевим подвір’ям на ружі молоді горобці сполошилися, насторожилися, літо відійшло в минуле, забравши жовторотий галас їхній в осінь…
Похресники осені, шишками хмелю засівали береги любові… Над рікою…
Вони обійнявши в останні дні літа, звільнили тебе…
Повільно пилиною почали осідати марні сподівання, лише оживши від спеки спориш, на здичавілу стежину літа розсівав свої осиротілі зерна…
Збайдужілі…
Мовчки…
Від шуму яких…
Не було чути поезії в прозі…
Нікому…
А на стежині долі, голуби споришеві зерна дзьобали…
Ладо Орій
01.09.2019 – 01.09.2021 м. Житомир
Розсип, розсій у споришах
Насіння прози, не поезій...
І відродившись у віршах,
Пірни у витвори фантазій.
Торкнися неба на плечах -
В старезнім літі воля й вітер,
Роси краплинка на руках
І жменя сонця в дивнім квіті.
Там люди - калиновий дзвін,
Гірка роса, фальшиві тіні,
У крик пташиний - грім та гімн,
Осінні сльози на колінах.
Сирітські зерна в споришах,
Жива поезія для втіхи,
Пташина проза у віршах,
Байдужим криком для потіхи...
У сподіваннях марноти,
Повільно всівшись пилиною,
Аби від осені втекти,
В пташинім подиху - грозою...
#лесяутрисковоробець
Світлина з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021
Не силуй мене не любити обвітрені грози,
Не силуй забутись у квіті осінніх заграв,
Не силуй сміятись в закохано вицвілі сльози,
Не силуй торкати душевно загублених трав.
Хай буде, як є - ще милуюсь, сміюсь до нестями,
Облесно торкаючи літа навіжених снів,
Осінні стежки пересію невинно ночами,
Притишу твій біль, а у нім заколишу і гнів.
Не силуй лишень... догорає веселка примхлива,
Це наші дощі, наші грози - розбещений дзвін,
Он осінь торкає життя - загартована злива,
В ній вітру спитай, як у вірність закоханий він...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021
Вчора, у палаці мистецтв, у Львові відбулася Науково-практична конференція "Загублена мала Батьківщина", приурочена 70-річчю примусового виселення українців із Західної бойківщини у 1951році.
Мала за честь бути присутня на такому заході, бо відношуся до родини депортованих- це моя мама та вся її родина, вивезені з Устрік, теперішня територія Польщі. Болючі розповіді, спогади, історичні та архівні документи - доля українських бойків, вивезених примусово з обжитих та облюбованих домівок у необжиті степи України.
Дякую організаторам за надане мені слово, за можливість поспілкуватися та почитати поезію. Усіх гараздів та успіхів вам у всіх планах та задумах.
Карпатські Бескиди - свята прадідівська землице,
Сльозами омитий мій бойківський згорений Край,
Стелились дороги у безвість - дороги тернисті,
Топтав дико ворог, віднявши одвічний твій рай.
Сирітсько прощались з тобою старезні смереки,
Смолою гірчавів сумний та блідий потічок,
Народ твій збирали в вагони, невзявши ні глека,
Лишень найсвятіше - світлини й предвічний мішок.
Вагони, вагони, вагони - в них люди, мов миші,
Степи неосяжні - і холод, і голод, і смерть,
А десь, у Карпатах, всихалась калина від тиші,
Непрошене пекло й Голгофа вели круговерть.
Назад не вернутись! - роїлись думки одинокі,
Над прірвою дихав і ладан, і вічність молитв,
Чекали десь бойка лани неосяжні, широкі,
І відчай, і біль, і шлях до нескорених битв.
А нині лиш пам'ять про рідні Карпатські Бескиди -
В ній прадід і дід, в ній стежина і спогад про рай,
Старезні смереки й хрести - почорнілі сновиди -
Назавжди украдений ворогом бойківський Край...
З повагою Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2021
А ти люби - люби немов в останнє,
Ці неповторні сині небеса,
Пташиний злет, мандрівку в чудеса
І слово вічне, світле, раннє, раннє -
Люби! Прошу! Ці, Божі, чудеса...
Люби цей світ, люби у нім блаженство,
Люби життя, так світле та чудне,
На перекір незгодам... все мине,
У задуми впусти людське шаленство...
Люби цей світ! Прошу тебе! Люби...
В нім запали словесні смолоскипи,
Піддайся чарам музики й струни,
Згубись, хай так, бо лиш... бо лиш вони,
Заманюють тебе у вічні битви,
Де зліт пісенний в чисті небеса...
Люби цей світ! Прошу тебе! Люби!..
Не дай зомліти слову й смолоскипу,
Хай пісня, в ній життя, хай вічні битви -
Люби! Прошу! Ці Божі чудеса...
Люби! Немов живеш в останнє...
Якщо є такі чудові люди, такі таланти - завше буде Україна.
Рівне, 14-15 серпня перший Фестиваль авторської пісні та співаної поезії «Словоспів».
Розум, думка, слово, пісня, талант, спілкування, щирість, добро - все злилося в одному слові- СЛОВОСПІВ.
Мої щирі вітання організаторам, учасникам - а це українські барди, суддям, гостям та взагалі усій рівненщині - ви неповторні. Все, що я почула та побачила, залишиться тільки чудовим спогадом. Я беру тепло ваших сердець у далеку Іспанію. Добра вам та щастя, успіхів, досягнень, перемог.
З повагою, ваша поетка - Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2021
А я із літом не прощаюсь,
Кажу: - До зустрічі!..йому,
Запам'ятати постараюсь
І розказати, як люблю
Ті ясні ночі, світлі ранки,
І шум джерельної води,
І серпанковії світанки,
Й багрянець неба та ряди
Густих хмарок - снують довкола,
Здається зараз упадуть
І запах вітру, так медовий,
І диво гроз, що заплетуть
Відбиток зір, води шаленство
Де запах м'яти, чебрецю,
Тепло, що впало у блаженство -
Спиваю благодать оцю.
Хай буде так, як хоче літо,
Не заперечу, все прощу
І посміхнусь йому я скрито...
- До зустрічі! Йому кричу...
#лесяутрисковоробець
Полотно Заслуженого художника України, Анатолія Марчука
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2021
Дай доторкнутися стерні, плети намисто,
Блаженну мить зніми з небес, розвій дощі,
У пшеницях жевріє обрій урочисто,
Осінній день вдяга землицю у плащі.
Де ще не час купатись сонцю в прохолоді -
У літі бабинім злоскоче диво-світ,
Білий рушник собі простелить у господі
І жити буде загадково сотню літ.
У журавлинім світлім клині, що тривожить,
У пожовтілих та рудих таких стежках,
Займе вітри - у них літа свої помножить,
Здійметься в небо, наче дивний, дикий птах.
Дай доторкнутися стерні...
#лесяутрисковоробець
Полотно заслуженого художника України , Анатолія Марчука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2021
Впала ніч у нескорені трави,
Завивалась із ними в хустки,
Ледь помітно торкалась заграви,
Із хмаринок крутила нитки.
Блискавки ій сміялись у самбо,
Залишаючи зітканий щем,
Зашивала розірване небо,
Пошматоване диким дощем...
