Там небо чорне. як сира земля,
і плачуть квіти, що розцвіли у полі.
Відлуння смерті доноситься здаля,
і стогнуть трави від тяжкого болю.
Там не достигнуть в полі колоски,
і не співає пташка на калині.
Від чорної, не людської руки,
в сльозах, немов волошки, очі сині.
Прикриє небо у найтяжчу мить,
промінням сонце хоче захистити.
А пам"ять зранена,і як душа болить...
А серце молоде, так хоче жити.
І квітнуть маки на осколках ран,
і запах пороху проклятої війни...
Високо в небо, у хмар густий туман,
один за одним йдуть наші сини...
І стогнуть трави від тяжкого болю,
відляння смерті доноситься здаля.
І плачуть квіти, що розцвіли у полі,
там небо чорне. як сира земля.
Автор Лариса Мандзюк м. Львів.
