Затьмарить сірий напівтон яскраві барви,
Жорстоко вицвіте кохання мов листок,
Моє життя сумне, так схоже з грою в нарди,
На фарт підкинутих, не знати ким, кісток.
Я в числах тих простих, втрачаю святу віру,
Фіксую, вкотре, лиш поразки день за днем,
Та відчуваючи за крок від себе прірву,
На мить пригадую свій втрачений Едем…
Ще мить одна така…І листя стане пилом,
Сухими жилами на змерзлому столі,
Снігів чекаючи аби припорошило,
Цей прах любові у безглуздому житті!
Припорошило білим снігом пам`ять тьмяну,
Знов чорні кубики не видали шістки,
Троянду, вічність перемеле, здує в яму,
На пил зійдуть засохлі пристрасті листки…
Воскреснеш ти колись у свіжому бутоні,
Щоб сік кохання в жилах знову закипів?
Чи так й зостанешся у спільному альбомі
Лише світлиною із тих минулих днів?
Ще мить одна така…І листя стане пилом,
Сухими жилами на змерзлому столі,
Снігів чекаючи аби припорошило,
Цей прах любові у безглуздому житті!
