Що з твоїм обличчям, людино?..
Воно якесь… сумне… Твоє лице сіре, безбарвне!.. Що сталося? Хто засмутив?.. Говориш : «Ніхто»?.. Я не вірю! Поглянь лиш на себе – твоє личко засмучене, бліде… Ти не можеш виявити жодної емоції!..
…Ось дивися лишень! Сонце проміниться у синім-синім небі!.. Мовчиш?.. Немає жодного ознаку радості у твоїх сухих вустах, не сяють давно спустошені очі… Якась страшенна сила суму закувала тебе у кайдани!.. Можливо це якась хвороба?.. Знову ні? Тоді що?.. Чому на твоєму лиці лишився глибокий слід від нудьги?.. Чому не радієш прекрасному життю?..
Хоча… Важко сказати, що нинішнє життя прекрасне… Його вже ніяк не назвеш ідеальним! Інколи навіть хочеться кудись заритися, сховатись від реальності… Це справді жахливо, коли наше «полосате» життя перекреслене жирною чорною лінією! Стає моторошно, коли ти, людино, рахуєш останні копійки в той час, коли багатії вже не знають куди подіти свої нескінченні прибутки!!! І часто чути від тебе, людино, правдиві слова про те, що життя несправедливе…
Проте не потрібно впадати у відчай! Потрібно боротися за своє щастя!.. І тоді чорна смуга посвітлішає і перетвориться на білу!..