слова отпущенные тогда тобой
в попытке донести что-то из глубины
вдруг снова прибивает к моим мыслям.
«но ты же добрый» – говоришь
и добавляешь несколько витков несформулированного:
не слова а одна вода
хотя и с неоспоримым присутствием.
«но ты же добрый» – говоришь
прислушиваюсь снова будто впервые
а там в потоке утверждения
берега вопроса и дно отрицания
и пространства надежды и ветер заботы здесь и там
и птица расстояния что в полёте заслоняет солнце любви.
«но ты же добрый» – говоришь
но кто такой я и когда сам перестал быть
такой же водой что течёт и порой узнаёт воду твою и воду мира что приходит с дождём и грозами – присматриваюсь
а там скорбь и ночь и земля пожирает молнию так будто может ещё хоть что-нибудь принимать.
14.10.2024
(Перевод с украинского)
присвята
слова відпущені тоді тобою
в намаганні донести щось із глибини
раптом знову прибиває до моїх думок.
«але ти ж добрий» — кажеш
і додаєш кілька витків несформульованого:
не слова а сама вода
хоча з незаперечною присутністю.
«але ти ж добрий» — кажеш
прислухаюся знову ніби вперше
а там в потоку твердження
береги питання і дно заперечення
і простори надії і вітер турботи тут і там
і птах відстані що в польоті затуляє сонце любові.
«але ти ж добрий» — кажеш
але хто такий я і коли сам перестав бути
такою ж водою що тече і часом впізнає воду твою і воду світу що приходить з дощем і грозами — придивляюся
а там скорбота і ніч і земля пожирає блискавку так ніби ще може хоч щось приймати.