А над ранок зомліло забулась -
Тихий вітер їй пісню співав,
Посміхнулась... собі посміхнулась -
Її душу знов день лоскотав...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2021
Я писатиму вірші про них до останнього дня,
Я нестиму у світ біль душі вже напевно до скону,
Я молитиму Бога за душі солдатські щодня,
Я не зміню свого, а ні болю, ні слово-закону.
Так велів вже Господь, би кричати у вічі іудам,
Так Всевішній велів, аби черствість розбити до скал,
Не кидайте каміння у серце - поетові в груди,
Так байдужий мені, цей нелюдський, холодний оскал...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
Запахла осінь у саду
В покосах босоніж іду
До джерела думок та мрій
Приспати їх мені не смій
Бо ще не час, ще зорепад
В зеніті літо - дощ і град
Ожини подих до грудей
Веселки жменя для людей
Політ зірок у тиху ніч
І дивом все торкає віч
Малює сон... вдихну примар
Торкаю в нім колиску з хмар
Впадуть, смішні, на береги
Роси нап’ються від жаги
І побіжать будить громи
Лелека доторкне крильми
Стерні життя, ріллі надій
Молю! Приспати їх не смій
Нехай ще літечко смішне
Зігріє мрії... не мине
Осінні пахощі в саду
В них босоніж у щастя йду...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
Третя втрата за останні два дні на клятій війні.
Сьогодні вранці, від отриманих вчора поранень, пішов з життя сумчанин Едуард Лобода друг Фугас, боєць ДУК ПС ТГ Сапсан - 24 ОМБр імені короля Данила.
Йому назавжди залишиться 25 років, чотири з них він воював. Поранення отримав при виконанні особливо важкого бойового завдання. На жаль вони виявилися не сумісними з життям. Лікарі в м.Курахово робили все можливе і неможливе борючись за його життя. Транспортувати Едуарда в Дніпро можливості не було хоча спроби були - зупинялось серце. Лікарі повертали до життя друга Фугаса декілька разів.. Ми надіялись..... Друг Фугас справжній Герой, він загинув, але врятував життя інших побратимів.
Висловлюємо співчуття родині та близьким Едуарда Лободи друга Фугаса і бійцям ТГ "Сапсан" де він воював останні 3 роки, які втратили брата, друга, бойового побратима.
Герою Слава і Вічна Пам'ять!
Інформація З інтернету
ТВІЙ ДЕНЬ МИНУВ
Знов день минув, а що було у нім?-
Кровава злива, виткана з металу
І ти у ній... дорога в рідний дім,
Засуджена невинно на поталу.
Твоі стежки - у маках вівтарі,
Із звіробою виткані молитви,
І погляд в небо, й сльози-бунтарі,
Й душі невинно страчені гонитви.
І знову день... в нім поле й дивний гай,
У нім схололі, вицвілі світанки,
Господній дім, Господній світлий рай,
Юначий погляд, подиху останки...
Знов день минув, торкаючись пітьми,
Веселки цілували холод зливи,
В ній непокірно били злі громи -
Із болю, в небо, голосили ниви...
Твій день минув...
#лесяутрисковоробець
Боже, який біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021
На превеликий жаль у нас знову втрати:
вчора, 9 липня, в районі н.п. Золоте, Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером, загинув старший солдат 24-ї окремої механізованої бригади, Володимир Богданович Яськів, 1977 р.н., уродженець смт Великі Бірки Тернопільської області.
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ!
Інформація з інтернету
Смертельна косовиця
Ну що ж ти, смерте, косовицю розпочала?
Давно пора покоси всі згребти.
І знов душа в обійми твоі впала...
В небесну вічність не готова ще іти.
Холодна й боса - горілиць до суду,
А що судить? - В ній правдонька свята,
Та що тобі! Підтримуєш Іуду!..
Тернисте зілля на Голгофі розцвіта.
А ти снопи вивязуєш з колючок,
На людський рід сумні кладеш вінці,
Родині залишаєш образочок,
Розп’явши на хресті всі промінці.
Ну що ж ти, смерте, косовицю розпочала?..
#лесяутрисковоробець
Знову втрати. Світла та вічна пам‘ять. Співчуття родині. Біль, біль, біль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021
Забутий дощ
Так дивно диха у спину літу забутий дощ,
Ляга в калюжі, слізьми вмиває чоло у площ,
Западе в душу, стрясе їм втому - сумним хмаркам,
Сміятись буде, аби не спати, у світлі гам.
Десь залоскоче, десь підсміхнеться - чудо з чудес,
Штовхне у спину притихлий вітер, аби воскрес.
Стече по шибці сльози цілунком - ще не журба,
Кохатись ніжно в гамі веселки - все ж не ганьба.
Надвечір ляже стомлений дивом у вітражі,
Насняться млосно примхливі й світлі дні - міражі,
Де знов калюжі цілують ніжно чоло у площ,
Так дивно диха у спину літу забутий дощ...
#лесяутрисковоробець
Світлина з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021
Це 24 річний Курасов Євгеній Олександрович, родом з Сумської області с. Локня. Віддав життя за всіх нас, 8 липня поруч з Пісками.
Вдома на нього чекала дружина з дитиною.
Царство Небесне СПРАВЖНЬОМУ ГЕРОЮ України!
Сьогодні сич кричав після дощу,
Кричала мати: - Ні, не відпущу!
Дитя ридало тихо у колисці,
Вдовиця коси викупала в мисці.
Заплела в хустку чорну із жасмином:
- О Господи! Загинув! Як... Загинув?
Громи вляглися у дзвіниці,
Весь світ зомлів у, сліз, водиці.
Всихались трави, збіжжя, сонце...
В них свічка всілась у віконце.
Здавалось, - іншого нема,
Лише розпука, дика тьма.
Селом розхристані тумани,
Вляглися сумно біля брами.
Їм смерть віночки виплітала
Та реготала... клята, реготала.
Лиш сич кричав після дощу:
Ні, не прощу! Ні, не прощу!
Світла та вічна пам‘ять, Янголе. Співчуття рідним😢😢😢
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021
Вибирало літо пишні оксамити,
Міряло віночки у загравах зір,
Босе, коло річки, сіло ноги вмити,
Падало у трави у підніжжі гір.
Коси малювало, зачерпнувши вітру,
Би вгодити червню, що зомлів в саду,
Пісню солов’іну заплело в палітру,
У нектарах сонця несло всім меду.
Медовуху пило, втамувавши спрагу,
Стиглу, стиглу вишню вішало сушить,
Дихало думками, вклавши рівновагу,
Танцювало польку - в ній хотіло жить.
Лиш би не журитись - хай цвітуть отави,
Жменька конюшини, м’яти пишний жмут,
Сукню смарагдОву кинуло у трави,
Де вложився спати вітер-баламут.
-Ой не спи, вітрисько! Завтра будеш спати,
Нині назбиралось ситечко хмарок,
Відпусти на волю, хай ідуть до хати,
Он розлігся місяць - пастушок зірок.
Їх вдягало літо в пишні оксамити,
У віночки світлі, веселкові сни,
В надвечір‘і дивнім так хотілось жити -
У дзвінких октавах, в музиці струни...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021
Як дивно, мамо, квітне сад
Як дивно, мамо, квітне сад -
Наш пишний сад в чудній обнові,
У нім цілую листопад -
Твій листопад в моій любові.
