Пишу тобі, бо я люблю,
Тебе люблю так палко і незнанно!
Немов над прірвою стою,-
Чомусь мені отак погано.
Кохаю я із кожним днем сильніше,
Про тебе мрію кожну мить.
Я хочу день оцей прожить скоріше,
Та ні, зовсім без тебе я не хочу жить!
Приходить день, а серденько палає,
Душа моя чомусь тремтить.
І розум мій уже не знає,
Як можу далі я, без тебе, жить?!
Тебе хотіла "пошепки" кохати,
Але ж ти знаєш все про почуття.
Спокійно жив і міг цього не знати,
Але так склалося життя.
Минають дні, а я кохаю,
Про тебе мрію, бо люблю.
Приношу біль, я все це знаю,
Пробач, пробач мене, молю!
Уже не маю слів – та все ж пишу,
Пишу останні я рядочки.
Думок своїх я тут не залишу,
У серденьку моєму лиш комочки.
Воно палає, так болить, -
Та крапочки поставити не зможе.
Без тебе зовсім я не хочу жить,
Немов у сні, я падаю у ложе…
Не знаю я звідкіль слова,
Вони самі, з думками линуть.
Я зараз ніби нежива,
І будні дні так хмуро плинуть.
Ну ось і все, кінець прийшов,
Та знай, тебе я щиро так кохаю!
Давно той спокій вже пішов,
Ну як без тебе жити??? Я не знаю!
