Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Патара: Не відізвуся пригубити болю… - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Лина Лу, 13.02.2015 - 20:18
Таки,щось у цьому є...Треба поритись в генеалогії...Може ми такі вже зовсім молоденькі гілочки? Прислухайтесь,як звучить,МОЛОДЕНЬКІ... Значить далекі родичі... Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені шкода... Краще б щаось позитивніше було Вам співзвучне...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО, 09.07.2014 - 18:29
Така ж жіноча тема:Не муч мене, бо серце відболіло. Не муч - я хочу жити без жалю. Твоє тепло вже позабуло тіло, і у душі тебе вже не люблю. Я не тягнусь до тебе, любий кате, ти тінню світло сонця затулив. Не муч, бо гірш за все на світі – знати й забути те, як ти мене любив. Я позабуду карі теплі очі і ніжність губ, і лагідність долонь! Іди до біса! Хтось же напророчив у грудях моїх той палкий вогонь! автор: Олеся Українка http://www.stihi.ru/2012/04/05/11065 Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я згодна на ТАКІ непоетичні оцінки моєї творчості... Дякую, Наталю.
Джаннет Даклін, 08.07.2014 - 17:20
Не муч мене.Хіба моя вина,Що досі ще шукаєш мене,кличеш? Самотність обнімає.Не сама. І сонце!Оце сонце!Дивись вище! Не муч мене.Не клич.Я не прийду! Не кличеш?!Чом у снах ти хазяйнуєш?! Навіщо у руках тримав весну, Коли зима завжди...Ти чуєш?Чуєш?! Не клич.Не повернуся...Я брешу... Пішла?!Я за дверима...І по стінці... Я досі ще тебе...Люблю...Люблю... Кохання?..Це життя,що треба жінці... Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно, Джанет, але не про мене... Дякую. Ви, дівчатка, мене сьогодні закидали експромтами!!! Рада Вам у себе на сторінці.
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це рідкісний дар для чоловіка, переважно Ваша стать завдає болю, хоч... наша теж ще та штучка... Дякую за небайдужість до моєї скромної персони.
Відочка Вансель, 08.07.2014 - 17:08
Не муч мене...Я зовсім не прийду.Не відізвуся пригубити болю. Котилось сонце літом у зиму По сіяному смутком сухим полем. Не муч мене.Навмисто ключ згублю Від всіх причин,щоб стежка заростала До слів отих...Люблю.Люблю.Люблю. Від тебе забуття я лиш чекала... Не клич мене.Не кличеш?!Відірви З душі своє,пам'яті і долі!.. Ти вслід мені лиш попел постели... І трішечки...Іще...На тому полі... Не муч мене.Не мучиш?Хто тоді? Навіщо пам'ять час не витирає?! Чужі..Чужіші всіх...Навіть глухі... Лиш вітер моє личко обнімає... Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та й вітру немає, Відочко, спека, дихати нічим... Дякую за чудовий експромт. Рада знайомству.
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, Богдане, вмієте Ви розчулити жінку...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Довго цілилася... Дякую, Світланко.
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наробила я тут галасу у Клубі... Дякую, Горличко, що завітали.
|
|
|