Не стукай, неначе гість, у прочинені двері,
Неначе тебе у рядках не пишу на папері.
Відвідувань час — тепер по двадцяті числа,
Реєстр порожній. (казали, система зависла).
І я не лежу, не сплю — я, скоріш, валяюсь.
Харчуюсь лише повітрям й гарячим чаєм.
І ти без ромашок, халата і апельсинів.
Палата десята. Два ліжка. Шпалери сині.
Мені не самотньо, нас п'ятеро — я і стіни.
Діагноз невірний й ніхто не шукає причини.
Безлюдна (не острів), на вулиці в мене без свята,
Стоїш лише ти і не просиш мене почекати.
Хвилина мовчання, і тане, вмирає надія.
-"Ти тут, моє горе?" -"Ну, може, води хоч налиєш?"
Ввімкнути б тривогу, тікати б з цієї палати —
"Ти тут, моє горе. Ти тут, ти прийшов добивати..."
