Вже день...не сплю, встаю із ліжка,
Проспав я ранок сходу сонця чарівний,
І знову прямо... бігова доріжка,
Навколо мури, стіни... світ мов камяний.
Та все це не важливо так для мене,
Як мрія та, що в сердці ще живе,
Писати і творити для богеми,
І той хто робить так, недаром проживе.
Він проживе життя для світу,
І суть у нього буде лиш одна,
Творити і писати задля квіту,
Що мов фіалка виросте із дна.
Бо хто ще дасть їм сили і наснаги?
Коли їм брешуть про історію свою!
Туманом в очі, ті вже без відваги...
Віршем і духом я цей мур пробю!
Для чого жити тільки задля себе?
Шоб потім мати більше ше бабла?
І під кінець життя, зникає зірка в небі,
І все кінець...прожив життя дарма!
Можливо зараз це лише слова на вітер,
Але слова...слова вони як світ,
Можливо хтось від слів вже сльози витер,
А може посміхнувся під землею кріт.
Без мрій, надії і кохання,
Життя лише сухий сухар,
І поки в мене є бажання,
Я їх не втрачу, це мій дар.
28.06.2010
ID:
320082
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.03.2012 11:51:36
© дата внесення змiн: 08.03.2012 11:51:36
автор: Тарас Лісняк
Вкажіть причину вашої скарги
|