В моїй любові, мов в тобі,
Жевріють світлом зорепади,
Жоржини дихають в журбі,
Очима блимають лампади.
Їм айстри смутку додають,
У день короткий - прохолода,
У снах моїх думки снують -
Яка ж чудна довкіл природа.
І знову пам‘ять ожива,
Де ти, матусю, й вся родина,
Хатина в радості жива,
У квіті стелиться стежина.
Довкола бачу образ твій,
Хоча роки в густих туманах,
Думки мої - бджолиний рій...
У молитвах, сумних ладанах.
Сади давно вже одцвіли,
Лишивши спогад на долоні,
На рушниках, що вицвіли,
На твоій долі, в райськім лоні...
#лесяутрисковоробець
Сьогодні рівно тридцять три роки, як моя матуся у дуже молодому віці відійшла у небесні засвітки. Світла вам пам‘ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
Багато тих, що зваблюють до ліжка,
Як мало тих, з ким можна пробудитись,
Щоб кожен раз закохана доріжка,
Щоб кожен раз в прощанні посміхнутись.
Як мало тих, з ким просто хочеш жити,
Руками до цілунку доторкатись,
Впиватись кави, щиро говорити,
З доріг чекати - просто лиш чекати.
Податись в мандри, відшукавши море,
Новинин, у хвилюванні днів, напитись,
І бути разом у добрі та горі -
Щоб бути поруч... тільки не любити.
Як мало тих, з ким в мрії щоб пірнати,
Відчути рій закоханих примарок,
І всі слова снігами розписати,
Вдивлятись в небо - божевілля хмарок.
Щоб щастя більшого не мати й не бажати -
В нім думати лишень про цю людину,
Як мало тих, з ким можна помовчати,
З півслова в погляді - наполовину.
Кому не жаль роки свої віддати,
У їхнім відчаї ніколи не спинятись,
Щоб у житті приймати біль утрати,
Щоби зустрівшись, з іншими прощатись...
Як мало тих, з ким можна пробудитись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2021
Дзвони мені... та краще напиши
Листа на білім вицвілім папері,
Мереживо душевне залиши,
До серця не закрий у ньому двері.
Пиши... прошу, згадай колишні дні,
Згадай минуле, вималюй майбутнє,
Я кожним словом оживатиму у сні -
У сні твоім, де квітне незабутнє.
Тепло долонь і погляд смарагдОвий,
І до безтями збуджені вуста,
Душевний жар, притуплено медовий,
В уяві нашій знову пророста.
На довгій незакінченій стежині,
На роздоріжжі наших берегів,
Слова твоі кружляють в хуртовині...
Дзвінки торкають відшумілих снів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2021
Співав її вітер, торкаючи щемно громи,
Її промовляли веселки, зомлілі в загравах,
Зухвало у ній і сніги проливались слізьми,
У ній зачаровано падали роси в отавах.
На крилах пташиних у ній заплітались хмарки,
Ромашки влягались поспати на скошених травах,
У ній дивовижно губились заблудлі думки,
Де та захмелівши, неслась у беззвучних октавах.
Ця пісня без слів... одягалась в намисто зірок,
І мружилась сонцю, жаринками дихала в шибку,
В сузір’ї небеснім писала останній свій крок,
І ноти вкладала бентежно у липах - на згадку.
Хмелів дивно сон, напиваючись смаком грози,
Сягнувши за межу нічної зомлілоі млості,
Вривались із вітром у шибку краплинки сльози...
Без жодного слова, вривалася пісня у гості...
Ця пісня без слів...
#лесяутрисковоробець
Назва поезії та світлина з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2021
Втекти б кудись від роздумів пекучих
І днів буденних, зморених у снах,
Зомліть у часі почуттів болючих,
Заснути б в заколисаних дощах.
Наснити весни, малювати б літо,
Веселки всі для осені згребти,
Сніги сумні розкинути на сито,
Просіяне добро лиш зберегти.
Аби не сумно... хай сміється вітер,
Замісить із половою гріхи,
Збере любов до веселкових відер,
Розсипле на життєві береги.
Розлуки всі напоїть зіллям хмелю,
Нехай мовчать, так краще для усіх,
Життєві жорна в щастя перемелють
Мій гріх - так вічний людський гріх...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2021
А завтра літо...
знову літо,
пихате...
травами одіте,
плаксиве...
у молочних грозах,
зомліло ляже
в верболозах.
Вже завтра літо...
чи зігріє?
Всі сподівання та надії,
казкові ночі,
світлі ранки,
вдягне у квіт рясний
альтанки,
у росах ляже під порогом,
в калюжі вимиє дороги.
Шуміти буде
в пишнім житі,
аби родитись
та віджити...
У потічку замочить ноги,
заложить бриль
собі, розлогий,
Із листя дуба,
барвів клена -
сорочку вишиє
зелену.
Червону й жовту,
синю, синю...
в черешнях, вишнях,
геть невинну,
зцілує бджілку -
заколише,
з кульбабки
молочком розпише,
ті дивні сни
зірок чаклунок,
зібравши всі вітри
у клунок -
у міх краси, тепла
та чуда...
чи скаже хтось,
що це облуда?
Це просто літо -
пишне літо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021
Петро Кухарчук, Леся Утриско Воробець
По дорозі травневого ранку кружляють, неначе сніжиночки, білі-білі пелюсточки цвіту Вашого життя, й цими стоптаними ранковими стежинами Ваші думки одягалися в біле-біле. Вони горнулися до Ваших несмілих кроків, засіваючи в душі несмілі напіввідзвуки майбутнього, яке горнулося до Ваших віт надіями, даруючи Вам рясним дощем увесь широкий світ, який довіряє Ваше життя пісням.
Пісням, які соловейко довірливо доніс від імені закоханих – Вам, і які тихо відсторонили від Вашої душі маленькі й великі тривоги прожитих літ, довірливо врятувавши душу, лишаючи на гілці ночі страждання і біль минулого.
І Вам легко дихати надіями, взявши за руку давніх весен голосне щебетання птахів весільних мотивів зорянок, синичок, жайворонів, – Ви крокуєте, Ви хмелієте від запахущого цвіту акації, бузку, який розігнав Ваш вечір спокійного смутку.
І попливуть по землі сади в теплих туманах, Ви знову захочете заспівати колискову – така всесильна вдача травневого ранку, коли Ви, радіючи, в далекий вирій проводжаєте роки.
Цей ранок молодий барвінком синім не дасть згаснути в серці тому, що берегли вітри, і ці мокрі квіти прошепочуть Вам: – Він – мій, і в ньому я пізнаю себе…
© Петро Кухарчук, 2011 р.
м. Житомир
РАНОК
Збережіть мені, тихі вітри, знов народжений ранок,
В нім шепоче замаєний зливою дикий бузок,
Я ж вкладу у сніпки всі роки, з ними вийду на ґанок,
Як у перше в житті зроблю так, по дитячому, крок.
Нам пелюстки устелять стежки, поведуть у причастя -
У пташине причастя пісень - молитви солов’я,
Я загублю роки за плечима весни... вип‘ю щастя,
Зап’янію у теплих туманах - в їх пахощах я.
Всі великі й маленькі тривоги невинно вколишу,
Колисковою вимию їх, у сніги загорну...
