|
До Криму визволяти братів із тяжкої неволі
Вів із Січі Сірко майже двадцятитисячне військо –
З полону визволив із сім тисяч невільників близько!
Отаман-характерник та й дух його – вітер в полі.
Йшли козаки додому зі здобиччю й трохи зморені.
Поряд бранці колишні, Кримським ханством мордовані,
Йшли – переймалися новою долею вільною…
«Про мертвих згадувати не час, згодом їх пом’янемо.
Чом засмучені ж, хлопці? Й ми смерті не оминемо!»
І нависла тиша чорна над тією долиною:
«Тяжко, Іване Дмитровичу, повертатись в нікуди:
Там вже було в нас господарство – тут лишень добрі люди».
І підхопила юрба – отака була в них подяка:
«Там була вже в нас серед праці якась добра хвилина,
Було думалось, там вже наш край, і зростала б дитина…»
Зиркнув отаман недобре, наче той чортів бісяка:
«Багато ж так думає?! То йдіть, дурні, чого ж питати?!
Повернули вам волю – вільні тепер, щоб обирати!
Ідіть, не займайте, щоб видно було із ким брататись!
Розступіться, нехай козаки мої до мене пройдуть –
Пустіть із миром дурнів, хай чорти куди хочуть ведуть…»
Та майже кожен другий обрав у Крим повертатись…
Приголомшений отаман лиш тихо дивився у слід,
На високий пагорб піднявся – там знесилений зблід.
«Чи такі бачились вам, нащадки ваші, правнуки?
Передумайте, поверніться, любі, прийму як синів» –
Та не повернувся ні один й надії пломінь зотлів.
І тут скипіла в ньому кров і злість: «Зрадники!
І роститимуть на погибель нам малих ординят,
Більше не наші – перерізати всіх неначе ягнят!..»
І було вбивство, хоч були кров від крові своїми,
А вона багряними плямами стелилася степом:
Між походами заливати жаль тепер гірким медом!
Отаман ще невблаганнішим зробився однині:
«І хоч спитав я в них пробачення, та так бути мусить –
До відповіді Бог, як на те його воля, примусить...»
06 червня 2014 р.
ЧОРНА ДОЛИНА
У липні 1675 року Іван Сірко зібрав близько 20 тис. козаків і рушив на Крим з «відповіддю чемності» на підступний ханів напад на Запорізьку Січ. Погулявши з шаблями по кримських улусах, він розбив на друзки кілька організованих татарських загонів, захопив чимало ординців у полон, а головне, звільнив близько 7 тис. полонених українців, що перебували у татарському полоні. Але дорогою назад кошовий помітив, що багато визволенців повертаються на Вітчизну нібито й не дуже охоче.
Сірка це вразило: «Не може такого бути! – вигукнув він подумки і сам себе запитав: Невже не раді бачити рідної землі?!» Щоб з’ясувати що тут до чого, він наказав всім визволеним поділитися на тих, хто хоче йти в Україну і тих, хто волів би вернути до Криму, пообіцявши, що тих, хто висловить бажання повернутися до татар, силою не триматимуть.
Яким же був подив Сірка, який все своє життя поклав на вівтар боротьби з бусурманами, коли майже 3 тис. чоловіків та жінок висловили своє бажання повернутися до таких-таки татарів! Кошовий поцікавився, що саме на чужині привабило їх так, що навіть Батьківщина їм не мила. Їх відповідь була простою: там вони собі вже хазяйства позаводили, сім’ї закладати збираються... а в Україні в них немає нічого – все треба починати з нуля.
Ошелешений таким відкриттям, Сірко відпустив цих відступців на волю, а сам, сподіваючись, що в комусь з них прокинуться патріотичні почуття, що змусять їх передумати і повернутися назад, піднявся на високий пагорб і ще довго-довго дивився за тим, як вони радісно чимчикують на чужину, до своїх господарств. За віщо ж тоді стільки крові пролито?! За віщо стільки голів козацьких покладено навіть у вчорашньому бою?! За їхню волю!!! А вона їм, бач, ні до чого – їм аби сите корито... Коли вони були вже далеко, Сірко впевнився в тому, що вертати ніхто й гадки не має...
Скипів кошовий, скликав молодих козаків, яким ще треба було набувати виправи у шабельних січах, і послав навздогін, наказавши вирубати всіх до ноги. Попередив, що особисто перевірить, чи виконано його наказ. І загін поскакав. Наздогнав. Вирубав. А Сірко прибув на місце страти, подякував молодим козакам за службу, і, схиливши голову, звернувся до полеглих: «Простіть нас, браття, і спіть собі до Страшного Суду. Тільки Господь тепер скаже, чия тут була правда. Але множити нових ординців на наші християнські голови вам не доведеться. Не зростуть ваші діти між бусурманами на свою вічну – без хрещення – погибель».
Боротьба з Кримом набула тоді особливо жорстоких форм. І цей жорстокий вчинок Сірка став суворою наукою і попередженням козакам і тим, хто ладен віддати Вітчизну за господарство у татарському полоні.
«Зрада оплачується тільки кров'ю. Тому, хто одцурався Вітчизни, – немає місця на землі», – Іван Сірко.
ID:
503729
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.06.2014 09:32:17
© дата внесення змiн: 22.10.2019 00:06:56
автор: Andrew Pushcha
Вкажіть причину вашої скарги
|
