Ті звуки... Що до мене наскрізь сті”ну
І вдень, а особливо по ночах,
Що попри килими невпинно линуть,
А розібрати тільки «Ох!» та «Ах!..»
І ось мене роками заздрість точить
Без натяків якихось і підстав, -
В обіймах п»яно-пристрасної ночі,
Їй-богу, б півжиття свого віддав.
Чи то принцесу хтиво кличуть «Зая»,
Та хоч повію, байдуже мені.
Колись-таки діру проколупаю
У цій сакральній, проклятій стіні.
Та що ж там, невідомо й по сьогодні,
Бо сутності я так і не вхопив, -
Можливо, там кохання, як безодня,
А, може, просто їх гризуть клопи...
