|
Минуле, сьогодення, майбутнє.
Розповідь із трьох частин в діях.
Частина перша.
Передмова.
«Останній незаангажований журналіст».
- Як би ж то б знали, добрі люди,
що кращого життя не буде.
Що приєднатись до “ЄС”,
мов дострибнути до небес.
Що всі сусіди скрізь сміються
над тим, як зграя цуценят
за кістку цукрову гризуться,
то не терпіли б взагалі
цю зграю на рідній землі…
- Як би ж то б знали, бідні люди,
що їм брехали відусюди;
під час передвиборчих змагань,
надій на краще, сподівань,
майданів, гучних революцій,
змін курсу, влади, конституцій,
то вже кричала б вся юрба, -
“ Ганьба пани вам всім, ганьба”.
- Як би ж то б знали батько й мати,
що більше нічого втрачати,
Що їх самотні діточки,
мов ті пелюстки з квіточки,
повільно падають до долу
не повертаючись до дому.
Вже тягнуть рученята вгору,
нещасні й босі жебрачки.
Що на своїй рідній землі
ми називаємось – малі.
Звичайні люди українці
живуть у тій самій домівці,
як і колись і їх батьки.
Часи буденні й нелегкі,
нам знову кажуть, що настали.
Чи то завжди нас так привчали?
так жити, як ми живемо.
Вже вимираюче село
колись країну годувало,
добробут був і все росло,
життя було і розквітало…
- Як би ж тоді в суспільстві знали,
що ті, хто там з трибун кричали
обіцянки приємні, тези,
лише поставлять на терези
свої приватні інтереси.
Що наш знекровлений народ
зневірився у цих господ.
Кладе останні крихти в рот,
а ті хто зовсім їх не має,
тихенько вдома виживає,
з узвару сьорбає компот.
- Але ж вони наобіцяли...
Программ партійних тиражи
на мільйони друкували,
аби їх тільки обирали,
але насправді обкрадали
і безсоромно зневажали
нас ці державні діячі.
-“Ось зачекай заживемо!”,
по всіх куточках шепотіли,
якщо ти обереш його,
а сталося не як хотіли,
а як завжди одне ла-й-но,
та тільки колір поміняло,
але по суті тхне воно,
повірте, вибачте, так само.
- Ще українці пам’ятали,
як ті борці за ідеали
з Майдану гучно обіцяли, -
"Бандит сидітиму в тюрмі".
Але чомусь вони збрехали
і віру нашу підірвали,
і разом з ними розкрадали
Багатства рідної землі.
Самі себе затаврували,
поставивши собі тавро:
панів провладних, бовтунів,
користолюбців, кар’єристів,
авантюристів, популістів,
так званих націоналістів,
економістів дилетантів,
ділків, банкірів, бюрократів.
Всіх тих, хто здатен за посади
хоч рідну матінку продати.
Казати й годі за народ,
для влади ми лише є сброд.
- А депутати “кнопкодави”
вже подуріли всі від слави.
Із партій в партію стрибають,
як дики зайці по лісам,
де більш годують й наливають.
Тому в парламенті гуляють
кмітливі “тушки” тут і там.
А бізнесмени, що при владі,
за кошт державний дуже раді
собі замацати куска,
і подешевше, з молотка
придбати, прихватити, вкрасти.
Народ без хліба й молока
сидить і клеїть вдома ласти.
Ну а міністри дармоїди,
а головний з них на чолі,
заїли нас, як кляті гниди;
великі, середні й малі.
Життям окремим живучи
будують мури і паркани
кругом палаців і садиб,
щоб люди їх не турбували,
а може не відволікали
від справ державних.
Майте ж стид.
А що народ від цього має?
Якій такій даруйте зиск?
А він, як може виживає
і владу цю злочину лає,
що аж підвищується тиск.
- Як знахабніли можновладці?
Живуть, як козлики у казці
про вовка й семеро козлят.
І гарну пісеньку співають.