У сніги пелюсток, на веселках небесних залишу,
Хай впадуть в дивний сон, щоб зустріть не одну ще весну.
Хай в ній зливи шумлять, хай громи доторкають барвінку,
Хай купаються в росах, і май, і нестиглі хліби,
Мокрий квіт одягне пелену... так небесну хустинку,
З під нестиглих ще трав прошепоче для тебе: - Люби!..
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2021
Петро Кухарчук, Леся Утриско - дві поезії на одну прозу.
Дякую за співпрацю, за спів душі та слово серця.
Зорі й небо, я люблю вас не за те, хто ви є, а за те, хто я, коли поруч з вами. У кожного з вас свої особливості сприйняття мене, і нікому не дозволяйте за вас сприймати мене. Ніколи не порівнюйте себе з кимось, Ви найкращі! Даруйте радість собі і мені. Щастя не має минулого і майбутнього, воно завжди у теперішньому часі! Щастя це диво, ним не може ніхто насититися, навіть коли життя накладає на вас усілякі заборони, навіть тоді – коли видається, що все уже закінчилося. Будьте справжніми, навіть тоді, коли уже й навчились ховатись від душі.
Петро Кухарчук
ЗОРІ Й НЕБО
Від душі не втечеш, а ні сховку повік не зшукаєш,
Справжнім будь там, де радість ніколи немає кінця,
Між зірками і небом щось дивне сьогодні чекаєш -
Світлу мить, де майбутнє торкає твойого лиця.
Оживи те майбутнє і там, де стрімкі заборони,
Що ж минуле тобі? В нього більше нема вороття,
Напиши і для мене й для себе незнані закони,
Не суди нічиє, лиш у своє обуйся життя.
Хай не судять дороги твоі, що між небом й зірками,
Ти ж отримай святу насолоду у щасті своїм,
Хай ні вчора ні завтра - сьогодні воно вже між нами,
Між минулим й майбутнім, так світлим, назавжди твоім...
——————————————————-
Задивляюсь у небо, торкаю замріяні зорі,
Хто для вас я? Бо мені ви так надто святі,
Лиш би поруч із вами корабликом плисти по морі,
Зодягнувшись у щастя сьогодні -
пройтись в самоті.
Зачерпнути минуле, надпити десь дивом майбутнє,
Де теперішнє наше і ми в нім щасливо самі,
Нам нема заборони любити - це так незабутнє,
Не торкайте душі, не ховайте в ній зорі німі...
#лесяутрисковоробець
Світлина з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021
І знову дует - Петро Кухарчук , Леся Утриско
Мені так хочеться бути відвертим, повірити у те, що ж у мене там в середині, і чому воно там ниє і болить…
Час зупинить неможливо, і якщо ми не відчуваємо себе щасливими зі жатими очами, тільки тому, що вважаємо що наше щастя десь далеко попереду, думаємо що це і є наша життєва ціль. То це велика помилка. Бо в нашому житті є дві стежини: йдучи по одній, ми завжди будемо відчувати себе щасливими, йдучи по другій – завжди нещасливі. Повернути з однієї стежини життя на іншу можливо в будь який час по нашому бажанню. Адже щастя – це не мета життєвої дороги; це стан, в якому ми крокуємо по ній.
Щастя – воно в середині нас, а не зовні. Щастя – це добрий настрій, відчуття радості, внутрішній спокій і внутрішня свобода, внутрішня потреба творити добро, дарувати радість близьким і не близьким людям. Непотрібно ганятись за ним – воно тут же збіжить. Щастя – воно або є тепер, або його тепер нема.
От так, лежачи із заплющеними очима, мене притягувало і будило капище, і я вставав з колін часу обставин, адже я навчився літати, і не боятись життя…
15.01.2013 Ладо Орій
ЩАСТЯ
Подаруй мені щастя, залиш на моім роздоріжжі,
Хай сьогодні та завтра, бо вчора його не було,
Я ж у ньому навчуся літати, не впавши в підніжжі...
І спішитиму жити в моментах, загорнутих в зло.
Хочу щастя того, що у серці протопче стежину,
Я ж притишу ходу, не спішитиму -
би не злякать,
В нім творитиму рай, в нім дотОркну найвищу вершину,
Аби ціль досягти, аби мрію й надію плекать...
Ти навчи мене час зупинить, знов навчи мене жити,
Бо сьогодні болить... знов болить і у грудях спекло,
Я змовчу... знай змовчу і не буду для тебе тужити,
Лиш би щастя твоє в дивних сонячних ріках текло...
Я тобі подарую свободу, ти тільки увіруй
Щастя вільно ділити на дивний замріяний світ,
І не бійся радіти, любити... свободу офіруй -
Йди життєві шляхи, би у щасті писать заповіт...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021
Сонячний теплий день добігає до кінця, а в ньому добіг до кінця ще один прожитий рік, та народився новий - новий відлік життя, щось світле та щасливе, радісне та щемливе, бо в ньому не сама, а з вами- мої найкращі, найрідніші друзі, рідні, діти.
Вас так багато, сотні привітань, тисячі слів, побажань...
Постараюся відповісти кожному, хоча на це потрібен час.
Я вдячна Богу за таку велику українську родину, вдячна, що ви в мене є, вами живу та насолоджуюся.
Ви неперевершені. Обіймаю всіх - добра вам та великого людського щастя.
Дарую трішки своєї поезії, написаної сьогодні для вас, усіх.
Д Я К У Ю
Вдивляюсь нині у кульбабки,
У цвіт черемхи так, рясний -
Літа за обрієм... лиш згадка-
В ній світлий день, такий чудний.
Хай журавлиною ходою
Згублюсь у нім - в його весні,
Де скроні вкриті сивиною -
Хай громовиці знов рясні.
Вдихаю мить на повні груди -
Моя весна торкне журу,
Вітання линуть звідусюди -
Я іх зберу в чудну хуру.
Замаю цвітом, поцілунком,
Омию світ рясним дощем,
Хай кожне слово вип’є трунку,
Хай серця доторкає щем.
І я у нім, і цвіт кульбабки,
Де мить зароджує життя,
В нім сотні привітань на згадку,
І радість й щемні відчуття...
З великою повагою, ваша іменинниця
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021
Дякую, матусю, за життя. Хай Божі небеса вам будуть раєм. Зі святом, рідненька.
Матусю, а чи то сон
Матусю, а чи то сон,
Чи може нічні очиці?
Зірки падуть в унісон,
Черпнувши з душі водиці...
Матусю, а чи то сон?
Матусю, а чи то день,
А чи божевільне щастя?
Співають дощі пісень,
У мальви вдяглось причастя...
Матусю, а чи то день?
Матусю, а чи то мить,
Чи може ваші заграви?
В них серце моє щемить,
В них смуток пише октави...
Матусю, а чи то мить?
Це сон, дитино... це сон,
В нім день насниться без рани,
В нім спів вітрів ліг на кон,
В нім всі розхристані храми...
Це сон, дитино... це сон...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2021
Щось дивне коїться в душі -
Так, по весняному, дозріле,
Що млосно губиться в дощі,
А десь злоскоче так, не сміло...
Щось дивне коїться в душі.
