Настав вже вечір надворі,
сховалось сонце помаленьку.
Над річкою встеливсь легкий туман,
лісними чарами запахло у повітрі.
Ліс засинає у обіймах ночі,
що огорнула все своїм теплом.
Лиш тихо верби шелестять,
тріпочуть листям, дивлячись у воду,
А соловейко,наче пробудивсь,
щебече пісні про життя своє,
сумне й веселе, тихе і дзвінке,
а чиєсь серце все у думах тоне.
В думах про те, як далі усе буде,
чи буде в тім житті любов,
чи доля про неї забуде...
Як не хотілося,але в житті
простая є закономірність:
нічого випадкового нема , усе
продумано давно вже,
в нас доля одна,як життя.
І як живемо ми, які поступки робим,
така і доля буде в нас ,чи добра,
а чи зла - ніхто не зна...