Я з поля йду: картоплю доробляла.
Утома хоче повалити мене з ніг.
Призупинилась: квітів назбирала,
Знайшла в густій траві прадавній ріг.
А за горою заходи́ло сонце,
Йому сплела я "незабудковий" вінок.
Із надвечірнього тепла в долонцях
Воно мені послало крізь горбок.
Ну добре, то не горб - гора Забірська,
Де трутнем сів іще з війни старезний дот.
Десь там - війна! Й чекає мати з війська
Синів, що бережуть і будять сни.
Вже лю́дські діти обкосили все довкола,
А в неї за ставо́м лежить старий обліг...
"Крутися довкола, буську Микола!" -
Вслід птахові...Якби ж він чути міг.
Вона ж йому гніздо підрихтувала,
Бо син з дитинства на птахів отих запав.
Куди ж він полетів? - усе гадала, -
Як він й до того стільки миль здолав?
Зачервонілось сонце за горою,
На чорно-білі крила взяв лелека день...
Хай Мати розпрощається з журбою
І прийде син, ще за́ки до више́нь.
Надія... 
