Деякі люди не скажуть доброго слова
Із ними кожного дня порожня розмова
В них лише підлість й поняття вірна умова
Їм байдуже не те, що ти ідеш
Не заплптивши від них не підеш
Вони лиш обернуться й в двері відштовхають
Як заснеш на піску, вмить живцем поховають
Чому Вони відчувають ненависть і не мають на неї причин?
Про це я думав коли залишався один
А ти замріявшись в небесну даль пливеш
Думки про вчора ні на мить не полишають
Якби зробив оте чого не встиг
Сьогодні тебе там вже не чекають
І сам ти вже не з тих
Безглуздо зникає самотнє життя
І губляться в пам’яті дні календаря
Погасла на сході надії зоря
Чи варто чекати ще дванадцять годин?
Про це я думав коли залишався один
Кажуть що є отець котрий усіх створив
А потім від людства сховався
Синам своїм він прямо в очі говорив
А внуків ураз чомусь злякався
Усі закони вічної природи підкорив
Та нашої Землі іще рукою не торкався
Спочатку на вершину екзосфери він забрався
Як ми побачили її – зі Всесвітом змішався
Нам казали що їх було троє, а він зарікся – що завжди єдин
Не врятував він тисяч вірних йому римських родин
Про це я думав коли залишався один
Колоніальний моряк рибалить на крабів
У холоді північних морів
Має напарників, сильних арабів
Опівночі чує виття арктичних вітрів
Пора посилати із клітки рабів
Можливо щось цінне у морі зустрів
Натрапив на острів повний наживи
На поверхні сліди сніжної зливи
Врізається судно в краї вічних крижин
Пішло на дно воно
Чи варте людське життя тих спійманих крабів й рибин?
Таку історичну картину малює уява як я залишаюсь один