Всі ріки, що беруть початок з твого горла,
течуть тільки на Захід,
в сторону дитинства маленьких індіанців,
що кохаються під музику Джонна Леннона,
на багатті горять нікому не потрібні книги
про правильність вибору
вся твоя гортань розписана символами
я помічаю всередині твоє крові певний відсоток
диких птахів,
котрі тікають з твого горла Північними вітрами,
віршами,
гірськими морями,
в яких нафта тоне моєю любов’ю
твоїми венами тече мармелад
мого натхнення
і ця евтаназія невтішності запам’ятається
мені запахом підсмаженого м’яса,
я збережу твої кістки і очі,
цей погляд меланхолійний
дитям чорної епохи
будеш ти,
а я буду сонцем,
просом на твої щоках,
гіркотою думок на твоїх губах.
олівцем гнилизни в твоїй голові
жовчю на твоїх зубах,
якими ти покусуватимеш двері
до моєї палати,
я задихнусь від твоїх люб’язних поцілунків,
лунко,
лунко ходить наглядач,
а я в в кайданах осінню
ніби
ходжу по вулицях і дворах,
сусідські собаки
ковтають свій страх
хтось голосно кашляє,
мокрота вкриває вікна густою плівкою
чиїсь очі повняться мороком і слізьми
і ти ріжеш вени тупими фразеологізмами
минулих століть
французькі дез групи вирізають печінки
місцевим дітям,
що бажають знати що таке біль
усі ліхтарі гаснуть під подихами
твоїх сумлінь
твої ступні залишають гострі ножові поранення
богу,
що читаючи Камю плаче,
загортаючи в цунамі всі архіпелаги.
І все небо наче із піску,
що продірявлює людський крик.
Простір несе жовті квіти на твою потрощену могилу
всі ріки, що беруть початок з твого горла,
течуть тільки в сторону смерті – на Захід,
де горять вже не потрібні людству книги.
