Якби ж я міг, злетів би в небо.
Я б у зорі купався по весні
В дощах травневих та рясних,
Як би ж то міг та й що для цього треба.
Чому без крил? Чому я не літаю?
Чому, як ящірка, плазую по землі.
Мене зовуть, але не ті, не ті, не ті.
Чому не крила, тільки руки маю.
Але ж колись літали ми… не рили.
Знов, серед ночі, сняться дивні сни,
Що в небесах ширяєм мов птахи.
Літали ми, та радість ту згубили.
Згубили мрії. Крили загубили.
Ми мовчимо, бо горло стисла біль.
Ще, на подряпини, присипали ту сіль,
Що плазунами ми нарили.
Чому ж так з нами доля зла шуткує?
Навіщо крила тим, хто в землю впав
Навіщо мрія тим, хто не літав,
Або ж без пам’яті, за небом не сумує.
Якби ж то міг, я б небі розписав
Слова, що я кохаю зорі.
Що маю щастя, крила в добрій волі
Якби я міг, як би ж то знав.
