Лягаю спати, ніч навкруг тиха,
І місяць світить крізь вікно мені.
Думки мої відганяють лихо,
В майбутнє бачу кроки чарівні.
Години йдуть, а сон усе не йде,
Зоряний небосхил мене веде
В нічну мандрівку у далекі дні,
Де нема турбот, ніби то у сні.
Крізь спогадів завісу я лечу,
У дворі знов дитинство майорить.
Там світ безмежний у ту чисту мить
І чути сміх, й любові досхочу.
Та вертає біль у часи ясні,
Де війна, і люди завжди сумні.
Не побачиш тут кольору ніде:
Стіни сірі всі і небо бліде.
Ось світанок мій пливе вдалині
Прожене все зло й зітре це лихо,
А місяць махнув рукою мені
І я заснув… і стало так тихо...
Мирослав Манюк, 11.01.2025
