Коли мій сум блукав поміж беріз
У безнадії десь тебе узріти,
Сочився соком крізь тонкий надріз
І пуп’янки вціловував на вітах,
Я так жадала піднебесну синь,
Як спраглий воду в міражах пустельних.
Гірчило небо, сіре у полин,
І кутало печаль в рядно ретельно
Як хижий звір, час вигнувся у лук,
Холодним вістрям цілячись у груди,
Та не шукала ліків я од мук,
Відкрила душу – будь нехай, що буде.
Дуже цікаві образи І що саме головне, кожного разу нові метафори, немає запозичень із попереднії вторів. Як не парадоксально, але смуток тут ліричний, романтичний, що мінорність сприймається легко...
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно чути від тебе такі слова, Олю. Дякую. І за підказки - теж!
же й не знаю. хто із вам, Окс і Ксень,краща! 
