Німіють зорі.Зорям не до нас.
Їх Бог приспав у вічності тенетах.
Та стукотить у скронях раз по раз
Відгомін часу... Снів п'янкі сонети
Ще нам дарують абрис нечіткий
Бажань і мрій. Ще прагнеться до злету.
А ми все кропимо воланнями сувій
Так,ніби не плисти нам через Лету...
Безсонні очі вп'ялися в зірки,
Немовби там від самоти спасіння.
Давай почнемо злуку душ з руки,
Простягнутої всупереч тремтіння.
Залишмо зорі в спокої.До нас
Їх світлу ще летіти безліч років.
І доки нам ще дозволяє час,
Один до одного зробімо кілька кроків...