Чуєш, якби ти міг
відчувати на відстані
Чуєш, ти попік би собі шкіру
Від мого серця,
що ранами різаними
І стукотом не в такт озветься.
Знаєш, я впустила тебе у легені
Я дихаю кожен ранок тобою.
Душа вже замерзла. І зараз в неї
Двобої. Двобої. Двобої.
Та як же забути? Та як збайдужіти?
Бо в твоїх очах лиш єдине-одне.
Тобі б роздягнути. Але не зігріти.
Тобі б обійняти. Та це вже не те.
А я біля тебе. Весь час біля тебе.
Ти тільки в думках. Божевільне життя.
Збігала я вниз, і тікала до тебе.
Ти був, як ніхто – ідеал.
Ти був, як вино – терпке і жагуче.
Тікає земля з-під моїх босих ніг.
До тебе я бігла, бо ти –
неминучий.
Далекий,
п’янкий і, вже точно,
не мій.
09.10.2015
