Пориви мруть й заповідають жити.
Холодний біль не згасне вже, як в сні...
Навіки-вічно знищена еліта
Лишила світ, дарований землі.
А скільки їх? Чи Стусів, чи Шевченків,
Які боролись просто за життя?
Батькам втирали, як були маленькі,
Що всі вони руйнують майбуття...
Розстріляних поля ятрили рани
Країні, за яку вони ішли,
Обмануте і любляче сопрано
Тих матерів, які вже не знайшли
Живими...
І молитва помирала,
Віддавши душу сильну небесам,
І церква із священиком палала,
Музеєм атеїзму ставав храм.
І ось, виходять, знову «за свободу»,
Палають прапорами «за життя».
Гарячий дух убитого народу
Осуджує невірні почуття.
Герої, що «не мали права жити»,
Вкраїнських не простили ще образ:
Навіки-вічно знищену еліту,
Відродження Розстріляного час....
