Хіба я поет?
Ані краплі модерну.
“Селюк!»
Слава Богу, впізнали мене.
Колгосп. І ми крали
не тільки люцерну,
а мусіли красти
усе, що земне.
Виходили з церкви
і крали, грішили…
Прости нас, Всевишній –
Ти бачив це все.
«Селюк!» – цей ярлик
не поети пришили,
бо досі той хлопчик
корівку пасе,
шукає бджолині вощини
у норах…
Та що, для байдужих
сирітське есе?
«Селюк!» є селюк,
як розвора – розвора...
Любила, хіба що,
лисичка руда.
А я не забуду
Марусині очі
і був би щасливий,
якби не кати…
Під ясенем пише
білявенький хлопчик
не вірші – в Сибір
до матусі листи…
2000 р.
