Я пам’ятаю день, коли тебе зустрів,
Як світ хитнувся на одну хвилину.
В той час і вітер ніжно говорив,
І небо захитало павутину.
Я пам’ятаю погляд твій ясний,
В якому тиша знала більше слів.
А десь між нами — простір неземний,
Що не питав, а просто зрозумів.
Я пам’ятаю осінь в наших кроках,
Де жовте листя падало поволі.
Як серце зашептало між рядком:
«Можливо, це найголовніша доля».
Я пам’ятаю день, і ти — мов світло,
Що не згасає навіть в чорну мить.
Бо є у світі щось таке розквітле,
Що варто просто взяти і любить.
