У світ вона прийшла не так давно, А кликали чомусь «бабуся Маша». Не всім, бач, мати статус цей данО. Вона ж для всіх – своя. А отже – «наша». Трудилась, ніби бджілонька. щодня – Старань, бажання їй не позичати. Але так і залишилась… одна, Хоч заздрили красі її дівчата. Служила людям більше – не собі. Від того мала немаленьку втіху. Ніяких не боялася робіт, Бо ж не була ледащом, дурносміхом. Та щастя загубилося в путі, Хоча душа в ній не була іржава. Їй не послала доленька сватів, Тому що рідні під хрестом держали, А мо', що долю вишила хрестом, Де чорне у червоне заплелося? А мо', помітив Бог її перстом? Тримав, поки заінилось волосся. Вони тепер із самотою вдвох Працюють, сплять, день завтрашній планують… Невже забув про неї навіть Бог? Я ж її знаю і тому шаную. 24.09.2023. © Ганна Верес Демиденко #Ганна_Верес_Демиденко
ID: 1032345 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 04.02.2025 21:47:36 © дата внесення змiн: 04.02.2025 21:48:03 автор: Ганна Верес
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie