Всі почесті, як завше, віддадуть заквітчаній могилі,
Хтось сумовито вознесе траурну хвалу,
Можливо той, хто добивав поета, як був він ще у силі,
Сиплячи на рани брехливу злу хулу.
Заплаче, в мить, країна, заплаче і забуде,
І заросте могила дощем печаль вмива,
Та хтось у сірий будень знайде слова і буде,
Боротися словами, і цим поета ожива.
І вороги, що вже полегшено зітхнули,
Ті недруги що й пам`ять марили втопить в брехні,
Зорю людської волі в цих словах почули,
Й злякалися поета, що давно лежить в труні...
