А небо неначе прорвалось...
Всесвіт розмито дощем...
Всі фарби у сіру змішались,
На серці - то смуток, то щем...
Й до осені ніби далеко,
Ще літньому бути теплу,
Гніздиться поважний лелека
В сусідів моїх на даху.
Від опару дихати важко,
Повітря густе і тяжке...
Про тебе я думаю часто,
Наснись мені, серденько, ще!
Хай грози мені нагуркочуть
Про тебе далекого вість,
Бо серце змиритись не хоче
Із втратою...Хай розповість
Про тебе хоч сон швидкоплинний...
Та знову не спиться мені...
Явися хоча б на хвилинку,
Востаннє в щасливому сні!..
Це небо неначе прорвалось...