Мамо, чуєш, я побував в полоні?
Було би краще вмерти на віині.
Як згадую, то в жилах кров холоне.
Такого звірства не придумати мені.
Жили в бараках- голі стіни, стелі.
Ні сісти, ні лягти - скізь пустота.
Підлога мокра, вікна не засклені,
І тільки ти мене в обіими огорта.
Твої долоні в уяві мене гріли,
І вижив я, мабудь, заради їх.
Холодну воду нам в обличчя лили,
Щоб ми не бачили тортур своїх.
По троє суток їсти не давали.
Мишеи ловив, щоб побороти сміх.
Вона жива все в роті вигризала.
Я запихав її чим глибше, чим скоріш.
Але я знов живу і знов тортури;
То побиття, то водні процедури.
То різали шматочками, наголо роздягали.
І все їм звірства було того мало.
Яка їх мати повивала я не знаю,
Яку вона їм пісеньку співала.
Я навіть в фільмах фантастичних не згадаю
Таких тортур, а їм усе замало.
Такої ненависті и люті я не бачив,
А ще казали - вони браття наші.
Щоб зрозуміти , я їх мову вчив.
Мене спасли знову обличчя ваші.
Рятують знов мене і я живу,
Води нема, свою мочу я п"ю,
Кривавою сльозою душу грію.
Щоб не здуріти кулаками стіну б"ю.
Отак я жив в полоні цілии рік.
І тільки думкою про рідную оселю
Я виживав, ставав міцніш, як міг.
Я вишитии рушник додому стелю.
Не знаю, виживу я, чи закатують знов.
Ти знаи, що я навіки з вами.
За вільну Україну я пішов,
Щоб битися із клятими катами.
Ми переможемо - це діисно буде так.
І діти наші прапор розгорнуть.
І буде жовтии колос у полях.
На небі синім маки зацвітуть.
