Розплескала на полотні, зимову казку, художниця Зима,
Потекли кольори, змішалися чи дощі, чи сльози її...
Мабуть задумалася...Про своє жіноче, інтимне крадькома...
Й забула, що вже не осінь, і ще не весна...Чекають малі...
Коли прокинеться від сну Снігова королева й зникне пітьма,
Коли візьме пензлика й розмалює сріблом простори земні,
Вдягне кожушки й шапки на оголені ліси... Дмухне жартома
На села і міста. Замете ...Завиють вітругани німі.
А вона, розсипле мушлі й кришталь навкруги , красою обійма,
Теплом війне в душі, в такі зимові дні, казкові й чарівні..
Спустимось на санчатах і ми зі сніжної гори, хто зна, хто зна...
Чекаємо, ось заморозить ягоди калинові, рясні.
Прокидайся Зима, не спи, холодом неземним обігрій, пройма,
Поцілуй інеєм вуста, крила Ангелика розправ на склі,
Щоб раділа дітвора сніжкам, сніговикам... Відкрийтесь небеса!
Хай шубу льодяну вдягне ріка і сонце засяє в імлі...
