Двох весел шерхіт верх хвиль летів, –
І шерх, і сонце, і даль, і спів!
Так власне треба, – пливти завжди
Землею й небом туди-сюди!
Перли, корали, належні дну,
Жбурлять в глибини власного сну,
І чуйно слухать в облуді слід,
Чи стукнуть з ремством вони об спід?
Човен на хвилі лишає знак, –
Так власне треба і тільки так!
Човном подвійним і тут і там
Плинь одночасно двократно сам!
Човном подвійним у безмір плинь,
Кохай подвійно, подвійно гинь!
Четверо весел і два стерна,
Хоч два обличчя – та суть одна,
Начебто виплив з двох різних снів,
Щоб у одному все знов зустрів!..
Мов заприсяг я ночі і дні
Тому одному! Мій сон в мені!..
Bolesław Leśmian
Szmer wioseł
Szmer wioseł dwojga w gęstwinie fal, —
I szmer — i słońce — i śpiew — i dal!
Tak właśnie trzeba i tylko tak:
Płynąć wbrew ziemi — niebu na wspak!
Perły, korale skradzione dnu
Rzucać w głębinę własnego snu —
I nasłuchiwać — o, złudo złud! —
Czyli uderzą z jękiem o spód?...
Łódź się odbija w fali na wznak, —
Tak właśnie trzeba i tylko tak!
Dwoistą łodzią i tu i tam
Płyń jednocześnie, podwakroć sam!
Dwoistą łodzią w bezmiary płyń,
Podwójnie kochaj, podwójnie giń!
Czworo masz wioseł, dwa stery masz,
Ku własnej twarzy schyloną twarz —
Jakbyś wypłynął z dwu różnych snów,
Aby w tym jednym spotkać się znów!...
Jakbyś zaprzysiągł noce i dnie
Temu jednemu! Mój śnie, mój śnie!...
