ЛЕГЕНДА ПРО СОРОЧКУ-ВИШИВАНКУ
Процвів пісенний Божий край
Під сонцем й небом синім:
Величність гір, полів розмай,
Весільний цвіт калини…
Земля щедріла у маю,
Немов меди розлиті.
І люди добрі в тім краю,
Красиві й працьовиті.
А кожна хаточка в садку
Замилувана квітом,
В живому свіжому вінку,
Матусею сповита.
Та не безмежним щастя є:
В Раїні-Україні
Померкло сонце золоте,
Біда прийшла в родини.
Хвороби чорної крило
Нещастя розсівало.
Життя дитяче одцвіло,
Біда бенкет справляла.
Й ридали тужно матері
Обіч сумного гроба.
Старі вмирали і малі
Від чорної хвороби.
Молилась мати при свічі,
Журбою плач розлився.
Та з піднебесся на крилі
Враз Янгол опустився.
- Послухай, мати, не ридай,
Рятуй дітей ізранку,
На порятунок вишивай
Сорочку-вишиванку.
Аби біленьке полотно
Під рідними руками
Хрестами пишно зацвіло,
Яскравими квітками.
Оцей Господній оберіг –
То є любов і сила,
Краса й здоров’я на весь вік,
Що для діток просила.
І світлий Янгол відлетів…
А мати поспішала
І до світанку у пітьмі
Сорочки вишивала.
А вранці зодягла синів
У сорочки розшиті.
На них – узори із хрестів,
Мов цвіт волошок в житі.
Біда смертельна геть пішла
Від їхньої оселі.
Сиділи діти край стола
Здорові і веселі.
І дивувались люди всі
Таким Господнім дивом.
Сорочки вишили й собі –
Той оберіг щасливий.
А вишиванка процвіла
Одвіку і донині –
Краса народу і хвала
Матусі й Україні.
Цікава легенда 
