Колізей давно вже без битв,і кривавого дійства.
Бо жорстокі часи вже минулись… Давно все пройшло…
Та не так!Ні не так! Бо ми тепер жертви…
Душать сльози гіркі… Рветься серце! Бо так іде зло…
Завмирає дитя в материнськім стривоженім лоні.
Розділяється небо й темніє від куль і димів!
У надії молитву стиснули ми в серці…
Очі в сльозах… Лиш б повернулись кохані й сини до домів!
Земля впилася крові,і нагодована вдосталь кістками!
Та встала з колін щоби глянути в очі ката.
Він не жаліє людей! Самостверджується злобно дітьми!
Що в надії вдивляються в небо побачити любого тата…
Ну за що провинилась моя українська земля?
Ну за що так безбожно знущається з нас званий "брат".
Ми ж колись захищались пліч опліч як єдина душа…
Ми ішли до кінця не боялись ні куль ні гранат!
Але мабуть усе це не є просто так.
Це для нас свого роду випробування,
І пора зрозуміти що це Божий Знак!
За гріхи,за жорстокість від нас… Ми несемо це покарання!
Але ми надто сильні щоб просто так здатись без бою!
Не віддамо ми свій дім за нього ми помремо!
Ми сильні! Ми жертвуємо собою…
Хоч чуємо плач… Та знущатись із себе ми більш не дамо!
Та не довго іще залишилось страждання терпіти!
Та не довго ще литимуть сльози і кров наші очі і рани!
Зацвітуть сади миру пахучими травами й цвітом…
І розтопиться зло як ранкові із ночі тумани!
Я в це вірю нестримно! І знаю… Я щиро права!
Переможемо зло! І щасливі будемо радіти!
Українці незламний народ! Це відчула уся земля!
Ми саме цей цвіт, без якого планеті не жити!
27.01.2015
