Погнав на вигін всі думки вівчар,
Бліді й смиренні: не думки- овечки.
Не ревнощі!
Не право!
Це кошмар:
Плелися довгих роздумів вервечки.
Від змісту відійшла я недалечко
І будням залишила коментар.
Усмішку вибороти з надр печалей цих-
зусилля!
ще- від болю відкараскатись.
Це- зморшка- поцілунок на руці,
Не інше щось,а,справді, підпис власника!
Це усвідомлення потреб розпластане
Згодиться нам на право бути власниками
Одне одного.
