Згадую, бувало: на Великдень зранку
Кошик з писанками матінка збере,
Одягне сорочку – пишну вишиванку,
А мене – за руку і до церкви йде.
Мати молодая, вишиванка славна:
Ниточка до нитки, наче промінці,
Чорні і червоні кольори іздавна,
І любов, й зажура в мами на лиці.
Аж тепліла хата: вишивала мати
Рушники весільні й білі сорочки.
Там калини грона – для любові й свята
Вишила для сина й любої дочки.
Відсіяли роки – і пішла матуся,
Не до церкви тільки – в зАсвіти пішла.
Всиротіла хата, вицвіли обруси,
І у скрині давній вишиванка та.
Пригорну до серця – і теплом зігріє
Хрестиком розшите біле полотно.
Оберегом світлим, силою надії
Пам’яттю й любов’ю зігріва воно.