Щось дивне коїться в душі -
Приспить думки, обніме спогад,
Вдягне у білі пелюстки
І кине невблаганний погляд,
Зібравши мрії у хустки.
Щось дивне коїться в душі,
А може ні... весна виною.
Малюють ночі спориші,
Аби зостатися зі мною,
Й торкнути дивом до душі...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2021
Пахне вуджена ковбаска,
В ночвах кисне хліб та паска,
Рушники вляглись на лаві,
Писанки вдались на славу
У кольорах вишиванки,
Одяглися у серпанки.
Масло мліє в масляниці,
Хрін впивається водиці,
На старенькім чорнім тині,
Сушать марлі господині,
Сир вимішують й родзинки,
У коморі пахнуть шинки.
Вікнам в очі диха дим,
Дім вдягнув святковий грим.
Чистим Божим четвергом,
Ніби впились молоком
Пишні трави та кульбабки,
Вишня біла й свіжі грядки.
Дощ їх мив, сушив їх вітер
І неслося білим світом:
Хай землиця плідно кресне
Скоро нам Господь Воскресне...
Полотно - Іван Марчук
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2021
Не війна....
26 квітня від кулі ворожого снайпера на Донбасі загинув 58 річний український воїн з 58 окрема мотопіхотна бригада ім. гетьмана Івана Виговського
Іван Ковальовський .
18 лютого 1963 р. народження, уродженець с. Колінки Городенківського району Івано-Франківської обл.
Інформація з інтернету
Ідуть у засвітки сини,
Ідуть у вічність разом з Богом,
Колишуть янголи їх сни,
На тім хресті, що за порогом...
Ідуть у засвітки сини...
А мати стелить рушники,
За сина шле молитву Богу,
Враз б’ють до шибки голубки,
Несуть у серденько тривогу,
Де мати стелить рушники...
В руках застигли кольори,
На полотно вложився чорний,
В нім посивіли явори,
Німеє тіло, рай пригорне...
В руках застигли кольори...
Христос Воскресне на хресті,
А з ним душа людського сина -
І знов свічки, і знов страстІ,
І знов у вічність янгол лине,
Аби воскреснуть на хресті...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021
Десь бузком,
десь запахне вишнею...
Ну а десь - всі стежини вишиє
Зачарована, заколисана...
цвіт-весна,
У кольорах писана.
#лесяутрисковоробець
Полотно Заслуженого художника України - Анатолія Марчука
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2021
Що сталося з тобою, мила весно?
В тумани замаілась, наче в осінь,
Дощами виграєш собі воскресло,
Не личить так хворіть... не личить зовсім.
У ранках плачеш - у громах зомлівши,
Веселками заплівши блискавиці,
Розрадь собі, метеликом зумівши
Упасти в трави, на нестиглі шовковиці.
Це не твоє - із вітром вести битву,
Зігрій його, приспи на пелюсточках,
Прошепочи свою рясну молитву,
Омий росою на солодких паросточках.
Що сталося з тобою, люба весно?
Не личить же хворіть... не личить зовсім,
В тобі танцюють всі дощі воскресло,
В тумани впавши, наче в сиву осінь...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2021
Найщиріші вітання, любі мої друзі, з Вербною неділенькою. Хай Господь посилає міцного здоров‘я та добра.
Така, свята
Весна сьогодні заслотила,
Десь навіть снігом залягла,
Та все ж цвіте - собі так мила,
У день лози - така свята.
За тиждень прийде Воскресіння,
В нім заквітчаюсь я і ти,
Де божа віра та сумління -
Святі відродяться мости.
А нині б’є лоза безтями,
В Єрусалим несе серця,
Співають хори, мліють храми,
Обнявши ласкою Христа.
Осанна, Господи, Осанна!..
Прости нас, грішних, за хрести.
Весна озвалась голосами -
У ній з Тобою б вічно йти.
Наперекір усім незгодам,
Весна торкає, праведнА,
Хоч заслотило та негода -
Нас б’є лоза така, чудна...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2021
Присвята
Нема вже злетів ні падінь
Нема вже злетів ні падінь,
Лише приреченая доля,
Молитва і воскова тінь,
І тиша, і душа на волі,
Нема вже злетів ні падінь...
Стежину вистелить весна,
Барвінком вінчані пороги,
Холодна днина та сумна,
Зомлілі з відчаю діброви,
Стежину вистелить весна...
Поезії останній крик,
В ній незакінчена молитва,
У прозі залишився лик -
Остання битва... вічна битва,
Поезії останній крик...
#лесяутрисковоробець
Світла та вічна пам‘ять, друже
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2021
Заколисує вечір цнотливі земні візерунки,
Зазирає у вічі, набухлим від щастя, брунькам,
Обійнявши зірки, всівся з ними, щоб випити трунку,
Наспіваючи ніжні мотиви своїм панночкам.
По весняному горне до серця небесні простори,
Привітавшись із місяцем, пише спокусу й любов,
Вже за мить до світанку приляже на виткані гори -
Зливи вічних примар і загадок - застиглих обнов.
В них зомліла, здалося, ранкова стежина у роси,
Впали перші весняно-дзвінкі незбагненні громи,
Запліта тихий вечір хмаркам закуйовджені коси -
Заколисує світ, обійнявши цнотливо крильми...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021
Хочу бігти потічками до старої хати,
По дитячому вдихнути пахучої м’яти.
Впасти дивом на коліна, де старі пороги,
В росах ранніх, до схід сонця, викупати ноги.
Назбирати черемшини - висушити зілля,
Обійняти до схід сонця вишневого гілля.
В буйнім цвіті, веснянковім - у намисті раннім,
У осінній прохолоді, в подиху туманнім.
Задивитися на небо - зустріти лелеку,
Що вертається додому, вітрами, здалеку.
Відчинити стару браму, обпалену снігом -
Як же млосно, милий Боже, пахне знову хлібом!
Замели роки лиш кроки, де мама ступала,
Тата, Боже, теплі руки, завше б цілувала.
Потічки не ті, померкли, трава затягнула,
М’ята вицвіла з роками та й старість відчула.
Лиш лелека залишився у гнізді старому,
Він єдиний пам’ятає дорогу додому.
З ним зустрінусь, привітаюсь - птаху мій, єдиний,
Як же схожі наші долі, й світ мій - журавлиний...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2021
За вікном по весняному дощ,
А в душі заквітчались ромашки,
Напиваюсь в думках диво площ -
З ними каву смакую із чашки.
Млосний подих нового тепла,
Де зародиться ніжна казковість,
Доторкне, мов веселка цвіла,
Пишні грона магічно бузкові.
Пахне день, замаівшись у дощ,
На пелюстках напише бажання,
Ромашкове зізнання у прощ -
По весняному диво - мовчання...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
Лежать горілиць... враз здалося, що квітнуть сади,
Знов льоном запахло мені - завороженим небом,
Вітри мої буйні, несіться сьогодні туди,
Де світ волошОк - де моя, так життєва, потреба.
Здрімніть лишень мить - вас обнімуть матусині руки,
Відчуйте тепло веснянкових розбещених снів,
Зомлійте в уяві моїй від гіркої розлуки -
В квітковім раю дайте волю засмаглих вогнів.
