Згадаю – бувало, в полях,
Як їздив в нічних поїздах,
В далеких чужих областях –
Як падала ніч-зоряниця, -
Прокинусь – й якийсь дивний жаль,
Лиш тільки погляну у даль
Крізь темної ночі вуаль,
Як вогник далеко іскриться.
Мов чиїсь то очі ясні,
Щось світиться там в далині…
Неначе, щось каже мені…
Й глибокі думки, як криниця.
Вглядаюсь у вічі вогням,
Й здається тим моїм думкам –
Можливо, вся істина там,
Де вогник далекий іскриться.
…Так само стоїть десь мій дім,
І світиться світло на нім…
Скажи, ніч, – загадка то в чім?
Та, ніч мовчазна, як черниця.
Ховає все очі сумні…
Щось знає вона про вогні,
Та, все ж, не розкаже мені,
Про що там той вогник іскриться.
В невпинному русі вагон…
Й зник вогник вже за горизонт.
Та, все ж, не вертається сон –
Щось коле у серце, мов шпиця.
В гарячу ніч, чи в холоди,
І навіть, якщо й назавжди,
Я все ще потраплю туди,
Де вогник далеко іскриться.
15.10.14
