Ми небо зоряне питали:
"Чи бути нам судилось вдвох?",
До ніг на щастя зірка впала,
Так захотів, напевно, Бог.
Її знайшли ми між снігами,
Теплом зігрівши наших рук,
Ми не боялися розлук,
Йдучи зимовими стежками.
Навколо так сніги біліли,
Що в серце закрадався щем,
І ми під зоряним плащем
Більшого щастя не хотіли.
Серед зими цвіла весна,
Сніжинки танули в долонях,
Сніги все падали на скроні:
Так чарувала нас вона.
Ми ще зрадіємо не раз,
Красі, цій непорочно-чистій,
Земля вдягнеться урочисто
Під небом зоряним для нас.
Галина Грицина.