У ній зацвітуть знову мамині маки та мальви,
І синь барвінкова - в ній хрестиком дивні стежки,
Вдихнуть матіоли дими від притихлоі сальви,
Я ж, мамо, у хрестику твоім знайду ластівкИ.
Дай, рідна, ще раз, насолоди святої краси -
Святої, бо руки твоі в тих узорах торкають,
Здалося мені, що ожили квітки від роси,
Щось ніжне шепочуть, а десь надто дивно дрімають.
Сальва - вистріли салюту, феєрверки.
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021
Цей букет недописаних проз,
Жменя рим і віршована казка,
Ця жага - божевілля із гроз,
Мрія ця - загримована маска.
Це життя - дивний спалах зірок,
Кожне слово - загадка пророка,
І думки - заворожений крок,
Світлий подих - октава висока.
Ця душа - буревії сердець,
В них ремарки, обвітрені гримом,
Зліт у проз - загадковий митець,
Тихий доторк, дарований римам...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
Нанизую сльозини, ніби дощ,
В душі весна замолена снігами,
Співає у думках бентежність прощ,
Нема вже тата, не обніму більше мами.
Тримають, рідні, сонця джерело,
Тримають повінь згореного неба...
Думки увись - у них все віджило,
Згубитись в них людська моя потреба.
В загравах бачу мамині сліди,
У раннім квіті ніжний погляд тата,
Летіла б птахою весняною туди,
Де так без них сумна й порожня хата.
Старий поріг од вітру занеміг,
Засмагла вишня, старістю обнята,
Там ніби світ кінця свого добіг -
Торкнув життя, що в спогаді розп’яте...
#лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
Розмальовую весну у пролісках вір та надій,
Одягаюсь у неї закоханим небом смирення,
Дивним птахом відпущу у просинь цілунки , що з мрій,
Доторкатиму мить - у зародженні світле блаження.
Розіпнуть на хрести дивні китиці снів верболоз,
Запалять почуття незотлілим, від осені, хмизом,
Підіймуся увись божевіллям незрілих ще гроз,
Вишиватиму з ними рушник так, заквітчаним, низом*.
В них забудусь на мить - ну а може на сцілену вічність,
І ніхто не посміє мені заперечить
ці сни,
Перші проліски вір та надій - загадкова величність,
Розсипатиму тихо у днях всі блаженства весни...
Низом - тут у значенні- вишивати низинкою.
(С) #лесяутрисковоробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021
Сьогодні я з весною говорила,
Торкалась за зап’ястя її слів,
Так горда - раннім вітром холодила,
Притихши у нездійсненності снів.
Щось шепотіла в ранньому промінні,
Запнувшись у намисті із зірок,
В красі чудній нескореного тління,
Згубилася у всесвіті казок.
Читала та заспівувала строфи,
Прислів’ями лягала на струмки,
Вриваючись в іскристі своі кроки,
Де небом забавлялись ластівки.
Так заново народжене блаженство,
Така краса, нескорено - стрімка,
І невгамовне одкровення та шаленство,
Невичерпно, чарівно-гомінка.
Сьогодні я з весною говорила...
(С) #леся Утриско Воробець
Світлина автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2021
Станик (гумореска)
Встала м зрані до худоби - на дворі весна,
Тілько снігом знов замело і тепла нема.
Намахалам сі лопатов - стежку відгребла,
При дорозі так махала - здалосі, мітла.
Йду до кухні каву пити - вочи на чоло,
Щось висит на нашій груші - шо би то було?
Два горбочки зеленіют - може в мене білка,
Зачалам у корчі* лізти - зачепилам гілку.
Я вперед - вна не дає, коси вириває,
А зараза та, на грушці, до мене моргає.
Перебрало всі кольори, скінчило зеленим,
Гілє ломлю і кричу: - Відстань юш від мене.
Я кричу а вно моргає - вітер го колише,
Патиком дістати хочу - може вно мі лише.
З мого крику Стефко мій вилетів у штАнцях,,
-Стефцю, любий, марш до хати - заморозиш яйця.
Вчув напевно, бо статуйов завис коло ґанку,
І зачав штанці здиймати, як з вікна фіранку.
Я завмерла... побіліла - дивлюсі на мЕжу,
Стефко вискочив на грушу, як на якусь вежу.
Там притих, напевно снігом го приморозило,
То зелене, жи висіло, потрохи злазило.
Би себе застрахувати, взіла м до рук збанок,
Придивиламсі юш ближче, а то Зоськи станик*.
Висит, клятий, як зміюка, обвив нашу грушу,
А я Стефця тепер свого відліпити мушу.
Так посинів, як той пупець, вочи калачом,
Добре жи ніхто не видів, бо піде селом...
І селом і загомінком - там купа варятів,
А я Стефця самогонков відтираю в хаті...
Корчі- кущі, станик - бюстгальтер,
#Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
Блюдо (гумореска)
Припер Стефко мій зі Львова, кричит:- Дай ми їсти,
Так по кухни юш сі гонит- не знає де сісти.
Я м сі злєкла, шо то з хлопом, як го розуміти?
Цілий день юш торгував - редисочка, квіти.
-Гроші ж мав, чого ві Львові не з’їв якусь курку,
А він тикає ми знимку - якусь там фігурку.
Я лечу по вокуляри, бо добре не бачу,
Вочи луплю на таріль та мало не плачу.
Каже:- Курку заказав, принесли в оздобі,
Най самі собі їдят, бачив я юш в гробі.
Звідки, Касю, зачинати, то їдзенє* їсти?
Юш не знав як до тареля, чи лягти, чи сісти.
Обертав їм на всі боки - дивисі на мене,
Розпустило з моркви коси - таке юш вогненне.
Цицьки мало із яєць, майонезом литі,
Ноги були у волосю, ніби з терні шиті.
Як їм глянула на знимку- мову ми відняло,
Вно сі дивит і на мене - ніби шось шептало.
-Добре, Стефку, жи з не їв , то напевно чари,
Йду водицев ті покроплю, зладжу* ти узвари.
Віск зливала, потім вроки ліфчиком змахнула,
Стефка свого в старі майтки тихо зодягнула.
Так сі трєс, як в лихоманці - моцно колотило,
А вно лежит на тарелю - ноги розложило.
Я махаю, би пішло- а вно вочи тичит*,
Завтра я до Львова їду - Стефкови не личит.
Бо як знов му принесут таке диво - блюдо,
Я сі бою, жи дорогу до хати забуде...
Їдзеня - їда , тичит - дивиться, зладжу- зготую
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2021
Я поглядом твоїм напитися хочу весни,
Загравами вуст доторкатиму світлого неба,
І променем раннім твоі потривожу знов сни,
Любов’ю злетіти б увись... ти спитаєш: - Чи треба?
У відповідь зливами зійдуть чарівні струмки,
Загояться рани молочним, нестиглим ще, листям,
Вдивлятимусь цнотно у дивні хмаринок нитки,
В промінні ранковім нанизані звабливим вістрям.
Напийся її, як і я - бачиш, вже оживає,
У відповідь мружить зіниці чаклунок мімоз,
В них вічна краса, що за нами в бруньках споглядає,
Пелюсток хурделиць - в блакиті не здійснених гроз...
(С) Леся Утриско Воробець
Світлина автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
Кум сьогодні зварював - купив якусь дошку,
Виволік, де вищий горб і поставив Зоську.