І казочки розповідають
По всім каналам для малят.
А як же ш вибачте смердять
і того вовка поважають.
Поставили його портрет
у свій робочий кабінет.
Це є звичайний етикет,
Бо він для них авторитет.
Але ж той вовчик дуже лячний,
весь час погрожує козлам.
Чому ж він всім козлам не вдячний?
Чому кричить – ну я їм дам?
- Але ж ті добренько живуть,
і як завжди в тій самій масці.
Прибутки множаться, ростуть,
Відкати, хабарі беруть.
Життя чудове, як у казці.
Але ж всі із одного тіста,
що демократ, що комуністи.
Все рівно, їм нема різниці,
бо гарні, коли сплять в колисці,
а деяким замість штанців
підійдуть навіть і спідниці.
- Хоч ґвалт кричи, яка мірзота
повиповзала із болота
та і прямісінько в князі.
Плодяться ці гидкі істоти,
хабарників бридких порода,
мов ненажери хробаки.
Сказав один вже затягнуть паски
і йти копати огорода.
А інший обіцяє, сте-р-во,
Україну увімкнути к Євро.
Чи то сказав він "умокнути",
(хіба його ти розбереш?),
а невдоволених "замкнути".
Спочатку Юру, потім Юлю
і всім нам от токую дулю.
- І двадцять год вже тягнуть жили.
Народ зневірився у світ.
Щоб ви, як ми так само жили,
- це вам наш спільний заповіт.
- І двадцять год нас обкрадали,
постійно, гидко брешучи.
І гідність нашу зневажали,
і мови світ забороняли,
як той загарбник, бусурмани,
державні наші діячі.
Так само, як ті чужоземці;
був і москаль, і лях, і німці,
що панували на селі,
на рідній матінки землі,
здолати дух наш не змогли
і в решті й їх перемогли.
Наш український пан вельможний
до цей пори непереможний,
як сич з гори щось там гарчить, -
пихатий бюрократ безбожний.
Тому йому завжди кортить
поцупити з бюджету гроші,
купити дороге авто,
каблучку жінці, чи манто,
зв’язки налагодить хороші.
- Не знайдеш серед них таких
котрі б країні слугували,
в часи реалій нелегких
насправді б неї захищали,
і про народ свій гарно дбали,
і користь справжню би несли.
- Як би ж збагнули можновладці,
що живемо, як віл у пасці.
Працюємо. Тяжка робота.
Усе життя віддаючи.
Чому живемо, як біднота?
А на пенсійній їдучи,
складаємо копійки у купу,
над ними тихо плачучи.
- Чи знали ті герої бранці,
усі чорнобильці, афганці,
діти війни пенсіонери,
що влада обіцянкам зрадить
і так цинічно їх обкрадуть.
Скоротять пільги, – це ж є гріх.
Та на сльозах собі кар’єри
зробити ще ніхто не встиг.
- І рік у рік є все теж саме
до нас поваги ні на грам.
Ті самі Гриці круглолиці,
кортить їм дати всім по пиці.
За всі знущання, що терпіли
всі ці роки, за злидні й ціни,
поневіряння за кордоном,
своїх дітей не бачачи,
а жінки тихо плачучи
завжди чекають нас до дому,
свою любов віддаючи.
- Як би ж то б знали українці,
що влада буде по копійці
по всьому світу мандрувати,
великі гроші позичати,
то вже б казали всі юрбою, -
“Ганьба залишиться ганьбою”.
Країну щоб прогодувати,
набрали цілий віз боргів.
А хто їх буде віддавати?
всі ті, хто їх постійно їв;
звичайні бідні українці,
майбутнє наше, - діточки.
Вже тягнуть гривні по копійці,
та це ще тільки квіточки...
Далі буде...
ID:
302304
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 25.12.2011 22:17:47
© дата внесення змiн: 10.03.2012 17:08:42
автор: CONSTANTINOPOLIS
Вкажіть причину вашої скарги
|