Так сі кумонька пручала - вили всі собаки,
Кум тримав її за руку - та вєзала гаки.
Вочи перло на чоло, в грудьох клекотало,
Так сі дерла догори - всьо тіло ридало.
Би не гепнула*, як міх, вручив парасолю,
З горба Зоська так летіла, жи бевхла* в фасолю.
Поламала всі тички та й потовкла бульбу,
Сі привиділи святі - розпочала мольбу.
Таку виорала яму, де вложила тіло,
Жи сі здало - над селом ЕНЛО летіло.
Розпристерла сі на межІ - лежит, як небожка,
У волосю будаки, під плечима
дошка.
Кум прибіг, припав до Зоськи - чи жива, чи вмерла?!
Ніби дихати почєла*, і вочи відперла.
Притуливсі до грудей - аж му млосно стало:
- Зосю моя, не вмирай, хто ми вжарит сало?
Аж зомлів на тутих грудьох,
почав засинати,
Зоська стала колискову тихонько співати.
Кум заснув, як «немовля» - моцно став хропіти,
Зоська вилізла з під нього, аби не зомліти.
Спохватиласі кума жи згубила зуби,
Хтіла моцно шось кричати - прикусила губи.
Як вставала- взіла дошку... як кума впереже*
- Шляк ті трафит, мій Іване! Вставай клятий враже!
Тепер лізь у фасолині, би зуби зшукати,
Як не знайдеш, вражий сину, не приходь до хати.
Кум змінивсі у лиці: - Не карай мі Зосю!
Твоі зуби гребінцьом вплелисі в волосю.
Гепнула, бевхла- впала, почєла- почала, впереже- вдарить.
Світлина з інтернету
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
Вже не красуня - жінка-осінь
Вже не красуня - жінка-осінь
І у волоссі сива просинь,
І усмішка уже не та -
Летять до вирію літа.
Та все ж душа, мов верболози,
В думках шумлять співучі грози,
У серці все ж бурлить любов...
І лиш докори чую знов.
Комусь чомусь не догодила,
Чийомусь погляду не мила:
Не так вже пишеш, не читаєш,
Не так і риму десь вкладаєш.
І крапка, кома чом не там?..
Все ж відповідь усім, вам дам:
Життя змінила чужина,
Хоч в мене матінка одна -
Землиця рідна - Україна,
Любити буду до загину.
Ні, не згубила свою душу,
Хоча в чужині жити мушу,
І помилки усі приймаю,
Та перш за все слова кохаю.
Всі задуми - у них розрада,
У них і спогад і порада,
Це все, у чім тепер живу,
В чім не даремно в світ іду.
Та ви своє повиправляйте
І ближнього все ж поважайте,
Не помиляється нероба,
А я писатиму до гроба.
Нестиму людям диво слова,
А коми й крапки - не основа...
І в очі кричите: - Чужинка!
- Та ні, я - кровна УКРАЇНКА!..
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021
Розпустили верби коси, наче молодиці -
Де ж та молодість поділась? Стоять, мов черниці,
Вітер гілля обриває, вода душу миє,
Синь небесна із снігами голівоньки криє.
Весно божа, озовися! Торкнися печалі,
Напиши їм, одиноким, священні скрижалі,
Вимий ранніми дощами серденька убогі,
Заквітчай чарівні коси, вистели дороги.
Всі дороги, що пройдЕні, та й ті, що ще треба,
Підійми чарівне гілля до синього неба,
Розпиши їх кольорами, віночком з веселок,
І з громами відізвися з дивних закапелок.
Леся Утриско Воробець
Картина мого земляка, комарнянина- Руслана Грабара. Щиро дякую за шедевр, який надихнув до поезії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021
Як зіниця ока, місяць із-за хмари,
Вигляда широко, пестячи примари,
Обійма пітьмою, заколише в нічці,
Викупа їх коси у чарівній річці.
Часом посміхнеться, а часом заплаче,
І над ранок ляже у чуднім космачі*,
Від проміння сонця зімкнуться зіниці,
Одягнуться в біле хмарки - молодиці.
В білі, білі сукні - у весільні шати,
Рушники святкові стануть вишивати,
Простелять дороги, де їх місяць сходить,
По небесній сині знову з ними бродить...
Місяцю-коханцю, - дивний, кароокий,
У чарівнім танці відрахуй всі кроки,
Змучений - над ранок, затули очиці,
Між хмарок-чаклунок, - дивні молодиці...
«Космач»- означає сонячна долина
(С) Леся Утриско Воробець
Світлина - Богдана Білик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
Не відмовляйся (Петро Кухарчук, Леся Утриско Воробець)
Розумієш? Знатися й розумітися в діях інших нічого не додає до спраги пізнання законів життя, все руйнує бездіяльність. Не буває правди в кожного своєї! Вона завжди одна! Твою справжність прочитую очима, стримуючи сльози, намагаюся дарувати світлини радості серед острівців жалю. Щоби твій день із твоїм світоглядом не залишався самотнім, поглинутим сумнівами і ти, не мотала жили із своїх бажань.
Читаючи мене, твої очі перестануть плакати. В тебе з’явиться бажання освятити прийдешній день, уже не боящимися кроками увійдеш в храм, так як, матимеш істину, свою, вірну.
Ладо Орій
26.02.2021, ріка Кам’янка, Богунія, м. Житомир
#фото #відео #©Петро Кухарчук
А чи буває правда в кожного своя?
Єдина правда, роджена у храмах,
Оспівана в Осанні - так, свята...
Освячена, слізьми відчувши замах.
Ввійди у храм, увіруй істин межу,
Пізнай свій день в світлинах із жалю,
Із сліз гірких не вистроїти вежу,
Розлий їх, всіх, на крила журавлю.
Світоглядом самотнім наситися,
Читай мене... закон людських життів,
У справжності самотньо озирнися,
Не відмовляйся вірних почуттів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
Знову дует - Петро Кухарчук, Леся Утриско Воробець
Не завжди усвідомлюю, сприймаю життя без корзини помилок, несмілих кроків, постійного очікування твоїх схвалень. Лише тепер розумію, що туга й жалість не повинна сковувати світосприйняття глибин душі. Добро, світло, щирість й справжність має серце живого, і ніхто не може промінювати кайдани на його суть, адже ми не існуємо – живемо!
26.02.2021, ріка Кам’янка, Богунія, м. Житомир
#фото #відео #©Петро Кухарчук
Не жалій мене... дай лиш пожити,
Насолоди налий у печаль,
Помилки свої хочу спалити,
Їхню тугу розсипати в даль.
Не насмілюсь торкнутися кроків -
Твоїх кроків, у світло й добро,
Не існує прожитих вже років...
Усвідомлюй магічність, журо.
Заколисуй печаль у корзинах,
Я ж чекатиму схвалень твоїх,
Існування торкнеться сльозинок,
Несміливих - закованих в гріх...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021
Одна єдина - із колиски мами,
Із пісні так, казкової, бабусь,
Співуча мово, у відтінку гами,
За тебе, рідна, Господу молюсь.
Із сині загадкової - лелеко,
Вінок колосся - з лану пшениців,
Із гір високих - виткана смереко,
З червоної калини - ніжний спів.
І ЧеремОш й джерельні світлі води,
І рута, й диво папороті цвіт -
До ніг тобі простелю нагороди,
З тобою обійду весь божий світ.
Не зраджу, не забуду, не покину -
В чужих світах славитиму тебе,
У слові заколишу, мов дитину,
У слові, що до правдоньки веде.
Одна єдина - із колиски мами,
Із пісні так, казкової, бабусь,
Співуча мово, у відтінку гами,
За тебе, рідна, Господу молюсь...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
А знаєш! Так хотілося жити -
Пробудитись в обіймах весни,
І вірно... так вірно любити,
Забувшись у грозах війни.
Так хотілося падати в трави,
В юначих, квітучих, роках
І пестити ніжно заграви -
В них світ колисать на руках.
А знаєш! Так хотілось у мрії -
Всі мрії, де сходить зоря,
Та біль доторкнувся повір‘я,
Де сльози збирає земля.
Сніги, із кровавим відтінком -
Життя, що без «до» - тільки «після»,
Стежки, заплетуться барвінком,
В них горем заспівана пісня...
(С)Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
Присвята
Душі доторкає чарівна струна,
В ній пісня безкрая по світу лунає,
І відчай і сповідь - людська дивина,
І втома життєва, що волю кохає.
Знов серце заб’ється у грудях шалено,
Думки затуманяться криком пташиним,
Де слово поетки Всевишнім прошЕно
На янгольських крилах, в снігах тополиних.
В уяві зірок заколисані мрії,
Терновий вінець... і у Бога цариця,
Де слово живе, не вмирає надія,
Леліє причастя жіночі очиці.
Заквітчані небом, загорнуті в зливи,
Невиразні хвилі, обвітрені вітром...
Заплакане серце у слові щасливім,
І погляд і голос - запалені світлом...
- [ ] Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
А ти шукав кохання неземного,
В зимових барвах холоду й зітхань,
Щось неймовірно чистого й гіркого,
Вливаючись у волю із зізнань.
Любов’ю напивався у повернень-
В оазі задихалася печаль.
І тільки погляд у самотності пояснень,
І стогін слів, і крик в розлуки, даль.
До щему божеволіли світанки -
Солоний смак у серце зазирав,
І у думках заплетені альтанки -
Холодний вітер душу лоскотав.
Чого шукав кохання неземного?
Так паморочить втіха пишну мить,
У ностальгії подиху - чудного,
Сльота весни нам мрією щемить...
(С) Леся Утриско Воробець
Картина заслуженого художника України , Анатолія Марчука
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021
І знову дует - Петро Кухарчук, Леся Утриско Воробець
вірю, Бог простить мене… і я намагався злетіти, бо Божа радість сьогодні в небі високо, високо… спочатку почув, а згодом побачив пару… ошаленів й не повірив своїм очам одразу…
…й не питайте, чому… і дух мій, там, у небі, і душа моя летіла й летіла..
… а пара була біліше білої…
… вперше за все своє життя в білих снігах наших зим …
… побачив пару лебедів…
… вони чомусь летіли на північ?...
…заблукали…
17.01.2021, Богунія, м. Житомир
#фото-телефон#©Петро Кухарчук
Любов земна не знає меж -
Біліша білої розпуки,
І я у ній напевно теж
Приймаю всі, жертовні, муки.
Зимовим холодом увись,
У вірі вічній - лебединій,
В стрімкім коханні - світла рись,
Життя присвячую єдиній.
Злетіти б в небо - би зумів
Лишень душею разом з ними -
У парі білих лебедІв...
В холодні білі зими.
У стрімко сіяних снігах,
На полотні блукань, предвічних,
Відчути вірність у гріхах -
В польоті, так, магічнім...
(С) Леся Утриско Воробець
Світлина - Петро Кухарчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2021
Щиро вітаю свою сестричку з днем Янгола. З іменинами тебе, рідненька. Будь мені здорова у Божій ласці на довгі роки.
Голубонько моя, сивенька,
До Бога молюся, рідненька,
Аби посилав довгі роки,
В дороги твоі - без тривоги.
Я небо прихилю для тебе,
Зірок назбираю від себе,
Тепло із ранкового сонця
Зачіплю на твоїм віконці.
Хай зранку промінням зігріє,
У ніг твоїх світ весь зомліє,
Життя твоє вистелю квітом
На многії й благіі літа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Не осудіть строго, якось так - поетичне відголосся.
цей спогад, наче сніг мені за комір.
прозірна мить позбавилась утоми…
і те, що буде, заховалося за тіні.
окраєць хліба лишу на хустині
усім моїм тривогам непочатим
і спогадам, які навчилися мовчати,
дивитися наосліп, та чіпати
думки і …час у видиху щербатий.
(С) Віктор Крупка
У спогадах живу - в них завмираю,
В них заворожено причастя надіп‘ю,
Що буде дальше? Господи! Не знаю?!
В сніги, так зрілі, горілиць паду.
В них тіні залишають ніжну втому,
Між нині й завтра... між вчорашніх днів,
Мовчатиму... хай хліб пригорне гомін,
На рушнику, молитвою богів.
Це буде завтра... нині знов тривога,
Думки наосліп, холод і зима,
У пишний цвіт вплітатиму дороги,
Де спогадів засніжених нема...
(С) Леся Утриско Воробець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2021
Вітаю тебе, сину, з твоїм таким, юним, Ювілеєм. Тридцять п‘ять - прекрасні, юнацькі роки. Бережи їх, цінуй добро, люби, кохай , насолоджуйся життям. Божих благословінь на довгі роки.
Тридцять п’ять...
та ніби вчора під акорди заметілі,
Згорточок несла до хати -
Щось маленьке в людськім тілі.
Час злетів - птахи у вирій,
То летять то повертають -
Нині день для всіх щасливий -
Рідні й друзі... всі вітають.
Аби доля шлях стелила
У добрі та Божій ласці,
Та душа любов’ю жила
Мило, щемно - мов у казці.
Час юнацтва - то блаженство,
В нім кохання та тривоги,
Хай же Ангел - охоронець
Обійма твоі дороги.
І далекі й серцю близькі,
Що пройти іще судилось -
Хочу щиро привітати,
Аби добре, синку жилось.
У здоров’ї та у вірі,
Хай квітують береги,
Щоб усе в житті збулося-
Із роси, тобі, й води...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
Голубко сивенька - матусю,
До Бога за тебе молюся,
Роки твоі взяли лелеки,
У вирій злетівши - далеко.
Мов, пишно, заквітчана вишня,
У снах моїх, зіронько, снишся,
Лягла поміж нас чужина -
В ній келих підношу вина.
За світ, за любов твою, мамо,
Тепло твоїх рук, душу храму
І світле добро, щем, тривогу,
Коли виправляла в дорогу.
В думках лину в рідну хатину,
Вітаю тебе й всю родину
За світлим, святковим столом,
Обніму у думці теплом.
Прийми найщиріші вітання,
Пробач за розлуку й страждання,
Здоров’ям хай повниться світ,
Живи нам багато ще літ.
У Божій любові та ласці,
Хай день Ювілею, мов в казці,
Дарує вітання й цілунки,
Найкращі слова - подарунки.
В них небо прихилим любов’ю,
У день цей ми разом з тобою,
До ніг тобі стелимо квіти,
На многії й благіі літа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021